Рішення № 100702873, 25.10.2021, Господарський суд Запорізької області

номер провадження справи 27/158/21

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25.10.2021 Справа № 908/2364/21

м. Запоріжжя Запорізької області

Господарський суд Запорізької області у складі судді Дроздової Світлани Сергіївни, при секретарі судового засіданні Бичківській О.О., розглянувши матеріали справи

за позовом: Моторного (транспортного) страхового бюро України (МТСБУ) (02154, м. Київ, Русанівський бульвар, буд. 8, ідентифікаційний код юридичної особи 21647131)

до відповідача: Приватного підприємства "Фа-Груп Компані" (69106, м. Запоріжжя, вул. Фінальна, 1 б, ідентифікаційний код юридичної особи 32454489)

про стягнення 26 060 грн. 55 коп.

за участю

представника позивача: не з`явився

представник відповідача: не з`явився

В С Т А Н О В И В:

16.08.2021 до Господарського суду Запорізької області надійшла позовна заява Моторного (транспортного) страхового бюро України (МТСБУ) про стягнення з Приватного підприємства "Фа-Груп Компані" 26060 грн. 55 коп. страхового відшкодування.

Відповідно до витягу з протоколу розподілу судової справи між суддями від 16.08.2021 здійснено автоматизований розподіл позовної заяви між суддями, присвоєно єдиний унікальний номер судової справи 908/2364/21 та визначено до розгляду судді Дроздовій С.С.

Ухвалою суду від 19.08.2021 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 908/2364/21, присвоєно справі номер провадження 27/158/21.

Розгляд справи призначено за правилами спрощеного позовного провадження на 16.09.2021.

Ухвалою суду від 16.09.2021, відповідно до ст. 216 ГПК України, розгляд справи відкладався на 25.10.2021.

Представники позивача та відповідача у судове засідання не з`явилися, про час та місце розгляду справи були попереджені належним чином.

Від позивача 02.09.2021 надійшло клопотання № 62331-м від 30.08.2021 про розгляд справи без участі представника.

Клопотання прийнято судом.

Представник відповідача у судові засідання жодного разу не з`явився, про причини неявки суд не повідомляв. Клопотань про розгляд справи за відсутності уповноваженого представника відповідача або про відкладення розгляду справи на адресу суду не надходило, письмового відзиву не надано. Про дату, час та місце проведення судового засідання відповідач був повідомлений своєчасно та належним чином шляхом направлення на його адресу відповідних ухвал суду. Своїм правом бути присутнім у судовому засіданні відповідач не скористався.

Ухвали суду від 19.08.2021 та 16.09.2021, які були направлені відповідачу, повернулися на адресу суду, з відміткою пошти «за закінченням терміну зберігання».

Положеннями ст. 242 Господарського процесуального кодексу України, п.п. 4 та 5 ч. 6 якої визначено, що днем вручення судового рішення є: день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Частиною 10 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судові рішення відповідно до цієї статті вручаються шляхом надсилання (видачі) відповідній особі копії (тексту) повного або скороченого судового рішення, що містить інформацію про веб-адресу такого рішення у Єдиному державному реєстрі судових рішень.

Згідно зі ст. 10 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» від 15.05.2003 № 755-IV якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.

Крім того, суд наголошує на тому, що ухвали суду були надіслані відповідачу завчасно, з урахуванням Нормативів і нормативних строків пересилання поштових відправлень, затверджених наказом Міністерства інфраструктури України від 28.11.2013 № 958, та Господарського процесуального кодексу України, що також підтверджується штемпелем суду про відправлення вихідної кореспонденції на звороті відповідних судових процесуальних документів.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що неотримання ухвали суду відповідачем та повернення її до суду з поміткою "за закінченням терміну зберігання" є наслідками свідомого діяння (бездіяльності) відповідача щодо її належного отримання.

Судом також враховано, що про хід розгляду справи, дату, час і місце проведення судового засідання у даній справі сторони могли дізнатись з офіційного веб-порталу Судової влади України "Єдиний державний реєстр судових рішень": //reyestr. court. gov. ua/. Названий веб-портал згідно з Законом України "Про доступ до судових рішень" № 3262-IV від 22.12.2005 є відкритим для безоплатного цілодобового користування.

