Рішення № 100712713, 29.10.2021, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа№380/9344/21

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 жовтня 2021 року

Львівський окружний адміністративний суд в складі головуючого судді Сасевича О.М., розглянувши в порядку спрощеного провадження без повідомлення (виклику) сторін, за наявними у справі матеріалами адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до військової частини А3913 про визнання бездіяльності протиправною, стягнення середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні, -

в с т а н о в и в:

на розгляд Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до військової частини А3913 із вимогами:

-визнати протиправною бездіяльність військової частини А3913 щодо невиплати позивачу, у день виключення зі списків частини індексації грошового забезпечення;

-стягнути із в/ч А3913 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період з 11.07.2020 року до 02.06.2021, у розмірі 44 934,40 гривень.

Позивач позовні вимоги обґрунтовує тим, що відповідач протиправно, в порушення норм Кодексу законів про працю України, Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України за №100 від 08.02.1995, внаслідок непроведення своєчасного, повного розрахунку при звільненні позивача стягненню з відповідача підлягає середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 11.07.2020 року по 02.06.2021 року.

19.07.2021 року від представника відповідача на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву в якому він вказує, що з прийняттям судового рішення, статті 116, 117 Кодексу законів про працю України не застосовуються, а зобов`язання роботодавців виплатити заборгованість із заробітної плати та компенсацію замінюється на зобов`язання виконати судові рішення на користь позивача, що не регулюється матеріальними нормами трудового права. При цьому стаття 117 Кодексу законів про працю України не розповсюджується на правовідносини, що виникають у порядку виконання судового рішення про присудження виплати заробітної плати. З цього приводу посилається на правовий висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 27 червня 2018 року у справі № 810/1543/17. У зв`язку з вищевикладеним просить у задоволенні позову відмовити у повному обсязі.

Окрім цього, разом з відзивом на позовну заяву на адресу суду від представника відповідача надійшло клопотання про розгляд справи в порядку загального позовного провадження.

07.09.2021 року від позивача на адресу суду надійшло клопотання про об`єднання справ №380/9344/21 та 380/13185/21 в одне провадження.

Ухвалою суду від 08.09.2021 року в адміністративній справі №380/13185/21 було об`єднано в одне провадження адміністративні справи №380/9344/21 і №380/13185/21, об`єднаній справі присвоєно номер №380/9344/21 (номер провадження П/380/9481/21).

У зв`язку із тим, що ухвалою суду від 08.09.2021 року у справі №380/13185/21 було об`єднано справу для спільного розгляду з даною справою та, від позивача на адресу суду надійшла заява про уточнення позовних вимог, в якій просив викласти прохальну частину позову в наступній редакції: стягнути із в/ч А3913 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні по індексації грошового забезпечення та виплаті матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2018 р. за період з 11.07.2020 року до 22.07.2021, у розмірі 55193,47 гривень.

22.10.2021 року від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому він щодо задоволення позову заперечив і вказав, що стаття 117 Кодексу законів про працю України не розповсюджується на правовідносини, що виникають у порядку виконання судового рішення про присудження виплати заробітної плати. З цього приводу посилається на правовий висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 27 червня 2018 року у справі № 810/1543/17. Окрім цього зазначив, що для звернення до суду щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні встановлюється тримісячний строк, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатись про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталась затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично з ним розрахувався. Враховуючи те, що позивач звільнений з військової служби 10.07.2020 року, одночасно просить залишити позов без розгляду.

Разом з відзивом на позовну заяву на адресу суду від представника відповідача надійшло клопотання про розгляд справи в порядку загального позовного провадження.

Ухвалою суду від 28.10.2021 року було відмовлено в задоволенні клопотань позивача про розгляд справи в порядку загального позовного провадження.

Розглянувши позов, відзив на позовну заяву, подані документи і матеріали, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступні обставини та відповідні до них правовідносини.

ОСОБА_1 проходив військову службу у військовій частині А3913.

