Рішення № 100699041, 01.11.2021, Київський районний суд м. Одеси

____________________Справа № 947/10854/21

Провадження № 2/947/2599/21

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01.11.2021 року Київський районний суд м. Одеси у складі:

головуючого - судді Васильків Олени Василівни,

секретаря судового засідання - Бродецької Тетяни Вікторівни,

розглянувши в спрощеному позовному провадженні без повідомлення (виклику) сторінв м. Одесі цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) до Товариства з обмеженою відповідальністю «Ексімфуд» (код ЄДРПОУ 38110567, місце знаходження: м. Одеса, вул. Ак. Корольова, буд. 29-А, к. 118) про зміну дати, формулювання причин звільнення та зобов`язання видати трудову книжку, -

ВСТАНОВИВ:

І. ПРОЦЕДУРА

08.04.2021 року позивач ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом, в якому просить зобов`язати ТОВ «Ексімфуд» змінити дату і формування причини звільнення, вказавши дату і формулювання - звільнити ОСОБА_1 з 03 березня 2020 року на підставі ч. 1 ст. 38 КЗпП України, видати трудову книжку та стягнути на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримання видачі трудової книжки.

Ухвалою від 30.04.2021 року провадження у справі відкрито та призначено справу до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами.

09.06.2021 року від ТОВ «Ексімфуд» до суду надійшло клопотання про розгляд справи за правилами загального позовного провадження.

Ухвалою Київського районного суду м. Одеси від 14.06.2021 року клопотання було повернуто заявнику без розгляду.

22.07.2021 року від ТОВ «Ексімфуд» до суду надійшов відзив на позовну заяву.

22.07.2021 року від ТОВ «Ексімфуд» до суду надійшло клопотання про розгляд справи за правилами загального позовного провадження.

Ухвалою суду від 23.07.2021 року вказане клопотання було залишено без задоволення.

14.09.2021 року до суду надійшли письмові пояснення від представника відповідача - адвоката Оксюта В.В.

Відповідно до ч. 5 ст. 274 ЦПК України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.

На підставі викладеного суд вважає можливим розглянути справу по суті.

ІІ. АРГУМЕНТИ (ДОВОДИ) УЧАСНИКІВ СПРАВИ

В позовних вимогах позивач посилається на те, що вона працювала у відповідача з 01.04.2019 року на посаді помічника менеджера ЗЕД. 23.03.2021 року перевіряючи у органах Пенсійного фонду України нарахування пенсійного стажу, їй стало відомо, що вона була звільнена з займаної посади на ТОВ «Ексімфуд» з підстав передбачених п. 4 ст. 40 КЗпП України за прогул (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.

Наприкінці 2019 року у ТОВ «Ексімфуд» відбулася криза керівництва даного підприємства, що позначилось як на роботі товариства так і на взаємовідносинах в колективі. У лютому 2020 року відповідачем було порушено трудове законодавство щодо порядку та строків виплати заробітної платні, які передбачені ст. 115 КЗпП України та зміну фактичного місцезнаходження фірми (відповідач переїхав в інший офіс) без повідомлення про ці зміни працівників. Заробітна плата не нараховувалась з 01 лютого 2020 року. Наведені факти стали підставою для прийняття позивачем рішення про звільнення з займаної посади за власним бажанням.

10.02.2020 року відповідно до вимог ст. 38 КЗпП України ОСОБА_1 особисто директору підприємства була подана заява про звільнення за власним бажанням, однак останній почав вимагати переписати заяву та вказати нову дату звільнення, для того щоб не сплачувати заробітну платню за лютий 2020 року.

14.02.2020 року ОСОБА_1 відправила на юридичну адресу ТОВ «Ексімфуд» заяву про звільнення з займаної посади за власним бажанням ціним листом з описом вкладення. Вказана заява була отримана відповідачем 18.02.2020 року. Відповідно до вимог ст. 38 КЗпП України роботодавець повинен був звільнити позивача за власним бажанням 03.03.2020 року. Однак позивач була звільнена відповідачем 01.07.2020 року з підстав передбачених ст. 40 КЗпП України (за прогул).

ОСОБА_1 зазначає, що підстав для звільнення її з посади за прогул не було, оскільки станом на 01.07.2020 року вона вже майже чотири місяця як припинила трудові відносини з ТОВ «Ексімфуд». Позивач наполягає на тому, що вона була в праві розірвати трудовий договір з відповідачем, попередивши його письмово про це за два тижня, а відповідач зобов`язаний був провести її звільнення відповідно до наданої нею заяви.

