Рішення № 100674368, 21.10.2021, Закарпатський окружний адміністративний суд

ЗАКАРПАТСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 жовтня 2021 рокум. Ужгород№ 260/4064/21

Закарпатський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого - судді Рейті С.І.

при секретарі судового засідання Ватлін Т.В.

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Закарпатській області про зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

У відповідності до ст. 243 Кодексу адміністративного судочинства України в судовому засіданні 21 жовтня 2021 року проголошено вступну та резолютивну частини Рішення. Рішення в повному обсязі складено 28 жовтня 2021 року.

ОСОБА_1 (далі – позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Закарпатського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Національної поліції в Закарпатській області (далі – відповідач, ГУ НП в Закарпатській області), в якому просить: 1) визнати незаконним бездіяльність відповідача щодо невиплати одноразової грошової допомоги в розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби та зобов`язати відповідача виплатити на користь позивача одноразову грошову допомогу в розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби, а також зобов`язати відповідача здійснити нарахування та виплату середнього заробітку на користь позивача з 14.04.2021 року по день фактичного розрахунку за затримку розрахунку при звільненні.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що відповідачем не виплачено одноразову грошову допомогу в розмірі 25 % місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби, а також середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Ухвалою судді від 13.09.2021 року відкрито провадження у адміністративній справі та призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін, запропоновано відповідачеві надати відзив на позовну заяву.

12.10.2021 року відповідачем надано відзив на позовну заяву, зі змісту якого вбачається, що відповідно до довідки управління фінансового забезпечення та бухгалтерського обліку ГУ НП в Закарпатській області від 07.10.2021 року № 771/106/5-2021, у квітні 2021 року при звільненні ОСОБА_1 йому нараховано 50371,93 грн. одноразової грошової допомоги, які замовлено у головного розпорядника – Національної поліції України. Виплата вихідної допомоги відбувається в порядку черговості та відповідно до поданих заявок надходження коштів передбачається до 15.10.2021 року та при надходженні цільового фінансування сума допомоги буде виплачена.

13.10.2021 року до суду надійшла заява ОСОБА_1 про зміну вимог позовної заяви, якою просить вимогу позовної заяви щодо "визнання незаконним бездіяльність відповідача щодо невиплати одноразової грошової допомоги в розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби та зобов`язання відповідача виплатити на користь позивача одноразову грошову допомогу в розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби" змінити та викласти її в новій редакції: "визнати незаконним бездіяльність відповідача щодо невиплати частини одноразової грошової допомоги в розмірі 755,58 гривень та зобов`язати відповідача виплатити позивачу 755,58 гривень, як частину невиплаченої одноразової грошової допомоги".

Згідно ч. 5 ст. 262 КАС України, суд розглядає справу в порядку спрощеного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступних висновків.

Як встановлено судом, в період з 2006 по 2021 року позивач проходив службу в органах внутрішніх справ та Національній поліції України, а з жовтня по листопад 2015 року безпосередньо брав участь в антитерористичній операції, забезпечення цілісності України в районах проведення антитерористичної операції на території Донецької та Луганської областей та у січні 2016 року надано статус учасника бойових дій.

Наказом начальника Головного управління Нацполіції в Закарпатській області від 12.04.2021 року № 82 о/с майора поліції ОСОБА_1 , старшого слідчого в особливо важливих справах відділу розслідування злочинів загальнокримінальної спрямованості слідчого управління ГУНП в Закарпатській області звільнено зі служби в поліції на підставі п. 7 ч. 1 ст. 77 Закону України "Про Національну поліцію" за власним бажанням.

20.08.2021 року позивач звернувся до начальника ГУНП в Закарпатській області із заявою, якою просив повідомити про причини не виплати одноразової грошової допомоги в розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби та вжити заходів щодо такої виплати.

Вважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо не виплати одноразової грошової допомоги в розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби, позивач звернувся до суду із даним позовом за захистом своїх соціальних прав та гарантій.