Згідно витягу з наказу командира військової частини А3913 (по стройовій частині) №147 від 10.07.2020 року, старшого прапорщика ОСОБА_1 , бортового механіка вертолітної ескадрильї, звільненого наказом командира 12 окремої бригади армійської авіації (по особовому складу) від 27 червня 2020 року №19-РС з військової служби в запас, відповідно до підпункту «а» пункту 2 частини 5 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» (у зв`язку із закінченням строку контракту) з правом носіння військової форми одягу слід вважати таким, що вибув, справи та посаду здав.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 05.02.2021 року у справі №380/10355/20 позов ОСОБА_1 до військової частини А3913 про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання до вчинення дій було задоволено повністю та, зокрема: визнано протиправною бездіяльність військової частини А3913 щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 31.12.2018; зобов`язано військову частину А 3913 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 31.12.2018.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 31.03.2021 року у справі №380/1093/21 позов ОСОБА_1 до військової частини А3913 про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання до вчинення дій було задоволено повністю та, зокрема: визнано протиправною бездіяльність Військової частини А3913 Міністерства оборони України щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2018 рік в розмірі місячного грошового забезпечення; зобов`язано Військову частину А3913 Міністерства оборони України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань за 2018 рік, в розмірі місячного грошового забезпечення.

На виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 05.02.2021 року у справі №380/10355/20, військовою частиною А3913 02.06.2021 року було нараховано та виплачено ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за 2016-2018 р. в сумі 44934,40 грн., що підтверджується випискою по картковому рахунку позивача.

На виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 31.03.2021 року у справі №380/1093/21 військовою частиною А3913 22.07.2021 року було нараховано та виплачено ОСОБА_1 матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань за 2018 рік в сумі 10259,07 грн., що підтверджується випискою по картковому рахунку позивача.

Позивач вважає, що оскільки виплату індексації грошового забезпечення за 2016-2018 р. та матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань за 2018 рік відповідач у день його звільнення не провів, то він відповідно до статті 117 Кодексу законів про працю України має право на виплату середнього грошового забезпечення за весь період затримки такого розрахунку, у зв`язку з чим звернуся до суду з цим позовом.

Щодо строку звернення до суду суд зазначає наступне.

Відповідно до частини першої статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Згідно із частиною п`ятою статті 122 КАС України для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.

Пунктом восьмим частини першої статті 240 КАС України передбачено, що суд своєю ухвалою залишає позов без розгляду з підстав, визначених частинами третьою та четвертою статті 123 цього Кодексу.

Відповідно до частин третьої, четвертої статті 123 КАС України якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.

Якщо після відкриття провадження у справі суд дійде висновку, що викладений в ухвалі про відкриття провадження у справі висновок суду про визнання поважними причин пропуску строку звернення до адміністративного суду був передчасним, і суд не знайде інших підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, суд залишає позовну заяву без розгляду.

Предметом розгляду у цій справі є позовна вимога про стягнення з відповідача на користь позивача середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні (невиплату індексації грошового забезпечення та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань).

З цього приводу суд уважає за необхідне звернути увагу на те, що звернення працівника до суду з позовом про стягнення середнього заробітку за час затримки остаточного розрахунку при звільненні обмежено строками. Оскільки ж спірні правовідносини пов`язані зі звільненням з публічної служби і повинні вирішуватися в порядку адміністративного судочинства, то строк звернення до суду з таким позовом згідно із приписами частини 5 статті 122 КАС України становить один місяць.

Така ж правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 04 грудня 2019 року у справі № 815/2681/17, від 18 березня 2021 року у справі № 820/3313/17.

Суд також враховує, що для встановлення початку перебігу строку звернення працівника до суду з вимогою про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.

Отже, перебіг строку звернення працівника до суду з заявою про вирішення трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично розрахувався з ним.

