Рішення № 100712779, 29.10.2021, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

справа № 380/9059/21

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 жовтня 2021 року м. Львів

Львівський окружний адміністративний суд, суддя Клименко О.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до військової частини А3595, військової частини А2595 про визнання протиправними дій та бездіяльності, зобов`язання вчинити дії,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач – ОСОБА_1 (Позивач) звернувся до Львівського окружного адміністративного суду із позовом до військової частини А3595 (Відповідач-1), військової частини А2595 (Відповідач-2), в якому просить:

- прийняти позовну заяву до розгляду та розгляд справи здійснити за правилами спрощеного позовного провадження;

- визнати протиправними дії та бездіяльність відповідачів 1 та 2 – військові частини А3595 та А2595, які полягають у ненарахуванні та невиплаті грошового забезпечення ОСОБА_1 за час перебування на лікуванні у період з 14 по 27 січня 2021 року, а також у нарахуванні та виплаті позивачу з 01 лютого 2020 року основних видів грошового забезпечення без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб встановленого на 01 січня 2020 року, у ненарахуванні та невиплаті позивачу індексації грошового забезпечення у 2016, 2017 роках та по грудень 2018 року, а також невірному нарахуванні сум індексації у 2018-2020 роках та обрахунку і виплаті одноразової грошової допомоги по звільненню, відповідно до наказу Міністра оборони України від 11 червня 2008 року № 260;

- зобов`язати відповідачів 1 та 2 – військові частини А3595 та А2595 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення за період перебування на лікуванні з 14 по 27 січня 2021 року, а також здійснити з 01 лютого 2020 року перерахунок та виплатити грошове забезпечення ОСОБА_1 за 2020 рік відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», із врахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб встановленого на 01 січня календарного року;

- зобов`язати відповідачів 1 та 2 – військові частини А3595 та А2595 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення з 01 січня 2016 року по 27 січня 2021 року із врахуванням базових місяців – січень 2008 та березень 2018 років;

- зобов`язати відповідачів – військову частину А3595 перерахувати, а А2595 виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу по звільненню із врахуванням перерахованого грошового забезпечення за 2020 рік та перерахованої і виплаченої індексації грошового забезпечення із врахуванням вже виплаченої суми;

- стягнути з відповідачів на користь позивача понесені судові витрати у сумі 4000,00 грн., сплачені за надання правової допомоги, та 908 грн. сплаченого судового збору.

Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що наказом командира військової частини А3595 від 14 січня 2021 року № 11 (по стройовій частині) його виключено із списків особового складу частини та всіх видів забезпечення з 14 січня 2021 року. Крім того, зі змісту грошового атестата від 19 січня 2021 року слідує, що позивач по грошовому забезпеченню розрахований по 14 січня 2021 року. Позивач зауважує, що відповідно до пункту 1 наказу Командувача Сухопутних військ Збройних Сил України від 17 червня 2008 року № 262 військову частину А3595 передано зі складу військових частин 8 армійського корпусу в безпосереднє підпорядкування Командуванню Сухопутних військ Збройних Сил України. Згідно з пунктом 3 зазначеного наказу особовий склад військової частини А3595 залишено на всіх видах забезпечення у військовій частині А2595. Тобто, встановлення розміру та відсотків компенсаційних виплат, надбавок та премій в наказі по військовій частині визначає відповідач-1, а реалізує цей наказ (виплачує кошти) відповідач-2.

Позивач уважає, що під час проходження ним військової служби відповідачі неправильно нараховували (не нараховували та не виплачували в окремі періоди) грошове забезпечення, а також не нараховували та не виплачували (неправильно нараховували та виплачували у менших сумах відповідно в окремі періоди) індексацію грошового забезпечення, зважаючи на таке:

- відповідно до пункту 2 розділу ХХХІ Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 07 червня 2018 року № 260 (далі – Порядок № 260) військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які на день звільнення з військової служби перебувають на лікуванні в лікарняному закладі чи у відпустці для лікування у зв`язку з хворобою, грошове забезпечення виплачується до дня повернення до місця служби включно. Як слідує з медичної карти стаціонарного хворого № 8, позивач у період з 11 год. 45 хв. 14 січня 2021 року по 27 січня 2021 року перебував на стаціонарному лікуванні в лазареті медичного пункту військової частини А2595. Проте всупереч вимогам пункту 2 розділу ХХХІ Порядку № 260 відповідачі не виплатили позивачу грошове забезпечення за час його перебування на стаціонарному лікуванні в період з 14 січня 2021 року по 27 січня 2021 року;

- зі змісту довідок про нараховане грошове забезпечення та індексацію грошового забезпечення позивача слідує, що відповідачі за 2016, 2017 роки та з січня по грудень 2018 року взагалі не нараховували та не виплачували позивачу індексацію грошового забезпечення, у грудні 2018 року нарахували та виплатили індексацію у сумі 71,08 грн., а в період з лютого 2019 року по січень 2021 року нараховували та виплачували різні суми індексації. При цьому базовим місяцем для нарахування індексації грошового забезпечення визначено січень 2016 року. Стосовно не нарахування та невиплати індексації грошового забезпечення позивач вказує, що така бездіяльність відповідача є протиправною, оскільки індексація є однією з основних державних гарантій щодо оплати праці і її проведення у зв`язку із зростанням споживчих цін (інфляцією) є обов`язковим для всіх юридичних осіб – роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи. У той же час відповідно до практики Європейського Суду з прав людини органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів, як на причину невиконання своїх зобов`язань. Щодо нарахованих сум індексації позивач вважає, що такі суми нараховані неправильно, у зв`язку з неправильним визначенням відповідачами базового місяця. З цього приводу позивач вказує, що відповідно до вимог Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078 (далі – Порядок № 1078) місяць, у якому відбулося підвищення оплати праці (суми її постійних складових) є базовим при проведенні індексації. Так, постановою Кабінету Міністрів України від 07 листопада 2007 року № 1294 «Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (далі – Постанова № 1294), яка набрала чинності з 01 січня 2008 року, підвищено посадові оклади військовослужбовців. Підвищення тарифних ставок (окладів) після 01 січня 2008 року і до 01 березня 2018 року, що є підставою для встановлення іншого базового місяця при проведенні індексації, не відбувалося. Таким чином, на думку позивача, саме січень 2008 року повинен бути базовим місяцем для нарахування йому індексації грошового забезпечення за період з січня 2016 року до березня 2018 року.

- з дня набрання законної постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року у справі № 826/6453/18, пункт 6 постанови Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 року № 103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб» втратив чинність, та була відновлена дія пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (далі – Постанова № 704) у первісній редакції, тобто в редакції, що передбачає визначення посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт. Проте зі змісту довідки про грошове забезпечення позивача за 2020 рік слідує, що посадовий оклад та оклад за військовим (спеціальним) званням позивача, а також всі інші види грошового забезпечення, починаючи з 01 лютого 2020 року, тобто з наступного місяця після набрання постановою Шостого апеляційного адміністративного суду законної сили, не були обраховані відповідачами відповідно до вимог Постанови № 704, а залишились на рівні 2018 року.

Також позивач зазначає, що оскільки відповідач-1 у 2020 році не у повному обсязі нараховував та виплачував йому грошове забезпечення, а також індексацію цього грошового забезпечення, то відповідно не у повному обсязі нараховано і виплачено одноразову грошову допомогу при звільненні за кожен календарний рік служби, яка у зв`язку з цим, також підлягає перерахунку та виплаті з урахуванням вже виплаченої суми.

На підставі вищевикладеного просить суд адміністративний позов задовольнити у повному обсязі.

Крім того, позивач зазначає, що був змушений понести витрати на професійну правничу допомогу у цій справі у розмірі 4000,00 грн, що підтверджується копією договору про надання правової допомоги, квитанцією про сплату за отримані послуги та актом виконаних робіт, які просить стягнути на свою користь з відповідачів за рахунок їх бюджетних асигнувань.

Позиція відповідача-1 викладена у відзиві на позовну заяву. Відповідач-1 проти позову заперечує з таких підстав.

Щодо виплати позивачу грошового забезпечення за час його перебування на лікуванні в період з 14 січня 2021 року по 27 січня 2021 року відповідач-1 вказує, що позивач звернувся до лікувального закладу будучи вже звільненим з військової служби, тобто, як цивільна особа, тому норми матеріального права, викладені у Порядку № 260, на нього не поширюються. Порядок № 260 стосується лише осіб, які проходять дійсну військову службу.

