Рішення № 100712985, 29.10.2021, Миколаївський окружний адміністративний суд

МИКОЛАЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 жовтня 2021 р. Справа № 400/5264/21 м. Миколаїв

Миколаївський окружний адміністративний суд, у складі головуючого судді Малих О.В., розглянувши в письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу

за позовом:Приватного підприємства «Аграрне підприємство «Благодатненський птахопром», вул. Ювілейна, 1 а, с. Благодатне, Арбузинський район, Миколаївська область, 55525, до відповідача:Південного міжрегіонального управління Укртрансбезпеки, вул. Космонавтів, 61, м. Миколаїв, 54056, про:визнання протиправними та скасування постанов від 22.04.21 року № 232618, № 232619, № 232620,ВСТАНОВИВ:

Приватне підприємство «Аграрне підприємство Благодатненський птахопром» (далі – позивач) звернулося до суду з адміністративним позовом до Південного міжрегіонального Управління Укртрансбезпеки (далі – відповідач) в якому просить суд:

- визнати протиправною та скасувати постанову в.о. заступника Південного міжрегіонального Управління Укртрансбезпеки про застосування адміністративно - господарського штрафу № 232618 від 22.04.2021 року;

- визнати протиправною та скасувати постанову в.о. заступника Південного міжрегіонального Управління Укртрансбезпеки про застосування адміністративно - господарського штрафу № 232619 від 22.04.2021 року;

- визнати протиправною та скасувати постанову в.о. заступника Південного міжрегіонального Управління Укртрансбезпеки (про застосування адміністративно - господарського штрафу № 232620 від 22.04.2021 року (далі також – оскаржувані постанови).

Свій позов обґрунтовує наступним:

Позивач вважає постанови № 232618 № 232619 та № 232620 від 22.04.2021 року протиправними та такими, що підлягають скасуванню, так як за твердженням позивача Закон України «Про автомобільний транспорт» містить вимоги щодо наявності тахографу під час управління транспортними засобами при здійсненні міжнародних автомобільних перевезень та відповідальність за їх відсутність (статті 20, 60 Закону України № 2344). Враховуючи, що позивачем не здійснювалось міжнародне перевезення, за якого необхідна наявність тахографа, оскаржувані постанови № 232618 та № 232619 є протиправними та підлягають скасуванню.

Також, позивач зазначає, що не був перевізником вантажу, оскільки транспортний засіб (марки DAF номерний знак НОМЕР_1 з напівпричепом марки DESOT номерний знак НОМЕР_2 ) був переданий в оренду іншій юридичній особі відповідно до договору оренди та акту прийому-передачі, що виключає відповідальність позивача за перевищення транспортним засобом вагових параметрів.

Крім того, позивач вказує, що відповідачем не було належним чином повідомлено позивача про розгляд справ про правопорушення, фактично справи розглянуто без його участі, чим позбавлено позивача права на участь у процесі прийняття рішень. Тож всупереч пункту 27 Постанови № 1567 справу про накладення на позивача адміністративно-господарського штрафу розглянуто за його відсутності та позбавлено його права на участь у процесі прийняття рішення.

Враховуючи вищевикладене, позивач вважає, що оскаржувані постанови про накладення адміністративно-господарських штрафів на позивача є протиправними та такими, що підлягають скасуванню.

Ухвалою від 13.07.2021 року суд відкрив провадження у справі та ухвалив розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження.

04.10.2021 року до суду надійшов відзив Південного міжрегіонального управління Укртрансбезпеки, в якому відповідач заперечує проти задоволення позовних вимог у повному обсязі та який обґрунтовано наступним.

Беручи до уваги, що автомобіль позивача обладнано тахографом, відтак, водій мав пред`явити інспекторам Укртрансбезпеки заповнені тахокарти (реєстраційні листки режиму праці та відпочинку водіїв). Частиною 8 ст. 53 Закону України № 2344, передбачено, що водії транспортних засобів, що належать резидентам або нерезидентам України, зобов`язані допускати до перевірки тахографів посадових осіб центрального органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики з питань безпеки на наземному транспорті, надавати їм реєстраційні листки режиму праці та відпочинку водив - тахокарти, а також, у разі якщо у транспортному засобі використовуються цифрові тахографи, роздруковувати на паперовому носії інформацію про роботу та відпочинок водіїв.

