Рішення № 100673239, 29.10.2021, Вінницький окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

29 жовтня 2021 р. Справа № 120/8215/21-а

Вінницький окружний адміністративний суд у складі судді Богоноса М.Б., розглянувши у письмовому провадженні в порядку загального позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивачів Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю «БЕРЕСТІВКА» до Липовецької міської ради Вінницького району Вінницької області про визнання протиправним та скасувати рішення, зобов`язання вчинити дії

УСТАНОВИВ:

22.07.2021 у Вінницький окружний адміністративний суд надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_1 в інтересах неповнолітньої доньки ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 (далі - позивачі) до Липовецької міської ради Вінницького району Вінницької області (далі - відповідач, Рада, орган місцевого самоврядування).

У позовній заяві позивачі просять:

визнати протиправними та скасувати пункти 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16, 17, 18, 19, 20 рішення Липовецької міської ради 15 сесії 8 скликання № 390 від 18 червня 2021 року "Про відмову у наданні дозволу та затвердження документації із землеустрою";

зобов`язати Липовецьку міську раду надати ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_1 в інтересах неповнолітньої ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ), ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 дозволи на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо поділу - об`єднання земельної ділянки.

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивачі зазначають, що звернулися до відповідача із колективним клопотанням про надання дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства, орієнтовним розміром 2,0 га кожному, на території Липовецької ОТГ (за межами населеного пункту), кадастровий номер 0522283600:07:000:1022.

За результатом розгляду клопотання Радою прийнято рішення від 18.06.2021 № 390 оскаржуваними пунктами якого відмовлено у наданні дозволу у зв`язку із тим, що технічна документація із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок розробляється за рішенням власників земельних ділянок за згодою заставодержателів, користувачів земельних ділянок.

Позивачі із рішенням органу місцевого самоврядування не погодилися. Мотивуючи його протиправність зазначають, що зверталися до Ради із клопотанням про надання дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельної ділянки оскільки бажана для них земельна ділянка є сформованою, а тому передача її у власність може відбуватися на підставі технічної документації із землеустрою щодо її поділу, а не проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки. Тому вважають, що відповідачем при розгляді клопотання порушено норми ст. 79-1 та 118 ЗК України, що є підставою для скасування рішення від 18.06.2021 № 390 в оскарженій частині. Наслідком скасування рішення повинно бути обрання судом ефективного способу захисту їх порушених прав шляхом зобов`язання відповідача прийняти рішення про надання бажаного для них дозволу.

Ухвалою від 27.07.2021 відкрито провадження у справі, вирішено розглядати справу в порядку загального позовного провадження та встановлено відповідачу строк для подання відзиву. Підготовче судове засідання призначено на 17.08.2021.

16.08.2021 на адресу суду від позивачів надійшла заява про розгляд справи без їх участі.

У підготовче судове засідання 17.08.2021 учасники справи не прибули, хоча про дату, час та місце його проведення були повідомлені у порядку встановленому Кодексом адміністративного судочинства України. Тому суд дійшов висновку про наявність підстав для проведення підготовчого провадження у порядку письмового провадження.

Ухвалою від 17.08.2021 витребувано у Липовецької міської ради належним чином засвідчені копії колективного клопотання ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 від 02.06.2021 із додатками до нього та рішення 15 сесії 8 скликання Липовецької міської ради від 18.06.2021 № 390, в оскарженій частині (п.п. 4-20).

Також цією ухвалою залучено до участі у справі у процесуальному статусі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивачів Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю «БЕРЕСТІВКА», встановлено учасникам справи строк для подання інших заяв по суті справи та відкладено підготовче засідання на 14.09.2021.

18.08.2021 на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву, у якому відповідач просить відмовити у задоволенні позову повністю (а.с. 68-79).

Також на виконання ухвали від 17.08.2021 Радою надано витребувані докази (а.с. 80-111).

Обґрунтовуючи відзив відповідач просить врахувати, що позовна заява містить певні недоліки, а тому підлягає залишенню без руху.

Заперечуючи суть позовних вимог звертає увагу на те, що земельна ділянка яку позивачі намагаються отримати у власність перебуває у користуванні СТОВ «БЕРЕСТІВКА», а тому її передача у власність можлива лише після припинення речового права Товариства.

