Рішення № 100712063, 21.10.2021, Івано-Франківський окружний адміністративний суд

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"21" жовтня 2021 р. справа № 300/3868/21

м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі:

судді Главача І.А.,

за участю секретаря судового засідання - Мельник О.Я.,

позивача - ОСОБА_1 ,

представника позивача - Іваночко Ю.А.,

представника відповідача - Устінського А.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Тисменицької міської ради про визнання протиправним та скасування розпорядження №230-к від 12.03.2021 "Про оголошення догани", розпорядження №231-к від 12.03.2021 "Про звільнення ОСОБА_1 ", поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди у сумі 15 000,00 грн.,

ВСТАНОВИВ:

30.07.2021 ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернулася в суд з адміністративним позовом до Тисменицької міської ради (далі - відповідач) про визнання протиправним та скасування розпорядження №230-к від 12.03.2021 "Про оголошення догани", розпорядження №231-к від 12.03.2021 "Про звільнення ОСОБА_1 ", поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди у сумі 15 000,00 грн.

Позивач заявлені позовні вимоги щодо предмета спору обґрунтовує тим, що її звільнено у період тимчасової непрацездатності, що є грубим порушенням встановлених частиною 4 статті 40 КЗпП України гарантій трудових прав працівника від незаконного звільнення. Зазначила, що оскаржуваним розпорядження від 12.03.2021 її звільнено із займаної посади у зв`язку з реорганізацією структури Тисменицької міської ради, тоді як жодних змін в організації Тисменицької міської ради не відбулося, які б вимагали звільнення працівників, а навпаки чисельність працівників відповідача згідно з штатним розписом на 2021 рік зросла на більш як 100 одиниць. За таких обставин, відповідач в силу приписів статті 49-2 КЗпП України зобов`язаний був одночасно з попередженням про звільнення запропонувати їй всі наявні вакантні посади, які позивач могла обіймати відповідно до своєї кваліфікації. Однак, відповідачем вимоги вказаної правової норми дотримані не були, так як їй запропонована одна посада - адміністратора Центру надання адміністративних послуг, яка не в повній мірі відповідала її підготовці та кваліфікації, а тому нею відхилена. Зазначила, що на час повідомлення її про можливе наступне звільнення (04.12.2020) у штатному розписі відповідача вакантні були дві посади: спеціаліст - юрист І категорії та провідний спеціаліст, а станом на 1 січня 2021 року - наявні чотири вакантні посади у юридичному відділі, з яких 2 посади головного спеціаліста і 1 посада спеціаліста І категорії, а також три вакантні посади головного спеціаліста у відділі загальної та організаційної роботи. При цьому, посада головного спеціаліста юридичного відділу та посада спеціаліста І категорії юридичного відділу у повній мірі відповідали освіті, кваліфікації та досвіду позивача, однак їй запропоновані не були. Крім того, відповідачем не дотримано гарантій трудових прав працівника, визначених статтею 43 Кодексу Законів про працю України, так як згода виборного органу первинної профспілкової організації на її звільнення надана з порушенням встановленої законом процедури. Позивач вважає, що за таких обставин, її звільнення за ініціативою роботодавця є незаконним. Вказала також, що розпорядження про оголошення їй догани видано відповідачем під час перебування її у відпустці, а саме процедура службового розслідування проведена з порушенням, оскільки письмові пояснення у неї відібрані не були. Вважає, що відмова від виконання обов`язків з прийняття та зберігання матеріальних цінностей, які не передбачені її посадовою інструкцією, не є порушенням трудової дисципліни в розумінні статтей 21, 29, 31, 139-142 КЗпП України.

Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 04.08.2021 позовну заяву ОСОБА_1 залишено без руху, а позивачу надано строк для усунення її недоліків.

У встановлений судом строк позивач недоліки позовної заяви усунула.

Ухвалою суду від 20.08.2021 відкрито провадження у даній адміністративній справі за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 05.10.2021 о 13:00 год. (а.с.59-60).

13.09.2021 на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву із запереченнями щодо наведених позивачем обставин та правових підстав позову, з якими відповідач не погоджується, із посиланням на відповідні норми права та твердження. Зазначив, що позивачу оголошено догану за невиконання службових обов?язків - відмови від підписання акта прийняття-передачі матеріальних цінностей від 11.02.2021. Вказав, що даний акт не є договором про повну матеріальну відповідальність відповідно до статті 135-1 КЗпП України, а є документом, який посвідчує факт передачі справ і майна посадовою особою, яка звільняється з органів місцевого самоврядування, і факт прийняття такого майна посадовою особою, уповноваженою суб?єктом призначення. Відтак, відмова позивача від підписання вказаного акта від 11.02.2021 є порушенням трудової дисципліни, а тому відповідач правомірно застосував до ОСОБА_1 обраний захід стягнення.