Крім того, відповідач зазначає, що позивач не надав документів, які б підтверджували виконання умов договору (наданих рахунків, доказів орендної плати тощо). При цьому, відповідно до положень ч. 2 ст. 79 КАС України докази надаються позивачем разом із поданням позовної заяви. Тому договір оренди від 05.01.2021 року № 05/01/21 не може бути належним доказом по справі.

Разом з тим, позивач вважає, що у разі передачі права користування транспортним засобом фізичній або юридичній особі, на підставі договору оренди транспортного засобу, у межах господарських відносин, позивач або орендар повинні були звернутися до центру надання послуг, пов`язаних з використанням автотранспортних засобів за оформленням і видачею тимчасового реєстраційного документа на період дії документа, який підтверджує право користування і (або) розпорядження транспортним засобом.

Також, відповідач стверджує, що запрошення на розгляд справи позивачу було направлено рекомендованим листом завчасно. На розгляд справи не надано ні договорів оренди ні тимчасових реєстраційних талонів, а також не надано доводів, що спростовують той факт, що позивач був Автомобільним перевізником 30.03.2021 року.

Таким чином, посадові особи Південного міжрегіонального управління Укртрансбезпеки, при розгляді справи, за наявними матеріалами, виявили підстави для винесення постанов про застосування адміністративно-господарського штрафу.

Суд розглянув справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

З`ясувавши усі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази у їх сукупності, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, дослідивши матеріали, що містяться у справі, суд встановив наступне:

30.03.2021 року посадовими особами Південного міжрегіонального управління Укртрансбезпеки (Миколаївська область), на а/д Н-24 «Благовіщенське - Миколаїв» 210 км + 840 м, на підставі направлення на перевірку від 29.03.2021 року № 003581, було проведено ваговий контроль транспортного засобу DAF, д/н НОМЕР_1 та причіп DESOT НОМЕР_2 .

Судом досліджено наявний у матеріалах справи Акт проведення перевірки додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час виконання пасажирів і вантажів автомобільним транспортом № б/н від 30.03.2021 року, згідно з яким під час перевірки виявлено порушення, відповідальність за яке передбачена абз. 15 ч. 1 ст. 60 Закону України «Про автомобільний транспорт» – перевищення встановлених законодавством габаритно-вагових норм понад 10% при перевезенні вантажу без відповідного дозволу.

Зазначений Акт в подальшому став підставою для винесення постанови про накладення адміністративно-господарського штрафу від 22.04.2021 року № б/н. Згідно з цією постановою позивачем допущено порушення законодавства про автомобільний транспорт, зокрема, абз. 15 ч. 1 ст. 60 Закону України «Про автомобільний транспорт» перевищення встановлених законодавством габаритно-вагових норм понад 10% але не більше 20% при перевезенні вантажу без відповідного дозволу (Даф держ.номер. НОМЕР_1 (акт № 265540).

30.03.2021 року посадовими особами Південного міжрегіонального управління Укртрансбезпеки (Миколаївська область), на а/д Н-24 «Благовіщенське - Миколаїв» (ч/з Вознесенськ) 210 км + 840 м, на підставі направлення на перевірку від 29.03.2021 року № 003581, було проведено ваговий контроль транспортного засобу DAF CF 85.410, д/н НОМЕР_3 та причіп DESOT OPC-3AT-38-98 SSR, д/н НОМЕР_4 .

Судом досліджено наявний у матеріалах справи Акт проведення перевірки додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час виконання пасажирів і вантажів автомобільним транспортом № 265543 від 30.03.2021 року, згідно з яким під час проведення рейдової перевірки було виявлено надання послуг з перевезення вантажу без оформлення документів, перелік яких міститься в ст. 48 Закону України «Про автомобільний транспорт», а саме відсутня картка водія та відсутній протокол адаптації та повірки тахографа, чим порушено абз. 3 ч. 1 статті 60 Закону України «Про автомобільний транспорт».

