Рішення № 100703583, 20.10.2021, Господарський суд Одеської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"20" жовтня 2021 р.м. Одеса Справа № 916/1827/21

Господарський суд Одеської області у складі судді Щавинської Ю.М.

секретар судового засідання Драганова А.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "Селекта Агро" (53003, Дніпропетровська обл., Криворізький р-н, село Новопілля, вул. Садова, буд. 46А)

до відповідача: Виробничо-комерційної фірми "Кварц" (приватна форма власності) (68000, Одеська обл., місто Чорноморськ, село Малодолинське, вул. Паромна, буд. 11-А)

про стягнення 2 226 673,19 грн

за участю представників сторін:

від позивача: Лозицький О.П. - ордер №1085770 від 10.08.21

від відповідача: не з`явився

Історія справи.

1. Короткий зміст позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "Селекта Агро".

25.06.2021 Товариство з обмеженою відповідальністю "Селекта Агро" звернулося до Господарського суду Одеської області з позовною заявою до Виробничо-комерційної фірми "Кварц" (приватна форма власності), в якій просить суд стягнути з відповідача суму основного боргу у розмірі 1 993 271,92 грн, пеню у сумі 109 111,16 грн, інфляційні втрати у сумі 95 292,10 грн, 3% річних у сумі 28 998,01 грн, а також судові витрати.

2. Заяви, клопотання, інші процесуальні дії у справі.

Одночасно з позовною заявою позивачем до суду подано клопотання про витребування у Виробничо-комерційної фірми "Кварц" (приватна форма власності) оригіналу договору поставки №08/04-1 від 08.04.2020, підписаного та скріпленого печаткою відповідача.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 30.06.2021 позовну заяву ТОВ "Селекта Агро" за вх.№1901/21 від 25.06.2021 залишено без руху, встановлено позивачу десятиденний строк з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху для усунення недоліків позовної заяви шляхом зазначення повного найменування відповідача у справі.

Ухвала від 30.06.2021 була надіслана позивачу на вказану у позовній заяві адресу.

12.07.2021 до канцелярії суду від ТОВ "Селекта Агро" надійшла заява про усунення недоліків, згідно якої позивач, на виконання вимог вищевказаної ухвали суду, зазначені недоліки усунув.

Ухвалою суду від 13.07.2021 відкрито провадження у справі № 916/1827/21, прийнято справу до розгляду за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 11.08.2021 об 11:30. При цьому у вказаній ухвалі судом було зазначено, що клопотання про витребування оригіналу договору буде розглянуто судом у підготовчому засіданні.

Ухвалою суду від 11.08.2021 клопотання ТОВ "Селекта Агро" про витребування доказів задоволено, зобов`язано Виробничо-комерційну фірму "Кварц" (приватна форма власності) надати до суду у строк до 25.08.2021 оригінал договору поставки №08/04-1 від 08.04.2020, підписаний та скріплений печаткою Виробничо-комерційної фірми "Кварц" (приватна форма власності), відкладено підготовче засідання у справі №916/1827/21 на 06.09.2021 о 15:00.

31.08.2021 представником позивача подано до суду клопотання про залучення до матеріалів справи доказів щодо обсягу наданих юридичних послуг і виконаних робіт та їх вартості.

В судове засідання 06.09.2021 з`явився представник позивача. Відповідач до суду не з`явився, про причини нез`явлення суд не сповістив, вимоги ухвали суду від 11.08.2021 не виконав. Ухвала суду від 11.08.2021 отримана відповідачем 25.08.2021, про що в матеріалах справи наявне відповідне поштове повідомлення (а.с.127).

Приймаючи до уваги, що вимоги ухвали суду від 11.08.2021 не було виконано, судом оголошено протокольну ухвалу про продовження строку підготовчого провадження на 30 календарних днів та відкладено підготовче засідання на 27.09.2021 о 14:30. Крім того судом було попередньо визначено дату та час для розгляду справи по суті, а саме -13.10.2021 об 11:00.

