Рішення № 100673023, 29.10.2021, Господарський суд Чернівецької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРНІВЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м.Чернівці

29 жовтня 2021 року Справа № 926/3588/21

Господарський суд Чернівецької області у складі судді Гушилик С.М. за участю секретаря судового засідання Циганчук І.В. розглянувши справу №926/3588/21

За позовом Управління комунальної власності Чернівецької міської ради (58002 ,м.Чернівці вул. Кобилянської, буд.3)

До відповідача Садгірського районного товариства інвалідів (58022, м.Чернівці, вул. Заводська, буд.30)

Про стягнення неустойки в сумі 9925,02 грн

За участю представників сторін:

Від позивача: Іванович Л.Є. – представник (витяг з ЄДРПОУ)

Від відповідача: не з`явися

СУТЬ СПОРУ: Управління комунальної власності Чернівецької міської ради звернулося до Господарського суду Чернівецької області з позовною заявою до Садгірського районного товариства інвалідів про стягнення неустойки в сумі 9925,02 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що 20.06.2014 року між сторонами був укладений, строком на два роки одинадцять місяців договір оренди нерухомого майна №121, який діяв з 20.06.2014 року до 19.05.2017 року, та який в подальшому був продовжений до 19.04.2020 року. Оскільки відповідач не виконував умови договору оренди №121, позивач звернувся до суду з вимогою про стягнення неустойки та звільнення приміщення. Рішенням Господарського суду Чернівецької області від 01.12.2020 року по справі №926/2462/20 позов задоволено. В порушення вимог чинного законодавства, відповідачем приміщення загальною площею 398,2 кв.м., що розташоване за адресою: м.Чернівці, вул. Заводська, 30 не звільнено, що стало підставою для нарахування неустойки в розмірі подвійної оплати за користування майном за період з 01.11.2020 року по 31.07.2021 року.

01.09.2021 року відділом документального та інформаційного забезпечення суду зареєстровані матеріали позовної заяви за вх.№3588.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 01.09.2021 року позовну заяву передано судді Гушилик С.М.

Ухвалою суду від 01.09.2021 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін суддею одноособово, розгляд справи призначено на 20.09.2021 року.

Ухвалою суду від 20.09.2021 року розгляд справи було відкладено на 07.10.2021 року у зв`язку з відсутністю представника відповідача.

За клопотанням позивача (вх.№4095 від 07.10.2021 року) розгляд справи по суті відкладено на 27.10.2021 року.

Відповідач або уповноважений ним представник в судове засідання (в черговий раз), 27.10.2021 року не з`явився, причини не з`явлення суду не повідомив, при цьому судом встановлено, що ухвали суду були направлені відповідачу рекомендованою кореспонденцією з повідомленням про вручення поштового відправлення на його юридичну адресу: 58022, м.Чернівці, вул. Заводська, буд.30, яка співпадає з адресою вказаною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Окрім того, у зв`язку з черговим нез`явленням відповідача судом здійснено повідомлення про розгляд шляхом офіційного оприлюднення оголошення у справі на офіційному веб-сайті судової влади України.

Слід відзначити, що поштові відправлення з ухвалами суду від 01.09.2021 року, 20.09.2021 року та 07.10.2021 року, повернуті за зворотною адресою з довідкою АТ "Укрпошта" форми 20 "неправильно зазначена (відсутня) адреса одержувача".

Частиною 2 статті 17 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" визначено, що в Єдиному державному реєстрі містяться відомості щодо юридичної особи, зокрема, про місцезнаходження останньої.

На підтвердження адреси відповідача судом долучено до матеріалів справи витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, з якого вбачається, що місцезнаходженням відповідача є: 58022, м.Чернівці, вул. Заводська, буд.30, на яку і була направлена кореспонденція господарського суду для відповідача.

