Рішення № 100677811, 28.10.2021, Окружний адміністративний суд міста Києва

1/1943

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 жовтня 2021 року м. Київ № 640/16406/21

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі: судді Клочкової Н.В., при секретарі судового засідання Бєсєді А.Ю., за результатами відкритого судового засідання в адміністративній справі за позовом

акціонерного товариства «Українська залізниця»

до відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої

служби Міністерства юстиції України

третя особа без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача

ВІЕР Глобал Партнерс, Л.П.

про визнання бездіяльності протиправною,

за участю представника позивача, представника відповідача, представника третьої особи

В С Т А Н О В И В:

До Окружного адміністративного суду міста Києва надійшла позовна заява акціонерного товариства «Українська залізниця» (надалі - позивач), адреса: 03150, місто Київ, вулиця Єжи Гедройця, будинок 5 до відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції (надалі - відповідач), адреса: 01001, місто Київ, вулиця Городецького, будинок 13, третя особа без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача ВІЕР Глобал Партнерс, Л.П. (надалі - третя особа), адреса: 190 Елжін Авеню, Джорджтаун, Великий Кайман, KY1-9005, Кайманові Острови.

Із врахуванням постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 22 вересня 2021 року, якою було переглянуто ухвалу суду про повернення позовної заяви та направлено позов для продовження розгляду, на вирішення суду передано наступні позовні вимоги:

- визнати неправомірною бездіяльність, яка полягає в незнятті арештів з грошових коштів AT «Укрзалізниця» по виконавчому провадженню ВП № 65323614, яке входить до складу зведеного виконавчого провадження ЗВП № 65365075;

- усунути порушене право AT «Укрзалізниця» шляхом скасування постанов відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України від 06 травня 2021 року про арешт коштів AT «Укрзалізниця» та про стягнення виконавчого збору, в межах виконавчого провадження ВП № 65323614, яке входить до складу зведеного виконавчого провадження ЗВП № 65365075.

Підставою позову вказано порушення прав та інтересів позивача, внаслідок неправомірних дій та бездіяльності виконавчого органу.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києві від 25 серпня 2021 року зупинено провадження в адміністративній справі №640/16406/21 до перегляду ухвали Окружного адміністративного суду міста Києва від 05 серпня 2021 року у даній справі у порядку апеляційного провадження та повернення матеріалів справи до суду першої інстанції.

Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 22 вересня 2021 року апеляційну скаргу акціонерного товариства «Українська залізниця» задоволено, ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 05 серпня 2021 року скасовано, справу передано на розгляд до суду першої інстанції.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 22 жовтня 2021 року поновлено провадження у справі № 640/16406/21 за позовом акціонерного товариства «Українська залізниця» до відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції, третя особа без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача ВІЕР Глобал Партнерс, Л.П. про визнання бездіяльності протиправною, вирішено продовжити розгляд адміністративної справи № 640/16406/21 за правилами спрощеного позовного провадження та призначено судове засідання. Також, вказаною ухвалою суду, було витребувано у відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції належним чином засвідчені копії матеріалів виконавчого провадження, щодо виконання постанови про стягнення виконавчого збору № 65323614 від 06 травня 2021 року.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на безпідставність та незаконність прийнятих виконавчим органом постанов про стягнення виконавчого збору та арешт коштів, оскільки відповідач таким чином порушує законні права та інтереси товариства, з огляду на наступне.

За твердженнями представника позивача, наразі примусове виконання/списання коштів та виконавчого збору на підставі постанов державного виконавця від 06 травня 2021 року, винесених на підставі виконавчого документу № 910/21454/17 від 21 грудня 2020 року є абсолютно передчасним з огляду на те, що ухвалою Печерського районного суду міста Києва від 09 березня 2021 року по справі № 757/10733/21-к було задоволено клопотання старшого групи прокурорів Офісу Генерального прокурора у кримінальному провадженні № 42019000000001331, шляхом заборони здійснювати перерахування та/або списання та/або стягнення грошових коштів або будь-які інші фінансові операції за кредитними договорами, укладеними між ДТГО «Південно-Західна залізниця», ДП «Південна залізниця», правонаступником яких є AT «Укрзалізниця», та ПАТ «Промінвестбанк» на користь компанії ВІЕР Глобал Партнерс, Л.П., будь-яких інших осіб, органами ДВС, будь-якими іншими особами будь-яких сум за будь-якими судовими рішеннями та/або рішеннями будь-яких органів та/або кредитними договорами, на грошові кошти AT «Укрзалізниця», які знаходяться на розрахункових та поточних рахунках, відкритих у банківських установах.

Крім того, представник позивача звертає увагу, що вказана вище ухвала підлягає негайному виконанню в день її прийняття, тобто 09 березня 2021 року, а її копії направленні для виконання до всіх банківських установ, які визначенні в ухвалі та в яких відкритті рахунки AT «Укрзалізниця».

Представник позивача зауважує, що встановлена Печерським районним судом міста Києва заборона здійснювати стягнення грошових коштів з AT «Укрзалізниця» на користь ВІЕР Глобал Партнерс, Л.П. , розповсюджується на всі виконавчі дії, в тому числі, і на стягнення виконавчого збору та накладення арешту чи списання грошових коштів в рамках виконавчого провадження ВП № 65323614.

Таким чином, за твердженнями представника позивача враховуючи вищезазначене виконавчі дії, вчинені державним виконавцем, були здійсненні не у спосіб та порядок передбачений законодавством України, бездіяльність щодо незняття арештів з рахунків товариства є незаконною, як і бездіяльність в питанні розгляду скарги AT «Укрзалізниця». Зазначені обставини можуть призвести до передчасного стягнення з AT «Укрзалізниця» значної суми грошових коштів, а тому вони мають бути визнанні неправомірними.

Заперечуючи проти викладених позивачем аргументів та доводів у адміністративному позові, представником відповідача було подано відзив, в якому останній зазначає, що державний виконавець, зокрема в свою чергу, відповідно до вимог чинного законодавства України, здійснює заходи, необхідні для своєчасного і в повному обсязі виконання рішення, зазначеного в документі на примусове виконання рішення у спосіб та в порядку, встановленому виконавчим документом і цим Законом.

Так, у відзиві на адміністративний позов, представником відповідача зазначено, що на виконанні у відділі примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України перебуває зведене виконавче провадження № 65365075 до складу якого входять наступні виконавчі провадження:

- № 65352293 з примусового виконання наказу Господарського суду міста Києва від 27 квітня 2021 року у справі № 910/7252/17, про стягнення з AT «Українська залізниця» на користь ВІЕР Глобал Партнерс заборгованість за договором про відкриття кредитної лінії від 29 грудня 2011 року, зокрема заборгованість по кредиту в розмірі 8 500 000 доларів США, пені по кредиту в розмірі 64 954 699,74 грн (07 травня 2021 року відкрито виконавче провадження);

- № 65352329 з примусового виконання наказу Господарського суду м. Києва від 29 квітня 2021 року у справі № 910/20947/17, про стягнення з AT «Українська залізниця» на користь ВІЕР Глобал Партнерс заборгованість за договором про відкриття кредитної лінії від 29 грудня 2011 року, зокрема заборгованість по кредиту в розмірі 12 500 000 доларів США, 3 % річних по тілу кредиту в розмірі 2 827 585,75 грн, пені по кредиту в розмірі 85 228 929,95 грн, 3 % річних нарахованих за прострочення сплати процентів в розмірі 127,17 грн, 225 600 грн, витрати по сплаті судового збору, (07 травня 2021 року відкрито виконавче провадження);

- № 65323614 з примусового виконання наказу Господарського суду м. Києва від 21 грудня 2020 року у справі № 910/21454/17, про стягнення з AT «Українська залізниця» на користь ВІЕР Глобал Партнерс грошові кошти заборгованість по кредиту - 12 500 000 доларів США, пені за прострочення сплати кредиту - 87 434 586,33 грн, 3 % річних по тілу кредиту - 3 045 263,43 грн, 3 % проценти річних за прострочення сплато відсотків - 127,17 грн, та судовий збір 221 352,00 грн (06 травня 2021 року відкрито виконавче провадження).

