Рішення № 100673152, 29.10.2021, Вінницький окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

29 жовтня 2021 р. Справа № 120/9455/21-а

Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Свентуха Віталія Михайловича, розглянувши у письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом представника позивачів ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 - адвоката Браславця Яна Юрійовича до Хмільницької міської ради про визнання рішення протиправним та зобов`язання вчинити дії,-

в с т а н о в и в :

до Вінницького окружного адміністративного суду надійшли матеріали позовної заяви представника позивачів ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 - адвоката Браславця Яна Юрійовича до Хмільницької міської ради про визнання рішення протиправним та зобов`язання вчинити дії.

Позовні вимоги мотивовані протиправністю рішення 16 сесії 8 скликання Хмільницької міської ради №688 від 30.07.2021 року "Про розгляд клопотань громадян про затвердження проекту землеустрою для ведення особистого селянського господарства (виготовленого за мовчазною згодою) на території Хмільницької міської територіальної громади (територія колишньої Сьомаківської сільської ради).

Ухвалою від 13.08.2021 року відкрито провадження у даній справі та призначено її до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін. Даною ухвалою також встановлено відповідачу строк на подання відзиву на позовну заяву.

09.09.2021 року на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач просить відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі, оскільки позивачами порушено строки замовлення на розробку проекту землеустрою та повідомлення про мовчазну згоду органу виконавчої влади.

Також звернули увагу, що позивачами не дотримано процедури одержання дозволу на розробку документації із землеустрою.

20.10.2021 року до суду надійшли додаткові пояснення представника позивачів у яких останній зазначив, що позивачі не погоджуються з доводами, що зазначені у відзиві на позовну заяву, вважають їх безпідставними та такими, що не ґрунтуються на нормах чинного законодавства.

Розглянувши матеріали адміністративної справи, суд встановив наступне.

У 2020 році ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_16 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 та ОСОБА_15 звернулись до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області з клопотаннями про надання дозволу на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 2,0 га для ведення особистого селянського господарства із земель державної власності сільськогосподарського призначення на території Сьомаківської сільської ради Хмільницького району Вінницької області.

22 лютого 2021 року у зв`язку з відсутністю прийнятих Головним управлінням Держгеокадастру у Вінницькій області рішень щодо задоволення або відмови у наданні відповідного дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, керуючись приписами частини сьомої статті 118 Земельного кодексу України (в редакції, чинній на момент звернення з клопотанням про надання дозволу), між позивачами та землевпорядником було укладено договір на розроблення проекту, землеустрою, про що листами від 22.02.2021 повідомлено Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області з наданням копії вказаного договору.

Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 12.06.2020 року № 707-р "Про визначення адміністративних центрів та затвердження територій територіальних громад Вінницької області" визначено, що Сьомаківська сільська рада Хмільницького району Вінницької області входить до складу Хмільницької територіальної громади з адміністративним центром у місті Хмільник.

Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 31.01.2021 року № 60-р "Питання передачі земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності у комунальну власність об`єднаних територіальних громад" регламентовано передачу усіх земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності в комунальну власність відповідних ОТГ.

Згідно постанови Кабінету Міністрів України від 16.11.2020 року № 1113 "Деякі заходи щодо прискорення реформ у сфері земельних відносин" Держгеокадастру доручено прискорити проведення інвентаризації земель сільськогосподарського призначення державної власності та забезпечити передачу з 17.11.2020 року земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності у комунальну власність відповідно до статті 117 Земельного кодексу України.

На виконання вказаних нормативно-правових актів та у зв`язку з утворенням Хмільницької ОТГ, Головним управлінням Держгеокадастру у Вінницькій області було передано у комунальну власність Хмільницької ОТГ спірні земельні ділянки.

Відповідно до пункту 24 Розділу X Перехідні положення Земельного кодексу України надані до дня набрання чинності цим пунктом рішеннями Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органів виконавчої влади дозволи на розроблення документації із землеустрою щодо земельних ділянок державної власності, які відповідно до цього пункту переходять у комунальну власність, є чинними. Особи, які отримали такі дозволи, а також органи, що їх надали, зобов`язані повідомити про це протягом місяця відповідні сільські, селищні, міські ради з дня набрання чинності цим пунктом. Рішення про затвердження такої документації, що не була затверджена на день набрання чинності цим пунктом, приймають сільські, селищні, міські ради.

24 червня 2021 року, на виконання вимог зазначеного вище пункту 24 Розділу X Перехідні положення Земельного кодексу України позивачами подано до Хмільницької міської ради повідомлення про замовлення розроблення проекту землеустрою щодо відведення відповідної земельної ділянки.

Після отримання від розробника проекту землеустрою щодо відведення відповідних земельних ділянок у власність кожному окремо, 24 червня 2021 року позивачами було подано до відповідача колективне клопотання про його затвердження.

30 липня 2021 року на 16 сесії 8 скликання Хмільницькою міською радою прийнято рішення №688 "Про розгляд клопотань громадян про затвердження проекту землеустрою для ведення особистого селянського господарства (виготовленого за мовчазною згодою) на території Хмільницької міської територіальної громади (територія колишньої Сьомаківської сільської ради)", яким відмовлено позивачам у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення у власність земельних ділянок для ведення особистого селянського господарства (01.03) на території Хмільницької міської територіальної громади (територія колишньої Сьомаківської сільської ради).