Крім того, в порушення вимог ст. 47 КЗпП України відповідачем на теперішній час не надано ОСОБА_1 ані трудової книжки, ані наказу про звільнення. Несвоєчасна видача трудової книжки призвела до того, що позивач позбавлена законного права на працевлаштування, а тому змушена виконувати роботи за сумісництвом, що в свою чергу впливає на розмір отриманого заробітку. Відповідно до вимог ст. 235 КЗпП України, за несвоєчасне видання трудової книжки працівнику роботодавець повинен сплатити йому середній заробіток за час затримки. Сума середнього заробітку за час затримки видачи трудової книжки позивача з моменту несвоєчасної видачи до подання позову до суду складає 56 511,00 грн.

На підставі викладеного позивач змушена звернутися до суду за захистом своїх прав та інтересів.

22.07.2021 року від представника відповідача - ОСОБА_2 надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого відповідач позовні вимоги не визнає у повному обсязі та заперечує проти їх задоволення. Представник відповідача зазначає, що 03.02.2020 року директор ТОВ «Ексімфуд» підписав договір № А -1/2020 оренди нежитлових приміщень, підписання договору відбулося в робочій час, та в той же день працівників підприємства було повідомлено про переїзд до нового приміщення з 10 по 14 лютого 2020 року, яке знаходиться за адресою: м. Одеса, вул. Балківська, 185. А тому ствердження позивача стосовно того, що про зміну фактичного місцезнаходження товариства не було повідомлено його працівників є такими, що не відповідають дійсності. З моменту переїзду до нового офісу позивач на роботі не з`являлася без поважних причин.

Крім того, до позовної заяви позивачем не надано доказів того, що 10.02.2020 року вона особисто подавала директору ТОВ «Ексімфуд» заяву про звільнення. Заяву надіслану 14.02.2020 року поштою відповідач також не отримував, а роздруківка з сайту Укрпошти про вручення не є належним доказом. Директор ТОВ «Ексімфуд» вперше дізнався про існування заяви про звільнення з позовної заяви.

Відповідно до наданої до позовної заяви Форми ОК - 7 позивач почала отримувати пенсійні відрахування у лютому 2020 року від ТОВ «ВАЛЄКС ГРУП», що є підтвердженням того, що у лютому 2020 року ОСОБА_1 працевлаштувалася у іншій компанії, а тому навмисно не з`являлася за своїм фактичним місцем праці. Таким чином, у ТОВ «Ексімфуд» були підстави не нараховувати позивачу заробітну плату за лютий 2020 року.

З огляду на наведене звільнення позивача за прогули було законним та вмотивованим.

Що стосується трудової книжки, то відповідач зазначає, що затримка у її видачі відбулася не з вини ТОВ «Ексімфуд», а тому відсутні підстави для стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за весь час затримання видачі трудової книжки.

Також, відповідач вказує, що протягом 2019 року відносно майна та власників ТОВ «Ексімфуд» було скоєно ряд кримінальних злочинів таких як крадіжка поєднана з проникненням у житло, інше приміщення чи сховище або що завдала значної шкоди потерпілому, викрадення, привласнення, вимагання документів, штампів, печаток, заволодіння ними шляхом шахрайства чи зловживання службовим становищем або їх пошкодження, підроблення документів, печаток, штампів та бланків, збут чи використання підроблених документів, печаток,штампів. За даними фактами органами досудового розслідування зареєстровано кримінальні провадження по ст. 357 ч.1 КК України за №12020160480000544 від 21.02.2020 року, по ст.185 ч.1 КК України за № 12020160480002295 від 09.09.2020 року, по ст.358 ч.1 КК України за № 120201166480000145 від 12.08.2020 року та ведеться досудове розслідування. В усіх зазначених кримінальних провадженнях директор ТОВ «Ексімфуд» визнаний потерпілим, а одним з фігурантів кримінального провадження є ОСОБА_1 .

