Рішення № 100683694, 19.10.2021, Деснянський районний суд міста Києва

Номер провадження 2/754/628/21

Справа №754/3417/20

РІШЕННЯ

Іменем України

19 жовтня 2021 року м.Київ

Деснянський районний суд міста Києва

під головуванням судді Бабко В.В.

за участю секретаря судового засідання Івченка В.А.

за участю представників позивача - адвокатів Домітращук І.М. та Спінулової В.В.

за участю відповідача ОСОБА_1

за участю представника відповідача - адвоката Литвиненко О.І.

розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , треті особи, які не заявляють самостійні вимоги на стороні відповідача: Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Тарас Олександра Василівна, Київський державний нотаріальний архів про визнання заповіту недійсним, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом про визнання заповіту недійсним.

Ухвалою Деснянського районного суду міста Києва від 18.03.2021 відкрито провадження по справі.

Позивач обґрунтовує позовні вимоги тим, що ОСОБА_2 є рідним сином ОСОБА_3 . ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 помер, що підтверджується свідоцтвом про смерть. Після його смерті відкрилась спадщина на майно. В установлений законом строк позивач звернувся до приватного нотаріуса КМНО Тарас О.В. із заявою про прийняття спадщини, як спадкоємець першої черги. Під час оформлення документів з`ясувалося, що 31.05.2017 до нотаріусу із заявою про прийняття спадщини звернулась відповідачка, пред`явивши заповіт від імені ОСОБА_3 від 25.10.1995. Позивач вважає, що заповіт від 25.10.1995, складений на ім`я ОСОБА_1 є недійсним, оскільки не відповідає волевиявленню його батька. У зв`язку з викладеним позивач просить суд визнати заповіт від 25.10.1995, складений ОСОБА_3 , посвідчений державним нотаріусом Сімнадцятої Київської державної нотаріальної контори Кашубою Оленою Борисівною недійсним.

25.05.2020 до суду надійшов відзив від представника відповідача - адвоката Судейкіної Ірини Володимирівни відповідно до якого зазначено, що ОСОБА_3 є рідним братом відповідача. ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_3 . Після його смерті залишилось спадкове майно, яке складається, з частини квартири, яка розташована за адресою АДРЕСА_1 . 25 жовтня 1995 року ОСОБА_3 склав заповіт, відповідно до якого відповідачу заповів належну йому на праві власності квартиру АДРЕСА_2 . Даний заповіт посвідчений Державним нотаріусом Сімнадцятої ї нотаріальної контори м.Києва та зареєстровано в реєстрі за № 3с-1163. Відповідач звернулась до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Тарас Олександри Василівни, якою 20 грудня 2016 року було відкрито спадкову справу №11/2016, із заявою про прийняття спадщини за заповітом після смерті брата ОСОБА_3 . Крім відповідача до приватного нотаріуса із заявами про прийняття спадщини звернулись діти та мати померлого. Не погоджуючись із заповітом померлого ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_2 звернувся до суду із позовною заявою до ОСОБА_1 про визнання заповіту недійсним. Рішенням Деснянського районного суду міста Києва від 08.11.2019 та Постановою Київського апеляційного суду від 11.03.2020 відмовлено ОСОБА_2 в позовних вимогах. Крім того, в рамках розгляду справи була проведена судово-почеркознавча експертиза від 24.07.2019 у №5454/5455/19-32, якою встановлено, що підпис від імені ОСОБА_3 , міститься на заповіті від 25.10.1995, виконаний рукописним способом без попередньої технічної підготовки та застосування технічних засобів саме спадкодавцем ОСОБА_3 . Також, твердження позивача про гарні та довірливі стосунки у сім`ї, є хибні, оскільки ОСОБА_3 звертався з заявою до прокуратури, оскільки співмешканець колишньої дружини спадкодавця, погрожував ОСОБА_3 та вимагав переоформити свою квартиру на колишню дружину. ОСОБА_3 тривалий час проживав зі своєю матір`ю ОСОБА_4 , мав складні стосунки з дружиною. Також, ОСОБА_3 усе життя працював водієм, регулярно проходив медичні огляди, на обліку у психіатра не стояв. У зв`язку з викладеним представник відповідача просить суд відмовити в задоволенні позовних вимог.

