Рішення № 100673449, 20.09.2021, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 вересня 2021 року Справа № 160/13170/21

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі: головуючого - судді Кучми К.С., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін у письмовому провадженні адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Відділу примусового виконання рішень управління забезпечення примусового виконання рішень у Дніпропетровській області Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Дніпро) про визнання дій протиправними та скасування постанови, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовною заявою, в якій з уточненням позовних вимог просив визнати неправомірними дії відповідача щодо винесення постанови від 24.06.2021 року про закінчення виконавчого провадження №64258658 та скасувати дану постанову.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначив, що відповідачем було прийнято постанову про закінчення виконавчого провадження №64258658 від 26.01.2021 року. Проте спірна постанова про закінчення виконавчого провадження є протиправною, оскільки рішення суду, на виконання якого видано виконавчий лист №160/4496/19 виконано не було, а державним виконавцем не здійснено всіх необхідних та передбачених законодавством дій для його своєчасного та повного виконання. Таким чином, оскільки рішення суду не виконане, постанова про закінчення виконавчого провадження від 26.01.2021 року прийнята з порушенням зобов`язань суду, не відповідно до виконавчого документу, а тому суперечить приписам чинного законодавства та порушує його права, а отже підлягає скасуванню судом.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 06.08.2021 року позовна заява була залишена без руху через невідповідність ст.ст.160, 161 КАС України.

Ухвалою суду від 17.08.2021 року було відкрито спрощене позовне провадження без повідомлення (виклику) сторін, після усунення позивачем 16.08.2021 року недоліків своєї позовної заяви.

Відповідач отримав ухвалу суду – 23.08.2021 року, але відзиву на позовну заяву та будь-яких документів, що стосуються даного предмету спору, до теперішнього часу на адресу суду не надіслав.

Згідно з ч.2 ст.175 КАС України, у разі ненадання відповідачем відзиву, у встановлений судом строк без поважних причин, суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Відповідно до ч.1 ст.257 КАС України, за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності.

Частинами 5, 8 ст.262 КАС України передбачено, що суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами. При розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.

За викладених обставин, відповідно до вимог статей 258, 262 КАС України, справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, у письмовому провадженні.

Дослідивши матеріали справи, враховуючи позицію позивача, викладену у позовній заяві, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному та об`єктивному розгляді обставин справи, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 є учасником з ліквідації наслідків на Чорнобильській АЕС з 29.07.1987 року по 01.10.1987 року і має статус учасника наслідків ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС другої категорії.

Позивач перебуває на обліку і отримує пенсію у Головному управління Пенсійного фонду в Дніпропетровській області з 22.09.2009 року, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1 від 06.10.2009 року.

Судом також встановлено, що рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 21.06.2019 року по адміністративній справі №160/4496/19 було задоволено позовні вимоги ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправними дій, скасування рішення та зобов`язання вчинити певні дії, а саме:

- визнано неправомірними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області у відмові нарахувати та виплатити пенсію за листом «Про відмову перерахунку пенсії» від 15.02.2019 року № 48/03/22-19 ОСОБА_1 відповідно до вимог п.2 ст.57, п.2. ст.56 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28.02.1991 року №796-12;

- зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області здійснити перерахунок та виплачувати з 11.01.2019 року і надалі відповідно до вимог п.2 ст.57 Закону України «Про статус і соціальний захист громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» з розрахунку середньомісячного заробітку за працю у зоні небезпеки по ліквідації наслідків на ЧАЕС за довідкою № Н-54 від 31.01.2019 року, виданої архівним відділом Павлоградської міської ради, за 30 календарних днів роботи основну пенсію;

- зобов`язано згідно з п.2 ст.56 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали в наслідок Чорнобильської катастрофи» від 28.02.1991 року №796-12 здійснити ОСОБА_1 перерахунок додатку за понаднормативний стаж роботи до основної пенсії у сумі 19% із середньомісячного заробітку за працю у зоні небезпеки по ліквідації наслідків на ЧАЕС за довідкою № Н-54 від 31.01.2019 року, виданої архівним відділом Павлоградської міської ради.

Вказане рішення суду від 21.06.2019 року по даній справі відповідачем не оскаржувалося та набрало законної сили, а тому судом було видано 29.07.2019 року виконавчі листи №160/4496/19.