У письмових поясненнях представник відповідача - адвокат Оксюта В.В. зазначає, що позивачем не надано доказів того, що вона дійсно була працевлаштована у ТОВ «Ексімфуд», та передавала комусь з керівництва компанією свою трудову книжку. В заяві про звільнення, яка додана до матеріалів справи не вказана адреса позивача та не міститься вимога про повернення трудової книги або згода на те, щоб трудову книжку відправили їй поштою, позивач не запитала у ТОВ «Ексімфуд» нової адреси місцезнаходження офісу та не запропонувала особисто з`явитися за трудовою книжкою. Крім того, після подання заяви про звільнення за власним бажанням працівник зобов`язаний відпрацювати 14 днів. Однак матеріали справи свідчать про те, що у лютому 2020 року позивач мала вже інше місце роботи. Станом на 14.02.2020 року ОСОБА_1 працювала у ТОВ «ВАЛЄКС ГРУП», на роботу у ТОВ «Ексімфуд» вона не з`являлася з 03.02.2020 року. Таким чином представник відповідача вважає, що трудова книга позивача знаходиться у ТОВ «ВАЛЄКС ГРУП».

За таких обставин відповідач цілком правомірно з дотриманням вимог чинного законодавства здійснив звільнення позивача за прогули.

Відповідач також наполягає на тому, що позивачем пропущено строк звернення до суду встановлений ст. 233 КЗпП України, так як про порушення своїх прав (можливе порушення) вона могла дізналася одразу після подання заяви про звільнення шляхом направлення відповідного запиту на адресу відповідача, або з особистого кабінету на офіційному сайті ПФУ.

ІІІ. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ

В ході розгляду справи судом встановлено, що з 01.04.2019 року ОСОБА_1 працювала в ТОВ «Ексімфуд» на посаді помічника менеджера ЗЕД, а 06.05.2020 року вона була прийнята на роботу у ТОВ «ВАЛЄКС ГРУП», що підтверджується даними персоніфікованого обліку ПФУ та реєстром застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування /а.с.32-33/.

Відповідно до виписки з рахунку приватного клієнта АК «Південний» № 090000-2021/0324 від 24.03.2021 року з 17.04.2019 року по 31.01.2020 року ОСОБА_1 отримувала заробітну плату та аванси згідно платіжних відомостей /а.с. 30-31/.

14.02.2020 року позивачем на адресу відповідача ціним листом з описом вкладення була відправлена заява про звільнення її з займаної посади за власним бажанням з 28.02.2020 року /а.с. 34-36/. Даний лист був отриманий ТОВ «Ексімфуд» 18.02.2020 року /а.с. 37/.

23.03.2021 року перевіряючи у органах Пенсійного фонду України нарахування пенсійного стажу, позивачу стало відомо, що вона була звільнена з займаної посади на ТОВ «Ексімфуд» з підстав передбачених п. 4 ст. 40 КЗпП України за прогул (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.

Відповідно до даних персоніфікованого обліку ПФУ та реєстром застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування 01.07.2020 року ОСОБА_1 була звільнена з посади, яку займала у ТОВ «Ексімфуд» /а.с. 32/.

IV. ПРАВОВІ НОРМИ, ЩО ПІДЛЯГАЮТЬ ЗАСТОСУВАННЮ

Згідно із ст. 38 КЗпП України, працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні. У разі, коли заява працівника про звільнення з роботи за власним бажанням зумовлена неможливістю продовжувати роботу (переїзд на нове місце проживання; переведення чоловіка або дружини на роботу в іншу місцевість; вступ до навчального закладу; неможливість проживання у даній місцевості, підтверджена медичним висновком; вагітність; догляд за дитиною до досягнення нею чотирнадцятирічного віку або дитиною з інвалідністю; догляд за хворим членом сім`ї відповідно до медичного висновку або особою з інвалідністю I групи; вихід на пенсію; прийняття на роботу за конкурсом, а також з інших поважних причин), власник або уповноважений ним орган повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник. Якщо працівник після закінчення строку попередження про звільнення не залишив роботи і не вимагає розірвання трудового договору, власник або уповноважений ним орган не вправі звільнити його за поданою раніше заявою, крім випадків, коли на його місце запрошено іншого працівника, якому відповідно до законодавства не може бути відмовлено в укладенні трудового договору. Працівник має право у визначений ним строк розірвати трудовий договір за власним бажанням, якщо власник або уповноважений ним орган не виконує законодавство про працю, умови колективного чи трудового договору.

Пунктом 4 ч.1 ст. 40 КЗпП України передбачено, що трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.