В матеріалах справи містяться додаткові пояснення представника позивача - адвоката Прокудіної Катерини Анатоліївни відповідно до яких зазначено, що позивач категорично не погоджується з доводами відповідача, викладеними у відзиві з приводу того, що справи №754/10065/17 є тотожними. Підставою подання позовної заяви стало те, що волевиявлення спадкодавця не було вільним і не відповідало його внутрішній волі. Відповідно до висновку спеціаліста від 04.07.2019, виконаного експертом Приватного підприємства «Консалтинг експерт груп «Діктум-Фактум», на замовлення ОСОБА_3 , підписи від імені ОСОБА_3 , зображення яких наявні в технічних зображеннях заповіту від 25.10.1995, та які було використано в якості зразка при копіюванні - виконані однією особою, а підпис від імені ОСОБА_3 , зображення якого наявне в технічному зображенні сторінки з реєстру для реєстрації нотаріальних дій із записом про посвідчення заповіту від імені ОСОБА_3 від 25.10.1995 виконаний іншою особою. Таким чином, з урахуванням наведеного, позивач просить суд визнати заповіт від 25 жовтня 1995 року, складений ОСОБА_3 , недійсним.

Ухвалою Деснянського районного суду міста Києва від 14.08.2020, витребувано у Київського міського психоневрологічного диспансеру № 2 відомості, а саме: чи проходив лікування у Київському міському психоневрологічному диспансері № 2, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 ; чи перебував на обліку у Київському міському психоневрологічному диспансері №2, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 ; належним чином засвідчені копії всієї медичної документації, яка була оформлена на ім`я ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , яка наявна в Київському міському психоневрологічному диспансері № 2.

Ухвалою Деснянського районного суду міста Києва від 14.08.2020, витребувано у КНП «Консультативно-діагностичний центр» Печерського району» відомості, а саме: чи проходив лікування у КНП «Консультативно-діагностичний центр» Печерського району» ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 ; чи перебував на обліку у КНП «Консультативно-діагностичний центр» Печерського району» ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 ; належним чином засвідчені копії всієї медичної документації, яка була оформлена на ім`я ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , яка наявна в КНП «Консультативно-діагностичний центр» Печерського району».

Представники позивача - адвокати Домітращук І.М. та Спінулова В.В. в судових засіданнях підтримали позовні вимоги та просила їх задовольнити в повному обсязі, посилаючись на докази які містяться в матеріалах справи та на обставини, які викладені в позовній заяві.

Відповідач ОСОБА_1 та її представник - адвокат Литвиненко О.І. в судових засіданнях заперечували проти позовних вимог та просили відмовити в повному обсязі, посилаючись на докази та обставини які викладені у відзиві.

Третя особа Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Тарас Олександра Василівна, в судові засідання не з`явилась, про день, місце та час судових засідань повідомлена належним чином, про що свідчить повідомлення про вручення судової повістки.

Третя особа Київський державний нотаріальний архів, свого представника в судові засідання не направляли, про день, місце та час судових засідань повідомлені належним чином, про що свідчить повідомлення про вручення судової повістки. В матеріалах справи міститься клопотання про розгляд справи за відсутності представника третьої особи Київського державного нотаріального архіву.

Третіми особами у встановлений законом строк до суду не подано заперечень на позовну заяву.

19.02.2021 в судовому засіданні були допитані свідки: ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 .

Свідок ОСОБА_8 , з 1988 року знайома з мамою позивача. ОСОБА_8 зазначила, що ОСОБА_3 в стані алкогольного сп`яніння був неадекватним та агресивним. ОСОБА_8 особисто бачила, як ОСОБА_3 постійно погрожував матері позивача, події відбувалися у 1985 році. З сестрою (відповідачем) ОСОБА_3 мав не дуже гарні стосунки, про неї рідко згадував. ОСОБА_3 постійно зазначав, що після його смерті квартира залишиться його сину. ОСОБА_8 вважає, що ОСОБА_3 в тверезому стані не міг підписати заповіт, родина позивача дізналась про заповіт після смерті ОСОБА_3 .