Про продовження строку підготовчого засідання та відкладення підготовчого засідання відповідача повідомлено ухвалою суду в порядку ст. 120 ГПК України.

Протокольною ухвалою суду від 27.09.2021 судом закрито підготовче засідання, призначено справу до розгляду по суті на 13.10.2021 об 11:00. Крім того судом визначено резервну дату та час для розгляду справи по суті на 20.10.2021 о 14:30.

Про закриття підготовчого засідання та призначення справи до розгляду по суті відповідача повідомлено ухвалою суду в порядку ст. 120 ГПК України.

У судовому засіданні 13.10.2021 судом вислухано вступне слово позивача та оголошено перерву при розгляді справи по суті на 20.10.2021 о 14:30.

У судовому засіданні 20.10.2021 представник позивача позовні вимоги підтримав в повному обсязі, просив суд задовольнити позов.

Відповідач у судові засідання не з`являвся, про причини відсутності не повідомляв, про розгляд справи обізнаний, про що свідчать наявні в матеріалах справи поштові повідомлення (а.с.116, 127, 157, 161).

3. Позиція учасників справи.

3.1. Доводи Товариства з обмеженою відповідальністю "Селекта Агро".

Після погодження умов договору поставки на адресу відповідача було направлено два оригінальні екземпляри договору поставки №08/04-1 від 08.04.2020, підписані директором Шепель О.В. та скріплені печаткою ТОВ "Селекта Агро", для підписання директором Гончаренко О.В. та скріплення печаткою Виробничо-комерційної фірми "Кварц" (приватна форма власності). Однак відповідачем не було повернуто екземпляр підписаного та скріпленого печаткою договору.

ТОВ "Селекта Агро" неодноразово зверталося до Виробничо-комерційної фірми "Кварц" (приватна форма власності) із проханням про надання екземпляру договору, однак вимоги позивача залишилися без відповіді та задоволення.

Оскільки сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору ТОВ "Селекта Агро" вважає, що між сторонами було укладено договір поставки №08/04-1 від 08.04.2020.

В період з 16.08.2020 по 09.12.2020 позивачем на виконання умов договору було поставлено відповідачу продукцію на загальну суму 3 093 271,92 грн, що підтверджується видатковими накладними.

Підписання сторонами видаткових накладних свідчить про узгодження ними асортименту, якості, кількості та ціни продукції, а також підтверджує поставку продукції та дату отримання такої продукції.

Згідно платіжних доручень та оборотно-сальдової відомості по рахунку №361 за 2020 рік відповідач сплатив за поставлену продукцію 1 100 000 грн.

Станом на момент звернення до суду з позовом заборгованість відповідача становить 1 993 271,92 грн

Порушення відповідачем зобов`язання з оплати поставленого товару є підставою для стягнення з останнього пені, 3% річних та інфляційних втрат.

4. Фактичні обставини, встановлені судом.

У підтвердження укладання між сторонами договору позивачем надано суду копії договору поставки №08/04-1 від 08.04.2020 (а.с.14-18) та специфікацій (а.с.19-20), досліджуючи які, суд зауважує, що останні не містять підпису директора Виробничо-комерційної фірми "Кварц" (приватна форма власності) та печатки підприємства.

В той же час, як встановлено судом, у період з 16.08.2020 по 09.12.2020 позивачем на адресу відповідача було поставлено продукцію на загальну суму 3 093 271,92 грн, що підтверджується підписаними та скріпленими печатками сторін видатковими накладними (а.с.21-69). У вказаних видаткових накладних у графі "договір" міститься запис - договір поставки.

Згідно наявних в матеріалах справи платіжних доручень (а.с.71-75), відповідачем було частково оплачену продукцію на суму 1 100 000 грн. Досліджуючи відповідні платіжні доручення, суд зауважує, що у призначенні платежу зазначено наступну інформацію: оплата за мінеральний порошок згідно договору №08/04-1 від 08.04.2020.