Згідно із статтею 102 Закону України від 02.07.2015 року N 580-VIII "Про Національну поліцію" (далі - Закон N 580-VIII) пенсійне забезпечення поліцейських та виплата одноразової грошової допомоги після звільнення їх зі служби в поліції здійснюються в порядку та на умовах, визначених Законом України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб".

Відповідно до частини 2 статті 9 Закону України від 09.04.1992 року N 2262-XII "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" (далі - Закон N 2262-XII) особам рядового, сержантського, старшинського та офіцерського складу та деяким іншим особам, які мають право на пенсію за цим Законом, при звільненні зі служби за власним бажанням, через сімейні обставини або інші поважні причини, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України, які мають вислугу 10 років і більше, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.

Згідно з частиною 4 статті 9 Закону N 2262-XII виплата зазначеної в частинах першій та другій цієї статті одноразової грошової допомоги при звільненні зі служби особам рядового, сержантського, старшинського та офіцерського складу та деяким іншим особам, які мають право на пенсію за цим Законом, здійснюється Міністерством оборони України, Міністерством внутрішніх справ України, Національною поліцією України, Державною службою спеціального зв`язку та захисту інформації України, центральними органами виконавчої влади, що реалізують державну політику у сферах цивільного захисту, транспорту, виконання кримінальних покарань, пожежної і техногенної безпеки, єдину державну податкову політику, іншими утвореними відповідно до законів України військовими формуваннями та правоохоронними органами, за рахунок коштів Державного бюджету України, передбачених на їхнє утримання.

Відповідно до частини 5 статті 9 Закону N 2262-XII поліцейським, особам офіцерського складу, особам середнього, старшого та вищого начальницького складу органів внутрішніх справ, державної пожежної охорони, органів і підрозділів цивільного захисту, податкової міліції, Державної кримінально-виконавчої служби України, звільненим зі служби безпосередньо з посад, займаних в органах державної влади, органах місцевого самоврядування або у сформованих ними органах, на підприємствах, в установах, організаціях і у вищих навчальних закладах із залишенням на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ, Національній поліції, державній пожежній охороні, Державній службі спеціального зв`язку та захисту інформації України, органах і підрозділах цивільного захисту, податковій міліції чи Державній кримінально-виконавчій службі України, виплата одноразової грошової допомоги з підстав, передбачених частинами першою та другою цієї статті, здійснюється за рахунок коштів органів, у яких вони працювали.

Порядок призначення та виплати одноразової грошової допомоги при звільненні поліцейським визначено постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.1992 року N 393 "Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейським та членам їхніх сімей".

Відповідно до пункту 3 розділу І Порядку та умов виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання, затвердженого наказом Міністерства внутрішніх справ України від 06.04.2016 року N 260, грошове забезпечення поліцейських визначається залежно від посади, спеціального звання, стажу служби в поліції, інтенсивності та умов служби, кваліфікації, наукового ступеня або вченого звання. До складу грошового забезпечення входять: 1) посадовий оклад; 2) оклад за спеціальним званням; 3) щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, які мають постійний характер); 4) премії; 5) одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Так, як вбачається із наявних в матеріалах справи доказів, 11.10.2021 року відповідачем виплачено позивачу одноразову грошову допомогу в розмірі 49616,35 грн., при цьому, згідно довідки управління фінансового забезпечення та бухгалтерського обліку ГУНП в Закарпатській області від 07.10.2021 року № 771/106/5-2021, сума нарахованої одноразової грошової допомоги складає 50371,93 грн. та з урахуванням викладеного, позивач просить стягнути з відповідача недоплачених 755,58 грн.

В контексті наведеного щодо відрахування з суми одноразової грошової допомоги 1,5% військового збору в розмірі 755,58 грн, суд зазначає наступне.