Щодо нарахування та виплати позивачу індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 27 січня 2021 року відповідач-1 вказує, що відповідно до пункту 6 Порядку № 1078 проведення індексації грошових доходів населення здійснюється у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів. Роз`ясненням директора Департаменту фінансів від 26 березня 2018 року № 28/145 підтверджено, що у межах наявного фінансового ресурсу можливості виплати індексації грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України у 2016-2018 роках в Міністерства оборони України не було. Порядок № 1078 не передбачає механізму нарахування та виплати індексації за попередні періоди. Щодо твердження позивача про те, що базовим місяцем для нарахування йому індексації грошового забезпечення повинен бути січень 2008 року відповідач-1 зазначає, що позовні вимоги у цій частині задоволенню не підлягають, оскільки розрахунок індексації грошового забезпечення та визначення при цьому базового місяця є компетенцією органу, в якому позивач проходив військову службу.

Щодо нарахування та виплати позивачу грошового забезпечення з 01 лютого 2020 року відповідач-1 вказує, що пункт 4 Постанови № 704 (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) встановлює, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 р., на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14. Відповідач-1 звертає увагу на те, що у пункті 14 грошового атестата серії ЗУ № 409039, виданого ОСОБА_1 , позивач вказав, що усі дані стосовного його грошового забезпечення зазначені правильно та підтверджені ним особисто, про що свідчить його особистий підпис у відповідній графі. На думку відповідача-1, вимоги позивача у цій частині є необґрунтованими та не відповідають вимогам Постанови № 704.

Також відповідач-1 звертає увагу на те, що військова частина А3595 знаходиться на всіх видах забезпечення, в тому числі й медичному, у військовій частині А2595 відповідно до наказу Командувача Сухопутних військ Збройних Сил України від 17 червня 2008 року № 262, а отже є неналежним відповідачем у справі.

Стверджує, що позивач пропустив встановлений частиною 5 статті 122 КАС України місячний строк звернення до суду, оскільки про порушення своїх прав він дізнався з часу його виключення зі списків особового складу частини та усіх видів забезпечення 14 січня 2021 року, а з цим позовом до суду звернувся лише у червні 2021 року. Тому з урахуванням відсутності доказів поважності причини пропуску строку звернення з цим позовом до суду, такий позов підлягає залишенню без розгляду.

Крім того, позивач не сплатив судовий збір за заявлені позовні вимоги майнового характеру, а отже позовна заява подана з порушенням вимог частини 3 статті 161 КАС України.

Враховуючи вищевикладене, просить суд у задоволенні адміністративного позову відмовити у повному обсязі.

Щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 4000,00 грн. відповідач-1 вказує, що заявлений позивачем до стягнення розмір таких витрат є неспівмірним зі складністю справи та обсягом виконаних адвокатом робіт, адже ця справа є справою незначної складності, з невеликим обсягом досліджуваних доказів, яка розглядається судом у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

Позиція відповідача-2 викладена у відзиві на позовну заяву. Відповідач-2 проти позову заперечує з таких підстав:

Щодо виплати позивачу грошового забезпечення за час його перебування на лікуванні в період з 14 січня 2021 року по 27 січня 2021 року відповідач-2 вказує, що позивач погодився з наказом командира військової частини А3595 від 14 січня 2021 року № 11 (по стройовій частині) згідно з яким його було розраховано та виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення. Зазначений наказ позивачем не оскаржено. Крім того, відповідно до абзацу 4 пункту 2 розділу ХХХІ Порядку № 260 військовослужбовцям, які у період перебування у відпустці або під час здавання справ та посади захворіли, грошове забезпечення за цей період виплачується у разі набуття права на продовження відпустки (на підставі довідки лікарняного закладу) або продовження строків здавання справ та посади (на підставі відповідного наказу). У спірній ситуації ні рапорту від позивача про продовження строків здавання справ та посади, ні відповідного наказу командувача Сухопутних військ Збройних Сил України чи командира військової частини А3595 не було. Таким чином, підстави для виплати позивачу грошового забезпечення за час його перебування на лікуванні в період з 14 січня 2021 року по 27 січня 2021 року відсутні.

Щодо нарахування та виплати позивачу індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 27 січня 2021 року відповідач-2 вказує, що вимога позивача про встановлення судом базового місяця у спірному випадку явно суперечить вимогам статті 5 КАС України, оскільки є передчасною та спрямованою на захист ще не порушеного права, в той час як судовий захист може надаватися лише порушеним правам. Обчислення, нарахування та виплата індексації грошового забезпечення належить до виключних повноважень роботодавця, тому ні суд, ні позивач не можуть перебирати на себе ці повноваження та обчислювати самостійно суму індексації чи встановлювати базовий місяць для її нарахування. Водночас зауважує, що відповідно до вимог постанови Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2015 року № 1013 «Про упорядкування структури заробітної плати, особливості проведення індексації та внесення змін до деяких нормативно-правових актів» грудень 2015 року є місяцем підвищення грошових доходів населення, а тому місяцем початку обчислення індексу споживчих цін є січень 2016 року, відповідно до вимог Постанови № 704 березень 2018 року є місяцем підвищення грошових доходів населення, а тому місяцем початку обчислення індексу споживчих цін є квітень 2018 року.

Щодо нарахування та виплати позивачу грошового забезпечення з 01 лютого 2020 року, а також перерахунку одноразової грошової допомоги при звільненні відповідач-2 вказує, що, як слідує з відомостей Єдиного державного реєстру нормативно-правових актів, який є офіційним джерелом інформації, редакція пункту 4 Постанови № 704 дотепер відповідає її редакції відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 року № 103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб» (далі – Постанова № 103), така редакція є чинною та не скасованою. З огляду не це, відповідач-2 зазначає, що під час нарахування та виплати позивачу грошового забезпечення він діяв виключно в межах наявних повноважень, у суворій відповідності до вимог діючого законодавства та на підставі офіційно оприлюдненої, еталонної, відповідно до Єдиного державного реєстру нормативно-правових актів редакції пункту 4 Постанови № 704 в редакції Постанови № 103, тому підстави для перерахунку позивачу виплаченого грошового забезпечення з 01 лютого 2020 року, а також одноразової грошової допомоги при звільненні відсутні.

Враховуючи вищевикладене, просить суд у задоволенні адміністративного позову відмовити у повному обсязі.

Щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 4000,00 грн. відповідач-2 вказує, що заявлений позивачем до стягнення розмір таких витрат є неспівмірним зі складністю справи та обсягом виконаних адвокатом робіт, адже ця справа є справою незначної складності, з невеликим обсягом досліджуваних доказів, яка розглядається судом у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

Відповідно до пункту 3 частини 3 статті 246 КАС України суд зазначає, що ухвалою судді від 08 червня 2021 року відкрито спрощене позовне провадження в адміністративній справі без повідомлення сторін.

Суд встановив наступні фактичні обставини справи та відповідні їм правовідносини:

Згідно Витягу із наказу командира військової частини А3595 від 14 січня 2021 року № 11 (по стройовій частині) полковника ОСОБА_1 , командира військової частини А3595, звільненого наказом Головнокомандувача Збройних Сил України (по особовому складу) від 11 грудня 2020 року № 429 з військової служби у запас за підпунктом «б» за станом здоров`я відповідно до пункту 2 частини п`ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25 березня 1992 року № 2232-ХІІ (зі змінами) з 14 січня 2021 року виключено із списків особового складу частини та всіх видів забезпечення (а.с.13).

В період з 11 год. 45 хв. 14 січня 2021 року по 27 січня 2021 року позивач перебував на лікуванні в лазареті військової частини А2595, що підтверджується Медичною картою № 8 стаціонарного хворого (а.с.14).

Відповідно до довідки щодо нарахованого грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01 січня 2016 року по 14 січня 2021 року, виданої за підписом командира військової частини А2595, (а.с.16) позивачу з січня 2016 року по грудень 2018 року не нараховувалася та не виплачувалася індексація грошового забезпечення. За період з грудня 2018 року по 14 січня 2021 року індексація грошового забезпечення нараховувалася та виплачувалася позивачу щомісяця.

Крім того, згідно Витягу із наказу командира військової частини А3595 від 14 січня 2021 року № 11 (по стройовій частині) позивачу виплачено, зокрема, одноразову грошову допомогу в розмірі 50% місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби, передбачену наказом Міністерства оборони України від 07 серпня 2018 року № 260 «Про затвердження Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам» в сумі 402315,80 грн.