Так, направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, а, у даному випадку, суду (близька за змістом правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 800/547/17 (П/9901/87/18) (провадження № 11-268заі18), постановах Верховного Суду від 18.03.2021 у справі № 911/3142/19, від 27.11.2019 у справі №913/879/17, від 21.05.2020 у справі № 10/249-10/19, від 15.06.2020 у справі №24/260-23/52-б).

При цьому, до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Водночас законодавство України, в тому числі Господарський процесуальний кодекс України, не зобов`язує й сторону у справі, зокрема позивача, з`ясовувати фактичне місцезнаходження іншої сторони (сторін) у справі (якщо воно не співпадає з її офіційним місцезнаходженням, визначеним у відповідному державному реєстрі) та зазначати таке фактичне місцезнаходження в позовній заяві чи інших процесуальних документах.

Крім того, частиною 7 статті 120 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

Відповідно до частини 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Отже, в разі коли фактичне місцезнаходження особи - учасника судового процесу з якихось причин не відповідає її місцезнаходженню, визначеному згідно з законом, і дана особа своєчасно не довела про це до відома господарського суду, інших учасників процесу, то всі процесуальні наслідки такої невідповідності покладаються на цю юридичну особу.

Також судом враховані положення Правил надання послуг поштового зв`язку, визначені постановою Кабінету Міністрів України №270 від 05.03.2009 року (далі Правила).

Так, порядок доставки поштових відправлень, поштових переказів, повідомлень про вручення поштових відправлень, поштових переказів, періодичних друкованих видань юридичним особам узгоджується оператором поштового зв`язку разом з юридичною особою. Для отримання поштових відправлень юридична особа повинна забезпечити створення умов доставки та вручення поштових відправлень відповідно до вимог Закону України "Про поштовий зв`язок", цих правил (пункт 94 правил).

Відтак, повна відповідальність за достовірність інформації про місцезнаходження, а також щодо наслідків неотримання поштових відправлень за своїм офіційним місцезнаходженням покладається саме на юридичну особу (фізичну особу-підприємця).

У разі якщо копію прийнятого судового рішення (ухвали, постанови, рішення) направлено судом листом за належною поштовою адресою, тобто повідомленою суду учасником справи, і повернено підприємством зв`язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання чи закінчення строку зберігання поштового відправлення, то вважається, що адресат повідомлений про прийняте судове рішення.

Вказана правова позиція міститься в постанові Верховного Суду від 12.03.2019 у справі № 923/1432/15.

Враховуючи вищевикладене суд вважає, що відповідач був належним чином повідомлений судом про розгляд спору за його участю. При цьому, неотримання адресатом кореспонденції від судового органу є суб`єктивною поведінкою здійснення стороною своїх процесуальних прав, що не може вважатися поважною причиною, яка перешкоджала відповідачу подати відзив на позовну заяву у встановлений судом строк.

В той же час, відповідач не був позбавлений можливості скористатися вільним доступом до електронного реєстру судових рішень в Україні, в силу статті 4 Закону України "Про доступ до судових рішень" та ознайомитися з ухвалами Господарського суду Чернівецької області та визначеними датами та часом розгляду даної справи та забезпечити представництво його інтересів в судових засіданнях.

Враховуючи, що судом було здійснено всі заходи, щодо належного повідомлення відповідача про дату, час та місце розгляду справи, суд дійшов висновку про те, що неявка в судове засідання представника відповідача не перешкоджає розгляду справи по суті.

Зважаючи на зазначене вище, господарським судом дотримано всіх необхідних вимог щодо повідомлення відповідача про здійснення розгляду даної справи.

Пунктом 1 частини 3 статті 202 Господарського процесуального кодексу (надалі - ГПК України) визначено, що якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.