Згідно з пунктом 163.1 статті 163 Податкового кодексу України об`єктом оподаткування податком на доходи фізичних осіб резидента є загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід; доходи з джерела їх походження в Україні, які остаточно оподатковуються під час їх нарахування (виплати, надання); іноземні доходи - доходи (прибуток), отримані з джерел за межами України.

Згідно з підпунктом 164.2.17 пункту 164.2 статті 164 Податкового кодексу України до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включаються дохід, отриманий платником податку як додаткове благо (крім випадків, передбачених статтею 165 цього Кодексу) у вигляді: г) суми грошового або майнового відшкодування будь-яких витрат або втрат платника податку, крім тих, що обов`язково відшкодовуються згідно із законом за рахунок бюджету або звільняються від оподаткування згідно з цим розділом.

Відповідно до пункту 168.5 статті 168 Податкового кодексу України суми податку на доходи фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими, особами рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, державної пожежної охорони, органів і підрозділів цивільного захисту, у зв`язку з виконанням обов`язків несення служби, спрямовуються виключно на виплату рівноцінної та повної компенсації втрат доходів цієї категорії громадян.

Відповідно до пункту 16-1 підрозділу 10 розділу ХХ «Перехідні положення» Податкового кодексу України тимчасово, до набрання чинності рішенням Верховної Ради України про завершення реформи Збройних Сил України, встановлюється військовий збір.

Платниками збору є особи, визначені пунктом 162.1 статті 162 цього Кодексу.

Об`єктом оподаткування збором є доходи, визначені статтею 163 цього Кодексу.

Ставка збору становить 1,5 відсотка від об`єкта оподаткування, визначеного підпунктом 1.2 цього пункту.

Нарахування, утримання та сплата (перерахування) збору до бюджету здійснюються у порядку, встановленому статтею 168 цього Кодексу, за ставкою, визначеною підпунктом 1.3 цього пункту.

Відповідальними за утримання (нарахування) та сплату (перерахування) збору до бюджету є особи, визначені у статті 171 цього Кодексу.

Платники збору зобов`язані забезпечувати виконання податкових зобов`язань у формі та спосіб, визначені статтею 176 цього Кодексу.

Згідно абзацу а) підпункту 176.2 статті 176 ПК України особи, які відповідно до цього Кодексу мають статус податкових агентів, зобов`язані: своєчасно та повністю нараховувати, утримувати та сплачувати (перераховувати) до бюджету податок з доходу, що виплачується на користь платника податку та оподатковується до або під час такої виплати за її рахунок.

Отже, відповідач у взаємовідносинах щодо нарахування та сплати військового збору із грошового зобов`язання позивача є податковим агентом.

Звільняються від оподаткування збором доходи, що згідно з розділом IV цього Кодексу не включаються до загального оподатковуваного доходу фізичних осіб (не підлягають оподаткуванню, оподатковуються за нульовою ставкою), крім доходів, зазначених у підпунктах 165.1.2, 165.1.18, 165.1.25, 165.1.52 пункту 165.1 статті 165 цього Кодексу.

Згідно із Законом України "Про внесення зміни до Податкового кодексу України щодо особливостей оподаткування військовим збором грошового забезпечення військовослужбовців та інших осіб, які беруть безпосередню участь в антитерористичній операції" від 18.06.2015 року № 548 тимчасово, на період проведення антитерористичної операції, не підлягають оподаткуванню військовим збором доходи у вигляді грошового забезпечення працівників правоохоронних органів, військовослужбовців та працівників Збройних Сил України, Національної гвардії України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, Державної прикордонної служби України, осіб рядового, начальницького складу, військовослужбовців, працівників Міністерства внутрішніх справ України, Управління державної охорони України, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та інших осіб на період їх безпосередньої участі в антитерористичній операції.

Враховуючи зазначене вище, оскільки об`єктом оподаткування військовим збором є загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід, до складу якого включаються доходи у вигляді грошового забезпечення, такі доходи підлягають оподаткуванню військовим збором за ставкою 1,5 відсотка. Військовий збір не сплачується лише у періоди безпосередньої участі особи в АТО.

