Рішення № 100712754, 26.10.2021, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

справа №380/13246/21

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 жовтня 2021 року

Львівський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Хоми О.П.,

з участю секретаря судового засідання Стецишин П.Д.,

з участю представників сторін: позивача Бердара С.В., відповідача Кісіля Р.Л.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Львівській області про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки), зобов`язання вчинити дії,

в с т а н о в и в :

ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Головного управління ДПС у Львівській області, в якому просить:

- визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу від 11.11.2019 №Ф-6071-55У зі сплати боргу (недоїмки) з єдиного внеску в сумі 26 539 грн 25 к.;

- зобов`язати відповідача здійснити коригування відомостей в інтегрованій картці платника ОСОБА_1 .

Позовні вимоги мотивовані тим, що позивач у встановленому законом порядку припинила підприємницьку діяльність у 2004 році, а тому не є платником єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування. Вказує, що ОСОБА_1 дійсно була зареєстрована як фізична особа-підприємець у 1995 році, однак не здійснювала перереєстрацію після 01.07.2004, не займалася підприємницькою діяльність та не отримувала дохід. Вказані обставини свідчать про відсутність у позивача обов`язку сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, у зв`язку з чим спірна вимога є протиправною та підлягає скасуванню. Окрім того, ураховуючи протиправність нарахування ОСОБА_1 єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, сума заборгованості, визначена у спірній вимозі, повинна бути виключена з інтегрованої картки платника податків позивача.

Відповідач правом подання відзиву на позовну заяву не скористався. В судовому засіданні представник відповідача щодо задоволення позову заперечив. Вказав, що спірну вимогу винесено на підставі та в межах, встановлених законом, а тому підстави для задоволення позову відсутні.

Ухвалою від 10.08.2021 відкрито спрощене позовне провадження з викликом сторін.

Представником відповідача 16.08.2021 (вх.№59398) подано заяву про залишення позовної заяви без розгляду (вх. №59398) та 10.09.2021 додаткові пояснення до заяви про залишення позовної заяви без розгляду (вх. №65920).

Представником позивача 12.10.2021 подано заперечення на заяву про залишення позовної заяви без розгляду (вх. №74140).

Ухвалою від 12.10.2021 у задоволенні заяви Головного управління ДПС у Львівській області про залишення позовної заяви без розгляду відмовлено повністю.

Суд, з`ясувавши обставини, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог та заперечень, дослідивши докази, якими вони обґрунтовуються, встановив наступні фактичні обставини та відповідні їм правовідносини.

Позивач - ОСОБА_1 (на час державної реєстрації фізичною особою-підприємцем прізвище « ОСОБА_2 ») перебуває на обліку в Головному управління ДПС у Львівській області Пустомитівська ДПІ на підставі свідоцтва про державну реєстрацію від 02.06.1995 №189, виданого Пустомитівською районною радою.

ГУ ДПС у Львівській області 11.11.2019 на ім`я ОСОБА_3 (після реєстрації шлюбу 12.07.2014 прізвище « ОСОБА_4 ») сформовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-6071-55У, що виникла станом на 31.10.2019 у сумі 26 539 грн 26 к.

Вимога про сплату боргу (недоїмки) від 11.11.2019 №Ф-6071-55У є предметом оскарження у справі з підстав припинення позивачем діяльності як фізична особа-підприємець та відповідно відсутності обов`язку сплати єдиного соціально внеску як фізичної особи-підприємця.

При вирішенні спору суд керувався таким.

Відповідно до статті 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначаються Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 №2464-VI (далі – Закон №2464-VI).

Відповідно до статті 1 Закону №2464-VI єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування - це консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб та членів їхніх сімей на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Згідно з пунктом 4 частини 1 статті 4 Закону №2464-VI платниками єдиного внеску є фізичні особи-підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування, та члени сімей цих осіб, які беруть участь у провадженні ними підприємницької діяльності.

Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 6 Закону № 2464-VI платник єдиного внеску зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.

Відповідно до абзацу 1 пункту 1, пункту 2 частини 1 статті 7 Закону №2464-VI (в редакції, чинній з 1 січня 2017 року) єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб-підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому, сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.

У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

Таким чином, у зв`язку із внесеними до Закону № 2464-VІ змінами щодо нарахування єдиного внеску його платниками у фізичних осіб-підприємців з 1 січня 2017 року виник обов`язок щодо нарахування та сплати єдиного внеску незалежно від того, чи отримували вони дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу.

