Рішення № 100674574, 29.10.2021, Івано-Франківський окружний адміністративний суд

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"29" жовтня 2021 р. справа № 300/2918/21

м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський окружний адміністративний суд в складі судді Боршовського Т.І., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Івано-Франківського обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки про стягнення коштів, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі – позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Івано-Франківського окружного адміністративного суду (далі – Суд) з адміністративним позовом до Івано-Франківського обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки (далі – відповідач), в якому просить: стягнути з відповідача на користь позивача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 05.07.2018 по 31.05.2021 в розмірі 215462,28 грн., без урахування обов`язкових податків та зборів.

Позовні вимоги мотивовано тим, що ОСОБА_1 05.07.2018 був звільнений з військової служби. Проте при звільненні з військової служби, зазначає позивач, відповідач протиправно не провів з ним повний розрахунок, а саме: не виплатив компенсацію за невикористану додаткову відпустку як учаснику бойових дій за 2015-2018 роки та індексацію грошового забезпечення під час проходження військової служби за період з 01.01.2016 по 28.02.2018. Вказані обставини встановлені судовими рішенням від 05.04.2021 у справі № 300/98/21 та від 07.05.2021 у справі № 300/3890/21. Відповідач провів з позивачем повний розрахунок лише 27.05.2021 (виплачено 4798,50 грн.) та 31.05.2021 (виплачено 17067,39 грн.). Тобто, вказує позивач, період з 05.07.2018 по 31.05.2021 є періодом затримки розрахунку при звільненні з військової служби. За вказаних обставин, на думку позивача, відповідач порушив норми статей 117-118 Кодексу законів про працю України, оскільки не здійснив виплату всіх належних йому сум при звільненні з військової служби. ОСОБА_1 вважає, що до спірних правовідносин необхідно застосувати норми статті 117 Кодексу законів про працю України щодо виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником в день звільнення з роботи. Таким чином, позивач просить суд стягнути з відповідача на його користь середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період із 05.07.2018 по 31.05.2021 в розмірі 215462,28 грн., без врахування обов`язкових платежів.

Ухвалою Суду від 22.06.2021 відкрито провадження в даній адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами.

09.07.2021 через канцелярію Івано-Франківського окружного адміністративного суду надійшов відзив на позовну заяву Івано-Франківського обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки від 09.04.2021 за № 6/388. У відзиві відповідач заперечив проти задоволення позову. Представник відповідача вказав, що стаття 117 Кодексу законів про працю України застосовується в разі відсутності між сторонами спору про розмір належних працівникові при звільненні сум. Також відповідач вказав на те, що норми статтей 116 та 117 Кодексу законів про працю України не поширюються на військовослужбовців. Відповідач просить суд в позові відмовити.

26.07.2021 ОСОБА_1 надав до суду відповідь на відзив, в якому підтримав позов. Вказав, зіславшись на судові рішення Верховного Суду, на те, що на військовослужбовців поширюються норми статей 116, 117 КЗпП України. Вказав на відсутність спору між сторонами щодо належних позивачу при звільненні сум. Факт щодо невиконання відповідачем, передбаченого статтею 116 КЗпП України обов`язку, встановлено судовими рішеннями від 05.04.2021 у справі № 300/98/21 та від 07.05.2021 у справі № 300/3890/21. Вказав, що відповідач добровільно виконав вказані судові рішення, виплативши належні позивачу при звільненні кошти. Просить позов задовольнити.

Обставини, встановлені судом.

ОСОБА_1 з 15.02.2014 по 05.07.2018 проходив військову службу в Тисменицькому районному військовому комісаріаті.

28.02.2013 позивачу видано посвідчення серії НОМЕР_1 про право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни – учасників бойових дій (а.с. 8).

Згідно наказу військового комісара Тисменицького районного військового комісаріату від 05.07.2018 за № 87 ОСОБА_1 виключено з 05.07.2018 зі списків особового складу Тисменицького РВК та всіх видів забезпечення у зв`язку зі звільненням з військової служби за станом здоров`я у запас Збройних Сил України відповідно до підпункту “б” пункту 2 частини 5 статті 26 Закону України “Про військовий обов`язок і військову службу” на підставі наказу військового комісара Івано-Франківського ОВК № 21-ПС від 05.06.2018 (а.с. 12).

Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 05.04.2021 у справі № 300/98/21 задоволено позов ОСОБА_1 до Івано-Франківського обласного військового комісаріату: визнано протиправною бездіяльність Івано-Франківського обласного військового комісаріату щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення під час проходження військової служби в період з 01.01.2016 по 28.02.2018 включно та зобов`язати Івано-Франківський обласний територіальний центр комплектування та соціальної підтримки нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за час проходження військової служби в період з 01.01.2016 по 28.02.2018 включно (а.с.13-17).

Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 07.05.2021 у справі № 300/3890/20 задоволено позов ОСОБА_1 до Івано-Франківського обласного військового комісаріату: визнано протиправною бездіяльність Івано-Франківського обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки щодо ненарахування та невиплати при звільненні з військової служби у запас ОСОБА_1 грошової компенсації відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 по 2018 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби та зобов`язано Івано-Франківський обласний територіальний центр комплектування та соціальної підтримки нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 по 2018 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби. В задоволенні решти позовних вимог відмовити. (а.с. 18-20).

Згідно виписки з банківського рахунку ОСОБА_1 , відкритого в АТ КБ «ПриватБанк» від 11.06.2021, Івано-Франківським обласним територіальним центром комплектування та соціальної підтримки виплачено ОСОБА_1 27.05.2021 – 4798,50 грн. індексації грошового забезпечення, 31.05.2021 – 17067,39 грн. компенсації за невикористану відпустку (а.с. 21).

За змістом позовної заяви та відзиву на позов, між сторонами не має спору щодо правильності розміру таких виплат та їх дати.

Згідно поданої позивачем виписки з реєстру застрахованих осіб щодо ОСОБА_1 , форми ОК-5, та довідки-інформації, наданої відповідачем, від 06.07.2021 за № 9/2/617, грошове забезпечення ОСОБА_1 за травень 2018 становило 8511,90 грн., за червень – 9591,90 грн. (а.с. 22-23, 33).

Релевантні джерела права у справі. Оцінка аргументів сторін. Мотиви прийняття рішення судом.

Конституційний Суд України у рішенні № 4-рп/2012 від 22.02.2012 вказав, що невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку. Таким чином, для встановлення початку перебігу строку звернення працівника до суду з вимогою про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.

Суд врахував, що остаточний розрахунок з ОСОБА_1 при звільненні відбувся 31.05.2021. Цей позов подано до суду 15.06.2021, тобто в межах місяця від дати отримання ОСОБА_1 остаточного розрахунку при звільненні. За таких обставин, суд дійшов висновку про те, що строк звернення до суду з цим позовом не пропущений.

Відповідно до пункту 17 частини першої статті 4 та пункту 2 частини першої статті 19 КАС України спори з приводу проходження та звільнення з публічної служби віднесено до юрисдикції адміністративних судів.

Правове регулювання відносин між Державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначає Закон України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 №2232-XII.

Згідно з частиною першою статті 2 цього Закону військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.

Пункт 242 розділу XII «Звільнення з військової служби» Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 №1153/2008 визначає таке: Після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) військового комісаріату за вибраним місцем проживання. Особи, звільнені з військової служби, зобов`язані у п`ятиденний строк прибути до районних (міських) військових комісаріатів для взяття на військовий облік. [. . . ] Особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.

Приписами статті 116 КЗпП України визначено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Відповідно до статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Середній заробіток працівника визначається відповідно до статті 27 Закону України «Про оплату праці» від 24.03.1995 № 108/95-ВР за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100 (далі - Порядок № 100).

Відповідно до абзацу 3 пункту 2 розділу ІІ Порядку № 100 середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Пунктом 5 розділу ІV Порядку № 100 визначено, що нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.

Згідно з пунктом 8 розділу ІV Порядку № 100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період. Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства.

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у постанові від 14.03.2019 у справі № 820/660/17 вказав:

“ … за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини”;

“… непоширення норм Кодексу законів про працю України на рядовий і начальницький склад органів внутрішніх справ/міліції стосується саме порядку та умов визначення норм оплати праці (грошового забезпечення) та порядку вирішення спорів щодо оплати праці.