Як слідує з матеріалів справи, позивача виключено зі списків особового складу частини та усіх видів забезпечення 10.07.2021 року, а відповідні заборгованості по виплаті грошового забезпечення було перераховано на його картковий рахунок 02.06.2021 року та 22.07.2021 року, тобто проведено фактичний розрахунок при звільненні. Оскільки у період з 10.07.2020 року по 02.06.2021 року та 10.07.2020 року по 22.07.2021 року позивачем не було отримано належних грошових коштів у строки, встановлені статтею 116 Кодексу законів про працю України, він звернувся з цим позовом до суду. І саме такий період позивач визначив у змісті позовних вимог, уважаючи що в ці числа відповідач провів з ним фактичний розрахунок при звільненні.

Отже, перебіг строку звернення до суду з позовом у справі, що розглядається, розпочався 02.06.2021 року (справа №380/9344/21) та 22.07.2021 року (справа №380/13185/21).

З відповідними адміністративними позовами позивач звернувся до суду 10.06.2021 року (справа №380/9344/21) та 06.08.2021 року (справа №380/13185/21).

Таким чином, позивач звернувся до суду з цим адміністративним позовом у межах передбаченого частиною 5 статті 122 КАС України місячного строку звернення до суду, а тому підстави для залишення позовної заяви без розгляду з причин пропуску позивачем встановленого строку звернення до суду, відсутні.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з такого.

Завданням адміністративного судочинства відповідно до ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Закріплений у ч. 1 ст. 9 КАС України принцип змагальності сторін передбачає, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (ст. 19 Конституцій України).

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі визначаються Законом України № 2011-ХІІ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 (далі - Закон № 2011-ХІІ).

Статтею 1 Закону № 2011-ХІІ соціальний захист військовослужбовців це діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.

Згідно з ч. 1 ст. 9 Закону № 2011-ХІІ держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Відповідно до п.2 ст.15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які звільняються зі служби за станом здоров`я, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби. У разі звільнення з військової служби за віком, у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, закінченням строку контракту, у зв`язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, систематичним невиконанням умов контракту командуванням, а також у зв`язку з настанням особливого періоду та небажанням продовжувати військову службу військовослужбовцем-жінкою, яка має дитину (дітей) віком до 18 років одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби виплачується за наявності вислуги 10 років і більше.

Статтею 9 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» визначено, що особам рядового, сержантського, старшинського та офіцерського складу та деяким іншим особам, які мають право на пенсію за цим Законом та звільняються зі служби за станом здоров`я, працівникам міліції (особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ), які на момент опублікування Закону України «Про Національну поліцію» проходили службу в органах внутрішніх справ, мали календарну вислугу не менше п`яти років і до 7 листопада 2015 року були: звільнені із служби в органах внутрішніх справ незалежно від підстав звільнення та продовжили роботу в Міністерстві внутрішніх справ або Національній поліції (їхніх територіальних органах, закладах і установах) на посадах, що замішаються державними службовцями відповідно до Закону України «Про державну службу», а в навчальних, медичних закладах та науково-дослідних установах - на будь-яких посадах, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби. У разі звільнення зі служби за віком, у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, закінченням строку контракту, у зв`язку з прямим підпорядкуванням близькій особі, систематичним невиконанням умов контракту командуванням, а також у зв`язку з настанням особливого періоду та небажанням продовжувати військову службу військовослужбовцем-жінкою, яка має дитину (дітей) віком до 16 років одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби виплачується за наявності вислуги 10 років і більше.

Відповідно до приписів ст. 116 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України), при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму.

Згідно зі статтею 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.

Непоширення норм КЗпП України на військовослужбовців стосується саме порядку та умов визначення норм оплати праці (грошового забезпечення) та порядку вирішення спорів щодо оплати праці.

Питання ж відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців зі служби (зокрема, затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати компенсації за неотримане речове майно) не врегульовані положеннями спеціального законодавства. Це питання врегульовано КЗпП України.

Враховуючи те, що спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці військовослужбовців, не встановлено відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, суд дійшов висновку про можливість застосування норм статті 116 та 117 КЗпП України як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які виникають під час звільнення зі служби в Державній прикордонній службі України.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд відповідно до приписів ч. 5 ст. 242 КАС України, враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постанові Верховного Суду від 01.03.2018 у справі № 806/1899/17 та постанові Верховного Суду від 31.05.2018 у справі № 823/1023/16.