Зазначив також, що у зв?язку з приєднанням до Тисменицької міської ради 12 сільських рад відбулася зміна структури та штатного розпису, реорганізація структурних підрозділів, а посада позивача ліквідована. Відповідачем затверджено штатний розпис на 2021 рік та попереджено працівників міської ради про наступне звільнення із займаних посад у зв?язку із реорганізацією структури Тисменицької міської ради, в тому числі і позивача. На виконання вимог статті 49-2 КЗпП України ОСОБА_1 запропоновано посаду адміністратора Центру надання адміністративних послуг, від якої вона відмовилася. Інші вакантні посади позивачу запропоновані не були, оскільки такі посади не відповідали спеціальності та кваліфікації позивача. Вказав, що згідно протоколу №1 засідання профспілкового комітету виконавчого комітету Тисменицької міської ради згода на її звільнення надана. Відтак, звільнення позивача проведено з дотриманням норм чинного законодавства. Просив у задоволенні позову відмовити (а.с.66-150).

27.09.2021 позивач подала суду відповідь на відзив (а.с.154-158).

Ухвалою суду від 05.10.2021 клопотання позивача про поновлення строку звернення до суду з даним позовом задоволено та поновлено такий строк; закрито підготовче провадження у даній адміністративній справі та призначено її до судового розгляду по суті (а.с.199-204).

Позивач та представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримали з підстав, зазначених у позовній заяві та відповіді на відзив.

05.10.2021 у судовому засіданні представник відповідача проти позову заперечив з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву.

Суд, розглянувши у відповідності до вимог Кодексу адміністративного судочинства України справу за правилами загального позовного провадження, заслухавши пояснення позивача та представника відповідача, дослідивши в сукупності позовну заяву, відзив на позов, та подані сторонами докази, наявні в матеріалах даної адміністративної справи, встановив наступне.

Згідно наявної у матеріалах справи копії трудової книжки ОСОБА_1 НОМЕР_1 , 01.03.2018 ОСОБА_1 призначено на посаду спеціаліста першої категорії з питань реєстрації місця проживання Тисменицької міської ради та присвоєно 15 ранг посадової особи місцевого самоврядування (розпорядження №13 від 23.02.2018). Цього ж дня ОСОБА_1 склала присягу посадової особи місцевого самоврядування.

01.01.2020 ОСОБА_1 переведена на посаду провідного спеціаліста Тисменицької міської ради (розпорядження №88 від 27.12.2020) (а.с.10).

Розпорядженням міського голови Тисменицької міської ради від 12.03.2021 за №230-к оголошено догану ОСОБА_1 , провідному спеціалісту міської ради, за невиконання службових обов`язків згідно статті 147 Кодексу Законів про працю України (а.с.25).

Розпорядженням міського голови Тисменицької міської ради від 12.03.2021 за №231-к звільнено ОСОБА_1 з посади провідного спеціаліста виконавчого комітету Тисменицької міської ради 17.03.2021 відповідно до пункту 1 статті 40 КЗпП України у зв`язку з реорганізацією структури Тисменицької міської ради. Підстава: згода профспілкового комітету працівників Тисменицької міської ради на звільнення (протокол від 15.12.2020 №1).

Не погоджуючись із накладеним дисциплінарним стягненням та звільненням зі служби в органах місцевого самоврядування, вважаючи таке рішення відповідача протиправним, так як у період з 17.03.2021 до 09.04.2021 вона була ще й звільнена від службових обов`язків через тимчасову непрацездатність у зв`язку з хворобою, та з метою поновлення своїх порушених прав ОСОБА_1 звернулася із даним позовом до суду.

Частиною другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Щодо застосування дисциплінарного стягнення у вигляді оголошення догани за розпорядженням міського голови Тисменицької міської ради від 12.03.2021 за №230-к суд зазначає наступне.

Зі змісту оскаржуваного розпорядження слідує, що позивачу оголошено догану за невиконання службових обов?язків згідно статтею 147 КЗпП України (а.с.25).

Підставою для прийняття рішення про притягнення ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності слугували фактичні обставини, за яких позивач порушила трудову дисципліну, внаслідок відмови від підписання акту від 11.02.2021 та прийняття за ним матеріальних цінностей (а.с.26-27).

В силу приписів статті 139 КЗпП України працівники зобов`язані працювати чесно і сумлінно, своєчасно і точно виконувати розпорядження власника або уповноваженого ним органу, додержувати трудової і технологічної дисципліни, вимог нормативних актів про охорону праці, дбайливо ставитися до майна власника, з яким укладено трудовий договір.

Статтею 147 КЗпП України встановлено, що за порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано тільки один з таких заходів стягнення: 1) догана; 2) звільнення.

Суд зазначає, що гарантії при покладенні на працівників матеріальної відповідальності за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації встановлені главою ІХ КЗпП України.

