Рішення № 100704081, 01.11.2021, Господарський суд Чернігівської області

РІШЕННЯ

Іменем України

01 листопада 2021 року м. Чернігівсправа № 927/887/21

Господарський суд Чернігівської області у складі судді Моцьора В.В., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження справу

за позовом:Товариства з обмеженою відповідальністю "ЗЕРНОВА ГРУПА КИЇВ"

юридична адреса: вул. Ярославська, будинок 31-Б, офіс 4, м. Київ, 04070

адреса для листування: а/с 50, м. Київ, 04071

до відповідача: Дочірнього підприємства "ЛУГОВЕ"

вул. Прокопа Гацька, будинок 26, с. Олбин, Козелецький район, Чернігівська область, 07714

електронна пошта:agro.invest@ukr.net

про стягнення 178 108,55 грн

без повідомлення (виклику) сторін

Позивачем - Товариством з обмеженою відповідальністю "ЗЕРНОВА ГРУПА КИЇВ" подано позов до Дочірнього підприємства "ЛУГОВЕ"про стягнення 43 971,20 грн пені, 84 560,00 грн штрафу, 8166,41 грн трьох процентів річних, 41 410,94 грн інфляційних втрат.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання зобов`язань за Договором №05/2/2020 поставки зерна врожаю 2020 року від 05.02.2020.

Ухвалою суду від 07.09.2021, після усунення позивачем недоліків, позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі та ухвалено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Крім того, даною ухвалою відповідачу встановлено строк для подання до суду та позивачу у порядку, визначеному ст. 165, 251 Господарського процесуального кодексу України, відзиву на позовну заяву разом з усіма доказами, які підтверджують обставини, на яких ґрунтуються його заперечення, якщо такі докази не надані позивачем, та попереджено відповідача, що у разі ненадання відзиву у встановлений строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Сторони були належним чином повідомлені про відкриття провадження у даній справі та здійснення розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, що підтверджується рекомендованими повідомленнями про вручення поштового відправлення № 1400052462551, № 1400052462560.

Відповідно до положень ч. 8 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України відзив подається в строк, встановлений судом, який не може бути меншим п`ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі. Суд має встановити такий строк подання відзиву, який дозволить відповідачу підготувати його та відповідні докази, а іншим учасникам справи - отримати відзив не пізніше першого підготовчого засідання у справі.

Граничним строком на подання відзиву на позову даній справі є 24.09.2021. Проте відповідач своїм правом на подання відзивуне скористався, відзиву у встановлений судом строк не надав.

Згідно частини 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Відповідно до ч. 5, 7 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін. Клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін відповідач має подати в строк для подання відзиву, а позивач - разом з позовом або не пізніше п`яти днів з дня отримання відзиву.

Клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін від учасників справи до суду не надходило.

Відтак, розгляд даної справи здійснюється судом без проведення судового засідання та повідомлення (виклику) сторін в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, що передбачено ч.13 ст.8 Господарського процесуального кодексу України.

Згідно зі ст.248 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Відповідно до ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України у разі, зокрема, розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши подані документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини справи, дослідивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд ВСТАНОВИВ:

Як свідчать матеріали справи, 05.02.2020 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Зернова група Київ" (надалі - покупець) та Дочірнім підприємством "Лугове" (надалі - постачальник) укладено договір № 05/2/2020 поставки зерна врожаю 2020 року (далі -Договір).

Відповідно до пунктів 1.1, 2.1, 2.2, 2.6, 5.1, 5.2, 5.4 Договору у порядку та на умовах цього Договору постачальник у визначений сторонами строк передає покупцеві у власність зерно культури, встановленої додатком № 1 до цього Договору (далі - товар), а покупець зобов`язується прийняти та оплатити його.

Кількість товару, який має бути переданий за цим Договором, визначається у наступному порядку: постачальник зобов`язується поставити покупцю товар, який буде вирощений та зібраний в 2020 році на земельній ділянці/ділянках сільськогосподарського призначення постачальника загальною посівною площею (далі- Посівна площа) 80,5 га, у кількості, яка розраховується шляхом ділення загальної суми договору, визначеної у п.5.1 Договору на ціну за одну метричну тону товару, що визначена відповідно до п. 5.2 Договору.