Також представник Ради зазначає, що земельна ділянка за кадастровим номером 0522283600:07:000:1022 зареєстрована за кодом цільового призначення 01.01 «Для ведення товарного сільськогосподарського виробництва», а в клопотанні позивачі просили надати дозвіл на виготовлення документації із землеустрою для передачі земельної ділянки у власність з метою ведення особистого селянського господарства (код цільового призначення 01.03). Тому відповідач вважає, що цільове призначення бажаної для позивачів земельної ділянки не може змінитися в результаті її поділу, а відтак позивачі повинні були звертатися із клопотанням про надання їм дозволу на розроблення проекту відведення земельної ділянки, а не технічної документації про її поділ, оскільки при поділі зміна цільового призначення земельної ділянки не допускається.

Ще однією підставою відзиву на позовну заяву є те, що земельна ділянка за кадастровим номером 0522283600:07:000:1022 перебуває у користуванні СТОВ «БЕРЕСТІВКА», а тому позивачі разом із клопотанням повинні були надати погодження землекористувача на поділ земельної ділянки тоді як ними надано нотаріально засвідчену заяву у якій Товариство зазначає, що не має заперечень проти вилучення із його користування земельної ділянки.

Щодо позовних вимог зобов`язального характеру, то на думку відповідача вони не підлягають задоволенню, оскільки суд не вправі підміняти орган місцевого самоврядування спонукаючи його до прийняття чітко визначеного рішення, оскільки вирішення питань про надання дозволу віднесено до виключної компетенції Ради.

08.09.2021 до суду надійшли пояснення третьої особи (СТОВ «БЕРЕСТІВКА») у яких Товариство підтримало позицію сторони позивача навівши аргументи із яких оскаржене рішення є неправомірним (мотиви пояснень тотожні підставам адміністративного позову) (а.с. 121-138). Також третьою особою заявлено клопотання про розгляд справи в цілому без участі представника Товариства.

14.09.2021 судом постановлено ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті на 19.10.2021. Про дату, час та місце розгляду справи усіх учасників справи належно повідомлено.

У судове засідання учасники справи не прибули. При цьому стороною позивача, відповідачем та третьою особою подано клопотання про розгляд справи без їх участі.

Відповідно до ч. 9 ст. 205 КАС України, якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з`явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Тому, суд керуючись нормою ч. 9 ст. 205 КАС України, дійшов висновку про наявність підстав для продовження розгляду справи у письмовому провадженні.

Згідно ч. 5 ст. 250 КАС України, датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

Надавши оцінку аргументам учасників справи, що наведені у поданих ними заявах та наявним у справі письмовим доказам, суд встановив таке.

02.06.2021 (дата отримання Радою клопотання) позивачі звернулись до Липовецької міської ради із колективним клопотанням у якому просили надати кожному із них дозвіл на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства, орієнтовним розміром 2,0 га, на кожного, а ОСОБА_15 1,6 га. на території Липовецької ОТГ (за межами населеного пункту) кадастровий номер земельної ділянки 0522283600:07:000:1022, або надати мотивовану відповідь (а.с. 80-83).

До клопотання долучено такі документи: копії паспортів кожного із заявників, свідоцтво про народження заявника в інтересах якого подано клопотання законним представником, РНОКПП, графічні матеріали, оригінал нотаріальної заяви СТОВ «БЕРЕСТІВКА» про надання згоди на вилучення земельної ділянки із користування, копію договору оренди землі від 13.07.2012 р., № 585, копію додаткової угоди № 43 до договору оренди землі від 13.07.2012 р., № 584 від 11.07.2019 року, копію відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, копію витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку, копію викопіювання з картографічної основи Державного земельного кадастру, Кадастрової карти (плану) (а.с. 85-106).

Розглянувши клопотання Рада прийняла рішення № 390 від 18 червня 2021 року «Про відмову у наданні дозволу та затвердження документації із землеустрою», пунктами 4-20 якого відмовлено кожному із позивачів у наданні дозволу на розроблення технічної документації із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельної ділянки з кадастровим номером 0522283600:07:000:1022 для ведення особистого селянського господарства, орієнтовним розміром 2,00 га ( ОСОБА_15 1,6 га), що розташована на території Липовецької територіальної громади Вінницького району Вінницької області (за межами населеного пункту), у зв`язку з тим, що технічна документація із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок розробляється за рішенням власників земельних ділянок за згодою заставодержателів, користувачів земельних ділянок (а.с. 15-24).