Постановою Відділу примусового виконання рішень управління забезпечення примусового виконання рішень у Дніпропетровській області Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Дніпро) від 26.01.2021 року було відкрито виконавче провадження №64258658 щодо зобов`язання Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області здійснити перерахунок та виплачувати з 11.01.2019 року і надалі відповідно до вимог п.2 ст.57 Закону України «Про статус і соціальний захист громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» з розрахунку середньомісячного заробітку за працю у зоні небезпеки по ліквідації наслідків на ЧАЕС за довідкою № Н-54 від 31.01.2019 року, виданої архівним відділом Павлоградської міської ради, за 30 календарних днів роботи основну пенсію.

Постановою Відділу примусового виконання рішень управління забезпечення примусового виконання рішень у Дніпропетровській області Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Дніпро) від 24.06.2021 року було закінчено виконавче провадження №64258658, у зв`язку з тим, що рішення суду виконано в повному обсязі, керуючись вимогами п.9 частини першої статті 39, статтею 40 Закону України «Про виконавче провадження».

Позивач пов`язує порушення своїх прав з діями відповідача щодо прийняття постанови про закінчення виконавчого провадження №64258658 від 24.06.2021 року.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.

Відповідно до Закону України «Про виконавче провадження» (далі – Закон №1404-VIII) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів це - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії (частина перша статті 18 Закону № 1404-VIII).

В силу пункту одинадцятого частини першої статті 39 Закону № 1404-VIII виконавче провадження підлягає закінченню у разі надіслання виконавчого документа до суду, який його видав, у випадку, передбаченому частиною третьою статті 63 цього Закону.

Виконавче провадження, щодо якого винесено постанову про його закінчення, не може бути розпочате знову, крім випадків, передбачених цим Законом (абзац другий частини першої статті 40 Закону № 1404-VIII).

За рішеннями, за якими боржник зобов`язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, визначеного частиною шостою статті 26 цього Закону, перевіряє виконання рішення боржником (частина перша статті 63 Закону № 1404-VIII).

У разі невиконання без поважних причин боржником рішення виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу, в якій також зазначаються вимога виконати рішення протягом 10 робочих днів (за рішенням, що підлягає негайному виконанню, - протягом трьох робочих днів) та попередження про кримінальну відповідальність (частина друга статті 63 Закону № 1404-VIII).

Згідно з частиною третьою статті 63 Закону № 1404-VIII:

- виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, передбаченого частиною другою цієї статті, повторно перевіряє виконання рішення боржником;

- у разі повторного невиконання без поважних причин боржником рішення, якщо таке рішення може бути виконано без участі боржника, виконавець надсилає органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення та вживає заходів примусового виконання рішення, передбачених цим Законом;

- у разі невиконання боржником рішення, яке не може бути виконано без участі боржника, виконавець надсилає до органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення та виносить постанову про закінчення виконавчого провадження.

У разі невиконання без поважних причин у встановлений виконавцем строк рішення, що зобов`язує боржника виконати певні дії, та рішення про поновлення на роботі виконавець виносить постанову про накладення штрафу на боржника - фізичну особу у розмірі 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на посадових осіб - 200 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на боржника - юридичну особу - 300 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян та встановлює новий строк виконання (частина перша статті 75 Закону № 1404-VIII).

У разі повторного невиконання рішення боржником без поважних причин виконавець у тому самому порядку накладає на нього штраф у подвійному розмірі та звертається до органів досудового розслідування з повідомленням про вчинення кримінального правопорушення (частина друга статті 75 Закону № 1404-VIII).

За невиконання законних вимог виконавця, порушення вимог цього Закону, у тому числі за несвоєчасне подання або неподання звітів про відрахування із заробітної плати та інших доходів боржника, неподання або подання неправдивих відомостей про доходи і майновий стан боржника, ненадання боржником на вимогу виконавця декларації чи зазначення у декларації неправдивих відомостей або неповідомлення про зміну таких відомостей, неповідомлення боржником про зміну місця проживання (перебування) чи місцезнаходження або місця роботи (отримання доходів), а також за неявку без поважних причин за викликом виконавця, винні особи несуть відповідальність відповідно до закону (частина перша статті 76 Закону № 1404-VIII).

За наявності ознак кримінального правопорушення в діях особи, яка умисно перешкоджає виконанню рішення чи в інший спосіб порушує вимоги закону про виконавче провадження, виконавець складає акт про порушення і звертається до органів досудового розслідування з повідомленням про вчинення кримінального правопорушення (частина друга статті 76 Закону № 1404-VIII).

