Рішення № 100702666, 27.10.2021, Господарський суд Донецької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

61022, м. Харків, пр. Науки, 5, тел.:(057) 702-07-99, факс: (057) 702-08-52,

гаряча лінія: (096) 068-16-02, E-mail: inbox@dn.arbitr.gov.ua,

код ЄДРПОУ: 03499901, UA628999980313141206083020002

_________________

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

27.10.2021 Справа № 905/1624/21

Господарський суд Донецької області у складі судді Зекунова Е.В., за участю секретаря судового засідання Бутенко П.Є., розглянувши матеріали позовної заяви Товариства з обмеженою відповідальністю «Машинері Груп» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Електросталь-Курахове» про стягнення 31 253,17 грн.,-

За участю представників сторін:

від позивача – не з`явився;

від відповідача – не з`явився;

ОБСАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Машинері Груп» звернулось до Господарського суду Донецької області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Електросталь-Курахове» про стягнення 31 253,17 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на порушення відповідачем умов Договору поставки товару №24102017-1 від 24.10.2017.

Ухвалою Господарського Донецької області від 30.08.2021 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі №905/1624/21 за правилами спрощеного позовного провадження; судове засідання призначено на 20.09.2021 року.

09.09.2021 до канцелярії Господарського Донецької області від позивача надійшло клопотання про долучення доказів до матеріалів справи.

Ухвалою Господарського Донецької області від 20.09.2021 відкладено розгляд справи на 27.10.2021 року.

У судове засідання 27.10.2021 представники позивача та відповідача не з`явились, про дату, час та місце судового засідання повідомлені належним чином. Відзив або будь-які пояснення на позов відповідач не надав.

Відповідно до частини першої пункту 3 статті 12 Господарського процесуального кодексу України спрощене позовне провадження призначене для розгляду малозначних справ, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи.

Для цілей цього Кодексу визначено поняття малозначних справ, а саме це справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а також справи незначної складності, визнані судом малозначними.

Частиною 1 статті 247 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що малозначні справи розглядаються у порядку спрощеного позовного провадження.

Частиною 8 статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.

З огляду на вищевикладене, господарський суд розглядає справу в порядку частині 8 статті 252 Господарського процесуального кодексу України за наявними в ній матеріалами.

Перевіривши матеріали справи, вирішивши питання чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин, господарський суд, -

ВСТАНОВИВ:

24.10.2017 року між Товариством з обмеженою відповідальність «Електросталь-Курахове» (далі – Покупець, Відповідач) та Товариством з обмеженою відповідальність «Машинері Груп» (далі – Постачальник, Позивач) було укладено договір № 24102017-1 (далі - Договір).

Відповідно до п.1.1. Договору Постачальник зобов`язався поставити, а Покупець прийняти та сплатити Продукцію в кількості, по ціні та в строки у відповідності до специфікацій до цього договору, які є невід`ємними частинами.

Обов`язки Постачальника в частині виконання строків поставки вважаються виконаними з моменту передачі Продукції на складі Покупця. Передача продукції здійснюється на підставі Акту приймання-передачі (п. 2.2. Договору).

Постачальник зобов`язаний представити разом з Продукцією наступні документи: сертифікат якості, рахунок-фактуру на оплату, видаткову накладну, товарно-транспортні документи. На дату виникнення податкових зобов`язань (або підстави для їх корегування відповідно до Податкового кодексу України) Постачальник складає податкову накладну в електронній формі (п.2.3. Договору).

Загальна сума Договору визначається як сумарна вартість Продукції, постачання якої здійснюється відповідно доданим до цього Договору специфікаціям (п. 3.1. Договору).

Умови оплати Продукції визначаються у відповідній специфікації які є невід`ємною частиною Договору. Моментом оплати вважається момент зарахування грошових коштів на поточний рахунок Постачальника (п. 3.2. Договору).

Строк дії Договору – з моменту підписання уповноваженими представниками обох сторін, скріплення печатками обох сторін до 31.12.2018 року (п.7.4. Договору).

Договір підписаний представниками сторін та засвідчений печатками цих підприємств.