Відповідно до частин 1, 2 статті 130 КЗпП України працівники несуть матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації внаслідок порушення покладених на них трудових обов`язків (частина 1).

При покладенні матеріальної відповідальності права і законні інтереси працівників гарантуються шляхом встановлення відповідальності тільки за пряму дійсну шкоду, лише в межах і порядку, передбачених законодавством, і за умови, коли така шкода заподіяна підприємству, установі, організації винними протиправними діями (бездіяльністю) працівника. Ця відповідальність, як правило, обмежується певною частиною заробітку працівника і не повинна перевищувати повного розміру заподіяної шкоди, за винятком випадків, передбачених законодавством (частина 2).

Згідно зі статею 134 КЗпП України відповідно до законодавства працівники несуть матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди, заподіяної з їх вини підприємству, установі, організації, у випадках, коли: між працівником і підприємством, установою, організацією відповідно до статті 135-1 цього Кодексу укладено письмовий договір про взяття на себе працівником повної матеріальної відповідальності за незабезпечення цілості майна та інших цінностей, переданих йому для зберігання або для інших цілей (пункт 1); майно та інші цінності були одержані працівником під звіт за разовою довіреністю або за іншими разовими документами (пункт 2).

Статтею 135-1 КЗпП України передбачено, що письмовий договір про повну матеріальну відповідальність може бути укладено підприємством, установою, організацією з працівником, який досяг вісімнадцятирічного віку та займає посаду або виконує роботу, безпосередньо пов`язану із зберіганням, обробкою, продажем (відпуском), перевезенням або використанням у процесі виробництва переданих йому цінностей. Перелік таких посад і робіт, а також типовий договір про повну індивідуальну матеріальну відповідальність затверджуються в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України (пункт 1).

Суд встановив, що позивача призначено матеріально відповідальною особою згідно розпорядження Тисменицької міської ради від 10.02.2021 за №28-р (а.с.141).

Згідно посадової інструкції провідного спеціаліста Тисменицької міської ради (посада, яку обіймала позивач), ОСОБА_1 не є матеріально відповідальною особою. Відтак, за обсягом своїх трудових повноважень вона не наділена функціональними можливостями збереження товарно-матеріальних цінностей чи їх належним використанням (а.с.11-12).

Покладення на позивача обов`язків матеріально відповідальної особи в межах трудових відносин, якими такі обов`язки не передбачені, є зміною істотних умов праці в розумінні частини 3 статті 32 КЗпП України.

Так, частиною 3 статті 32 КЗпП України встановлено, що у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці допускається зміна істотних умов праці при продовженні роботи за тією ж спеціальністю, кваліфікацією чи посадою. Про зміну істотних умов праці - систем та розмірів оплати праці, пільг, режиму роботи, встановлення або скасування неповного робочого часу, суміщення професій, зміну розрядів і найменування посад та інших - працівник повинен бути повідомлений не пізніше ніж за два місяці.

Зміна вказаних істотних умов праці є неможливою без застосування процедур, визначених статтями 32, 130, 134, 135-1 КЗпП України, що забезпечують гарантування трудових прав найманого працівника та реалізацію повноважень роботодавця.

Таким чином, покладення на позивача майнової відповідальності за актом про прийняття та збереження товарно-матеріальних цінностей є таким, що перевищує межі прав та обов`язків між позивачем та відповідачем у відносинах публічної служби.

Одночасно з цим, притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності за відмову від виконання обов`язків, що знаходяться за межами вказаних правовідносин, є такими, що не створюють склад дисциплінарного проступку і не можуть бути підставою для притягнення працівника до дисциплінарної відповідальності.

Як наслідок, розпорядження Тисменицької міської ради від 12.03.2021 за №230-к "Про оголошення догани" є таким, що прямо порушує вимоги статтей 32, 130, 134, 135-1 КЗпП України, а тому є протиправним та підлягає скасуванню, а заявлена вимога у цій частині - до задоволення.

При цьому, суд звертає увагу, що дотримання відповідачем процедури вирішення питання про притягнення до дисциплінарної відповідальності позивача чи порушення цієї процедури не впливає на суть протиправності та необгрунтованості визначення підстав для застосування цього дисциплінарного стягнення.

Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Однією із гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у статті 5-1 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Правові засади і гарантії здійснення громадянами України права розпоряджатися своїми здібностями до продуктивної і творчої праці визначено Кодексом законів про працю України від 10.12.1971 №322-VIII (надалі по тексту також - КЗпП України).

Підстави припинення трудового договору визначені статтею 36 КЗпП України, до яких віднесено, зокрема, ініціативу власника або уповноваженого ним органу.

Згідно із приписами пункту 1 абзацу 1 частини 1 статті 40 КЗпП України, трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу (частина 2 статті 40 КЗпП України).

Питання забезпечення зайнятості вивільнюваних працівників врегульовано главою ІІІ-А КЗпП України. Так, згідно статті 49-2 Кодексу, про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці (частина 1).