При цьому, статті 42, 46 Господарського процесуального кодексу України зобов`язують сторони користуватись рівними їм процесуальними правами.

Враховуючи те, що норми статей 182, 183 Господарського процесуального кодексу України, щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, що необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а пункт 3 частини 1 статті 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та заперечень та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, а тому вважає за можливе розглядати справу за наявними в ній і додатково поданими на вимогу суду матеріалами і документами.

Згідно ст. 165 ГПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Положеннями ст. 178 Господарського процесуального кодексу України визначено, що у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

У зв`язку з вищезазначеним, справа розглядається у відповідності до ч. 9 ст. 165, ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України за наявними в ній матеріалами.

Відповідно до ч. 7 ст. 120 ГПК України учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає

Згідно ч. 1 ст. 202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Будь-яких письмових заяв і клопотань на день розгляду справи від відповідача до суду не надійшло.

За таких обставин у суду є достатні підстави вважати, що ним вжито належних заходів до повідомлення відповідача про дату, час та місце судового слухання, але відповідач не скористався своїм правом на участь свого представника у судовому засіданні.

У відповідності до ст. 42 ГПК України учасники справи зобов`язані виявляти повагу до суду та до інших учасників судового процесу; сприяти своєчасному, всебічному, повному та об`єктивному встановленню всіх обставин справи; з`являтися в судове засідання за викликом суду, якщо їх явка визнана судом обов`язковою; подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази; надавати суду повні і достовірні пояснення з питань, які ставляться судом, а також учасниками справи в судовому засіданні; виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки; виконувати інші процесуальні обов`язки, визначені законом або судом.

З урахуванням викладеного, суд вирішив за доцільне розглянути справу по суті за наявними матеріалами, за відсутністю позивача та відповідача.

За результатами судового засідання 25.10.2021 судом прийнято рішення.

Розглянувши матеріали справи та фактичні обставини справи, суд

УСТАНОВИВ:

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, способами захисту цивільних прав та інтересів може бути - визнання права.

Цивільні обов`язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов`язковим для неї.

Відповідно до постанови Печерського районного суду м. Києва від 18 червня 2019 року, 23.10.2018 року о 08 годині 40 хвилин, ОСОБА_1 , керуючи автомобілем «Камаз 53229», державний номерний знак НОМЕР_1 , по бульвару Л. Українки, 1 в м. Києві, під час вибору в установлених межах безпечної швидкості руху не врахував дорожньої обстановки і стан транспортного засобу, щоб мати змогу постійно контролювати його рух та безпечно керувати ним, здійснив наїзд на припаркований автомобіль «Фольксваген», державний номерний знак НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_2 , після чого скоїв зіткнення з автомобілем «Газель», державний номерний знак НОМЕР_3 , під керуванням ОСОБА_3 , який в некерованому стані здійснив зіткнення з автомобілем «Пежо», державний номерний знак НОМЕР_4 , під керуванням ОСОБА_4 , після чого останній зіткнувся з автомобілем «Мітсубісі», державний номерний знак НОМЕР_5 , під керуванням ОСОБА_5 , який зіткнувся з автомобілем «Нісан», державний номерний знак НОМЕР_6 , водій ОСОБА_6 . В подальшому, транспортний засіб «Камаз 53229», державний номерний знак НОМЕР_1 , під керуванням ОСОБА_1 , продовжуючи рух некеровано здійснив зіткнення з транспортними засобами: «Шкода», державний номерний знак НОМЕР_7 , під керуванням ОСОБА_7 , «Форд Фокус», державний номерний знак НОМЕР_8 , під керуванням ОСОБА_8 , «Тойота», державний номерний знак НОМЕР_9 , під керуванням ОСОБА_9 , який розвернуло та в некерованому стані здійснив наїзди транспортні засоби: «Тойота Корола» державний номерний знак НОМЕР_10 , під керуванням водія ОСОБА_10 , який від удару відкинуло на автомобіль «Форд» д.н.з. НОМЕР_11 , під керуванням водія ОСОБА_11 ; транспортний засіб «Део», д.н.з. НОМЕР_12 , під керуванням ОСОБА_12 , який від удару відкинуло на автомобіль «Ніссан», д.н.з. НОМЕР_13 , під керуванням ОСОБА_13 , який в подальшому по інерції здійснив наїзд на автомобіль «Мазда», д.н.з. НОМЕР_14 , під керуванням ОСОБА_14 , який здійснив наїзд на автомобіль «Хонда», д.н.з. НОМЕР_15 , під керуванням ОСОБА_15 .