На підставі надходження до виконавчого органу вказаних вище наказів, на підставі яких було відкрито виконавчі провадження, державним виконавцем відділу 06 травня 2021 року було винесено постанову про арешт коштів боржника ВП № 65323614, оскільки відповідно до приписів вимог чинного законодавства, вбачається, що постанова про арешт майна (коштів) боржника виноситься виконавцем під час відкриття виконавчого провадження та не пізніше наступного робочого дня після виявлення майна.

На переконання представника відповідача, з урахуванням викладених обставин, відсутні будь-які підстави для задоволення адміністративним вимог позовної заяви позивача.

У судових засіданнях представник позивача підтримав викладені у позовній заяві аргументи та доводи та просив задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Представник третьої особи просив у задоволенні позову відмовити, щодо частини позовних вимог закрити провадження у справі, а також застосувати щодо частини вимог наслідки ч. 4 ст. 123 Кодексу адміністративного судочинства України.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, заслухавши пояснення сторін, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, встановив наступне.

Як вбачається з матеріалів справи та проти чого не заперечували сторони, на виконанні у відділі знаходилось виконавче провадження ВП № 65323614, відкрите 06 травня 2021 року на підставі наказу № 910/21454/17 за позовом ВІЕР Глобал Партнерс, Л.П. , виданого Господарським судом м. Києва 21 грудня 2020 року, на виконання рішення суду по вказаній справі, про стягнення з АТ «Укрзалізниця» заборгованості за кредитним договором про відкриття кредитної лінії № 20-3764/2-1 від 19 грудня 2011 року по кредиту 12 500 000,00 доларів США, пені за прострочення сплати кредиту 87 434 586,33 грн, 3 % річних по тілу кредиту 3 045 263,43 грн, 3 % річних за прострочення сплати відсотків 127,17 грн та судового збору в розмірі 221 352,00 грн.

Постановою № 65323614 від 06 травня 2021 року в межах цього виконавчого провадження з AT «Укрзалізниця» було вирішено стягнути виконавчий збір у розмірі 1 250 000,00 доларів США (USD) та 9 070 132, 89 грн.

При цьому, з матеріалів справи встановлено, що докази направлення даної постанови у визначений строк боржнику відсутні.

Так, у справі наявні два супровідні листа про направлення певних постанов від 06.05.2021. Проте, один лист не містить вихідного номеру, доказів приєднання аркушів в якості додатків (не вказано жодного аркушу), не вказано номер виконавчого провадження за яким підписано даний лист, а основне - не містить такий лист доказів направлення/вручення його боржнику (Т.1, арк. 17). Інший супровідний лист від 06.05.2021 № 65323614/1 містить відомості про направлення боржнику постанови від 06.05.2021, винесену при примусовому виконанні наказу 910/21454/17 від 21.12.2020 на 4 арк. Натомість у суду відсутні підстави стверджувати, що даним супровідним листом була направлена оскаржувана постанова про стягнення виконавчого збору, оскільки така постанова містить 2 аркуша, а не 4, а сам лист не містить вказівки, яка саме постанова в межах виконавчого провадження № 65323614 направлена цим листом (Т.1, арк. 44). При цьому, суд звертає увагу, що постанова про арешт коштів з переліком адресатів становить саме 4 аркуші (Т.1, 21-24).

Відтак, щодо твердження представника третьої особи про необхідність застосування наслідків пропуску строку в частині оскарження постанови про стягнення виконавчого збору, суд вважає за необхідне вказати наступне.

У судовому засіданні представник третьої особи посилаючись на приписи частини 4 статті 123 Кодексу адміністративного судочинства України просив суд залишити позовну заяву без розгляду.

Так, відповідно до частини 4 статті 123 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що якщо після відкриття провадження у справі суд дійде висновку, що викладений в ухвалі про відкриття провадження у справі висновок суду про визнання поважними причин пропуску строку звернення до адміністративного суду був передчасним, і суд не знайде інших підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, суд залишає позовну заяву без розгляду.

На переконання представника третьої особи, в даній адміністративній справі, позивачем було пропущено встановлений Кодексом адміністративного судочинства України спеціальний процесуальний строк на звернення до суду з приводу оскарження рішень, дій або бездіяльності органу державної виконавчої служби

Водночас, суд вважає безпідставними вказані вище посилання представника третьої особи, з огляду на те, що Шостим апеляційним адміністративним судом у постанові від 22 вересня 2021 року було надано оцінку щодо строків звернення позивача до суду з даним адміністративним позовом та зазначено наступне:

«…AT «Укрзалізниця» дізналась про порушення своїх прав саме 08.06.2021 року, коли отримала відмову відповідача зняти арешти.

До Окружного адміністративного суду міста Києва позивач звернувся 11 червня 2021 року, що підтверджується відбитком штемпелю суду першої інстанції на позовній заяві, тобто в межах строків передбачених статтею 287 КАС України.

Крім того, триваюче правопорушення розуміється як проступок, пов`язаний з тривалим та безперервним невиконанням суб`єктом обов`язків, передбачених законом. Тобто триваючі правопорушення характеризуються тим, що особа, яка допустила бездіяльність, перебуває і надалі у стані безперервного продовження бездіяльності та, відповідно, - порушення закону. Триваюче правопорушення припиняється лише у разі: усунення стану, за якого об`єктивно існує певний обов`язок у суб`єкта, що вчиняє правопорушення; виконанням обов`язку відповідним суб`єктом.

Як станом на день подачі позовної заяви так і станом на сьогодні арешти не зняті.

Таким чином, бездіяльність виконавця, посадових осіб органів ДВС є триваючим правопорушенням, у зв`язку з чим початок перебігу строку на її оскарження автоматично відкладається, як про це зазначав Верховний Суд, зокрема в постанові від 25.03.2020 по справі № 175/3995/17.

Крім того, позовна вимога «усунути порушене право AT «Укрзалізниця» шляхом скасування постанов Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України від 06.05.2021 про арешт коштів AT «Укрзалізниця» та про стягнення виконавчого збору, в межах виконавчого провадження ВП № 65323614, яке входить до складу зведеного виконавчого провадження ЗВП № 65365075», прямо випливає та взаємопов`язана із вимогою «визнати неправомірною бездіяльність Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції, яка полягає в не знятті арештів з грошових коштів AT «Укрзалізниця» по виконавчому провадженню ВП № 65323614, яке входить до складу зведеного виконавчого провадження ЗВП № 65365075», оскільки в разі визнання неправомірною бездіяльності Відділу, усунення порушеного права позивача може бути реалізовано виключно шляхом скасування постанов Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України від 06.05.2021 про арешт коштів AT «Укрзалізниця» та про стягнення виконавчого збору, в межах виконавчого провадження ВП№ 65323614.

Рішенням Конституційного Суду України по справі № 3-рп/2003р від 30.01.2003 року визначено, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.»