Із пункту 1 оскаржуваного рішення вбачається, що позивачам відмовили у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення у власність земельних ділянок для ведення особистого селянського господарства (01.03) на території Хмільницької міської територіальної громади (територія колишньої Сьомаківської сільської ради) у зв`язку із порушенням умов передбачених частиною 7 статті 118 Земельного кодексу України.

Крім того, у преамбулі оскаржуваного рішення відповідач здійснив посилання на наявність наказу Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області від 22.04.2019 року "Про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою".

Не погоджуючись із прийнятим рішенням, позивачі звернулись з цим позовом до суду.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.

Згідно з частиною 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 18 Земельного кодексу України, до земель України належать усі землі в межах її території, в тому числі острови та землі, зайняті водними об`єктами, які за основним цільовим призначенням поділяються на категорії. Категорії земель України мають особливий правовий режим.

Конкретні категорії земель визначені у частині першій статті 19 ЗК України, до яких зокрема належать землі сільськогосподарського призначення.

Згідно з частиною 1 статті 22 ЗК України землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей.

Згідно з статтею 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі: а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян; б) одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

Передача земельних ділянок безоплатно у власність громадян у межах норм, визначених цим Кодексом, провадиться один раз по кожному виду цільового призначення.

Громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності в таких розмірах: для ведення особистого селянського господарства - не більше 2,0 гектара (пункт б частини 1 статті 121 ЗК України).

Частиною 1 статті 122 ЗК України передбачено, що сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

На час звернення позивачів із клопотанням про надання дозволу на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність чинним було наступне нормативно-правове регулювання особливостей безоплатної передачі земельних ділянок у власність.

Частиною 6 статті 118 ЗК України передбачено, що громадяни, які зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства).

Згідно з частиною 7 статті 118 ЗК України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні.

У разі якщо у місячний строк з дня реєстрації клопотання Верховна Рада Автономної Республіки Крим, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, не надав дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність особи, якій належить право власності на об`єкт нерухомості (жилий будинок, іншу будівлю, споруду), розташований на такій земельній ділянці, або мотивовану відмову у його наданні, то особа, зацікавлена в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності, у місячний строк з дня закінчення зазначеного строку має право замовити розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки без надання такого дозволу, про що письмово повідомляє Верховну Раду Автономної Республіки Крим, Раду міністрів Автономної Республіки Крим, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування. До письмового повідомлення додається договір на виконання робіт із землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

Суд звертає увагу, на правову позицію Верховного Суду у постанові № 376/943/17 від 24 вересня 2020 року у якій суд дійшов висновку, що абзацом 3 частини 7 статті 118 ЗК України запроваджено принцип мовчазної згоди на етапі отримання дозволу на розроблення документації із землеустрою, оскільки у випадку бездіяльності суб`єкта владних повноважень, внаслідок якої протягом місяця не розглянута заява про надання дозволу на виготовлення проектної документації, заявник має право здійснити замовлення проекту відведення земельної ділянки.

У даному випадку, 22 лютого 2021 року, у зв`язку з відсутністю прийнятих Головним управлінням Держгеокадастру у Вінницькій області рішень щодо задоволення або відмови у наданні відповідного дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, керуючись приписами частини сьомої статті 118 Земельного кодексу України, між позивачами та землевпорядником було укладено договір на розроблення проекту землеустрою, про що листами від 22.02.2021 року було повідомлено Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області.

В подальшому, 24 червня 2021 року Хмільницьку міську раду повідомлено про замовлення розроблення проекту землеустрою щодо відведення відповідної земельної ділянки.

З огляду на викладене, суд дійшов до переконання, що позивачами повністю дотримано процедуру отримання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки та дотримано процедуру реалізації права на виготовлення відповідного проекту для затвердження.

Згідно з вимогами статті 50 Закону України "Про землеустрій" №858-IV від 22 травня 2003 року проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки розробляється у разі формування нової земельної ділянки (крім поділу та об`єднання) або зміни цільового призначення земельної ділянки.

Проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок погоджуються та затверджуються в порядку, встановленому Земельним кодексом України.

Проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок включають: завдання на розроблення проекту землеустрою; пояснювальну записку; копію клопотання (заяви) про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (у разі формування та/або зміни цільового призначення земельної ділянки за рахунок земель державної чи комунальної власності); рішення Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (у випадках, передбачених законом); письмову згоду землевласника (землекористувача), засвідчену нотаріально (у разі викупу (вилучення) земельної ділянки в порядку, встановленому законодавством), або рішення суду; довідку з державної статистичної звітності про наявність земель та розподіл їх за власниками земель, землекористувачами, угіддями; матеріали геодезичних вишукувань та землевпорядного проектування (у разі формування земельної ділянки); відомості про обчислення площі земельної ділянки (у разі формування земельної ділянки); копії правовстановлюючих документів на об`єкти нерухомого майна для об`єктів будівництва, що за класом наслідків (відповідальності) належать до об`єктів з середніми та значними наслідками, які розташовані на земельній ділянці; розрахунок розміру втрат сільськогосподарського та лісогосподарського виробництва (у випадках, передбачених законом); розрахунок розміру збитків власників землі та землекористувачів (у випадках, передбачених законом); акт приймання-передачі межових знаків на зберігання (у разі формування земельної ділянки); акт перенесення в натуру (на місцевість) меж охоронних зон, зон санітарної охорони, санітарно-захисних зон і зон особливого режиму використання земель за їх наявності (у разі формування земельної ділянки); перелік обмежень у використанні земельних ділянок; викопіювання з кадастрової карти (плану) або інші графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки (у разі формування земельної ділянки); кадастровий план земельної ділянки; матеріали перенесення меж земельної ділянки в натуру (на місцевість) (у разі формування земельної ділянки); матеріали погодження проекту землеустрою.