Транспортний засіб «Тойота» державний номерний знак НОМЕР_9 , за кермом якого був водій ОСОБА_9 , який було розвернуто та в некерованому стані здійснив зіткнення з автомобілем «Смарт», д.н.з. НОМЕР_16 , під керуванням ОСОБА_16 , який від удару відкинуло на припаркований автомобіль «Фольксваген» д.н.з. НОМЕР_17 , за кермом якого був ОСОБА_17 .

Транспортний засіб «Шкода», д.н.з. НОМЕР_18 під керуванням ОСОБА_18 , який від удару в припаркованому стані відкинуло на автомобіль «Форд», д.н.з. НОМЕР_19 , під керуванням ОСОБА_19 , який в припаркованому стані відкинуло на автомобіль «Пежо», д.н.з. НОМЕР_20 , під керуванням ОСОБА_20 , який в подальшому від удару в некерованому стані відкинуло на автомобіль «Тойота», д.н.з. НОМЕР_21 , під керуванням ОСОБА_21 .

Згідно постанови Печерського районного суду м. Києва від 18 червня 2019 року встановлено, що водій ОСОБА_1 порушив п.2.3а, 2.3б, 12.1 Правил дорожнього руху України та вчинив правопорушення, передбачене ст.124 КУпАП. Внаслідок ДТП механічні пошкодження завдано двадцяти одному транспортному засобу, копія постанови додається.

Згідно ч. 6 ст. 75 ГПК України передбачено, що вирок суду в кримінальному провадженні або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для господарського суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою.

Отже, особою з вини якої сталася ДТП та заподіяні збитки є водій відповідача, Приватного підприємства «Фа-Груп Компані», ОСОБА_1 .

Відповідно до норм ст. 11 ЦК України передбачено, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства.

Таким актом є Закон України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», який містить спеціальні норми щодо регулювання даних правовідносин.

За таких обставин, відповідно до положень пп. "а" п. 41.1 ст. 41 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» - надалі - Закон, Моторне (транспортне) страхове бюро України за рахунок коштів фонду захисту потерпілих відшкодовує шкоду на умовах, визначених цим Законом, у разі її заподіяння трнспортним засобом власник якого не застрахував свою цивільно-правову відповідальність, крім шкоди, заподіяної транспортному засобу, який не відповідає вимогам пункту 1.7 статті 1 цього Закону, та майну, яке знаходилося в такому транспортному засобі.

19.09.2019 на адресу Моторного (транспортного) страхового бюро України від водія автомобіля «Газель», д.н.з. НОМЕР_3 , ОСОБА_22 надійшло повідомлення про ДТП та заява про здійснення регламентної виплати.

Перевіркою бази даних МТСБУ було встановлено, що на момент ДТП цивільно-правова відповідальність водія автомобіля «Газель», д.н.з. НОМЕР_3 , застрахована в ПА «НАСК «Оранта», згідно полісу №АК/9560318, а цивільно-правова відповідальність водія «Камаз 53229», д.н.з. НОМЕР_1 , ОСОБА_1 застрахована в ПрАТ «СК «Європейський страховий альянс», за полісом №АМ/6096764.

Однак, постановою Північного апеляційного господарського суду від 28 серпня 2019 року, залишеною в силі постановою Верховного Суду від 05 листопада 2019 року встановлено, що транспортний засіб, «Камаз 53229», д.н.з. НОМЕР_1 , яким керував ОСОБА_1 , не був забезпечений, а сам поліс № АМ/6096764 обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності визнаний недійсним з моменту його укладення, тобто з 12.09.2018, що підтверджується листом страховика від 10.09.2019 та судовими рішеннями (містяться в матеріалах справи).

Тобто, цивільно-правова відповідальність водія автомобіля «Камаз 53229», д.н.з. НОМЕР_1 , ОСОБА_1 на момент ДТП застрахованою не була.

