Рішення № 100712554, 01.11.2021, Луганський окружний адміністративний суд

ЛУГАНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

Іменем України

01 листопада 2021 рокуСєвєродонецькСправа № 360/4853/21

Суддя Луганського окружного адміністративного суду Петросян К.Є., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) без повідомлення (виклику) сторін справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

09 вересня 2021 року до Луганського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов адвоката Яковлева Володимира Віталійовича в інтересах ОСОБА_1 (далі позивач) до Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області (далі відповідач), в якому позивач, з урахуванням уточнення від 11.10.2021 (а.с.60-72), просить суд:

визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області, яка полягає у зупиненні виплати пенсійного забезпечення позивачу з 01 січня 2020 року;

зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Луганській області поновити позивачу виплату її пенсійного забезпечення з 01 січня 2020 року.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що починаючи з січня 2020 року та по сьогоднішній день виплату пенсійного забезпечення позивачу зупинено без винесення відповідного рішення про зупинення виплати пенсійного забезпечення, в порушення Закону України «Про пенсійне забезпечення» та рішення Луганського окружного адміністративного суду від 15 серпня 2019 року по справі №360/2897/19.

Ухвалою суду від 14.09.2021 позовну заяву адвоката Яковлева Володимира Віталійовича в інтересах ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити певні дії, - залишено без руху.

Ухвалою суду від 28.09.2021 продовжено процесуальний строк на усунення недоліків позовної заяви адвоката Яковлева Володимира Віталійовича в інтересах ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити певні дії.

Ухвалою суду від 11.10.2021 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, визначено справу розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Відповідачем через відділ діловодства, обліку та звернення громадян (канцелярію) суду 26.10.2021 надано відзив на позов (а.с.82-84), відповідно до якого відповідач позовних вимог не визнає з наступних підстав.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , 12.06.2018 звернулася до УПФУ в м. Сєвєродонецьку Луганської області з заявою про призначення/перерахунок пенсії (взяття її пенсійної справи на облік) та про запит її пенсійної справи з Рубіжанського ОУ ПФУ Луганської області.

Пенсія позивачці виплачувалась по січень 2019, так у січні 2019 ОСОБА_1 отримано 4 677 грн 34 коп.

Проте, з лютого 2019 виплату пенсії позивачці було призупинено у зв`язку із надходженням до управління 19.12.2019 з УПСЗН Сєвєродонецької міської ради списку пенсіонерів з числа внутрішньо переїв іщених осіб, дія довідок ВПО яких припинена.

Для поновлення виплати пенсії ОСОБА_1 необхідно особисто звернутися до територіального органу Пенсійного фонду України через структурний підрозділ, який здійснює прийом та обслуговування осіб (сервісний центр) з наданням: паспорту громадянина України, ідентифікаційного номеру, довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, в якій зазначено адресу фактичного місця проживання та реквізитів карткового рахунку, відкритого у ПАТ «Державний ощадний банк України».

Оскільки позивачка не зверталась за поновленням виплати пенсії у визначений спеціальним законодавством України спосіб, управління не мало змоги поновити виплату раніше призначеної пенсії.

Дослідивши матеріали справи та оцінивши докази відповідно до вимог статей 72-77, 90 КАС України, суд встановив таке.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , і.н. НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 , є внутрішньо переміщеною особою (фактичне місце проживання/перебування: АДРЕСА_2 ) та пенсіонером, отримує пенсію по втраті годувальника, що підтверджено наявними в матеріалах справи копіями: паспорта громадянина України, довідки про присвоєння ідентифікаційного номера, довідки від 21.11.2014 №1228000615 (а.с.26-31,100).

ОСОБА_1 перебуває на обліку у відповідача, як внутрішньо - переміщена особа та отримувач пенсії по втраті годувальника (а.с.85-92).

Розпорядженням УПФУ в м.Сєвєродонецьку Луганської області від 09.01.2019 позивачу призупинено виплату пенсії з 01.02.2019, у зв`язку зі скасуванням довідки (а.с.116).

Згідно з даними комп`ютерної програми «Діловодство спеціалізованого суду» вбачається, що рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 15.08.2019 у справі №360/2897/19 адміністративний позов ОСОБА_1 до управління Пенсійного фонду України в м.Сєвєродонецьку Луганської області про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити певні дії, - задоволено:

визнано протиправним та скасовано розпорядження від 29.01.2019 б/н управління Пенсійного фонду України в м.Сєвєродонецьку Луганської області щодо припинення виплати ОСОБА_1 пенсії з 01 лютого 2019 року;

зобов`язано управління Пенсійного фонду України в м.Сєвєродонецьку Луганської області відновити нарахування та виплату ОСОБА_1 пенсії з 01 лютого 2019 року;

стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань управління Пенсійного фонду України в м.Сєвєродонецьку Луганської області на користь ОСОБА_1 судовий збір у сумі 768,40 грн.