Свідок ОСОБА_6 з 1995 року чоловік сестри позивача. ОСОБА_6 зазначив, що поведінка ОСОБА_3 в стані алкогольного сп`яніння дуже різко змінювалась від агресії до сліз. ОСОБА_3 міг взяти лікарняний та увійти в запій на один чи два тижні. ОСОБА_6 відповідачку бачив два рази в житті, оскільки відповідачка мала складні відносини з братом. Також, свідок чув, що відповідачка співчувала жінці ОСОБА_3 , щодо спільного проживання. ОСОБА_6 вважає, що відповідачка могла скористатися братом, коли він був в стані запою.

Свідок ОСОБА_7 хрещена мати позивача, знайома з ОСОБА_3 з повернення його з армії. ОСОБА_7 зазначила, що ОСОБА_3 в стані алкогольного сп`яніння був неадекватним, агресивним, мав провали в пам`яті. Свідок ОСОБА_7 вважає, що ОСОБА_3 не міг підписати заповіт, оскільки був хорошим батьком та не міг так вчинити з сином.

Свідок ОСОБА_9 мати позивача, в період з 1986 по травень 1995 перебувала в шлюбі з ОСОБА_3 , проживали разом до 2012 року. ОСОБА_11 зазначила, що ОСОБА_3 з кінця 1994 року пив дуже багато. В 1985 році у ОСОБА_3 була операція на шлунку. У покійного були неоднозначні відносини з сестрою. ОСОБА_1 казала ОСОБА_9 , що її брат на голову хворий. ОСОБА_3 в стані алкогольного сп`яніння був неадекватним, міг хвататися за ніж, були провали в пам`яті. З 1996 року почав працювати, часто брав лікарняні, щоб відійти від запоїв. ОСОБА_9 вважає, що на здорову голову він не міг скласти та підписати заповіт.

Свідок ОСОБА_5 хрещений батько позивача, знайомий з ОСОБА_3 з вересня 1982 року разом були в Афганістані. ОСОБА_5 зазначив, що заперечує проти того, що ОСОБА_3 піднімав руку на дружину чи на сина. ОСОБА_3 квартиру отримав завдяки своїй сестрі. Також, ОСОБА_5 зазначив, що про заповіт знали всі.

Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо даних про права та взаємовідносини сторін, суд вважає за можливе вирішити справу на підставі наявних у ній матеріалів та ухвалити рішення.

Стаття 263 ЦПК України, регламентує, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно зі статтями 12, 13 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, при цьому суд розглядає цивільні справи не інакше як в межах заявлених вимог і на підставі наданих учасниками справи доказів.

Відповідно до ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених ст. 82 цього Кодексу, тобто тягар доказування лежить на сторонах цивільно-правового спору.

Згідно зі статтями 76-79 ЦПК України, доказуванню підлягають обставини (факти), які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у учасників справи, виникає спір.

Доказування по цивільній справі, як і судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях.

Європейський суд справ людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Дослідивши повно та всебічно обставини справи в їх сукупності, вислухавши учасників справи, свідків, оцінивши всі необхідні, зібрані по справі докази для ухвалення обґрунтованого рішення, виходячи зі свого внутрішнього переконання, суд дійшов висновку, що позов не підлягає задоволенню з таких підстав.

Судом встановлені такі факти та відповідні їм правовідносини.

ОСОБА_2 є рідним сином ОСОБА_3 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 , актовий запис № 799.

ОСОБА_1 є рідно сестрою ОСОБА_3 .

ІНФОРМАЦІЯ_4 ОСОБА_3 помер, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_2 , видане Печерським районним у місті Києві відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у місті Києві, актовий запис № 520.

Після смерті ОСОБА_3 відкрилась спадщина на квартиру АДРЕСА_2 , що належала на час смерті ОСОБА_3 .

31.05.2017 ОСОБА_2 звернувся до Приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Тарас О.О. про прийняття спадщини за законом після смерті батька ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Також, 31.05.2017 ОСОБА_1 звернувся до Приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Тарас О.О. про прийняття спадщини за заповітом від 25 жовтня 1995 року, складеним ОСОБА_3 на ім`я ОСОБА_1 на належну йому квартиру АДРЕСА_2 , посвідчений державним нотаріусом Сімнадцятої київської державної нотаріальної контори, після смерті брата ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Однак, ОСОБА_2 заперечував проти заповіту від 25.10.1995 та звернувся заявою до суду про визнання заповіту недійсним, обґрунтовуючи тим, що заповіт є недійсним, оскільки форма та зміст заповіту не відповідають вимогам законодавства, підпис на заповіті від імені батька значно відрізняється від справжнього підпису батька.