Підстава для відмови у наданні дозволу на розроблення технічної документації із землеустрою для кожного із позивачів є повністю тотожною.

Як пояснено відповідачем у відзиві, суть застосованої підстави прийняття рішення зводиться до того, що на думку органу місцевого самоврядування, заявники помилково просили надати їм дозвіл на розроблення технічної документації із землеустрою щодо поділу земельної ділянки, тоді як правильним було просити надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

Позивачі із таким підходом органу місцевого самоврядування до застосування норм Земельного кодексу України не погодилися, та звернулися до суду із позовом про скасування пунктів 4-20 рішення № 390 від 18 червня 2021 року.

Визначаючись щодо позовних вимог суд керується такими мотивами.

Суб`єктивне право на земельну ділянку виникає і реалізується на підставах і в порядку, визначених Конституцією України, Земельним Кодексом України від 25.10.2001 № 2768-III (далі - ЗК України від 25.10.2001 № 2768-III) та іншими законами України, що регулюють земельні відносини.

Відповідно до статті 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

За приписами ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 18 ЗК України від 25.10.2001 № 2768-III до земель України належать усі землі в межах її території, в тому числі острови та землі, зайняті водними об`єктами, які за основним цільовим призначенням поділяються на категорії. Категорії земель України мають особливий правовий режим.

Статтею 81 ЗК України від 25.10.2001 № 2768-III передбачено, що громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі, зокрема безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності.

Порядок набуття відповідного права визначається главою 19 Розділу IV ЗК України від 25.10.2001 № 2768-III.

Згідно із ст. 116 ЗК України від 25.10.2001 № 2768-III, громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі:

а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян;

б) одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій;

в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

Порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами врегульований положеннями статті 118 ЗК України від 25.10.2001 № 2768-III.

Нормами ч. 6 ст. 118 ЗК України від 25.10.2001 № 2768-III визначено, що громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Відповідно до ч. 7 ст. 118 ЗК України від 25.10.2001 № 2768-III орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Із аналізу вищезазначених положень слідує, що законодавцем передбачено вичерпні підстави для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, а саме: невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

При цьому, чинним законодавством не передбачено право суб`єкта владних повноважень відступати від положень статті 118 Земельного кодексу України.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом в постановах від 27.02.2018 у справі № 545/808/17, від 05.03.2019 у справі № 360/2334/17, від 28.01.2020 у справі № 2240/2962/18 та 28.02.2020 у справі № 806/3304/18.

Разом з тим, положеннями ст. 79-1 ЗК України від 25.10.2001 № 2768-III передбачено, що формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру.

Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера.

Формування земельних ділянок здійснюється:

- у порядку відведення земельних ділянок із земель державної та комунальної власності;

- шляхом поділу чи об`єднання раніше сформованих земельних ділянок;

- шляхом визначення меж земельних ділянок державної чи комунальної власності за проектами землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, проектами землеустрою щодо впорядкування території для містобудівних потреб, проектами землеустрою щодо приватизації земель державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій;

- шляхом інвентаризації земель державної чи комунальної власності у випадках, передбачених законом;

Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі.

Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера.

Формування земельних ділянок (крім випадків, визначених у частинах шостій - сьомій цієї статті) здійснюється за проектами землеустрою щодо відведення земельних ділянок.

Формування земельних ділянок шляхом поділу та об`єднання раніше сформованих земельних ділянок, які перебувають у власності або користуванні, без зміни їх цільового призначення здійснюються за технічною документацією із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок.

Виходячи з аналізу положень частин п`ятої-десятої статті 79-1 ЗК України можна дійти висновку, що підставою для формування земельних ділянок шляхом поділу та об`єднання раніше сформованих земельних ділянок, які перебувають у власності або користуванні, без зміни їх цільового призначення, є технічна документація із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок.

Відтак, за даних обставин справи, до спірних правовідносин підлягає застосуванню частина шоста статті 79-1 ЗК України, яка встановлює, що формування земельних ділянок шляхом поділу та об`єднання раніше сформованих земельних ділянок, які перебувають у власності або користуванні, без зміни їх цільового призначення, здійснюється на підставі відповідної технічної документації із землеустрою.

