Рішення № 100702926, 01.11.2021, Господарський суд Івано-Франківської області

Справа № 909/734/21

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

01.11.2021 м. Івано-ФранківськГосподарський суд Івано-Франківської області у складі судді Ткаченко І. В. розглянув в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін справу № 909/734/21 за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Сінево Україна" про стягнення з фізичної особи ОСОБА_1 106 253 грн 11 коп. заборгованості за договором про надання послуг.

ТОВ "Сінево Україна" звернулось до Господарського суду Івано-Франківської області із позовом про стягнення з фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 заборгованості за договором про надання послуг від 29 грудня 2017 р. № P/16-53/18 в розмірі 106 253 грн 11 коп., з яких 58 447 грн - основний борг, 5 096 грн 90 коп. - 3 % річних, 13 486 грн 21 коп. - інфляційні втрати та 29 223 грн - штрафні санкції. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що в порушення своїх договірних зобов`язань відповідач не оплатив надані позивачем послуги.

28 липня 2021 р., суд відкрив провадження у даній справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

25 серпня 2021 р., до суду надійшов відзив ОСОБА_1 на позов, із змісту якого вбачається, що відповідач проти позову заперечує, при цьому зазначає, що позивач пропустив терміни позовної давності, оскільки припинив надавати послуги 01 липня 2018 р., в підтвердження чого надав відповідь позивача на електронну пошту відповідача від 09 липня 2018 р. Також відповідач зазначив, що ОСОБА_1 не є фізичною особою-підприємцем з травня 2021 р., просив суд закрити провадження у справі та не проводити розгляд справи в порядку спрощеного провадження. При цьому відповідач не обґрунтував в чому саме полягає складність даної справи, не навів переконливих доводів, з яких розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження позбавить його можливості належним чином захищати свої права та інтереси, у зв`язку з чим суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення вищезазначеного клопотання.

Крім того, положеннями ч. 6 ст. 252 ГПК України визначено, що суд може відмовити в задоволенні клопотання сторони про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням сторін за одночасного існування таких умов: 1) предметом позову є стягнення грошової суми, розмір якої не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 2) характер спірних правовідносин та предмет доказування у справі не вимагають проведення судового засідання з повідомленням сторін для повного та всебічного встановлення обставин справи.

Оскільки предмет цього позову є стягнення грошової суми, розмір якої не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, з огляду на характер спірних правовідносин і предмет доказування у даній справі, для повного та всебічного встановлення обставин справи суд не вбачає необхідності проведення судового засідання та розглядати справу в порядку загального позовного провадження.

19 жовтня 2021 р., суд відмовив в задоволенні клопотання фізичної особи ОСОБА_1 про закриття провадження у справі та замінив відповідача фізичну особу-підприємця ОСОБА_1 на правонаступника фізичну особу ОСОБА_1 .

Дослідивши та оцінивши наявні у справі докази в їх сукупності, суд

в с т а н о в и в:

29 грудня 2017 р., ТОВ "Сінево Україна" (виконавець) і фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (замовник) уклали договір на надання послуг № Р/16-53/18, за змістом п. 1.1 якого, виконавець зобов`язаний за завданням замовника надати медичні послуги по клінічній лабораторній діагностиці біологічного матеріалу, в межах переліку за ціною та у строк, визначені у прайс-листі виконавця, що є невід`ємною частиною цього Договору (Додаток №1 до Договору). Замовник у свою чергу зобов`язався прийняти та оплатити надані виконавцем медичні послуги в порядку, встановленому цим Договором.

Відповідно до п. 4.4 Договору, виконавець не пізніше 01 числа кожного поточного місяця направляє на електронну адресу відповідальної особи замовника звіт про надані замовнику послуги за попередній місяць (надалі - Звіт). Замовник зобов`язаний ознайомитися зі Звітом, та у випадку наявності зауважень, надати Виконавцю аргументовану відповідь.

Згідно з п. 4.5 Договору, на підставі Звіту Виконавець сформує та направляє Замовнику рахунок для оплати наданих у попередньому місяці послуг. Рахунок у форматі Ехl, направлений з електронної адреси Виконавця на електронну адресу Замовника, вказану в Додатку 3 Договору, вважається таким, що виставлений Виконавцем належним чином та підлягає оплаті.