Так, відповідно до статті 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України, та судове рішення є обов`язковим до виконання.

Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.

Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Судовий контроль за виконанням судових рішень в адміністративних справах здійснюється також у порядку, встановленому статтею 287 КАС України (частина восьма статті 382 КАС України).

Однією з основних засада (принципів) адміністративного судочинства є обов`язковість судового рішення (пункт п`ятий частини третьої статті 2 КАС України).

Судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом (частини друга, третя статті 14 КАС України).

Судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України (частина перша статті 370 КАС України).

Примусове виконання судових рішень в адміністративних справах здійснюється в порядку, встановленому законом (частина четверта статті 372 КАС України).

Виконання судового рішення здійснюється на підставі виконавчого листа, виданого судом, який розглядав справу як суд першої інстанції (частина перша статті 373 КАС України).

Відповідно до частини першої, другої статті 6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

17.07.1997 Україна ратифікувала Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод, яка відповідно до частини першої статті 9 Конституції України стала частиною національного законодавства України.

Міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства. Отже, Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод є частиною національного законодавства України відповідно до положень статті 9 Конституції України.

За змістом статті 32 Конвенції про захист прав і основоположних свобод (далі - Конвенція) людини питання тлумачення і застосування Конвенції належить до виключної компетенції Європейського суду, який діє відповідно до Конвенції, тобто рішення Європейського суду є невід`ємною частиною Конвенції як практика її застосування і тлумачення.

Предметом регулювання Конвенції є захист основних прав і свобод особи, що передбачає пряму дію норм Конвенції.

Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» закріплено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Пунктом 1 статті 6 Конвенції кожному гарантовано право на звернення до суду з позовом стосовно його прав та обов`язків цивільного характеру.

Європейський суд з прав людини у рішенні «Юрій Миколайович Іванов проти України» наголосив на тому, що право на суд, захищене статтею 6 Конвенції, було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов`язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін. Ефективний доступ до суду включає право на виконання судового рішення без невиправданих затримок.

У такому контексті відсутність у заявника можливості домогтися виконання судового рішення, винесеного на його користь, становить втручання у право на мирне володіння майном. Відповідно, необґрунтовано тривала затримка у виконанні обов`язкового для виконання судового рішення може становити порушення Конвенції. Обґрунтованість такої затримки має оцінюватися з урахуванням, зокрема, складності виконавчого провадження, поведінки самого заявника та компетентних органів, а також суми і характеру присудженого судом відшкодування.

Саме на державу покладено обов`язок дбати про те, щоб остаточні рішення, винесені проти її органів, установ чи підприємств, виконувалися відповідно до зазначених вище вимог Конвенції. Держава не може виправдовувати нестачею коштів невиконання судових рішень, винесених проти неї або проти установ чи підприємств, які перебувають в державній власності або контролюються державою. Держава несе відповідальність за виконання остаточних рішень, якщо чинники, які затримують чи перешкоджають їх повному й вчасному виконанню, перебувають у межах контролю органів влади.

ЄСПЛ неодноразово наголошував, що у таких категоріях справ, коли державні органи належним чином сповіщені про наявність судового рішення, вони мають вживати всіх належних заходів для його виконання або направлення до іншого органу для виконання. Сама особа, на користь якої ухвалено рішення, не повинна ще займатись ініціюванням виконавчих процедур.

Також ЄСПЛ констатував, що невиконання рішення є втручанням у право особи на мирне володіння майном, викладене у першому реченні пункту 1 статті 1 Протоколу № 1 Конвенції (справи «Войтенко проти України», «Горнсбі проти Греції»).

Крім того, ЄСПЛ неодноразово наголошував, що у разі, якщо адміністративний (виконавчий) орган відмовляється виконувати, не виконує чи затягує виконання судового рішення, то передбачені статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантії, які забезпечуються стороні на етапі судового розгляду справи, фактично втрачають свій сенс («Піалопулос та інші проти Греції», «Юрій Миколайович Іванов проти України», «Горнсбі проти Греції»).

У справах «Шмалько проти України», «Іммобільяре Саффі проти Італії» ЄСПЛ констатував, що невиконання судового рішення не може бути виправданим внаслідок недоліків законодавства, які унеможливлюють його виконання. Державні органи не можуть посилатися і на відсутність коштів як на підставу невиконання зобов`язань (Рішення у справа «Сук проти України» та інші).