Станом на момент виникнення спірних правовідносин, позивач не відносився до категорії осіб, які звільнені від сплати військового збору. Відтак, одноразова грошова допомога, виплачена позивачу після звільнення зі служби, повинна бути оподаткована військовим збором та, як наслідок, в суду відсутні правові підстави для задоволення позову в цій частині з урахуванням уточнень позовної заяви.

Що стосується вимоги позовної заяви про зобов`язання відповідача здійснити нарахування та виплату середнього заробітку на користь позивача з 14.04.2021 року по день фактичного розрахунку за затримку розрахунку при звільненні, суд зазначає наступне.

Законами № 580-VIII та № 2262-XII не врегульовано порядок відшкодування за час затримки розрахунку при звільнення працівника з військової служби.

За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини.

Статтею 47 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) передбачено, що власник або уповноважений ним орган зобов`язаний у день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу. Відповідно до вимог статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Вимогами ст. 117 КЗпП України передбачено, що у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Суд звертає увагу, що Кодекс законів про працю України покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, під яким розуміється обов`язок власника або уповноваженого ним органу виплатити працівникові у день звільнення всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації.

При цьому, виходячи зі змісту трудових правовідносин між працівником та підприємством, установою, організацією, під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти винагороду у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу, а також інші компенсаційні та заохочувальні виплати, встановлені вимогами законодавства та колективним договором, право працівника на одержання яких є безумовним і не залежить від поведінки роботодавця та/або працівника. (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).

Таким чином, аналіз наведених норм матеріального права дає підстави для висновку, що передбачений частиною 1 статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 КЗпП України.

Крім того, як вже було зазначено раніше, статтею 9 Закону України № 2262-ХІІ та пунктом 10 Порядку обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та членам їхніх сімей, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 393 від 17.07.1992 року передбачено, що поліцейським, які звільняються зі служби за станом здоров`я, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.

Отже, зазначена грошова допомога нерозривно пов`язана з фактом звільнення і є для цілей застосування статей 116 та 117 КЗпП сумою, що належить працівникові від підприємства, установи, організації.

Аналогічну правову позицію у подібному спорі висловив Касаційний адміністративний суд у склад і Верховного Суду у постанові від 30.01.2019 року у справі № 806/2164/16: " 40. З урахуванням положень пункту 3 розділу І Порядку (та умов виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання, затвердженого наказом МВС від 6 квітня 2016 р.) № 260 до складу грошового забезпечення входять, зокрема, одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Отож, одноразова грошова допомога при звільненні зі служби також є одноразовим додатковим видом грошового забезпечення і Національна поліція, у структурі якої працював позивач, як роботодавець і як орган, до відання якого віднесено виплату цієї допомоги, зобов`язане її виплатити".

Що стосується наведених у відзиві на позовну заяву тверджень відповідача стосовно того, що в силу Порядку та умов виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та здобувачам вищої освіти закладів вищої освіти із специфічними умовами навчання, що здійснюють підготовку поліцейських, затверджених наказом Міністерства внутрішніх справ України від 06.04.2016 року №260, виплата одноразової грошової допомоги при звільненні здійснюється не пізніше двох місяців з дня звільнення, суд звертає увагу на таке.

Відповідно до пункту 8 розділу VI Порядку одноразова грошова допомога при звільненні виплачується не пізніше двох місяців з дня звільнення із служби, а в разі надходження коштів пізніше цього терміну - протягом п`яти робочих днів після їх надходження в межах та за рахунок коштів, передбачених державним бюджетом на утримання центрального органу управління поліцією, органів поліції, державних органів, установ та організацій, до яких відряджені (прикомандировані) поліцейські.