Вищевказане рішення набрало законної сили 17.09.2019 та 06.11.2019 позивачем отримано виконавчі листи, що також вбачається з комп`ютерної програми «Діловодство спеціалізованого суду».

Відповідно до інформації, яка міститься в Автоматизованій системі виконавчого провадження, вбачається, що 28.11.2019 державним виконавцем відкрито виконавче провадження (№ АСВП: 60731634), боржник - Упраління Пенсійного фонду України в м.Сєвєродонецьку Луганської області, стягувач - ОСОБА_1 .

Згідно з протоколом за період з 01.01.2020 по 31.10.2021 та довідками відповідача від 18.10.2021 №309, б/н вх.36772 від 28.10.2021 вбачається, що в січні 2019 року позивачем отримано пенсію в розмірі 4677,34 грн та в грудні 2019 року, на виконання рішення суду суду по справі № 360/2897/19 в частині присудження виплати пенсії в межах суми стягнення за один місяць в порядку негайного виконання, позивачем отримано пенсію в розмірі 5286,13 грн. За період з 01.02.2019 по 30.11.2019 та з 01.01.2020 по 31.10.2021 пенсія нараховувалась, але не виплачувалась (а.с.124,125,136).

Тобто, починаючи з лютого 2019 року та до теперішнього часу, позивачу не поновлено виплату пенсії, а лише поновлено її нарахування та здійснено виплату пенсії в грудні 2019 року, на виконання рішення суду суду по справі № 360/2897/19 в частині присудження виплати пенсії в межах суми стягнення за один місяць в порядку негайного виконання.

Вирішуючи адміністративну справу по суті заявлених вимог, надаючи оцінку обставинам (фактам), якими обґрунтовано вимоги і відзив учасників справи, суд виходить з такого.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із статтею 46 Конституції України, норми якої є нормами прямої дії, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх в разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та інших випадках передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Відповідно до частини першої, другої статті 5 Закону України від 09.07.2003 №1058-IV "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" (далі - Закон № 1058-IV) цей Закон регулює відносини, що виникають між суб`єктами системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону.

Виключно цим Законом визначаються: принципи та структура системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування; коло осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню; види пенсійних виплат; умови набуття права та порядок визначення розмірів пенсійних виплат; пенсійний вік чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на призначення пенсії за віком; мінімальний розмір пенсії за віком; порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов`язковим державним пенсійним страхуванням; порядок використання коштів Пенсійного фонду та накопичувальної системи пенсійного страхування; організація та порядок здійснення управління в системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування.

Виключно законами України визначаються основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення; засади регулювання праці і зайнятості, шлюбу, сім`ї, охорони дитинства, материнства, батьківства; виховання, освіти, культури і охорони здоров`я; екологічної безпеки (пункт 6 абз. 1 статті 92 Конституції України).

Статтею 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначено, що Високі Договірні Сторони гарантують кожному, хто перебуває під їхньою юрисдикцією, права і свободи, визначені в розділі I цієї Конвенції.

Згідно із статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 26.06.2014 у справі Суханов та Ільченко проти України (Заяви № 68385/10 та № 71378/10) Європейський суд з прав людини зазначив, що стаття 1 Першого протоколу включає в себе три окремих норми: перша норма, викладена у першому реченні першого абзацу, має загальний характер і проголошує принцип мирного володіння майном; друга норма, що міститься в другому реченні першого абзацу, стосується позбавлення власності і підпорядковує його певним умовам; третя норма, закріплена в другому абзаці, передбачає право Договірних держав, зокрема, контролювати користування власністю відповідно до загальних інтересів. Проте ці норми не є абсолютно непов`язаними між собою. Друга і третя норми стосуються конкретних випадків втручання у право на мирне володіння майном, а тому повинні тлумачитися у світлі загального принципу, закріпленого першою нормою (параграф 30).

Щодо соціальних виплат, стаття 1 Першого протоколу не встановлює жодних обмежень свободи Договірних держав вирішувати, мати чи ні будь-яку форму системи соціального забезпечення та обирати вид або розмір виплат за такою системою. Проте якщо Договірна держава має чинне законодавство, яке передбачає виплату як право на отримання соціальної допомоги (обумовлене попередньою сплатою внесків чи ні), таке законодавство має вважатися таким, що передбачає майнове право, що підпадає під дію статті 1 Першого протоколу щодо осіб, які відповідають її вимогам (параграф 31).