Постачальник зобов`язаний поставити товар для зберігання на зерновий склад, вказаний згідно п. 2.2 Договору, в кількості та в строк, встановлені додатком № 1 до цього Договору.

Базис та умови поставки товару встановлюються додатком № 1 до цього договору.

Поставка вважається здійсненою в момент підписання акта(ів) передавання-приймання товару на Зерновому складі визначеному згідно п. 2.2 відповідно до умов цього договору та видачі покупцеві складської квитанції або складського свідоцтва. Сама лише поставка товару постачальником на Зерновий склад, визначений у додатку № 1 до цього договору без підписання відповідних акта(ів) передавання-приймання та видачі покупцеві складської квитанції або складського свідоцтва не є належним виконанням договору щодо поставки товару.

Загальна сума Договору становить 922000,00 грн, в т.ч. ПДВ.

Ціна за одну метричну тону (за одну одиницю) товару визначається наступним чином: за основу береться ціна закупівлі зерна, що буде облікована на сайті ТОВ "Столичний млин" за посиланням: http://www.smlyn.com/purchase в період з 11 серпня 2020 року по 18 серпня 2020 року. Зазначена ціна зменшується на 20 %, а із суми, що залишається, вираховуються транспортні витрати, що припадають на одну метричну тону.

Покупець зобов`язується здійснити оплату товару, визначену у п. 5.1 Договору, не пізніше 45 днів з моменту фактичної поставки (передачі права власності) товару в кількості, визначеній у п. 2.1 Договору.

У Додатку № 1 до договору поставки зерна врожаю 2020 року від 05.02.2020 сторони погодили, що у порядку та на умовах Договору постачальник у визначений сторонами строк передає покупцеві у власність зерно жита (далі - товар), а покупець зобов`язується прийняти та оплатити його; постачальник зобов`язується поставити покупцю зерно у кількості, визначеній відповідно до 2.1.1 Договору; постачальник зобов`язаний поставити товар для зберігання на зерновий склад, вказаний в п. 4 цього додатку до Договору в строк до 18.08.2020 року включно; базис поставки товару: ЕХW.

07.02.2020 позивач перерахував відповідачу платіжним дорученням №31 1000000,00 грн, що підтверджується копієювиписки по рахунку із призначенням платежу "за соняшник зг. рах.№11 від 05.02.2020 в т.ч. ПДВ 20% 166666,67 грн".

Листом від 07.02.2020 № 0702-1 позивач просив відповідача вважати сплату ТОВ "Зернова група Київ" 07.02.2020 в сумі 1000000,00 грн на рахунок ДП "Лугове" з попереднім призначенням платежу не дійсним, а вважати вірним наступне призначення: "Передплата за жито згідно Договору №05/2/2020 від 05.02.2020, в сумі 922000,00 грн в т.ч. ПДВ 20% 153 666,67 грн, та передплата за соняшник згідно рахунку №11 від 05.02.2020 в сумі 78 000,00 в т.ч. ПДВ 20% 13000,00 грн". Вказаний лист отримано директором ДП "Лугове" Мисливець Л.О., що підтверджується його підписом 30.06.2020, засвідченим печаткою ДП "Лугове".

Сторонами підписано акт звірки взаєморозрахунків за період з 01.02.2020 по 30.06.2020, відповідно до якого заборгованість за Договором № 05/2/2020 від 05.02.2020 на користь ТОВ "Зернова група Київ" складає 922000,00 грн. Підписи представників сторін скріплені відбитками печаток ТОВ "Зернова група Київ" та ДП "Лугове".