Доказів оплати товару на суму 1 993 271,92 грн матеріали справи не містять.

06.05.2021 позивачем на адресу відповідача було направлено вимогу про сплату заборгованості за поставлену продукцію, яка залишилась без відповіді та задоволення.

Вимоги про стягнення суми пені, 3% річних та інфляційних втрат ґрунтуються на положеннях п. 9.3. договору та ст.625 ЦК України.

5. Позиція суду.

Відповідно до ст. 175 ГК України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управлена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку. Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Частиною 7 ст. 179 ГК України встановлено, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

За положенням ч. 1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Згідно до части 1 та 2 ЦК України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася. Якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.

Частинами 1 та 2 статті 207 ЦК України встановлено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-телекомунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства.

З посиланням на положення договору, якими встановлена юридична чинність договору у разі надіслання його факсимільним зв`язком або поштою, а також з огляду на надіслання на адресу відповідача поштою двох екземплярів оригіналу договору, позивач зазначає про укладання між сторонами договору в письмовій формі.

Водночас, суд зауважує, що матеріали справи не містять доказів надіслання договору позивачем на адресу відповідача ані факсимільним зв`язком, ані поштовим, у зв`язку з чим суд зазначає, що твердження позивача про укладання договору в письмовій формі матеріалами справи не підтверджені, а отже врахуванню судом не підлягають.

Дійсно дії сторін щодо зазначення у видаткових накладних та платіжних дорученнях договору свідчать, що поставки товару була здійснена на підставі договору. В той же час за відсутності письмової форми договору суд позбавлений можливості зробити висновок щодо додержання письмової форми договору, а також його змісту.

Водночас суд зауважує, що недотримання письмової форми договору поставки, в силу положень ст.218 ЦК України не спричиняє його недійсність.

Згідно з частиною другою статті 712 ЦК України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до частини першої статті 692 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Згідно до ст.193 ГК України, яка цілком кореспондується зі ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

За таких обставин, враховуючи наявність в матеріалах справи доказів поставки товару, а також часткової оплати відповідачем отриманого товару, з урахуванням також того, що будь-яких належних доказів, які б спростовували наявність заборгованості за поставлений товар у сумі 1 993 271,92 грн, відповідачем, згідно приписів ст.ст. 74, 76-77 ГПК України, не надано, суд вважає вимоги позивача в частині стягнення основного боргу обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно ч.1 ст.611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

За приписами частини першої статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Згідно до ч. 1, 3 ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно до ст.547 ЦК України правочин щодо забезпечення зобов`язання вчиняється у письмовій формі, недотримання якої тягне нікчемність правочину.

Враховуючи висновки суду щодо недодержання сторонами письмової форми договору, що має наслідок також відсутність доказів вчинення сторонами у належній формі правочину щодо забезпечення зобов`язання у вигляді неустойки (пені), у суду відсутні підстави для задоволення вимог позивача щодо стягнення з відповідача суми пені у розмірі 109 111,16 грн.

Згідно із частиною другою статті 625 ЦК України в разі порушення грошового зобов`язання боржник, який прострочив його виконання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом цієї норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника за неналежне виконання зобов`язання. (Висновки викладені у Постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справі № 646/14523/15-ц) З викладеного можна зробити висновок, що правовідносини, які виникли між сторонами у цій справі, регулюються нормами ЦК України, що передбачають відповідальність за порушення грошового зобов`язання (частина друга статті 625 цього Кодексу).

Враховуючи встановлену судом обставину невиконання відповідачем грошового зобов`язання, суд вважає вимоги позивача в частині стягнення з відповідача 3% річних та інфляційних втрат обґрунтованими.

Перевіривши розрахунок інфляційних втрат та 3% річних, суд вважає його вірним та таким, що не спростований відповідачем ні методологічно, ні арифметично. За таких обставин, вимоги в частині стягнення з відповідача інфляційних втрат у сумі 95 292,10 грн та 3% річних у сумі 28 998,01 грн є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Оцінюючи вимоги позивача щодо стягнення з відповідача витрат на правову допомогу у сумі 27 266,73 грн, суд зазначає наступне.