В межах спірних правовідносин визначальним є питання наявності у позивача статусу платника єдиного внеску відповідно Закону № 2464-VІ, і як наслідок, наявності обов`язку сплачувати єдиний соціальний внесок.

Судом встановлено, що позивач набув статусу суб`єкта підприємницької діяльності та отримав відповідне свідоцтво про державну реєстрацію суб`єкта підприємницької діяльності - фізичної особи до 1 липня 2004 року, тобто до набрання чинності Законом України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань», вказана обставина сторонами не заперечується.

При цьому, в матеріалах справи відсутні докази, що підтверджують звернення позивача до державного реєстратора з реєстраційною карткою про включення відомостей про неі до ЄДР відповідно до вимог Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» від 15.05.2003 №755-IV, який набрав чинності 01.01.2004 (далі - Закон №755-IV, у редакції, чинній станом на дату прийняття вказаного Закону).

Так, згідно з частиною 1 статті 4 Закон №755-IV, державна реєстрація юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців - це засвідчення факту створення або припинення юридичної особи, засвідчення факту набуття або позбавлення статусу підприємця фізичною особою, а також вчинення інших реєстраційних дій, які передбачені цим Законом, шляхом внесення відповідних записів до Єдиного державного реєстру.

Вказаним законом передбачено створення і формування Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців.

Відповідно до частини першої статті 42 Закону №755-IV для проведення державної реєстрації фізична особа, яка має намір стати підприємцем, повинна подати особисто (надіслати рекомендованим листом з описом вкладення) державному реєстратору за місцем проживання такі документи: заповнену реєстраційну картку на проведення державної реєстрації фізичної особи - підприємця; копію довідки про включення заявника до Державного реєстру фізичних осіб - платників податків та інших обов`язкових платежів; документ, що підтверджує внесення реєстраційного збору за проведення державної реєстрації ФОП.

Згідно з п. 2 розділу VIII «Прикінцеві положення» цього Закону державний реєстратор протягом 2004-2005 років при надходженні від юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців реєстраційної картки, відповідно до вимог статті 19 цього Закону, зобов`язаний провести заміну раніше виданих їм свідоцтв про державну реєстрацію на свідоцтва про державну реєстрацію єдиного зразка. При цьому реєстраційний збір за заміну свідоцтва про державну реєстрацію не стягується.

Таким чином, визначена з дати набрання чинності Законом №755-IV процедура державної реєстрації передбачала встановлення волевиявлення особи щодо одержання правового статусу фізичної особи підприємця через здійснення повного (при первинному набутті) чи мінімального (при підтвердженні набутого статусу суб`єкта підприємницької діяльності до 01 липня 2004 року) комплексу дій шляхом подання державному реєстратору реєстраційної картки (документ встановленого зразка, який підтверджує волевиявлення особи щодо внесення відповідних записів до Єдиного державного реєстру (абзац 7 частини 1 статті 1 Закону №755) та отримання свідоцтва про державну реєстрацію (документ встановленого зразка, який засвідчує факт внесення до Єдиного державного реєстру запису про державну реєстрацію юридичної особи або фізичної особи підприємця) (абзац 9 частини 1 статті 1 Закону №755-I).

03 березня 2011 року набрав чинності Закон №2390-VI, яким було внесено зміни до Закону №755-IV.

Пунктами 2 - 4 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 01.07.2010 передбачено, що процес включення до Єдиного державного реєстру відомостей про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, зареєстрованих до 01 липня 2004 року, завершується через рік, починаючи з дня набрання чинності цим Законом.

Усі юридичні особи та фізичні особи - підприємці, створені та зареєстровані до 01 липня 2004 року, зобов`язані у встановлений пунктом 2 цього розділу строк подати державному реєстратору реєстраційну картку для включення відомостей про них до ЄДР та для заміни свідоцтв про їх державну реєстрацію на свідоцтва про державну реєстрацію єдиного зразка або для отримання таких свідоцтв.

Свідоцтва про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, оформлені з використанням бланків старого зразка та видані до 01 липня 2004 року, після настання встановленого пунктом 2 цього розділу строку вважаються недійсними.