Питання ж відповідальності за затримку розрахунку при звільненні осіб рядового і начальницького складу (зокрема, затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати коштів за період вимушеного прогулу на виконання рішення суду, одноразової грошової допомоги при звільненні, компенсації за невикористану відпустку, які не є складовими заробітної плати (грошового забезпечення) - не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення.

В той же час такі питання врегульовані Кодексом законів про працю України”;

“…реалізація особою права, що пов`язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних, чинних на час виникнення спірних правовідносин, нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань”.

З огляду на вказану правову позицію касаційного суду щодо застосування норм матеріального права, Суд дійшов висновку відхилити заперечення відповідача та застосувати до спірних правовідносин норми статей 116-117 КЗпП України.

ОСОБА_1 виключений зі списків особового складу та всіх видів забезпечення Тисменицького ОВК 05.07.2018. Станом на цей день відповідач протиправно не виплатив позивачу:

1) грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» за 2015-2018 роки;

2) індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018.

Ці обставини встановлені рішеннями Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 05.04.2021 у справі № 300/98/21 та від 07.05.2021 у справі № 300/3890/21 між тими ж сторонами та відповідно до статті 78 КАС України не підлягають доказуванню.

Згідно виписки з банківського рахунку ОСОБА_1 , відкритого в АТ КБ «ПриватБанк» від 11.06.2021, Івано-Франківським обласним територіальним центром комплектування та соціальної підтримки виплачено ОСОБА_1 27.05.2021 – 4798,50 грн. індексації грошового забезпечення, 31.05.2021 – 17067,39 грн. компенсації за невикористану відпустку.

За змістом позовної заяви та відзиву на позов, між сторонами не має спору щодо правильності розміру таких виплат та їх дати.

Суми грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки та суми індексації грошового забезпечення охоплюються поняттям «всіх сум, що належать працівнику при звільненні» в розуміння статті 116 КЗпП, тому затримка їх виплати є підставою для стягнення з відповідача коштів за затримку розрахунку.

При обчисленні періоду затримки Суд врахував, що відповідач фактично виплатив позивачу: індексацію грошового забезпечення 27.05.2021, грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки - 31.07.2020.

Період затримки розрахунку при звільненні обчислюється починаючи з першого дня після звільнення до дати остаточного розрахунку (з 06.07.2018 до 31.05.2021) та становить - 1059 календарних днів.

Згідно поданої позивачем виписки з реєстру застрахованих осіб щодо ОСОБА_1 , форми ОК-5, та довідки-інформації, наданої відповідачем, від 06.07.2021 за № 9/2/617, грошове забезпечення ОСОБА_1 за два повні місяці перед звільненням (травень-червень) становило: за травень 2018 - 8511,90 грн., за червень – 9591,90 грн., разом 18103,80 грн. При ділення цієї суми на 61 день, середньоденне (в календарних днях) грошове забезпечення становить 296,78 грн.

Отже, обчислений відповідно до встановлених статтею 117 КЗпП правил середній заробіток за час затримки виплати належних при звільненні з роботи сум складає 314290,02 грн. (296,78 грн.* 1059 календарних днів).

Натомість, позивач просить Суд стягнути з відповідача 215462,28 грн., оскільки помилково здійснив розрахунок, виходячи з кількості робочих, а не календарних днів.

Разом з тим, порівнюючи розмір несвоєчасно виплачених сум (4798,50 грн. + 17067,39 грн. = 21865,89 грн.) з розміром сум середнього заробітку за час затримки розрахунку, Суд дійшов висновку, що такі є очевидно неспівмірними (несвоєчасно виплачена сума в більш як десять разів менша за суму розрахованого середнього заробітку за час затримки розрахунку).

При вирішенні цієї справи суд на виконання частини п`ятої статті 242 КАС України враховує такі правові висновки Великої Палати Верховного Суду щодо застосування ст.ст. 116, 117 КЗпП, що викладені в постанові від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц:

«[…](1.4) Щодо зменшення суми відшкодування, визначеного, виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні

68. Статтею 117 КЗпП України передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

69. Таким чином, закон покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.

70. Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.

71. Однак, встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця.

72. Слід також мати на увазі, що працівник є слабшою, ніж роботодавець стороною у трудових правовідносинах. Водночас у вказаних відносинах і працівник має діяти добросовісно щодо реалізації своїх прав, а інтереси роботодавця також мають бути враховані. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами працівника та роботодавця.