Водночас, Верховний Суд у постанові від 26.11.2020 року у справі №520/1365/2020 зазначив, що виплата поліцейським, які звільняються зі служби за власним бажанням, одноразової грошової допомоги при звільненні передбачена статтею 102 Закону України "Про Національну поліцію", статтею 9 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", пунктом 10 Постанови Кабінету Міністрів України від 17.07.1992 року №393 "Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейським, співробітникам Служби судової охорони та членам їхніх сімей".

Указані законодавчі акти визначають, що така допомога виплачується особам, які "звільняються" зі служби. Отже, допомога при звільненні має бути виплачена не пізніше дня звільнення зі служби.

Таким чином, непроведення з вини відповідача виплати одноразової грошової допомоги у день звільнення є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 29.01.2020 року в справі №440/4332/18, від 13.02.2020 року в справі №809/698/16, від 06.03.2020 року в справі №1240/2162/18, від 27.04.2020 року в справі № 812/639/18, від 22.05.2020 року в справі №320/1263/19, від 30.09.2020 року у справі № 821/952/17.

Так, як встановлено судом, днем звільнення позивача є 14.04.2021 року. Разом з тим, одноразову грошову допомогу як особі, яка звільняється із служби в поліції за власним бажанням у розмірі 25 відсотків за кожний повний календарний рік служби, позивачеві у повному обсязі було виплачено лише 11.10.2021 року.

За встановлених обставин суд погоджується з доводами позивача, що повний розрахунок з ним на день звільнення проведено не було.

При вирішенні питання щодо суми середнього заробітку, яка підлягає виплаті відповідачем на користь позивача, суд враховує правову позицію Великої Палати Верховного Суду у постанові від 26.06.2019 року у справі №761/9584/15-ц. Так, у вказаній поставні Велика Палата Верховного Суду вирішила відступила від висновку Верховного Суду України, сформульованого у постанові від 27.04.2016 року у справі №6-113цс16 про те, що право суду зменшити розмір середнього заробітку залежить від прийняття судом рішення щодо часткового задоволення вимог працівника про виплату належних йому при звільненні сум у строки, визначені статтею 116 КЗпП України. Натомість сформовано нову правову позицію, відповідно до якої суд з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених критеріїв, може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.

Встановлений ст. 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця.

Проте за висновками Великої Палати Верховного Суду, які викладені в постанові від 26.06.2019 року у справі №761/9584/15-ц, зменшуючи розмір відшкодування, визначений, виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до ст. 117 КЗпП України, необхідно враховувати:

- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;

- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;

- ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;

- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Отже, при вирішенні цього питання суд повинен враховувати такі обставини як розмір недоплаченої суми, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, обставини, за яких було встановлено наявність заборгованості, дії відповідача щодо її виплати.

Згідно п. 94.5. постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 року у справі №761/9584/15-ц для приблизної оцінки розміру майнових втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, які розумно можна було би передбачити, на підставі даних Національного банку України про середньозважені ставки за кредитами в річному обчисленні можна розрахувати розмір сум, які працівник, недоотримавши належні йому кошти від роботодавця, міг би сплатити як відсотки, взявши кредит з метою збереження рівня свого життя.

Відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

З огляду на вищенаведене суд, при визначенні розміру належної до виплати ОСОБА_1 суми середнього заробітку, виходить з розрахунку, запропонованого в постанові від 26.06.2019 року у справі №761/9584/15-ц.

На офіційному веб-сайті Національного банку України розміщені наступні відомості про середньозважену облікову ставку за кредитами: з 05.03.2021 року по 15.04.2021року – 6,5% річних, з 16.04.2021 року по 17.06.2021 року – 7,5% річних, з 18.06.2021 року по 22.07.2021 року – 7,5% річних, з 23.07.2021 року по 09.09.2021 року – 8,0% річних, з 09.09.2021 року по 11.10.2021 року – 8,5 % річних.

З огляду на суму коштів, що була несвоєчасно виплачена позивачу при звільненні, приблизна оцінка розміру майнових втрат останнього, пов`язаних із такою затримкою, які розумно можна було би передбачити на підставі даних Національного банку України про середньозважені ставки за кредитами, за розрахунком суду становить 1732,77 грн.