Листом від 05 березня 2021 року № 58/70 «Щодо витребування інформації за адвокатським запитом» (а.с.18-19) військова частина А3595 повідомила представника позивача – адвоката Розмана В.С., зокрема, про те, що згідно довідок та платіжних доручень, наданих військовою частиною А2595, позивачу нараховано та виплачено кошти, пов`язані з його звільненням в запас в межах кошторисних призначень. Стосовно виплати індексації чи інших виплат повідомлено, що позивачу необхідно звернутися до військової частини А2595 для отримання інформації, оскільки військова частина А3595 перебуває на всіх її видах забезпечення.

Позивач, уважаючи, що під час проходження ним військової служби відповідачі неправильно нараховували (не нараховували та не виплачували в окремі періоди) грошове забезпечення, а також не нараховували та не виплачували (неправильно нараховували та відповідно виплачували у менших сумах в окремі періоди) індексацію грошового забезпечення, звернувся за захистом своїх порушених прав з цим позовом до суду.

Предметом розгляду у цій справі є оцінка відповідності дій відповідачів в частині нарахування та виплати позивачу грошового забезпечення, індексації та одноразової грошової допомоги при звільненні вимогам чинного законодавства.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з такого.

Стосовно доводів відповідача-1 про пропуск позивачем строку звернення з цим позовом до суду суд зазначає наступне.

За змістом частини першої статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Відповідно до частини п`ятої статті 122 КАС України для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.

Суд відзначає, що спірні правовідносини, які виникли між сторонами у цій справі, безпосередньо стосуються питання щодо відповідності дій відповідачів у частині нарахування та виплати позивачу грошового забезпечення, індексації та одноразової грошової допомоги при звільненні вимогам чинного законодавства.

З цього приводу суд враховує, що в Кодексі адміністративного судочинства України відсутні норми, які визначали б строк звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати (грошового забезпечення) у разі порушення законодавства про оплату праці.

Водночас, частиною другою статті 233 Кодексу законів про працю України встановлено, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Конституційний Суд України у рішенні від 15 жовтня 2013 року № 8-рп/2013 у справі за конституційним зверненням громадянки ОСОБА_2 щодо офіційного тлумачення положень частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України, статей 1, 12 Закону України «Про оплату праці» зазначив, що в аспекті конституційного звернення положення частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України у системному зв`язку з положеннями статей 1, 12 Закону України «Про оплату праці» від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР зі змінами необхідно розуміти так, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, зокрема й за час простою, який мав місце не з вини працівника, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат.

Отже, аналіз наведених норм чинного законодавства з урахуванням положень Рішення Конституційного Суду України від 15 жовтня 2013 року № 8-рп/2013 дає підстави для висновку, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці, працівник не обмежується будь-яким строком звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати, яка включає усі виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, установлених законодавством, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат.

Суд відзначає, що перебування особи на публічній службі, у тому числі військовій службі за контрактом, є однією із форм реалізації закріпленого в статті 43 Конституції України права на працю.

Відповідно до частини першої статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Частиною другою статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» передбачено, що до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.

Крім того, суми виплат, пов`язаних з індексацією заробітної плати працівників, входять до складу фонду додаткової заробітної плати згідно з підпунктом 2.2.7 Інструкції зі статистики заробітної плати, затвердженої наказом Держкомстату України від 13 січня 2004 року № 5, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 27 січня 2004 року за № 114/8713.

Таким чином, оскільки індексація є складовою частиною заробітної плати (грошового забезпечення), то у разі порушення законодавства про оплату праці в частині її виплати, працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому індексації заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Указана позиція суду узгоджується із правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 26 листопада 2019 року у справі № 340/184/19.

Також суд звертає увагу на те, що відповідно до частини 2 статті 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які звільняються зі служби за станом здоров`я, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.

В аспекті спірних правовідносин, які виникли між сторонами, суд дійшов висновку, що поняття «грошове забезпечення», «одноразова грошова допомога при звільненні» та «заробітна плата», які використані у чинному законодавстві, що регулює трудові правовідносини, є рівнозначними, а тому цей спір охоплюється застосованим у частині 2 статті 233 Кодексу законів про працю України визначенням «законодавство про оплату праці».

Оскільки Кодекс адміністративного судочинства України передбачає, що інші закони можуть встановлювати строки звернення до суду, то застосуванню у цій справі підлягають саме положення частини 2 статті 233 Кодексу законів про працю України, згідно з якими звернення до суду із заявленими позивачем вимогами щодо перерахунку та виплати одноразової грошової допомоги при звільненні не обмежується будь-яким строком.

Аналогічний висновок щодо застосування норм права викладений у постановах Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 820/4748/17, від 13 березня 2019 року у справі № 807/363/18.

З огляду на вищевикладене, суд доходить висновку про необґрунтованість доводів відповідача-1 щодо пропуску позивачем встановленого строку звернення з цим позовом до суду та необхідності з цих підстав залишення позову без розгляду, тому такі доводи суд відхиляє.

Стосовно доводів відповідача-1 про те, що позовна заява подана з порушенням вимог частини 3 статті 161 КАС України, оскільки позивач не сплатив судовий збір за заявлені позовні вимоги майнового характеру, суд зазначає таке.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі - у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі.

Таким чином, за заявлені позовні вимоги, що стосуються нарахування (перерахунку) та виплати грошового забезпечення, а також індексації, позивач звільнений від сплати судового збору в силу вимог пункту 1 частини 1 статті 5 Закону України «Про судовий збір».

За заявлену позовну вимогу немайнового характеру, що стосується перерахунку та виплати одноразової грошової допомоги при звільненні позивач сплатив судовий збір у розмірі 908,00 грн., що підтверджується квитанцією № 0.0.2146368414.1 від 01 червня 2021 року.

Отже, доводи відповідача-1 стосовно подання позовної заяви позивачем з порушенням вимог частини 3 статті 161 КАС України є безпідставними, а тому суд їх відхиляє.

По суті спору суд зазначає наступне.

Стосовно позовних вимог про визнання протиправними дій та бездіяльності відповідачів 1 та 2 – військових частин А3595 та А2595, які полягають у ненарахуванні та невиплаті грошового забезпечення ОСОБА_1 за час перебування на лікуванні у період з 14 по 27 січня 2021 року та зобов`язання відповідачів 1 та 2 – військових частин А3595 та А2595 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення за період перебування на лікуванні з 14 по 27 січня 2021 року суд зазначає наступне.

Згідно з приписами статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 1 Закону України від 20 грудня 1991 року № 2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.

Згідно з пунктом першим статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері праці та соціальної політики, інші центральні органи виконавчої влади відповідно до їх компетенції розробляють та вносять у встановленому порядку пропозиції щодо грошового забезпечення військовослужбовців.

Відповідно до абзаців першого, другого пункту четвертого статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.

Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.

Наказом Міністерства оборони від 07 червня 2018 року № 260 «Про затвердження Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам» (далі – Порядок № 260) затверджено Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, який визначає механізм та умови виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України, Державної спеціальної служби транспорту України та деяким іншим особам.

Розділом ХХХІ Порядку № 260 визначено порядок виплати грошового забезпечення у разі звільнення військовослужбовця з військової служби.

Відповідно до абзаців першого-другого пункту 2 розділу ХХХІ Порядку № 260 військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які на день звільнення з військової служби перебувають на лікуванні в лікарняному закладі чи у відпустці для лікування у зв`язку з хворобою, грошове забезпечення виплачується до дня повернення до місця служби включно, але не більше загального терміну перебування на лікуванні в лікарняних закладах, а тим, які перебувають у щорічній основній чи додатковій відпустці, - до дня закінчення відпустки включно.

Грошове забезпечення військовослужбовцям, які не здали до вибуття на лікування або у відпустку справи та посаду, виплачується також за період здавання справ та посади в межах установлених строків.

Абзацом четвертим пункту 2 розділу ХХХІ Порядку № 260 визначено, що військовослужбовцям, які у період перебування у відпустці або під час здавання справ та посади захворіли, грошове забезпечення за цей період виплачується у разі набуття права на продовження відпустки (на підставі довідки лікарняного закладу) або продовження строків здавання справ та посади (на підставі відповідного наказу).

Суд встановив, що наказом командира військової частини А3595 від 14 січня 2021 року № 11 (по стройовій частині) позивача виключено із списків особового складу частини та всіх видів забезпечення 14 січня 2021 року.

Втім, як підтверджується Медичною картою № 8 стаціонарного хворого, 14 січня 2021 року об 11 год. 45 хв. позивача госпіталізовано в лазарет військової частини А2595. На лікуванні в лазареті військової частини А2595 позивач перебував з 11 год. 45 хв. 14 січня 2021 року по 27 січня 2021 року.