Судом встановлено, що рішеннями Львівського окружного адміністративного суду від 05.02.2021 року у справі №380/10355/20 та 31.03.2021 року у справі №380/1093/21 було задоволено позовні вимоги ОСОБА_1 до військової частини А3913 щодо стягнення заборгованостей з виплати індексації грошового забезпечення та матеріальної допомоги щодо вирішення соціально-побутових питань.

Оскільки вказані складові грошового забезпечення позивачеві не виплачено у день його виключення із списків частини, вказане свідчить про те, що при звільненні відповідач не провів із ним повного розрахунку. Тому відповідно до статті 117 КЗпП України позивач має право на виплату середнього заробітку за весь період затримки такого розрахунку.

Велика Палата Верховного Суду у Постанові від 13 травня 2020 року Справа № 810/451/17 Провадження № 11-1210апп19 зазначила, що умовами застосування частини першої статті 117 КЗпП України є невиплата належних звільненому працівникові сум у відповідні строки, вина власника або уповноваженого ним органу у невиплаті зазначених сум та відсутність спору про розмір таких сум. При дотриманні наведених умов підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При цьому, за правовою позицією, висловленою Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17 під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).

Згідно з частиною другою статті 117 КЗпП України при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Відповідно до частини першої статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України). За приписами частини другої статті 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики ЄСПЛ.

Елементом верховенства права є принцип правової визначеності, який, зокрема, передбачає, що закон, як і будь-який інший акт держави, повинен характеризуватися якістю, щоби виключити ризик свавілля.

ЄСПЛ тлумачить поняття «якість закону» так: національне законодавство повинно бути доступним і передбачуваним, тобто визначати достатньо чіткі положення, аби дати людям адекватну вказівку щодо обставин і умов, за яких державні органи мають право вживати заходів, що вплинуть на конвенційні права цих людей (рішення ЄСПЛ у справах «C.G. та інші проти Болгарії» («C. G. аnd Others v. Bulgaria») від 24 липня 2008 року, заява № 1365/07, п. 39, «Олександр Волков проти України» від 29 січня 2013 року, заява № 21722/11, п. 170).

ЄСПЛ неодноразово зазначав, що формулювання законів не завжди чіткі, тому їх тлумачення та застосування залежить від практики. А роль розгляду справ у судах полягає саме у тому, щоби позбутися таких інтерпретаційних сумнівів з урахуванням змін у повсякденній практиці (рішення ЄСПЛ у справах «Кантоні проти Франції» («Cantoni v. France») від 11 листопада 1996 року, заява № 17862/91, п. 31-32, «Вєренцов проти України» від 11 квітня 2013 року, заява № 20372/11, п. 65).

Як зазначалось раніше, на переконання Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, висновок, викладений у рішенні ЄСПЛ від 08 квітня 2010 року у справі «Меньшакова проти України», а саме у пункті 57 цього рішення, не узгоджується та суперечить практиці Верховного Суду України, за яким після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум (постанова від 15 вересня 2015 року провадження № 21-1765а15).

Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновком Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, що правовий висновок Верховного Суду України у справі № 21-1765а15 є застосовним до спірних правовідносин.

Як свідчить зміст рішення у справі «Меньшакова проти України», позовні вимоги у спорі, який передано на розгляд Суду, ґрунтувались на тому, що стаття 117 КЗпП України надавала заявниці право на отримання компенсації за несвоєчасну виплату заборгованості із заробітної плати до дня її фактичної виплати, навіть за періоди невиконання рішення, якими присуджувалась така виплата.

