Рішення № 100704084, 01.11.2021, Господарський суд Чернігівської області

РІШЕННЯ

Іменем України

01 листопада 2021 року м. Чернігівсправа № 927/931/21 Господарський суд Чернігівської області у складі судді Шморгуна В. В., розглянувши матеріали справи у порядку спрощеного позовного провадження

Позивач: Акціонерне товариство “Чернігівобленерго”,

код ЄДРПОУ 22815333, вул. Гонча, 40, м. Чернігів, 14000

Відповідач: Товариство з обмеженою відповідальністю “Метал Корп”,

код ЄДРПОУ 42223495, вул. Зоологічна, буд. 4А, офіс 139, м. Київ, 04119

Предмет спору: про стягнення 163 337,10 грн,

ПРЕДСТАВНИКИ СТОРІН:

не викликались,

ВСТАНОВИВ:

Акціонерне товариство “Чернігівобленерго” звернулось до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю “Метал Корп”, у якому позивач просить стягнути з відповідача 163 337,10 грн штрафу.

Процесуальні дії у справі.

У зв`язку з недодержанням позивачем вимог, викладених у ст. 164, 172 Господарського процесуального кодексу України, ухвалою суду від 03.09.2021 позовну заяву залишено без руху та встановлено позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви, зазначених в ухвалі суду.

Ухвалою суду від 07.09.2021 прийнято позовну заяву, відкрито провадження у справі та ухвалено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Відповідно до ч. 5, 7 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін. Клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін відповідач має подати в строк для подання відзиву, а позивач - разом з позовом або не пізніше п`яти днів з дня отримання відзиву.

Клопотань про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін до суду не надходило.

Також ухвалою від 07.09.2021 встановлено сторонам строки для подання заяв по суті, а саме:

- відповідачу - п`ятнадцятиденний строк з дня отримання ухвали для подання до суду та позивачу відзиву на позов з доданими до нього документами;

- позивачу - п`ятиденний строк з дня отримання відзиву для подання до суду та відповідачу відповіді на відзив з доданими до неї документами;

- відповідачу - п`ятиденний строк з дня отримання відповіді на відзив для подання до суду та позивачу заперечень з доданими до них документами.

Відповідно до поштового повідомлення про вручення ухвалу суду від 07.09.2021 відповідач отримав 10.09.2021, а отже останнім днем строку для подання ним відзиву є 27.09.2021.

У встановлені судом строки відповідач подав до суду відзив на позовну заяву з доданими до нього документами, у тому числі доказами їх направлення позивачу, а позивач – відповідь на відзив з доданими документами, у тому числі доказами їх направлення відповідачу.

Суд долучив до матеріалів справи подані сторонами заяви по суті з доданими до них документами (відзив та відповідь на відзив), як такі, що подані у порядку та строк, встановлені Господарським процесуальним кодексом України та судом, а тому спір вирішується з їх урахуванням.

Згідно з ч. 2 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться.

Відповідно до ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Короткий зміст позовних вимог та узагальнені доводи учасників справи.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначив, що відповідач в порушення вимог ст. 201 Податкового кодексу України та умов п. 4.3 договорів підряду № 3682 від 16.04.2020, № 3687 від 16.04.2020, № 3685 від 16.04.2020, № 3686 від 16.04.2020, № 3683 від 16.04.2020, № 3684 від 16.04.2020, № 3688 від 16.04.2020, № 3690 від 16.04.2020, № 3691 від 16.04.2020, № 3689 від 16.04.2020, № 3669 від 16.04.2020 (далі – Договори) не оформив та не зареєстрував податкові накладні в Єдиному реєстрі податкових накладних (далі – ЄРПН), а також не надав їх позивачу, тим самим позбавивши останнього права на віднесення сум сплаченого ПДВ до складу податкового кредиту. Як вказує позивач, відсутність реєстрації податкових накладних в ЄРПН підтверджується рішеннями про реєстрацію/відмову в реєстрації податкових накладних/розрахунків коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних від 30.07.2020 № 1782317/42223495, від 30.07.2020 № 1782320/42223495, від 30.07.2020 № 1782316/42223495, від 30.07.2020 № 1782314/42223495, від 30.07.2020 № 1782323/42223495, від 30.07.2020 № 1782322/42223495, від 30.07.2020 № 1782321/42223495, від 30.07.2020 № 1782319/42223495, від 30.07.2020 № 1782324/42223495, від 30.07.2020 № 1782318/42223495, від 30.07.2020 № 1782315/42223495, відповідно до яких в реєстрації податкових накладних було відмовлено у зв`язку з ненаданням платником податків копій первинних документів щодо постачання/придбання товарів/послуг, зберігання і транспортування, навантаження, розвантаження продукції, складських документів (інвентаризаційні описи), у тому числі рахунків-фактури/інвойсів, актів приймання-передачі товарів (робіт, послуг) з урахуванням наявності певних типових форм та галузевої специфіки, накладних). У зв`язку з цим, позивач на підставі п. 9.9 Договорів нарахував відповідачу штраф у розмірі сум ПДВ за відповідними податковими накладними, розмір якого становить 163 337,10 грн.