Зазначений Акт в подальшому став підставою для винесення постанови про накладення адміністративно-господарського штрафу від 22.04.2021 року № б/н. Згідно з цією постановою позивачем допущено порушення законодавства про автомобільний транспорт, зокрема, абз. 3 ч. 1 ст. 60 Закону України «Про автомобільний транспорт» надання послуг з перевезення вантажів без оформлення документів перелік яких визначений статтею 48 Закону, а саме 1) без картки водія до цифрового тахографу 2) відсутній протокол перевірки адаптації та повірки тахографа на вантажний автомобіль DAF CF 85.410, д/н НОМЕР_3 .

30.03.2021 року посадовими особами Південного міжрегіонального управління Укртрансбезпеки (Миколаївська область), на а/д Н-24 «Благовіщенське - Миколаїв» (ч/з Вознесенськ) 210 км + 840 м, на підставі направлення на перевірку від 29.03.2021 року № 003581, було проведено ваговий контроль транспортного засобу MAN 18.413, д/н НОМЕР_5 та причіп VAN HOOL ЗВ2005, д/н НОМЕР_6 .

Судом досліджено наявний у матеріалах справи Акт проведення перевірки додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час виконання пасажирів і вантажів автомобільним транспортом № 215903 від 30.03.2021 року, згідно з яким під час проведення рейдової перевірки було виявлено надання послуг з перевезення вантажу без оформлення документів, перелік яких міститься в ст. 48 ЗУ «Про автомобільний транспорт», а саме відсутня картка водія та відсутній протокол адаптації та повірки тахографа, чим порушено абз. 3 ч. 1 ст. 60 Закону України «Про автомобільний транспорт».

Зазначений Акт в подальшому став підставою для винесення постанови про накладення адміністративно-господарського штрафу від 22.04.2021 року № б/н. Згідно з цією постановою позивачем допущено порушення законодавства про автомобільний транспорт, зокрема, абз. 3 ч. 1 ст. 60 Закону України «Про автомобільний транспорт» надання послуг з перевезення вантажів без оформлення документів перелік яких визначений статтею 48 Закону, а саме 1) без картки водія до цифрового тахографу 2) відсутній протокол перевірки адаптації та повірки тахографа на вантажний автомобіль MAN 18.413, д/н НОМЕР_5 .

Також судом досліджено Договір оренди транспортного засобу № 05/01/21 від 05.01.2021 року та Акт прийому-передачі від 05.01.2021 (додаток 1 до цього Договору).

Згідно з цим Договором ПП «АП «Благодатненськийптахопром» (Орендодавець) передає, а Товариство з обмеженою відповідальністю «АГРО АНДРУШОВКА» (Орендар) приймає в строкове платне користування транспортні засоби з екіпажем з напівпричепами.

Зокрема, за цим Договором передано транспортний засіб DAF CF 85.410 НОМЕР_1 та причіп DESOT НОМЕР_2 . Відповідно до пункту 6.1.6. Договору, Орендар – ТОВ «АГРО АНДРУШОВКА», зобов`язано дотримуватись вимог законодавства про вантажні перевезення та нести відповідальність за його порушення.

Суд звертає увагу, що у матеріалах справи відсутня копія товарно-транспортної накладної.

Приймаючи рішення у справі, суд виходить з наступного:

Відповідно до абз. 4. п.1 Постанови Кабінету Міністрів України від 10.09.2014 року № 422 «Про оптимізацію систем центральних органів виконавчої влади», утворено Державну службу України з безпеки на транспорті.

Постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2015 №103 (зі змінами) затверджено Положення про Державну службу України з безпеки на транспорті (далі - Положення).

Державна служба України з безпеки на транспорті (Укртрансбезпека) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра інфраструктури і який реалізує державну політику з питань безпеки на наземному транспорті.

У відповідності до абз. 1 п. 8 Положення, Укртрансбезпека здійснює свої повноваження безпосередньо, через утворені в установленому порядку територіальні органи.