Висновок щодо застосування норм ст. 79-1 ЗК України неодноразово висловлювався Верховним Судом, зокрема у постановах від 30.08.2018 справа №802/928/17-а, від 03.10.2019 справа № 823/1172/17-а.

Судом встановлено, що бажана для позивачів земельна ділянка є сформованою, їй присвоєно кадастровий № 0522283600:07:000:1022, площа цієї ділянки становить 33,6559 га, цільове призначення 01.01 «Для ведення товарного сільськогосподарського виробництва» (а.с. 13-14).

Відтак, позивачі у відповідності із нормами ст. 79-1 ЗК України звернулись із клопотанням про надання їм дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельної ділянки. У свою чергу Радою при розгляді клопотання помилково застосовано норми ЗК України.

У відзиві на позовну заяву відповідач зіслався й на те, що земельна ділянка з приводу якої звернулися позивачі зареєстрована у державному земельному кадастрі за цільовим призначенням 01.01 «Для ведення товарного сільськогосподарського виробництва» тоді як позивачі просять передати її у власність для ведення особистого селянського господарства за цільовим призначенням 01.03. Така ситуація, на думку Ради, обумовлює необхідність зміни цільового призначення земельної ділянки, що може відбутися виключно на підставі проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, а не на підставі технічної документації щодо її поділу.

При оцінці вказаного аргументу відповідача суд виходить із такого.

Безспірним є той факт, що земельна ділянка № 0522283600:07:000:1022 належить до категорії земель сільськогосподарського призначення.

Відповідно до статті 19 ЗК України землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії: а) землі сільськогосподарського призначення; б) землі житлової та громадської забудови; в) землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; г) землі оздоровчого призначення; ґ) землі рекреаційного призначення; д) землі історико-культурного призначення; е) землі лісогосподарського призначення; є) землі водного фонду; ж) землі промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення. Земельні ділянки кожної категорії земель, які не надані у власність або користування громадян чи юридичних осіб, можуть перебувати у запасі.

Згідно із частинами першою, другою статті 20 ЗК України віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень. Зміна цільового призначення земельних ділянок здійснюється за проектами землеустрою щодо їх відведення.

Відповідно до ст. 22 ЗК України, землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей.

Згідно абзаців першого, другого частини п`ятої статті 20 ЗК України види використання земельної ділянки в межах певної категорії земель (крім земель сільськогосподарського призначення та земель оборони) визначаються її власником або користувачем самостійно в межах вимог, встановлених законом до використання земель цієї категорії, з урахуванням містобудівної документації та документації із землеустрою. Земельні ділянки сільськогосподарського призначення використовуються їх власниками або користувачами виключно в межах вимог щодо користування землями певного виду використання, встановлених статтями 31, 33 -37 цього Кодексу.

З наведених норм права вбачається, що за цільовим призначенням землі України поділяються на категорії. Однією з таких категорій є землі сільськогосподарського призначення. У межах кожної категорії земель виділяються види використання земельної ділянки, які визначаються її власником або користувачем самостійно, крім земель сільськогосподарського призначення та земель оборони. Земельні ділянки сільськогосподарського призначення використовуються їх власниками або користувачами виключно в межах вимог щодо користування землями певного виду використання, встановлених статтями 31, 33 - 37 цього Кодексу.

Відповідно до статті 33 ЗК України земельні ділянки, призначені для ведення особистого селянського господарства, можуть передаватися громадянами у користування юридичним особам України і використовуватися ними для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства без зміни цільового призначення цих земельних ділянок.

Отже, зазначені норми права розрізняють категорії земель за їх цільовим призначенням та види використання земельної ділянки в межах кожної категорії земель. Зміна цільового призначення земельних ділянок сільськогосподарського призначення на іншу категорію цільового призначення здійснюється за погодженими проектами землеустрою щодо їх відведення. При цьому такої процедури для зміни виду використання земельної ділянки, зокрема із земель «для ведення товарного сільськогосподарського виробництва» на землі «для ведення особистого селянського господарства», без зміни її категорії цільового призначення (землі сільськогосподарського призначення) чинним законодавством не передбачено.

