Рішення № 100710616, 25.10.2021, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 жовтня 2021 р. Справа№200/9639/21

приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов`янськ, вул. Добровольського, 1

Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Зеленова А.С., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін в приміщенні суду адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Комунального некомерційного підприємства Маріупольської міської ради «Центр первинної медико-санітарної допомоги №3 м. Маріуполя» про визнання протиправним та скасування висновку, зобов`язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В:

2 серпня 2021 року до суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Комунального некомерційного підприємства Маріупольської міської ради «Центр первинної медико-санітарної допомоги №3 м. Маріуполя», в якій просить суд:

визнати протиправним та скасувати висновок лікарсько-консультативної комісії №94 від 20.05.2021, виданий Комунальним некомерційним підприємством Маріупольської міської ради "Центр первинної медико-санітарної допомоги №3 м. Маріуполя" щодо ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ;

зобов`язати лікарсько-консультативну комісію Комунального некомерційного підприємства Маріупольської міської ради "Центр первинної медико-санітарної допомоги №3 м. Маріуполя" встановити ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , категорію "дитина-інвалід" підгрупи А.

Позивач в обґрунтування позовних вимог зазначає, діючи в інтересах своєї неповнолітньої доньки ОСОБА_2 вона звернулася з заявою до КНП «МТМО здоров`я дитини та жінки» про призначення та проведення засідання ЛКК відповідно до вимог чинного законодавства щодо розгляду оглядової справи дитини інваліда ОСОБА_2 та видання медичного висновку стосовно ОСОБА_2 про дитину інваліда підгрупи «А» віком до 18 років. КНП «МТМО здоров`я дитини та жінки» відмовило ОСОБА_2 у визначенні її дитиною-інвалідом підгрупи «А» віком до 18 років.

Позивач не погоджується з вказаним рішення відповідача з огляду на те, що її доньці встановлено наступний діагноз - цукровий діабет, 1 тип, тяжка форма, глікемічний контроль з високим ризиком для життя, ліподисторофії, діабетичний гепатоз. Вважає, що її донька відноситься до числа дітей із виключно високою мірою втрати здоров`я та не здатна адекватно оцінити свій стан здоров`я, повністю та надзвичайно залежить від стороннього догляду та допомоги.

Просить суд задовольнити позов.

Відповідачем на адресу суду надано відзив на адміністративний позов позивача, у якому він заперечує проти задоволення заявлених вимог, зазначивши, що в жодному документі, на який посилається позивач, не містяться висновки, які вказували б на необхідність встановлення ОСОБА_2 категорії «дитина з інвалідністю підгрупи А». Прийняттяя рішення щодо встановлення тієї іншої групи інвалідності не відноситься до компетенції суду, а може бути прийнято виключно лікарськими комісіями /а.с.40-42 /.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 06 серпня 2021 року прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі №200/9639/21 в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання за наявними у справі матеріалами /а.с.34-35/.

За приписами частини 5 статті 262 КАС України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Враховуючи відсутність клопотань сторін щодо розгляду справи у судовому засіданні, справа розглядається за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та повідомлення сторін.

З 9 вересня 2021 року суддя Зеленов А.С. перебував у відпустці, у зв`язку із чим дана справа розглядається відразу по виходу судді із відпустки.

Перевіривши матеріали справи, вирішивши питання, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги, та якими доказами вони підтверджуються, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин, суд встановив наступне.

Позивач, ОСОБА_1 , є матір`ю неповнолітньої дитини ОСОБА_2 , що підтверджується Свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 /а.с. 11/.

Згідно з випискою із медичної карти №691-101 від 13.02.2019 та посвідчення серії НОМЕР_2 від 11.03.2019 дитині інваліду віком до 18 років ОСОБА_2 вперше встановлено інвалідність з діагнозом «цукровий діабет тип 1, вперше виявлений, глікемичний контроль з високим ризиком для життя, декомпенсація» /а.с. 12, 26/.

Згідно з випискою з історії хвороби №902 ОСОБА_2 у період з 07.04.2021 по 16.04.2021 знаходилась у відділенні ендокринології ДУ «Інститут охорони здоров`я дітей та підлітків Національної академії медичних наук України». Зазначено діагноз: цукровий діабет І тип, важка форма, глікемічний контроль з високим ризиком для життя Е.10. При цьому, серед рекомендацій було зазначено, що дитина не в змозі опанувати свій стан та потребує сторонньої допомоги /а.с.21-22/.