У відповідності до Розпорядження Кабінету Міністрів України від 03.03.2020 року № 196-р «Про оптимізацію діяльності територіальних органів Державної служби з безпеки на транспорті»; утворені територіальні органи Державної служби з безпеки на транспорті як структурні підрозділи апарату Служби за переліком згідно з додатком, зокрема, Південне міжрегіональне управління Укртрансбезпеки (Миколаївська область) та Подільське міжрегіональне управління Укртрансбезпеки (Вінницька область).

Стаття 6 Закону України «Про автомобільний транспорт» передбачає, що Державному контролю підлягають усі транспортні засоби українських та іноземних перевізників, що здійснюють автомобільні перевезення пасажирів і вантажів на території України; державний контроль автомобільних перевізників на території України здійснюється шляхом проведення планових, позапланових і рейдових перевірок (перевірок на дорозі); рейдові перевірки дотримання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час виконання перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом здійснюються шляхом зупинки транспортного засобу або без такої зупинки посадовими особами центрального органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики з питань безпеки на наземному транспорті, та його територіальних органів.

Згідно з пунктом 14 Порядку здійснення державного контролю на автомобільному транспорті, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 08.11.2006 року № 1567 (далі та раніше за текстом – Постанова № 1567), рейдова перевірка транспортних засобів проводиться на окремо визначених ділянках дороги, маршрутах, автовокзалах, автостанціях, автобусних зупинках, місцях посадки та висадки пасажирів, стоянках таксі і транспортних засобів, місцях вантаження та розвантаження вантажних автомобілів, контрольно-вагових комплексах, під час виїзду з підприємств та місць стоянки, у пунктах пропуску через державний кордон за погодженням з начальником органу охорони державного кордону.

Відповідно до п. 15 Постанови № 1567 під час проведення рейдової перевірки перевіряється наявність визначених статтями 39 і 48 Закону документів, на підставі яких здійснюються перевезення автомобільним транспортом.

Відповідно до пункту 18 Порядку здійснення габаритно-вагового контролю та справляння плати за проїзд автомобільними дорогами загального користування транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, вагові та/або габаритні параметри яких перевищують нормативні, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 27.06.2007 року № 879 (далі – Порядок № 879) за результатами габаритно-вагового контролю на стаціонарному або пересувному пункті водієві транспортного засобу видається довідка про здійснення габаритно-вагового контролю із зазначенням часу і місця його здійснення.

Згідно з п. 20, 21 Порядку № 1567 виявлені під час перевірки порушення вимог законодавства та норм і стандартів щодо організації перевезень автомобільним транспортом зазначаються в акті з посиланням на порушену норму. У разі виявлення в ході перевірки транспортного засобу порушення законодавства про автомобільний транспорт посадовою особою (особами), що провела перевірку, складається акт за формою згідно з додатком 3.

На підставі п. 25 – 27 Постанови № 1567 передбачено: що справа про порушення розглядається в органі державного контролю за місцезнаходженням суб`єкта господарювання або за місцем виявлення порушення (за письмовою заявою уповноваженої особи суб`єкта господарювання) не пізніше ніж протягом двох місяців з дня його виявлення.

Справа про порушення розглядається у присутності уповноваженої особи суб`єкта господарювання.

Про час та місце розгляду справи про порушення уповноважена особа суб`єкта господарювання повідомляється під розписку чи рекомендованим листом із повідомленням.

За наявності підстав керівник органу державного контролю або його заступник виносить постанову про застосування адміністративно-господарських штрафів.

Згідно з абз. 3 ч. 1 ст. 60 Закону України «Про автомобільний транспорт» за порушення законодавства про автомобільний транспорт до автомобільних перевізників застосовуються адміністративно-господарські штрафи за: перевезення пасажирів та вантажів за відсутності на момент проведення перевірки документів, визначених статтями 39 і 48 цього Закону, – штраф у розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Згідно з абз. 15 ч. 1 ст. 60 Закону України «Про автомобільний транспорт» за порушення законодавства про автомобільний транспорт до автомобільних перевізників застосовуються адміністративно-господарські штрафи за: перевищення встановлених законодавством габаритно-вагових норм понад 10%, але не більше 20% при перевезенні вантажу без відповідного дозволу – штраф у розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Враховуючи зазначене висновується, що відповідач наділений повноваженнями стосовно здійснення рейдових перевірок дотримання вимог законодавства про автомобільний транспорт, забезпечення габаритно-вагового контролю транспортних засобів, нарахування відповідної плати за перевищення нормативів допустимої ваги транспортного засобу.