Відповідно до частини 8 статті 118 ЗК України (в редакції до 27.05.2021 року) проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки погоджується в порядку, встановленому статтею 186-1 цього Кодексу.

Проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок погоджуються в порядку, встановленому статтею 186-1 цього Кодексу (в редакції до 27.05.2021 року), і затверджуються Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу (частина 6 статті 186 ЗК України (в редакції до 27.05.2021 року)).

Згідно зі статтею 186-1 ЗК України (в редакції до 27.05.2021 року) проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок усіх категорій та форм власності (крім земельних ділянок зони відчуження та зони безумовного (обов`язкового) відселення території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи) підлягає обов`язковому погодженню з територіальним органом центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин. Розробник подає на погодження до органу, визначеного в частині першій цієї статті, за місцем розташування земельної ділянки оригінал проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, а до органів, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, - завірені ним копії проекту, а щодо земельної ділянки зони відчуження або зони безумовного (обов`язкового) відселення території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, розробник подає оригінал проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки на погодження до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, а до органів, зазначених у частині третій цієї статті, - завірені ним копії проекту. Органи, зазначені в частинах першій - третій цієї статті, зобов`язані протягом десяти робочих днів з дня одержання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або копії такого проекту безоплатно надати або надіслати рекомендованим листом з повідомленням розробнику свої висновки про його погодження або про відмову в такому погодженні з обов`язковим посиланням на закони та прийняті відповідно до них нормативно-правові акти, що регулюють відносини у відповідній сфері. Підставою для відмови у погодженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки може бути лише невідповідність його положень вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, документації із землеустрою або містобудівній документації.

Підставою для відмови у погодженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки може бути лише невідповідність його положень вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, документації із землеустрою або містобудівній документації.

У разі якщо проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки підлягає обов`язковій державній експертизі землевпорядної документації, погоджений проект подається замовником або розробником до центрального органу виконавчої влади, що здійснює реалізацію державної політики у сфері земельних відносин, або його територіального органу для здійснення такої експертизи.

Частина 9 статті 118 ЗК України (в редакції до 27.05.2021 року) встановлювала, що відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, у двотижневий строк з дня отримання погодженого проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (а в разі необхідності здійснення обов`язкової державної експертизи землевпорядної документації згідно із законом - після отримання позитивного висновку такої експертизи) приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.

Системний аналіз положень дає змогу дійти висновку, що єдиною підставою для відмови у затвердженні проекту землеустрою може бути лише те, що проект землеустрою не погоджено в порядку, встановленому статтею 186-1 Земельного кодексу України, а також відсутність обов`язкової державної експертизи у визначених законом випадках та відомостей щодо державної реєстрації сформованої земельної ділянки у Державному земельному кадастрі.

Аналогічний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 24.01.2020 у справі №316/979/18, від 27.01.2021 у справі № 560/1334/19, від 01.02.2021 у справі № 560/1282/19 та від 07 квітня 2021 року у справі №540/2813/19.

Жодних інших правових підстав для відмови у затвердженні проекту землеустрою після його погодження в порядку статті 186-1 Земельного кодексу України норми статті 118 Земельного кодексу України не містять. При цьому перевірка на відповідність проекту землеустрою вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів має здійснюватись саме на етапі погодження такого проекту.

Так, в оскаржуваному рішенні, відповідач як на підставу для відмови позивачам у затвердженні проекту землеустрою зіслався на порушення умов передбачених частиною 7 статті 118 Земельного кодексу України.

Оцінюючи оскаржуване рішення, суд керується нормами частини 2 статті 2 КАС України, в силу якої, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Так, критерій "прийняття рішень, вчинення (невчинення) дій на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України" - за змістом випливає з принципу законності, що закріплений у частині 2 статті 19 Конституції України: "Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України".

"На підставі" означає, що суб`єкт владних повноважень:

- має бути утворений у порядку, визначеному Конституцією та законами України;

- зобов`язаний діяти на виконання закону, за умов та обставин, визначених ним.

Критерій "прийняття рішення, вчинення (невчинення) дії обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення або вчинення дії" - відображає принцип обґрунтованості рішення або дії. Він вимагає від суб`єкта владних повноважень враховувати як обставини, на обов`язковість урахування яких прямо вказує закон, так і інші обставини, що мають значення у конкретній ситуації. Для цього він має ретельно зібрати і дослідити матеріали, що мають доказове значення у справі, наприклад, документи, пояснення осіб, висновки експертів тощо.