Таким чином, з урахуванням викладеного вище, враховуючи відсутність належних та допустимих доказів на підтвердження дати вчасного направлення відповідачем позивачу оскаржуваної постанови про стягнення виконавчого збору, та беручи факт того, що обставини щодо строків звернення позивача до суду були оцінені колегіє суддів Шостого апеляційного адміністративного суду, та яка прийшла до висновку, що в даному випадку вбачається, саме триваюче правопорушення та вимоги позивача прямо випливають одна із одної, а відповідно до частини 4 статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом, суд відхиляє аргументи представника третьої особи щодо необхідності залишення позовної заяви в цій частині без розгляду.

В подальшому, 06 травня 2021 року в межах зазначеного виконавчого провадження відповідачем винесено постанову про арешт коштів Боржника у межах суми звернення стягнення з урахуванням виконавчого збору, витрат виконавчого провадження, штрафів, що становить 13 750 000,00 доларів США (USD) та 99 771 657, 12 грн.

Тобто, арешт накладений як на суму боргу, так і на суму виконавчого збору однією постановою про накладення арешту.

07 травня 2021 року постановою № 65323614 про об`єднання виконавчих проваджень у зведене виконавче провадження, виконавчі провадження за №65323614 та 65352293 об`єднані у зведене виконавче провадження ЗВП № 65365075.

Також, 07 травня 2021 року уповноваженою особою акціонерного товариства «Укрзалізниця» було подано до відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України клопотання, відповідно до якого Відділ проінформовано про наявність ухвали Печерського районного суду м. Києва від 09 березня 2021 року по справі № 757/10733/21-к, та в якому товариство просило скасувати постанову про арешт коштів Боржника від 06 травня 2021 року.

Надалі, 08 червня 2021 року на електронну адресу акціонерного товариства «Укрзалізниця» отримано відповідь щодо розгляду клопотання від 07 травня 2021 року, зі змісту якої вбачається, що у державного виконавця відсутні підстави для зняття арештів з коштів боржника, оскільки вчинення виконавчих дій по виконавчому провадженні ВП № 65323614 зупинено.

Не погоджуючись з бездіяльністю державного виконавця щодо накладення арешту на кошти акціонерного товариства «Українська залізниця» з урахуванням суми стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Згідно з частиною 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 1 статті 55 Конституції України встановлено, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Спеціальним законом, що визначає умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, є Закон України «Про виконавче провадження» від 02 червня 2016 року № 1404-VIII (надалі - Закон України «Про виконавче провадження»). Крім цього, порядок дій відповідача врегульовано Інструкцією з організації примусового виконання рішень, затвердженої Наказом Міністерства юстиції України від 02 квітня 2012 року № 512/5.

Щодо клопотання про закриття провадження у справі та вирішення питання підсудності даної справи про визнання бездіяльності виконавчого органу протиправною, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Частиною 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно- правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до частини 1 статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України, юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема у спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

В свою чергу, суд вважає за необхідне звернути увагу, згідно з статтею 74 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено, що рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом.

Суд зауважує, що крім загального порядку оскарження рішень, дій або бездіяльності державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби, визначеного нормами процесуального законодавства, Закон України «Про виконавче провадження» встановлює спеціальний порядок судового оскарження рішення, дії чи бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби щодо стягнення виконавчого збору та/або витрат на проведення виконавчих дій, згідно з яким відповідні спори відносяться до юрисдикції адміністративних судів та підлягають розгляду за правилами адміністративного судочинства.

При цьому, позовна заява містить в основі незгоду позивача саме із постановою про стягнення виконавчого збору та постановою про накладення арешту на кошти, якою було арештовано в т.ч. кошти на суму виконавчого збору, на виконання постанови про стягнення виконавчого збору.

Норми чинного законодавства та численна судова практика, висновки як Великої Палати Верховного Суду, так і безпосередньо Верховного Суду зводяться до того, що оскарження рішень, дій, бездіяльності щодо стягнення виконавчого збору повинні вирішуватись виключно адміністративним судом.

Такі висновки висловлені Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 06 червня 2018 року у справі № 921/16/14-г/15, у справі № 127/9870/16-ц та у справі № 2-01575/11, від 28 листопада 2018 року у справі № 2-01575/11, від 13 березня 2019 року у справі № 545/2246/15-ц, від 03 та 10 квітня 2019 року у справах № 370/1288/15 та № 766/740/17-ц відповідно, від 29 травня 2019 року у справі № 758/8095/15-ц, від 02 жовтня 2019 року у справі №766/10138/17-ц, від 16 жовтня 2019 року у справі №1940/1957/18, від 15 січня 2020 року у справі № 1.380.2019.001073, від 29 вересня 2020 року у справі № 295/6656/14-ц, а також у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду від 03 квітня 2019 року у справі № 344/1016/18 та у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 29 жовтня 2020 року у справі № 160/4071/20, від 31 березня 2021 року у справі № 640/18024/20.

Як вже було зазначено судом вище, на виконанні у відділі примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України знаходиться зведене виконавче провадження ЗВП № 65365075, до складу якого входять виконавчі провадження № 65352293 з виконання наказу Господарського суду м. Києва 27 квітня 2021 року у справі № 910/7252/17, № 65352329 з виконання наказу Господарського суду м. Києва від 29 квітня 2021 року у справі № 910/20947/17 та № 65323614, з виконання наказу Господарського суду м. Києва від 21 грудня 2020 року у справі № 910/21454/17 та виконання постанови про стягнення виконавчого збору від 06 травня 2021 року, яка є самостійним виконавчим документом.

Абзацом 2 пункту 8 вказаної вище Інструкції встановлено, що державний виконавець зобов`язаний відкрити виконавче провадження за постановою про стягнення виконавчого збору не пізніше наступного робочого дня з дня її реєстрації в автоматизованій системі виконавчого провадження.

Постанова про стягнення виконавчого збору від 06 травня 2021 року № 65323614, яка оскаржується в цій справі була зареєстрована як виконавчий документ в автоматизованій системі виконавчого провадження.

В постанові про стягнення виконавчого збору від 06 травня 2021 року № 65323614 в пункті 3 резолютивної частини вказано: «Постанова про стягнення виконавчого збору є виконавчим документом та набирає чинності з моменту її винесення».

Із доводами відповідача про те, що були відсутні підстави для відкриття виконавчого провадження за цією постановою та накладення окремого арешту до закінчення виконавчого провадження суд не може погодитись у зв`язку з тим, що постанова про стягнення виконавчого збору відповідачем самостійно визначена виконавчим документом та самостійно була зареєстрована автоматизованій системі виконавчого провадження як виконавчий документ, а тому не пізніше наступного дня в такому випадку державний виконавець зобов`язаний був відкрити виконавче провадження.

Суду не відомі підстави, з яких державний виконавець в одному виконавчому провадженні постанову про стягнення виконавчого збору виносить окремим виконавчим документом, натомість постанови про стягнення витрат виконавчого провадження виносить і іншому порядку, не зазначаючи її виконавчим документом.

За таких обставин, враховуючи п. 5 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про виконавче провадження», державний виконавець повинен був застосувати однаковий підхід до постанови про стягнення виконавчого збору та постанови про стягнення витрат виконавчого провадження, або винести їх в межах виконавчого провадження № 65323614, без вказівки, що дані постанови є виконавчими документами, без реєстрації в автоматизованій системі як виконавчих документів, з подальшим накладенням арешту однією постановою на кошти основного боргу, виконавчого збору та витрат виконавчого провадження, або, в разі зазначення цих постанов виконавчими документами, з реєстрацією в автоматизованій системі, відкрити на їх підставі окреме нове виконавче провадження, в межах якого вчиняти подальші дії щодо цих виконавчих документів - відповідних постанов. Натомість, державним виконавцем був застосований неоднаковий підхід до цих постанов, одна винесена, як виконавчий документ, інша ні.