07.05.2021 ОСОБА_2 на прийомі у дитячого ендокринолога встановлено діагноз – Е10.69 цукровий діабет І типу з іншими уточненими ускладненнями, важка форма, ст. субкомпенсації, глікемічний контроль з високим ризиком для життя, ліподистрофії, діабетичний гепатоз /а.с. 18/.

В квітні 2021 року ОСОБА_1 як представник своєї малолітньої дитини звернулася до Комунального некомерційного підприємства «МТМО здоров`я дитини та інки» з заявою про призначення та проведення засідання ЛКК відповідно до вимог чинного законодавства щодо розгляду справи дитини інваліда ОСОБА_2 та видання медичного висновку стосовно ОСОБА_2 про дитину інваліда підгрупи «А» віком до 18 років /а.с. 19-20/.

Висновком ЛКК комунального некомерційного підприємства Маріупольської міської ради «Центр первинної медико-санітарної допомоги №3 м. Маріуполя» від 20.05.2021 за № 94 відмовлено у визначенні ОСОБА_2 дитиною-інвалідом підгрупи «А» віком до 18 років, оскільки за станом здоров`я вона не має ІІІ ступеню обмеження життєдіяльності /а.с. 14/.

Вирішуючи адміністративну справу по суті заявлених вимог, надаючи оцінку обставинам (фактам), якими обґрунтовані вимоги і заперечення учасників справи, суд виходить з такого.

Відповідно до частини 2статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

Як передбачено статтею 24 Конституції України, громадяни мають рівні конституційні права і не може бути обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Статтею 3 Конституції України гарантовано визнання найвищою соціальною цінністю в України людини, її життя і здоров`я, честі і гідності, недоторканності і безпеки, відповідальність держави перед людиною за свою діяльність та головний обов`язок держави щодо утвердження і забезпечення прав і свобод людини.

Згідно ст. 7 Закону України "Про реабілітацію інвалідів в Україні", особам у віці до 18 років лікарсько-консультативними комісіями лікувально-профілактичних закладів встановлюється категорія "дитина-інвалід", а особам у віці до 18 років з виключно високою мірою втрати здоров`я та з надзвичайною залежністю від постійного стороннього догляду, допомоги або диспансерного нагляду інших осіб і які фактично не здатні до самообслуговування, - категорія "дитина-інвалід" підгрупи А.

Положення про порядок, умови та критерії встановлення інвалідності медико-соціальними експертними комісіями та лікарсько-консультативними комісіями лікувально-профілактичних закладів затверджуються Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України №917 від 21.11.2013 року визначено Порядок встановлення лікарсько-консультативними комісіями інвалідності дітям.

Так, пункт 3 зазначеної постанови передбачає, що особам віком до 18 років комісіями встановлюється категорія "дитина-інвалід", а особам віком до 18 років, які мають виключно високу міру втрати здоров`я та надзвичайну залежність від постійного стороннього догляду, допомоги або диспансерного нагляду інших осіб і які фактично не здатні до самообслуговування, - категорія "дитина-інвалід підгрупи А".

Пунктом 13 даної постанови визначено, що комісія під час проведення медико-соціальної експертизи використовує класифікацію, яка визначає основні види порушень функцій організму дитини, зумовлених захворюваннями, травмами (їх наслідками) та/або вродженими вадами, і ступінь їх вираження.

Згідно пункту 14 Постанови основними видами порушень функцій організму є, зокрема, порушення функцій кровообігу, дихання, травлення, виділення, кровотворення, обміну речовин і енергії, внутрішньої секреції, імунітету.

Під час комплексної оцінки різних показників, що характеризують стійкі порушення функцій організму, встановлюють такі ступені їх вираження: I ступінь - незначні порушення; II ступінь - помірні порушення; III ступінь - виражені порушення; IV ступінь - значно виражені порушення (пункт 15 Порядку №917).

Відповідно до пункту 16 Порядку №917 основними категоріями життєдіяльності є здатність до: самообслуговування; самостійного пересування; орієнтації; спілкування; контролювання своєї поведінки; навчання; трудової діяльності.