Розрахунок:

1) 6,5% річних/365 днів року=0,02% ставка за кредитом один календарний день: сума боргу за період з 14.04.2021 по 15.04.2021 (2 днів) в розмірі 50371,93 грн. х 0,02% х 2 дні = 20,14 грн.;

2) 7,5% річних/365 днів року=0,02% ставка за кредитом один календарний день: сума боргу за період з 16.04.2021 по 17.06.2021 (61 днів) в розмірі 50371,93 грн. х 0,02% х 61 днів = 614,53 грн.;

3) 7,5% річних/365 днів року=0,02% ставка за кредитом один календарний день: сума боргу за період з 18.06.2021 по 22.07.2021 – (35 днів) в розмірі 50371,93 грн. х 0,02% х 35 днів = 352,60 грн.;

4) 8% річних/365 днів року=0,02% ставка за кредитом один календарний день: сума боргу за період з 23.07.2021 по 09.09.2021 – (44 дні) в розмірі 50371,93 грн. х 0,02% х 44 днів = 443,27 грн.;

5) 8,5% річних/365 днів року=0,02% ставка за кредитом один календарний день: сума боргу за період з 10.09.2021 по 11.10.2021 – (30 днів) в розмірі 50371,93 грн. х 0,02% х 30 днів = 302,23 грн.

За таких обставин, враховуючи розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум, ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, суд вважає справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, які мають юридичне значення та наведеним вище критеріям, визначення розміру відповідальності відповідача за прострочення ним належних при звільненні позивача виплат у сумі 1732,77 грн.

Зазначена сума не відображає дійсного розміру майнових втрат позивача, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, а є лише орієнтовною оцінкою тих втрат, які розумно можна було би передбачити з урахуванням статистичних усереднених показників.

Враховуючи вищенаведені обставини справи та норми чинного законодавства, що регулюють спірні правовідносини, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову частково.

Що стосується клопотання про стягнення витрат на правничу допомогу у розмірі 10500,00 грн., суд зазначає наступне.

Відповідно до положень ч. ч. 1, 2, 3, 5 ст. 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Частиною 7 ст. 139 КАС України передбачено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Згідно з ч. 9 ст. 139 КАС України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Відповідно до ст. 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" від 05.07.2012 № 5076-VI (далі - Закон 5076) гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Отже, розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом, і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю.

Суд не може втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта.

Водночас, для включення всього розміру гонору до суму, що підлягає стягненню на користь позивача за рахунок відповідача у разі задоволення позову, судом має бути встановлено, що за цих обставин справи такі витрати позивача були необхідними, а розмір є розумний та виправданий, що передбачено у ст. 30 Закону 5076, тобто, суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Таким чином, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Ті ж самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції.

Так, у справі "East/West Alliance Limited" проти України" Європейський суд із прав людини, оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10 % від суми справедливої сатисфакції, виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див., наприклад, рішення у справі "Ботацці проти Італії" (Bottazzi v. Italy) [ВП], заява № 34884/97, п. 30, ECHR 1999-V).

У пункті 269 Рішення у цієї справи Суд зазначив, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов`язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов`язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою (див. вищезазначене рішення щодо справедливої сатисфакції у справі "Іатрідіс проти Греції" (Iatridis v. Greece), п. 55 з подальшими посиланнями).

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Згідно статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23 лютого 2006 року № 3477-IV, суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Судом встановлено, що з доданих до клопотання доказів, якими обгрунтовано понесені позивачем витрати на професійну правничу допомогу вбачається, що згідно Договору про надання правничої допомоги від 06.09.2021 року укладеного між ОСОБА_1 та Адвокатським об`єднанням "Лігал Ассістенс Груп", останнє приймає на себе зобов`язання надавати юридичну допомогу в обсязі та на умовах, передбачених даним Договором.