Відповідач заперечує проти позовних вимог та просить відмовити у їх задоволенні з таких підстав:

- на виконання умов Договорів відповідач склав податкові накладні, проте вони не були зареєстровані органами Державної фіскальної служби, про що свідчать відповідні рішення про відмову у їх реєстрації;

- посилаючись на правові висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 10.03.2020 у справі №911/224/19, відповідач зазначає, що в даному випадку необхідним елементом для стягнення штрафу є - доведеність протиправних дій відповідача, саме доведення факту порушення правил складання та реєстрації у встановлений спосіб податкових накладних, зазначений факт повинен бути підтверджений належними та допустимими доказами, якими, зокрема, може бути акт (довідка) перевірки, рішення відповідного контролюючого органу, складеного за результатами перевірки, при цьому, таких доказів суду не надано. Відповідач стверджує про відсутність двох обов`язкових елементів складу господарського правопорушення, необхідних для відшкодування збитків (протиправної поведінки (дії чи бездіяльності) особи та вини, що є підставою для відмови у задоволенні позову в частині відшкодування збитків за нереєстрацію податкових накладних;

- нездійснення реєстрації податкової накладної в ЄРПН не є невиконанням господарського зобов`язання, оскільки такий обов`язок виникає саме на підставі податкового зобов`язання, що відповідно до ст. 218, ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України виключає притягнення учасника господарських правовідносин до відповідальності у вигляді сплати штрафних санкцій.

Позивач у відповіді на відзив заперечує проти доводів, викладених відповідачем у відзиві, та зазначає наступне:

- відповідач безпідставно посилається правові висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 10.03.2020 у справі №911/224/19, оскільки вони стосуються збитків, тоді як позивач заявив про стягнення саме штрафу; збитки та штраф відносяться до різних видів господарських санкцій;

- ч. 2 ст. 549 Цивільного кодексу України передбачено, що штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання, причому не конкретизовано правову природу такого зобов`язання (господарське, податкове тощо). З огляду на свободу договору та положення чинного законодавства, сторони погодили договір саме в такій редакції, зокрема і положення про відповідальність сторін.

Заперечень у встановлений строк до суду не надходило.

Обставини, які є предметом доказування у справі. Докази, якими сторони підтверджують або спростовують наявність кожної обставини, яка є предметом доказування у справі.

16.04.2020 між Акціонерним товариством «Чернігівобленерго» (далі – Замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Метал Корп» (далі – Підрядник) були укладені договори підряду, а саме: № 3669, №3682-3691 (далі – Договори).

Відповідно до п. 1.1 Договорів Підрядник зобов`язується виконати та здати Замовнику в установлений договорами строк закінчені ремонтні роботи (далі – Роботи), а Замовник зобов`язується прийняти та оплатити їх.

Найменування Робіт зазначені у п. 1.2 Договорів.

У п. 4.2.2 Договорів сторони погодили, що за наявності фінансування Замовник має право, але не зобов`язаний здійснити повну або часткову попередню оплату Робіт.

Згідно з п. 4.3 Договорів Підрядник зобов`язується надати Замовнику податкові накладні, складені в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, з електронним підписом уповноваженої особи, та зареєстровані в Єдиному реєстрі податкових накладних в строк не пізніше визначеного Податковим кодексом України. Замовник для реєстрації та обміну податковими накладними використовує програмний комплекс «M.E.Doc IS».

У випадку порушення Підрядником граничного терміну реєстрації податкових накладних в ЄРПН, який дозволяє включення до податкового кредиту Замовника суми ПДВ, та/або порушення терміну надання Замовнику податкової накладної в електронному вигляді згідно з п. 4.3 Договору, Замовник має право нарахувати Підряднику штраф у розмірі суми ПДВ за відповідною податковою накладною, а Підрядник зобов`язується на вимогу Замовника сплатити зазначений штраф протягом 5 календарних днів з дня направлення Підряднику відповідної вимоги Замовника (п. 9.9 Договорів).

Позивач перерахував відповідачу кошти як оплату за ремонтні роботи за Договорами на підставі наступних платіжних доручень:

- №0003217516 від 29.05.2020 на суму 92 520,00 грн, у тому числі ПДВ 15 420,00 грн (за Договором №3682);

- №0003217521 від 29.05.2020 на суму 74 682,00 грн, у тому числі ПДВ 12 447,00 грн (за Договором №3687);

- №0003217519 від 29.05.2020 на суму 75 942,00 грн, у тому числі ПДВ 12 657,00 грн (за Договором №3685);

- №0003217520 від 29.05.2020 на суму 75 271,80 грн, у тому числі ПДВ 12 545,30 грн (за Договором №3686);

- №0003217517 від 29.05.2020 на суму 83 493,00 грн, у тому числі ПДВ 13 915,50 грн (за Договором №3683);

- №0003217518 від 29.05.2020 на суму 73 665,00 грн, у тому числі ПДВ 12 277,50 грн (за Договором №3684);

- №0003217522 від 29.05.2020 на суму 72 409,80 грн, у тому числі ПДВ 12 068,30 грн (за Договором №3688);

- №0003217524 від 29.05.2020 на суму 72 858,00 грн, у тому числі ПДВ 12 143,00 грн (за Договором №3690);

- №0003217525 від 29.05.2020 на суму 78 867,00 грн, у тому числі ПДВ 13 144,50 грн (за Договором №3691);

- №0003217523 від 29.05.2020 на суму 92 934,00 грн, у тому числі ПДВ 15 399,00 грн (за Договором №3689);

- №0003217526 від 29.05.2020 на суму 187 920,00 грн, у тому числі ПДВ 31 320,00 грн (за Договором №3669).