[…]

78. Якщо відповідальність роботодавця перед колишнім працівником за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку при звільненні не обмежена в часі та не залежить від простроченої заборгованості, то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо роботодавця, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання роботодавцем певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати іншим працівникам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків.

79. Непоодинокими є випадки, коли працівник за наявності спору з роботодавцем щодо розміру належних при звільненні незначних сум тривалий час не звертається до суду, а у позовній заяві зазначає мінімальну суму простроченої роботодавцем заборгованості, яку, на думку позивача, суд точно стягне у повному обсязі. Проте метою таких дій працівника є не стягнення заборгованості з роботодавця, а стягнення з нього у повному обсязі відшкодування в розмірі середнього заробітку, тобто без будь-якого зменшення розміру останнього. Вказане є наслідком застосування підходу щодо неможливості суду зменшити розмір відшкодування, визначений, виходячи з середнього заробітку.

80. Враховуючи наведене та вирішуючи питання щодо можливості зменшення судом розміру відшкодування, визначеного відповідно до статті 117 КЗпП України, Велика Палата Верховного Суду бере до уваги таке.

81. Відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця. […]

87. […] Велика Палата Верховного Суду доходить висновку, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України.

88. Верховний Суд України у постанові від 27 квітня 2016 року у справі за провадженням № 6-113цс16 дійшов висновку, що право суду зменшити розмір середнього заробітку, який має сплатити роботодавець працівникові за час затримки виплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 КЗпП України, залежить від таких чинників: наявність спору між працівником та роботодавцем з приводу розміру належних до виплати працівникові сум за трудовим договором на день звільнення; виникнення спору між роботодавцем та працівником після того, коли належні до виплати працівникові суми за трудовим договором у зв`язку з його звільненням повинні бути сплачені роботодавцем; прийняття судом рішення щодо часткового задоволення вимог працівника про виплату належних йому при звільненні сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу. Водночас Верховний Суд України зауважив, що разом із тим при розгляді даної справи необхідно взяти до уваги і такі обставини, як розмір недоплаченої суми, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, обставини за яких було встановлено наявність заборгованості, дії відповідача щодо її виплати.

89. Велика Палата Верховного Суду погоджується з таким висновком у тому, що суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і що таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми.

90. Водночас виходячи з мети відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, яка полягає у компенсації працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, і які розумно можна було б передбачити, Велика Палата Верховного Суду вважає, що, з одного боку, не всі чинники, сформульовані у зазначеному висновку, відповідають такій меті. Так, сама лише наявність спору між працівником та роботодавцем з приводу розміру належних до виплати працівникові сум; момент виникнення такого спору, прийняття судом рішення щодо часткового задоволення вимог працівника, істотність розміру недоплаченої суми порівняно із середнім заробітком працівника не впливають на розмір майнових втрат, яких зазнає працівник у зв`язку з простроченням розрахунку. З іншого боку, істотним є період такого прострочення, хоча такий чинник у згаданій постанові Верховного Суду України не сформульований.

91. З огляду на викладене, Велика Палата Верховного Суду відступає від висновку Верховного Суду України, сформульованого у постанові від 27 квітня 2016 року у справі за провадженням № 6-113цс16, і вважає, що, зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати:

91.1. Розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором.

91.2. Період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;

91.3. Ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника.

91.4. Інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

92. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених Великою Палатою Верховного Суду критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково. Тому Велика Палата Верховного Суду також відступає від висновку Верховного Суду України, сформульованого у постанові від 27 квітня 2016 року у справі № 6-113цс16 про те, що право суду зменшити розмір середнього заробітку залежить від прийняття судом рішення щодо часткового задоволення вимог працівника про виплату належних йому при звільненні сум у строки, визначені статтею 116 КЗпП України.

93. У разі, коли Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні в одній зі справ Верховного Суду України, згідно з частиною шостою статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суди враховують висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду, навіть якщо аналогічні висновки Верховний Суд України сформулював також при розгляді інших справ (див. пункти 50, 88 постанови Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 161/12771/15-ц). […]

94.4. Сума компенсації позивачу за роботу у вихідні дні (3443,88 грн), яку встановили суди попередніх інстанцій, є більш ніж у сто разів меншою ніж визначена сума середнього заробітку позивача за час затримки її виплати при звільненні (419005,39 грн).