Однак доводи заявниці не прийняли суди. Зокрема, рішення суду від 15 червня 1999 року та 26 листопада 2003 року щодо відмови в задоволенні позовних вимог заявниці ґрунтувалися на тому, що компенсація за затримку виплати заробітної плати відповідно до статті 117 КЗпП України могла вимагатись заявницею лише за період до присудження заборгованості із заробітної плати рішеннями від 08 липня 1997 року та 25 травня 1998 року, та що тримісячний строк для вчинення процесуальних дій розпочався з цих дат. З прийняттям цих рішень статті 116 та 117 КЗпП України більше не застосовуються у справі заявниці, а зобов`язання колишніх роботодавців виплатити заборгованість із заробітної плати та компенсацію було замінено на зобов`язання виконати судові рішення на користь заявниці, що не регулюється матеріальними нормами трудового права.

Разом з тим у своєму рішенні ЄСПЛ не вирішував питання щодо необхідності застосування тієї чи іншої норми права національного законодавства та її тлумачення, а констатував, що застосування процесуальних обмежень у справі заявниці значною мірою залежало від тлумачень матеріальних норм Кодексу законів про працю України. Звернув увагу на те, що частина друга статті 117 КЗпП України, яка встановлює право на отримання компенсації у випадку постановлення судом рішення щодо суми такої заборгованості та є застосовною у справі заявниці, не передбачає виплати компенсації за період до фактичного розрахунку по заборгованості, на відміну від частини першої статті 117 КЗпП України.

Аналізуючи застосування судами статей 116 та 117 КЗпП України, ЄСПЛ у рішенні «Меньшакова проти України» вказав, що обґрунтуванню, наведеному судами, не вистачає чіткості і ясності, оскільки суди детально не розглянули двояку дію статті 117 КЗпП України, однак це не свідчить про жодні прояви несправедливості чи свавілля, і процесуальні обмеження доступу заявниці до суду не застосовувались непропорційно.

Крім того, у пункті 58 рішення ЄСПЛ вкотре наголосив, що він не є апеляційним судом для оскарження рішень національних судів та, як правило, саме національні суди повинні тлумачити національне законодавство та оцінювати надані їм докази (рішення у справі «Waiteand Kennedy v. Germany», заява № 26083/94, п. 54).

Тому за висновком ЄСПЛ не було порушення статті 6 Конвенції щодо скарги заявниці на відсутність доступу до суду (п. 59 рішення).

За таких обставин Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що немає жодних підстав вважати, що ЄСПЛ надав для застосування на національному рівні тлумачення приписів статті 117 КЗпП України всупереч практиці Верховного Суду України (постанова від 15 вересня 2015 року, провадження № 21-1765а15). Вказане рішення ЄСПЛ не може розглядатися як підстава для відступу від правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду України від 15 вересня 2015 року у справі № 21-1765а15.

Аналогічний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17.

Разом з тим статтею 116 КЗпП України на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. Невиконання цього обов`язку спричиняє наслідки, передбачені статтею 117 КЗпП України, якою передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Цими нормами на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку настає відповідальність, передбачена статтею 117 КЗпП України.

Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.

За змістом частини першої статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов`язку. І саме з цією обставиною пов`язаний період, протягом до якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.

Частина перша статті 117 КЗпП України стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору умисно або з необережності не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником.

Частина друга статті 117 КЗпП України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем і колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору.

Так, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України). Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов`язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальності роботодавця протягом усього періоду прострочення.

Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення (висновок Великої Палати Верховного Суду у вказаній Постанові від 13 травня 2020 року Справа № 810/451/17 Провадження № 11-1210апп19).

З урахуванням таких висновків Великої Палати Верховного Суду викладених у вказаній Постанові від 13 травня 2020 року Справа № 810/451/17 Провадження № 11-1210апп19, суд зазначає, що стаття 117 КЗпП України розповсюджується і на правовідносини, що виникають після судового рішення про присудження виплати індексації заробітної плати.

Остаточний розрахунок з позивачем проведений на підставі рішень Львівського окружного адміністративного суду від 05.02.2021 року та 31.03.2021 року.

Оскільки остаточний розрахунок із ОСОБА_1 у зв`язку із звільненням проведено виплатою індексації грошового забезпечення 02.06.2021 року та виплатою матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань 22.07.2021 року при виключенні останнього із списків частини 10.07.2020, то із відповідача належить стягнути середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період із 10.07.2020 по 22.07.2021 року.