Усього позивач перерахував відповідачу коштів на суму 980 562,60 грн, у тому числі ПДВ - 163 337,10 грн.

Позивач зазначає, що кошти були переховані відповідно до п. 4.2.2 Договорів, тобто як попередня оплата.

Як вказує позивач у позовній заяві, відповідач у встановлений законом строк не зареєстрував податкові накладні, на підтвердження чого надав суду копії рішень про відмову у реєстрації податкових накладних від 30.07.2020 №1782317/42223495, №1782320/42223495, №1782316/42223495, №1782314/42223495, №1782323/42223495, №1782322/42223495, №1782321/42223495, №1782319/42223495, №1782324/42223495, №1782318/42223495, №1782315/42223495, відповідно до яких 29.05.2020 відповідач склав податкові накладні на суму коштів, які надійшли на рахунок як попередня оплата. Причинами відмови у реєстрації податкових накладних у вказаних рішення зазначено: ненадання платником податків копій первинних документів щодо постачання/придбання товарів/послуг, зберігання і транспортування, навантаження, розвантаження продукції, складських документів (інвентаризаційні описи), у тому числі рахунків-фактури/інвойсів, актів приймання-передачі товарів (робіт, послуг) з урахуванням наявності певних типових форм та галузевої специфіки, накладних).

Доказів адміністративного або судового оскарження вказаних рішень та їх скасування відповідач суду не надав, а отже ці рішення є чинними.

Позивач направив відповідачу претензії (вимоги) від 01.04.2021 №37/2163/01-14, від 02.04.2021: №37/2170/01-14, №37/2174/01-14, №37/2172/01-14, №37/2173/01-14, №37/2171/01-14, №37/2169/01-14, №37/2175/01-14, №37/2167/01-14, №37/2168/01-14, №37/2161/01-14, у яких на підставі п. 9.9 Договорів вимагав протягом 5 днів з дня отримання вказаних претензій сплатити штраф у розмірі суми ПДВ, загальна сума якого становить 163 337,10 грн.

На вказані претензії відповідач надав відповіді від 05.05.2021, у яких повідомив, що він у встановлений законом строк склав та подав на реєстрацію податкові накладні від 29.05.2020, проте їх реєстрація була зупинена; повідомив про надання пояснень до ДПС та листування з приводу блокування податкових накладних.

Усього не було зареєстровано податкових накладних на загальну суму 980 562,60 грн, з яких 163 337,10 грн ПДВ.

Оскільки відповідач не зареєстрував податкові накладні у встановлений законом строк, позивач вважає, що він був позбавлений права на включення суми ПДВ до складу податкового кредиту і права на зменшення податкового зобов`язання на загальну суму 163 377,10 грн, а тому відповідно до п. 9.9 Договорів відповідач зобов`язаний сплатити йому штраф у вказаному розмірі суми ПДВ.

Оцінка суду.

Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частиною 1 ст. 627 Цивільного кодексу України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Частина 1 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлює, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

За приписами ст. 837 Цивільного кодексу України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов`язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов`язується прийняти та оплатити виконану роботу.

За приписами ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Аналогічні положення містяться у ч. 1 ст. 526 Цивільного кодексу України.

Статтею 193 Господарського кодексу України та ст. 525 Цивільного кодексу України визначено, що одностороння відмова від виконання зобов`язань, крім випадків, передбачених законом не допускається.

Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно зі статтями 546, 549 Цивільного кодексу України виконання зобов`язання може забезпечуватись неустойкою (штрафом, пенею). Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові в разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання.

Предметом даного спору є стягнення штрафу, нарахованого внаслідок нереєстрації відповідачем податкових накладних.

Підпунктом 14.1.60. пункту 14.1. статті 14 Податкового кодексу України визначено, що єдиний реєстр податкових накладних - реєстр відомостей щодо податкових накладних та розрахунків коригування, який ведеться центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну податкову та митну політику, в електронному вигляді згідно з наданими платниками податку на додану вартість електронними документами

Відповідно до пункту 14.1.181. статті 14 Податкового кодексу України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно з п. 198.1., 198.2., 198.6. статті 198 Податкового кодексу України до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій, зокрема, з придбання або виготовлення товарів та послуг.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п. 201.11. ст. 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними у абзаці першому цього пункту документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Податкові накладні, отримані з Єдиного реєстру податкових накладних, є для отримувача товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

У разі якщо платник податку не включив у відповідному звітному періоді до податкового кредиту суму податку на додану вартість на підставі отриманих податкових накладних/розрахунків коригування до таких податкових накладних, зареєстрованих в Єдиному реєстрі податкових накладних, таке право зберігається за ним протягом 1095 календарних днів з дати складення податкової накладної/розрахунку коригування.