За таких обставин, суду невідомі причин, за яких нове виконавче провадження за постановою про стягнення виконавчого збору не було відкрито ні наступного дня, ні на час розгляду справи в суді, хоча така постанова прийнята та зареєстрована як виконавчий документ, які підлягають за загальним правилом примусовому виконанню в порядку Закону України «Про виконавче провадження».

В свою чергу, відповідно до Закону України «Про виконавче провадження» та Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02 квітня 2012 року № 512/5 за зведеним виконавчим провадженням виконавець вчиняє виконавчі дії щодо виконання усіх судових рішень, незалежно від того, за правилами якої юрисдикції і якими судами вони ухвалені. При цьому законодавство не передбачає порядку розгляду скарг на оскарження рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання зведеного виконавчого провадження, у якому об`єднано виконання судових рішень, ухвалених судами як за правилами різних юрисдикцій так і за правилами однієї юрисдикції.

Також, судом встановлено, що постановою від 06 травня 2021 року в рамках виконавчого провадження № 65323614 з AT «Укрзалізниця» було стягнуто виконавчий збір у розмірі 1 250 000,00 доларів США (USD) та 9 070 132, 89 грн.

В подальшому, 06 травня 2021 року в межах зазначеного виконавчого провадження відділом було винесено постанову про арешт коштів боржника у межах суми звернення стягнення з урахуванням виконавчого збору, витрат виконавчого провадження, штрафів, що становить 13 750 000,00 доларів США (USD) та 99 771 657, 12 грн

В свою чергу, виходячи з викладеного вище, пояснень та обґрунтувань позивача, суд акцентує увагу, що в даному адміністративному позові предметом розгляду позивачем вказано саме оскарження постанови про арешт коштів боржника, що накладений в межах суми за виконавчим документом в тому числі з урахуванням 10 % виконавчого збору, тобто в даному випадку, звернення позивача до суду з адміністративним позовом з вимогами щодо оскарження постанови про стягнення виконавчого збору та подальшого арешту коштів боржника, суд приходить до висновку, що позивач звертається з дотриманням правил підсудності, оскільки кошти постанови про стягнення виконавчого збору та витрат виконавчого провадження, були також включені в постанову про арешт коштів боржника наявних на відкритих рахунках.

При цьому, закриття провадження в цій справі з підстав, вказаних відповідачем та третьою особою фактично позбавляє позивача можливості оскаржити та постановити під сумнів законність постанови про стягнення виконавчого збору, нарахованої суми виконавчого збору, подальших дій, спрямованих на стягнення виконавчого збору тощо, оскільки дані рішення та дії вчиняються в даній справі державними виконавцями в межах одного виконавчого провадження, всупереч вимог Інструкції.

Неприпустимим є позбавлення позивача права доступу до адміністративного суду з тих підстав, що державний виконавець протиправно не відкрив окреме виконавче провадження саме щодо стягнення виконавчого збору на підставі відповідної постанови, як це чітко передбачено Інструкцією, а продовжив вчиняти дії та приймати рішення щодо примусового стягнення виконавчого збору в одному виконавчому провадженні, одними постановами разом із стягненням основного боргу, який стягується на підставі наказів господарського суду, хоча постанова про стягнення виконавчого збору є самостійним виконавчим документом, який передбачає окрему процедуру стягнення.

Тобто, позбавлення позивача права на судовий захист в адміністративному суді від протиправних дій та рішень з боку органів виконавчої служби при оцінці правомірності стягнення виконавчого збору на суму 1 250 000 доларів США та 9 070 132, 89 грн не може відбуватись у зв`язку з безпідставним вчиненням виконавчим органом протиправних дій та допущенню бездіяльності щодо не відкриття окремого виконавчого провадження саме на стягнення виконавчого збору, як це передбачено нормативно-правовим актом, який регулює порядок вчинення виконавчих дій.

Таким чином, з урахуванням вищевикладеного та того, що постановою про арешт коштів Боржника від 06 травня 2021 року № 65323614 накладено арешт на рахунки AT «Укрзалізниця» в межах суми з урахуванням 10 % виконавчого збору, та беручи до уваги той факт, що законодавством України не визначено порядок оскарження постанов про арешт коштів державних виконавців в частині накладення арешту в межах суми, що включає в себе суму виконавчого збору, суд приходить до висновку, що позовна заява AT «Укрзалізниця» повинна розглядатись саме в порядку адміністративного судочинства.

Крім того, суд вважає за необхідне звернути увагу, що Шостий апеляційний адміністративний суд переглядаючи ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 05 серпня 2021 року про повернення позовної заяви акціонерного товариства «Українська залізниця» в частині позовних вимог та повертаючи вказану справу до суду першої інстанції для продовження розгляду, не було вказано жодних аргументів щодо не підсудності даної справи суду адміністративної юрисдикції.

Отже, враховуючи викладені вище обставини, суд приходить до висновку, про безпідставність будь-яких доводів щодо не належності розгляду даної справи за правилами адміністративного судочинства, а відповідно відсутність підстав для закриття провадження у справі та задоволення відповідних клопотань відповідача та третьої особи про закриття провадження.

Щодо позовних вимог по суті справи, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Згідно зі статтею 1 вказаного Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Відповідно до частини третьої статті 13 Закону України «Про виконавче провадження» під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.

У відповідності до частини 1 статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» державний виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів», (частина перша статті 5 Закону).

Державний виконавець, зокрема, здійснює заходи, необхідні для своєчасного і в повному обсязі виконання рішення, зазначеного в документі на примусове виконання рішення у спосіб та в порядку, встановленому виконавчим документом і цим Законом.

Так, як вже було встановлено судом вище, на виконанні у відділі знаходилось виконавче провадження ВП № 65323614, відкрите 06 травня 2021 року на підставі наказу № 910/21454/17 за позовом ВІЕР Глобал Партнерс, Л.П. , виданого Господарським судом м. Києва 21 грудня 2020 року, на виконання рішення суду по вказаній справі, про стягнення з АТ «Укрзалізниця» заборгованості за кредитним договором про відкриття кредитної лінії № 20-3764/2-1 від 19 грудня 2011 року по кредиту 12 500 000,00 доларів США, пені за прострочення сплати кредиту 87 434 586,33 грн, 3 % річних по тілу кредиту 3 045 263,43 грн, 3 % річних за прострочення сплати відсотків 127,17 грн та судового збору в розмірі 221 352,00 грн.

Постановою № 65323614 від 06 травня 2021 року відповідачем з AT «Укрзалізниця» було вирішено стягнути виконавчий збір у розмірі 1 250 000,00 доларів США (USD) та 9 070 132, 89 грн.

В свою чергу, суд вважає за необхідне звернути увагу, що відповідно до частин 1, 2 статті 27 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено, що виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України. Виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом, заборгованості із сплати аліментів.

Також, суд звертає увагу, що відповідно до розділу ІІІ пункту 8 Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої Наказом Міністерства юстиції України від 02 квітня 2012 року № 512/5 встановлено, що стягнення виконавчого збору здійснюється у порядку, визначеному статтею 27 Закону.

Про стягнення з боржника виконавчого збору та його розмір державний виконавець зазначає у постанові про відкриття виконавчого провадження.

Виконавчий збір стягується з боржника на підставі постанови про стягнення виконавчого збору, у якій зазначаються розмір та порядок стягнення нарахованого виконавчого збору.