Відповідно до пункту 2 Постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» № 100 від 08.02.1995, обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв`язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.

Як вбачається із розрахунко-платіжної відомості на виплату грошового забезпечення №149 за травень 2020 року та розрахунко-платіжної відомості на виплату грошового забезпечення №186 за червень 2020 року, сума грошового забезпечення ОСОБА_1 за два місяці перед звільненням становила 33041,02 грн., а саме: у травні 2020 року – 16520,51 грн., у червні 2020 року - 16520,51 грн.

Враховуючи те, що для розрахунку середньоденного заробітку військовослужбовців чинним законодавством не передбачено обов`язку застосування числа календарних днів у місяцях, які беруться для розрахунку, суд приходить до переконання в тому, що, за загальним правилом, для такого розрахунку необхідно використовувати число робочих днів у відповідних місяцях.

Пунктом 4 статті 10 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» передбачено те, що для військовослужбовців, крім військовослужбовців строкової військової служби, встановлюється п`ятиденний робочий тиждень з двома вихідними днями.

Отже, судом встановлено те, що позивачу, протягом травня – червня 2020 року, було встановлено п`ятиденний робочий тиждень з двома вихідними днями. Число відпрацьованих робочих днів за цей період становить 43 робочі дні.

Таким чином, середньоденна заробітна плата ОСОБА_1 , для проведення розрахунків, передбачених ст. 117 КЗпП України, становить 768,39 грн. (33041,02 грн. – заробітна плата за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі дні поділити на 43 – число відпрацьованих робочих днів за цей період).

Розмір виплат належних позивачу при звільненні з військової служби становив 55193,47 грн. (44934,40 + 10259,07). Середньоденна заробітна плата становить 768,39 грн. Період затримки розрахунку при звільненні становить 375 днів. Відтак середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні становить 288146,25 грн.

Установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення або в разі його відсутності в цей день - наступного дня після пред`явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі статті 117 КЗпП стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а в разі непроведення його до розгляду справи - по день ухвалення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не позбавляє його відповідальності.

При задоволенні позову працівника суд визначає розмір відшкодування за час затримки розрахунку з урахуванням спірної суми, на яку працівник мав право, частки, порівняно із середнім заробітком та інших конкретних обставин справи.

При розгляді даної справи суд враховує правову позицію Верховного Суду України, викладену у постанові від 24.10.2011 року у справі № 6-39цс11 та у Пленумі Верховного Суду України у Постанові від 24 грудня 1999 року № 13, а також постанову Верховного Суду від 04.04.2018 року у справі № 524/1714/16-а (К/9901/8793/18), висновки Верховного Суду України від 27.04.2016 року по справі №6-113цс16 та застосувати принцип співмірності, з урахуванням таких обставин, як розмір недоплаченої суми, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, обставини за яких було встановлено наявність заборгованості, дії відповідача щодо її виплати тощо.

Аналогічна позиція викладені у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 30 жовтня 2019 року по справі № 806/2473/18, від 24 липня 2019 року по справі № 805/3167/18-а, у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду від 03 квітня 2019 року у справі № 662/1626/17, від 17 січня 2019 року по справі № 2-1579/11.

Враховуючи, що виплата відповідачем індексації грошового забезпечення та матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових проблем в сукупності становить 55193,47 грн., і є значно меншою ніж середнє грошове забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 288146,25 грн., суд вважає за необхідне застосувати до даних правовідносин принцип співмірності.

Окрім цього, суд зазначає, що позивачу заборгованість з виплати грошового забезпечення здійснювалась двома окремими сумами та в окремі дні, а саме: 02.06.2021 року – виплачено індексацію грошового забезпечення в сумі 44934,40 грн. та 22.07.2021 року – виплачено матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань в сумі 10259,07 грн.