ТОВ "Зернова група Київ" звернулося до суду з позовом до ДП "Лугове" про стягнення 2497599,75 грн, а саме: коштів попередньої оплати (заборгованість за непоставлений товар) в сумі 922000,00 грн, пені в сумі 73760,00 грн за період з 19.08.2020 по 06.11.2020, штрафу в розмірі 10% в сумі 92200,00 грн, трьох процентів річних від простроченої основної заборгованості в сумі 6045,90 грн за період з 19.08.2020 по 06.11.2020, інфляційних втрати від прострочення основної заборгованості за вересень 2020 року в сумі 4610,00 грн за неналежне виконання умов договору № 05/2/2020 поставки зерна врожаю 2020 року від 05.02.2020, збитків у зв`язку з невиконанням умов вказаного договору в сумі 1383000,00 грн, трьох процентів річних від простроченого зобов`язання з відшкодування збитків в сумі 9068,85 грн, інфляційних втрат від прострочення зобов`язання з відшкодування збитків за вересень 2020 року в сумі 6915,00 грн.

Рішенням Господарського суду Чернігівської області від 02.04.2021 у справі №927/1066/20 позов задоволено частково та стягнуто з ДП «Лугове» на користь ТОВ «Зернова група Київ» 422 800,00 грн попередньої оплати, 33 824,00 грн пені, 42 280,00 грн штрафу та 7 483,56 грн судового збору.

06.05.2021 Господарським судом Чернігівської області видано наказ на примусове виконання рішення суду від 02.04.2021 у справі №927/1066/20.

04.06.2021 приватним виконавцем виконавчого округу Чернігівської області Палігіним О.П. винесено постанову про відкриття виконавчого провадження №65688202 з виконання наказу Господарського суду Чернігівської області №927/1066/20від 06.05.2021.

Примусове стягнення коштів з банківського рахунку відповідача було здійснено за платіжною вимогою № 65688202 від 30.06.2021, на банківський рахунок позивача кошти надійшли 02.07.2021, що підтверджується банківською випискою за 02.07.2021.

Таким чином, рішення Господарського суду Чернігівської області від 02.04.2021 у справі №927/1066/20 було фактично виконано в повному обсязі 02.07.2021, про що було винесено постанову про закінчення виконавчого провадження від 02.07.2021.

Оскільки відповідачем не було виконано умови Договору щодо поставки позивачу у встановлений договором строк зерна на суму 422 800,00 грн, позивач звернувся до суду з позовом про стягнення 43 971,20 грн пені за період з 07.11.2020 по 18.02.2021, 84 560,00 грн штрафу у розмірі 20%, 8166,41 грн трьох процентів річних за період з 07.11.2020 по 29.06.2021 та 41 410,94 грн інфляційних втрат за період з жовтня 2020 року по червень 2021 року.

Надаючи правову оцінку відносинам, що склались між сторонами, суд виходить з такого.

Договір є підставою виникнення цивільних прав і обов`язків (статті 11, 626 ЦК України), які мають виконуватись належним чином і в установлений строк відповідно до договору (стаття 526 ЦК України), а одностороння відмова від виконання зобов`язання не допускається (стаття 525 ЦК України).

За приписами ст.629 Цивільного кодексу України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

За змістом положень частини 1 статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (стаття 530 ЦК України).

Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).

Як установлено судом, рішенням Господарського суду Чернігівської області від 02.04.2021 у справі №927/1066/20 задоволено частково позов ТОВ «Зернова група Київ» до ДП «Лугове» та стягнуто з відповідача на користь позивача 422 800,00 грн попередньої оплати, 33 824,00 грн пені, 42 280,00 грн штрафу та 7 483,56 грн судового збору.

Даним рішенням встановлені обставини укладення між сторонами договору поставки зерна врожаю 2020 року№ 05/2/2020 від 05.02.2020, проведення попередньої оплати на суму 922 000,00 грн, поставки відповідачем 130 тон жита на загальну суму 499 200,00 грн у межах строку поставки та базису поставки, а також невиконання відповідачем умов договору щодо поставки позивачу у встановлений строк зерна на суму 422 800,00 грн, з розрахунку 922 000,00 грн попередньої оплати - 499 200,00 грн поставленого зерна.

Суд зазначає, що частиною другою ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» передбачено, що обов`язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом.