Замовник зобов`язаний оплатити рахунок, отриманий від виконавця, не пізніше 25 числа поточного місяця (п. 4.6 Договору).

За змістом п. 4.7 Договору, оригінал рахунку разом із актом виконаних робіт, підписаним уповноваженою особою виконавця, виконавець направляє на поштову адресу Замовника до 10 числа кожного місяця, рекомендованим листом. Замовник зобов`язаний до 30 числа поточного місяця підписати та завірити печаткою (у випадку наявності) акт виконаних робіт та повернути один підписаний примірник акту виконаних робіт назад виконавцю. У випадку якщо замовник з будь-яких причин не підписує акт виконаних робіт, такий акт виконаних робіт вважається підписаним замовником, а послуги наданими виконавцем в повному обсязі та належним чином на п`ятий день після направлення виконавцем замовнику акту виконаних робіт, підписаного виконавцем.

В п. 8.3 Договору сторони визначили, що у випадку прострочення оплати наданих виконавцем послуг протягом двох місяців поспіль, замовник сплачує на користь виконавця штраф у розмірі 50% від суми заборгованості за надані послуги, але не менше 5 000 грн за одне порушення.

На виконання умов договору, як стверджує позивач, виконавець надав замовнику лабораторні послуги, направляв на електронну адресу замовника Звіт про надані послуги, щомісячно виставляв йому рахунки та акти наданих послуг, які також надіслав на його поштову адресу, однак, останній актів від 30 червня та 31 липня 2018 р. не підписав, оплати наданих в цей період послуг не здійснив.

Отже, предметом даного спору є вимога позивача про стягнення з відповідача заборгованості за договором про надання послуг.

За змістом положень ст. 193 ГК України, суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Не допускається одностороння відмова від виконання зобов`язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов`язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

Як визначено у ст. 599 ЦК України, зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами, що встановлено ст. 629 ЦК України.

Відповідно до ст. 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

У ч. 1 ст. 627 ЦК України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно з ст. 901 ЦК України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

За змістом ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Слід зазначити, що 17 жовтня 2019 р. набув чинності Закон України від 20 вересня 2019 р. № 132-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні", яким було внесено зміни до ГПК України, зокрема, змінено назву статті 79 цього Кодексу з "Достатність доказів" на нову - "Вірогідність доказів", викладено її у новій редакції, та фактично впроваджено в господарський процес стандарт доказування "вірогідності доказів".

Зазначений стандарт підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надають позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надання достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надання саме тієї кількості, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Так, відповідно до ст. 79 ГПК України, наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02 жовтня 2018 р. у справі № 910/18036/17, від 23 жовтня 2019 р. у справі № 917/1307/18, від 18 листопада 2019 р. у справі № 902/761/18, від 04 грудня 2019 р. у справі № 917/2101/17).

Наведений стандарт доказування також застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18 березня 2020 р. у справі № 129/1033/13-ц.

Зазначений підхід узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ), юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) (п. 1 ст. 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні від 23 серпня 2016 р. у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (ст. 86 ГПК України).

Таким чином, суд зобов`язаний надати оцінку кожному належному, допустимому та достовірному доказу, який міститься в матеріалах справи, а також визначити певну сукупність доказів, з урахуванням їх вірогідності та взаємного зв`язку, що дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 24 березня 2021 р. у справі № 914/4/20 та від 01 грудня 2020 р. у справі № 904/1103/20.

В пункті п. 4.7 Договору сторони обумовили, що оригінал рахунку разом із актом виконаних робіт, підписаним уповноваженою особою виконавця, виконавець направляє на поштову адресу Замовника до 10 числа кожного місяця, рекомендованим листом. Замовник зобов`язаний до 30 числа поточного місяця підписати акт виконаних робіт та повернути один підписаний примірник акту виконаних робіт назад виконавцю. У випадку якщо замовник з будь-яких причин не підписує акт виконаних робіт, такий акт виконаних робіт вважається підписаним замовником, а послуги наданими виконавцем в повному обсязі та належним чином на п`ятий день після направлення виконавцем замовнику акту виконаних робіт, підписаного виконавцем.

На виконання вищезазначеного пункту договору позивач, 10 липня 2018 р. та 09 серпня 2018 р., направив на адресу відповідача рахунки № 1053, № 1264 та акти наданих послуг № 59508 від 30 червня 2018 р. та № 69787 від 31 липня 2018 р., які відповідач отримав 20 липня 2018 р. та 16 серпня 2018 р., відповідно, що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями рекомендованих повідомлень про вручення поштового відправлення. Однак, відповідач актів наданих послуг не підписав.