Суб`єкт владних повноважень повинен уникати прийняття невмотивованих висновків, обґрунтованих припущеннями, а не конкретними обставинами. Так, само недопустимо надавати значення обставинам, які насправді не стосуються справи. Несприятливе для особи рішення повинно бути вмотивованим.

Встановлення невідповідності діяльності суб`єкта владних повноважень хоча б одному із зазначених критеріїв для оцінювання його рішень, дій та бездіяльності може бути підставою для задоволення адміністративного позову.

Водночас, відповідач, приймаючи оскаржуване рішення, не вказує на обставини, які не дають змогу затвердити проект землеустрою та не зазначає обґрунтування такої відмови, що у розумінні частини 7 статті 118 ЗК України є обов`язковою умовою при прийнятті рішення.

Суд зазначає, що загальне посилання на порушення умов передбачених частиною 7 статті 118 Земельного кодексу України має бути розкрито у змісті рішення вказівкою на конкретні невідповідності законам або прийнятим відповідно до них нормативно-правовим актам, генеральним планам населених пунктів та іншої містобудівної документації, схемам землеустрою і техніко-економічним обґрунтуванням використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, тощо.

Наведений висновок узгоджується із встановленими законом вимогами щодо "обґрунтованості рішення", що полягають в дослідженні суб`єктом владних повноважень усіх обставин, що є істотними у процесі його прийняття, аналізі таких обставин та їх правової оцінки. Усі мотиви якими керується суб`єкт у процесі оцінки та аналізу обставин повинні бути чітко та повно відображені у рішенні. В такий спосіб зацікавленій особі створюються гарантії того, що навіть у випадку якщо рішення прийнято не на її користь, вона зможе оскаржити його, та обґрунтувати свою незгоду із одним чи декількома аргументами які чітко зазначені в рішенні.

Висновок узгоджується із прецедентною практикою Європейського суду з прав людини.

Так, у справі "Рисовський проти України" ЄСПЛ зазначив про особливу важливість принципу "належного урядування", який передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (рішення у справах "Беєлер проти Італії" [ВП], заява № 33202/96, п. 120, ECHR 2000-I, "Онер`їлдіз проти Туреччини" [ВП], заява № 48939/99, п. 128, ECHR 2004-XII, "Megadat.comS.r.l. проти Молдови", заява № 21151/04, п. 72, від 8 квітня 2008 року, і "Москаль проти Польщі", заява № 10373/05, п. 51, від 15 вересня 2009 року).

На державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах "Лелас проти Хорватії", заява № 55555/08, п. 74, від 20 травня 2010 року, і "Тошкуце та інші проти Румунії", заява № 36900/03, п. 37, від 25 листопада 2008 року) і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси (див. зазначені вище рішення у справах "Онер`їлдіз проти Туреччини", п. 128, та "Беєлер проти Італії", п. 119).

Виходячи із обставин встановлених у цій справі, відповідач принципу належного урядування як і вимог закону про повне обґрунтування власного рішення не дотримався. Зокрема оскаржуване рішення обґрунтоване лише посиланням на частину 7 статті 118 Земельного кодексу України та не містить повного аналізу обставин, з`ясування яких є необхідним і важливим при розгляді питання про затвердження проекту із землеустрою.

В свою чергу, суд звертає увагу, з 01 жовтня 2016 року відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 31 серпня 2016 року № 580 "Тимчасовий порядок взаємодії між територіальними органами Державної служби з питань геодезії, картографії та кадастру на період реалізації пілотного проекту із запровадження принципу екстериторіальності погодження документації із землеустрою територіальними органами Державної служби з питань геодезії, картографії та кадастру під час погодження документації із землеустрою" було запроваджено погодження територіальними органами Держгеокадастру проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок виключно за принципом екстериторіальності.

Постановою Кабінету Міністрів України від 31 серпня 2016 року № 580 визначено, що для погодження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки особа, яка відповідно до вимог статті 26 Закону України "Про землеустрій" є розробником проекту землеустрою, подає оригінал документації із землеустрою в електронній формі через офіційний веб-сайт Держгеокадастру, зазначаючи територіальний орган Держгеокадастру за місцем розташування земельної ділянки. Територіальний орган Держгеокадастру в день надходження проекту землеустрою приймає подані документи та реєструє у системі електронного документообігу Держгеокадастру з обов`язковим нанесенням штрих-коду, який включає реєстраційні індекс і дату документа. Потім система електронного документообігу за принципом випадковості вибирає територіальний орган Держгеокадастру, який здійснюватиме погодження проекту землеустрою, та не пізніше наступного робочого дня з дня надходження проекту землеустрою передає відповідному територіальному органу Держгеокадастру матеріали зазначені у пункті 5 цього Порядку. Розгляд та погодження або відмова у погодженні проектів землеустрою здійснюється експертами державної експертизи у порядку черговості їх надходження відповідно до вимог, установлених статтями 186 і 186-1 Земельного кодексу України.

Відповідно до частини шістнадцятої статті 186 Земельного кодексу України (в редакції до 27.05.2021 року) строк дії висновків про погодження документації із землеустрою є необмеженим.