Пунктом 17 Порядку №917 визначено, що під час комплексної оцінки різних показників, що характеризують рівень обмеження основних категорій життєдіяльності, встановлюються такі ступені їх вираження:

1) здатність до самообслуговування - здатність дитини самостійно задовольняти основні фізіологічні потреби, провадити повсякденну побутову діяльність, зокрема володіти навичками особистої гігієни: I ступінь - здатність до самообслуговування з витрачанням при цьому більш тривалого часу, дрібність виконання дій під час самообслуговування, зменшення кількості дій під час самообслуговування з використанням у разі потреби технічних засобів; II ступінь - здатність до самообслуговування з регулярною частковою допомогою інших осіб з використанням у разі потреби технічних засобів; III ступінь - нездатність до самообслуговування, потреба у постійній сторонній допомозі та повна залежність від інших осіб;

2) здатність до самостійного пересування - здатність дитини самостійно переміщатися в просторі, зберігати рівновагу тіла під час пересування, перебування у спокої і під час зміни положення тіла, користуватися громадським транспортом: I ступінь - здатність до самостійного пересування з витрачанням при цьому більш тривалого часу, дрібність виконання дій під час пересування і скорочення відстані з використанням у разі потреби технічних засобів; II ступінь - здатність до самостійного пересування з регулярною частковою допомогою інших осіб з використанням у разі потреби технічних засобів; III ступінь - нездатність до самостійного пересування і потреба в постійній допомозі інших осіб;

3) здатність до орієнтації - здатність дитини до адекватного сприйняття навколишнього середовища, до визначення часу і місця перебування, оцінки ситуації: I ступінь - здатність до орієнтації тільки у звичній ситуації самостійно та/або з використанням технічних засобів; II ступінь - здатність до орієнтації з регулярною частковою допомогою інших осіб з використанням у разі потреби технічних засобів; III ступінь - нездатність до орієнтації (дезорієнтація) і потреба в постійній допомозі та (або) нагляді інших осіб;

4) здатність до спілкування - здатність дитини до встановлення контактів з іншими особами шляхом сприйняття, переробки і передачі інформації: I ступінь - здатність до спілкування із зниженням темпу і обсягу отримання і передачі інформації; використання у разі потреби технічних засобів допомоги; здатність у разі ізольованого ураження органа слуху до спілкування з використанням невербальних способів і послуг сурдоперекладу; II ступінь - здатність до спілкування з регулярною частковою допомогою інших осіб з використанням у разі потреби технічних засобів; III ступінь - нездатність до спілкування і потреба в постійній допомозі інших осіб;

5) здатність контролювати свою поведінку - здатність дитини до усвідомлення себе і адекватної поведінки з урахуванням соціально-правових та морально-етичних норм: I ступінь - періодичне виникнення обмеження здатності контролювати свою поведінку в складних життєвих ситуаціях та (або) постійне утруднення у виконанні рольових функцій, які зачіпають окремі сфери життя, з можливістю часткової самокорекції; II ступінь - постійне зниження рівня критичного ставлення до своєї поведінки і навколишнього середовища з можливістю часткової корекції тільки з регулярною допомогою інших осіб; III ступінь - нездатність контролювати свою поведінку, неможливість її корекції, потреба в постійній допомозі (нагляді) інших осіб;

6) здатність до навчання - здатність дитини до сприйняття, запам`ятовування, засвоєння і відтворення знань (загальноосвітніх, професійних та інших), оволодіння навичками та вміннями (професійними, соціальними, культурними, побутовими): I ступінь - здатність до навчання у навчальних закладах або класах (групах) з інклюзивним навчанням у таких закладах з використанням у разі потреби корегованих методів навчання, спеціального режиму навчання та спеціальних засобів для освіти; II ступінь - здатність до навчання за спеціальними програмами у навчальних закладах або вдома чи спеціальних навчальних закладах з використанням у разі потреби спеціальних засобів для освіти; III ступінь - значне обмеження здатності до навчання (здатність до здобуття лише певних освітніх рівнів (початкової загальної або базової загальної середньої освіти);

7) здатність до трудової діяльності - здатність дитини провадити трудову діяльність з дотриманням вимог до змісту, обсягу, якості та умов виконання роботи: I ступінь - здатність до провадження трудової діяльності; II ступінь - здатність до провадження трудової діяльності у спеціально створених умовах праці, зокрема на підприємствах, в установах та організаціях або вдома, з урахуванням індивідуальних функціональних можливостей дитини, зумовлених інвалідністю, шляхом пристосування основного і додаткового устаткування, технічного обладнання чи у разі потреби - зниження кваліфікації, рівня важкості, напруження та (або) зменшення обсягу роботи тощо, нездатність продовжувати роботу за основною професією у разі збереження можливості в звичайних умовах праці провадити трудову діяльність за більш низькою кваліфікацією; III ступінь - здатність тільки до провадження елементарних видів трудової діяльності, що не потребують здобуття будь-якої освіти.