Суми податку, сплачені (нараховані) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, зазначені в податкових накладних/розрахунках коригування до таких податкових накладних, зареєстрованих в Єдиному реєстрі податкових накладних з порушенням строку реєстрації, включаються до податкового кредиту за звітний податковий період, в якому зареєстровано податкові накладні/розрахунки коригування до таких податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних, але не пізніше ніж через 1095 календарних днів з дати складення податкових накладних/розрахунків коригування до таких податкових накладних, у тому числі для платників податку, які застосовують касовий метод.

Відповідно до п. 201.1. ст. 201 Податкового кодексу України на дату виникнення податкових зобов`язань платник податку зобов`язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, кваліфікованого електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений цим Кодексом термін.

Пунктом 201.7. статті 201 Податкового кодексу України визначено, що податкова накладна складається на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).

Положеннями пункту 201.10. статті 201 Податкового кодексу України встановлено, що при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов`язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою.

Податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Реєстрація податкових накладних та/або розрахунків коригування до податкових накладних у Єдиному реєстрі податкових накладних повинна здійснюватися з урахуванням граничних строків:

- для податкових накладних/розрахунків коригування до податкових накладних, складених з 1 по 15 календарний день (включно) календарного місяця, - до останнього дня (включно) календарного місяця, в якому вони складені;

- для податкових накладних/розрахунків коригування до податкових накладних, складених з 16 по останній календарний день (включно) календарного місяця, - до 15 календарного дня (включно) календарного місяця, наступного за місяцем, в якому вони складені.

У разі порушення таких строків застосовуються штрафні санкції згідно з цим Кодексом.

Отже, встановлюючи відповідальність постачальника у виді штрафу у розмірі податкової ставки ПДВ від вартості продукції, щодо якої допущено таке невиконання, сторони у такий спосіб фактично передбачили компенсацію позивачеві негативних наслідків, яких він може зазнати у разі невиконання відповідачем передбаченого нормами податкового законодавства зобов`язання зі складення та реєстрації податкової накладної та неможливості отримання позивачем у зв`язку із цим податкового кредиту.

Тобто передбачена пунктом 9.9 Договорів відповідальність Підрядника не пов`язана із виконанням ним своїх зобов`язань щодо виконання робіт, оскільки виникає у разі невиконання Підрядником вимог податкового законодавства.

Наведене узгоджується із правовою позицією, викладеною у постановах Верховного Суду у справах від 02.05.2018 у справі №908/3565/16, від 10.05.2018 у справі №917/799/17, від 07.02.2019 у справі №913/272/18.

Як зазначалося вище, згідно зі статтею 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди.

Відповідно до частини першої статті 216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

За змістом частини другої статті 217 Господарського кодексу України у сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.

Частиною першою статті 218 Господарського кодексу України встановлено, що підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Відповідно до статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Зазначення сторонами у Договорах про обов`язок відповідача надати Замовнику податкові накладні, складені та зареєстровані у строк, встановлений Податковим кодексом України, не призводить до зміни характеру відповідних правовідносин із податкових на господарські.

Таким чином, невиконання або неналежне виконання таких умов договору (здійснення реєстрації податкової накладної тощо) не є правопорушенням у сфері господарювання та не може бути підставою для покладення на продавця господарської відповідальності у виді штрафної санкції.

Аналогічний висновок викладено у постановах Верховного Суду у справах №913/272/18, №908/3565/16, №917/799/17.

Стосовно доводів позивача про свободу договору суд зазначає, що такий принцип, передбачений статтями 3, 627 Цивільного кодексу України, не є абсолютним. Зокрема, свобода укладення договору обмежена урахуванням вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Також відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 3 Цивільного кодексу України однією з засад цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність. Відтак, свобода укладення договору також є обмеженою зазначеними критерієм, а невідповідність таким критеріям умов укладеного договору повинна враховуватись судами з метою захисту прав та законних інтересів обох сторін з метою забезпечення дотримання принципів, передбачених ч. 3 ст. 2 Господарського процесуального кодексу України.

Як вже зазначалось вище, окрема відповідальність за порушення строків реєстрації податкових накладних передбачена нормами податкового законодавства, а не господарського. В той же час, передбачена сторонами у п. 9.9 Договорів відповідальність не узгоджується ні з вищенаведеними вимогами господарського законодавства, ні з принципами справедливості, добросовісності та розумності, визначеними ст.3 Цивільного кодексу України.

При цьому посилання позивача на правові позиції господарських судів першої інстанції в аналогічних спорах (справи №922/2976/20, №922/1502/21) є безпідставним, оскільки відповідно до приписів ч. 4 статті 236 Господарського процесуального кодексу України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, а не судів першої інстанції.

Аналізуючи правову природу спірних правовідносин, суд вважає також за необхідне також врахувати правову позицію, викладену в постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2019 року справі №908/1568/18, зроблену з посиланням на правову позицію постанову Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03 серпня 2018 року у справі №917/877/17, згідно з якою означений обов`язок продавця зареєструвати податкову накладну є обов`язком платника податку у публічно-правових відносинах, а не обов`язком перед покупцем, хоча невиконання цього обов`язку може завдати покупцю збитків.

Отже, позивач помилково кваліфікував спірні правовідносини, оскільки заявлена до стягнення сума фактично підпадає під розуміння збитків, завданих внаслідок порушення контрагентом за договором обов`язку щодо складення та реєстрації податкових накладних, а не штрафом за таке порушення.