Постанову про стягнення виконавчого збору державний виконавець виносить одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження (крім виконавчих документів про стягнення аліментів) та не пізніше наступного робочого дня після її винесення надсилає сторонам виконавчого провадження.

Також, абзацом 2 пункту 8 вказаної вище Інструкції встановлено, що державний виконавець зобов`язаний відкрити виконавче провадження за постановою про стягнення виконавчого збору не пізніше наступного робочого дня з дня її реєстрації в автоматизованій системі виконавчого провадження.

Постанова про стягнення виконавчого збору від 06 травня 2021 року № 65323614, яка оскаржується в цій справі була зареєстрована як виконавчий документ в автоматизованій системі виконавчого провадження, підтвердженням чому є з поміж іншого наявність доступу до цієї постанови у відповідній автоматизованій системі.

Крім цього, в самій постанові про стягнення виконавчого збору від 06 травня 2021 року № 65323614 в пункті 3 резолютивної частини вказано: «Постанова про стягнення виконавчого збору є виконавчим документом та набирає чинності з моменту її винесення».

Відтак, можна зробити однозначний висновок, що після прийняття цієї постанови, державний виконавець зобов`язаний був відкрити виконавче провадження за цією постановою не пізніше наступного дня, в межах якого і вчиняти подальші дії, спрямовані на її виконання, чого в даному випадку зроблено не було.

Вказане вище, свідчить про порушення відповідачем вимог чинного законодавства, застосування неоднакового підходу під час прийняття постанов та про протиправну бездіяльність відповідача щодо не відкриття окремого виконавчого провадження на виконання постанови про стягнення виконавчого збору, яка була зареєстрована в автоматизованій системі виконавчого провадження як виконавчий документ та підлягає виконанню в порядку, передбаченому Законом та цією Інструкцією.

Також, суд звертає увагу, що надалі заступником начальника відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Заєць Тетяною Ігорівною було прийнято постанову від 06 травня 2021 року якою було вирішено накласти арешт на грошові кошти, що містяться на відкритих рахунках в Акціонерне товариство «ТАСкомбанк», код фінансової установи 339500; Публічне акціонерне товариство «Розрахунковий центр», код фінансової установи 344443; Фiлiя - Харкiвське обласне управлiння публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України», код фінансової установи 351823, Акціонерне товариство «Дойче Банк ДБУ», код фінансової установи 370731; Акціонерне товариство «РАЙФФАЙЗЕН БАНК АВАЛЬ» У М.КИЄВІ, код фінансової установи 380805, Акціонерне товариство «АЛЬФА-БАНК» У М. КИЄВІ, код фінансової установи 300346; Акціонерне товариство «ОЩАДБАНК», код фінансової установи 300465; Акціонерне товариство «СІТІБАНК», код фінансової установи 300584; Філія - Дніпропетровське обласне управління АТ «Ощадбанк», код фінансової установи 305482; Акціонерне товариство Акціонерний комерційний банк «ІНДУСТРІАЛБАНК», код фінансової установи 313849; Акціонерний Банк «УКРГАЗБАНК», код фінансової установи 320478; Акціонерне товариство «СБЕРБАНК» код фінансової установи 320627; Акціонерне товариство «Державний експортно-імпортний банк України», код фінансової установи 322313; Філія - Головне управління по м. Києву та Київській області публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України», код фінансової установи 322669; Філія - Львівське обласне управління публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України», код фінансової установи 325796; Філія - Одеське обласне управління публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України», код фінансової установи 328845; Філія - Донецьке обласне управління публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України», код фінансової установи 335106 , а також на кошти на рахунках, що будуть відкриті після винесення постанови про арешт коштів боржника, крім коштів, що містяться на рахунках накладення арешту та/або звернення стягнення на які заборонено законом, та належить боржнику: АКЦІОНЕРНЕ ТОВАРИСТВО «УКРАЇНСЬКА ЗАЛІЗНИЦЯ» у межах суми звернення стягнення з урахуванням виконавчого збору/основної винагороди приватного виконавця, витрат виконавчого провадження, штрафів, що становить 13 750 000 доларів США (USD) та 99 771 657, 12 грн.

При цьому, з аналізу зазначено вище, судом встановлено, що вказаною вище постановою окрім накладення арешту на кошти, визначені наказом виданим Господарським судом міста Києва № 910/21454/17 від 21 грудня 2020 року, було також накладено арешт на кошти визначені постановою про стягнення виконавчого збору у розмірі: 1 250 000,00 доларів США (USD) та 9 070 132,89 грн.

Судом встановлено, що у межах одного виконавчого провадження № 65323614 одночасно на виконанні перебувало два виконавчих документа: 1. Наказ господарського суду № 910/21454/17 від 21 грудня 2020 року та 2. Постанова про стягнення виконавчого збору № 65323614 від 06 травня 2021 року.

В судовому засіданні представник відповідача підтвердив суду, що за кожним виконавчим документом відкривається окреме виконавче провадження та неможливим є виконання одним виконавчим провадження кількох виконавчих документів до їх зведення в одне провадження. Проте, в даному випадку відбулась ситуація, коли при наявності двох виконавчих документів (наказ суду та постанова про стягнення виконавчого збору), арешт був накладений на кошти за обома цими виконавчими документами однією постановою про арешт в межах одного виконавчого провадження.

При цьому, в оскаржуваній постанові про арешт коштів боржника № 65323614 від 06 травня 2021 року вказано назву лише одного документу, який підлягає примусовому виконанню « № 910/21454/17 від 21 грудня 2020 року», постанова про стягнення виконавчого збору № 65323614 від 06 травня 2021 року як виконавчий документ не вказана, але арешт на суму коштів виконавчого збору оскаржуваною постановою накладений, хоча дана постанова є окремим виконавчим документом, і відповідно арешт на її виконання повинен був прийматись окремо, за наявності законних підстав для цього.

Тобто, у державного виконавця були відсутні підстави для арешту коштів на суму виконавчого збору однією постановою із основним боргом, при наявності окремого виконавчого документу щодо виконавчого збору.

Щодо доводів учасників процесу з питання чи є накладення арешту відповідачем частиною стягнення грошових коштів, на які була наявна відповідна заборона, суд вважає за необхідне звернути увагу на наступне.

Ухвалою Печерського районного суду міста Києва від 09 березня 2021 року по справі № 757/10733/21-к, задоволено клопотання старшого групи прокурорів Офісу Генерального прокурора у кримінальному провадженні №42019000000001331, шляхом заборони здійснювати перерахування та/або списання та/або стягнення грошових коштів або будь-які інші фінансові операції за кредитними договорами, укладеними між ДТГО «Південно-Західна залізниця», ДП «Південна залізниця», правонаступником яких є АТ «Українська залізниця», та ПАТ «Промінвестбанк» на користь компанії ВІЕР Глобал Партнерс, Л.П., будь-яких інших осіб, органами ДВС, будь-якими іншими особами будь-яких сум за будь-якими судовими рішеннями та/або рішеннями будь-яких органів та/або кредитними договорами, на грошові кошти АТ «Укрзалізниця», які знаходяться на розрахункових та поточних рахунках, відкритих у банківських установах. Вказана ухвала підлягає негайному виконанню в день її прийняття.

Відтак, відповідач та третя особа не звернули уваги на те, що дана ухвала наклала заборону не лише на стягнення грошових коштів, а і на будь-які інші фінансові операції за кредитними договорами, …. будь-яких інших осіб, органами ДВС, будь-якими іншими особами будь-яких сум за будь-якими судовими рішеннями та/або рішеннями будь-яких органів та/або кредитними договорами, на грошові кошти АТ «Укрзалізниця».