Так, згідно п. 4.1. Договору, клієнт зобов`язується сплатити адвокатському об`єднанню вартість юридичних послуг, що надаються за даним договором, із розрахунку 1500,00 грн. за одну годину роботи адвоката, а також із розрахунку сум визначених у додаткових угодах, які є невід`ємною частиною Договору.

Зі змісту звіту про надання адвокатським об`єднанням правничої допомоги за вищевказаним договором вбачається, що адвокатом надано наступну правничу допомогу:

1) Надання консультації Клієнту, вивчення наданих клієнтом документів, перегляд законодавчої бази та судової практики (вартість наданої послуги – 4000 грн.);

2) Підготовка позовної заяви разом з додатками (вартість наданої послуги – 4000 грн.);

3) Підготовка заяви про усунення недоліків позовної заяви (вартість наданої послуги – 500 грн.);

4) Підготовка заяви про зміну вимог позовної заяви (вартість наданої послуги – 2000 грн.).

Тобто, загальна вартість наданих згідно з актом витрат складає 10500,00 грн.

У той же час, аналізуючи здійснені адвокатом послуги за критеріями, визначеними у ч. 5 ст. 134 КАС України та на предмет "неминучості" - критерію, що застосовується Європейським судом з прав людини, суд зазначає таке.

При вирішенні питання щодо розподілу витрат, пов`язаних з правничою допомогою, суд враховує, що адміністративна справа № 260/4064/21, в силу пункту 2 частини 6 статті 12 КАС України, є справою незначної складності.

Справа розглянута за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

Рішенням суду вирішено питання про стягнення судового збору.

Суд зазначає, що до матеріалів справи не долучено жодного доказу, який би свідчив, що адвокатом Семерак І.О. здійснено збір будь - яких доказів в межах представництва інтересів ОСОБА_1 . Крім того суд зазначає, що спори даної категорії справ є типовими, підготовка таких позовних заяв не потребує значних зусиль та часу.

Таким чином суд констатує, що визначена адвокатом сума понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу за результатами розгляду справи № 260/4064/21 - не є належним чином обґрунтованою та завищеною у контексті дослідження обсягу фактично наданих ним послуг із урахуванням складності справи, кількості витраченого на ці послуги часу та, відповідно, співмірності обсягу цих послуг і витраченого адвокатом часу із розміром заявленої суми витрат на професійну правничу допомогу.

Враховуючи наведене, виходячи із конкретних обставин справи, суд вважає обґрунтованим та об`єктивним, і таким, що підпадає під критерій розумності, а також відповідає розміру ціни позову, розмір витрат на правову допомогу, що підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, у сумі 1000 грн.

Згідно ч. 3 ст. 139 КАС України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог та слід стягнути з ГУНП в Закарпатській області на користь ОСОБА_2 сплачений ним при зверненні до суду судовий збір у розмірі 908,00 грн. та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 1000 грн.

Керуючись ст. ст. 9, 77, 90, 139, 242-246, 256 Кодексу адміністративного судочинства України, суд –

ВИРІШИВ:

1. Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Національної поліції в Закарпатській області (Закарпатська область, м. Ужгород, вул. Ф. Ракоці, 13 код ЄДРПОУ 40108913) про зобов`язання вчинити певні дії – задовольнити частково.

2. Стягнути з Головного управління Національної поліції в Закарпатській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки належних виплат при звільненні у сумі 1732,77 грн., з відрахуванням із вказаної суми належних до сплати податків і зборів.

3. В задоволенні інших позовних вимог – відмовити.

4. Стягнути з Головного управління Національної поліції в Закарпатській області на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 908,00 грн. (дев`ятсот вісім гривень) та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 1000,00 грн. (одна тисяча гривень).

5. Рішення набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 255 КАС України, та може бути оскаржено до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня проголошення, а в разі проголошення в судовому засіданні вступної та резолютивної частини рішення - протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя С.І. Рейті