У відповідності до ч.ч.1,3 ст.123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи; до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати: на професійну правничу допомогу.

Частиною 4 ст.129 ГПК України встановлено, що судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до ч.ч.1,2 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.

За приписами ч.3 ст.126 ГПК України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Водночас за змістом частини 4 статті 126 ГПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Як вбачається з поданої позивачем 31.08.2021 заяви, останній, заявляючи вимоги про відшкодування витрат на правову допомогу, зазначає, що такі витрати склали 27 266,73 грн, з яких 5 000 грн – супроводження справи, 22 266,73 грн – гонорар успіху.

Відповідно до положень ст.26 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.

Згідно з положеннями пункту 4 статті 1, частини третьої статті 27 Закону "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору. До договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права.

Відповідно до ст. 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

У підтвердження понесення позивачем витрат на правову допомогу позивачем надано суду договір про надання юридичних послуг від 05.05.2021 (а.с.82-83), додаток до договору – "вартість послуг виконавця" (а.с.84), додаткову угоду №1 від 12.05.2021 до договору про надання юридичних послуг (а.с.130), акт приймання-передачі наданої правової (правничої) допомоги від 26.08.2021 (а.с.131), платіжне доручення на суму 5 000 грн (а.с.132).

Так 05.05.2021 між Адвокатським об`єднанням "Лозицький та партнери" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Селекта Агро" було укладено договір про надання юридичних послуг, відповідно до якого адвокатське об`єднання взяло на себе зобов`язання надавати правову допомогу в обсязі та на умовах, передбачених цим договором, а замовник зобов`язався оплатити послуги у порядку та строки, обумовлені сторонами.

Відповідно до п. 4.1. договору вартість послуг визначається у додатку №1 до цього договору. Оплата здійснюється відповідно до акту приймання-здачі виконаних робіт та виписаного на його підставі рахунку-фактури.

У розділі 3.3. додатку №1 до договору (в редакції додаткової угоди від 12.05.2021) сторонами про надання юридичних послуг погоджено розмір оплати послуг адвоката за представництво інтересів у господарських судах, зокрема, сторонами погоджено обов`язкову передплату за супроводження справи на рівні 5 000 грн та гонорар адвоката від суми задоволених позовних вимог на рівні 1% від суми задоволених вимог замовника, який сплачується після набрання чинності рішенням суду.

26.08.2021 між Адвокатським об`єднанням "Лозицький та партнери" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Селекта Агро" складено та підписано акт приймання-передачі наданої правової (правничої допомоги) (а.с.131) на загальну суму 27 266,73 грн, що складається з суми за супроводження справи у розмірі 5 000 грн та 1% від суми задоволених судом вимог замовника у розмірі 22 266,73 грн.

Надане позивачем платіжне доручення підтверджує оплату юридичних послуг на суму 5 000 грн.

Враховуючи вищевказані докази, суд зазначає про доведеність позивачем факту надання йому правничої допомоги та факту оплати послуг.

Судом враховується, що розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю; суд не має право його змінювати і втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта.

В той же час, у разі недотримання вимог ч.4 ст.126 ГПК України суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина 5 статті 126 ГПК України).

У розумінні положень частини 5 статті 126 ГПК України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

В той же час необхідно розрізняти поняття "зменшення судових витрат" та "розподіл судових витрат".

Тлумачення законодавчих норм, що регулюють зменшення та розподіл судових витрат висловлено у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19, яка цілком враховується судом відповідно до положень ст.236 ГПК України.

Так, приймаючи означену постанову, об`єднана палата зазначила, що загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України. Разом із тим, у частині 5 наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.

Зокрема відповідно до частини 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.

Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого частиною 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, визначені також положеннями частин 6, 7, 9 статті 129 цього Кодексу.