Із висновку про розгляд проектної документації від 24.05.2021 року № 12905/82-21, наданого експертом державної експертизи Головного управління Держгеокадастру в Одеській області Рябим В.О. вбачається, що проект землеустрою позивачів погоджено, а зауваження та пропозиції щодо нього відсутні.

Таким чином, із матеріалів справи та встановлених судом обставин вбачається, що позивачами подано до відповідача сформований та погоджений у встановленому законом порядку проект землеустрою для його затвердження та отримання земельних ділянок у власність. Будь-які зауваження щодо форми та змісту проекту землеустрою відсутні.

Посилання відповідача на обставини щодо недотримання позивачами строків замовлення розробки проекту землеустрою та повідомлення про застосування принципу мовчазної згоди, на переконання суду неможливо покласти в основу обґрунтувань правомірності оскаржуваного рішення.

Так, в оскаржуваному рішенні здійснено посилання на порушення умов передбачених частиною 7 статті 118 Земельного кодексу України, однак за тлумаченням змісту частини сьомої вказаної норми, єдиною умовою її застосування вказано не надання у місячний строк дозволу або мотивованої відмови у його наданні.

Далі зміст вказаної норми (в редакції до 27.05.2021 року) містить порядок застосування принципу мовчазної згоди, що не є тотожним визначеним умовам.

Таким чином, оскаржуване рішення не містить в складі підстав його прийняття посилань на порушення строків замовлення розробки проекту землеустрою та повідомлення про застосування принципу мовчазної згоди, які охоплюють саме порядок застосування, а не умови, як зазначено відповідачем.

При цьому, відповідачем у відзиві на позовну заяву вказано на обставини та здійснено посилання на докази, зокрема листи Головного управління Держгеокадасту у Вінницькій області №0-2-0.331-6314/2-21 від 06.07.2021 року та №18-4165/0-3333/6-21 від 09.07.2021 року "Щодо розгляду звернення" /том 3 а.с. 22-44/, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення.

Абзацом 2 частини 2 статті 77 КАС України регламентовано, що суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Одночасно, суд звертає увагу, що наведені відповідачем обставини про строки замовлення розробки проекту землеустрою та повідомлення про застосування принципу мовчазної згоди виходять за межі предмету розгляду такого питання, як затвердження проекту землеустрою, оскільки положення статті 186-1 ЗК України (в редакції до 27.05.2021 року) не визначають такої підстави для відмови у затвердженні проекту землеустрою. Як уже зазначалось, єдиною підставою для відмови є відсутність погодження проекту землеустрою.

Втім, розроблений позивачами проект землеустрою погоджений без будь-яких зауважень, що підтверджується висновком про розгляд документації із землеустрою /том 2 а.с. 189-190/.

Про застосування принципу мовчазної згоди позивачами повідомлено Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області, яке у відповідь на вказані повідомлення не висловило зауважень щодо порушення чи не дотримання частини 7 статті 18 ЗК України, в тому числі і строків, передбачених даною нормою /том 3 а.с. 25-39/.

Посилання відповідача на відсутність належним чином оформленого рішення суб`єкта владних повноважень про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність чи відмову у його наданні, і як наслідок позивачами не дотримано процедури одержання дозволу на розробку документації із землеустрою є безпідставними, оскільки на час звернення позивачів із клопотаннями про надання дозволу на розробку проекту землеустрою та на час застосування принципу мовчазної згоди була чинною і діяла стаття 118 ЗК України в редакції до 27.05.2021 року, яка передбачала право та можливість розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність за відсутності наданого дозволу.

Стосовно посилань в оскаржуваному рішенні на наказ Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області №2-5783/15-19-СГ від 22.04.2019 року "Про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою" Сьомаківській сільській раді, то суд зазначає наступне.

На переконання суду, факт надання дозволу на розробку проекту землеустрою не означає вирішення питання про передачу земельної ділянки у власність, оскільки такий дозвіл засвідчує лише намір щодо розпорядження земельною ділянкою. Отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність не створює права її отримання у власність поза встановленою законодавством процедурою.

При цьому, слід звернути увагу, що надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає позитивного рішення про передачу її у власність (п. 47 постанови Великої Палати Верховного Суду №32/563 від 04.12.2018 року).

Також, відповідно до правової позиції Великої Палати Верховного Суду у постанові №688/2908/16-ц від 29.09.2020 року, якщо особа, отримавши дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, сама зволікає з його розробкою та поданням на затвердження, вона цілком може очікувати, що земельна ділянка буде надана в користування іншій особі.

Суд зауважує, що за своєю суттю та правовою природою надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не обмежується та не вичерпується отриманням такого дозволу лише однією особою.

Особа, яка отримала дозвіл цілком повинна мати очікування, що земельна ділянка буде відведена іншій особі, у разі зволікань нею у реалізації отриманого дозволу.

Таким чином, посилання відповідача у оскаржуваному рішенні на наказ Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області №2-5783/15-19-СГ від 22.04.2019 року є необґрунтованим та безпідставним.

З урахуванням вище викладеного, суд дійшов висновку про протиправність рішення 16 сесії 8 скликання Хмільницької міської ради №688 від 30.07.2021 року та як наслідок його скасування.