24.10.2017 між ТОВ «Електросталь-Курахове» та ТОВ «Машинері Груп» складено та підписано специфікацію №1 до Договору № 24102017-1, відповідно до п.1 Постачальник зобов`язується поставити Покупцю наступну продукцію: Фронтальний навантажувач марки LOVOL, моделі FL966F-II, в/п-6 тн., вагою-20 тн., потужність двигуна 175/240 кВт/л.с Комплектація: керування робочим органом - джойстик, ківш об`ємом 3,5м3, двигун Shangchai SCI 1CB240.1G2B1, кондиціонер, електрогідравлічна коробка ZF-ліцензійна Китай, посиленні мости Meritor, рік випуску 2017, виробник: Lovol Heavy Industry Co., Ltd.

Також, у специфікації сторони визначили загальну вартість, яка становить 2 538 400,00 грн, в тому числі ПДВ 423 066,67 грн, що еквівалентно 95 000,00 дол. США, розрахованому по курсу продажі долара на УМВБ - 26,72000 грн за 1 долар станом на 24.10.2017 рік.

У випадку зміни міжбанківського курсу продажу долара до гривні на УМВБ України на день сплати (за даними сайту https://minfm.com.ua/currency/mb/) кінцева вартість Продукції в гривнах України підлягає перерахунку, що оформлюється окремою Угодою до цього договору (п.2).

Пунктом 3 Специфікації визначено умови сплати:

перший платіж - 10% протягом 10 днів з моменту підписання цієї специфікації;

другий платіж - 20% через 15-25 днів від дати першого платежу;

третій платіж - 20% через 25-35 днів від дати сплати першого платежу;

четвертий платіж - 50% після приймання Продукції на складі Покупця протягом 10-15 днів.

Умови поставки: DDP м. Курахове, склад ТОВ «Електросталь-Курахове» (п.4 Специфікації).

Строк поставки: 80 календарних днів з моменту здійснення Покупцем першого платежу передбаченого дійсною специфікацією (п.5 Специфікації).

22.02.2018 сторони Договору №24102017-1 від 24.10.2017 уклали Додаткову угоду №1 до договору № 24102017-1 та її змістом погодили наступне:

1. Виключити пункт 4.3 розділу 4. Відповідальність Сторін.

2. Пункт 3 Специфікації №1 від 24.10.2017 викласти в наступній редакції:

« 3. Умови оплати:

70% - аванс;

30% - кінцевий платіж, протягом 20 днів з моменту поставки Продукції на склад Покупця и виставлення рахунку Постачальником.»

3.Пункт 5 Специфікації №1 від 24.10.2017 викласти в наступній редакції:

« 5. Строк поставки: 7 календарних днів з моменту отримання передплати в розмірі 70% вартості Продукції, передбаченої дійсною специфікацією».

4. У всьому іншому, що не передбачено дійсною додатковою угодою, Сторони керуються положеннями Договору №24102017-1 від 24.10.2017 року.

За наслідками поставки між сторонами було погоджено та підписано уповноваженими особами Позивача та Відповідача акт приймання-передачі обладнання від 15.08.2018, видаткову накладну №105 від 15.08.2018, ТТН №Р105 від 15.08.2018.

Отримавши Продукцію за Договором, у Відповідача перед Позивачем, згідно умов Договору, виникли зобов`язання по оплаті грошових коштів за отриману Продукцію на загальну суму 2 562 044,84 грн.

ТОВ «Електросталь-Курахове» частково виконало свої зобов`язання визначені договором та специфікацією, що підтверджується платіжними дорученнями №206 від 27.11.2017 на суму 150000,00 грн, №238 від 29.11.2017 на суму 105976,28 грн, №406 від 13.12.2017 на суму 200000,00 грн, №584 від 22.12.2017 на суму 100000,00 грн, №96 від 09.01.2018 на суму 50000,00 грн, №131 від 10.01.2018 на суму 50000,00 грн, №585 від 30.01.2018 на суму 100000,00 грн, №674 від 02.02.2018 на суму 50000,00 грн, №1140 від 26.02.2018 на суму 100000,00 грн, №1308 від 05.03.2018 на суму 100000,00 грн, №1693 від 20.03.2018 на суму 100000,00 грн, №2001 від 02.04.2018 на суму 50000,00 грн, №2751 від 08.05.2018 на суму 100000,00 грн, №2875 від 14.05.2018 на суму 100000,00 грн, №3182 від 24.05.2018 на суму 250000,00 грн, №3717 від 12.06.2018 на суму 100000,00 грн, №4240 від 27.06.2018 на суму 70903,72 грн, №5046 від 25.07.2018 на суму 100000,00 грн, №5122 від 27.07.2018 на суму 100000,00 грн, №6023 від 28.08.2018 на суму 75000,00 грн, №6104 від 29.08.2018 на суму 250000,00 грн, №6135 від 30.08.2018 на суму 25000,00 грн, №6376 від 06.09.2018 на суму 211520,00 грн.