П. 19 Постанови визначає, що категорії «дитина-інвалід» або «дитина-інвалід підгрупи А» встановлюються дитині залежно від міри втрати здоров`я та обсягу потреби в постійному сторонньому догляді, допомозі або диспансерному нагляді.

Перелік захворювань та патологічних станів, що дають право на встановлення інвалідності дітям, затверджується МОЗ (п.20 Постанови).

До числа дітей з помірною та середньою мірою втрати здоров`я належать діти, які мають будь-які основні види порушень функцій організму І та II ступеня їх вираження (незначні та помірні порушення) та обмеження життєдіяльності будь-якої категорії І ступеня її; вираження (які оцінюються відповідно до вікової норми).

Підставою для встановлення дитині категорії "дитина-інвалід підгрупи А'" є виключно висока міра втрати здоров`я та надзвичайна (повна) залежність від постійного стороннього догляду, допомоги або диспансерного нагляду та фактична нездатність до самообслуговування.

Суд вважає, що вищезазначені критерії можуть бути оцінені з правової точки зору, оскільки нормативний акт прямо визначає обставини, від наявності чи відсутності яких може бути встановлено наявність чи відсутність підстав для встановлення категорії.

При цьому, суд доходить висновків, що встановлення даних критеріїв має здійснюватися комісією, якій надано на це відповідні повноваження чинним нормативним актом, з наданням оцінки як поданим документам, так і посиланням батьків хворого.

ЛКК комунального некомерційного підприємства Маріупольської міської ради «Центр первинної медико-санітарної допомоги №3 м. Маріуполя» є такою комісією, якою мало бути надано оцінку наявним матеріалам та посиланням заявника – ОСОБА_1 .

Натомість, всупереч вимогам вищезазначеного Порядку встановлення лікарсько-консультативними комісіями інвалідності дітям, комісією рішення щодо визнання дитини інвалідом (підгрупа А) прийнято не було.

Суд зауважує, що подані на затвердження виписки з історії хвороби стаціонарного хворого та консультативний висновок дитячого ендокринолога, відповідно до п. 4 Постанови № 917, і мали бути розглянуті комісією з винесенням відповідного рішення.

Натомість, комісією, всупереч вищенаведених вимог чинного законодавства, рішення про встановлення інвалідності підгрупи «А» прийнято не було. При цьому, вся аргументація комісії, наявна в матеріалах справи, заперечення відповідача зводяться до того, що дитина до оформлення інвалідності підгрупи А не підлягає.

Згідно із пунктами 4, 6, 10, 11 Положення про лікарсько-консультативну комісію, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.11.2013 року №917, організаційною формою роботи комісій є засідання. Висновки комісії, реабілітаційні заходи, визначені в індивідуальній програмі реабілітації дитини з інвалідністю, обов`язкові для виконання органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, реабілітаційними установами, іншими підприємствами, установами та організаціями, в яких навчаються або перебувають діти. Рішення комісії приймається більшістю голосів. У разі рівного розподілу голосів голос голови комісії є вирішальним. Відомості щодо результатів проведення медико-соціальної експертизи і прийнятих рішень вносяться до медичного висновку на дитину з інвалідністю та протоколу засідання комісії, що підписуються головою комісії та її членами і засвідчуються печаткою закладу охорони здоров`я. У разі коли голова або окремі члени комісії не згодні з прийнятим рішенням, їх окрема думка викладається в письмовій формі та додається до акта огляду комісії. Зазначений акт подається у триденний строк центральній комісії, що приймає відповідне рішення.

Суд звертає увагу на те, що всупереч вимогам абз.2 п.10 Положення про лікарсько-консультативну комісію, відповідач не склав протоколу засідання комісії, до якого вносяться відомості щодо результатів засідання і прийнятих рішень, протилежне відповідачем не доведено.