Визначаючись щодо наявності підстав для зобов`язання відповідача затвердити проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність для ведення особистого селянського господарства із земель державної власності площею 2,000 га, кадастрові номери 0524886300:05:002:1634, 0524886300:05:002:1635, 0524886300:05:002:1636, 0524886300:05:002:1637, 0524886300:05:002:1638, 0524886300:05:002:1639, 0524886300:05:002:1640, 0524886300:05:002:1641, 0524886300:05:002:1642, 0524886300:05:002:1643, 0524886300:05:002:1644, 0524886300:05:002:1645, 0524886300:05:002:1646, 0524886300:05:002:1647, 0524886300:05:002:1648 та надати такі земельні ділянки у власність позивачам, суд виходить із наступного.

Суд звертає увагу, що зобов`язання затвердити проект щодо відведення земельної ділянки є адміністративним актом, прийняттю якого повинна передувати визначена законом адміністративна процедура. Затвердження такого проекту без необхідних дій суб`єкта владних повноважень в межах адміністративної процедури не гарантує забезпечення прав позивача у передбачений законом спосіб.

Згідно Рекомендацій Комітету Міністрів Ради Європи №R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов`язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.

У разі наявності у суб`єкта владних повноважень законодавчо закріпленого права адміністративного розсуду при вчиненні дій/прийнятті рішення, та встановлення у судовому порядку факту протиправної поведінки відповідача, зобов`язання судом суб`єкта прийняти рішення конкретного змісту є втручанням у дискреційні повноваження.

Водночас, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб`єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов`язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов`язати до цього в судовому порядку.

Тобто, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.

Верховний Суд у своїй практиці неодноразово вказував на те, що "ефективний засіб правового захисту" у розумінні статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату. Винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації - не відповідає зазначеній нормі Конвенції. (Постанова Великої Палати Верховного Суду від 28.03.2018 у справі № 705/552/15-а, постанови Верховного Суду від 18.04.2018 у справі №826/14016/16, від 11.02.2019 у справі № 2а-204/12, від 04 серпня 2020 року у справі №340/2074/19).

Обраний позивачем спосіб захисту має бути спрямований на відновлення порушених прав, захист законних інтересів і, у випадку задоволення судом його вимог, рішення повинно мати наслідком реальне відновлення тих прав, за захистом яких позивач звернувся до суду.

У випадку, визначеному пунктом 4 частини 2 статті 245 КАС України, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

У постанові від 11 лютого 2021 року у справі № 814/2458/16 Верховний Суд аналізував застосування пункту 4 частини другої статті 245 КАС України і дійшов висновку, що суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, за сукупності наступних умов:

1) судом встановлено порушення прав, свобод чи інтересів позивача;

2) на час вирішення спору прийняття рішення належить до повноважень відповідача;

3) виконано усі умови, визначені законом для прийняття такого рішення, зокрема подано усі належні документи, сплачено необхідні платежі і між сторонами немає спору щодо форми, змісту, повноти та достовірності наданих документів;

4) прийняття рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

Разом з тим, частина 8 статті 186 ЗК України передбачає, що підставою для відмови у погодженні та затвердженні документації із землеустрою може бути лише невідповідність її положень вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, документації із землеустрою або містобудівної документації.

Обставин, які б свідчили про наявність підстав для відмови у затвердженні проекту землеустрою відповідачем не наведено та судом не встановлено в ході розгляду даної справи.

Згідно висновку експерта державної експертизи про розгляд документації із землеустрою проект землеустрою погоджений без зауважень.

Враховуючи те, що судом встановлено виконання усіх умов, визначених законом для прийняття такого рішення, зокрема подано усі належні документи, з огляду на відсутність передбачених законом підстав для відмови в затвердженні проекту землеустрою, та поведінку відповідача, яка в даному випадку, свідчить про створення штучних перешкод в реалізації конституційних прав фізичних осіб на землю, суд вважає, що відповідача слід зобов`язати прийняти рішення, яким затвердити проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність для ведення особистого селянського господарства.

На переконання суду, зобов`язання відповідача прийняти рішення, яким затвердити проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність для ведення особистого селянського господарства забезпечить ефективний судовий захист порушених прав позивачів та призведе до реального їх відновлення.

При цьому, обираючи спосіб захисту порушених прав позивачів суд враховує правові висновки Верховного Суду, викладені у постановах №316/979/18 від 24 січня 2020 року та №560/1334/19 від 27.01.2021 року, де суд касаційної інстанції вважає, що у подібних правовідносинах належним та ефективним способом захистом порушеного права, який забезпечує позитивне вирішення питань без невиправданих зволікань є зобов`язання суб`єкта владних повноважень саме затвердити проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки для подальшої передачі у власність.

В свою чергу, за матеріалами даної справи та встановленими судом обставинами, аналізуючи поведінку відповідача, суд дійшов переконання, що інший спосіб судового захисту неможливо застосувати, так як ним не буде забезпечено ефективне відновлення порушених прав позивачів та не виключається повторність звернень позивачів за захистом до суду з питань реалізації права на землю.

Стосовно розподілу судових витрат, суд вказує, що відповідно до частини першої статті 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Так, з урахуванням вказаної норми КАС України на користь позивачів належить стягнути по 908 грн. судових витрат, пов`язаних із сплатою судового збору.