Згідно із частиною першою статті 162 Господарського процесуального кодексу України у позовній заяві позивач викладає свої вимоги щодо предмета спору та їх обґрунтування.

Відповідно до пунктів 4, 5 частини третьої статті 162 Господарського процесуального кодексу України позовна заява повинна містити зміст позовних вимог: спосіб (способи) захисту прав або інтересів, передбачений законом чи договором, або інший спосіб (способи) захисту прав та інтересів, який не суперечить закону і який позивач просить суд визначити у рішенні; якщо позов подано до кількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з них, а також виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини; правові підстави позову. З викладеного вбачається, що предмет позову - це певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення, яка опосередковується відповідним способом захисту прав або інтересів. Підстави позову - це обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.

Частиною 3 ст. 46 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що до закінчення підготовчого засідання позивач має право змінити предмет або підстави позову шляхом подання письмової заяви. Зміна предмета позову означає зміну вимоги, з якою позивач звернувся до відповідача, а зміна підстав позову - це зміна обставин, на яких ґрунтується вимога позивача. Одночасна зміна і предмета, і підстав позову не допускається.

На відміну від викладеного, правові підстави позову - це зазначена в позовній заяві нормативно-правова кваліфікація обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги. При цьому незгода суду з наведеним у позовній заяві правовим обґрунтуванням щодо спірних правовідносин не є підставою для відмови у позові.

При цьому суди, з`ясувавши при розгляді справи, що сторона або інший учасник судового процесу на обґрунтування своїх вимог або заперечень послався не на ті норми права, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію останніх та застосовує для прийняття рішення ті норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини (аналогічну правову позицію викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 червня 2019 року у справі № 924/1473/15 (провадження № 12-15гс19)). Зазначення позивачем конкретної правової норми на обґрунтування позову не є визначальним при вирішенні судом питання про те, яким законом слід керуватися при вирішенні спору (аналогічну правову позицію викладено у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 761/6144/15-ц (провадження № 61-18064св18)).

Отже, саме на суд покладено обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. Самостійне застосування судом для прийняття рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту.

Згідно зі статтею 224 Господарського кодексу України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб`єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов`язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Аналогічні положення містяться в частині першій та другій статті 623 Цивільного кодексу України.

Зважаючи на зазначені норми, для застосування такого заходу відповідальності як стягнення збитків необхідна наявність усіх елементів складу господарського правопорушення: 1) протиправної поведінки (дії чи бездіяльності) особи (порушення зобов`язання); 2) шкідливого результату такої поведінки - збитків; 3) причинного зв`язку між протиправною поведінкою та збитками; 4) вини особи, яка заподіяла шкоду. У разі відсутності хоча б одного із цих елементів відповідальність у вигляді відшкодування збитків не настає.

Під шкодою розуміється матеріальна шкода, що виражається у зменшенні майна потерпілого в результаті порушення належного йому майнового права, та (або) применшенні немайнового блага (життя, здоров`я тощо).

Протиправна поведінка особи може виявлятися у прийнятті нею неправомірного рішення або у неправомірній поведінці (діях або бездіяльності). Протиправною у цивільному праві вважається поведінка, яка порушує імперативні норми права або санкціоновані законом умови договору, внаслідок чого порушуються права іншої особи. Протиправність поведінки боржника або кредитора у позадоговірних правовідносинах полягає у порушенні правової норми.

Причинний зв`язок між протиправною поведінкою особи та завданою шкодою є обов`язковою умовою відповідальності, яка передбачає, що шкода стала об`єктивним наслідком поведінки заподіювача шкоди.

При цьому на позивача покладається обов`язок довести наявність збитків, протиправність поведінки заподіювача збитків та причинний зв`язок такої поведінки із заподіяними збитками. Вина боржника у порушенні зобов`язання презюмується та не підлягає доведенню кредитором, тобто саме відповідач повинен довести, що в його діях відсутня вина у заподіянні збитків.

Щодо протиправної поведінки в діях відповідача.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач 29.05.2020, тобто у встановлений Податковим кодексом України строк, склав податкові накладні на суму коштів, що надійшли на його рахунок як попередня оплата на загальну суму 980 562,60 грн, з яких 163 337,10 грн ПДВ.

Однак комісією контролюючого органу 30.07.2020 прийняті рішення про відмову у реєстрації вказаних податкових накладних в ЄРПН у зв`язку з ненаданням платником податків копій первинних документів щодо постачання/придбання товарів/послуг, зберігання і транспортування, навантаження, розвантаження продукції, складських документів (інвентаризаційні описи), у тому числі рахунків-фактури/інвойсів, актів приймання-передачі товарів (робіт, послуг) з урахуванням наявності певних типових форм та галузевої специфіки, накладних).

Відповідно до п. 56.1, п. 56.3 ст. 56 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на момент прийняття рішень про відмову у реєстрації податкових накладних) рішення, прийняті контролюючим органом, можуть бути оскаржені в адміністративному або судовому порядку.

