Рішення № 100674130, 29.10.2021, Житомирський окружний адміністративний суд

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 жовтня 2021 року м. Житомир справа № 240/8468/21

категорія 109020100

Житомирський окружний адміністративний суд у складі:

судді Романченка Є.Ю.,

розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Брусилівської селищної ради Житомирського району Житомирської області про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити дії,

встановив:

До Житомирського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 із позовом, в якому просить:

- визнати протиправною бездіяльність Брусилівською селищною радою Житомирського району Житомирської області щодо ненадання дозволу на виготовлення проекту землеустрою земельної ділянки орієнтовною площею 2.0000 га для ведення підсобного господарства ОСОБА_1 за його клопотанням від 25 січня 2021 року;

- зобов`язати Брусилівську селищну раду Житомирського району Житомирської області повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 від 25 січня 2021 року та надати дозвіл на виготовлення проекту землеустрою земельної ділянки орієнтовною площею 2.0000 га. для ведення підсобного господарства згідно клопотання ОСОБА_1 від 25 січня 2021 року.

В обґрунтування позовних вимог зазначив, що звернувся із заявою до відповідача про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою для ведення підсобного господарства, проте відповідачем рішенням відмовлено у її задоволенні з підстав постійного користування громадянами земельними ділянками за рахунок земельної ділянки за кадастровим номером 1820983500:05:000:8103 площею 117.97 Га.

Позивач вважає, що оскаржуване рішення винесене протиправно, а тому підлягає скасуванню.

Ухвалою Житомирського окружного адміністративного суду від 15.06.2021 відкрите провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження з викликом представників сторін. Судове засідання призначене на 05.07.2021.

Позивач в судові засідання не з`являвся, про дату, час і місце судового розгляду повідомлявся належним чином і вчасно.

Представник відповідача просив справу розглядати в порядку письмового провадження, у задоволенні позову - відмовити.

Протоколом суду від 05.08.2021 відбувся перехід до розгляду справи в порядку письмового провадження.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов наступних висновків.

Як встановлено з матеріалів справи і не заперечується сторонами, позивач 21.01.2021 звертався до відповідача із заявою про надання йому дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки. До заяви надано копії паспорта, ідентифікаційного коду та викопіювання.

Рішенням Брусилівської селищної ради Житомирського району Житомирської області від 24.02.2021 №215 позивачу відмовлено у передачі у власність земельної ділянки в зв`язку з тим, що земельна ділянка, яка зазначена в графічних матеріалах з відміткою бажаного місця розташування земельної ділянки, розташована на земельному масиві за межами населеного пункту с. Озера Брусилівського району Житомирської області, за рахунок земельної ділянки площею 117,9742 га кадастровий номер 1820983500:05:000:8103, яка перебуває в постійному користуванні громадян.

Позивач вважає таке рішення відповідача протиправним, а тому звернувся із вказаним позовом до суду.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 14 Конституції України проголошено, що земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Приписами статті 25 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" від 21.05.1997 №280/97-ВР (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, далі - Закон №280/97-ВР), передбачено, що сільські, селищні, міські ради правомочні розглядати і вирішувати питання, віднесені Конституцією України, цим та іншими законами до їх відання.

Статтею 59 Закону України № 280/97-ВР встановлено, що рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень. Рішення ради приймаються на її пленарному засіданні після обговорення більшістю депутатів від загального складу ради.

Відповідно до п.34 ч.1 ст.26 Закону України № 280/97-ВР виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються такі питання регулювання земельних відносин.

Згідно з п."б" ч.1 ст.81 Земельного кодексу України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, далі Земельний кодекс України), громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності.

Порядок надання земельних ділянок державної або комунальної власності у власність визначений статтею 118 ЗК України, зокрема частиною 6 передбачено, що громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Згідно з частиною 7 цієї статті відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Пунктом «б» частини 1 статті 121 Земельного кодексу України визначено, що громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок для ведення особистого селянського господарства із земель державної або комунальної власності в розмірі не більше 2,0 га.

Згідно частин 1, 2 статті 79-1 Земельного кодексу України формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру.

Формування земельних ділянок здійснюється: у порядку відведення земельних ділянок із земель державної та комунальної власності; шляхом поділу чи об`єднання раніше сформованих земельних ділянок; шляхом визначення меж земельних ділянок державної чи комунальної власності за проектами землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, проектами землеустрою щодо впорядкування території для містобудівних потреб, проектами землеустрою щодо приватизації земель державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; шляхом інвентаризації земель державної чи комунальної власності у випадках, передбачених законом; за проектами землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв).

Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі.

Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера.

Частиною 5 статті 79-1 Земельного кодексу України встановлено, що формування земельних ділянок (крім випадків, визначених у частинах шостій - сьомій цієї статті) здійснюється за проектами землеустрою щодо відведення земельних ділянок.

Згідно із частинами 6, 7 статті 79-1 Земельного кодексу України формування земельних ділянок шляхом поділу та об`єднання раніше сформованих земельних ділянок, які перебувають у власності або користуванні, без зміни їх цільового призначення здійснюються за технічною документацією із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок.