Так, представник третьої особи вказував на те, що стягнення коштів та звернення стягнення на кошти не є, на його думку, ідентичними поняттями та процедурами, а арешт коштів АТ «Укрзалізниця» є лише видом забезпечення виконання стягнення.

Згідно ч.1 ст. 56 «Про виконавче провадження» арешт майна (коштів) боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення.

Водночас, відповідно до частини 1 статті 48 Закону України «Про виконавче провадження», звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні (списанні коштів з рахунків) та примусовій реалізації. Тобто, арешт коштів позивача беззаперечно є одним із елементів звернення стягнення на кошти позивача.

Проте, третя особа та відповідач не врахували, що Печерський районний суд м. Києва забороняючи будь-які інші фінансові операції позбавив можливості застосовувати до АТ «Укрзалізниця» за спірними правовідносинами заходи забезпечення стягнення коштів (шляхом накладення арешту), оскільки фінансова операція - будь-яка операція, пов`язана зі здійсненням або забезпеченням здійснення платежу між сторонами.

За таких обставин, наявність заборони на здійснення інших фінансових операцій в такому випадку фактично означає не лише заборону на списання, стягнення коштів, але і заборону на вжиття заходів забезпечення здійснення таких платежів, чим і є арешт коштів, що не було враховано з невідомих суду причин відповідачем, та третьою особою.

З наведеного вище вбачається, що встановлена Печерським районним судом міста Києва заборона здійснювати стягнення грошових коштів та інші фінансові операції за з АТ «Українська залізниця» на користь ВІЕР Глобал Партнерс, Л.П., розповсюджується на як на накладення арешту, так і на списання грошових коштів в рамках виконавчого провадження ВП № 65323614, в подальшому об`єднаного у зведене виконавче провадження.

Отже, оскільки чинним законодавством визначено, що арешт майна боржника є частиною процедури звернення стягнення та є фінансовою операцією (як операція, пов`язана із забезпеченням здійснення платежу), при наявності заборони на стягнення коштів позивача та здійсненні інших фінансових операцій згідно ухвали Печерського районного суду міста Києва від 09 березня 2021 року № 757/10733/21к, арешт виконавчими органами таких коштів з метою подальшого списання на користь третьої особи був неприпустимим, а після надходження до відповідача скарги позивача та копії вказаної ухвали - повинен був бути невідкладно скасований відповідачем самостійно

Таким чином, вказане вище підтверджує той факт, що вчинення Відділом відповідних виконавчих дій та бездіяльності щодо не скасування постанов під час дії наведеної вище ухвали Печерського районного суду міста Києва, має ознаки явної протиправності.

При цьому, суд зауважує, що вказана вище ухвала суду на момент відкриття провадження 06 травня 2021 року та на даний час є чинною та була спрямована на повну заборону вчинення будь-яких виконавчих дій щодо перерахування та/або списання та/або стягнення грошових коштів або будь-які інші фінансові операції за кредитними договорами, укладеними між ДТГО «Південно-Західна залізниця», ДП «Південна залізниця», правонаступником яких є АТ «Українська залізниця», та ПАТ «Промінвестбанк» на користь компанії ВІЕР Глобал Партнерс, Л.П.

Також, суд вважає за необхідне звернути увагу на наступне.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 10 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що заходами примусового виконання рішень є: звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об`єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами.

В свою чергу, відповідно до частини 1 статті 48 Закону України «Про виконавче провадження» вбачається, що звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні (списанні коштів з рахунків) та примусовій реалізації.

Про звернення стягнення на майно боржника виконавець виносить постанову.

Згідно частини 7 статті 26 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено, що у разі якщо в заяві стягувача зазначено рахунки боржника у банках, інших фінансових установах, виконавець негайно після відкриття виконавчого провадження накладає арешт на кошти боржника.

Таким чином, з урахуванням приписів чинного законодавства викладених вище, суд приходить до висновку, що така дія як арешт у виконавчому провадженні є частиною процесу виконавчого провадження, а тому на переконання суду, з урахуванням вказаної вище ухвали Печерського районного суду міста Києва, орган виконавчої служби був залишений можливості накладати арешт на кошти акціонерного товариства «Українська залізниця».

Отже, вищевикладені обставини, щодо невідокремлення постанови про стягнення виконавчого збору в окреме провадження робить таку постанову незаконною, а наявність ухвали Печерського районного суду міста Києва щодо заборони здійснювати перерахування та/або списання та/або стягнення грошових коштів або будь-які інші фінансові операції за кредитними договорами, укладеними між ДТГО «Південно-Західна залізниця», ДП «Південна залізниця», правонаступником яких є АТ «Українська залізниця», та ПАТ «Промінвестбанк» на користь компанії ВІЕР Глобал Партнерс, Л.П., підтверджує протиправність накладення органом виконавчої служби арешту на кошти позивача та підтверджує наявність підстав для їх скасування.

Крім того, суд вважає за необхідне звернути увагу на наступне.

Відповідно до наявних в матеріалах справи документів вбачається, що постановою Північного апеляційного господарського суду від 16 вересня 2021 року у справі № 910/5617/21 у справі про визнання договору недійсним, було задоволено апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Українська залізниця», рішення Господарського суду міста Києва від 27 липня 2021 року у справі №910/5617/21 скасовано, прийнято нове рішення, яким позовні вимоги задоволено та визнано недійсним Договір купівлі-продажу прав вимоги від 22.02.2019, що був укладений між Публічним акціонерним товариством «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» (продавець) та компанією ВІЕР Глобал Партнерс, Л.П., обмеженим партнерством, яке створене на Кайманових островах, (покупець).

З аналізу вказаного вище рішення Північного апеляційного господарського суду від 16 вересня 2021 року судом встановлено, що задовольняючи апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Українська залізниця» судом було вказано:

«Колегія суддів апеляційної інстанції не погоджується з висновком суду першої інстанції щодо відсутності у акціонерного товариства «Укрзалізниця» порушеного права у зв`язку з укладенням сторонами Договору купівлі-продажу прав вимоги від 22.02.2019 з огляду на наступне.

Правова позиція щодо наявності у боржника порушених прав та можливості оскарження таким боржником договору про відступлення прав вимоги, яким було змінено кредитодавця в кредитному договорі, викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.09.2018 у справі № 909/968/16 (пункти 80-83). Так, відступлення прав вимоги на користь кредитора, який не являється фінансовою установою порушує права боржника в частині позбавлення прав і гарантій, що визначені главою 9-10 ЗУ «Про банки і банківську діяльність». Оскільки, правовідносини у справах № 910/5617/21 та № 909/968/16 є подібними, висновки Великої Палати Верховного Суду є обов`язковими для судів в силу приписів ст. 236 ГПК України.

За приписами ст. 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Відповідно до ч. 2 ст. 527 Цивільного кодексу України кожна із сторін у зобов`язанні має право вимагати докази того, що обов`язок виконується належним боржником або виконання приймається належним кредитором чи уповноваженою на це особою. І несе ризик наслідків непред`явлення такої вимоги.

Судом першої інстанції не було проаналізовано та не надано належної оцінки обставинам, за яких ПАТ «Промінвестбанк» передало компанії нерезиденту свої права, як кредитодавця. Оскільки укладенням Договору купівлі-продажу прав вимоги від 22.02.2019 було позбавлено АТ «Укрзалізниця» прав і гарантій, що визначені главою 9-10 ЗУ «Про банки і банківську діяльність» (як от, право вимагати від кредитодавця здійснення перерахунку основної суми заборгованості у бік зменшення за рахунок сплачених процентів поза межами строку кредитування).