Відповідно до ч. 4 ст. 75 ГПК України, обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Преюдиціальні факти є обов`язковими при вирішенні інших справ та не підлягають доказуванню, оскільки є встановленими у рішенні, немає необхідності встановлювати їх знову, піддаючи сумніву законність судового акта, який набрав законної сили. Преюдиціальність - обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки вони вже встановлені у рішенні чи вироку і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами. Преюдиціальне значення у справі надається обставинам, встановленим судовими рішеннями, а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом. Преюдиціальне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Преюдицію утворюють виключно ті обставини, які безпосередньо досліджувались і встановлювались судом, що знайшло своє відображення у мотивувальній частині судового рішення (Постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 18.03.2021 у справі № 902/608/19).

Норми ст. 129 Конституції України визначають, що основними засадами судочинства є обов`язковість судового рішення.

Згідно з преамбулою та ст. 6 параграфу 1 Конвенції про захист прав та свобод людини, згідно рішення Європейського суду з прав людини від 25.07.2002 у справі за заявою № 48553/99 «Совтрансавто-Холдінг» проти України», а також згідно з рішенням Європейського суду з прав людини від 28.10.1999 у справі за заявою № 28342/95 «Брумареску проти Румунії» встановлено, що існує усталена судова практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого і те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів.

Принцип юридичної визначеності вимагає поваги до принципу res judicata, тобто поваги до остаточного рішення суду. Згідно з цим принципом жодна сторона не має права вимагати перегляду остаточного та обов`язкового до виконання рішення суду лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі. Повноваження судів вищого рівня з перегляду мають здійснюватися для виправлення судових помилок і недоліків, а не задля нового розгляду справи. Таку контрольну функцію не слід розглядати як замасковане оскарження, і сама лише ймовірність існування двох думок стосовно предмета спору не може бути підставою для нового розгляду справи. Відхід від цього принципу можливий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі й непереборні обставини (рішення Європейського суду з прав людини у справах «Христов проти України», № 24465/04, від 19.02.2009, «Пономарьов проти України», № 3236/03 від 03.04.2008).

Враховуючи вищевикладене,рішення Господарського суду Чернігівської області від 02.04.2021 у справі №927/1066/20, що набрало законної сили, не може бути поставлено під сумнів, а обставини, встановлені цим рішенням суду,не підлягають доказуванню при розгляді даної справи.

Статтею 326 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.

Судом у даній справі встановлено, що рішення Господарського суду Чернігівської області від 02.04.2021 у справі №927/1066/20 було фактично виконано в повному обсязі 02.07.2021, про що було винесено постанову про закінчення виконавчого провадження від 02.07.2021.

Відповідно, в силу ст. 599 ЦК України, зобов`язання відповідача за договором поставки зерна врожаю 2020 року № 05/2/2020 від 05.02.2020 на суму 422 800,00 грн припинились лише 02.07.2021.

Згідно з положеннями статті 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений законом або договором.

Виходячи із положень ч.2 ст. 625 Цивільного кодексу України, зазначає, що наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та річні не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від сплати ним неустойки (пені) за порушення виконання зобов`язання.

За змістом статей 509, 524, 533-535 і 625 ЦК України грошовим є зобов`язання, виражене у грошових одиницях, що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку. Тобто грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов`язок боржника з такої сплати.

Тобто правовідношення, в якому у зв`язку із фактичним закінченням строку поставки у відповідача (постачальника, продавця) виникло зобов`язання повернути позивачу (покупцю) суму попередньої оплати (тобто сплатити грошові кошти) відповідно до частини другої статті 693 ЦК України, є грошовим зобов`язанням, а тому відповідно на нього можуть нараховуватися інфляційні втрати та 3 % річних на підставі частини другої статті 625 цього Кодексу (Постанова Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі № 918/631/19).

Крім того, правовий аналіз положень статей 526, 599, 611, 625 ЦК України дає підстави для висновку, що наявність судового рішення про стягнення суми боргу за договором, яке боржник не виконав, не припиняє правовідносин сторін цього договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених статтею 625 ЦК України, за час прострочення.

До правових наслідків порушення грошового зобов`язання, передбачених статтею 625 ЦК України, застосовується загальний строк позовної давності тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Оскільки внаслідок невиконання боржником грошового зобов`язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених статтею 625 ЦК, за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, то право на позов про стягнення інфляційних втрат і 3% річних виникає за кожен місяць з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення.