Разом з тим, з огляду наявних у матеріалах справи документів, порядку їх оформлення, строків їх винесення тощо стосовно оскаржуваних постанов суд приходить до висновку, що відповідачем не дотримано передбачену законодавством процедуру застосування адміністративно-господарського штрафу.

Так, у матеріалах справи відсутня довідка про здійснення габаритно-вагового контролю із зазначенням часу і місця його здійснення, яка видається на підставі п. 18 Порядку № 879.

Також, відповідачем не доведено дотримання п. 26 Постанови №1567 щодо розгляду справи у присутності уповноваженої особи суб`єкта господарювання, зокрема не доведено, що позивача було належним чином повідомлено під розписку чи рекомендованим листом із повідомленням про час та місце розгляду справи.

Суд вважає, що допустимим доказом належного повідомлення позивача про розгляд справи може бути надана суду копія повідомлення про вручення поштового відправлення з відповідними відмітками про вручення, адже відповідачем таких або інших документів суду не надано.

В аспекті ч. 2 ст. 77 КАС України, згідно з якою в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, суд погоджується з доводами позивача про те, що його не повідомлено належним чином про розгляд справи та позбавлено права на участь у процесі прийняття рішень, у зв`язку з цим, суд також відхиляє доводи відповідача з цього приводу.

Щодо користування транспортним засобом:

Відповідно до ст.1 Закону України «Про автомобільний транспорт» автомобільний перевізник – фізична або юридична особа, яка здійснює на комерційній основі чи за власний кошт перевезення пасажирів чи (та) вантажів транспортними засобами.

Крім того, відповідно до ст. 800 Цивільного кодексу України, наймач самостійно здійснює використання транспортного засобу у своїй діяльності і має право без згоди наймодавця укладати від свого імені договори перевезення, а також інші договори відповідно до призначення транспортного засобу.

У матеріалах справи наявний Договір оренди транспортного засобу № 05/01/21 від 05.01.2021 року, згідно з яким, позивач передав, а Товариство з обмеженою відповідальністю «АГРО АНДРУШОВКА» (Орендар) прийняв в строкове платне користування транспортні засоби з екіпажем з напівпричепами (згідно з актом прийму-передачі). За цим Договором орендаря транспортного засобу зобов`язано дотримуватись вимог законодавства про вантажні перевезення та нести відповідальність за його порушення.

Із аналізу вищевказаних норм законодавства та зазначеного Договору вбачається, що позивач у встановленому законодавством порядку передав право користування транспортним засобом ТОВ «АГРО АНДРУШОВКА» оформивши відповідний договір, тому позивач не може виступати автомобільним перевізником у спірних правовідносинах, так як орендар (ТОВ «АГРО АНДРУШОВКА») на підставі Договору визнає себе автомобільним перевізником.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові П`ятого апеляційного адміністративного суду у справі № 400/3267/21: «…на час складання акту перевірки додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час виконання перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом вищезазначений транспортний засіб був переданий позивачем в оренду – ТОВ «Мостгрей», а тому ФОП ОСОБА_1 у даних правовідносинах не має статусу автомобільного перевізника та не може бути суб`єктом відповідальності»

Доводи відповідача про відсутність доказів виконання Договору суд відхиляє так як це не є підставою для визнання його нікчемним у розумінні статті 215 ЦК України та не веде до наслідків його недійсності згідно зі статтею 216, 219, 220 ЦК України, до того ж чинність цього Договору не є предметом цієї судової справи.