Скарга подається до контролюючого органу вищого рівня у письмовій формі (за потреби - з належним чином засвідченими копіями документів, розрахунками та доказами, які платник податків вважає за потрібне надати з урахуванням вимог пункту 44.6 статті 44 цього Кодексу) протягом 10 робочих днів, що настають за днем отримання платником податків податкового повідомлення-рішення або іншого рішення контролюючого органу, що оскаржується.

Протягом шести місяців з дати закінчення строку, встановленого абзацом першим цього пункту, платник податків має право подати скаргу разом з клопотанням про поновлення пропущеного строку на подання скарги в адміністративному порядку та копіями підтверджуючих документів поважності причин його пропуску (за наявності). У скарзі може міститися клопотання про поновлення пропущеного строку на подання скарги в адміністративному порядку. Контролюючий орган вищого рівня, розглядаючи клопотання платника податків, поновлює пропущений строк на подання скарги в адміністративному порядку, якщо визнає причини його пропуску поважними.

Абзацами першим - третім пункту 56.18 статті 56 Податкового кодексу України визначено, що з урахуванням строків давності, визначених статтею 102 цього Кодексу, платник податків має право оскаржити в суді податкове повідомлення-рішення або інше рішення контролюючого органу у будь-який момент після отримання такого рішення. Рішення контролюючого органу, оскаржене в судовому порядку, не підлягає адміністративному оскарженню. Процедура адміністративного оскарження вважається досудовим порядком вирішення спору.

За змістом пункту 58.19 статті 58 Податкового кодексу України у разі коли до подання позовної заяви проводилася процедура адміністративного оскарження, платник податків має право оскаржити в суді податкове повідомлення-рішення або інше рішення контролюючого органу про нарахування грошового зобов`язання протягом місяця, що настає за днем закінчення процедури адміністративного оскарження відповідно до пункту 56.17 цієї статті.

Відповідно ж до пункту 102.1 статті 102 Податкового кодексу України контролюючий орган, крім випадків, визначених пунктом 102.2 цієї статті, має право провести перевірку та самостійно визначити суму грошових зобов`язань платника податків у випадках, визначених цим Кодексом, не пізніше закінчення 1095 дня (2555 дня у разі проведення перевірки контрольованої операції відповідно до статті 39 цього Кодексу), що настає за останнім днем граничного строку подання податкової декларації, звіту про використання доходів (прибутків) неприбуткової організації, визначеної пунктом 133.4 статті 133 цього Кодексу, та/або граничного строку сплати грошових зобов`язань, нарахованих контролюючим органом, а якщо така податкова декларація була надана пізніше, - за днем її фактичного подання. Якщо протягом зазначеного строку контролюючий орган не визначає суму грошових зобов`язань, платник податків вважається вільним від такого грошового зобов`язання (в тому числі від нарахованої пені), а спір стосовно такої декларації та/або податкового повідомлення не підлягає розгляду в адміністративному або судовому порядку. У разі подання платником податку уточнюючого розрахунку до податкової декларації контролюючий орган має право визначити суму податкових зобов`язань за такою податковою декларацією протягом 1095 днів з дня подання уточнюючого розрахунку.

Застосування норм пунктів 56.18, 56.19 статті 56, пункту 102.1 статті 102 Податкового кодексу України в системному зв`язку дає підстави для висновку, що нормою пункту 56.18 встановлено спеціальний строк на оскарження платником податків податкових повідомлень-рішень та інших рішень про нарахування грошових зобов`язань.

У постанові від 24 квітня 2020 року (справа N 520/6895/19) Верховний Суд, застосовуючи наведені норми, зробив висновок, що законодавець в абзаці 1 пункту 56.18 статті 56 ПК України під висловом "або інше рішення контролюючого органу" розумів саме рішення контролюючого органу, яке безпосередньо впливає на розмір грошового (податкового) зобов`язання платника податків.

Отже, Податковий кодекс України не встановлює спеціального строку звернення до суду з позовом про оскарження рішень контролюючих органів, які не стосуються нарахування грошових зобов`язань платника податків, а відтак, до позовів платників податків про визнання протиправними рішень контролюючого органу про відмову в реєстрації податкових накладних застосовуються загальні строки звернення до суду, визначені нормами статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України, а не Податкового кодексу України.

Саме такий підхід до розуміння норм права щодо строку звернення до суду з позовом про скасування рішення суб`єкта владних повноважень, не пов`язаного із визначенням грошових зобов`язань, викладено у постанові Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів, інших обов`язкових платежів Касаційного адміністративного суду від 11 жовтня 2019 року у справі N 640/20468/18 (адміністративне провадження N К/9901/16396/19).

При цьому, незважаючи на те, що судом сформульовано у цій постанові правовий висновок щодо строку оскарження у судовому порядку інших рішень контролюючих органів, які не стосуються нарахування грошових зобов`язань платника податків, за умови попереднього використання позивачем досудового порядку вирішення спору, це не змінює підхід до застосування строку звернення до суду з позовами про визнання протиправним рішення контролюючого органу у сфері оподаткування.