За змістом ст.139 КЗпП України працівники зобов`язані працювати чесно і сумлінно, своєчасно і точно виконувати розпорядження власника або уповноваженого ним органу, додержувати трудової і технологічної дисципліни, вимог нормативних актів про охорону праці, дбайливо ставитися до майна власника, з яким укладено трудовий договір.

Статтею 47 КЗпП України передбачено обов`язок власника або уповноваженого ним органу видати працівнику в день звільнення належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені у статті 116 КЗпП України. У разі звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу він зобов`язаний також у день звільнення видати йому копію наказу про звільнення з роботи.

V. ОЦІНКА ДОВОДІВ УЧАСНИКІВ СПРАВИ ТА ВИСНОВКИ СУДУ

Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно з ч. 3 ст. 3 ЦК України, провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до ч. 1-3 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом.

Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

У позовній заяві позивач просить змінити дату та формулювання причин звільнення - з звільнення за ст. 40 КЗпП України (за прогули) на звільнення за ст. 38 КЗпП України (за власним бажання).

Змінити формулювання причини звільнення можна тоді, коли є законна підстава для звільнення, роботодавець здійснив звільнення, але на підставі іншої норми законодавства - тієї, що не відповідає обставинам звільнення, отже такої, що є незаконною, а тому і підлягає зміні на ту, яка буде законною.

Розірвання трудового договору за статтею 38 КЗпП України є різновидом припинення трудових відносин в односторонньому порядку. Правове значення для припинення трудового договору має письмово викладена ініціатива працівника з наміром припинити трудові відносини, що доведена до відома роботодавця в установленому законом порядку. Для припинення трудового договору за цією підставою не має значення, чи була погоджена ця ініціатива з роботодавцем та чи згідний він з такою вимогою робітника. Для працівника виявлення цієї ініціативи створює лише один обов`язок - продовжувати виконання усіх умов трудового договору протягом двох тижнів від дня подання роботодавцю такої заяви. Трудові відносини припиняються незалежно від того, чи видано роботодавцем наказ про звільнення працівника, чи не вчинено такої дії. Відсутність такого наказу не зобов`язує працівника надалі виконувати покладені на нього трудові обов`язки та не продовжує дії трудового договору.

Аналогічна позиція викладена у постанові Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 12.04.2018 року, справа №545/2544/13-ц.

Матеріали справи містять підтвердження того, що позивач після відправлення 14.02.2020 року відповідачу заяви про звільнення за власним бажанням з 28.02.2020 року на робочому місті не з`являлася, свої трудові зобов`язання не виконувала.

Суд критично ставиться до ствердження позивача стосовного зміни відповідачем фактичного місцезнаходження без повідомлення працівників, оскільки вважає, що дізнатися нову адресу роботодавця ОСОБА_1 могла наприклад за допомогою засобів телефонного зв`язку, у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань містіться вся інформація про відповідача у тому числі і мобільний номер телефону.

Відповідно до норм п. 4 ст. 40 КЗпП України роботодавець має право звільнити працівника з займаної посади за прогул (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.

Вищезазначені вимоги закону свідчать, що не вихід працівника на роботу без поважних причин протягом двох тижнів з дня подання заяви про звільнення за власним бажанням, дає законне право роботодавцю звільнити такого працівника за прогул без поважних причин.

Вичерпного переліку поважних причин відсутності на роботі в законодавстві України не існує, у кожному окремому випадку оцінка поважності причини відсутності на роботі дається виходячи з конкретних обставин.

Ухвалою Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 31.10.2002 р. № 6-10006кс02 визначено, що вирішуючи питання про поважність причин відсутності на роботі працівника, звільненого за п. 4 ст. 40 КЗпП, суд повинен виходити з конкретних обставин і враховувати будь-які докази із передбачених ст. 27 Цивільно процесуального кодексу, далі - ЦПК. (на сьогоднішній день ст. 43 Цивільного процесуального кодексу України). При цьому відсутність працівника за станом здоров`я може підтверджуватися не тільки лікарняним листком чи довідкою медичної установи, а й показаннями свідків та іншими доказами.

Поважними можуть бути визнані і причини сімейно-побутового характеру, якщо вихід працівника на роботу за наявності таких причин міг би заподіяти працівникові або іншим особам шкоду, що значно перевищує ту шкоду, що заподіяна власникові невиходом на роботу (див. лист Мінпраці від 20.11.2006 р. № 270/06/187-06).