Відсутність такого протоколу унеможливлює встановлення достовірних даних, які б свідчили про повне медичне обстеження дитини і проведення необхідних досліджень на підставі медичних документів у відповідності із затвердженими медичними стандартами та клінічними протоколами.

Суд звертає увагу відповідача на те, що йому нормативними актами надано відповідні повноваження, тобто наділено певною суспільною функцією, якою обґрунтовується мета існування комісії. При виконанні цієї функції, на думку суду, комісія не може ухилятися від прийняття рішень, за наявності повноважень на його прийняття, та достатності для цього даних.

Принцип обґрунтованості рішення суб`єкта владних повноважень має на увазі, що рішенням повинне бути прийнято з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), на оцінці усіх фактів та обставин, що мають значення. Європейський Суд з прав людини у рішенні по справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36 від 1 липня 2003 року, вказує, що орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.

В Рішенні від 10 лютого 2010 року у справі "Серявін та інші проти України" Європейський суд з прав людини вказав, що у рішеннях суддів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.

У Рішенні від 27 вересня 2010 року по справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" зазначено, що ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті.

Таким чином, категорія «дитина з інвалідністю підгрупи А» встановлюється особам віком до 18 років, які у сукупності мають виключно високу міру втрати здоров`я та надзвичайну залежність від постійного стороннього догляду, допомоги або диспансерного нагляду інших осіб і фактично не здатні до самообслуговування. При цьому, до числа дітей із виключно високою мірою втрати здоров`я належать діти, які мають будь-які основні види порушень функцій організму III і IV ступеня їх вираження (виражені та значно виражені порушення) і обмеження життєдіяльності будь-якої категорії II, III і IV ступеня їх вираження (які оцінюються відповідно до вікової норми).

Системний аналіз вказаних норм чинного законодавства України свідчить про те, що підставою для надання висновку про необхідність постійного стороннього догляду є встановлення ЛКК (медико-санітарною експертизою) факту наявності одного з видів обмеження життєдіяльності особи, зокрема, обмеження самообслуговування.

Судом враховується вік дитини - 12 років, а також те, що дитина не здатна без постійного стороннього догляду самообслуговуватись, зокрема:

правильно розрахувати та ввести відповідну дозу інсуліну, яка чітко визначається залежно від рівня глюкози в крові, тоді як і рівень глюкози в крові також вимагає чіткого контролю з оцінкою результатів і прийняття рішення щодо введення конкретної дози інсуліну;

здійснювати об`єктивний контроль за необхідною кількістю та якістю їжі у визначений часовий графік її вживання з урахуванням поточного стану здоров`я та інших індивідуальних чинників;

контролювати власну харчову поведінку, зокрема, дотримуватися спеціального режиму харчування, а також своєчасного введення інсуліну або надання невідкладної самодопомоги у разі різкого погіршення стану здоров`я;

адекватно сприйняти і оцінити ситуацію, правильно визначити час або часові рамки, в межах яких слід ввести інсулін, вжити їжу або вчинити невідкладну самодопомогу у разі різкого погіршення стану здоров`я.

Згідно статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України (КАС України), суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Згідно з ч. 1 ст. 72 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно з ч. 1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відтак, враховуючи наведене вище, зокрема, порушення процедури прийняття висновку ЛКК КНП Маріупольської міської ради «Центр первинної медико-санітарної допомоги №3 м. Маріуполя» № 94 від 20.05.2021 - відсутності протоколу засідання Комісії, а також те, що малолітня дитина ОСОБА_2 потребує постійного стороннього догляду, чого не було враховано під час прийняття спірного документа, суд приходить до висновку про його протиправність і, як наслідок - скасування.

Згідно з приписами частини 4 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України, у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

При цьому, згідно з абзацом 2 вказаної правової норми, у випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Дискреція - це елемент управлінської діяльності, пов`язаний з владними повноваженнями та їх носіями - органами державної влади та органами місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами. Дискрецію не слід ототожнювати лише з формалізованими повноваженнями, вона характеризується відсутністю однозначного нормативного регулювання дій суб`єкта. Попри те, що на законодавчому рівні поняття «дискреційні повноваження» суб`єкта владних повноважень відсутнє, у судовій практиці сформовано позицію щодо поняття дискреційних повноважень, під якими слід розуміти такі повноваження, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибирати один з кількох варіантів конкретного правомірного рішення. Водночас, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб`єкта владних повноважень. Тому, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов`язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов`язати до цього в судовому порядку.