До того ж, норми ст. 33 ЗК України допускають використання земельних ділянок сільськогосподарського призначення призначених для ведення особистого селянського господарства з метою використання для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Відтак, зміна виду використання землі в межах її цільового призначення не повинна проводитися в порядку, встановленому для зміни цільового призначення такої землі на підставі розробленого у встановленому порядку проекту землеустрою, як помилково вважає відповідач. Тому твердження Ради про необхідність розроблення у спірній ситуації проекту землеустрою, а не технічної документації щодо поділу земельної ділянки як просили позивачі, не ґрунтується на нормах Земельного кодексу України.

Висновок узгоджується із правовою позицією Великої Палати Верховного Суду викладеною у постанові від 01.06.2021 року у справі № 925/929/19.

Велика Палата у вказаній постанові відступила від висновку, викладеного в постановах Верховного Суду України від 05 березня 2013 року у справі № 21-417а12, від 08 квітня 2015 року у справі № 6-32цс15, постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2018 року у справі № 712/10864/16-а та постановах Касаційного цивільного суду від 26 червня 2019 року у справі № 701/902/17-ц, від 03 червня 2019 року у справі № 708/933/17, від 24 лютого 2020 року у справі № 701/473/17, про те, що зміна виду використання землі в межах її цільового призначення повинна проводитися в порядку, встановленому для зміни цільового призначення такої землі.

Щодо аргументів відповідача про відсутність належної згоди користувача (СТОВ «БЕРЕСТІВКА») на поділ земельної ділянки яку намагаються отримати позивачі у власність та з приводу якої вони звернулися із клопотанням, суд зазначає таке.

Безспірним є те, що земельна ділянка № 0522283600:07:000:1022 перебуває в оренді у СТОВ «БЕРЕСТІВКА». Договір оренди землі укладено між Товариством та Липовецькою районною державною адміністрацією 13.07.2012.

11.07.2019 укладено Додаткову угоду № 434 до договору оренди землі від 13.07.2012 № 584, за умовами якої строк дії договору до 09.12.2024.

Відповідно до ч. 6 ст. 118 ЗК України, у разі якщо земельна ділянка перебуває у користуванні інших осіб, громадяни зацікавлені в одержанні безоплатно у власність цієї земельної ділянки із земель комунальної власності для ведення особистого селянського господарства разом із клопотанням подають погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб).

Така вимога Кодексу узгоджується із частиною 5 ст. 116 ЗК України від 25.10.2001 № 2768-III, якою передбачено, що земельні ділянки, які перебувають у власності чи користуванні громадян або юридичних осіб, передаються у власність чи користування за рішенням органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування лише після припинення права власності чи користування ними в порядку, визначеному законом.

Аналіз норм глави 15 ЗК України від 25.10.2001 № 2768-III "Право користування землею" дає підстави вважати, що окремими видами речового права користування землею є "Право постійного користування земельною ділянкою" (ст. 92 ЗК України) та "Право оренди земельної ділянки" (ст. 93 ЗК України).

У ч. 6 ст. 118 ЗК України від 25.10.2001 № 2768-III не конкретизовано вид користування земельною ділянкою, за умови наявності у іншої особи якого, заявник повинен надати погодження землекористувача для її вилучення. Однак як у першому так і в другому випадку, обов`язковою передумовою припинення права особи на користування земельною ділянкою є її згода і лише у такому випадку, у відповідності до ч. 5 ст. 116 ЗК України від 25.10.2001 № 2768-III, земельна ділянка може бути передана іншій особі (особам).

При цьому, поняття "вилучення земельної ділянки" яке застосовано у нормі ч. 6 ст. 118 ЗК України від 25.10.2001 № 2768-III не слід ототожнювати із передбаченою ст. 149 ЗК України процедурою вилучення земельних ділянок для суспільних та інших потреб яке здійснюється за рішенням органів державної влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування чи рішенням суду. Так, ст. 118 ЗК України від 25.10.2001 № 2768-III регулює правовідносини щодо безоплатного отримання у власність земельної ділянки державної власності, а набувачем такого права за передбаченою вказаною нормою процедурою є громадяни, тоді як ст. 149 ЗК України регулює інші за характером правовідносини.

Відповідно до п. «а» ч. 1 ст. 141 ЗК України, однією із підстав припинення права користування земельною ділянкою (у тому числі права оренди) є добровільна відмова від права користування земельною ділянкою.

Відтак, дозвіл на вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб, який в силу ч. 6 ст. 118 ЗК України є обов`язковим додатком до клопотання, слід розглядати як добровільну відмову орендаря від права користування земельною ділянкою, яка у відповідності із п. «а» ч. 1 ст. 141 ЗК України, є підставою для припинення права оренди.