Зменшення розміру або припинення виплати належним чином встановленої соціальної допомоги може становити втручання у право власності (параграф 52).

Суд повторив, що першим і найголовнішим правилом статті 1 Першого протоколу є те, що будь-яке втручання державних органів у право на мирне володіння майном має бути законним і повинно переслідувати легітимну мету в інтересах суспільства. Будь-яке втручання також повинно бути пропорційним по відношенню до переслідуваної мети. Іншими словами, має бути забезпечено справедливий баланс між загальними інтересами суспільства та обов`язком захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідного балансу не буде досягнуто, якщо на відповідну особу або осіб буде покладено особистий та надмірний тягар (параграф 53).

У рішенні Європейського суду з прав людини від 14.10.2010 у справі Щокін проти України (Заяви № 23759/03 та № 37943/06) Європейський суд з прав людини зазначив, що перша та найважливіша вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Так, друге речення першого пункту передбачає, що позбавлення власності можливе тільки на умовах, передбачених законом, а другий пункт визнає, що держави мають право здійснювати контроль за використанням майна шляхом введення законів. Більш того, верховенство права, один із основоположних принципів демократичного суспільства, притаманний усім статтям Конвенції. Таким чином, питання, чи було дотримано справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав окремої особи, виникає лише тоді, коли встановлено, що оскаржуване втручання відповідало вимозі законності і не було свавільним (параграф 50).

Частиною першою статті 4 Закон № 1058-IV визначено, що законодавство про пенсійне забезпечення в Україні, яке базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, цього Закону, Закону про недержавне пенсійне забезпечення, законів, якими встановлюються умови пенсійного забезпечення, відміни від загальнообов`язкового державного пенсійного страхування та недержавного пенсійного забезпечення, міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення в Україні.

Частиною третьою статті 4 Закону № 1058-IV регламентовано, що виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються, зокрема: види пенсійного забезпечення, умови участі в пенсійній системі чи їх рівнях, пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат, джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення, умови, норми та порядок пенсійного забезпечення, організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.

За приписами статті 46 Закону № 1058-IV нараховані суми пенсії, на виплату яких пенсіонер мав право, але не отримав своєчасно з власної вини, виплачуються за минулий час, але не більше ніж за три роки до дня звернення за отриманням пенсії. У цьому разі частина суми неотриманої пенсії, але не більш як за 12 місяців, виплачується одночасно, а решта суми виплачується щомісяця рівними частинами, що не перевищують місячного розміру пенсії.

Нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.

Компенсація втрати частини пенсії у зв`язку з порушенням строків її виплати пенсіонерам здійснюється згідно із законом.

Статтею 47 Закону № 1058-IV визначено, що пенсія виплачується щомісяця, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, або через установи банків у порядку, передбаченому Кабінетом Міністрів України.

Частиною другою статі 49 Закону № 1058-IV визначено, що поновлення виплати пенсії здійснюється за рішенням територіального органу Пенсійного фонду протягом 10 днів після з`ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати. Виплата пенсії поновлюється в порядку, передбаченому частиною третьою статті 35 та статтею 46 цього Закону.

Відповідно до абзацу сімнадцятого пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 05.11.2014 № 637 про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, яка набрала чинності з 26.11.2014 (у редакції, чинній з 30.08.2019) (далі - Порядок № 637) припинення або відновлення соціальних виплат проводиться структурними підрозділами з питань соціального захисту населення районних, районних у м. Києві державних адміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі їх утворення) рад або територіальними органами Пенсійного фонду України згідно з Порядком здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання/перебування, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 № 365 "Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам".

Суми пенсій, які не виплачено за період до місяця їх відновлення, обліковуються в органі, що здійснює пенсійні виплати, та виплачуються на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України (абзац двадцять перший пункту 1 Порядку №637).

З вищеописаних норм чинного законодавства слідує, що нараховані суми пенсії, на виплату яких пенсіонер мав право, але не отримав своєчасно з вини органу Пенсійного фонду України, виплачуються за минулий час.

Оскільки у відносинах виконання цього обов`язку держави представляють органи, які уповноважені на нарахування та виплату пенсії, то саме вони повинні нести відповідальність від імені держави.