Оцінка причин порушення трудової дисципліни (в т. ч. вчинення прогулу) як поважних може здійснюватися як безпосередньо власником або уповноваженим ним органом, так і органом, до якого здійснюється оскарження накладення дисциплінарного стягнення (комісією по трудових спорах, судом).

Відповідно до ст. 43 ЦПК України, якою передбачені права та обов`язки учасників справи і вони зобов`язані, зокрема, сприяти своєчасному, всебічному, повному та об`єктивному встановленню всіх обставин справи; подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази, виконувати інші процесуальні обов`язки, визначені законом або судом.

Відповідно до ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно із ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частиною 3 ст. 12 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (стаття 80 ЦПК України).

Обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів.

Відповідно до ч. 1-3 ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

З 14.02.2020 року позивач не з`являлась на роботі у ТОВ «Ексімфуд». При цьому ОСОБА_1 не надано суду жодного належного та допустимого доказу того, що вона була присутня на робочому місті протягом двох тижнів з моменту подання заяви про звільнення з поважних підстав.

Відсутність працівника на робочому місці без поважних причин є порушенням трудової дисципліни та тягне за собою накладення дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення за ст. 40 КЗпП України.

З огляду на наведене, суд приходить до висновку, що звільнення 01.07.2020 року ОСОБА_1 з займаної посади в ТОВ «Ексімфуд» з підстав передбачених ст. 40 КЗпП України (за прогул) є законним та обґрунтованим. А тому позовна вимога про зміну дати і формування причини звільнення є такою, що не підлягає задоволенню.

Що стосується вимоги позивача про видачу трудової книжки та стягнення на її користь середнього заробітку за весь час затримання видачі трудової книжки, то суд зазначає наступне.

З моменту відправлення відповідачу заяву про звільнення за власним бажанням 14.02.2020 року позивач жодних дій спрямованої на встановлення підстав звільнення та отримання трудової книжки не вчиняла, з заявою про видачу трудової книжки до відповідача не зверталась, до офісу ТОВ «Ексімфуд» з метою отримання трудової книжки не з`являлася.

Відповідно до пунктів 2.4, 2.5 Інструкції «Про порядок ведення трудових книжок працівників», затвердженої наказом Мінпраці, Міністерством юстиції та Міністерством соціального захисту населення від 29 липня 1993 року № 58, записи в трудову книжку при звільненні вносяться власником або уповноваженим ним органом після видачі наказу; з кожним записом, який вноситься до трудової книжки на підставі наказу про звільнення, власник зобов`язаний ознайомити працівника під розписку в особовій картці, а відповідно до пункту 4 цієї Інструкції власник або уповноважений ним орган зобов`язаний видати працівнику його трудову книжку в день звільнення з внесеним до неї записом про звільнення.

Згідно з пунктом 4.1 та пунктом 4.2 Інструкції при затримці видачі трудової книжки з вини власника або уповноваженого ним органу працівникові сплачується середній заробіток за весь час вимушеного прогулу. Днем звільнення в такому разі вважається день видачі трудової книжки. Про новий день звільнення видається наказ і вноситься запис до трудової книжки працівника. Раніше внесений запис про день звільнення визнається недійсним. Якщо працівник відсутній на роботі в день звільнення, то власник або уповноважений ним орган в цей день надсилає йому поштове повідомлення із вказівкою про необхідність отримання трудової книжки.

Зазначені норми закону вказують на обов`язок роботодавця віддати звільненому працівнику трудову книжку, але вони не містять вказівок на обов`язок роботодавця відправити вказаний документ працівнику поштою на його адресу, або знайти інший спосіб передати особі його трудову книжку, у разі якщо працівник особисто не з`явився до офісу підприємства з метою отримання трудової книжки.

Частиною п`ятою статті 235 КЗпП України передбачено, що у разі затримки видачі трудової книжки з вини власника або уповноваженого ним органу працівникові виплачується середній заробіток за весь час вимушеного прогулу.

Верховний суд у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду своєю постановою у справі № 501/2316/15-ц від 26.08.2020 року роз`яснив, що вимушеним прогулом визначається період часу, з якого почалось порушення трудових прав працівника (незаконне звільнення або переведення на іншу роботу, неправильне зазначення формулювання причин звільнення або затримки видачі трудової книжки при звільненні) до моменту поновлення таких прав, тобто ухвалення рішення про поновлення працівника на роботі чи визнання судом факту того, що неправильне формулювання причин звільнення в трудовій книжці перешкоджало працевлаштуванню працівника.