Також, на виконання пункту 8.4 Договору, в якому визначено, що спори, які виникають у ході виконання Договору, вирішуються за згодою сторін протягом 30 днів, позивач направив відповідачу претензію та вимогу про погашення заборгованості в сумі 58 447 грн, в яких зокрема, повідомив, що строк оплати за рахунком № 1053 від 30 червня 2018 р. - 25 липня 2018 р., а за рахунком № 1264 від 31 липня 2018 р. - 25 серпня 2018 р. Однак, зазначені вимоги позивача відповідач залишив без відповіді.

Посилання відповідача на те, що позивач припинив надавати послуги 01 липня 2018 р., в підтвердження чого надав скріншот електронного листування між сторонами від 09 липня 2018 р. не спростовує факту виконання робіт (надання послуг) позивачем в липні 2018 р., зокрема, до 09 липня 2018 р. та не звільняє відповідача від обов`язку оплатити надані позивачем послуги в сумі 58 447 грн відповідно до актів наданих послуг № 59508 від 30 червня 2018 р. та № 69787 від 31 липня 2018 р.

Тож виходячи з усієї сукупності обставин і доказів, з`ясованих та досліджених у ході розгляду даної справи, враховуючи їх вірогідність та взаємозв`язок, у відповідності до ст. 86 ГПК України, суд приходить до висновку, що в червні, липні 2018 р. позивачем дійсно були надані відповідачу послуги за договором на надання послуг від 29 грудня 2017 р. № /16-53/18 на загальну суму 58 447 грн.

Щодо позовної давності за згаданим зобов`язанням слід зазначити таке.

За змістом ст. 256 ЦК України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відповідно до ст. 257 та ч. 5 ст. 261 ЦК України, загальна позовна давність встановлюється в три роки. За зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

В п. 4.6 Договору сторони визначили, що замовник зобов`язаний оплатити рахунок, отриманий від виконавця, не пізніше 25 числа поточного місяця.

З наявних в матеріалах справи документів вбачається, що рахунок № 1053 від 30 червня 2018 р. отриманий відповідачем 20 липня 2018 р., отже, строк виконання обов`язку щодо його оплати настав 25 липня 2018 р., відповідно, перебіг позовної давності починається з 26 липня 2018 р. та закінчується 25 липня 2021 р., а за рахунком № НОМЕР_1 від 31 липня 2018 р., отриманим 16 серпня 2018 р., позовна давність починається з 26 серпня 2018 р. та закінчується 25 серпня 2021 р.

Відповідно до даних, зазначених на поштовому конверті, позовна заява та додані до неї документи направлені до суду 23 липня 2021 р., тобто позивач звернувся до суду з вимогою про стягнення заборгованості за надані послуги в згаданий вище період в межах строку встановленого законом.

Щодо посилання відповідача, що ОСОБА_1 не є фізичною особою підприємцем з травня 2021 р. слід зазначити таке.

Згідно з ст. 51 ЦК України, до підприємницької діяльності фізичних осіб застосовуються нормативно-правові акти, що регулюють підприємницьку діяльність юридичних осіб, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин.

Відповідно до ст. 52 ЦК України, фізична особа - підприємець відповідає за зобов`язаннями, пов`язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном, крім майна, на яке згідно із законом не може бути звернено стягнення.

За змістом статей 51, 52, 598-609 ЦК України, статей 202-208 ГК України, частини восьмої статті 4 Закону України від 15 травня 2003 р. № 755-IV "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" у випадку припинення підприємницької діяльності ФОП (із внесенням до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань запису про державну реєстрацію такого припинення) її зобов`язання (господарські зобов`язання) за укладеними договорами не припиняються, а продовжують існувати, оскільки вона як фізична особа не перестає існувати та відповідає за своїми зобов`язаннями, пов`язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном. Аналогічного змісту правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 лютого 2019 р. у справі № 910/8729/18.

Враховуючи наведене, а також те, що відповідач наданих позивачем послуг не оплатив та не надав аргументованої відповіді на вимоги позивача, позов ТОВ "Сінево Україна" в частині стягнення з фізичної особи ОСОБА_1 58 447 грн основного боргу слід задовольнити.