З огляду на викладене, позивач, посилаючись на норму абзацу першого пункту 2 розділу ХХХІ Порядку № 260, уважає, що має право на виплату грошового забезпечення за час перебування на лікуванні в лазареті військової частини А2595 в період з 14 січня 2021 року по 27 січня 2021 року.

Суд критично оцінює такі доводи позивача, оскільки абзац перший пункту 2 розділу ХХХІ Порядку № 260 чітко визначає, що військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які на день звільнення з військової служби перебувають на лікуванні в лікарняному закладі чи у відпустці для лікування у зв`язку з хворобою, грошове забезпечення виплачується до дня повернення до місця служби.

Проте в матеріалах справи відсутні докази повернення позивача до місця служби після закінчення проходження лікування 27 січня 2021 року.

Натомість, пунктом першим наказу Командувача Сухопутних військ Збройних Сил України від 01 січня 2021 року № 18-ац «Про призначення комісії для прийняття та здавання справ і посади командира військової частини А3595» наказано полковнику ОСОБА_1 здати справи та посади, а підполковнику ОСОБА_3 , начальнику штабу першому заступнику командира військової частини А3595, прийняти справи та посаду та приступити до тимчасового виконання обов`язків командира військової частини А3595.

Згідно Витягу із наказу командира військової частини А3595 від 14 січня 2021 року № 10 (по стройовій частині) позивач відповідно до акту здавання справ та посади командира військової частини А3595 від 14 січня 2021 року та наказу Головнокомандувача Збройних Сил України (по особовому складу) від 11 грудня 2020 року № 429 справи та посаду командира військової частини А3595 здав. Підстава: витяг із наказу Головнокомандувача Збройних Сил України (по особовому складу) від 11 грудня 2020 року № 429, акт здавання справ та посади командира військової частини А3595 від 14 січня 2021 року, рапорт про здачу справ та посади від 14 січня 2021 року № 58/18, обхідний лист від 14 січня 2021 року № 57/7.

За змістом норми абзацу четвертого пункту 2 розділу ХХХІ Порядку № 260 військовослужбовцям, які під час здавання справ та посади захворіли, грошове забезпечення за цей період виплачується у разі набуття права на продовження строків здавання справ та посади (на підставі відповідного наказу).

Отже, як слідує з наведеного, позивач справи та посаду командира військової частини А3595 здав до його госпіталізації (14 січня 2021 року об 11 год. 45 хв.), доказів набуття позивачем права на продовження строків здавання справ та посади (на підставі відповідного наказу) у матеріалах справи немає.

Таким чином, підстави для нарахування та виплати позивачу грошового забезпечення за час перебування на лікуванні в період з 14 січня 2021 року по 27 січня 2021 року відсутні, тому в задоволенні позовних вимог у цій частині належить відмовити.

Стосовно позовних вимог про визнання протиправними дій та бездіяльності відповідачів 1 та 2 – військових частин А3595 та А2595, які полягають у нарахуванні та виплаті позивачу з 01 лютого 2020 року основних видів грошового забезпечення без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01 січня 2020 року, та зобов`язання відповідачів 1 та 2 – військових частин А3595 та А2595 здійснити з 01 лютого 2020 року перерахунок та виплатити грошове забезпечення ОСОБА_1 за 2020 рік відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», із врахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб встановленого на 01 січня календарного року суд зазначає наступне.

Згідно з приписами статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Положеннями статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» передбачено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.

Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.

Постановою Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (далі – Постанова № 704), яка набрала чинності 01 березня 2018 року, затверджено, зокрема, тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу згідно з додатком 1; схему тарифних коефіцієнтів за військовим (спеціальним) званням військовослужбовців (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу згідно з додатком 14.

Пунктом 4 Постанови № 704 (в редакції, чинній до 24 лютого 2018 року) було установлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.

При цьому Додатки 1 та 14 до Постанови Кабінету Міністрів України № 704, в яких у вигляді таблиці зазначені відповідні тарифні коефіцієнти, мають примітки пояснюючого характеру. У зазначених примітках наведена, зокрема, інформація щодо арифметичної дії (множення), яка застосовується при обчисленні розмірів посадових окладів та окладів за військовим (спеціальним) званням, в залежності від відповідних тарифних коефіцієнтів, та наведені правила округлення розрахунків. У цих примітках норми права не містяться.

Проте постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 року № 103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб» (далі – Постанова № 103) (набрала чинності 24 лютого 2018 року) до Постанови № 704 внесені зміни, внаслідок яких пункт 4 викладено у новій редакції: «Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 р., на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.».

Отже, пунктом 4 Постанови № 704 у редакції Постанови № 103 було чітко визначено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 р., на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.

В подальшому, постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року у справі № 826/6453/18 визнано протиправним та скасовано пункт 6 постанови Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 року № 103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб», яким, зокрема, в пункт 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» були внесені зміни.

Суд звертає увагу на те, що частина друга статті 265 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно з якою нормативно-правовий акт втрачає чинність повністю або в окремій його частині з моменту набрання законної сили відповідним рішенням суду, не регулює питань щодо можливості застосування нормативно-правових актів, визнаних судом протиправними. Предметом її регулювання є встановлення моменту втрати чинності нормативно-правовим актом, визнаним судом нечинним.

Таким чином, суд наголошує на неможливості виконання положення нормативно-правового акта, визнаного судом протиправним та таким, що прийнятий поза межами повноважень, не в порядку та у спосіб, передбачені законом.

Отже, зміни до пункту 4 Постанови № 704, внесені пунктом 6 Постанови № 103, з 29 січня 2020 року не підлягають застосуванню.

Таким чином, з 29 січня 2020 року – дня набрання законної сили судовим рішенням Шостого апеляційного адміністративного суду у справі № 826/6453/18 діє редакція пункту 4 Постанови № 704, яка діяла до зазначених змін. А тому з 29 січня 2020 року розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу мають визначатися шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1,12,13,14.

Втім, як слідує з матеріалів справи, та не заперечується відповідачами, при нарахуванні позивачу основних видів грошового забезпечення, починаючи з 29 січня 2020 року, відповідачі застосовували саме редакцію пункту 4 Постанови 704 у редакції Постанови № 103, визначаючи їх розміри шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, а не розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1,12,13,14.

З огляду на викладене, суд доходить висновку про протиправність дій відповідачів щодо нарахування та виплати позивачу з 01 лютого 2020 року основних видів грошового забезпечення без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2020 року, а тому позовна вимога у цій частині є обґрунтованою та підлягає задоволенню.

Разом з тим, суд враховує, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним і таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення. За таких обставин, суд вважає, що в цьому випадку ефективним способом захисту порушених прав, свобод чи інтересів позивача буде зобов`язання відповідачів здійснити перерахунок позивачу з 01 лютого 2020 року грошового забезпечення за 2020 рік відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» з урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2020 року, та здійснити виплату з урахуванням виплачених сум.

Тому позовну вимогу у цій частині також належить задовольнити.

Стосовно позовних вимог про визнання протиправними дій та бездіяльності відповідачів 1 та 2 – військових частин А3595 та А2595, які полягають у ненарахуванні та невиплаті позивачу індексації грошового забезпечення у 2016, 2017 роках та по грудень 2018 року, а також невірному нарахуванні сум індексації у 2018-2020 роках, та зобов`язання відповідачів 1 та 2 – військових частин А3595 та А2595 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення з 01 січня 2016 року по 27 січня 2021 року із врахуванням базових місяців – січень 2008 та березень 2018 років суд зазначає наступне.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади, їх посадові особи повинні діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлення єдиної системи їх соціального та правового захисту, гарантування військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливих умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулювання відносини у цій галузі визначено Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Згідно з частинами першою - третьою статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері праці та соціальної політики, інші центральні органи виконавчої влади відповідно до їх компетенції розробляють та вносять у встановленому порядку пропозиції щодо грошового забезпечення військовослужбовців.

До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.

Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.

Відповідно до статті 18 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» законами України з метою надання соціальної підтримки населенню України в цілому та окремим категоріям громадян встановлюються державні гарантії щодо, зокрема, індексації доходів населення з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності їх грошових доходів в умовах зростання цін.

Частиною другою статті 19 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» визначено, що державні соціальні гарантії є обов`язковими для всіх державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності.

Так, правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України визначені Законом України «Про індексацію грошових доходів населення» (тут – і надалі в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Згідно із абзацом другим статті 1 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.