Вирішуючи питання про відшкодуванню витрат на професійну правничу допомогу, суд виходить з наступного.

Згідно з частиною 1 статті 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Частиною 3 статті 134 КАС України встановлено, що для цілей розподілу судових витрат, враховуються: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, а також документи що підтверджують оплату наданих послуг.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (ч. 5 ст. 134 КАС України).

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26 лютого 2015 року у справі "Баришевський проти України", від 10 грудня 2009 року у справі "Гімайдуліна і інших проти України", від 12 жовтня 2006 року у справі "Двойних проти України", від 30 березня 2004 року у справі "Меріт проти України", заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

Отже, з аналізу наведених норм законодавства вбачається, що склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду № 810/3213/16 від 04 серпня 2020 року, № 640/15803/19 від 05 серпня 2020 року.

До суду для підтвердження витрат на професійну правничу допомогу представником позивачів подано:

- договори про надання правової допомоги № 06/21-з/22, № 06/21-з/23, № 06/21-3/24, № 06/21-з/25, № 06/21-з/26, № 06/21-з/27, № 06/21-з/28, № 06/21-з/29, № 06/21-3/30, № 06/21-з/31 № 06/21-з/32, № 06/21-з/33, № 06/21-з/34, № 06/21-з/35 та № 06/21-з/36 від 18.06.2021 року;

- детальний розрахунок суми судових витрат на професійну правничу допомогу, які понесено позивачами у зв`язку із розглядом справи №120/9455/21-а у Вінницькому окружному адміністративному суді;

- квитанції № 06/21-з/22, № 06/21-з/23, № 06/21-3/24, № 06/21-з/25, № 06/21-з/26, № 06/21-з/27, № 06/21-з/28, № 06/21-з/29, № 06/21-3/30, № 06/21-з/31 № 06/21-з/32, № 06/21-з/33, № 06/21-з/34, № 06/21-з/35 та № 06/21-з/36 від 18.06.2021 року про оплату позивачами гонорару адвоката у сумі по 5000 грн. за підготовку позову та супровід справи.

Отже, витрати позивачів в розмірі 75000 грн. на професійну правничу допомогу дійсно мали місце та доводяться належними і допустимими доказами.

Суд зазначає, що обов`язок доведення неспівмірності витрат законом покладено на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, тобто, у даному випадку, на відповідача.

Згідно з висновками Великої Палати Верховного Суду, наведеними у додатковій постанові від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц, саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування іншою стороною витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній зі сторін без відповідних дій з боку такої сторони. Суд у позовному провадженні є арбітром, що надає оцінку тим доказам і доводам, що наводяться сторонами у справі. Тобто суд не може діяти на користь будь-якої зі сторін, що не відповідатиме основним принципам судочинства. Таким чином, суд може зменшити розмір витрат на правничу допомогу, що підлягають розподілу, за клопотанням іншої сторони. Саме інша сторона зобов`язана довести неспівмірність заявлених опонентом витрат.

Водночас, відповідачем як суб`єктом владних повноважень не направлено клопотання про зменшення розміру витрат на правничу допомогу, не надано доказів, як і не зазначено обставин, які б спростували співмірність розміру судових витрат із обсягом виконаних адвокатом робіт.

З огляду на викладене та беручи до уваги відсутність клопотання відповідача про зменшення витрат позивачів на правничу допомогу та обґрунтованих заперечень відповідача щодо розміру таких витрат, суд дійшов висновку, що витрати позивачів на правничу допомогу не можуть бути зменшені за ініціативою суду та підлягають відшкодуванню по 5000 грн. на користь кожного позивача.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати рішення 16 сесії 8 скликання Хмільницької міської ради №688 від 30.07.2021 року "Про розгляд клопотань громадян про затвердження проекту землеустрою для ведення особистого селянського господарства (виготовленого за мовчазною згодою) на території Хмільницької міської територіальної громади (територія колишньої Сьомаківської сільської ради)"

Зобов`язати Хмільницьку міську раду прийняти рішення, яким затвердити проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність для ведення особистого селянського господарства із земель державної власності площею 2,000 га, кадастрові номери 0524886300:05:002:1634, 0524886300:05:002:1635, 0524886300:05:002:1636, 0524886300:05:002:1637, 0524886300:05:002:1638, 0524886300:05:002:1639, 0524886300:05:002:1640, 0524886300:05:002:1641, 0524886300:05:002:1642, 0524886300:05:002:1643, 0524886300:05:002:1644, 0524886300:05:002:1645, 0524886300:05:002:1646, 0524886300:05:002:1647, 0524886300:05:002:1648 та надати такі земельні ділянки у власність ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_17 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 .

Стягнути на користь ОСОБА_1 сплачений при зверненні до суду судовий збір в сумі 908 (дев`ятсот вісім) гривень та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 5000,00 (п`ять тисяч) гривень за рахунок бюджетних асигнувань Хмільницької міської ради.

Стягнути на користь ОСОБА_2 сплачений при зверненні до суду судовий збір в сумі 908 (дев`ятсот вісім) гривень та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 5000,00 (п`ять тисяч) гривень за рахунок бюджетних асигнувань Хмільницької міської ради.