При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством (частина 2).

Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації працівник, на власний розсуд, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно. У разі якщо вивільнення є масовим відповідно до статті 48 Закону України "Про зайнятість населення", власник або уповноважений ним орган доводить до відома державної служби зайнятості про заплановане вивільнення працівників (частина 3).

Аналіз зазначених норм дає підстави вважати, що розірвання трудового договору з працівником має супроводжуватися наданням гарантій, пільг і компенсацій, передбачених КЗпП України, а також дотриманням установлених вимог при вивільненні працівника. Ці норми кореспондуються з конституційним правом громадянина на захист від незаконного звільнення (стаття 43 Конституції України).

Зі змісту оскаржуваного наказу слідує, що підставою звільнення позивача є реорганізація структури Тисменицької міської ради (пункт 1 статті 40 КЗпП України).

Пленум Верховного Суду України у своїй постанові №9 від 06.11.1992 «Про практику розгляду судами трудових спорів» зазначив, що розглядаючи трудові спори, пов`язані зі звільненням за п.1 статті 40 КЗпП України, суди зобов`язані з`ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженими ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за два місяці про наступне вивільнення.

У випадках зміни власника підприємства (установи, організації) чи його реорганізації (злиття з іншим підприємством, приєднання до іншого підприємства, поділу підприємства, виділення з нього одного або кількох нових підприємств, перетворення одного підприємства в інше, наприклад, державного підприємства в орендне підприємство або підприємства в господарське товариство) дія трудового договору працівника продовжується (ч.3 ст.36 Кодексу законів про працю україни в редакції від 19 січня 1995 року). При реорганізації підприємства або при його перепрофілюванні звільнення за п.1 ст. 40 Кодексу законів про працю України може мати місце, якщо це супроводжується скороченням чисельності або штату працівників, змінами у їх складі за посадами, спеціальністю, кваліфікацією, професіями. Працівник, який був незаконно звільнений до реорганізації, поновлюється на роботі в тому підприємстві, де збереглося його попереднє місце роботи (пункт 19).

Як зазначив відповідач у відзиві на позовну заяву, у зв`язку з утворенням об`єднаних територіальних громад, а саме приєднанням до Тисменицької міської ради 12 сільських рад, переданням об`єднаним територіальним громадам цілої низки нових повноважень (у сфері опіки і піклування, захисту дітей, захисту недієздатних, архітектури тощо), виникла необхідність зміни існуючої структури та штатної чисельності працівників міської ради.

Суд встановив, що згідно затвердженого Тисменицьким міським головою штатного розпису Тисменицької міської ради на 2020 рік загальна чисельність становила 21 штатну одиницю (а.с.15).

Рішеннями Тисменицької міської ради від 01.12.2020 №№19-1/2020-30-1/2020 розпочато процедуру реорганізації сільських рад шляхом приєднання до Тисменицької міської ради (а.с.81-116).

Рішенням Тисменицької міської ради від 01.12.2020 №8-1/2020 затверджено структуру та загальну чисельність виконавчих органів Тисменицької міської ради у кількості 140 штатних одиниць (а.с.117-120).

В подальшому рішеннями Тисменицької міської ради затверджено нові структуру та загальну чисельність виконавчих органів Тисменицької міської ради.

Згідно останньої редакції затвердженого Тисменицьким міським головою штатного розпису Тисменицької міської ради на 2021 рік загальна чисельність становить 129 штатних одиниць (а.с.16-17).

Таким чином, судом за результатами дослідження штатних розписів Тисменицької міської ради на 2020 рік та на 2021 рік встановлено, що під час реорганізації структури Тисменицької міської ради у зв`язку з приєднанням до Тисменицької міської ради Вільшанської, Клубовецької, Липівської, Марковецької, Милуванської, Новокривотульської, Пшеничниківської, Рошнівської, Слобідської, Старокривотульської, Хом?яківської та Чорнолізької сільських рад не відбулося скорочення чисельності працівників Тисменицької міської ради, а навпаки мало місце збільшення чисельності штатних одиниць з 21 у 2020 році до 129 осіб у 2021 році.

При цьому, обсяг повноважень за посадою провідного спеціаліста, яку обіймала позивач до звільнення, визначений штатним розписом Тисменицької міської ради на 2021 рік за обсягом повноважень співмірним з посадою провідного спеціаліста, системного адміністратора.

Доказів, що вказана посада "провідний спеціаліст, системний адміністратор" у відділі загальної та організаційної безпеки Тисменицької міської ради за посадовими обов`язками, правами та відповідальністю не відповідає посаді "провідного спеціаліста" та передбачає наявність спеціальної освіти у відповідній сфері, відповідачем суду не подано.