У своєму позові, крім основного боргу, ТОВ "Сінево Україна" просить суд стягнути з фізичної особи ОСОБА_1 5 096 грн 90 коп. 3 % річних, 13 486 грн 21 коп. інфляційних втрат та 29 223 грн штрафу.

За змістом ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Суд самостійно розрахував 3 % річних та інфляційні втрати, не виходячи при цьому за межі визначеного у позовній заяві періоду, та встановив, що розрахунок інфляційних втрат за відповідний період є більшим, ніж визначив позивач, однак, враховуючи межі позовних вимог, задоволенню підлягають інфляційні втрати у заявленому у позові розмірі, а щодо розрахунку 3 % річних слід зазначити, що позивачем не враховано, що 25 серпня 2018 р. (субота) є вихідним днем, відповідно, вимога позивача про стягнення з відповідача 3 % річних підлягає задоволенню частково в сумі 5 082 грн 49 коп. за період з 27 серпня 2018 р. по 21 липня 2021 р. на суму заборгованості в розмірі 58 447 грн.

В ст. 230 ГК України встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

За змістом частин 2, 3 ст. 549 ЦК України, штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання.

Відповідно до ч. 4 ст. 231 ГК України, у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Позивач на підставі п. 8.3 Договору арифметично правильно визначив розмір штрафу, однак, враховуючи те, що відповідач у відзиві на позовну заяву зазначив про пропущення позивачем позовної давності суд вважає за необхідне зазначити таке.

В ст. 256 ЦК України визначено, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відповідно до частин 3, 4 ст. 267 ЦК України, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Законом не встановлено вимог щодо форми заяви сторони про сплив позовної давності. Відтак, її може бути викладено у відзиві на позов або у вигляді окремого клопотання, письмового чи усного (позиція Верховного Суду, викладена у постановах від 09 квітня 2019 р. у справі № 912/1104/18, від 20 вересня 2019 р. у справі № 904/4342/18).

Суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовних вимог, звернутих позивачем до того відповідача у спорі, який заявляє про застосування позовної давності. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи було порушене право, за захистом якого позивач звернувся до суду. Якщо це право порушене не було, суд відмовляє у позові через необґрунтованість останнього. І тільки якщо буде встановлено, що право позивача дійсно порушене, але позовна давність за відповідними вимогами спливла, про що заявила інша сторона у спорі, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності у разі відсутності визнаних судом поважними причин її пропуску, про які повідомив позивач (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2018 р. у справі № 369/6892/15-ц, постанова Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 р. у справі № 183/1617/16).

Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 258 ЦК України, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) застосовується позовна давність в один рік.

Отже, з вимогою про стягнення штрафу за прострочення оплати наданих в червні, липні 2018 р. послуг позивач мав право звернутися до 25 серпня 2019 р.

Враховуючи наведене, а також те, що позивач звернувся до суду лише 23 липня 2021 р. і відповідач заявив про сплив позовної давності, в задоволенні вимоги ТОВ "Сінево Україна" про стягнення з фізичної особи ОСОБА_1 29 223 грн штрафних санкцій слід відмовити.

Згідно з ст. 129 ГПК України, судовий збір суд покладає на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись статтями 129, 237, 238, 241 ГПК України, суд

в и р і ш и в:

позов задовольнити часково;

з фізичної особи ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 ) на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Сінево Україна" (вул. Північна, буд. 2/58-А, м. Київ, 04214; ідентифікаційний код 34709124) стягнути 58 447 (п`ятдесят вісім тисяч чотириста сорок сім) грн основного боргу, 5 082 (п`ять тисяч вісімдесят дві) грн 49 коп. 3 % річних, 13 486 (тринадцять тисяч чотириста вісімдесят шість) грн 21 коп. інфляційних втрат та 1 645 (одну тисячу шістсот сорок п`ять) грн 37 коп. судового збору;

в частині позовних вимог товариства з обмеженою відповідальністю "Сінево Україна" про стягнення з фізичної особи ОСОБА_1 14 грн 41 коп. 3 % річних та 29 223 грн штрафних санкцій - відмовити.

Витрати по сплаті судового збору в частині 624 грн 63 коп. - залишити за позивачем.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Західного апеляційного господарського суду протягом 20 днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя І. В. Ткаченко