Підтвердженням цього є висновки, що були зроблені Північним апеляційним господарським судом в постанові від 11.11.2020 по справі №910/19925/17: «…При цьому, як вбачається зі змісту поняття «права вимоги», яке відповідно до Договору купівлі-продажу прав вимоги від 22.02.2019 перейшло компанії ВІЕР Глобал Партнерс, Л.П., не охоплює жодних прав та обов`язків щодо надмірно сплачених коштів в рахунок погашення процентів. А тому питання щодо зарахування коштів, сплачених на погашення відсотків в рахунок погашення суми тіла кредиту не може розглядатися в рамках даного судового процесу».

Крім цього, судом першої інстанції не було досліджено питання виникнення у АТ «Укрзалізниця» додаткового обсягу зобов`язань, що виникли у зв`язку з відступленням прав вимоги за кредитними договорами на користь компанії - нерезидента.

У разі виконання зобов`язань на користь юридичної особи-нерезидента на підставі оспорюваного договору, у АТ «Укрзалізниця» (як податкового агента нерезидента) виникає обов`язок щодо нарахування, утримання та сплати податку на прибуток нерезидента з джерелом його походження в Україні на загальну суму дисконтного доходу (пп. 141.4.1 п. 141.4 ст. 141 ПКУ).

Таким чином, у зв`язку із відступленням прав вимоги за кредитними договорами на користь нерезидента, на Позивача покладається додатковий тягар у вигляді обов`язку нарахування, утримання та сплати відповідного податку та складання додаткової звітності до контролюючих органів, якого не існувало до укладення Договору купівлі-продажу прав вимоги від 22.02.2019.

Крім цього, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що місцевим господарським судом в рішенні від 27.07.2021 безпідставно зазначено про те, що ПАТ «Промінвестбанк» 07.02.2019 отримано погодження Національного банку України на вчинення правочину з відступлення права вимоги за кредитними договорами.

Матеріали справи не містять листів Національного банку України від 07.02.2019 № 20-0007/7140 та від 13.02.2019 №20-0007/8394 щодо надання згоди Банку на вчинення правочину з відступлення права вимоги за кредитними договорами, зокрема на користь нерезидента, не фінансової установи.

В рішенні суду першої інстанції також не наведено нормативного обґрунтування необхідності отримання діючим банком погодження Національного банку України на відчуження прав вимоги за кредитними договорами.

Щодо висновків місцевого господарського суду стосовно можливої різниці між вартістю права вимоги та ціною його продажу, яка може бути обумовлена ліквідністю майнового права.

Місцевим судом зроблено висновок, що це само по собі не свідчить про наявність фінансової послуги, яка надається новим кредитором попередньому.

В звіті «KPMG-Україна» вартість майнових прав, що відчужуються, вказана в діапазоні цін 111,4 - 135,6 млн. дол. США, а в звіті про оцінку прав вимоги ПП «МНТЦ «Транссервіс- 1» - 113,8 млн. дол. США. Отже, на думку суду першої інстанції, компанія ВІЕР Глобал Партнерс, Л.П. придбала право вимоги за ціною, вищою за ринкову, а тому жодного реального «дисконту» при придбанні права вимоги не було.

Колегія суддів апеляційної інстанції зазначений висновок місцевого господарського суду до уваги не бере, оскільки місцевим господарським судом не наведено жодних обґрунтувань яким чином ліквідність майнового права впливає на розмір заборгованості за зобов`язаннями та ціну купівлі прав вимоги за такими зобов`язаннями. Позиція щодо залежності вартості права вимоги від оцінки вартості активу може мати місце у разі реалізації майна та майнових прав неплатоспроможних банків у порядку, визначеному Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».»

Вказана вище обставина того, що постановою Північного апеляційного господарського суду від 16 вересня 2021 року у справі № 910/5617/21 було визнано недійсним Договір купівлі-продажу прав вимоги від 22 лютого 2019 року, що був укладений між публічним акціонерним товариством «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» (продавець) та компанією ВІЕР Глобал Партнерс, Л.П., обмеженим партнерством, яке створене на Кайманових островах, (покупець), свідчить про наявність підстав для перегляду питання щодо особи стягувача (заміни стягувача) зведеному виконавчому провадженні ЗВП № 65365075. При цьому, на даний час у суду відсутня інформація про звернення державного виконавця із відповідною заявою про заміну сторони виконавчого провадження до суду, а сама заміна на час розгляду цієї справи не проведена, стягувачем є ВІЕР Глобал Партнерс, Л.П.

Тобто, фактично наразі має місце обставина, коли третя особа - компанія ВІЕР Глобал Партнерс, Л.П., обмежене партнерство, яке створене на Кайманових островах, намагається вчиняти дії, спрямовані на стягнення коштів АТ «Укрзалізниці» та забезпечення такого списання, на підставі договору купівлі-продажу права вимоги від 22 лютого 2019 року, який був визнаний в судовому порядку недійсним, а рішення суду набрало законної сили.

Крім того, суд вважає за необхідне звернути увагу на рішення Ради національної безпеки і оборони України від 02 травня 2018 року, яке було введено в дію Указом Президента України від 14 травня 2018 року № 126/2018 на «Банк розвитку та зовнішньоекономічної діяльності (Внєшекономбанк)» було накладено санкції, які полягали у запобіганні виведенню капіталів за межі України, після прийняття якого укладався, визнаний недійсним судом, договір купівлі-продажу права вимоги від 22 лютого 2019 року між публічним акціонерним товариством «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» (продавець) та компанією ВІЕР Глобал Партнерс, Л.П., обмеженим партнерством, яке створене на Кайманових островах, (покупець).

Суд звертає увагу сторін на те, що згідно ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:

1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України;

2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;

3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);

4) безсторонньо (неупереджено);

5) добросовісно;

6) розсудливо;

7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації;

8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);

9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;

10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до зазначених обставин справи і норм чинного законодавства, та з урахуванням встановлення того факту, що на момент виникнення спірних правовідносин відповідач після надходження скарги та ухвали Печерського районного суду м. Києва, яка описана вище, повинен був скасувати накладений на кошти позивача арешт, що свідчить про протиправність бездіяльності відповідача, накладення одночасного арешту на суму боргу та суму виконавчого збору однією постановою на підставі двох виконавчих документів не відповідає вимогам Закону України «Про виконавче провадження» та відповідної Інструкції.

Відповідно до приписів статті 59 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено, що особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту.

У разі набрання законної сили судовим рішенням про зняття арешту з майна боржника арешт з такого майна знімається згідно з постановою виконавця не пізніше наступного дня, коли йому стало відомо про такі обставини.

Виконавець зобов`язаний зняти арешт з коштів на рахунку боржника не пізніше наступного робочого дня з дня надходження від банку документів, які підтверджують, що на кошти, які знаходяться на рахунку, заборонено звертати стягнення згідно із цим Законом, а також у випадку, передбаченому пунктами 10, 15 частини першої статті 34 цього Закону.

Згідно частини 5 статті 59 Закону України «Про виконавче провадження», встановлено, що у всіх інших випадках арешт може бути знятий за рішенням суду.

07 травня 2021 року уповноваженою особою акціонерного товариства «Укрзалізниця» було подано до відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України клопотання, відповідно до якого Відділ проінформовано про наявність ухвали Печерського районного суду м. Києва від 09 березня 2021 року по справі № 757/10733/21-к, та в якому товариство просило скасувати постанову про арешт коштів Боржника від 06 травня 2021 року.