94.5. Для приблизної оцінки розміру майнових втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, які розумно можна було би передбачити, на підставі даних Національного банку України про середньозважені ставки за кредитами в річному обчисленні за 2009 - 2015 року можна розрахувати розмір сум, які працівник, недоотримавши належні йому кошти від роботодавця, міг би сплатити як відсотки, взявши кредит з метою збереження рівня свого життя».

Суд врахував наведені висновки Великої Палати Верховного Суду у справі № 761/9584/15-ц. Так, при вирішенні питання щодо суми відшкодування Суд взяв до уваги такі обставини:

1) щодо мотивів поведінки роботодавця при проведенні розрахунків при звільненні:

В період проходження позивачем військової служби (2015-2019) Департамент фінансів Міністерства оборони України систематично збільшував фінансування військових частин на виплату військовослужбовцям необов`язкових одноразових складових грошового забезпечення, як от додаткова грошова винагорода та премії (котрі фактично втратили характер «одноразових» та стали систематичними, що суперечить меті їх запровадження), проте не виділяв коштів для нарахування та виплату індексації грошового забезпечення, а також на грошову компенсацію невикористаних днів додаткових відпусток, котрі не надавалися військовослужбовцям з причини запровадження в Україні з 2014 року особливого стану. Так, у випадку позивача йому в період 2016-2018 років виплачувалася премія та щомісячна додаткова грошова винагорода в розмірах, що були в декілька разів відповідно більшими за розмір його посадового окладу. Суд вважає, що у випадку більш раціонального підходу головного розпорядника бюджетних коштів до фінансування військових частин на грошове забезпечення військовослужбовців в контексті розподілу коштів між його складовими (наприклад, виділення належного фінансування на індексацію грошового забезпечення за рахунок зменшення сум коштів, виділених на виплату премій) цієї проблеми можна було уникнути. Натомість єдиним ефективним способом отримання індексації грошового забезпечення за період 2016-2018 років та компенсації за невикористані дні додаткової відпустки для колишніх військовослужбовців стали звернення до адміністративних судів з позовами до військових частин про спонукання нарахувати та виплатити ці платежі. Дані Єдиного державного реєстру судових рішень свідчить про масовість таких звернень, а також про типовий характер як спорів, так і висловлених відповідачами аргументів (відсутність бюджетного фінансування на виплату індексації грошового забезпечення). Проблема грошової компенсації за невикористану додаткову відпустку військовослужбовцям у період мобілізації з огляду на масовість однотипних звернень до судів першої інстанції розглядалася Верховним Судом у форматі зразкової справи (рішення від 16.05.2019, № Пз/9901/4/19 (№ 620/4218/18)). Ці обставини в їх сукупності свідчать про існування системних проблем щодо згаданих виплат військовослужбовцям, виникнення та існування яких зумовлене не стільки діями конкретної військової частини щодо конкретного військовослужбовця, скільки реалізацією військовими частинами обов`язкових для них вказівок та роз`яснень Департаменту фінансів Міністерства оборони України щодо призначення бюджетних коштів, виділених на виплату грошового забезпечення військовослужбовців.

Водночас Судом враховано, що відповідач добровільно виконав судові рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 05.04.2021 у справі № 300/98/21 та від 07.05.2021 у справі № 300/3890/21.

2) Щодо поведінки позивача:

ОСОБА_1 з 05.07.2018 (дати звільнення) до грудня 2020, січня 2021 (місяців звернення з заявою про виплату та з позовами до суду про зобов`язання відповідача нарахувати та виплати йому компенсацію за неотриману додаткову відпустку як учасника бойових дій та індексацію грошового забезпечення) не вчиняв дій щодо захисту свого права на отримання належних йому при звільненні сум.