У відзиві на позов, Управління Укртрансбезпеки в Миколаївській області, базуючись на висновках Верховного Суду, викладених в постанові від 20.12.2018 року у справі №804/8740/16, зазначає про необхідність, у випадку передачі транспортного засобу в оренду, мати тимчасовий реєстраційний талон.

Стаття 48 Закону України «Про автомобільний транспорт» передбачає, що автомобільні перевізники, водії повинні мати і пред`являти особам, які уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки дорожнього руху, документи, на підставі яких виконують вантажні перевезення. Документами для здійснення внутрішніх перевезень вантажів є, утому числі:

для автомобільного перевізника – документ, що засвідчує використання транспортного засобу на законних підставах;

для водія – посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційні документи на транспортний засіб.

Відповідно до абзацу 4 пункту 16 Порядку державної реєстрації (перереєстрації), зняття з обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів, мотоколясок, інших прирівняних до них транспортних засобів та мопедів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 07.09.1998 № 1388 (далі – Порядок №1388) за бажанням власника транспортного засобу – фізичної особи надати право керування таким засобом іншій фізичній особі чи за бажанням фізичної або юридичної особи, якій власник транспортного засобу передав у встановленому порядку право користування і (або) розпорядження транспортними засобами, сервісний центр МВС видає за зверненням такого власника тимчасовий реєстраційний талон на строк, зазначений у його заяві, або документах, які підтверджують право користування і (або) розпорядження транспортним засобом.

За правилами п. 6.3 Інструкції про порядок здійснення підрозділами Державтоінспекції МВС державної реєстрації, перереєстрації та обліку транспортних засобів, оформлення і видачі реєстраційних документів, номерних знаків на них, затвердженої Наказом Міністерства внутрішніх справ України від 11.08.2010 року № 379, якщо власник ТЗ передав у встановленому порядку право користування і (або) розпорядження ТЗ іншій фізичній або юридичній особі (особам), то їм за письмовою заявою (додатки 1 і 2), поданою ними особисто або уповноваженим представником (за винятком випадків, коли в Центрі наявна інформація про анулювання таких повноважень), працівниками Центру оформляється і видається тимчасовий реєстраційний талон на період дії документа, який підтверджує право користування і (або) розпорядження ТЗ.

Із наведених норм законодавства висновується, що у разі передачі права користування транспортним засобом фізичній або юридичній особі, позивач або користувач транспортного засобу мали у встановленому законодавством порядку забезпечити оформлення і видачу тимчасового реєстраційного документа, який підтверджує право користування і (або) розпорядження транспортним засобом.

Схожа позиція викладена у постанові Верховного Суду від 20.12.2018 року у справі № 804/8740/16.

Однак, тимчасовий реєстраційний документ, що підтверджує право користування транспортним засобом, про який йдеться у цьому спорі, у матеріалах справи відсутній.

Враховуючи наявний Договір оренди суд виходить з того, що позивач, передавши належним чином ТОВ «АГРО АНДРУШОВКА» право користування транспортним засобом, не зобов`язаний бути обізнаний про оформлення чи не оформлення усіх необхідних документів користувачем, адже відповідальність за дотримання вимог законодавства про автомобільні перевезення згідно Договору несе орендар.

Щодо наявності тахографу:

Згідно з ч. 4 та 10 статті 20 Закону України «Про автомобільний транспорт» до перевезень пасажирів автобусами у нічний час (з двадцять другої до шостої години), крім тих, що використовуються на маршрутах загального користування в режимі регулярних пасажирських перевезень, допускаються автобуси, обладнані контрольними приладами (тахографами) реєстрації режимів праці та відпочинку водіїв. На території України повинні виконуватися вимоги встановлення та використання на транспортних засобах, які призначаються для міжнародних перевезень, контрольних приладів (тахографів) реєстрації режимів праці та відпочинку водіїв, передбачені законодавством країн, на території яких виконуються перевезення.

Відповідно до ч. 7, 8 статті 53 «Організація міжнародних перевезень пасажирів і вантажів» Закону України «Про автомобільний транспорт» у транспортних засобах, що здійснюють міжнародні перевезення пасажирів та/або вантажів, установлюються і використовуються контрольні пристрої – тахографи.