В силу ч. 6 ст. 118 ЗК України обов`язковим додатком до клопотання є погодження землекористувача на вилучення земельної ділянки, що перебуває у його користуванні, а не погодження землекористувача на її поділ, як помилково вважає відповідач.

Підтвердженням такого висновку є норма останнього речення частини 6 ст. 118 ЗК України, якою заборонено органу місцевого самоврядування вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Судом досліджено нотаріально засвідчену заяву Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «БЕРЕСТІВКА» від 28.05.2021, яка подана відповідачу разом із колективним клопотанням позивачів та встановлено, що у ній йдеться про таке: «Товариство не має заперечень проти вилучення з його користування переданої на підставі договору оренди землі № 584 від 13.07.2012 земельної ділянки площею 33,6559 га кадастровий номер № 0522283600:07:000:1022 для подальшої передачі її у власність громадянам (далі прізвище, ім`я, по батькові позивачів) (а.с. 85). У заяві допущено деякі виправлення, однак їх засвідчено підписом та печаткою нотаріуса, що посвідчив заяву, а тому такі не впливають на чинність документа, який досліджується.

Отже, заява Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «БЕРЕСТІВКА» від 28.05.2021 є тим документом, про який йдеться у ч. 6 ст. 118 ЗК України. Із цієї заяви чітко та однозначно вбачається згода СТОВ «БЕРЕСТІВКА» на припинення права оренди Товариства на земельну ділянку за кадастровим № 0522283600:07:000:1022 з метою подальшої її передачі у власність позивачам. Подання інших згод чи погоджень Товариства нормами ч. 6 ст. 118 ЗК України не передбачено, а тому доводи відповідача у цій частині є безпідставними.

Підсумовуючи суд зазначає, що приймаючи рішення № 390 від 18 червня 2021 року «Про відмову у наданні дозволу та затвердження документації із землеустрою» в оскарженій частині, Рада допустила порушення норм Земельного кодексу України, які вказують на його протиправність та наявність підстав для скасування, а відтак позовні вимоги у цій частині підлягають задоволенню.

Щодо аргументів відповідача процесуального характеру про невідповідність позовної заяви вимогам Кодексу адміністративного судочинства України, то такі оцінюються судом критично, оскільки такий недолік як неповне найменування відповідача носить суто формальний характер, оскільки за наявності іншої інформації суд не був позбавлений можливості перевірити повне найменування органу місцевого самоврядування. Це ж стосується й аргументів про недотримання позивачем норм п. 6-7 ч. 5 ст. 160 КАС України. У свою чергу доводи представника Ради про недотримання позивачем норм п.п. 4,5 та 8 ч. 5 ст. 160 КАС України є помилковими.

Визначаючись із способом захисту порушених прав позивачів суд враховує, що згідно п. 4 ч. 2 ст. 245 КАС України, у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про зобов`язання вчинити певні дії.

Відповідно до ч. 3 ст. 245 КАС України, у разі скасування індивідуального акта суд може зобов`язати суб`єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.

Суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом (ч. 4 ст. 245 КАС України).

Розглядаючи цю справу, суд зазначає, що відповідно до п. 3. ч. 2 ст. 2 КАС України, однією із вимог до рішення суб`єкта владних повноважень є його обґрунтованість

Обґрунтованість рішення суб`єкта владних повноважень полягає в дослідженні усіх обставин, що є істотними у процесі його прийняття, аналізі таких обставин та їх правової оцінки. Усі мотиви якими керується суб`єкт у процесі оцінки та аналізу обставин повинні бути чітко та повно відображені у рішенні. В такий спосіб зацікавленій особі створюються гарантії того, що навіть у випадку якщо рішення прийнято не на її користь, вона зможе оскаржити його, та обґрунтувати свою незгоду із одним чи декількома аргументами які чітко зазначені в рішенні.

Висновок узгоджується із прецедентною практикою Європейського суду з прав людини.

Так, у справі “Рисовський проти України” ЄСПЛ зазначив про особливу важливість принципу “належного урядування”, який передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (див. рішення у справах “Беєлер проти Італії” [ВП], заява № 33202/96, п. 120, ECHR 2000-I, “Онер`їлдіз проти Туреччини” [ВП], заява № 48939/99, п. 128, ECHR 2004-XII, “Megadat.comS.r.l. проти Молдови”, заява № 21151/04, п. 72, від 8 квітня 2008 року, і “Москаль проти Польщі”, заява № 10373/05, п. 51, від 15 вересня 2009 року).

На державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах “Лелас проти Хорватії”, заява № 55555/08, п. 74, від 20 травня 2010 року, і “Тошкуце та інші проти Румунії”, заява № 36900/03, п. 37, від 25 листопада 2008 року) і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси (див. зазначені вище рішення у справах “Онер`їлдіз проти Туреччини”, п. 128, та “Беєлер проти Італії”, п. 119).

Виходячи із обставин встановлених у цій справі, відповідач принципу належного урядування як і вимог закону про повне обґрунтування власного рішення не дотримався. Зокрема рішення яке є предметом оскарження не містять повного аналізу обставин, з`ясування яких є необхідним і важливим при розгляді питання про надання дозволу на розроблення технічної документації. Такі недоліки у діяльності відповідача з однієї сторони перешкоджають позивачам у реалізації їх права на обґрунтування своєї незгоди із усіма аргументами відповідача, які унеможливлюють задоволення клопотання, а з іншої – перешкоджають у межах спірних правовідносин повну перевірку судом умов, дотримання яких є необхідним для прийняття позитивного для позивачів рішення про надання дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельної ділянки.

Відтак, суд вважає необхідним задовольнити похідну позовну вимогу у спосіб зобов`язання відповідача повторно розглянути клопотання позивачів від 02.06.2021, та прийняти рішення із урахуванням висновків суду зроблених у цьому рішенні. Тому, адміністративний позов підлягає задоволенню частково.

При розподілі судових витрат суд керується нормою ч. 3 с. 139 КАС України, яка передбачає, що при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати пункти 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16, 17, 18, 19, 20 рішення 15 сесії 8 скликання Липовецької міської ради Вінницького району Вінницької області № 390 від 18 червня 2021 року «Про відмову у наданні дозволу та затвердження документації із землеустрою».

Зобов`язати Липовецьку міську раду Вінницького району Вінницької області повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 від 02.06.2021 про надання дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства, орієнтовним розміром 2,0 га на кожного, на території Липовецької ОТГ (за межами населеного пункту), кадастровий номер 0522283600:07:000:1022 та прийняти рішення із урахуванням висновків суду викладених у цьому рішенні.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути в користь ОСОБА_1 частину сплаченого нею судового збору у сумі 454 грн. 00 коп. (чотириста п`ятдесят чотири гривні 00 копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Липовецької міської ради Вінницького району Вінницької області.

Стягнути в користь ОСОБА_2 частину сплаченого ним судового збору у сумі 454 грн. 00 коп. (чотириста п`ятдесят чотири гривні 00 копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Липовецької міської ради Вінницького району Вінницької області.

Стягнути в користь ОСОБА_1 як законного представника ОСОБА_3 частину сплаченого нею судового збору у сумі 454 грн. 00 коп. (чотириста п`ятдесят чотири гривні 00 копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Липовецької міської ради Вінницького району Вінницької області.

Стягнути в користь ОСОБА_4 частину сплаченого ним судового збору у сумі 454 грн. 00 коп. (чотириста п`ятдесят чотири гривні 00 копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Липовецької міської ради Вінницького району Вінницької області.

Стягнути в користь ОСОБА_5 частину сплаченого нею судового збору у сумі 454 грн. 00 коп. (чотириста п`ятдесят чотири гривні 00 копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Липовецької міської ради Вінницького району Вінницької області.

Стягнути в користь ОСОБА_6 частину сплаченого нею судового збору у сумі 454 грн. 00 коп. (чотириста п`ятдесят чотири гривні 00 копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Липовецької міської ради Вінницького району Вінницької області.

Стягнути в користь ОСОБА_7 частину сплаченого ним судового збору у сумі 454 грн. 00 коп. (чотириста п`ятдесят чотири гривні 00 копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Липовецької міської ради Вінницького району Вінницької області.

Стягнути в користь ОСОБА_8 частину сплаченого нею судового збору у сумі 454 грн. 00 коп. (чотириста п`ятдесят чотири гривні 00 копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Липовецької міської ради Вінницького району Вінницької області.

