Рішення № 100712776, 29.10.2021, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

справа№380/10847/21

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 жовтня 2021 року

Львівський окружний адміністративний суд, у складі головуючої судді Братичак У.В., розглянувши у письмовому провадженні в м.Львові в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини А2595 про стягнення середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні,-

в с т а н о в и в :

ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 ; РНОКПП: НОМЕР_1 ) звернувся з позовною заявою до Військової частини А2595 (місцезнаходження: вул. Храпая, 1, м. Броди, Львівська область; код ЄДРПОУ: 07567158), в якій просить:

- стягнути з військової частини А2595 на користь ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні (невиплата індексації грошового забезпечення та грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій) у розмірі 115009,21 грн. за період із 21 березня 2019 року по 31 травня 2021 року.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що відповідно до наказу командира військової частини А2595 від 20.03.2019 № 64, ОСОБА_1 було виключено із списків особового складу частини та з всіх видів забезпечення.

Зазначає, що на момент виключення зі списків особового складу військової частини А2595, з ним не було проведено повного розрахунку, а саме не виплачено наступних сум: - компенсація за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій у розмірі 31208,33 грн., яка була виплачена 11.09.2020 на виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 10.03.2020 у справі №380/701/20; - індексація грошового забезпечення у розмірі 82370,85 грн., яка була виплачена 31.05.2021 на виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 16.11.2020 у справі №380/7058/20. Додатково вказує, що повний розрахунок із ним проведено лише 31.05.2021, а загальна сума виплат, які не було здійснено на момент звільнення ОСОБА_1 з військової служби становить 113579,18 грн.

Позивач також вказує, що оскільки відповідачем на день виключення зі списків особового складу не проведено повного розрахунку при звільненні з військової служби, то ОСОБА_1 набув право на виплату середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні відповідно до статтей 116, 117 Кодексу законів про працю України.

Ухвалою судді від 12.07.2021 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі; справу вирішено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами.

Від відповідача надійшов відзив на позовну заяву від 06.09.2021 (вх.64339), в якому посилається на те, що позивач проходив військову службу, тому питання, пов`язані із проходженням цієї служби врегульовано спеціальним законодавством, вважає безпідставним посилання позивача на норми статті 117 КЗпП України. Зазначає, що час звільнення позивача з військової служби спірна сума такому ще не належала, тому вини відповідача у її невиплаті немає, що саме по собі виключає відповідальність, передбачену статтею 117 КЗпП України. Також звертає увагу на судову практику Великої Палати Верховного Суду у справі 480/3105/19, вказує на право суду зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України.

Ухвалою судді від 29.10.2021 залишено позов без розгляду в частині позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні (невиплату грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій), за період з 21.03.2019 по 31.05.2021.

Дослідивши докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, суд встановив наступні обставини справи та надав їм правову оцінку.

Відповідно до наказу командира 16 окремої бригади армійської авіації від 18.03.2019 № 13-РС старшого прапорщика ОСОБА_1 , головного сержанта роти радіотехнічного забезпечення звільнено з військової служби у запас за пп. "б" (за станом здоров`я) п. 2 ч. 5 ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».

Відповідно до наказу командира військової частини А2595 від 20.03.2019 № 64 (по стройовій частині) старшого прапорщика ОСОБА_1 20.03.2019 виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення.

Як видно з матеріалів справи, на час звільнення позивача з військової служби, військовою частиною не проведено повного розрахунку по грошовому забезпеченню, а саме не виплачено індексації грошового забезпечення.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 16.11.2020 у справі №380/7058/20 визнано протиправними дії військової частини А2595 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 20.03.2019; зобов`язано військову частину А2595 нарахувати та виплати ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 20.03.2019 з врахуванням січня 2008 року та березня 2018 року як «базових» місяців.

31.05.2021 на виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 16.11.2020 у справі №380/7058/20, позивачу було виплачено індексацію грошового забезпечення у розмірі 82370,85грн., що підтверджується випискою по надходженням по картці/рахунку від 01.06.2021 №PQPM4LSLHMTER9IP.

Позивач вважає, що оскільки виплата індексації грошового забезпечення відповідачем у день його звільнення не проведена, то відповідно до ст.117 Кодексу законів про працю України він має право на виплату середнього заробітку за весь період затримки такого розрахунку – з 21.03.2019 по 31.05.2021. Наведене і зумовило позивача звернутись до суду з даним позовом.

Даючи правову оцінку спірним правовідносинам, судом враховано наступні обставини справи та норми чинного законодавства.

Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 4 ст.43 Конституції України визначено, що кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

Згідно з ч.1 ст.47 Кодексу законів про працю України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в ст.116 цього Кодексу.

Відповідно до приписів ст.116 Кодексу законів про працю України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму.

Згідно з ст.117 Кодексу законів про працю України, в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст.116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.

Непоширення норм Кодексу законів про працю України на військовослужбовців стосується саме порядку та умов визначення норм оплати праці (грошового забезпечення) та порядку вирішення спорів щодо оплати праці.

Питання ж відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військово-службовців зі служби (зокрема, затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки) не врегульовані положеннями спеціального законодавства. Це питання врегульовано Кодексом законів про працю України.

Враховуючи те, що спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці військовослужбовців, не встановлено відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, суд дійшов висновку про можливість застосування положень статей 116 та 117 Кодексу законів про працю України як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які виникають під час звільнення з військової служби, з цих же підстав суд не погоджується з доводами представника відповідача про те, що порядок, встановлений КЗпП України щодо оплати праці та відповідальність за порушення цього порядку, до даних правовідносин не застосовується.

Вказана позиція суду узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постановах від 01.03.2018 у справі №806/1899/17 та від 31.05.2018 у справі №823/1023/16.

Таким чином, оскільки індексація грошового забезпечення позивачу не виплачено в день його виключення зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення (20.03.2019), вказана обставина свідчить про те, що при звільненні відповідач не провів з позивачем повного розрахунку. Тому відповідно до вимог статті 117 Кодексу законів про працю України позивач має право на виплату середнього заробітку за весь період затримки такого розрахунку.

Щодо розрахунку суми стягнення середнього заробітку за весь час затримки виплати компенсації суд ураховує таке.

Згідно з ст.27 Закону України «Про оплату праці», порядок обчислення середньої заробітної плати працівника у випадках, передбачених законодавством, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Обчислення середнього заробітку працівників здійснюється відповідно до постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» №100 від 08.02.1995 (далі постанова №100).

Відповідно до п.2 цієї постанови, обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв`язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.

Згідно з п.5 цього ж Порядку, нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.

Пунктом 8 цього ж Порядку визначено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого ст.117 Кодексу Законів про працю України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених Великою Палатою Верховного Суду критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково. Тому Велика Палата Верховного Суду також відступила від висновку Верховного Суду України, сформульованого у постанові від 27.04.2016 у справі №6-113цс16 про те, що право суду зменшити розмір середнього заробітку залежить від прийняття судом рішення щодо часткового задоволення вимог працівника про виплату належних йому при звільненні сум у строки, визначені ст.116 Кодексу законів про працю України.

У разі, коли Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні в одній зі справ Верховного Суду України, згідно з ч.6 ст.13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», суди враховують висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду, навіть якщо аналогічні висновки Верховний Суд України сформулював також при розгляді інших справ (пункти 50, 88 постанови Великої Палати Верховного Суду від 31.10.2018 у справі №161/12771/15-ц).

Як вже було вище встановлено судом, відповідачем було порушено право позивача на отримання індексації грошового забезпечення, що встановлено у рішенні Львівського окружного адміністративного суду від 16.11.2020 у справі №380/7058/20.

За результатами розгляду справи №380/7058/20 судом визнано протиправними дії військової частини А2595 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 20.03.2019; зобов`язано військову частину А2595 нарахувати та виплати ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 20.03.2019 з врахуванням січня 2008 року та березня 2018 року як «базових» місяців.

На виконання вказаного вище рішення суду, відповідачем 31.05.2021 було виплачено позивачу індексацію грошового забезпечення у сумі 82370,85грн.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що відповідачем було проведено фактичний розрахунок з позивачем в частині виплати індексації грошового забезпечення не у строк, встановлений положеннями ст.116 КЗпП України.

Враховуючи обов`язковість вищевикладених висновків Верховного Суду, суд застосовує до обставин цієї справи наступні критерії зменшення розміру відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, відповідно до ст.117 Кодексу законів про працю України:

- позивач звернувся до суду із позовом до військової частини А2595 - про - визнання протиправними дії військової частини А2595 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 20.03.2019 та зобов`язання військову частину А2595 нарахувати та виплати ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 20.03.2019 з врахуванням січня 2008 року та березня 2018 року як «базових» місяців лише у вересні 2020 року, тобто після спливу 1 року і 5 місяців після виключення його зі списків особового складу військової частини та усіх видів забезпечення (березень 2019).