Тобто, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким. У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує останнього вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні. Натомість, застосування такого способу захисту прав, свобод та інтересів позивача як зобов`язання суб`єкта владних повноважень прийняти конкретне рішення, є правильним тоді, коли останній розглянув клопотання заявника та прийняв рішення, яким відмовив у його задоволенні.

Тому, можна зробити висновок, що у разі, якщо суб`єкт владних повноважень використав надане йому законом право на прийняття певного рішення за наслідками розгляду звернення особи, але останнє визнане судом протиправним з огляду на його невідповідність чинному законодавству, при цьому суб`єктом звернення дотримано усіх визначених законом умов, то суд вправі зобов`язати суб`єкта владних повноважень прийняти певне рішення.

Якщо ж таким суб`єктом владних повноважень на момент прийняття рішення не перевірено дотримання суб`єктом звернення усіх визначених законом умов або при прийнятті такого рішення суб`єкт владних повноважень дійсно має дискреційні повноваження, то суд повинен зобов`язати його прийняти рішення з урахуванням оцінки суду.

Правові висновки аналогічного змісту у подібних правовідносинах були наведені у постанові Верховного Суду від 16.05.2019 року у справі №821/925/18.

Відтак, враховуючи дотримання позивачем усіх визначених законом умов, а також невідповідність спірного висновку ЛКК чинному законодавству та беручи до уваги вік малолітньої дитини та те, що вона не в змозі опанувати свій стан та потребує сторонньої допомоги, тому суд вважає, що ефективним способом захисту у даному випадку буде зобов`язати відповідача прийняти рішення про встановлення малолітній дитині ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , категорії «дитина з інвалідністю підгрупи А».

За таких обставин, позов підлягає задоволенню.

Відповідно до норм Закону України «Про судовий збір» позивач звільнений від сплати судового збору, тому питання щодо розподілу судових витрат у даній справі не вирішується.

Згідно з ч. 3 ст. 243 Кодексу адміністративного судочинства України у виняткових випадках залежно від складності справи складення рішення, постанови у повному обсязі може бути відкладено на строк не більш як десять, а якщо справа розглянута у порядку спрощеного провадження - п`ять днів з дня закінчення розгляду справи.

Керуючись ст. ст. 139, 244-250, 255, 262, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ) до Комунального некомерційного підприємства Маріупольської міської ради «Центр первинної медико-санітарної допомоги №3 м. Маріуполя» (пр-т. Миру, буд. 80, м. Маріуполь, 87555, ЄДРПОУ 37885283) про визнання протиправним та скасування висновку, зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати висновок лікарсько-консультативної комісії №94 від 20.05.2021, виданий Комунальним некомерційним підприємством Маріупольської міської ради "Центр первинної медико-санітарної допомоги №3 м. Маріуполя" щодо ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Зобов`язати лікарсько-консультативну комісію Комунального некомерційного підприємства Маріупольської міської ради "Центр первинної медико-санітарної допомоги №3 м. Маріуполя" прийняти рішення про встановлення ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , категорії «дитина з інвалідністю підгрупи А».

Рішення прийнято в нарадчій кімнаті в порядку спрощеного позовного провадження 25 жовтня 2021 року. Повне судове рішення складено та підписано 29 жовтня 2021 року.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржено до Першого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається безпосередньо до Першого апеляційного адміністративного суду.

Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), суд за заявою учасників справи та осіб, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки (у разі наявності у них права на вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених цим Кодексом), поновлює процесуальні строки, встановлені нормами цього Кодексу, якщо визнає причини їх пропуску поважними і такими, що зумовлені обмеженнями, впровадженими у зв`язку з карантином. Суд може поновити відповідний строк як до, так і після його закінчення.

Суд за заявою особи продовжує процесуальний строк, встановлений судом, якщо неможливість вчинення відповідної процесуальної дії у визначений строк зумовлена обмеженнями, впровадженими у зв`язку з карантином.

Текст рішення розміщений в Єдиному державному реєстрі судових рішень (веб-адреса сторінки: http://www.reyestr.court.gov.ua/).

Суддя А.С. Зеленов