Відповідно до частини першої статті 2 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення).

Частиною шостою статті 2 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» визначено, що індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.

Згідно із статтею 3 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» індекс споживчих цін обчислюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері статистики, і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях.

При цьому, відповідно до визначення, яке міститься в абзаці третьому статті 1 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» індекс споживчих цін - показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купує населення для невиробничого споживання.

Згідно із статтею 4 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка.

Обчислення індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком, починаючи з місяця введення в дію цього Закону.

Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений у частині першій цієї статті.

Підвищення грошових доходів населення у зв`язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, у якому опубліковано індекс споживчих цін.

У разі якщо грошові доходи населення підвищено з урахуванням прогнозного рівня інфляції випереджаючим шляхом, при визначенні обсягу підвищення грошових доходів у зв`язку із індексацією враховується рівень такого підвищення у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до частин другої, шостої статті 5 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з Державного бюджету України, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв`язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів Державного бюджету України.

Проведення індексації грошових доходів населення здійснюється у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування на відповідний рік.

Згідно із статтею 6 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» у разі виникнення обставин, передбачених статтею 4 цього Закону грошові доходи населення визначаються як результат добутку розміру доходу, що підлягає індексації в межах прожиткового мінімуму для відповідних соціальних і демографічних груп населення, та величини індексу споживчих цін.

Порядок проведення індексації грошових доходів населення визначається Кабінетом Міністрів України.

Правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення визначені Порядком проведення індексації грошових доходів населення, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078 (тут – і надалі в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) (далі – Порядок № 1078).

Відповідно до пункту 1-1 Порядку № 1078 підвищення грошових доходів громадян у зв`язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, в якому офіційно опубліковано індекс споживчих цін. Індексація грошових доходів населення проводиться у разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який встановлюється в розмірі 103 відсотка. Індекс споживчих цін обчислюється Держстатом і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. Обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком починаючи з березня 2003 р. - місяця опублікування Закону України від 6 лютого 2003 р. № 491-IV «Про внесення змін до Закону України «Про індексацію грошових доходів населення». Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений в абзаці другому цього пункту.

Відповідно до абзацу 5 пункту 2 Порядку № 1078 індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані в гривнях на території України, які не мають разового характеру, зокрема, грошове забезпечення військовослужбовців, поліцейських, осіб рядового і начальницького складу, посадових осіб митної служби.

Згідно з абзацами першим, другим, п`ятим, шостим пункту 4 Порядку № 1078 індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.

У межах прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб, індексуються оплата праці (грошове забезпечення), допомога по безробіттю та матеріальна допомога у період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації безробітного, що надаються залежно від страхового стажу у відсотках середньої заробітної плати, стипендії.

Частина грошових доходів, яка перевищує прожитковий мінімум, встановлений для відповідних соціальних і демографічних груп населення, індексації не підлягає.

Сума індексації грошових доходів громадян визначається як результат множення грошового доходу, що підлягає індексації, на величину приросту індексу споживчих цін, поділений на 100 відсотків.

Абзацами першим – шостим пункту 5 Порядку № 1078 визначено, що у разі підвищення тарифних ставок (окладів), пенсій або щомісячного довічного грошового утримання, стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків.

Обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення зазначених грошових доходів населення.

Сума індексації у місяці підвищення тарифних ставок (окладів), пенсій або щомісячного довічного грошового утримання, стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, не нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу перевищує суму індексації, що склалась у місяці підвищення доходу.

Якщо розмір підвищення грошового доходу не перевищує суму індексації, що склалась у місяці підвищення доходу, сума індексації у цьому місяці визначається з урахуванням розміру підвищення доходу і розраховується як різниця між сумою індексації і розміром підвищення доходу.

У разі зростання заробітної плати за рахунок інших її складових без підвищення тарифних ставок (окладів) сума індексації не зменшується на розмір підвищення заробітної плати. У разі коли відбувається підвищення тарифної ставки (окладу), у місяці підвищення враховуються всі складові заробітної плати, які не мають разового характеру.

До чергового підвищення тарифних ставок (окладів), пенсій або щомісячного довічного грошового утримання, стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, до визначеної суми індексації додається сума індексації, яка складається внаслідок перевищення величини індексу споживчих цін порогу індексації, зазначеного у пункті 1-1 цього Порядку.

Відповідно до підпункту 2 пункту 6 Порядку № 1078 виплата сум індексації грошових доходів здійснюється за рахунок джерел, з яких провадяться відповідні грошові виплати населенню: підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з державного бюджету, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв`язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів державного бюджету.

Суд звертає увагу на те, що правове регулювання виплати індексації визначає умови (якщо величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації), з настанням яких виникає право на щомісячне отримання суми індексації у структурі заробітної плати (грошового забезпечення) до настання обставин (підвищення тарифних ставок, окладів), за яких виплата розрахованої суми індексації припиняється до повторного настання обставин, які обумовлюють повторне виникнення права на отримання індексації.

У рішенні від 15 жовтня 2013 року у справі № 9-рп/2013 за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_4 щодо офіційного тлумачення положення частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України Конституційний Суд України зазначив про те, що кошти, які підлягають нарахуванню в порядку індексації заробітної плати та компенсації працівникам частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати, мають компенсаторний характер. Як складові належної працівникові заробітної плати ці кошти спрямовані на забезпечення реальної заробітної плати з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності заробітної плати у зв`язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.

Як зазначив Верховний Суд у постановах від 19 червня 2019 року (справа № 825/1987/17), від 20 листопада 2019 року (справа № 620/1892/19), від 05 лютого 2020 року (справа № 825/565/17) індексація грошового забезпечення, як складова грошового забезпечення військовослужбовців, є однією з основних державних гарантій щодо оплати їх праці, а отже підлягає обов`язковому нарахуванню і виплаті.

Отже, індексація грошового забезпечення є однією із основних державних гарантій щодо оплати праці, проведення індексації у зв`язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією) є обов`язковим для всіх юридичних осіб-роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи. За відсутності затвердженого особливого порядку індексації грошового забезпечення військовослужбовців, нарахування індексації грошового забезпечення здійснюється у встановленому Кабінетом Міністрів України порядку, а саме відповідно до Порядку № 1078. Сума індексації грошового забезпечення є складовою частиною грошового забезпечення і відповідно до Закону України «Про індексацію грошових доходів населення», підлягає обов`язковому нарахуванню та виплаті.

На підприємства, установи, організації незалежно від форм власності покладається обов`язок проводити індексацію заробітної плати (грошового забезпечення) у разі перевищення величини індексу споживчих цін встановленого порогу індексації, при цьому базовим місяцем при обчисленні індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації слід вважати місяць підвищення грошового забезпечення за рахунок зростання його складових, які не мають разового характеру.

З наявних у матеріалах справи доказів суд встановив, що відповідачі у спірний період з січня 2016 року по грудень 2018 року не нараховували та не виплачували позивачу індексацію грошового забезпечення. За період з грудня 2018 року по 14 січня 2021 року відповідачі нараховували та виплачували позивачу індексацію грошового забезпечення щомісяця.

Щодо періоду з 01 січня 2016 року по 01 березня 2018 року суд враховує таке.

Стосовно посилань відповідача-1 на відсутність фінансового ресурсу в Міністерстві оборони України, як на підставу для не нарахування та невиплати позивачу індексації грошового забезпечення суд зазначає, що Європейський суд з прав людини у рішенні від 08 листопада 2005 року у справі «Кечко проти України» (заява № 63134/00) зауважив, що в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм працівникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни до законодавства. Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах, доки відповідні положення є чинними (пункт 23 рішення). Також Суд не прийняв аргумент Уряду України щодо відсутності бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов`язань.

Крім того, Конституційний Суд України неодноразово розглядав питання, пов`язані з реалізацією права на соціальний захист, і сформулював правову позицію, згідно з якою Конституція України відокремлює певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них, зокрема, належать громадяни, які відповідно до статті 17 Конституції України перебувають на службі у військових формуваннях та правоохоронних органах держави, забезпечуючи суверенітет і територіальну цілісність України, її економічну та інформаційну безпеку, а саме: у Збройних Силах України, органах Служби безпеки України, міліції, прокуратури, охорони державного кордону України, податкової міліції, Управління державної охорони України, державної пожежної охорони, Державного департаменту України з питань виконання покарань тощо (рішення Конституційного Суду України від 06 липня 1999 року № 8-рп/99 у справі щодо права на пільги та від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002 у справі щодо пільг, компенсацій і гарантій).