Надалі, 08 червня 2021 року на електронну адресу акціонерного товариства «Укрзалізниця» отримано відповідь щодо розгляду клопотання від 07 травня 2021 року, зі змісту якої вбачається, що у державного виконавця відсутні підстави для зняття арештів з коштів боржника, оскільки вчинення виконавчих дій по виконавчому провадженні ВП № 65323614 зупинено.

Не погоджуючись з бездіяльністю державного виконавця щодо накладення арешту на кошти акціонерного товариства «Українська залізниця» з урахуванням суми стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

Частина 3 статті 74 Закону України "Про виконавче провадження" передбачає, що рішення, дії або бездіяльність державного виконавця також можуть бути оскаржені стягувачем та іншими учасниками виконавчого провадження (крім боржника) до начальника відділу, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець. Рішення, дії та бездіяльність начальника відділу, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, можуть бути оскаржені до керівника органу державної виконавчої служби вищого рівня.

Начальник відділу, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, при здійсненні контролю за рішеннями, діями державного виконавця під час виконання рішень має право у разі, якщо вони суперечать вимогам закону, своєю постановою скасувати постанову або інший процесуальний документ (або їх частину), винесені у виконавчому провадженні державним виконавцем, зобов`язати державного виконавця провести виконавчі дії в порядку, встановленому цим Законом.

Начальник відділу, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, або виконавець з власної ініціативи чи за заявою сторони виконавчого провадження може виправити допущені у процесуальних документах, винесених у виконавчому провадженні, граматичні чи арифметичні помилки, про що виноситься відповідна постанова.

Керівник вищого органу державної виконавчої служби у разі виявлення порушень вимог закону визначає їх своєю постановою та надає доручення начальнику відділу, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, щодо проведення дій, передбачених абзацами другим і третім цієї частини.

Також, судом враховано, що у цій справі обов`язок доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається, в силу приписів ч. 2 ст. 80 КАС України, саме на відповідача, який відзив на позовну заяву не подавав та фактично правомірність оскаржуваних рішень та допущеної бездіяльності не довів.

Згідно підпунктів 4, 10 частини 2 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про, зокрема, визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії; інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.

Європейський суд з прав людини неодноразово висловлював позицію з цього питання, згідно якої національні суди повинні проконтролювати, чи не є викладені у них висновки адміністративних органів щодо обставин у справі довільними та нераціональними, непідтвердженими доказами або ж такими, що є помилковими щодо фактів; у будь-якому разі суди повинні дослідити такі акти, якщо їх об`єктивність та обґрунтованість є ключовим питанням правового спору (пункт 157 рішення у справі «Сігма радіо телевіжн лтд. проти Кіпру» (Sigma Radio Television ltd. v. Cyprus № 32181/04); пункт 44 рішення у справі «Брайєн проти Об`єднаного Королівства» (Bryan v. the United Kingdom); пункти 156-157, 159 рішення у справі «Сігма радіо телевіжн лтд. проти Кіпру» (Sigma Radio Television ltd. v. Cyprus № 32181/04); пункти 47-56 рішення у справі «Путтер проти Болгарії» (Putter v. Bulgaria № 38780/02).

Поняття дискреційних повноважень наведене, зокрема, у Рекомендаціях Комітету Міністрів Ради Європи № R (80)2, яка прийнята Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, відповідно до яких під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Тобто, дискреційними є право суб`єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною. Прикладом такого права є повноваження, які закріплені у законодавстві із застосуванням слова «може».

Натомість, у цій справі з урахуванням встановлених обставин відповідач не наділений повноваженнями за конкретних фактичних обставин діяти не за законом, а на власний розсуд.

Аналогічна позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 23 січня 2018 року у справі № 208/8402/14-а та від 29 березня 2018 року справі № 816/303/16.

При цьому судом враховується, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

Аналогічна позиція викладена у постановах Верхового Суду України від 16 вересня 2015 року у справі № 21-1465а15 та від 02 лютого 2016 року у справі № 804/14800/14.

За таких обставин суд, з урахуванням фактичних обставин цієї справи, а також нормативного регулювання спірних правовідносин у розрізі повноважень, приходить до висновку, що належним та ефективним способом захисту прав позивача та для належно та об`єктивного захисту прав останнього є задоволення позовних вимог позивача щодо визнання бездіяльності протиправною щодо та в частині скасування постанови відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України від 06 травня 2021 року про арешт коштів AT «Укрзалізниця», в межах виконавчого провадження ВП № 65323614, яке входить до складу зведеного виконавчого провадження ЗВП № 65365075, в той же час, під час розгляду даної справи, суд не встановив належних та об`єктивних підстав для задоволення позовних вимог в частині скасування постанови відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України від 06 травня 2021 року про стягнення виконавчого збору, в межах виконавчого провадження ВП № 65323614, яке входить до складу зведеного виконавчого провадження ЗВП № 65365075, та вважає достатнім та належним способом захисту задоволені в частині позовні вимоги.

Відповідно до статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені судом, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

При цьому, суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; від 06.09.2005; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; 18.07.2006; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; від 10.02.2010; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v.Spain) серія A. 303-A; 09.12.1994, пункт 29).

Згідно з частини 1 статті 9, статті 72, частин 1, 2, 5 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Якщо учасник справи без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які він посилається, суд вирішує справу на підставі наявних доказів.

На думку Окружного адміністративного суду міста Києва, відповідачем, як суб`єктом владних повноважень, покладений на нього обов`язок доказування не виконано та не доведено правомірність та обґрунтованість оскаржуваних дій з урахуванням вимог, встановлених частиною 2 статті 19 Конституції України та частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, які містяться в матеріалах справи, суд приходить до висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення позову.

Відповідно до частини 3 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Як вбачається з наявної у матеріалах справи квитанції, позивачем під час звернення з даним позовом до суду сплачено судовий збір у розмірі 4 540,00 грн. Відтак, враховуючи розмір задоволених позовних вимог, суд присуджує на користь позивача судові витрати у розмірі 3 632,00 грн, за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

На підставі вищевикладеного, керуючись статтями 2, 6-10, 72-77, 90, 139, 241-246, 250, 255, 287 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

1. Адміністративний позов акціонерного товариства «Українська залізниця» до відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, третя особа без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - ВІЕР Глобал Партнерс, Л.П. про визнання бездіяльності протиправною - задовольнити частково.

2. Визнати неправомірною бездіяльність, яка полягає в незнятті арештів з грошових коштів AT «Укрзалізниця» по виконавчому провадженню ВП № 65323614, яке входить до складу зведеного виконавчого провадження ЗВП № 65365075.

3. Скасувати постанову відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України від 06 травня 2021 року про арешт коштів AT «Укрзалізниця», в межах виконавчого провадження ВП № 65323614, яке входить до складу зведеного виконавчого провадження ЗВП № 65365075.

4. У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.

5. Стягнути на користь акціонерного товариства «Українська залізниця» (адреса: 03150, місто Київ, вулиця Єжи Гедройця, будинок 5, код ЄДРПОУ 40075815) понесені судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 3 632,00 грн (три тисячі шістсот тридцять дві гривні 00 копійок) за рахунок бюджетних асигнувань відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України (адреса: 01001, місто Київ, вулиця Городецького, будинок 13, код ЄДРПОУ 00015622).

Рішення суду набирає законної сили в порядку, передбаченому частиною 1 статті 272 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до частини 6 статті 287 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційні скарги на судові рішення у справах, визначених цією статтею, можуть бути подані протягом десяти днів з дня їх проголошення та оскаржені у порядку, передбаченому статтями 292, 293, 296, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Н.В. Клочкова