3) Щодо розміру відшкодування:

Суд переконаний, що обчислений відповідно до правил статей 116, 117 КЗпП розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку є очевидно непропорційним до розміру завданої позивачу шкоди.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц, зацитованій вище, дійшла таких висновків:

- суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми (пункт 89 постанови);

- зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати певні критерії, їх орієнтовний перелік наведений у п.п. 91.1-91.4 постанови,

- для приблизної оцінки розміру майнових втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, які розумно можна було би передбачити, можна використовувати спосіб обчислення цих втрат на підставі даних Національного банку України про середньозважені ставки за кредитами в річному обчисленні за відповідні роки, і таким чином розрахувати розмір відшкодування суму, яку працівник міг би сплатити як відсотки, взявши кредит з метою збереження рівня свого життя, оскільки він недоотримав належні йому кошти від роботодавця (пункт 95.4 постанови).

Згідно висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених в ухвалі від 01.04.2020 у справі № 910/4518/16:

"…висновки Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, не стосуються висновків Великої Палати Верховного Суду у справі №761/9584/15-ц, бо предмет спору у ній не стосувався аналізу доходів фінансової установи, аналізу кредитних правовідносин, впливу облікової ставки, аналізу процентної політики Національного банку України або сутності середньозваженої процентної ставки за міжбанківськими операціями.

На думку Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, за висновком Великої Палати Верховного Суду при визначенні розміру майнових втрат звільненого працівника у зв`язку з непроведенням з ним повного розрахунку на дату звільнення слід застосовувати індикативні дані Національного банку України про середньозважену процентну ставку за міжбанківськими операціями (індекс UIIR) з надання кредитних коштів і розміщення коштів на депозитних рахунках у національній валюті гривні.

Велика Палата Верховного Суду звертає увагу, що вона не робила висновку про застосування індикативних даних Національного банку України про середньозважену процентну ставку за міжбанківськими операціями. У підпункті 94.5 постанови йдеться про середньозважені ставки за кредитами, які оприлюднюються Національним банком України, тобто про кредити, які надаються домогосподарствам, а не про міжбанківські кредити".

Застосовуючи наведений підхід Великої Палати Верховного Суду для приблизної оцінки розміру майнових втрат позивача, судом встановлено таке.

Згідно відомостей із вкладення "Дані статистики фінансового сектору" підрозділу "Статистика фінансового сектору" розділу "Статистика" офіційного веб-сайта Національного банку України (https://bank.gov.ua/ua/statistic/sector-financial/data-sector-financial#2fs), судом встановлено, що середньо зважена процентна ставка в річному обчисленні за новими кредитами домашнім господарствам за цільовим спрямуванням, в період з 06.07.2018 до 31.05.2021 (період затримки розрахунку при звільненні) становила:

- в 2018 році - 30,8% (у липні 2018 року – 30,4% ; у серпні 2018 року -30,7%; у вересні 2018 року – 30,1%; у жовтні 2018 року – 31,3%; у листопаді 2018 – 30,9%; у грудні 2018 – 31,5%, отже, середній розмір за вказані місяці 30,8%;

- в 2019 році – 32,1%;

- в 2020 році – 31,7%;

- в 2021 році - 29,8% (у січні 2021 – 30,3%; у лютому 2021 року – 29,8%; у березні 2021 – 29,8%; у квітні 2021 року – 29,6%; у травні 2021 року – 29,6%, отже, середній розмір за вказані місяці - 29,8%).

Отож, беручи до уваги висновки постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц (пункт 94.5) та висновки ухвали Великої Палати Верховного Суду від 01.04.2020 у справі № 910/4518/16 (мотивувальна частина), Суд вважає доцільним "для приблизної оцінки розміру майнових втрат працівника (військовослужбовця), пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, які розумно можна було би передбачити" застосування у спірних правовідносинах показники середньозважених процентних ставок в річному обчисленні за кредитами, наданим домашнім господарствам, які оприлюднені Національним банком України "для розрахунку розміру сум, які такий працівник, недоотримавши належні йому кошти від роботодавця, міг би сплатити як відсотки, взявши кредит з метою збереження рівня свого життя".

Відповідно до способу розрахунку розміру майнових втрат позивача на підставі припущення про необхідність взяття ним кредиту внаслідок затримки виплати працівнику належних йому сум, цей розмір можна обчислити як добуток суми несвоєчасно виплачених коштів на середньозважену вартість (у % річних) кредитів у національній валюті для фізичних осіб за даними НБУ (на день взяття кредиту) за відповідний період затримки.