У постанові Верховного Суду (у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду) від 26.10.2018 у справі № 922/4099/17 з огляду на правову позицію, викладену у постанові Верховного Суду України від 26.04.2017 у справі № 918/329/16, наведено висновок про те, що стягнення 3% річних та інфляційних витрат можливе до моменту фактичного виконання зобов`язання та обмежується останніми 3 роками, які передували подачі позову.

Аналогічні за змістом висновки сформульовано у постановах Верховного Суду від 10.04.2018 у справі № 910/16945/14, від 27.04.2018 у справі № 908/1394/17, від 21.11.2018 у справі № 642/493/17-ц, від 30.01.2019 у справі № 922/175/18.

Позивачем у справі №927/1066/20 заявлялись вимоги про стягнення 3% річних за період з 19.08.2020 по 06.11.2020 та інфляційних втрат за жовтень 2020 року, в задоволенні яких судом було відмовлено.

У даному позові позивачем заявлена вимога про стягнення з відповідача 8166,41 грн 3% річних за період з 07.11.2020 по 29.06.2021 та 41 410,94 грн інфляційних втрат за період жовтень 2020 року - червень 2021 року.

Судом було перевірено надані позивачем розрахунки 3% річних та інфляційних втрат та встановлено, що розрахункиздійсненопозивачем арифметично невірно.

Здійснивши перерахунок, суд доходить висновку, що обґрунтованими та такими, що підлягають стягненню з відповідача є3% річних в сумі 8161,19 грн за період з 07.11.2020 по 29.06.2021 та інфляційні втрати в сумі 36 814,79 грн за період жовтень 2020 року - червень 2021 року. 3% річних в сумі 5,22 та інфляційні втрати в сумі 4596,15 грн нараховано позивачем безпідставно.

Щодо заявлених позивачем до стягнення сум пені та штрафу, суд зазначає наступне.

Відповідно до ст.546, 549 Цивільного кодексу України, зокрема, виконання зобов`язань за договором можуть забезпечуватись неустойкою, порукою, гарантією, заставою, при триманням, завдатком. Неустойка (штраф, пеня) є грошова сума або інше майно, яке боржник повинен передати кредитору в разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Частинами 4 та 6 ст. 231 Господарського кодексу України встановлено, що у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому співвідношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг). Штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Також частиною 6 ст. 232 Господарського кодексу України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Як узгоджено сторонами у п.7.3 договору, зокрема, у разі порушення строків виконання постачальником зобов`язання з поставки товару з нього стягується: пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товару поставленого з порушення строку, передбаченого пп.2.1.2 договору, за кожен день прострочення.

Оскільки відповідачем не було поставлено зерно жита на загальну суму 422 800,00 грн, позивачем нараховано та пред`явлено до стягнення 43 971,20 грн пені у розмірі 0,1% за період з 07.11.2020 по 18.02.2021.

Перевіривши поданий позивачем розрахунок пені, суд встановив, що позивачем при розрахунку пені не враховано вимоги ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань".

Відповідно до ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань", розмір пені, передбачений ст.1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійну облікову ставку НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Отже, яким би способом не визначався в договорі розмір пені, він не може перевищувати той розмір, який установлено законом як граничний, тобто за прострочення платежу за договором може бути стягнуто лише пеню, сума якої не перевищує ту, що обчислено на підставі подвійної облікової ставки Національного банку України.

Зазначена правова позиція щодо розміру обчислення пені за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань на підставі подвійної облікової ставки Національного банку України є сталою та зокрема викладена в постановах Верховного Суду України від 24.10.2011 у справі № 25/187 та від 07.11.2011 у справі № 5002-2/5109-2010.

Аналогічна правова позиція щодо розміру обчислення пені на підставі подвійної облікової ставки Національного банку України також викладена у постановах Верховного Суду від 30.01.2018 у справі №910/10224/14, від 23.05.2018 у справі №910/15492/17 та від 06.03.2019 у справі №916/4692/15.

За перерахунком суду пеня, яка є обґрунтованою та підлягає стягненнюстановить 14 435,40 грн за період з 07.11.2020 по 18.02.2021.