У зазначених рішеннях Конституційний Суд України вказав, що необхідність додаткових гарантій соціальної захищеності цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення зумовлена насамперед тим, що служба у Збройних Силах України, інших військових формуваннях та правоохоронних органах держави пов`язана з ризиком для життя і здоров`я, підвищеними вимогами до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей. Це повинно компенсуватися наявністю підвищених гарантій соціальної захищеності, тобто комплексу організаційно-правових економічних заходів, спрямованих на забезпечення добробуту саме цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення.

Отже, реалізація особою права, що пов`язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних, чинних на час виникнення спірних правовідносин, нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань.

Таким чином, обмежене фінансування жодним чином не впливає на наявність чи відсутність у позивача права на нарахування та виплату індексації грошового забезпечення, що є предметом спору у цій справі.

До того ж, відповідачами не надано жодних доказів для підтвердження факту відсутності в бюджеті відповідного рівня, з якого вони фінансуються коштів на індексацію грошового забезпечення, і як наслідок не надходження відповідних фінансових асигнувань на їх рахунки для виплати індексації військовослужбовцям у вказаний період, а також не доведено ту обставину, що ними протягом 2016-2018 рр. надсилались відповідні заявки до вищестоящого органу стосовно потреби на виділення додаткових коштів для виплати військовослужбовцям індексації грошового забезпечення.

З огляду на наведене, посилання відповідача-1 на відсутність фінансового ресурсу в Міністерстві оборони України, як на підставу для не нарахування та невиплати позивачу індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 01 березня 2018 року є безпідставними та до уваги судом не беруться.

Твердження відповідача-1 про те, що проведення індексації грошових доходів здійснюється виключно у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів є безпідставними, оскільки частина 6 статті 5 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» та підпункт 2 пункту 6 Порядку № 1078, на які посилається відповідач-1, не обмежує проведення, передбачених чинним законодавством України, виплат, а вказує на джерела походження цих коштів.

Покликання відповідача-1 на роз`яснення директора Департаменту фінансів від 26 березня 2018 року № 28/145 суд оцінює критично, оскільки зазначене роз`яснення не є нормативно-правовим актом, а відповідач має діяти відповідно до вимог закону, який має вищу юридичну силу.

Підсумовуючи вищенаведене, суд доходить висновку, що відповідачі протиправно, всупереч вимогам положень Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» та Порядку № 1078 не нараховували та не виплачували позивачу індексацію його грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 01 березня 2018 року.

За таких обставин належить визнати протиправною бездіяльність відповідачів щодо ненарахування та невиплати позивачу індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 01 березня 2018 року.

Щодо періоду з 01 березня 2018 року по 27 січня 2021 року суд враховує наступне.

Насамперед суд відзначає, що періоду з 14 січня 2021 року по 27 січня 2021 року суд правової оцінки не надає, оскільки, як встановив суд вище, у позивача відсутнє право на отримання грошового забезпечення за цей період, та як наслідок право на його індексацію відповідно до закону.

Разом з тим, як слідує зі змісту довідки щодо нарахованого грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01 січня 2016 року по 14 січня 2021 року, виданої за підписом командира військової частини А2595, позивачу за період з 01 березня 2018 року по грудень 2018 року індексація грошового забезпечення не нараховувалася та не виплачувалася; за період з грудня 2018 року по 14 січня 2021 року індексація грошового забезпечення нараховувалася та виплачувалася позивачу щомісяця.

В той же час, позивач уважає, що за період з 01 березня 2018 року по 14 січня 2021 року відповідачі здійснювали йому нарахування індексації грошового забезпечення неправильно.

З цього приводу суд зазначає таке.

Відповідно до абзацу першого пункту 5 Порядку № 1078 у разі підвищення тарифних ставок (окладів), стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, визначених у пункті 2 цього Порядку, значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків.

30 серпня 2017 року Кабінет Міністрів України прийняв постанову № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб».

Пунктом четвертим цієї постанови установлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 р., на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.

Таким чином, постановою Кабінету Міністрів України № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» визначено інший порядок встановлення та розміру посадового окладу військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу, а також змінено (підвищено) розміри посадових окладів, окладів за військовим (спеціальним) званням відповідних категорій військовослужбовців.

Зазначена постанова набрала чинності з 01 березня 2018 року.

Відтак, березень 2018 року в контексті застосування у спірних правовідносинах норми абзацу першого пункту 5 Порядку № 1078 є місяцем підвищення доходів позивача. Вказана обставина сторонами у справі не заперечується.

Згідно із абзацом другим пункту п`ятого Порядку № 1078 обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення зазначених грошових доходів населення.

Водночас, відповідно до офіційних даних, що містяться на сайті Державної служби статистики України, з квітня 2018 року по грудень 2018 року індекс споживчих цін не перевищував 103%.

Разом з тим, у контексті спірних правовідносин необхідно звернути увагу на те, що питання виплати суми індексації у місяці підвищення грошових доходів, а також виплати визначеної суми індексації (фіксованої суми індексації) до чергового підвищення тарифних ставок (окладів) врегульовано абзацами третім, четвертим, шостим пункту 5 Порядку № 1078.

Так, відповідно до абзаців третього, четвертого, шостого пункту 5 Порядку № 1078 сума індексації у місяці підвищення грошових доходів, зазначених у абзаці першому цього пункту, не нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу перевищує суму індексації, що склалася у місяці підвищення доходу.

Якщо розмір підвищення грошового доходу не перевищує суму індексації, що склалась у місяці підвищення доходу, сума індексації у цьому місяці визначається з урахуванням розміру підвищення доходу і розраховується як різниця між сумою індексації і розміром підвищення доходу.

До чергового підвищення тарифних ставок (окладів), стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, крім щомісячних страхових виплат потерпілим на виробництві (з урахуванням виплат на необхідний догляд за потерпілим) та членам їх сімей, до визначеної суми індексації додається сума індексації, яка складається внаслідок перевищення величини індексу споживчих цін порогу індексації, зазначеного у пункті 1-1 цього Порядку.

Отже, для вирішення питання про наявність підстав для виплати індексації у місяці підвищення доходу (базовому місяці) необхідно враховувати дві складові: розмір підвищення грошового доходу особи та суму індексації, що склалася у місяці підвищення цього грошового доходу і встановлювати, чи перевищує розмір підвищення грошового доходу особи суму індексації, що склалася у місяці його підвищення.

Так, якщо розмір підвищення грошового доходу перевищує суму індексації, що склалася у місяці підвищення доходу, то індексація не нараховується; якщо ж розмір підвищення грошового доходу не перевищує суму індексації, що склалась у місяці підвищення доходу, то сума індексації у цьому місяці визначається з урахуванням розміру підвищення доходу і розраховується як різниця між сумою індексації і розміром підвищення доходу. При цьому, до чергового підвищення тарифних ставок (окладів) до визначеної суми індексації (фіксованої суми індексації) додається сума індексації, яка складається внаслідок перевищення величини індексу споживчих цін порогу індексації, зазначеного у пункті 1-1 Порядку № 1078.

Водночас, суд звертає увагу на те, що відповідно до вимог Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» та Порядку № 1078 обов`язок визначення розміру підвищення грошового доходу працівника та суми індексації, що склалася у місяці підвищення цього грошового доходу, а також встановлення факту перевищення розміру підвищення грошового доходу працівника над сумою індексації, що склалася у місяці його підвищення з метою вирішення питання про наявність підстав для виплати індексації у місяці підвищення доходу (базовому місяці) покладається безпосередньо на роботодавця.

Проте як слідує з матеріалів справи, у межах спірних правовідносин відповідачі, вирішуючи питання про наявність підстав для виплати позивачу індексації грошового забезпечення за період з 01 березня 2018 року (місяць підвищення посадового окладу позивача згідно Постанови № 704) по 14 січня 2021 року (день виключення позивача зі складу особового складу частини та усіх видів забезпечення) врахували лише норми абзаців першого, другого пункту 5 Порядку № 1078, згідно з якими у разі підвищення тарифних ставок (окладів) значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків, а обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення зазначених грошових доходів населення.

Саме тому, із урахуванням зазначених норм, та із застосуванням, як місяця підвищення грошового доходу позивача (базового місяця) березня 2018 року, відповідачі почали здійснювати нарахування та виплату позивачу індексації грошового забезпечення тільки з 01 грудня 2018 року, тобто місяця, у якому індекс споживчих цін перевищив 103%.