Водночас пунктом 8 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 01.07.2010 №2390-VI визначено, що після закінчення передбаченого для включення відомостей до Єдиного державного реєстру строку, встановленого пунктом 2 цього розділу, уповноважені органи у місячний строк проводять остаточне звірення даних відомчих реєстрів (баз даних реєстрів, журналів реєстрації, обліку тощо), за результатами якого готують аналітичну інформацію для передачі її тимчасовим міжвідомчим спеціальним комісіям, утвореним з метою проведення в Автономній Республіці Крим та відповідних областях інвентаризації юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, зареєстрованих до 01 липня 2004 року, відомості про яких до строку, встановленого пунктом 2 цього розділу, не включені до Єдиного державного реєстру. За результатами проведеної тимчасовими міжвідомчими спеціальними комісіями роботи відомості про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, зареєстрованих до 01 липня 2004 року, включаються до Єдиного державного реєстру з відміткою про те, що свідоцтва про їх державну реєстрацію, оформлені з використанням бланків старого зразка та видані до 01 липня 2004 року, вважаються недійсними.

Таким чином, строк для включення до Єдиного державного реєстру відомостей про фізичних осіб - підприємців, державна реєстрація яких була проведена до 01 липня 2004 року, визначений пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 01.07.2010 №2390-VI, закінчився 03 березня 2012 року.

При цьому, строк включення до Єдиного державного реєстру відомостей про фізичних осіб - підприємців, державна реєстрація яких проведена до 01 липня 2004 року, підлягав застосуванню виключно у випадках самостійного подання останніми реєстраційних карток державному реєстратору.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 01.07.2020 у справі №260/81/19 висловила правову позицію, відповідно до якої статус фізичної особи-підприємця є формою реалізації конституційного права на підприємницьку діяльність, а тому відсутність підтвердженого у визначеній державою формі реалізації цього права у нових умовах нормативно-правового регулювання після 2004 року виключає можливість автоматичного перенесення набутих до 01 липня 2004 року ознак суб`єкта господарювання, оскільки особа не може бути примушена до реалізації наданого їй права в цих умовах, а користується ним на власний розсуд.

Як вже зазначалося, позивач була зареєстрована як фізична особа – підприємець до 01 липня 2004 року.

На даний час в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань відсутні відомості щодо проведення державної реєстрації фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 .

Таким чином, позивач після 01 липня 2004 року не підтвердила свого бажання здійснювати підприємницьку діяльність, а тому ОСОБА_1 не є платником єдиного соціального внеску в розумінні пункту 4 частини 1 статті 4 Закону №2464-VI.

З огляду на встановлені судом обставини справи, суд дійшов висновку, що у відповідача не було правових підстав нараховувати ОСОБА_1 недоїмку зі сплати єдиного соціального внеску як платнику фізичній особі-підприємцю, тому позовна вимога про скасування податкової вимоги від 11.11.2019 №Ф-6071-55У є правомірною та підлягає задоволенню.

З огляду на висновок суду про те, що позивач не є платником єдиного соціального внеску в розумінні пункту 4 частини 1 статті 4 Закону №2464-VI, не надається оцінка доводам відповідача про правомірність спірної вимоги. При цьому суд виходить із пункту 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Європи щодо якості судових рішень, відповідно до якого обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10.02.2010, заява 4909/04, відповідно до п. 58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п.29).

Відповідно до вимог частини 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідачем не подано належних доказів правомірності формування спірної вимоги.

Натомість доводи позивача щодо наявності підстав визнання оскаржуваної вимоги протиправною знайшли своє підтвердження при судовому розгляді справи.

Відповідно до частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Даючи оцінку оскаржуваній вимозі, суд дійшов переконання, що така не відповідає критеріям, встановленим частиною другою статті 2 КАС України для такого роду рішень та прийнята з порушенням положень Закону №2464-VI, тому її слід визнати протиправною і скасувати, задовольнивши позов.

Стосовно позовної вимоги зобов`язати відповідача здійснити коригування відомостей в інтегрованій картці платника ОСОБА_1 , суд зазначає таке.

Згідно з Порядком ведення органами Державної фіскальної служби України оперативного обліку податків і зборів, митних та інших платежів до бюджетів, єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затвердженим наказом Міністерства фінансів України № 5 від 12.01.2021, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 5 березня 2021 р. за № 321/35943, інтегрована картка платника (далі - ІКП) - форма оперативного обліку податків, зборів, платежів та єдиного внеску (далі - платежі), що ведеться за кожним видом платежу.

Відповідно до пункту 1 глави 1 Розділу II Порядку, з метою обліку нарахованих і сплачених, повернутих та відшкодованих сум платежів територіальними органами ДПС відкриваються ІКП за кожним платником та кожним видом платежу, які мають сплачуватися такими платниками на рахунки, відкриті в розрізі адміністративно-територіальних одиниць.