Винесення в натуру (на місцевість) меж сформованої земельної ділянки до її державної реєстрації здійснюється за документацією із землеустрою, яка стала підставою для її формування.

Частинами 9, 10 статті 79-1 Земельного кодексу України передбачено, що земельна ділянка може бути об`єктом цивільних прав виключно з моменту її формування (крім випадків суборенди, сервітуту щодо частин земельних ділянок) та державної реєстрації права власності на неї. Державна реєстрація речових прав на земельні ділянки здійснюється після державної реєстрації земельних ділянок у Державному земельному кадастрі.

Статтею 1 Закону України «Про землеустрій» встановлено, що проект землеустрою - сукупність економічних, проектних і технічних документів щодо обґрунтування заходів з використання та охорони земель, які передбачається здійснити за таким проектом;

технічна документація із землеустрою - сукупність текстових та графічних матеріалів, що визначають технічний процес проведення заходів з використання та охорони земель без застосування елементів проектування.

За правилами статті 25 Закону України «Про землеустрій» документація із землеустрою розробляється у вигляді схеми, проекту, робочого проекту або технічної документації. Видами документації із землеустрою є, зокрема: й) технічна документація із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок.

Із правового аналізу наведених норм слідує, що формування земельних ділянок здійснюється за проектами землеустрою, крім випадків формування їх шляхом поділу чи об`єднання раніше сформованих ділянок, що, в свою чергу, здійснюється за технічною документацією із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок.

Так, судом встановлено, що позивач, звертаючись до відповідача з клопотанням, просив надати йому дозвіл на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки безоплатно у власність для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею 2,0000 га за рахунок земельної ділянки площею 117,9742 га за кадастровим номером 1820983500:05:000:8103 із земель комунальної власності, яка розташована за межами населеного пункту с. Озера Брусилівського району Житомирської області.

Отже, спірна земельна ділянка вже є сформованою, їй присвоєно кадастровий номер 1820983500:05:000:8103 та належить до земель комунальної власності, що підтверджується відповідним витягом.

У свою чергу, відповідачем прийнято рішення від 24.02.2021 № 215, яким позивачу відмовлено у передачі у власність земельної ділянки в зв`язку з тим, що земельна ділянка, яка зазначена в графічних матеріалах з відміткою бажаного місця розташування земельної ділянки, розташована на земельному масиві за межами населеного пункту с. Озера Брусилівського району Житомирської області, за рахунок земельної ділянки площею 117,9742 га кадастровий номер 1820983500:05:000:8103, яка перебуває в постійному користуванні громадян.

Суд зауважує, що спірна земельна ділянка є сформованою, а тому подальше розпорядження нею як об`єктом цивільних прав здійснюється лише за технічною документацією, а не за проектом землеустрою, про що просить позивач.

Суд зазначає, що проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок та технічна документація із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок є різними за своєю суттю документами із землеустрою, не є тотожними за процедурою виконання цієї документації.

Згідно з положеннями Земельного кодексу України способами формування земельної ділянки є, у порядку відведення земельної ділянки із земель державної, комунальної власності (за відсутності на даній частині земної поверхні сформованих та зареєстрованих земельних ділянок), поділ раніше сформованої земельної ділянки. На одній частині земної поверхні неможливим є існування двох одночасно зареєстрованих земельних ділянок, координати яких перетинаються, адже частина 2 статті 79 Земельного кодексу України встановлює, що право власності на земельну ділянку поширюється в її межах на поверхневий шар.

Таким чином, надання дозволу на розробку проекту землеустрою має на меті лише формування земельної ділянки як окремого об`єкта. Натомість, коли йдеться про формування земельної ділянки з частини вже сформованого земельного масиву, що має кадастровий номер, її відведення відбувається на підставі технічної документації із землеустрою щодо поділу земельної ділянки.

Зазначені висновки узгоджуються з висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 04.05.2020 у справі №802/1539/17-а, від 16.07.2020 у справі № 802/1447/17-а, від 23.10.2020 у справі №802/1535/17-а.

З огляду на викладене, суд вважає, що до спірних правовідносин підлягає застосуванню частина 6 статті 79-1 Земельного кодексу України, яка встановлює, що формування земельних ділянок шляхом поділу та об`єднання раніше сформованих земельних ділянок, які перебувають у власності або користуванні, без зміни їх цільового призначення, здійснюється на підставі відповідної технічної документації із землеустрою.

Суд звертає увагу, що погодження і затвердження документації із землеустрою відповідно до ст. 30 Закону України "Про землеустрій" проводиться в порядку, встановленому Земельним кодексом України, цим Законом.

Частиною 1 статті 26 Закону України "Про землеустрій" визначено, що замовниками документації із землеустрою можуть бути органи державної влади, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, органи місцевого самоврядування, землевласники і землекористувачі.

Згідно статті 31 Закону України "Про землеустрій" зміни до документації із землеустрою вносяться особою, яка відповідно до вимог цього Закону може бути розробником документації із землеустрою за рішенням органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування або власників землі та землекористувачів, у тому числі орендарів, які затвердили проекти землеустрою.