Суд звертає увагу, що предметом спору по цій справі є бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області щодо зупинення виплати пенсії позивачу з січня 2020 року та відповідно зобов`язання відповідача поновити ОСОБА_1 виплату пенсійного забезпечення з 01 січня 2020 року.

Разом з тим матерілами справи встановлено, що рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 15.08.2019 у справі №360/2897/19, яке набрало законної сили, зокрема, зобов`язано управління Пенсійного фонду України в м.Сєвєродонецьку Луганської області відновити нарахування та виплату ОСОБА_1 пенсії з 01 лютого 2019 року. Однак, рішення суду по справі № 360/2897/19 в частині поновлення виплати пенсії позивачу не виконано до тепершінього часу, що підтверджено довідками відповідача про нараховану та невиплачену ОСОБА_1 пенсію (а.с.125, 136).

Отже, в спірних правовідносинах відповідачем, після судового розгляду справи №360/2897/19, рішення про зупинення виплати пенсії позивачу з січня 2020 року не приймалось.

Тобто, спірні правовідносини виникли в порядку виконання рішення Луганського окружного адміністративного суду по справі №360/2897/19, яким, зокрема, зобов`язано управління Пенсійного фонду України в м.Сєвєродонецьку Луганської області відновити нарахування та виплату ОСОБА_1 пенсії з 01 лютого 2019 року.

Статтею 129-1 Конституції України визначено, що суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Згідно з частинами другою та третьою статті 14 КАС України постанови та ухвали суду в адміністративних справах, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання на всій території України. Невиконання судових рішень тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

Частиною першою статті 255 КАС України визначено, постанова або ухвала суду, яка набрала законної сили, є обов`язковою для осіб, які беруть участь у справі, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України.

Відповідно до статті 1 Закону України від 02.06.2016 № 1404-VIII «Про виконавче провадження» (далі Закон № 1404-VIII) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Згідно з частиною першою статті 3 Закону № 1404-VIII відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів: виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України (пункт 1).

Частинами першою та другою статті 75 Закону № 1404-VIII визначено, що у разі невиконання без поважних причин у встановлений виконавцем строк рішення, що зобов`язує боржника виконати певні дії, та рішення про поновлення на роботі виконавець виносить постанову про накладення штрафу на боржника - фізичну особу у розмірі 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на посадових осіб - 200 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на боржника - юридичну особу - 300 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян та встановлює новий строк виконання.

У разі повторного невиконання рішення боржником без поважних причин виконавець у тому самому порядку накладає на нього штраф у подвійному розмірі та звертається до органів досудового розслідування з повідомленням про вчинення кримінального правопорушення.

Аналізуючи наведені положення законодавства вбачається, що накладення штрафу за невиконання рішення, що зобов`язує боржника до вчинення певних дій, є видом юридичної відповідальності боржника за невиконання покладеного на нього зобов`язання.

Застосування такого заходу реагування є обов`язком державного виконавця і націлено на забезпечення реалізації мети виконавчого провадження як завершальної стадії судового провадження.

Правовідносини, які виникають з приводу виконання судових рішень, врегульовані Законом України «Про виконавче провадження».

Таким чином, спірні правовідносини виникли в порядку виконання рішення Луганського окружного адміністративного суду по справі №360/2897/19.

Враховуючи те, що відповідачем частково виконано рішення суду у справі №360/2897/19, а саме в частині відновлення нарахування виплати пенсії позивачу та не виконано в частині поновлення виплати пенсії позивачу, таке поновлення з січня 2020 року у даній справі є подвійною мірою відповідальності.

Аналогічну правовову позицію викладено в постанові Верховного суду України у справі №6-1388цс17 від 13.09.2017.

Таким чином, спірні правовідносини виникли у зв`язку з виконанням судового рішення Луганського окружного адміністративного суду по справі №360/2897/19, відтак позовні вимоги ОСОБА_1 не належать до задоволення, оскільки порушені права позивача вже було відновлено рішенням Луганського окружного адміністративного суду по справі №360/2897/19, яке відповідачем частково виконано. Тому, зобов`язання відповідача поновити виплату пенсії позивачу з січня 2020 року у зазначеному спорі є подвійною відповідальністю, що в розрізі положень Конституції України є недопустимим.

З урахуванням вищенаведеного, суд дійшов висновку про відстуність правових підстав для задоволення позовних вимог.

У зв`язку з відмовою у задоволеннні позовних вимог, судові витрати покладаються на позивача та повенрненню не підлягають.

Керуючись статтями 2, 9, 72, 77, 90, 94, 139, 241-246, 250, 255, 263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити певні дії, - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Першого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя К.Є. Петросян