Рішенням Деснянського районного суду міста Києва від 08.11.2019, відмовлено в задоволені позовних вимог по цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , треті особи, які не заявляють самостійні вимоги на стороні відповідача: Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Тарас Олександра Василівна, Київський державний нотаріальний архів про визнання заповіту недійсним.

Постановою Київського апеляційного суду від 11.03.2020, апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення, Рішення Деснянського районного суд міста Києва від 08 листопада 2019 року залишено без змін.

Постановою Верховного Суду від 30.06.2021, касаційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення, Рішенням Деснянського районного суду міста Києва від 08.11.2019 та Постанову Київського апеляційного суду від 11.03.2020 залишено без змін.

Відповідно до Рішення Деснянського районного суду міста Києва від 08.11.2019, Постанови Київського апеляційного суду від 11.03.2020 та Постанови Верховного Суду від 30.06.2021, встановлено, що заповіт від 25 жовтня 1995 року підписаний особисто заповідачем ОСОБА_3 , що підтверджується висновком судово-почеркознавчої експертизи від 24.07.2019 №5454/5455/19-32.

Позивач ОСОБА_2 повторно звернувся до суду, обґрунтовуючи позовні вимоги тим, що під час укладення заповіту від 25 жовтня 1995 року, його батько перебував в такому стані, коли він не міг усвідомлювати значення своїх дій, оскільки ОСОБА_3 був військовослужбовцем, пройшов Афганістан, після чого мав психічні розлади, психічні травми, які призвели до розладів психічної діяльності, часто вживав алкогольні напої, які викликали агресивну поведінку, втрату пам`яті, під час алкогольного сп`яніння не міг керувати своїми діями.

Відповідно до змісту статей 1216, 1217 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Згідно з частиною першою статті 1233 ЦК України заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті.

Відповідно до частини першої статті 534 ЦК УРСР (який був чинним на час укладення оспорюваного заповіту) кожний громадянин може залишити за заповітом усе своє майно або частину його (не виключаючи предметів звичайної домашньої обстановки і вжитку) одній або кільком особам як тим, що входять, так і тим, що не входять до кола спадкоємців за законом, а також державі або окремим державним, кооперативним та іншим громадським організаціям.

Згідно зі статтею 541 ЦК УРСР заповіт повинен бути укладений у письмовій формі з зазначенням місця і часу його укладення, підписаний особисто заповідачем і нотаріально посвідчений.

Статтею 1223 ЦК України передбачено, що право на спадкування мають особи, визначені у заповіті, а у разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі не охоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування одержують спадкоємці за законом.

Право на заповіт має фізична особа з повною цивільною дієздатністю. Право на заповіт здійснюється особисто. Вчинення заповіту через представника не допускається. Заповідач може призначити своїми спадкоємцями одну або кілька фізичних осіб, незалежно від наявності у нього з цими особами сімейних, родинних відносин, а також інших учасників цивільних відносин.

Частиною 2 статті 1236 ЦК України передбачено, що заповідач має право скласти заповіт щодо усієї спадщини або її частини.

Вимоги щодо форми та змісту заповіту встановлені ст.1247 ЦК України.

Відповідно до статті 1247 ЦК України заповіт складається у письмовій формі, із зазначенням місця та часу його складення. Заповіт має бути особисто підписаний заповідачем. Якщо особа не може особисто підписати заповіт, він підписується відповідно до частини четвертої статті 207 цього Кодексу. Заповіт має бути посвідчений нотаріусом або іншими посадовими, службовими особами, визначеними у статтях 1251-1252 цього Кодексу. Заповіти, посвідчені особами, зазначеними у частині третій цієї статті, підлягають державній реєстрації у Спадковому реєстрі в порядку, затвердженому Кабінетом Міністрів України.

Згідно із статтею 1248 ЦК України нотаріус посвідчує заповіт, який написаний заповідачем власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів. Нотаріус може на прохання особи записати заповіт з її слів власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів. У цьому разі заповіт має бути вголос прочитаний заповідачем і підписаний ним. Якщо заповідач через фізичні вади не може сам прочитати заповіт, посвідчення заповіту має відбуватися при свідках (стаття 1253 ЦК України).