Погодження та затвердження змін до документації із землеустрою здійснюються в порядку, передбаченому для погодження та затвердження документації із землеустрою.

Водночас, Законом визначено обов`язок отримання від відповідного суб`єкта владних повноважень згоди на поділ земельної ділянки. Видача уповноваженим органом "дозволу" передбачена абзацом сьомим ст. 50 Закону України "Про землеустрій" саме для проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок, а також абзацом 12 ст. 55 зазначеного Закону для технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), тобто для іншого виду документації із землеустрою.

На думку суду, оскільки, земельна ділянка з кадастровим номером 1820983500:05:000:8103 є сформованою, а тому, надавши дозвіл на розроблення проекту землеустрою, відповідач порушить Закон України "Про землеустрій", оскільки склад проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та склад технічної документації із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок є різними, що регламентується статтями 50 та 56 Закону України "Про землеустрій".

Беручи до уваги, що об`єктом звернення позивача до відповідача було саме клопотання про надання йому дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, відповідач не мав правових підстав для задоволення такого клопотання позивача.

За наведених обставин, враховуючи, що позивач звернувся із клопотанням про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо земельної ділянки, яка сформована, а її подальше формування (поділ чи об`єднання) здійснюється не на підставі проекту землеустрою, а за технічною документацією, та беручи до уваги, що законодавець чітко визначив порядок для отримання дозволу на розроблення технічної документації, позовна вимога про зобов`язання відповідача надати ОСОБА_1 дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 2,00 га для ведення особистого селянського господарства за рахунок земельної ділянки за кадастровим номером 1820983500:05:000:8103 із земель комунальної власності, яка розташована за межами населеного пункту с. Озера Брусилівського району Житомирської області, задоволенню не підлягає.

Разом з тим, у межах цієї справи оцінка правомірності рішення (відмови) у наданні відповідного дозволу позивачу стосувалася лише тих мотивів, які наведено у рішенні 6-ої сесії VIII скликання Брусилівської селищної ради Житомирського району Житомирської області від 24.02.2021 № 215.

Визначена законом процедура є способом дій відповідного органу державної влади або органу місцевого самоврядування у відповідь на звернення громадян щодо того чи іншого "земельного" питання. Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правовий аналіз даної норми дає змогу дійти висновку, що діяльність органів державної влади здійснюється у відповідності до спеціально-дозвільного типу правового регулювання, яке побудовано на основі принципу "заборонено все, крім дозволеного законом; дозволено лише те, що прямо передбачено законом". Застосування такого принципу суттєво обмежує цих суб`єктів у виборі варіантів чи моделі своєї поведінки, а також забезпечує використання ними владних повноважень виключно в межах закону і тим самим істотно обмежує можливі зловживання з боку держави та її органів.

Вчинення ж державним органом чи його посадовою особою дій у межах компетенції, але непередбаченим способом, у непередбаченій законом формі або з виходом за межі компетенції є підставою для визнання таких дій та правових актів, прийнятих у процесі їх здійснення, неправомірними.

Так, рішення відповідача "Про відмову ОСОБА_1 у наданні у власність земельної ділянки", винесене на підставі ч. 7 ст. 118 Земельного кодексу України та з підстав наявності інших користувачів, не ґрунтується на вимогах закону, а тому його слід визнати протиправним та скасувати.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст.78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно з ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Таким чином, суд дійшов висновку, що адміністративний позов підлягає частковому задоволенню.

Відповідно до ч.1ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Враховуючи ст.139 КАС України, позивачу підлягає відшкодуванню сума сплаченого судового збору відповідно до квитанції у розмірі 908 грн.

Керуючись статтями 9, 77, 243-246, 250, 255, 262, 295 КАС України, суд

вирішив:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , і.н. НОМЕР_1 ) до Брусилівської селищної ради Житомирського району Житомирської області (вул. М.Іларіона, 50, смт Брусилів, Житомирська область,12601, ЄДРПОУ 04348504) про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити дії, - задовольнити частково.

Визнати протиправним рішення 6-ої сесії VIII скликання Брусилівської селищної ради Житомирського району Житомирської області від 24.02.2021 № 215 в частині відмови ОСОБА_1 передачі у власність земельної ділянки в зв`язку з тим, що земельна ділянка, яка зазначена в графічних матеріалах з відміткою бажаного місця розташування земельної ділянки, розташована на земельному масиві за межами населеного пункту с. Озера Брусилівського району Житомирської області, за рахунок земельної ділянки площею 117,9742 га кадастровий номер 1820983500:05:000:8103.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Брусилівської селищної ради Житомирського району Житомирської області (вул. М.Іларіона, 50, смт Брусилів, Житомирська область,12601, ЄДРПОУ 04348504) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , і.н. НОМЕР_1 ) судовий збір у сумі 908 (дев`ятсот вісім) грн.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до Сьомого апеляційного адміністративного суду за правилами, встановленими статтями 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Є.Ю. Романченко