Суд встановив, що на виконання розпорядження Тисменицької міської ради №3-к від 04.12.2020 "Про попередження працівників Тисменицької міської ради" відповідно до статтей 32, 49-2 КЗпП України ОСОБА_1 04.12.2020 попереджена, що у зв`язку із зміною структури та штатного розпису, реорганізації структурних підрозділів вона може бути звільнена або їй може бути запропонована робота у змінених умовах праці і, в разі відмови від роботи в нових умовах, трудовий договір з нею може бути припинено за пунктом 1 статті 40 КЗпП України у встановлені законодавством терміни (порядковий номер 18) (а.с.136, 137-138).

Одночасно, ОСОБА_1 запропонована посада "адміністратора надання адміністративних послуг Тисменицької міської ради", яка нею була відхилена з тих підстав, що дана посада не в повній мірі відповідає підготовці та кваліфікації позивача (а.с.139).

Суд звертає увагу, що роботодавець зобов`язаний запропонувати усі вакансії, що відповідають професії чи спеціальності, освіти, кваліфікації, досвіду тощо, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працював працівник, який вивільнюється.

Такий обов`язок по працевлаштуванню працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору та охоплює вакантні посади, які з`явилися в установі протягом всього цього періоду і які існували на день звільнення, а роботодавець є таким, що виконав цей обов`язок, якщо працівнику були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які з`явилися на підприємстві протягом цього періоду і які існували на день звільнення.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 11 червня 2020 року в справі №826/19187/16, від 31 березня 2020 року по справі №826/6148/16, від 09 жовтня 2019 року по справі №821/595/16, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 вересня 2018 року у справі №800/538/17 (П/9901/310/18) та Верховного Суду від 25 липня 2019 року по справі №807/3588/14, від 27 травня 2020 року по справі №813/1715/16, від 30 вересня 2020 року по справі №826/12050/15.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 має повну вищу освіту за спеціальністю "Правознавство" та здобула кваліфікацію юриста, що підтверджується дипломом спеціаліста серії НОМЕР_2 , виданим 12.06.2012 Державним вищим навчальним закладом "Прикарпатський національний університет імені Василя Стефаника" (а.с.18).

Затверджена міським головою посадова інструкції провідного спеціаліста Тисменицької міської ради (посада, яку обіймала позивач до звільнення), передбачала виконання завдань та обов`язків, зокрема, брати участь у підготовці проектів рішень та протоколів сесій виконавчого комітету Тисменицької міської ради, розпоряджень міського голови; за дорученням міського голови розглядати звернення, скарги та заяви громадян, давати на них письмові відповіді та нести відповідальність за їх зміст та термін розгляду; організація претензійної роботи, представляти у встановленому законодавством порядку інтереси міської ради та виконавчого комітету міської ради в судах та інших органах під час розгляду правових питань і спорів; здійснення перевірки на відповідність законодавству рішень сесій виконкому міської ради; сприяти додержанню законності у реалізації прав трудового колективу, брати участь у підготовці та укладенні колективного договору; погодження нормативно-правових актів; вирішенням за дорученням міського голови або міської ради інші питання, пов`язані з діяльністю її органів; вивчення та аналіз договорів та підготовка їх до публікації "Prozorro", аналіз тендерної документації (а.с.11-12).

У судовому засіданні встановлено, що станом на 04.12.2020, у день повідомлення позивача про можливе наступне звільнення, у штатному розписі відповідача вакантні були дві посади: спеціаліст - юрист І категорії та провідний спеціаліст, а станом 01.01.2021 - наявні чотири вакантні посади у юридичному відділі, з яких 2 посади головного спеціаліста і 1 посада спеціаліста І категорії, а також три вакантні посади головного спеціаліста у відділі загальної та організаційної роботи.

Відповідач зазначені обставини не спростував. У відзиві на позовну заяву зазначив, що інші вакантні посади ОСОБА_1 запропоновані не були, оскільки такі посади не відповідали спеціальності та кваліфікації позивача (а.с.72).

З цього приводу, суд погоджується з доводами позивача, що посада "провідного спеціаліста" у відділі загальної та організаційної роботи, а також посади "головного спеціаліста" та "спеціаліста І категорії" юридичного відділу у повній мірі відповідали її освіті, спеціальності, кваліфікації та досвіду, зважаючи на обсяг тих функціональних обов`язків, виконання яких було покладено на позивача згідно з посадовою інструкцією за посадою провідного спеціаліста Тисменицької міської ради, з якої її було звільнено.

Доказів протилежного відповідачем суду не подано, як і не надано неможливості переведення позивача на вказані посади.

Відповідач у відзиві на позовну заяву зазначив, що штатним розписом Тисменицької міської ради на 2021 визначено чітку структуру виконавчих органів, згідно напрямів роботи у тій чи іншій сферах, а отже мала місце зміна структури та штату Тисменицької міської ради, яка призвела до скорочення займаної позивачем посади.

Суд зазначає, що статтею 42 КЗпП України передбачено, що при скороченні чисельності чи штату працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці (частина 1).