Отже, з урахуванням часткової сплати Відповідачем заборгованості, сума основної заборгованості ТОВ «Електросталь-Курахове» перед ТОВ «Машинері Груп» склала 23 664,84 грн.

Актом звірки взаємних розрахунків за період 01.10.2017 по 24.10.2019, Відповідач підтвердив, що заборгованість ТОВ «Електросталь-Курахове» перед ТОВ «Машинері Груп» складає 23664,84 грн.

Вважаючи порушеним своє право, ТОВ «Машинері Груп» звернулося до Господарського суду з позовом про стягнення з ТОВ «Електросталь-Курахове» основної заборгованості у розмірі 23664,84 грн., 3% річних у розмірі 2098,72 грн та інфляційних втрат у розмірі 5489,61 грн.

Спірні правовідносини, що виникли між сторонами, регулюються нормами Цивільного та Господарського кодексів України, а також умовами Договору №24102017-1 від 24.10.2017 року.

Статтею 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачено, що цивільні права і обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також з дій осіб, що не передбачені актами цивільного законодавства, але за аналогією породжують цивільні права і обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ст.509 Цивільного кодексу України, ст.173 Господарського кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Зобов`язання згідно із ст.ст.11, 509 Цивільного кодексу України, ст.174 Господарського кодексу України виникають, зокрема, з договору та інших правочинів.

Згідно вимог ст.ст.525, 615 Цивільного кодексу України одностороння відмова від виконання зобов`язання і одностороння зміна умов договору не допускаються.

За приписом ст.526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За змістом ст.193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Статтею 530 ЦК України передбачено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

У відповідності до ч. 1 ст. 629 ЦК України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Судом встановлено, що укладений між сторонами Договір №24102017-1 від 24.10.2017 за своєю правовою природою є договором поставки.

Частиною 1 статті 265 Господарського кодексу України визначено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст.712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Частиною 1 ст. 655 Цивільного кодексу України визначено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити а нього певну грошову суму.

Згідно з ч.1 ст.692 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Згідно ст. 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Статтею 664 ЦК України визначено, що обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов`язку передати товар. Якщо з договору купівлі-продажу не випливає обов`язок продавця доставити товар або передати товар у його місцезнаходженні, обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент здачі товару перевізникові або організації зв`язку для доставки покупцеві.

Згідно ст. 663 ЦК України, продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

На підтвердження поставки товару позивачем до матеріалів справи додано копію видаткової накладної. Судом встановлено, що видаткова накладна містить посилання на Договір №24102017-1, як на підставу поставки. Видаткова накладна містять підписи повноважних осіб позивача та відповідача, які скріплено відбитками печаток обох сторін.

Отже, підписання представником покупця видаткової накладної, яка є первинним обліковим документом у розумінні Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» і фіксує факт здійснення господарської операції та встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов`язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар.

Також, вказана заборгованість підтверджується підписаним між сторонами актом звіряння взаємних розрахунків станом на 24.10.2019.

Відповідно до вимог чинного законодавства акт звірки розрахунків у сфері бухгалтерського обліку та звітності не є зведеним обліковим документом, а є лише технічним (фіксуючим) документом. Акт відображає стан заборгованості та в окремих випадках - рух коштів у бухгалтерському обліку підприємства та має інформаційний характер, тобто має статус документа, який підтверджує ведення бухгалтерського обліку спірних господарських операцій обома сторонами спірних правовідносин. Сам по собі акт звірки розрахунків не є належним доказом факту здійснення будь-яких господарських операцій: поставки, надання послуг, оскільки не є первинним бухгалтерським документом.

Разом з цим, акт звірки може вважатися доказом у справі в підтвердження певних обставин, зокрема в підтвердження наявності заборгованості суб`єкта господарювання, її розміру, визнання боржником такої заборгованості тощо. Підписання акту звірки, у якому зазначено розмір заборгованості, уповноваженою особою боржника, та підтвердження наявності такого боргу первинними документами свідчить про визнання боржником такого боргу.