Відтак період затримки щодо виплати вказаних сум становить 325 днів (з 11.07.2020 року по 01.06.2021 року щодо виплати індексації грошового забезпечення) та 375 днів (з 11.07.2020 року по 21.07.2021 року щодо виплати матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань).

Зокрема, істотність частки суми індексації грошового забезпечення в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку складає 44934,40 грн./288146,25 грн. (сума індексації грошового забезпечення/середній заробіток за весь час затримки розрахунку) = 0,155.

Сума, яка підлягає відшкодуванню становить: 768,39 грн. (середня заробітна плата позивача за один робочий день) х 0,155 х 325 (днів затримки розрахунку) = 38707,64 гривень.

Істотність частки суми матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку складає 10259,07 грн./288146,25 грн. (сума індексації грошового забезпечення/середній заробіток за весь час затримки розрахунку) = 0,035.

Сума, яка підлягає відшкодуванню становить: 768,39 грн. (середня заробітна плата позивача за один робочий день) х 0,035 х 375 (днів затримки розрахунку) = 10085,11 гривень.

Отже, з врахуванням принципу справедливості та співмірності, суд дійшов висновку, що середній заробіток за час затримки розрахунку має бути виплачений позивачу у розмірі 48792,75 грн. (38707,64 + 10085,11) з урахуванням істотності частки недоплаченої суми порівняно із середнім заробітком позивача.

Аналогічна правова позиція щодо застосування принципу співмірності до подібних правовідносин викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року по справі № 806/345/16, від 18 липня 2018 року у справі № 825/325/16, від 04.04.2018 року у справі №524/1714/16-а, у постанові Верховного Суду України від 24.10.2011 року у справі №6-39цс11.

Суд враховує висновки Конституційного Суду України, викладені в рішенні від 22 лютого 2012 року у справі № 4-рп/2012.

У цьому Рішенні Конституційний Суд України роз`яснив, що в аспекті конституційного звернення положення частини першої статті 233 КЗпП України у взаємозв`язку з положеннями статей 116, 117, 237-1 цього кодексу слід розуміти так, що для звернення працівника до суду з заявою про вирішення трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку при звільненні та про відшкодування завданої при цьому моральної шкоди встановлено тримісячний строк, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично з ним розрахувався.

Згідно з вимогами ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Таким чином, виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та доказів, зібраних у справі, суд дійшов висновку, що позов необхідно задовольнити частково.

При обранні способу відновлення порушеного права позивача суд виходить з принципу верховенства права щодо гарантування цього права ст.1 Протоколу № 1 до Європейської Конвенції з прав людини, як складової частини змісту і спрямованості діяльності держави, та виходячи з принципу ефективності такого захисту, що обумовлює безпосереднє поновлення судовим рішенням прав особи, що звернулась за судовим захистом без необхідності додаткових її звернень та виконання будь-яких інших умов для цього.

Відповідно до частини другої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

З огляду на наведене, з метою ефективного захисту та відновлення порушених прав позивача основні позовні вимоги підлягають задоволенню шляхом стягнення з військової частини А3913 на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільнені з врахуванням принципу співмірності в сумі 48792,75 грн.

Відповідно до ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Відтак, сплачений при подачі позовної заяви судовий збір підлягає стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись ст.ст. 19, 22, 25, 72-77, 90, 139, 241-246, 250, 255 КАС України, суд, -

в и р і ш и в:

адміністративний позов задовольнити частково.

Стягнути з військової частини А3913 (81464, Львівська область, Самбірський район, м. Новий Калинів, пл. Авіації, 29; код ЄДРПОУ: 07699476) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 48792 (сорок вісім тисяч сімсот дев`яносто дві) гривні 75 копійок.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань військової частини А3913 (81464, Львівська область, Самбірський район, м. Новий Калинів, пл. Авіації, 29; код ЄДРПОУ: 07699476) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) сплачений судовий збір в сумі 908 (дев`ятсот вісім) грн. 00 коп.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення через Львівський окружний адміністративний суд до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Суддя Сасевич О.М.