При рівних умовах продуктивності праці і кваліфікації перевага в залишенні на роботі надається, серед інших: працівникам сімейним - при наявності двох і більше утриманців; особам, в сім`ї яких немає інших працівників з самостійним заробітком; працівникам з тривалим безперервним стажем роботи на даному підприємстві, в установі, організації. Перевага в залишенні на роботі може надаватися й іншим категоріям працівників, якщо це передбачено законодавством України (частини 2, 3).

З аналізу наведених норм слідує, що визначальним критерієм для визначення наявності переважного права на залишенні на роботі при скороченні чисельності штату працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці є саме рівень кваліфікації працівника та продуктивність праці.

Водночас, кваліфікація як рівень досягнення компетентності є результатом навчання на певному рівні вищої освіти, який визначає здатність особи успішно здійснювати професійну діяльність у певній галузі.

При цьому, слід зазначити, що з урахуванням положень статті 42 КЗпП України, у першу чергу перевага на залишення на роботі надається особам, які мають більш високу кваліфікацію і продуктивність праці.

Тому, при вирішенні питання про звільнення працівника роботодавець зобов`язаний перевірити наявність у працівників, посади яких скорочуються, більш високої чи більш низької кваліфікації і продуктивності праці.

Однак, відповідачем при звільненні ОСОБА_1 не вирішувалося питання про те, чи мала вона переважне право на залишення на роботі. Доказів протилежного суду не подано.

Відповідно до частини 4 статті 40 КЗпП України не допускається звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності (крім звільнення за пунктом 5 цієї статті), а також у період перебування працівника у відпустці.

Як уже встановив суд, в оскаржуваному розпорядженні №231-к від 12.03.2021 днем звільнення ОСОБА_1 є 17.03.2021. Однак, у період з 17.03.2021 до 10.04.2021 позивач звільнена від виконання трудових обов`язків у зв`язку з хворобою, що підтверджується наявною у матеріалах справи, належним чином засвідченою копією листка непрацездатності серії АЛБ №921332, виданого Тисменицькою лікарською амбулаторією загальної практики сімейної медицини (а.с.22). Крім того, 19.03.2021 у позивача методом полімеразної ланцюгової реакції виявлено РНК вірусу SARS-CoV-2, що підтверджується результатами аналізу №168417 від 19.03.2021 Державної установи Івано-Франківський обласний лабораторний центр Міністерства охорони здоров`я України (а.с.21). Внаслідок цього, в день повідомленого позивачу звільнення, остання перебувала в стані тимчасової непрацездатності, викликаної вірусною хворобою, настання якої, а також перебіг якої, був прямою перешкодою для реалізації нею своїх прав у відносинах припинення публічної служби.

Звільнення ОСОБА_1 в період тимчасової непрацездатності за вказаних обставин є порушенням гарантованих частиною 4 статті 40 КЗпП України прав позивача.

Вказане порушення є безумовною підставою для визнання звільнення ОСОБА_1 зі служби в органах місцевого самоврядування незаконним, а тому розпорядження Тисменицької міської ради від 12.03.2021 №231-к "Про звільнення ОСОБА_1 " є протиправним та підлягає скасуванню.

При цьому, суд зазначає, що посилання представника відповідача на те, що 16.03.2021 о 15:15 год. позивачу оголошено зміст розпоряджень Тисменицької міської ради про оголошення догани та про її звільнення, ОСОБА_1 відмовилася розписатися про їх ознайомлення, про що складено відповідний акт від 16.03.2021 (а.с.151), не спростовує як сам факт захворювання позивача, так і її перебування у день звільнення (17.03.2021) на листку непрацездатності.

Щодо посилань позивача на недотримання гарантій трудових прав працівника, визначених статтею 43 КЗпП України на отримання згоди виборного органу первинної профспілкової організації на її звільнення, суд зазначає наступне.

Згідно протоколу профспілкового комітету виконавчого комітету Тисменицької міської ради від 15.12.2020 №1 слідує, що така згода була надана (пункт 1.3). Одночасно, на засіданні профспілкового комітету, присутньою на якому значиться і ОСОБА_1 , членами профкому рекомендовано міському голові Градюк Т.В. у зв`язку з наявністю вакантних посад працевлаштувати ОСОБА_1 , посада якої підлягає скороченню (а.с.19-20).

Доводи позивача про те, що 15.12.2020 на засіданні профспілкового комітету виконавчого комітету Тисменицької міської ради вона не була присутня, а відтак порушена сама процедура надання такої згоди на її звільнення, окремо позовних вимог не обґрунтовують. При цьому, суд звертає увагу на те, що жодних доказів позивачем з цього приводу суду не подано (вказані у відповіді на відзив адвокатський запит, лист-відповідь на адвокатський запит від 29.04.2021).