Стягнути на користь ОСОБА_3 сплачений при зверненні до суду судовий збір в сумі 908 (дев`ятсот вісім) гривень та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 5000,00 (п`ять тисяч) гривень за рахунок бюджетних асигнувань Хмільницької міської ради.

Стягнути на користь ОСОБА_4 сплачений при зверненні до суду судовий збір в сумі 908 (дев`ятсот вісім) гривень та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 5000,00 (п`ять тисяч) гривень за рахунок бюджетних асигнувань Хмільницької міської ради.

Стягнути на користь ОСОБА_5 сплачений при зверненні до суду судовий збір в сумі 908 (дев`ятсот вісім) гривень та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 5000,00 (п`ять тисяч) гривень за рахунок бюджетних асигнувань Хмільницької міської ради.

Стягнути на користь ОСОБА_6 сплачений при зверненні до суду судовий збір в сумі 908 (дев`ятсот вісім) гривень та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 5000,00 (п`ять тисяч) гривень за рахунок бюджетних асигнувань Хмільницької міської ради.

Стягнути на користь ОСОБА_7 сплачений при зверненні до суду судовий збір в сумі 908 (дев`ятсот вісім) гривень та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 5000,00 (п`ять тисяч) гривень за рахунок бюджетних асигнувань Хмільницької міської ради.

Стягнути на користь ОСОБА_8 сплачений при зверненні до суду судовий збір в сумі 908 (дев`ятсот вісім) гривень та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 5000,00 (п`ять тисяч) гривень за рахунок бюджетних асигнувань Хмільницької міської ради.

Стягнути на користь ОСОБА_9 сплачений при зверненні до суду судовий збір в сумі 908 (дев`ятсот вісім) гривень та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 5000,00 (п`ять тисяч) гривень за рахунок бюджетних асигнувань Хмільницької міської ради.

Стягнути на користь ОСОБА_10 сплачений при зверненні до суду судовий збір в сумі 908 (дев`ятсот вісім) гривень та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 5000,00 (п`ять тисяч) гривень за рахунок бюджетних асигнувань Хмільницької міської ради.

Стягнути на користь ОСОБА_11 сплачений при зверненні до суду судовий збір в сумі 908 (дев`ятсот вісім) гривень та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 5000,00 (п`ять тисяч) гривень за рахунок бюджетних асигнувань Хмільницької міської ради.

Стягнути на користь ОСОБА_12 сплачений при зверненні до суду судовий збір в сумі 908 (дев`ятсот вісім) гривень та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 5000,00 (п`ять тисяч) гривень за рахунок бюджетних асигнувань Хмільницької міської ради.

Стягнути на користь ОСОБА_13 сплачений при зверненні до суду судовий збір в сумі 908 (дев`ятсот вісім) гривень та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 5000,00 (п`ять тисяч) гривень за рахунок бюджетних асигнувань Хмільницької міської ради.

Стягнути на користь ОСОБА_14 сплачений при зверненні до суду судовий збір в сумі 908 (дев`ятсот вісім) гривень та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 5000,00 (п`ять тисяч) гривень за рахунок бюджетних асигнувань Хмільницької міської ради.

Стягнути на користь ОСОБА_15 сплачений при зверненні до суду судовий збір в сумі 908 (дев`ятсот вісім) гривень та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 5000,00 (п`ять тисяч) гривень за рахунок бюджетних асигнувань Хмільницької міської ради.

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Позивач (1): ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 );

Позивач (2): ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 РНОКПП НОМЕР_2 );

Позивач (3): ОСОБА_3 ( АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_3 );

Позивач (4): ОСОБА_4 ( АДРЕСА_4 , РНОКПП НОМЕР_4 );

Позивач (5): ОСОБА_5 ( АДРЕСА_5 , РНОКПП НОМЕР_5 );

Позивач (6): ОСОБА_6 ( АДРЕСА_6 , РНОКПП НОМЕР_6 );

Позивач (7): ОСОБА_7 ( АДРЕСА_7 , РНОКПП НОМЕР_7 );

Позивач (8): ОСОБА_8 ( АДРЕСА_8 , РНОКПП НОМЕР_8 );

Позивач (9): ОСОБА_9 ( АДРЕСА_9 , РНОКПП НОМЕР_9 );

Позивач (10): ОСОБА_10 ( АДРЕСА_10 , РНОКПП НОМЕР_10 );

Позивач (11): ОСОБА_16 ( АДРЕСА_11 , РНОКПП НОМЕР_11 );

Позивач (12): ОСОБА_12 ( АДРЕСА_12 , РНОКПП НОМЕР_12 );

Позивач (13): ОСОБА_13 ( АДРЕСА_13 , РНОКПП НОМЕР_13 );

Позивач (14): ОСОБА_14 ( АДРЕСА_14 , РНОКПП НОМЕР_14 );

Позивач (15): ОСОБА_15 ( АДРЕСА_15 , РНОКПП НОМЕР_15 );

Відповідач: Хмільницька міська рада (вул. Столярчука, 10, м. Хмільник, Вінницька область, 22003, ЄДРПОУ 04051247).

Суддя Свентух Віталій Михайлович