За таких обставин, відповідно до положень пп. "а" п. 41.1 ст. 41 Закону Моторне (транспортне) страхове бюро України за рахунок коштів фонду захисту потерпілих відшкодовує шкоду на умовах, визначених цим Законом, у разі її заподіяння транспортним засобом власник якого не застрахував свою цивільно-правову відповідальність.

В результаті вищевказаної події був пошкоджений автомобіль «Газель», д.н.з. НОМЕР_3 , що належить ОСОБА_22 та за кермом якого знаходився водій ОСОБА_3 , цивільно-правова відповідальність якого була застрахована в ПАТ «НАСК «Оранта» згідно Полісу №АК/95603188, строк дії якого з 17 грудня 2017 року по 16 грудня 2018 року.

Відповідно до положень п. 22.1 ст. 22 Закону при настанні страхового випадку страховик або МТСБУ відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна в результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров`ю, майну третьої особи.

Відповідно до положень ст. 29 Закону у зв`язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов`язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України. Якщо транспортний засіб необхідно, з поважних причин, помістити на стоянку, до розміру шкоди додаються також витрати на евакуацію транспортного засобу до стоянки та плата за послуги стоянки.

Згідно Звіту № 343/12-18 від 11 грудня 2018 року, складеного ФОП Болдаревим С.М. вартість відновлювального ремонту автомобіля «Газель», д.н.з. НОМЕР_3 з урахуванням зносу склала 40 911 грн. 75 коп.

Відповідно до положень ст. 9 Закону розмір страхової суми (регламентної виплати) за шкоду, заподіяну майну потерпілих на момент ДТП становить 100 000 грн.

До Моторного (транспортного) страхового бюро України надійшло тринадцять заяв від потерпілих осіб про виплати страхових відшкодувань за пошкодження транспортних засобів за подією, що мала місце 23.10.2018.

Відповідно до положень ч. 2 п. 9.2 ст. 9 Закону передбачено, у разі якщо загальний розмір шкоди за одним страховим випадком перевищує п`ятикратну страхову суму, відшкодування кожному потерпілому пропорційно зменшується.

Загальний розмір шкоди за страховими випадками, що мали місце 23.10.2018 року становить 784 936 грн. 51 коп.

З урахуванням положень ч. 1 п. 9.1 ст. 9 Закону МТСБУ відшкодувало шкоду кожному потерпілому пропорційно, відповідно до формули, де (розмір матеріального збитку завданого автомобілю визначеного на підставі звітів, ремонтних калькуляцій)*(500 000,00 грн. ліміт страхової суми за полісом обов`язкового страхування: 784 936,51 грн. (загальний розмір шкоди за страховим випадком).

Отже, у даному випадку, розмір матеріальної шкоди потерпілого склав суму 40 911 грн. 75 коп. без ПДВ (40 911,75 х 500 000) : 784 936,51 = 26 060 грн. 55 коп.

Таким чином, розмір регламентної виплати потерпілому склав 26 060 грн. 55 коп.

У зв`язку з настанням події, передбаченої п. п. "а" п. 41.1 ст. 41 Закону, МТСБУ 17 грудня 2019 року перерахувало потерпілому суму страхового відшкодування в розмірі 26 060 грн. 55 коп., що підтверджується наказом та платіжним дорученням, які додаються.

Згідно п. 38.2 ст. 38 цього Закону передбачено, що МТСБУ після сплати страхового відшкодування має право подати регресний позов до власника, водія транспортного засобу, який спричинив ДТП, який не застрахував свою цивільно-правову відповідальність, крім осіб, зазначених у пункті 13.1 ст. 13 цього Закону.

Згідно відповіді Головного сервісного центру МВС від 26 листопада 2020 року власником автомобіля «Камаз 53229», державний номерний знак НОМЕР_1 на момент ДТП, тобто на 23 жовтня 2018 року було Приватне підприємство «Коп-Сервіс» (код ЄДРПО 32454489).

Як вбачається з Єдиного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань у 2019 році відбувається перереєстрація Приватного підприємства «Коп-Сервіс» (код ЄДРПО 32454489) на Приватне підприємство «Фа-Груп Компані» (код ЄДРПО 32454489) з місцем реєстрації у м. Запоріжжя, по вулиці Фінальна, будинок 1 «б», тобто зміна найменування та місцезнаходження юридичної особи та складу засновників даного підприємства.