Стягнути в користь ОСОБА_9 частину сплаченого ним судового збору у сумі 454 грн. 00 коп. (чотириста п`ятдесят чотири гривні 00 копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Липовецької міської ради Вінницького району Вінницької області.

Стягнути в користь ОСОБА_10 частину сплаченого нею судового збору у сумі 454 грн. 00 коп. (чотириста п`ятдесят чотири гривні 00 копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Липовецької міської ради Вінницького району Вінницької області.

Стягнути в користь ОСОБА_11 частину сплаченого нею судового збору у сумі 454 грн. 00 коп. (чотириста п`ятдесят чотири гривні 00 копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Липовецької міської ради Вінницького району Вінницької області.

Стягнути в користь ОСОБА_12 частину сплаченого ним судового збору у сумі 454 грн. 00 коп. (чотириста п`ятдесят чотири гривні 00 копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Липовецької міської ради Вінницького району Вінницької області.

Стягнути в користь ОСОБА_13 частину сплаченого нею судового збору у сумі 454 грн. 00 коп. (чотириста п`ятдесят чотири гривні 00 копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Липовецької міської ради Вінницького району Вінницької області.

Стягнути в користь ОСОБА_14 частину сплаченого нею судового збору у сумі 454 грн. 00 коп. (чотириста п`ятдесят чотири гривні 00 копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Липовецької міської ради Вінницького району Вінницької області.

Стягнути в користь ОСОБА_15 частину сплаченого нею судового збору у сумі 454 грн. 00 коп. (чотириста п`ятдесят чотири гривні 00 копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Липовецької міської ради Вінницького району Вінницької області.

Стягнути в користь ОСОБА_16 частину сплаченого ним судового збору у сумі 454 грн. 00 коп. (чотириста п`ятдесят чотири гривні 00 копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Липовецької міської ради Вінницького району Вінницької області.

Стягнути в користь ОСОБА_17 частину сплаченого нею судового збору у сумі 454 грн. 00 коп. (чотириста п`ятдесят чотири гривні 00 копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Липовецької міської ради Вінницького району Вінницької області.

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Позивач: ОСОБА_1 – АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ;

Позивач: ОСОБА_2 - АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 ;

Позивач: ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_3 - АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ;

Позивач: ОСОБА_4 – АДРЕСА_2 , ідентифікаційний номер НОМЕР_3 ;

Позивач: ОСОБА_5 - АДРЕСА_2 , ідентифікаційний номер НОМЕР_4 ;

Позивач: ОСОБА_6 - АДРЕСА_2 , ідентифікаційний номер НОМЕР_5 )

Позивач: ОСОБА_7 - АДРЕСА_3 , ідентифікаційний номер НОМЕР_6 ;

Позивач: ОСОБА_8 - АДРЕСА_3 , ідентифікаційний номер НОМЕР_7 ;

Позивач: ОСОБА_9 - АДРЕСА_3 , ідентифікаційний номер НОМЕР_8 ;

Позивач: ОСОБА_10 - АДРЕСА_4 , ідентифікаційний номер НОМЕР_9 ;

Позивач: ОСОБА_11 - АДРЕСА_4 , ідентифікаційний номер НОМЕР_10 ;

Позивач: ОСОБА_12 - АДРЕСА_5 , ідентифікаційний номер НОМЕР_11 ;

Позивач: ОСОБА_13 - АДРЕСА_6 , ідентифікаційний номер НОМЕР_12 ;

Позивач: ОСОБА_14 - АДРЕСА_7 , ідентифікаційний номер НОМЕР_13 ;

Позивач: ОСОБА_15 - АДРЕСА_8 , ідентифікаційний номер НОМЕР_14 ;

Позивач: ОСОБА_16 - АДРЕСА_9 , ідентифікаційний номер НОМЕР_15 ;

Позивач: ОСОБА_17 - АДРЕСА_10 , ідентифікаційний номер НОМЕР_16 .

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача – Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю «БЕРЕСТІВКА» - вул. Л. Українки, 10, с. Берестівка, Вінницький район, Вінницька область, 22534, код ЄДРПОУ 35494613.

Відповідач: Липовецька міська рада Вінницького району Вінницької області - вул. В. Липківського, 30, м. Липовець, Вінницька область, 22500, код ЄДРПОУ 04325957.

Суддя Богоніс Михайло Богданович