Відповідно до наявної у матеріалах справи довідки щодо нарахованого грошового забезпечення ОСОБА_1 за останні 2 календарні місяці перед звільненням, розмір грошового забезпечення позивача за два останні місяці служби перед звільненням для обрахунку середньомісячного грошового забезпечення становив 28202,76грн. (14031,30грн., у січні 2019 року та 14171,46грн., у лютому 2019 року).

Кількість календарних днів служби позивача у січні-лютому 2019 становила 59 днів.

Відтак, середньоденне грошове забезпечення позивача за два останні місяці служби перед звільненням складає 478,01грн. (28202,76грн. / 59 днів).

Період за час затримки розрахунку при звільненні по день повного фактичного розрахунку, а саме з 21.03.2019 (наступний день після виключення позивача зі списків особового складу військової частини) по 30.05.2021 (день, що передував остаточному розрахунку при звільненні) становить 801 день.

Позивач просить стягнути з військової частини А2595 на користь ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні (невиплата індексації грошового забезпечення) у розмірі 115009,21 грн. за період із 21 березня 2019 року по 31 травня 2021 року.

Суд звертає увагу, що у разі задоволення позовних вимог в повному обсязі, сума середнього заробітку позивача за весь час затримки розрахунку при звільнені повинна би була становити 382886,01грн.(478,01грн. х801 день).

При цьому суд ураховує, що виплачена заборгованість по заробітній платі становить 82370,85грн., тобто частка такої заборгованості у сумі середнього грошового забезпечення за 801 день (382886,01грн.) становить 0,21 (82370,85грн. / 382886,01грн.).

З огляду на очевидну неспівмірність заявлених до стягнення сум середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні зі встановленим розміром заборгованості, характером цієї заборгованості, діями позивача та відповідача, суд вважає справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, які мають юридичне значення та наведеним вище критеріям, визначення розміру відповідальності відповідача за прострочення ним належних при звільненні позивача виплат становить суму 80406,06грн. (478,01грн.х801х0,21) (за час затримки розрахунку при звільненні позивача).

Таким чином, середній заробіток, який підлягає виплаті позивачу у зв`язку з затримкою розрахунку при звільненні становить 80406,06грн.

Щодо способу захисту, то суд, з урахуванням п. 20 Постанови Пленуму Верховного суду України «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» від 24.12.1990 №13, відповідно до якого, установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред`явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст.117 КЗпП стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при непроведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини, вважає за необхідне саме стягнути визначену суму як міру відповідальності за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Аналізуючи наведені вище правові норми та встановлені фактичні обставини справи, суд у їх сукупності, виходячи з принципу розумності, справедливості та пропорційності, вважає належним і достатнім способом захисту порушених прав позивача - стягнення на його користь 80406,06грн., як середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні (невиплата індексації грошового забезпечення) за період з 21 березня 2019 року по 30 травня 2021 року.

Оцінюючи правомірність дій та рішень органів владних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у статті 2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури.

Згідно з частиною 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частини 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до ч.1 ст.90 цього ж Кодексу, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Беручи до уваги наведене, та оцінюючи надані сторонами по справі письмові докази в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є частково обґрунтованими, документально підтвердженими та такими, що ґрунтуються на положеннях чинного законодавства, отже підлягають задоволенню частково з урахуванням вказаних вище висновків суду.

Частиною 3 ст. 139 КАС України передбачено, що при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

З огляду на висновки суду щодо часткового задоволення позову та встановлені КАС України правила розподілу судових витрат, понесені позивачем витрати на сплату судового збору стягуються пропорційно за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись ст.ст.2, 6, 8-10, 13, 14, 72-77, 139, 241-246, 250, підп.15.5 п.15 Перехідних положень КАС України, суд, -

в и р і ш и в:

позов задовольнити частково.

Стягнути з Військової частини А2595 (місцезнаходження: вул. Храпая, 1, м. Броди, Львівська область; код ЄДРПОУ: 07567158) на користь ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 ; РНОКПП: НОМЕР_1 ) середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні (невиплата індексації грошового забезпечення) у розмірі 80406 (вісімдесят тисяч чотириста шість) грн. 06коп., за період з 21 березня 2019 року по 30 травня 2021 року.

У задоволенні інших позовних вимог відмовити.

Стягнути з Військової частини А2595 (місцезнаходження: вул. Храпая, 1, м. Броди, Львівська область; код ЄДРПОУ: 07567158) за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 ; РНОКПП: НОМЕР_1 ) судові витрати у вигляді судового збору в сумі 575 (п`ятсот сімдесят п`ять) грн. 04 коп.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Львівський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Суддя Братичак Уляна Володимирівна