Однак, на переконання суду, у межах спірних правовідносин відповідачі безпідставно оминули норми абзаців третього, четвертого, п`ятого, шостого пункту 5 Порядку № 1078 в частині вирішення питання про наявність підстав для виплати позивачу індексації його грошового забезпечення у місяці підвищення доходу (березень 2018 року) та не встановили, чи перевищує розмір підвищення грошового доходу позивача суму індексації, що склалася у місяці підвищення такого доходу.

Як наслідок, не перевіривши наявність підстав для виплати позивачу індексації його грошового забезпечення у місяці підвищення доходу (березень 2018 року) та, не встановивши факту перевищення розміру підвищення грошового доходу позивача суми індексації, що склалася у місяці підвищення такого доходу, відповідачі не могли встановити право позивача на отримання визначеної суми індексації (фіксованої суми індексації) відповідно вимог до абзацу 6 пункту 5 Порядку № 1078.

За таких обставин суд ставить під сумнів правильність визначення відповідачами нарахованих позивачу сум індексації грошового забезпечення за період з 01 грудня 2018 року по 14 січня 2021 року.

При цьому оскільки обов`язок визначення наявності у позивача права на отримання визначеної суми індексації (фіксованої суми індексації) відповідно вимог до абзацу 6 пункту 5 Порядку № 1078 покладений на відповідачів, то у межах спірних правовідносин суд лише констатує ту обставину, що відповідачі безпідставно, за відсутності для цього правових підстав, передбачених законом, не перевірили наявність у позивача права на отримання зазначеної вище суми індексації за період з 01 березня 2018 року по 14 січня 2021 року.

Тому суд доходить висновку про протиправність дій відповідачів щодо неналежного нарахування та виплати позивачу індексації грошового забезпечення за період з 01 березня 2018 року по 14 січня 2021 року.

Поряд з цим, обираючи спосіб захисту свого порушеного права, позивач у позовній заяві зазначає, що таким ефективним способом захисту, на його думку, буде зобов`язання відповідачів нарахувати та виплатити на його користь індексацію грошового забезпечення з 01 січня 2016 року по 27 січня 2021 року із врахуванням базових місяців – січень 2008 та березень 2018 років.

З цього приводу суд відзначає таке.

Розрахунок індексації грошового забезпечення є компетенцією відповідача як органу, в якому позивач проходив службу, і який виплачував йому грошове забезпечення. Саме на відповідача за наявності законних підстав покладається обов`язок нарахувати та виплатити позивачу індексацію його грошового забезпечення.

Згідно з Рекомендацією Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за цих обставин.

Здійснюючи судочинство Європейський суд з прав людини неодноразово аналізував наявність, межі, спосіб та законність застосування дискреційних повноважень національними органами, їх посадовими особами. Зокрема, в рішенні Європейського суду з прав людини від 17 грудня 2004 року у справі «Педерсен і Бодсгор проти Данії» зазначено, що здійснюючи наглядову юрисдикцію, суд, не ставлячи своїм завданням підміняти компетентні національні органи, перевіряє, чи відповідають рішення національних держаних органів, які їх винесли з використанням свого дискреційного права, положенням Конвенції та Протоколів до неї. Суд є правозастосовчим органом та не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, приймати замість нього рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб`єкта владних повноважень.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 02 червня 2006 року у справі «Волохи проти України» (заява № 23543/02) при наданні оцінки повноваженням державних органів суд виходив з декількох ознак, зокрема щодо наявності дискреції. Так, суд вказав, що норма права є «передбачуваною», якщо вона сформульована з достатньою чіткістю, що дає змогу кожній особі - у разі потреби за допомогою відповідної консультації - регулювати свою поведінку. «…надання правової дискреції органам виконавчої влади у вигляді необмежених повноважень було б несумісним з принципом верховенства права. Отже, закон має з достатньою чіткістю визначати межі такої дискреції, наданої компетентним органам, і порядок її здійснення, з урахуванням законної мети даного заходу, щоб забезпечити особі належний захист від свавільного втручання».

Тобто, під дискреційним повноваженням слід розуміти компетенцію суб`єкта владних повноважень на прийняття самостійного рішення в межах, визначених законодавством, та з урахуванням принципу верховенства права.

Зміст компетенції органу виконавчої влади складають його повноваження - певні права та обов`язки органу діяти, вирішуючи коло справ, визначених цією компетенцією. В одних випадках це зміст прав та обов`язків (право діяти чи утримуватися від певних дій). В інших випадках органу виконавчої влади надається свобода діяти на свій розсуд, тобто оцінюючи ситуацію, вибирати один із кількох варіантів дій (або утримуватися від дій) чи один з варіантів можливих рішень.

У цій правовій ситуації, як уже було зазначено вище, відповідачі не нараховували та не виплачували позивачу індексацію грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 01 березня 2018 року. Тому, на переконання суду, питання про те, який саме базовий місяць буде використаний відповідачами при нарахуванні позивачу індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 01 березня 2018 року є передчасним, оскільки у цій частині права позивача ще не порушені, адже індексація грошового забезпечення позивачу за вказаний вище період не нарахована.

За таких обставин, суд доходить висновку, що у спірному випадку повноваження щодо визначення базового місяця для нарахування позивачу індексації грошового забезпечення відповідно до положень Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» та Порядку № 1078 покладаються на відповідачів, а тому підстави для їх зобов`язання здійснити нарахування та виплату індексації грошового забезпечення з урахуванням базового місяця, наразі відсутні.

Наведене узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 15 жовтня 2020 року у справі № 240/11882/19, яку суд враховує в силу вимог частини 5 статті 242 КАС України.

З огляду на викладене, належним способом захисту порушених прав позивача є зобов`язання відповідачів нарахувати ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 14 січня 2021 року відповідно до Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» та Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078 та здійснити виплату з урахуванням виплачених сум.

Таким чином, з цих підстав розглядувані вище позовні вимоги належить задовольнити частково.

Стосовно позовних вимог про визнання протиправними дій та бездіяльності відповідачів 1 та 2 – військових частин А3595 та А2595, які полягають у невірному обрахунку і виплаті позивачу одноразової грошової допомоги по звільненню, відповідно до наказу Міністра оборони України від 11 червня 2008 року № 260 та зобов`язання відповідачів – військову частину А3595 перерахувати, а А2595 виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу по звільненню із врахуванням перерахованого грошового забезпечення за 2020 рік та перерахованої і виплаченої індексації грошового забезпечення із врахуванням вже виплаченої суми суд зазначає наступне.

Відповідно до частини 1 статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Частиною першою статті 5 КАС України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.

Суд відзначає, що право на захист - це самостійне суб`єктивне право, яке з`являється у володільця регулятивного права лише в момент порушення чи оспорення останнього.

Таким чином, завдання адміністративного судочинства полягає у захисті саме порушених прав особи в публічно-правових відносинах. При цьому захист прав, свобод та інтересів осіб передбачає наявність встановленого судом факту їх порушення.

Обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених прав чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

З урахуванням вищевказаного, позовна вимога в частині перерахування та виплати позивачу одноразової грошової допомоги при звільненні із врахуванням перерахованого грошового забезпечення за 2020 рік та перерахованої і виплаченої індексації грошового забезпечення є передчасною. Адже саме на виконання цього рішення суду відповідачі зобов`язані здійснити перерахунок грошового забезпечення позивача за 2020 рік, а також нарахувати та виплатити йому індексацію грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 14 січня 2021 року (з урахуванням виплачених сум), та вже після проведення зазначених перерахунків здійснити перерахунок одноразової грошової допомоги при звільненні з урахуванням відповідних сум грошового забезпечення за 2020 рік та індексації за період з 01 січня 2016 року по 14 січня 2021 року. Водночас наразі відсутні обґрунтовані підстави вважати, що відповідачі допустять протиправну бездіяльність в частині не здійснення перерахунку та невиплати позивачу одноразової грошової допомоги при звільненні у зв`язку зі зміною складових, з урахуванням яких визначається її розмір.

Тому в задоволенні цих позовних вимог належить відмовити.

Згідно з вимогами статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Оцінивши докази, які є у справі за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та, враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов до висновку про задоволення позову частково.

Щодо розподілу судових витрат суд зазначає наступне.

Відповідно до пункту п`ятого частини першої статті 244 КАС України під час ухвалення рішення суд вирішує як розподілити між сторонами судові витрати.

Згідно із частиною третьою статті 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до частин першої, другої статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; сторін та їхніх представників, що пов`язані із прибуттям до суду; пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов`язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.