Отже, приблизна оцінка розміру майнових втрат позивача, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні у спірних правовідносинах, виходячи з наведеного вище підходу Великої Палати Верховного Суду становить:

1) грошова компенсація за невикористані календарні дні додаткової відпустки в сумі 17067,39 грн. виплачена 31.05.2021. Тому сума відсотків за користування таким кредитом за період затримки виплати становить:

- за період з 06.07.2018 по 31.12.2018 – 2563,57 грн. (17067,39 грн. * 30,8% /365 * 178 календарних днів в періоді);

- за період з 01.01.2019 по 31.12.2019 – 5478,63 грн. (17067,39 грн. * 32,1% );

- за період з 01.01.2020 по 31.12.2020 – 5410,36 грн. (17067,39 грн. * 31,7% );

- за період з 01.01.2021 по 30.05.2018 – 2090,17 грн. (17067,39 грн. * 29,8% /365 * 150 календарних днів в періоді).

2) індексація грошового забезпечення в сумі 4798,50 грн. виплачена 27.05.2021. Тому сума відсотків за користування таким кредитом за період затримки виплати становить:

- за період з 06.07.2018 по 31.12.2018 – 720,75 грн. (4798,50 грн. * 30,8% /365 * 178 календарних днів в періоді);

- за період з 01.01.2019 по 31.12.2019 – 1540,32 грн. (4798,50 грн. * 32,1% );

- за період з 01.01.2020 по 31.12.2020 – 1521,12 грн. (4798,50 грн. * 31,7% );

- за період з 01.01.2021 по 26.05.2018 – 571,98 грн. (4798,50 грн. * 29,8% /365 *146 календарних днів в періоді).

Отже, загальна сума відсотків за користування кредитом, розрахована на підставі відомостей про середньозважену ставку кредиту в національній валюті для фізичних осіб з урахуванням сум та періодів затримки розрахунку становить – 19896,9 грн. (2563,57 грн. + 5478,63 грн. + 5410,36 грн. + 2090,17 грн. + 720,75 грн. + 1540,32 грн. + 1521,12 грн. + 571,98 грн.).

Водночас, Суд звертає увагу на те, що зазначена сума не відображає дійсного розміру майнових втрат позивача, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, а є лише орієнтовною оцінкою тих втрат, які розумно можна було би передбачити з урахуванням статистичних усереднених показників (пункти 94.5, 94.6 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц; пункт 43 постанови від 18 березня 2020 року у справі № 711/4010/13-ц).

З огляду на застосований Судом підхід, обраний Великою Палатою Верховного Суду в цій категорії спорів, враховуючи висновки Суду про необхідність зменшення визначеної на підставі правил статті 117 КЗпП суми відшкодування, Суд дійшов висновку задовольнити позовні вимоги ОСОБА_1 частково: в сумі 19896,9 грн., з вирахуванням з цієї суми обов`язкових платежів. Суд переконаний, що стягнення більшої суми, не відповідатиме принципам розумності, справедливості та пропорційності.

Щодо розподілу судових витрат у справі.

Як встановлено судом, ОСОБА_1 має статус учасника бойових дій.

Отже, відповідно до пункту 13 частини першої статті 5 Закону України “Про судовий збір” позивач звільнений від сплати судового збору.

Відповідач не подав суду доказів того, що він поніс судові витрати у справі.

З огляду на викладене, керуючись частиною п`ятою 5 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, суд дійшов висновку про те, що немає підстав для розподілу судових витрат у справі.

Керуючись статтями 139, 241-246, 250, 255, 262, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до Івано-Франківського обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки задовольнити частково.

Стягнути з Івано-Франківського обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки (ідентифікаційний код 07742609, вулиця Довженка, будинок 21, місто Івано-Франківськ, 76026) на користь ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків – НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 ) середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 19896 (дев`ятнадцять тисяч вісімсот дев`яносто шість) гривень 90 копійок.

В задоволенні позову в решті позовних вимог відмовити.

Судові витрати не розподіляти.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку. Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення рішення в повному обсязі. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи:

Позивач: ОСОБА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків – НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 .

Відповідач: Івано-Франківський обласний територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, ідентифікаційний код 07742609, вулиця Довженка, будинок 21, місто Івано-Франківськ, 76026.

Суддя /підпис/ Боршовський Т.І.