Відтак, строк подання позовної заяви про визнання протиправним і скасування рішення про відмову в реєстрації податкової накладної в ЄРПН з похідною вимогою про зобов`язання її зареєструвати у разі, коли платником податків не використовувалась процедура адміністративного оскарження таких рішень як досудовий порядок вирішення спору, становить шість місяців з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Подібна правова позиція викладена і в постановах Верховного Суду, зокрема, від 23 квітня 2021 року у справі N 380/10006/20 (адміністративне провадження N К/9901/4883/21), від 25 травня 2021 року у справі N 420/8997/20 (адміністративне провадження N К/9901/5822/21), від 30 червня 2021 року у справі N 420/6333/20 (адміністративне провадження N К/9901/6215/21, від 30 липня 2021 року у справі N 640/19506/18 (адміністративне провадження N К/9901/8241/19).

Доказів оскарження рішень комісії контролюючого органу про відмову у реєстрації податкових накладних в ЄРПН від 30.07.2020 у встановлені Податковим кодексом України та Кодексом адміністративного судочинства України строки відповідач суду не надав, що свідчить про його бездіяльність.

Крім того, як вбачається зі змісту цих рішень, причиною відмови у реєстрації податкових накладних є ненадання відповідачем копій первинних документів.

Як зазначає відповідач, він вів листування з ДПС України, надав пояснення, але спроби зареєструвати податкові накладні виявились безрезультатними, проте жодних доказів на підтвердження цього суду не надав.

Відповідно до приписів ст. 13, 74 Господарського процесуального кодексу України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Водночас, згідно з ч. 4 ст. 13 названого Кодексу, кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Передбачивши право учасникам спору на подання своїх доводів та підтверджуючих певні обставини доказів, законодавець встановлює й процесуальні обов`язки таких учасників шляхом визначення певного процесуального порядку реалізації відповідних прав, у разі недотримання яких без поважних причин настають відповідні негативні наслідки для такого учасника у вигляді неприйняття судом його аргументів, оскільки неподання відповідних доказів найчастіше пояснюється неналежною підготовкою сторони до розгляду справи.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (ч. 1 ст. 14 ГПК України). Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (ч. 1 ст. 74 ГПК України). Вичерпний перелік підстав звільнення від доказування закріплює ст. 75 ГПК України.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (див. постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 2 жовтня 2018 року у справі № 910/18036/17, від 23 жовтня 2019 року у справі № 917/1307/18(пункт 41)). Тобто, певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (див. пункт 43 постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 917/1307/18).

Такі правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц.

Отже, відповідач встановленого Податковим кодексом України обов`язку щодо реєстрації податкових накладних не виконав.

Щодо доводів відповідача про ненадання позивачем акту (довідки) перевірки, рішення відповідного контролюючого органу, складеного за результатами перевірки відповідно до п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України як доказів, що підтверджують протиправні дії відповідача, суд зазначає наступне.

Підпунктом 78.1.9 пункту 78.1 статті 78 Податкового кодексу України встановлено, що документальна позапланова перевірка здійснюється, зокрема, у випадку подання щодо платника податку скарги про порушення продавцем/покупцем граничних термінів реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних податкової накладної та/або розрахунку коригування у разі ненадання таким платником податків пояснень та документального підтвердження на письмовий запит контролюючого органу, в якому зазначається інформація зі скарги.

Відповідно до п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України у разі допущення продавцем товарів/послуг помилок при зазначенні обов`язкових реквізитів податкової накладної, передбачених пунктом 201.1 статті 201 цього Кодексу, та/або порушення продавцем/покупцем граничних термінів реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних (крім податкових накладних/розрахунків коригування, реєстрація яких зупинена згідно з пунктом 201.16 цієї статті) податкової накладної та/або розрахунку коригування покупець/продавець таких товарів/послуг має право додати до податкової декларації за звітний податковий період заяву із скаргою на такого продавця/покупця. Таке право зберігається за ним протягом 365 календарних днів, що настають за граничним терміном подання податкової декларації за звітний (податковий) період, у якому не надано податкову накладну або допущено помилки при зазначенні обов`язкових реквізитів податкової накладної та/або порушено граничні терміни реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних. До заяви додаються копії товарних чеків або інших розрахункових документів, що засвідчують факт сплати податку у зв`язку з придбанням таких товарів/послуг, або копії первинних документів, складених відповідно до Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", що підтверджують факт отримання таких товарів/послуг.

З наведених правових норм вбачається, що подання скарги про порушення відповідачем граничних термінів реєстрації в ЄРПН податкової накладної, яка є підставою для проведення документальної позапланової перевірки, є правом, а не обов`язком позивача.

Відповідно до ч. 2 ст. 14 Цивільного кодексу України особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов`язковим для неї.

Відтак звернення позивача до контролюючого органу і надання таких доказів суду - акту (довідки) перевірки, рішення відповідного контролюючого органу, складеного за результатами перевірки, не є обов`язковим для нього.

За таких обставин, суд доходить висновку про наявність в діях відповідача протиправної поведінки, яка виявилась у невжитті належних заходів щодо реєстрації податкових накладних та оскаржень рішень про відмову у їх реєстрації у встановлений законом строк.

Щодо шкідливого результату протиправної поведінки відповідача – збитків.

Відповідно до п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України на продавця товарів/послуг покладено обов`язок в установлені терміни скласти податкову накладну та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних, чим зумовлено обґрунтоване сподівання контрагента на те, що це зобов`язання буде виконано, оскільки тільки підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних суми податку можуть бути віднесені до складу податкового кредиту.