Аналогічна позиція викладена у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 05.03.2019. у справі №910/1389/18.

Оскільки звірки взаємних розрахунків підписаний та скріплений печатками сторін, вказане свідчить про визнання відповідачем заборгованості в розмірі 23644,84 грн.

Таким чином, матеріалами справи підтверджено, що станом на день звернення до суду та на день вирішення спору в суді у Відповідача існує заборгованість перед Позивачем за №24102017-1 від 24.10.2017 року в сумі 23664,84 грн.

Доказів погашення Відповідачем заборгованості перед Позивачем у заявленій сумі матеріали справи не містять.

Враховуючи викладене, господарський суд вважає обґрунтованими позовні вимоги про стягнення заборгованості з відповідача в сумі 23664,84 грн за Договором №24102017-1 від 24.10.2017 року та такими, що підлягають задоволенню.

У зв`язку з порушенням строку виконання відповідачем грошових зобов`язань, позивачем на підставі ст. 625 ЦК України була заявлена вимога про стягнення з відповідача 3% річних.

Згідно зі ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

У разі порушення зобов`язання, настають наслідки, передбачені договором або законом (ст. 611 ЦК України).

Виходячи з вимог частини 2 статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

В силу приписів статей 524, 533-535, 625 ЦК України грошовим є зобов`язання, яке виражається в грошових одиницях України (грошовому еквіваленті в іноземній валюті), тобто будь-яке зобов`язання зі сплати коштів.

Таким чином, грошовим зобов`язанням є таке правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана сплатити гроші на користь другої сторони (кредитора), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Нарахування 3% річних здійснено позивачем за період з 06.09.2018 по 20.08.2021 на суму заборгованості 23664,84 грн.

Перевіривши за допомогою калькулятора інформаційної бази ЛІГА:ЗАКОН розрахунок 3% річних за простроченим зобов`язанням відповідача в межах періоду заявленого позивачем, суд встановив його арифметично вірним, у зв`язку з чим сума 3% річних підлягає стягненню з відповідача в заявленому розмірі – 2098,72 грн.

Також позивачем нараховані інфляційні втрати за період з 06.09.2018 по 31.07.2021 в сумі 5489,61 грн.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних не мають характеру штрафних санкцій і є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Таким чином, кредитор вправі вимагати, в тому числі в судовому порядку, сплати боржником сум інфляційних нарахувань та процентів річних за весь час прострочення, навіть, якщо умовами договору не передбачено стягнення інфляційних та 3% річних

При перевірці розрахунку інфляції суд враховує правовий висновок, зроблений Об`єднаною палатою Касаційного господарського суду у справі № 910/13071/19, за яким суд роз`яснив, що сума боргу, внесена за період з 1 до 15 числа включно відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо суму внесено з 16 до 31 числа місяця, то розрахунок починається з наступного місяця. За аналогією, якщо погашення заборгованості відбулося з 1 по 15 число включно відповідного місяця - інфляційна складова розраховується без урахування цього місяця, а якщо з 16 до 31 числа місяця - інфляційна складова розраховується з урахуванням цього місяця.

У постанові Верховного Суду від 24.04.2019 у справі №910/5625/18 викладено таку правову позицію: "якщо прострочення відповідачем виконання зобов`язання з оплати становить менше місяця, то в такому випадку виключається застосування до відповідача відповідальності, передбаченої частиною другою статті 625 ЦК України - стягнення інфляційних втрат за такий місяць.

Перевіривши за допомогою калькулятора інформаційної бази ЛІГА:ЗАКОН розрахунок інфляційних втрат за простроченим зобов`язанням відповідача в межах періоду заявленого позивачем, суд встановив його арифметично вірним, у зв`язку з чим сума інфляційних втрат підлягає стягненню з відповідача в заявленому розмірі – 5489,61 грн.

Щодо витрат Позивача на правову допомогу, суд зазначає наступне.

У позовній заяві ТОВ «Машинері Груп» просить стягнути з ТОВ «Електросталь-Курахове» витрати на правову допомогу в сумі 5000,00 грн.

Відповідно до ч.1, п.1 ч.3 ст.123 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

За змістом ч.1 ст.126 вказаного кодексу України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (ч.2 ст.126 Господарського процесуального кодексу України).

За приписами ч.8 ст.129 Господарського процесуального кодексу України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч.3 ст.126 Господарського процесуального кодексу України).