Право встановити в договорі розмір та порядок нарахування штрафу надано сторонам частиною четвертою статті 231 Господарського кодексу України.

Можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення окремих видів господарських зобов`язань передбачено частиною другою статті 231 Господарського кодексу України.

У інших випадках порушення виконання господарських зобов`язань чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень передбачати в договорі одночасне стягнення пені та штрафу, що узгоджується із свободою договору, встановленою статтею 627 Цивільного кодексу України, коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання за договором, штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 Цивільного кодексу України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 Господарського кодексу України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.

Відповідно до п.7.3 договору у разі здійснення постачальником часткової поставки товару, однак не здійснення постачальником поставки товару в обсягах, передбачених згідно з пп.2.1.1 договору, постачальник зобов`язаний сплатити на користь покупця штраф у розмірі 30% вартості непоставленого обсягу товару.

Позивачем нараховано та заявлено до стягнення 84 560,00 грн штрафу в розмірі 20% від вартості непоставленого обсягу товару із розрахунку 422 800,00 грн х (30% - 10%).

Перевіривши наданий позивачем розрахунок штрафу, враховуючи, що матеріалами справи підтверджується невиконання відповідачем взятих на себе зобов`язань щодо поставки позивачу у встановлений строк зерна на 422 800,00 грн, а також з огляду на те, що рішенням Господарського суду Чернігівської області від 02.04.2021 у справі №927/1066/20 з відповідача на користь позивача стягнуто штраф у розмірі 42 280,00 грн в межах заявлених позивачем вимог про стягнення 10% штрафу, суд доходить висновку, що позивачем правомірно нараховано відповідачу84 560 грн штрафув розмірі 20% від вартості непоставленого обсягу товару.

Відповідно до ч.1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ч.1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно зі ст.86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Стаття 129 Конституції України відносить до основних засад судочинства змагальність сторін.

За загальним правилом обов`язок доказування певних обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини. Обов`язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення. Це стосується позивача, який повинен доказати факти, на підставі яких пред`явлено позов, а також відповідача, який має можливість доказувати факти, на підставі яких він будує заперечення проти позову.

Відповідно до положень ст. 76 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч.1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно з ч.1 ст. 79 Господарського процесуального кодексу України, наявність обставин, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

За таких обставин, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково в частині стягнення з відповідача 3% річних в сумі 8161,19 грн, 36 814,79 грн інфляційних втрат, 14 435,40 грн пені та 84 560,00 грн штрафу. У частині стягнення 5,22 грн 3% річних, 4596,15 грн інфляційних втрат та 29 535,80 грн пені позовні вимоги є безпідставними і задоволенню не підлягають.

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України з відповідача підлягає стягненню пропорційно розміру задоволених позовних вимог судовий збір у розмірі 2159,57 грн.

Керуючись ст.73, 74, 76, 77, 79, 86, 129, 233, 238, 241, 247, 252 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Дочірнього підприємства «Лугове» (вул. Прокопа Гацька, 26, с. Олбин Козелецького району Чернігівської області, код ЄДРПОУ 37792325) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Зернова група Київ» (адреса для листування: а/с50 м. Київ, 04071, юридична адреса: вул. Ярославська, 31 Б, офіс 4, м. Київ, 04070, код ЄДРПОУ 40154425) 8161,19 грн 3% річних, 36 814,79 грн інфляційних втрат, 14 435,40 грн пені, 84 560,00 грн штрафу та 2159,57 грн судового збору.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

3. У задоволенні позовних вимог у частині стягнення 5,22 грн 3% річних, 4596,15 грн інфляційних втрат та 29 535,80 грн пені, відмовити.

Рішення набирає законної сили у строк та в порядку, встановленому ст.241 Господарського процесуального кодексу України.

Рішення може бути оскаржено до Північного апеляційного господарського суду в строк, встановлений ст.256 Господарського процесуального кодексу України та в порядку, передбаченому ст.257 Господарського процесуального кодексу України.

Повідомити учасників справи про можливість одержання інформації по справі у Єдиному державному реєстрі судових рішень: http://reyestr.court.gov.ua/.

Суддя В.В. Моцьор