Відповідно до частини першої статті 235 Кодексу законів про працю України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимог Закону України "Про запобігання корупції" іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

При цьому, закон не наділяє орган, який розглядає трудовий спір, повноваженнями на обрання іншого способу захисту трудових прав, ніж зазначені в частині першій статті 235, статті 240-1 Кодексу законів про працю України, а відтак, встановивши, що звільнення відбулось із порушенням установленого законом порядку, суд зобов`язаний поновити працівника на попередній роботі.

Зазначене узгоджується із правовим висновком Верховного Суду, викладеним у постановах від 02.10.2018 у справі № 821/3687/15-а, від 11.10.2018 у справі № 826/26897/15 та від 11.10.2018 у справі № 823/5367/15.

Отже, у випадку незаконного звільнення працівника з роботи порушене право такого працівника повинно бути відновлене шляхом поновлення на посаді, з якої його незаконно звільнено.

У даному випадку, поновленням позивача на посаді, з якої її було звільнено суд враховує рішення Європейського суду з прав людини по справі "П`єрсак проти Бельгії", в якому суд зазначив, що він виходитиме з того принципу, що заявник має бути, по можливості, повернений у становище, в якому б він перебував, якби не була порушена стаття 6 Конвенції, таким чином підкреслюючи верховенство обов`язку відновлення status quo ante, у відповідачів виникає обов`язок створити умови, при яких порушене право позивача буде відновлено в ефективний спосіб.

Оскільки суд дійшов висновку про визнання протиправним та таким, що підлягає скасуванню розпорядження Тисменицької міської ради "Про звільнення ОСОБА_1 " від 12.03.2021, позивач підлягає поновленню на посаді, з якої її звільнено, а саме - на посаді провідного спеціаліста виконавчого комітету Тисменицької міської ради з 18.03.2021, з дня наступного за днем звільнення, а заявлена позовна вимога підлягає до задоволення.

Вирішуючи питання щодо стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та періоду його стягнення, суд зазначає наступне.

Порядок обчислення середньої заробітної плати затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 за №100, відповідно до положень розділів ІІ та ІІІ якого, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата. Якщо протягом останніх двох календарних місяців, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата, працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи.

При обчисленні середньої заробітної плати враховуються всі суми нарахованої заробітної плати згідно із законодавством та умовами трудового договору, крім визначених у пункті 4 цього Порядку (пункт 3 розділу ІІІ Порядку № 100).

Нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період (абзац перший пункту 8 Порядку № 100).

Відповідно до довідки Тисменицької міської ради від 07.10.2021 за №941 заробітна плата позивача за січень 2021 року складала 6 000,00 грн. та за лютий 2021 року - 12 404,78 грн. Середньоденна заробітна плата становить 471,92 грн. (18 404,78 грн. (сума заробітку за останні два місяці роботи) : 41 (загальна кількість робочих днів за останні два місяці роботи, що передували місяцю її звільнення) (а.с.208).

Суд зазначає, що стягненню на користь позивача підлягає середній заробіток за весь час вимушеного прогулу, починаючи з дня, наступного за днем звільнення і по день прийняття рішення суду у даній справі.

За таких обставин, період вимушеного прогулу, за який на користь позивача підлягає стягненню середній заробіток, складає 149 робочих днів, а саме з 18.03.2021 по 21.10.2021.

Як наслідок, загальна сума середньої заробітної плати за весь час вимушеного прогулу становить - 70 316,08 грн (471,92 грн. * 149 робочих днів), а позовна вимога в цій частині підлягає задоволенню.

Тисменицька міська рада, як податковий агент згідно норм Податкового кодексу України та як страхувальник згідно Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування", зобов`язана виплатити ОСОБА_1 суму середнього заробітку за час вимушеного прогулу, утримавши із нього при виплаті податки та інші обов`язкові платежі.

Згідно з пунктами 2, 3 частини першої статті 371 Кодексу адміністративного судочинства України негайно виконуються рішення суду про присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць та поновлення на посаді у відносинах публічної служби.

Таким чином, рішення суду в частині поновлення позивача на посаді та виплати їй середньомісячної заробітної плати в межах суми стягнення за один місяць у розмірі 10 382,24 грн. (471,92 грн. *22 робочі дні) підлягає негайному виконанню.

Статтею 56 Конституції України встановлено, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Положеннями статті 23 Цивільного кодексу України встановлено право особи на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав та законних інтересів. Відповідно до частин 2, 3 цієї статті моральна шкода полягає: у фізичному болі та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку зі знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

При цьому суд зазначає, що порушення прав людини з боку суб`єктів владних повноважень прямо суперечить їх головним конституційним обов`язкам (ст. 3, 19 Конституції України) і завжди викликає у людини негативні емоції. Проте, не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров`я потерпілого.