Відсутність факту реєстрації платником податку - продавцем товарів/послуг податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних не дає права покупцю на включення сум податку на додану вартість до податкового кредиту та не звільняє продавця від обов`язку включення суми податку на додану вартість, вказаної в податковій накладній, до суми податкових зобов`язань за відповідний звітний період.

При цьому суд також відзначає, що не є достатнім для віднесення сум податку до складу податкового кредиту лише складання відповідних податкових накладних, з урахуванням обов`язковості їх реєстрації.

Оскільки, як встановив суд, відповідач з порушенням вимог пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України не зареєстрував податкові накладні, позивач був позбавлений права включити суми ПДВ до складу податкового кредиту та, відповідно, скористатись правом на зменшення податкового зобов`язання на суму 163 337,10 грн, яка фактично є збитками цієї особи.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 03 грудня 2018 року у справі N 908/76/18, від 03 серпня 2018 року у справа N 908/76/18.

Відповідно до п. 198.6 Податкового кодексу України У разі якщо платник податку не включив у відповідному звітному періоді до податкового кредиту суму податку на додану вартість на підставі отриманих податкових накладних/розрахунків коригування до таких податкових накладних, зареєстрованих в Єдиному реєстрі податкових накладних, таке право зберігається за ним протягом 1095 календарних днів з дати складення податкової накладної/розрахунку коригування.

Суми податку, сплачені (нараховані) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, зазначені в податкових накладних/розрахунках коригування до таких податкових накладних, зареєстрованих в Єдиному реєстрі податкових накладних з порушенням строку реєстрації, включаються до податкового кредиту за звітний податковий період, в якому зареєстровано податкові накладні/розрахунки коригування до таких податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних, але не пізніше ніж через 1095 календарних днів з дати складення податкових накладних/розрахунків коригування до таких податкових накладних.

Отже, відповідно до вказаних положень п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України до завершення 1095 календарних днів з дати складення податкової накладної позивач має право, у випадку реєстрації відповідачем податкових накладних, включити відповідні суми ПДВ до складу податкового кредиту.

Проте наявність чинних рішень про відмову в реєстрації податкових накладних, строк на оскарження яких сплив, та закінчення строків на відповідне звернення покупця до податкових органів у порядку п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України виключає можливість відповідача повторно їх зареєструвати, а у позивача – можливість включити відповідні суми ПДВ до складу податкового кредиту незалежно від того, що строк у 1095 календарних днів ще не сплив.

Таким чином, наявність формального права на включення суми ПДВ протягом 1095 днів знівельовується фактичною неможливістю реєстрації податкових накладних, а очікування 1095-денного строку призведе лише до невиправданого затягування захисту порушених інтересів позивача.

Щодо причинного зв`язку між протиправною поведінкою та збитками.

З огляду на викладені висновки суду, у цьому випадку є прямий причинно-наслідковий зв`язок між бездіяльністю відповідача щодо виконання визначеного законом обов`язку зареєструвати податкові накладні та неможливістю включення сум ПДВ до податкового кредиту позивача, а також, відповідно, зменшення податкового зобов`язання на цю суму.

Щодо наявності вини відповідача.

Оскільки у деліктних правовідносинах відповідач повинен довести, що в його діях відсутня вина у заподіянні шкоди, однак відповідач таких доказів суду не надав, суд доходить висновку про наявність вини у його діях щодо нереєстрації податкових накладних.

За наведених обставин у їх сукупності, суд доходить висновку про наявність усіх елементів складу господарського правопорушення.

Висновки суду.

Доказами у справі, відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами:

1) письмовими, речовими і електронними доказами;

2) висновками експертів;

3) показаннями свідків (ч. 2 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Згідно зі ст. 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Інші докази та пояснення учасників справи судом до уваги не приймаються, оскільки не спростовують вищевикладені висновки суду.

За змістом п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень та висновків Європейського суду з прав людини, викладених у рішеннях у справах "Трофимчук проти України", “Серявін та інші проти України” обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Судом було вжито усіх заходів для забезпечення реалізації сторонами своїх процесуальних прав та з`ясовано усі питання, винесені на його розгляд.

За наведених у їх сукупності обставин, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню.

Щодо судових витрат.

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати позивача покладаються на відповідача.

За подання цього позову позивач мав сплатити 2 450,06 грн.

Отже, стягненню з відповідача підлягає судовий збір у розмірі 2 450,06 грн.

Керуючись ст. 13, 14, 42, 73-80, 86, 129, 165, 233, 236-238, 240, 241, 252 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “Метал Корп” (код ЄДРПОУ 42223495, вул. Зоологічна, буд. 4А, офіс 139, м. Київ, 04119) на користь Акціонерного товариства “Чернігівобленерго” (код ЄДРПОУ 22815333, вул. Гонча, 40, м. Чернігів, 14000) 163 337,10 грн збитків та 2 450,06 грн витрат зі сплати судового збору.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга на рішення суду подається до Північного апеляційного господарського суду у строки, визначені ст. 256 цього Кодексу.

Веб-адреса Єдиного державного реєстру судових рішень: http://reyestr.court.gov.ua/.

Суддя В. В. Шморгун