Водночас, за змістом ч.4 ст.126 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог ч.4 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч.5 ст.126 Господарського процесуального кодексу України).

У розумінні положень ч.5 ст.126 Господарського процесуального кодексу України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

Загальне правило розподілу судових витрат визначене в ч.4 ст.129 Господарського процесуального кодексу України. Разом із тим, у ч.5 наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.

Зокрема, відповідно до ч.5 ст.129 Господарського процесуального кодексу України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.

Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого ч.4 ст.129 Господарського процесуального кодексу України, визначені також положеннями ч.ч.6, 7, 9 ст.129 цього Кодексу.

Таким чином, зважаючи на наведені положення законодавства, у разі недотримання вимог ч.5 ст.126 Господарського процесуального кодексу України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони.

Водночас під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені ч.ч.5-7, 9 ст.129 Господарського процесуального кодексу України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

У такому випадку суд, керуючись частинами 5-7, 9 ст.129 зазначеного Кодексу, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому, в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

Крім того, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі ст.41 Конвенції. Зокрема заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі East/West Alliance Limited проти України, заява №19336/04, п.269).

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі Лавентс проти Латвії зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

У визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема, але не виключно: встановлені нормативно-правовими актами норми видатків на службові відрядження (якщо їх установлено); вартість економних транспортних послуг; час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; наявні відомості органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалість розгляду і складність справи тощо.

На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу позивачем надано: договір №01/12-2020/м від 01.12.2020 року, додаткову угоду №19/08-21 від 19.08.2021 до договору №01/12-2020/м від 01.12.2020, акт №20/08-21 приймання-передачі наданої правової допомоги від 20.08.2021, платіжне доручення №810 від 20.08.2021 на суму 5000,00 грн.

Як вказувалось, обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Наразі, клопотання про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу адвоката та заперечень стосовно розміру заявлених позивачем витрат на правничу допомогу, понесених у зв`язку із розглядом справи, не надходило.

Отже, з огляду на положення ч.4 ст.126 Господарського процесуального кодексу України, беручи до уваги співмірність витрат на оплату послуг адвоката із ціною позову та складністю справи, дослідивши надані позивачем докази в підтвердження витрат на професійну правничу допомогу, виходячи із загальних засад цивільного законодавства щодо справедливості, добросовісності та розумності, принципу співмірності та розумності судових витрат, суд дійшов висновку, що належні до компенсації відповідачем витрати на професійну правничу допомогу підлягають задоволенню у заявленому позивачем розмірі, а саме в сумі 5000,00 грн.

Відповідно до ст.13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності.

Згідно з п.4 ч.3 ст.129 Конституції України та статями 73, 74, 77, 79 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Враховуючи вищевикладене, дослідивши умови договору, надавши відповідну юридичну оцінку всім доказам на які посилається позивач, як на підставу своїх вимог, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення позову.

У відповідності до статті 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається на Товариство з обмеженою відповідальність «Електросталь-Курахове».

Керуючись ст.ст.12, 13, 73, 74, 76, 77, 79, 86, 91, 129, 236-238, 240, 241, 247, 252 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Машинері Груп» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Електросталь-Курахове» про стягнення 31 253,17 грн - задовольнити повністю.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Електросталь-Курахове» (85612, Донецька обл., Мар`їнський р-н, місто Курахове, Промислова зона, будинок 115, код ЄДРПОУ 41491822) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Машинері Груп» (61037, Харківська обл., місто Харків, пр.Московський, будинок 247, офіс 44, код ЄДРПОУ 39193728) основний борг в сумі 23664,84 грн, 3% річних в сумі 2098,72 грн, інфляційні втрати в сумі 5489,61 грн, судовий збір в сумі 2270,00 грн, а також витрати на правову допомогу в сумі 5000,00 грн.

Рішення прийняте у нарадчій кімнаті, його вступну та резолютивну частини проголошено у судовому засіданні 27 жовтня 2021 року.

Повний текст рішення складено та підписано 01.11.2021 року.

Після набрання рішенням законної сили видати наказ у встановленому порядку.

Рішення Господарського суду Донецької області набирає законної сили за правилами, встановленими статтею 241 Господарського процесуального кодексу України та може бути оскаржене до Східного апеляційного господарського суду в порядку, передбаченому главою 1 розділу ІV Господарського процесуального кодексу України.

Суддя Е.В. Зекунов