Відповідно до ст.1254 ЦК України заповідач має право у будь-який час скласти новий заповіт. Заповіт, який було складено пізніше, скасовує попередній заповіт повністю або у тій частині, в якій він йому суперечить. Кожний новий заповіт скасовує попередній і не відновлює заповіту, який заповідач склав перед ним.

Відповідно до частин першої, другої статті 1257 ЦК України заповіт, складений особою, яка не мала на це права, а також заповіт, складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, є нікчемним. За позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі.

Воля - це внутрішнє бажання заповідача визначити долю спадщини на випадок своєї смерті шляхом складання особистого розпорядження (заповіту).

Волевиявлення - це зовнішній прояв внутрішньої волі, який знаходить своє втілення в заповіті, складеному та посвідченому відповідно до вимог, передбачених нормами ЦК України.

Стаття 203 ЦК України містить загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Отже, заповіт, як односторонній правочин підпорядковується загальним правилам ЦК України щодо недійсності правочинів.

Недійсними є заповіти: 1) в яких волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі; 2) складені особою, яка не мала на це права (особа не має необхідного обсягу цивільної дієздатності для складання заповіту); 3) складені з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення (відсутність нотаріального посвідчення або посвідчення особами, яке прирівнюється до нотаріального, складання заповіту представником, відсутність у тексті заповіту дати, місця його складання тощо).

Згідно з частиною першою статті 30 ЦК України цивільну дієздатність має фізична особа, яка усвідомлює значення своїх дій та може керувати ними. Цивільною дієздатністю фізичної особи є її здатність своїми діями набувати для себе цивільних прав і самостійно їх здійснювати, а також здатність своїми діями створювати для себе цивільні обов`язки, самостійно їх виконувати та нести відповідальність у разі їх невиконання.

Стаття 225 ЦК України визначає правові наслідки вчинення правочину дієздатною фізичною особою, яка у момент його вчинення не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, зокрема, відповідно до частини першої цієї статті правочин, який дієздатна фізична особа вчинила у момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи, а в разі її смерті - за позовом інших осіб, чиї цивільні права або інтереси порушені.

Правила статті 225 ЦК України поширюються на ті випадки, коли фізичну особу не визнано недієздатною, однак у момент вчинення правочину особа перебувала в такому стані, коли вона не могла усвідомлювати значення своїх дій та (або) не могла керувати ними (тимчасовий психічний розлад, нервове потрясіння тощо). Для визначення наявності такого стану на момент укладення правочину суд зобов`язаний призначити судово-психіатричну експертизу за клопотанням хоча б однієї зі сторін.

Справи про визнання правочину недійсним із цих підстав вирішуються з урахуванням як висновку судово-психіатричної експертизи, так і інших доказів.

Зазначений висновок щодо застосування норм права у подібних правовідносинах наведено у постанові Верховного Суду від 30 березня 2021 року у справі № 650/1252/17 (провадження № 61-18032св20).

Для визнання правочину недійсним на підставі, передбаченій частиною першою статті 225 ЦК України, може бути лише абсолютна неспроможність особи в момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними, і в основу рішення суду про недійсність правочину не може покладатися на припущеннях.

Ухвалою Деснянського районного суду міста Києва від 28.05.2021 призначено по цивільній справі посмертну судово-психіатричну експертизу.

29.07.2021 до суду надійшло клопотання від представника Київського міського центру судово-психіатричних експертиз про надання додаткових доказів, а саме: довідки від психіатра із психоневрологічного диспансерна №2, якщо перебував на обліку - надати медичну карту амбулаторного хворого; довідки із Київської міської наркологічної клінічної лікарні «Соціотерапія», якщо перебував на обліку - надати медичну карту амбулаторного хворого; медичної карти амбулаторного хворого із Центру первинної медико-санітарної допомоги (поліклініки) за місцем мешкання, оскільки без вищевикладених доказів не можливо провести посмертну судово-психіатричну експертизу.

Стороною позивача, не надано суду будь-яких доказів для проведення посмертної судово-психіатричної експертизу, а саме: медичної документації, яка підтверджує, що ОСОБА_3 перебував на обліку, мав психологічні розлади.