Таким чином, для застосування цієї норми права необхідна наявність таких умов: затримка у видачі трудової книжки; вина власника або уповноваженого ним органу; вимушений прогул, викликаний затримкою видачі трудової книжки.

Відповідно до пункту 32 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» оскільки згідно зі статтею 235 КЗпП Україниоплаті підлягає вимушений прогул, вимоги працівника про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку підлягають задоволенню в тому разі і за той період, коли з вини власника або уповноваженого ним органу була затримана видача трудової книжки або неправильне формулювання причин звільнення в трудовій книжці перешкоджало працевлаштуванню працівника. У такому випадку суд одночасно із зміною формулювання звільнення приймає рішення про виплату власником на користь працівника середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період, який не перевищує одного року, а якщо справа не з вини працівника розглядається більше року - за весь строк вимушеного прогулу. Обов`язок доводити ту обставину, що неправильне формулювання причин звільнення перешкоджало працевлаштуванню, лежить на працівникові.

ОСОБА_1 не надано доказів того, що вона намагалася отримати свою трудову книжку в позасудовому порядку, а також доказів того, що відповідач навмисно утримує та не віддає їй даний документ.

Вказані обставини свідчать про відсутність умисних винних дій (бездіяльності) роботодавця у затримці видачі трудової книжки у розумінні положень частини п`ятої статті 235 КЗпП України.

Відповідно до даних персоніфікованого обліку ПФУ з 06.05.2020 року позивач прийнята на роботу у ТОВ «ВАЛЄКС ГРУП» /а.с 32/, а згідно із даними реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування Форма ОК-7 ОСОБА_1 з лютого 2020 року отримує заробітну плату від вказаного підприємства /а.с. 33/.

Таким чином, відсутність трудової книжки не завадила позивачу влаштуватись на роботу.

На підставі наведеного, судом встановлено, що у позивача не було вимушеного прогулу через затримку видачі її трудової книжки, оскільки з 06.05.2020 року вона була працевлаштована на іншому підприємстві.

Таким чином, підстави для сплати позивачу середнього заробітку за час вимушеного прогулу через несвоєчасну видачу трудової книжки відсутні, оскільки в затримці видачі трудової книжки немає вини відповідача.

Трудове законодавство України побудоване на балансі прав та обов`язків як працівника, так і роботодавця. За положеннями трудового законодавства невиконання зобов`язань, як і зловживання правами, не допускається.

Отже, не реалізація із власної волі працівником свого права на отримання трудової книжки у день звільнення не може мати наслідку юридичну чи матеріальну відповідальність роботодавця у вигляді сплати працівнику середнього заробітку за час вимушеного прогулу, оскільки розбалансує систему прав та обов`язків у трудових відносинах.

Аналогічна правова позиція викладена упостанові Верхового Суду викладеною від 09.03.2021 року, справа № 600/121/19.

Суд залишає позаувагую ствердження відповідача про те, що позивач заявила позовні вимоги зі спливом строку встановленим у статті 233 КЗпП України для подання відповідного позову. За правилом частини першої статті 233 КЗпП України працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки. Виходячи з матеріалів справи 23.03.2021 року позивач дізналася, що вона була звільнена з займаної посади у ТОВ «Ексімфуд» з підстав передбачених п. 4 ст. 40 КЗПП України запрогул (в тому числі відсутність на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин, а 08.04.2021 року вона звернулася до суду з відповідною позовною заявою.

За таких обставин, з урахуванням наявних в матеріалах справи доказів, проаналізувавши та оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд приходить до висновку, що вимоги позивача не підлягають задоволенню.

VI. РОЗПОДІЛ СУДОВИХ ВИТРАТ

Згідно з ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

У разі відмови з задоволенні позову витрати на сплату судового збору залишаються за позивачем.

Керуючись ст. ст.2,76-83,141,263-265,273,354-355 ЦПК України, ст. ст.38, 40, 47, 139, 235 КЗпП України, -

В И Р І Ш И В:

В задоволенні позову ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) до Товариства з обмеженою відповідальністю «Ексімфуд» (код ЄДРПОУ 38110567, місцезнаходження: м. Одеса, вул. Ак. Корольова, буд. 29-А, к. 118) про зміну дати, формулювання причин звільнення та зобов`язання видати трудову книжку, - відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Суддя Васильків О.В.