На переконання суду, оцінка позивачем понесених нею негативних емоцій, внаслідок погіршення її стосунків з колишніми колегами по роботі та невиправданих сподівань щодо успішної професійної кар?єри, та спричиненої моральної шкоди є необґрунтованою, а матеріали справи, всупереч вимогам пункту 3 частини 5 статті 160 КАС України не містять жодного розрахунку суми, що підлягає відшкодуванню внаслідок заподіяної оскаржуваним рішенням, діями, суб`єкта владних повноважень шкоди. Наведені позивачем обґрунтування негативних емоцій внаслідок незаконних дій відповідача не свідчать про досягнення рівня страждань або приниження, суду таких доказів не надано.

Отже, позовні вимоги про стягнення моральної шкоди в сумі 15 000,00 грн. задоволенню не підлягають.

Європейський суд з прав людини у своєму рішенні по справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (від 9 грудня 1994 року №18390/91), вказав, що статтю 6 Конвенції не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень, детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Міра цього обов`язку може варіюватися залежно від характеру рішення. Необхідно також враховувати численність різноманітних тверджень, з якими сторона у справі може звернутися до судів, та відмінності, наявні в Договірних державах, стосовно передбачених законом положень, звичаєвих норм, правових висновків, викладення та підготовки рішень. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи

У своїх рішеннях Європейський суд з прав людини неодноразово зазначав, що рішення національних судів мають бути обґрунтованими, зрозумілими для учасників справ та чітко структурованими; у судових рішеннях має бути проведена правова оцінка доводів сторін, однак, це не означає, що суди мають давати оцінку кожному аргументу та детальну відповідь на нього. Тобто мотивованість рішення залежить від особливостей кожної справи, судової інстанції, яка постановляє рішення, та інших обставин, що характеризують індивідуальні особливості справи.

Разом з цим, згідно з пунктом 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Враховуючи викладене, беручи до уваги докази, наявні в матеріалах справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є частково обґрунтованими, а позов таким що підлягає до часткового задоволення.

Частиною 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Відповідно до частини 3 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволення позовних вимог.

Таким чином, враховуючи, що заявлені позовні вимоги підлягають до часткового задоволення, позивач в силу приписів пункту 1 частини 1 статті 5 Закону України "Про судовий збір" звільнена від сплати судового збору в частині вимог про визнання протиправним та скасування розпорядження Тисменицької міської ради №231-к від 12.03.2021 "Про звільнення ОСОБА_1 " та поновлення на роботі, та згідно з квитанцією за №0.0.2238559826.2 від 20.08.2021 підтвердила сплату судового збору на суму 2 724,00 гривень, суд робить висновок про стягнення на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань Тисменицької міської ради сплачений судовий збір в розмірі 908,00 гривень за вимогу про визнання протиправним та скасування розпорядження Тисменицької міської ради №230-к від 12.03.2021 "Про оголошення догани".

На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати розпорядження Тисменицької міської ради №230-к від 12.03.2021 "Про оголошення догани".

Визнати протиправним та скасувати розпорядження Тисменицької міської ради №231-к від 12.03.2021 "Про звільнення ОСОБА_1 ".

Поновити ОСОБА_1 на посаді провідного спеціаліста виконавчого комітету Тисменицької міської ради з 18.03.2021.

Стягнути з Тисменицької міської ради (код ЄДРПОУ - 04356165) на користь ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_3 ) середній заробіток за час вимушеного прогулу з 18.03.2021 по 21.10.2021 у розмірі 70 316 (сімдесят тисяч триста шістнадцять) гривень 08 (вісім) копійок, з відрахуванням установлених законом податків та інших обов`язкових платежів.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Допустити до негайного виконання рішення суду у частині поновлення ОСОБА_1 на посаді провідного спеціаліста виконавчого комітету Тисменицької міської ради з 18.03.2021.

Допустити до негайного виконання рішення суду в межах стягнення з Тисменицької міської ради (код ЄДРПОУ - 04356165) на користь ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_3 ) невиплачену середньомісячну заробітну плату в межах суми стягнення за один місяць у розмірі 10 382 (десять тисяч триста вісімдесят дві) гривень 24 (двадцять чотири) копійки, з відрахуванням установлених законом податків та інших обов`язкових платежів.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Тисменицької міської ради (код ЄДРПОУ - 04356165, вулиця Галицька, будинок 17, м. Тисмениця, Івано-Франківська область, 77400) на користь ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_3 , АДРЕСА_1 ) судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 908 (дев`ятсот вісім) гривень 00 копійок.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження також може бути поновлений в разі його пропуску з інших поважних причин, крім випадків, визначених частиною другою статті 299 цього Кодексу.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_3 , АДРЕСА_1 );

Тисменицька міська рада (код ЄДРПОУ - 04356165, вулиця Галицька, будинок 17, м. Тисмениця, Івано-Франківська область, 77400).

Суддя Главач І.А.

Рішення складене в повному обсязі 01 листопада 2021 р.