Таким чином, зважаючи на наведені положення законодавства, у разі недотримання вимог частини 4 статті 126 ГПК України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони.

При цьому, обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (частини 5-6 статті 126 ГПК України).

Водночас під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 статті 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

У такому випадку суд, керуючись частинами 5-7, 9 статті 129 зазначеного Кодексу, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому, в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

Про наявність сталої судової практики свідчить також і постанова Касаційного господарського суд Верховного Суду від 08.04.2020 у справі №922/2685/19, приймаючи яку судом також було враховано висновки об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19 та зазначено при цьому, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява N 19336/04).

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

У постанові від 08.04.2020 у справі №922/2685/19 Верховний Суд посилається також на висновки Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 07.11.2019 по справі № 905/1795/18, та вказує, що суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Таким чином, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.

Як вже було зазначено судом, позивачем заявлено до стягнення з відповідача 27 266,73 грн витрат на правову допомогу.

Однак, суд, з огляду на наведені вище положення Закону, враховуючи принципи співмірності розміру витрат на оплату послуг адвоката із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, тощо, а також враховуючи положення ч.4 ст. 129 ГПК України дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення заяви позивача про розподіл судових витрат і стягнення з відповідача на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу в сумі 15 000 грн, виходячи з такого.

Даний спір для кваліфікованого адвоката є спором незначної складності, відноситься до категорії спорів, що виникають у зв`язку із неналежним виконанням зобов`язань з оплати поставленого товару. У спорах такого характеру, за відсутності особливостей у спірних правовідносинах, відсутності суперечностей між наявними у справі документами щодо факту поставки та часткового оплати, судова практика є сталою.

Суд також враховує, що доводи позивача щодо укладання письмової форми договору не підтверджені матеріалами справи, та фактично в якості доказів наявності між сторонами правовідносин з поставки позивачем було надано видаткові накладні та платіжні доручення.

Крім того, суд враховує, що спірні правовідносини регулюється нормами Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України. Великої кількості законів і підзаконних нормативно-правових актів, які підлягають дослідженню адвокатом і застосуванню, спірні правовідносини не передбачають.

Також суд враховує, що відповідачем не було надано до суду відзиву на позов, що в свою чергу зумовило відсутність необхідності у позивача подання інших заяв по суті справи, окрім позовної заяви. При цьому подання позивачем заяви від 12.07.2021 було викликано фактично допущенням останнім помилки у назві відповідача.

При цьому, приймаючи до уваги часткове задоволення позовних вимог витрати, витрати по сплаті судового збору, відповідно до ст.129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених вимог.

Керуючись ст.ст. 129,232,233,236-238,240-241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Виробничо-комерційної фірми "Кварц" (приватна форма власності) (68000, Одеська обл., місто Чорноморськ, село Малодолинське, вул. Паромна, буд. 11-А, код ЄДРПОУ 21034486) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Селекта Агро" (53003, Дніпропетровська обл., Криворізький р-н, село Новопілля, вул. Садова, буд. 46А, код ЄДРПОУ 41268891) заборгованість у сумі 1 993 271 /один мільйон дев`ятсот дев`яносто три тисячі двісті сімдесят одна/ грн 92 коп., 3% річних у сумі 28 998 /двадцять вісім тисяч дев`ятсот дев`яносто вісім/ грн 01 коп., інфляційні втрати у сумі 95 292 /дев`яносто п`ять тисяч двісті дев`яносто дві/ грн 10 коп., судовий збір у сумі 31 763 /тридцять одна тисяча сімсот шістдесят три/ грн 43 коп., витрати на правову допомогу у сумі 15 000 /п`ятнадцять тисяч/ грн.

3. В задоволенні решти позову відмовити.

Рішення суду набирає законної сили в порядку ст. 241 ГПК України та підлягає оскарженню до Південно-західного апеляційного господарського суду в порядку ст.256 ГПК України.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Повний текст рішення складено 01 листопада 2021 р.

Суддя Ю.М. Щавинська