Водії транспортних засобів, що належать резидентам або нерезидентам України, зобов`язані допускати до перевірки тахографів посадових осіб центрального органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики з питань безпеки на наземному транспорті, надавати їм реєстраційні листки режиму праці та відпочинку водіїв - тахокарти, а також, у разі якщо у транспортному засобі використовуються цифрові тахографи, роздруковувати на паперовому носії інформацію про роботу та відпочинок водіїв.

За змістом абз. 10 ч. 1 ст. 60 Закону України «Про автомобільний транспорт» за порушення законодавства про автомобільний транспорт до автомобільних перевізників застосовуються адміністративно-господарські штрафи за: управління транспортними засобами при здійсненні міжнародних автомобільних перевезень без контрольних пристроїв (тахографів) реєстрації режимів праці чи відпочинку водіїв транспортних засобів чи вимкненими такими контрольними пристроями (тахографами) або без щоденних реєстраційних листків режимів праці та відпочинку – штраф у розмірі сорока неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Згідно з преамбулою Закону України «Про автомобільний транспорт» саме цей Закон визначає засади організації та діяльності автомобільного транспорту. Із аналізу вищеозначених норм суд приходить до висновку, що питання застосування тахографів цим Законом визначено для конкретних випадків, які чітко передбачені відповідними статтями, зокрема, перевезення пасажирів автобусами у нічний час, для транспортних засобах, які призначаються для міжнародних перевезень, міжнародні перевезення пасажирів та/або вантажів, при цьому, водії саме таких транспортних засобів зобов`язані допускати до перевірки тахографів посадових осіб центрального органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики з питань безпеки на наземному транспорті. Таким висновкам кореспондує і стаття 60 цього Закону, яка встановлює відповідальність саме за управління транспортними засобами при здійсненні міжнародних автомобільних перевезень.

Враховуючи вищевикладене, а також те, що позивачем не здійснювалось міжнародне перевезення, за якого необхідна наявність тахографа, суд погоджується з висновками позивача щодо протиправності оскаржуваних постанов № 232618 та № 232619.

Таким чином, суд приходить до висновку, що постанови в.о. заступника Південного міжрегіонального Управління Укртрансбезпеки про застосування адміністративно - господарського штрафу № 232618 від 22.04.2021, № 232619 від 22.04.2021, № 232620 від 22.04.2021 року винесені з порушенням норм чинного законодавства та підлягають скасуванню.

Отже, позовні вимоги підлягають задоволенню.

У відповідності до ч. 1 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Позивачем за звернення до суду сплачено судовий збір у сумі 2270,00 грн., який підлягає стягненню на його користь за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Крім того, позивачем у позовних вимогах заявлено клопотання про стягнення з відповідача судових витрат у сумі 9080,00 грн.

На підтвердження понесених витрат позивачем надано: договір про надання правової (правничої) допомоги від 17.05.2021 року № 33-21; протокол узгодженої ціни до договору про надання правової (правничої) допомоги № 33-21 від 17.05.2021 року; розрахунок суми гонорару за надані юридичні послуги від 01.07.2021 року № 01/07-1; Акт виконаних робіт від 01.07.2021 року; платіжне доручення № 6401 від 02.07.2021 року на суму 9080,00 грн.

04.10.2021 року від відповідача надійшло клопотання про зменшення витрат на правничу допомогу, яке обґрунтовано тим, що позивачем не надано всіх належних доказів в обґрунтування вимог на відшкодування. Зокрема, відсутні докази сплати наданих послуг та детальний опис наданих адвокатом послуг.

Вирішуючи питання щодо стягнення витрат на правничу допомогу, суд виходить з наступного:

Відповідно до ч. 1 та 2 ст. 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою (п. 1 ч. 3 ст. 134 КАС України).