ІКП містить інформацію про облікові операції та облікові показники, які характеризують стан розрахунків платника з бюджетами та фондами загальнообов`язкового державного соціального і пенсійного страхування за відповідним видом платежу та відповідною адміністративно-територіальною одиницею.

Згідно із главою 2 Розділу II Порядку, з метою забезпечення контролю за правильністю відкриття/закриття ІКП в інформаційній системі щодекадно забезпечується автоматичне формування реєстрів контролю:

реєстр контролю ІКП, відкритих в інформаційній системі, які не відповідають Переліку форм ІКП;

реєстр контролю наявності відкритої ІКП за платником, стосовно якого в ЄДР внесено запис про припинення;

реєстр контролю наявності ІКП без ознаки «Платник відсутній в реєстрі» відкритої платнику, якого не включено/виключено з реєстру платників певного податку;

Наявні записи в реєстрах контролю не пізніше наступного робочого дня з дня їх виявлення відпрацьовуються підрозділом, що здійснює облік платежів, шляхом усунення помилок:

у разі виявлення невідповідностей між ІКП, відкритими в інформаційній системі, та Переліком форм ІКП - здійснюється перекодування ІКП на відповідну форму обліку ІКП;

у разі виявлення ІКП, відкритої за платником, якого не включено/виключено з реєстру платників певного податку, - здійснюється перекодування такої ІКП з ознакою «Платник відсутній в реєстрі».

Аналіз наведених норм права дає можливість дійти висновку, що відображення контролюючим органом в інтегрованій картці платника податків відомостей щодо своєчасного нарахування та сплати податкових зобов`язань створює певні наслідки для платника податків та наявність у останнього матеріально-правового інтересу щодо вірного та об`єктивного відображення в інтегрованій картці фактичного стану розрахунків з бюджетом. Відповідно, у разі скасування вимоги про сплату податкового боргу, контролюючий орган зобов`язаний вчинити дії щодо відображення/коригування у особовій картці позивача дійсного стану зобов`язань перед бюджетом.

Саме така правова позиція також викладена у постанові Верховного Суду від 25.03.2020 в адміністративній справі № 826/9288/18.

Таким чином, скасування податкової вимоги судовим рішенням, яке набрало законної сили, та яким встановлено відсутність у платника відповідного боргу, зумовлює необхідність коригування відповідних показників його ІКП.

Оскільки протиправність вимоги від 11.11.2019 №Ф-6071-55У встановлена цим судовим рішенням, яке на даному етапі не набрало законної сили, вимоги стосовно зобов`язання Головне управління ДПС у Львівській області здійснити дії щодо коригування сум єдиного внеску позивача в ІКП є передчасними.

За змістом частини першої статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Пунктами 1 і 2 частини першої статті 4 КАС України визначено, що адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір.

В свою чергу, публічно-правовий спір - це спір, у якому, серед іншого, хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.

Системний аналіз зазначених норм КАС України свідчить, що останній не передбачає захисту адміністративним судом прав та інтересів громадян на майбутнє, якщо на день розгляду справи вони ще не порушені і спору з цього приводу не виникло.

Оскільки судовому захисту підлягають порушені права чи інтереси особи, а не ті, що можливо/ймовірно будуть порушені у майбутньому, у задоволенні позовних вимог в згаданій частині слід відмовити, як передчасних.

Оцінюючи зібрані у справі докази в сукупності та мотиви суду щодо кожної з позовних вимог, суд дійшов висновку, що позов слід задовольнити частково.

Відповідно до частини 3 статті 139 КАС України підлягають відшкодуванню

за рахунок бюджетних асигнувань ГУ ДПС у Львівській області понесені позивачем судові витрати у вигляді судового збору пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 6-10, 14, 72-77, 90, 139, 159, 241-246, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

в и р і ш и в :

Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління ДПС у Львівській області (вул. Стрийська, буд. 35, м. Львів, 79026, код ЄДРПОУ 43968090) про визнання протиправними та скасування вимог про сплату боргу (недоїмки), зобов`язання вчинити дії, - задовольнити частково.

Визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) Головного управління ДПС у Львівській області від 11.11.2019 №Ф-6071-55У.

У задоволенні інших позовних вимог відмовити.

Стягнути з Головного управління ДПС у Львівській області (вул. Стрийська, 35, м. Львів, 79003, код ЄДРПОУ 43968090) за рахунок бюджетних асигнувань в користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) 454 (чотириста п`ятдесят чотири) грн судових витрат у вигляді судового збору.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне судове рішення складено 01 листопада 2021 року.

Суддя О.П. Хома