Компенсація витрат на професійну правничу допомогу здійснюється у порядку, передбаченому статтею 134 Кодексу адміністративного судочинства України, яка не обмежує розмір таких витрат.

Відповідно до частин першої, другої статті 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

За змістом пункту першого частини третьої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України розмір витрат на правничу допомогу адвоката, серед іншого, складає гонорар адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, які визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.

Відповідно до частин четвертої, п`ятої статті 134 КАС України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відповідно до пункту другого частини третьої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Отже, на підтвердження витрат, понесених на професійну правничу допомогу, мають бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені.

Суд встановив, що між ОСОБА_1 (Клієнт) та Адвокатським об`єднанням «Мицик, Кравчук і партнери» (Виконавець) укладено договір про надання правової допомоги № 75 від 08 лютого 2021 року (далі - Договір).

Відповідно до пункту 1.1 Договору Виконавець зобов`язується надати Клієнту правову допомогу на умовах і в порядку, що визначені Договором, а Клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання Договору.

Підпунктом 2.3.4 пункту 2.3 Договору передбачено, що відповідно до предмету цього Договору Клієнт приймає на себе наступні зобов`язання, зокрема, оплатити Виконавцю вартість правової допомоги (Гонорар), а також відшкодувати реальні витрати, пов`язані з наданням правової допомоги.

Пунктом 3.1 Договору передбачено, що правова допомога, передбачена предметом цього Договору оплачується відповідно згідно акту виконаних робіт.

Відповідно до пункту 3.2 Договору Гонорар сплачується Клієнтом в момент підписання Договору або протягом 10 календарних днів з дня отримання рахунку.

Як слідує зі змісту акта виконаних робіт від 01 червня 2021 року, Виконавцем (Адвокатським об`єднанням «Мицик, Кравчук і партнери») в інтересах Клієнта ( ОСОБА_1 ) згідно договору про надання правової допомоги № 75 від 08 лютого 2021 року у повному обсязі виконано зобов`язання:

- надання консультацій та узгодження правової позиції щодо індексації – 30 хв.;

- опрацювання документів про звільнення особи з військової служби, скерування запитів у військову частину – 1 год.;

- підготовка та скерування запиту відповідачу про нарахування грошового забезпечення за час лікування – 30 хв.;

- опрацювання відповіді відповідача – 30 хв.;

- складання позовної заяви та підготовка додатків – 1 год.

Розрахунок здійснено відповідно до розміру погодинної ставки за надані послуги, що становить: вартість 1 години - 1000 гривень. (4 год. х 1000 гривень = 4000 гривень). Таким чином, сума до оплати за виконану роботу становить 4000 гривень.

Відповідно до квитанції № 0.0.2146370296.1 від 01 червня 2021 року ОСОБА_1 сплатив 4000,00 грн. на рахунок отримувача Адвокатського об`єднання «Мицик, Кравчук і партнери», призначення платежу: оплата за надання правової допомоги в адміністративній справі згідно договору № 75 від 08 лютого 2021 року.

Необхідно звернути увагу на те, що при визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, суд повинен керуватися критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та суті виконаних послуг. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 17 вересня 2019 року у справі № 810/2816/18.

З цього приводу суд зауважує, що предмет спору в цій справі не є складним, містить лише епізод взаємопов`язаних спірних правовідносин, не потребує вивчення великого обсягу фактичних даних, обсяг і складність складених процесуальних документів не є значними. Окрім цього, Єдиний державний реєстр судових рішень містить значну кількість судових рішень щодо справ у аналогічних правовідносинах, що не потребує значного часу на опрацювання нормативно-правових актів, пошуку в Єдиному державному реєстрі судових рішень та вивчення практики в аналогічній категорії справ. Враховуючи незначну складність категорії справи, виходячи з усталеної правової позиції у таких справах, суд вважає, що витрати на професійну правничу не відповідають критерію реальності адвокатських витрат.

Відшкодування витрат за підготовку та скерування запиту відповідачу-1 суд вважає необґрунтованим з огляду на те, що в ордері на надання правничої (правової) допомоги серії ВС № 1079111 від 01 червня 2021 року чітко зазначено про те, що органом, у якому надається правова допомога, є Львівський окружний адміністративний суд.

Суд також зазначає, що Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду за результатами розгляду справи № 200/14113/18-а ухвалив постанову від 26 червня 2019 року, в якій сформував правову позицію, згідно з якою, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої було ухвалено рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір витрат, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору.

Указаний висновок Верховного Суду відповідно до приписів частини п`ятої статті 242 КАС України та частини шостої статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суд враховує під час вирішення такого питання.

Ураховуючи практику Європейського суду з прав людини щодо присудження судових витрат, суд при розподілі судових витрат має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) та критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

З огляду на вищенаведене, суд дійшов висновку, що сума судових витрат на правничу допомогу, яку позивач просить стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідачів, підлягає зменшенню на підставі заперечень відповідачів та у зв`язку з відсутністю ознак співмірності, визначених частиною п`ятою статті 134 КАС України.

Таким чином, заявлені позивачем до відшкодування 4000,00 грн. витрат на правничу допомогу є необґрунтованими, не відповідають реальності таких витрат, розумності їхнього розміру, а їх стягнення з відповідачів становить надмірний тягар для останніх, що суперечить принципу розподілу таких витрат. Заявлений розмір витрат не є співмірним із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), із реальним часом витраченим адвокатом та із обсягом наданих адвокатом послуг (виконаних робіт).

Тобто, з позиції суду підготовка позову у цій справі не вимагала від адвоката значного обсягу юридичної та технічної роботи.

Відтак з огляду на незначну складність справи та обсяг наданих послуг, суд, виходячи з критерію пропорційності вважає, що розмір витрат на правничу допомогу, що підлягає стягненню з відповідачів, повинен становити 2000,00 грн.

При цьому суд також ураховує, що відповідно до вимог частини 3 статті 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки рішенням суду позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково, то суд, ураховуючи приписи частини 3 статті 139 КАС України, вважає за необхідне стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідачів на користь позивача 1000,00 грн. витрат на професійну правничу допомогу, тобто пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Також суд встановив, що при зверненні з цим позовом до суду позивач за заявлену позовну вимогу немайнового характеру, яка стосується перерахунку та виплати одноразової грошової допомоги при звільненні, сплатив судовий збір у розмірі 908,00 грн., що підтверджується квитанцією № 0.0.2146368414.1 від 01 червня 2021 року. Оскільки у задоволенні цієї позовної вимоги суд відмовив повністю, то підстави для стягнення за рахунок бюджетних асигнувань відповідачів на користь позивача сплаченої суми судового збору відсутні.

Керуючись ст.ст. 19-21, 72-77, 242-246, 255, 293, 295, підп.15.5 п.15 Перехідних положень, п.3 Розділу VI Прикінцевих положень КАС України, суд, –

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до військової частини А3595 (вул. Храпая, 1, м. Броди, Львівська область, 80600), військової частини А2595 (вул. Храпая, 1, м. Броди, Львівська область, 80600) про визнання протиправними дій та бездіяльності, зобов`язання вчинити дії – задоволити частково.

Визнати протиправними дії військової частини А3595 та військової частини А2595 щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 з 01 лютого 2020 року основних видів грошового забезпечення без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2020 року.

Зобов`язати військову частину А3595 та військову частину А2595 здійснити перерахунок ОСОБА_1 з 01 лютого 2020 року грошового забезпечення за 2020 рік відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» з урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2020 року, та здійснити виплату з урахуванням виплачених сум.

Визнати протиправною бездіяльність військової частини А3595 та військової частини А2595 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 01 березня 2018 року, а також визнати протиправними дії військової частини А3595 та військової частини А2595 щодо неналежного нарахування та виплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01 березня 2018 року по 14 січня 2021 року.

Зобов`язати військову частину А3595 та військову частину А2595 нарахувати ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 14 січня 2021 року відповідно до Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» та Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078, та здійснити виплату з урахуванням виплачених сум.

В решті позовних вимог – відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань військової частини А3595 на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) 500,00 грн. витрат на професійну правничу допомогу.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань військової частини А2595 на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) 500,00 грн. витрат на професійну правничу допомогу.

В стягненні решти витрат на професійну правничу допомогу – відмовити.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення може бути оскаржене за правилами, встановленими ст.ст. 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України відповідно, з урахуванням положень підп.15.5 п.15 розд. VII «Перехідні положення» та п. 3 Розділу VI «Прикінцеві положення» цього Кодексу.

Повний текст рішення складено 29 жовтня 2021 року.

Суддя Клименко О.М.