Однак, зміна найменування, місцезнаходження юридичної особи та складу засновників даного підприємства не звільняє останнє, як власника джерела підвищеної небезпеки від відповідальності перед потерпілими згідно ст. 1187 ЦК України.

Статтею 1166 Цивільного кодексу України передбачено, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоду, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Відповідно до ст. 1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку. Особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.

За приписами п. 1 ч. 1 ст. 1188 ЦК України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки відшкодовується на загальних підставах, а саме: шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою.

З огляду на що, дане підприємство, як власник джерела підвищеної небезпеки має відшкодувати позивачеві в порядку регресу суму страхового відшкодування в розмірі 37 775 грн. 06 коп.

Статтею 1191 ЦК України передбачено, що особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.

Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує право кожного на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

При цьому виконання рішень, винесених судом, є невід`ємною частиною «права на суд», адже в іншому випадку положення статті 6 Конвенції будуть позбавлені ефекту корисної дії (пункти 34, 37 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бурдов проти Росії»).

Крім того, у рішенні Європейського суду з прав людини від 17.05.2005 у справі «Чижов проти України» зазначено, що державі лежить позитивне зобов`язання організувати систему виконання рішень таким чином, щоб гарантувати виконання без жодних невиправданих затримок, і так, щоб ця система була ефективною як в теорії, так і на практиці, а затримка у виконанні рішення не повинна бути такою, що порушує саму сутність права, яке захищається відповідно до параграфу 1 статті б Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.

Суд зазначає, що у викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.05.2020 у справі № 909/636/16.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» (SERYAVINOTHERS v.) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі № 910/13407/17.

З огляду на вищевикладене, всі інші доводи та міркування учасників судового процесу не досліджуються судом, так як з огляду на встановлені фактичні обставини справи, суд дав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

Статтею 129 Конституції України визначено принципи рівності усіх учасників процесу перед законом і судом, змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, як одні з основних засад судочинства.

Отже, будь-яке рішення господарського суду повинно прийматися з дотриманням цих принципів, які виражені також у статтях Господарського процесуального кодексу України.

Згідно статті 13 Господарського процесуального кодексу України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (частина 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України).

За частиною 2 статті 74 Господарського процесуального кодексу України у разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.

Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів (частина 4 статті 74 Господарського процесуального кодексу України).

Обов`язок доказування, а отже, і подання доказів відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України покладено на сторони та інших учасників справи, однак, не позбавляє суд, у випадку, передбаченому статтею 74 Господарського процесуального кодексу України, витребувати у сторони ті чи інші докази.

На підставі статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Отже, встановивши наявність в особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з`ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і, відповідно, ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачеві у захисті.

Позивачем надано належні та допустимі докази на підтвердження своїх вимог.

Обставини, на які посилається позивач як на підставу своїх вимог, належним чином доведені і відповідачем не спростовані.

Враховуючи викладене, заявлені позовні вимоги про стягнення з відповідача страхового відшкодування у сумі 26 060 грн. 55 коп. підлягають задоволенню.

За таких обставин, судовий збір в розмірі 2 270 грн. 00 коп., в порядку ст. 129 ГПК України, підлягає стягненню з відповідача, оскільки спір до суду доведений з його вини.

Керуючись ст.ст. 129, 233, 238, 240, 241, 248, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги Моторного (транспортного) страхового бюро України (МТСБУ), м. Київ до Приватного підприємства "Фа-Груп Компані", м. Запоріжжя задовольнити.

Стягнути з Приватного підприємства "Фа-Груп Компані" (69106, м. Запоріжжя, вул. Фінальна, 1 б, ідентифікаційний код юридичної особи 32454489) на користь Моторного (транспортного) страхового бюро України (МТСБУ) (02154, м. Київ, Русанівський бульвар, буд. 8, ідентифікаційний код юридичної особи 21647131) 26 060 (двадцять шість тисяч шістдесят) грн. 71 коп. страхового відшкодування, 2 270 (дві тисячі двісті сімдесят) грн. 00 коп. судового збору. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення підписано 01.11.21р.

Суддя С.С. Дроздова

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення розміщено в Єдиному державному реєстрі судових рішень за веб-адресою у мережі Інтернет за посиланням: http://reyestr.court.gov.ua.