Відповідно до рекомендацій, викладених у Висновку Консультативної ради Європейських суддів № 13 (2010) «Щодо ролі суддів у виконанні судових рішень» КРЄС вважає, що в державі, яка керується верховенством права, державні органи, насамперед, зобов`язані поважати судові рішення і якнайшвидше реалізувати їх «ex-officio». Сама думка, що державний орган може відмовитися від виконання рішення суду, підриває концепцію примата права. Виконання рішення повинно бути справедливим, швидким, ефективним і пропорційним. Тому для цього мають бути забезпечені необхідні кошти. Чіткі правові норми повинні визначати доступні ресурси, відповідальні органи та відповідну процедуру їх розподілу.

Отже, виконання судового рішення як завершальна стадія судового провадження є невід`ємним елементом права на судовий захист, передбаченого статтею 6 Конвенції, складовою права на справедливий суд.

Суд зазначає, що на дату розгляду цієї справи по суті, тобто здійснення судом контролю за виконанням судового рішення у розумінні частини восьмої статті 382 КАС України, рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 21.06.2019 р. у справі № 160/4496/19, яке набрало законної сили 23.07.2019 р., залишається невиконаним у повному обсязі.

Оскільки з грудня 2020 року розмір пенсійних виплат позивача було зменшено, що в свою чергу, вказує на невиконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 21.06.2019 р. у справі № 160/4496/19, яким було зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області здійснити перерахунок та виплачувати з 11.01.2019 року і надалі відповідно до вимог п.2 ст.57 Закону України «Про статус і соціальний захист громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» з розрахунку середньомісячного заробітку за працю у зоні небезпеки по ліквідації наслідків на ЧАЕС за довідкою № Н-54 від 31.01.2019 року, виданої архівним відділом Павлоградської міської ради, за 30 календарних днів роботи основну пенсію

Фактично, оскаржувана постанова державного виконавця про закінчення виконавчого провадження прийнята передчасно й за відсутності доказів, які б підтверджували факт реального виконання судового рішення чи вжиття вичерпних заходів з його виконання.

З системного аналізу матеріалів справи, наведених норм законодавства, суд вважає, що висновки державного виконавця про наявність підстав для закінчення виконавчого провадження є передчасними, судове рішення залишається невиконаним повністю, у зв`язку із чим порушується принцип ефективності як судового захисту, так і виконавчого провадження.

Державним виконавцем не було вчинено всіх залежних від нього дій та не надано суду належних і допустимих доказів неможливості виконання рішення суду.

При вирішення заявленого спору по суді враховано правові висновки Верховного Суду, викладені, зокрема, у постановах від 27.03.2019 у справі № 750/9782/16-а, від 07.08.2019 у справі № 378/1033/17.

За таких обставин суд вважає, що в даному випадку для належного захисту порушеного права позивача слід визнати протиправними дії відповідача щодо винесення постанови від 24.06.2021 року про закінчення виконавчого провадження №6425865 та скасувати спірну постанову.

Суд також застосовує позицію ЄСПЛ, сформовану в пункті 58 рішення у справі “Серявін та інші проти України” (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі “Руїс Торіха проти Іспанії” (Ruiz Torija v. Spain) № 303-A, пункт 29).

Відповідно до ч.1 ст.9 КАС України визначено, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з частинами 1, 2 ст.77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

В силу ч.3 ст.90 КАС України, суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Приймаючи до уваги вище наведене, суд дійшов висновку про задоволення позовної заяви з викладених вище підстав.

Судовий збір по справі не стягується.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.8, 9, 72, 77, 132, 139, 241 - 246, 250, 287 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовну заяву – задовольнити.

Визнати протиправними дії Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Дніпропетровській області Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Дніпро) щодо винесення постанови від 24.06.2021 року про закінчення виконавчого провадження №64258658.

Скасувати постанову від 26.01.2021 про закінчення виконавчого провадження №64258658, прийняту головним державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Дніпропетровській області Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Дніпро) Биковим Артемом В`ячеславовичем.

Судовий збір по справі не стягується.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до ст.272 КАС України та може бути оскаржена в порядку та у строки, встановлені ст.287 КАС України.

Суддя К.С. Кучма