Судом були витребувані з медичних установ оригінали медичних документів та інформація стосовно ОСОБА_3 , допитувались свідки.

Однак, 11.09.2020 до суду надійшов лист від КНП «Консультативно-діагностичний центр» Печерського району» відповідно до якого зазначили, що у КНП «Консультативно-діагностичний центр» Печерського району» відсутня інформація щодо лікування ОСОБА_3 .

Також, суд критично ставиться до показань свідків, оскільки на момент укладання заповіту 25 жовтня 1995 року, свідки не знаходились поряд з ОСОБА_3 , при цьому свідки надавали суб`єктивну оцінку подій та в силу відсутності фахових медичних знань в психіатрії, покази свідків не можуть прийматися як дійсне фактичне підтвердження на час укладання заповіту.

Крім того в матеріалах справи відсутні належні докази щодо перебування за час життя ОСОБА_3 в алкогольному стані який міг би потягнути за собою абсолютну неспроможність особи в момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними.

Оскільки, під час розгляду справи не було встановлено належними і відповідними доказами того, що під час вчинення заповіту ОСОБА_3 не усвідомлював значення своїх дій та не міг керувати ними, суд приходить до висновку про недоведеність позивачем та його представниками належними і допустимими доказами обставин, на які вони посилаються в обґрунтування своїх позовних вимог.

При цьому позивачем не доведено наявності підстав, які б мали наслідком недійсність заповіту, що в силу положень статей 12, 81 ЦПК України є його процесуальним обов`язком. Особистий підпис заповідача у заповіті свідчить про вільне волевиявлення заповідача, й обставини, які вплинули на волевиявлення заповідача, судом не встановлені.

За відсутності належних та допустимих доказів того, що під час складання заповіту ОСОБА_2 не усвідомлював значення своїх дій та не міг керувати ними, та враховуючи те, що не було проведено посмертну судово-психіатричну експертизу, а посилання позивача на те, що заповідач не повноцінно усвідомлював значення своїх дій та керувати ними, саме по собі не є підставою для визнання складеного у такому стані заповіту недійсним з підстав, передбачених частиною першою статті 225 ЦК України, суд приходить до висновку про відсутність правових підстав для визнання оспорюваного заповіту недійсним.

Конституцією України передбачено, що всі рівні перед законом і судом; змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості (статті 24 та 129).

Виходячи зі змісту ч.1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків.

Згідно зі ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Відповідно до ст. 8 Загальної декларації прав людини, кожна людина має право на ефективне поновлення у правах компетентними національними судами в разі порушення її основних прав, наданих їй конституцією або законом.

Аналізуючи зібрані по справі докази в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача необґрунтовані та не підлягають задоволенню, оскільки представником позивача не надано суду доказів, які б суд міг покласти в основу задоволення вимог позивача, як це передбачено статтями 76-79 та 81 ЦПК України.

Відповідно до статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційне розміру задоволених позовних вимог, а в разі відмови в позові покладається на позивача.

КеруючисьКонституцією України, Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод, статями 11, 16, 203, 207, 225, 1216, 1217, 1223, 1233, 1236, 1247, 1248, 1251-1254, 1257 ЦК України, статями 7, 10, 76-81, 133, 141, 263-268 ЦПК України, суд -

УХВАЛИВ:

У позові ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , треті особи, які не заявляють самостійні вимоги на стороні відповідача: Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Тарас Олександра Василівна, Київський державний нотаріальний архів про визнання заповіту недійсним - відмовити повністю.

Судові витрати, пов`язані з розглядом справи покладаються на позивача.

Рішення суду може бути оскаржене до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його складання через Деснянський районний суд міста Києва.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Позивач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , ідентифікаційний код: НОМЕР_3 , місце реєстрації за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , ідентифікаційний код: НОМЕР_4 , місце реєстрації за адресою: АДРЕСА_3 .

Треті особи, які не заявляють самостійні вимоги на стороні відповідача: Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Тарас Олександра Василівна, місцезнаходження за адресою: м.Київ, вулиця Костянтинівська, 22/17, оф.15

Київський державний нотаріальний архів, місцезнаходження за адресою: м.Київ, проспект Повітрофлотський, 76-г, ЄДРПОУ 43030363.

Повний текст рішення виготовлено та підписано 29.10.2021.

Суддя В.В. Бабко