У відповідності до ч. 5 ст. 134 КАС України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

З огляду на вищезазначені норми, суд дійшов висновку, що розмір таких витрат визначається на підставі доказів, підтверджуючих понесені стороною витрати та доказів, що підтверджують відповідність цих витрат фактично виконаній адвокатом роботі.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципом справедливості як одного з основних елементів принципу верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, зважаючи на складність справи, якість підготовленого документу, витрачений адвокатом час тощо є неспівмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, відзначено у п. 95 рішення у справі «Баришевський проти України» (Заява № 71660/11), п. 80 рішення у справі «Двойних проти України» (Заява № 72277/01), п. 88 рішення у справі «Меріт проти України» (Заява № 66561/01), заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

Крім того, у п. 154 рішення Європейського суду з прав людини у справі Lavents v. Latvia (заява 58442/00) зазначено, що згідно зі статтею 41 Конвенції Суд відшкодовує лише ті витрати, які, як вважається, були фактично і обов`язково понесені та мають розумну суму.

Аналогічна правова позиція викладена у додатковій постанові Верховного Суду від 05.09.2019 року по справі № 826/841/17.

Також, відповідно до положень ст. 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація та досвід адвоката, фінансовий стан клієнта й інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним і враховувати витрачений адвокатом час.

Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом, і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю. Суд не має права його змінювати і втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта.

Згідно з ч. 9 статті 139 КАС України, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Таким чином, суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.

Суд враховує те, що дана справа є справою незначної складності, судовий збір за подання якої складає 2270,00 грн.

Оцінивши наявні в матеріалах справи докази складу та розміру витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, перевіривши їх розумну необхідність для цієї справи та відповідність наданих послуг видам правової допомоги, визначеним ст. 19, 20 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», а також враховуючи ціну позову, яка значно менша ніж розмір заявлених до відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, та конкретні обставини справи, яка не є складною, суті виконаних послуг, суд вважає, що сума, заявлена до відшкодування у розмірі 9080,00 грн. є надмірною.

Проте, з урахуванням принципу справедливості та обставин справи, обсяг опрацьованого матеріалу, суд вважає за необхідне присудити на користь позивача витрати на правничу допомогу в сумі 3000,00 грн.

За таких обставин, суд вважає наявними підстави для часткового задоволення заяви про відшкодування витрат на правничу допомогу.

Судові витрати підлягають стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань Державної служби України з безпеки на транспорті як розпорядника бюджетних коштів.

Керуючись ст.ст. 2, 9, 19, 77, 139, 241 – 246, 260 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позов Приватного підприємства «Аграрне підприємство «Благодатненський птахопром» (вул. Ювілейна, 1 а, с. Благодатне, Арбузинський район, Миколаївська область, 55525, код ЄДРПОУ 24797859) до Південного міжрегіонального Управління Укртрансбезпеки (вул. Космонавтів, 61, м. Миколаїв, 54056, код ЄДРПОУ 39816845) – задовольнити.

2. Визнати протиправною та скасувати постанову в.о. заступника Південного міжрегіонального Управління Укртрансбезпеки про застосування адміністративно - господарського штрафу № 232618 від 22.04.2021 року.

3. Визнати протиправною та скасувати постанову в.о. заступника Південного міжрегіонального Управління Укртрансбезпеки про застосування адміністративно - господарського штрафу № 232619 від 22.04.2021 року.

4. Визнати протиправною та скасувати постанову в.о. заступника Південного міжрегіонального Управління Укртрансбезпеки (про застосування адміністративно - господарського штрафу № 232620 від 22.04.2021 року.

5. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Державної служби України з безпеки на транспорті (пр. Перемоги, 14, м. Київ, 01135, код ЄДРПОУ 39816845) на користь Приватного підприємства «Аграрне підприємство «Благодатненський птахопром» (вул. Ювілейна, 1 а, с. Благодатне, Арбузинський район, Миколаївська область, 55525, код ЄДРПОУ 24797859) судові витрати у сумі 2270,00 грн. (дві тисячі двісті сімдесят гривень 00 коп.) та витрати на професійну правничу (правову) допомогу у сумі 3000,00 грн. (три тисячі гривень 00 коп.).

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи в порядку, визначеному ст. 255 КАС України. Апеляційна скарга може бути подана до П`ятого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено 29.10.2021 року.

Суддя О.В. Малих