Частиною 1 статті 202 ГПК України визначено, що неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (РИМ, 4.XI.1950) кожен має право на судовий розгляд своєї справи упродовж розумного строку. Строки, що встановлюються судом (наприклад, строк для усунення недоліків позовної заяви чи апеляційної скарги), повинні відповідати принципу розумності. Визначаючи (на власний розсуд) тривалість строку розгляду справи, суд враховує принципи диспозитивності та змагальності, граничні строки, встановлені законом, для розгляду справи при визначенні строків здійснення конкретних процесуальних дій, складність справи, кількість учасників процесу, можливі труднощі у витребуванні та дослідженні доказів тощо. Розумним, зокрема, вважається строк, що є об`єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.

Таким чином, з метою дотримання балансу прав та інтересів сторін у справі, дотримання розумності строку розгляду справи та за умови достатності наявних у справі матеріалів для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, суд здійснює розгляд справи за відсутності представника відповідача.

Уповноважений представник позивача в судовому засіданні, 27.10.2021 року підтримав викладені позовні вимоги в повному обсязі.

Заслухавши пояснення позивача, розглянувши подані документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна вимога, дослідивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд –

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до частини 2 пункту 1 статті 175 Господарського кодексу України (далі – ГПК України) майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

З положень статті 509 Цивільного Кодексу України (далі -)ЦК України, статті 173 Господарського Кодексу України (далі -ГК України) вбачається, що господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Відповідно до ст. 11 ЦК України та ст. 174 ГК України господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Нормами ст. 627 ЦК України встановлено свободу договору, тобто відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно зі ст. 626 ЦК України договором є домовленість сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст.628 ЦК України).

Згідно зі ст. 2 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" №2269-XII 157-IX від 10.04.1992 року орендою є засноване на договорі строкове платне користування майном, необхідним орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності.

Відповідно до п. 10 ч. 1 ст. 1 чинного Закону України "Про оренду державного та комунального майна" № 157-IX від 03.10.2019 року орендою є речове право на майно, відповідно до якого орендодавець передає або зобов`язується передати орендарю майно у користування за плату на певний строк.

З огляду на положення ч. 1 ст. 283 ГК України, ч. 1 ст. 759 ЦК України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.

Як вбачається з матеріалів справи, спір, що є предметом розгляду даної справи, виник у зв`язку з укладенням та виконанням сторонами договору оренди нерухомого майна № 121 від 20.04.2014 року (далі – договір), за умовами якого Департамент економіки Чернівецької міської ради на підставі рішень виконавчого комітету Чернівецької міської ради від 10.06.2014 №268/9 та заяви від 30.01.2014 №02/01-11-324/0 передано Садгірському районному товариству інвалідів у строкове платне користування нежиле приміщення, загальною площею 398,2 кв.м., що розташоване за адресою: м.Чернівці, вул. Заводська, 30 в окремій будівлі, з метою використання його під офіс громадської неприбуткової організації, яке належить на праві власності територіальній громаді м.Чернівці (свідоцтво №620280 від 20.06.2006р.).

01.04.2019 року додатковим договором до договору оренди нерухомого майна №121 від 20.06.2014 року сторони погодили зміну орендодавця Департаменту економіки Чернівецької міської ради на його правонаступника Департамент розвитку Чернівецької міської ради.

Пунктом 1.4 договору оренди передбачено, що його укладено строком на два роки й одинадцять місяців, що діє з 20.06.2014 року по 19.05.2020 року (включно).

18.07.2017 року сторонами укладено додатковий договір №1 до договору оренди, згідно якого строк дії договору продовжується на два роки одинадцять місяців, а саме по 19.04.2020 року (включно).

Пунктом 3 додаткового договору № 1 встановлено, що починаючи з 18.07.2017 вартість об`єкту оренди в місяць з врахуванням ПДВ складає 507,47 грн.

За умовами пунту 2.4. договору розмір орендної плати за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування розміру орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції попереднього місяця, що визначається Державною службою статистики України.

Після закінчення строку дії цього договору чи у випадку його дострокового розірвання, протягом трьох робочих днів передати орендодавцю за актом приймання-передавання об`єкт оренди в належному стані, не гіршому ніж на момент передачі майна в оренду, з урахуванням нормального фізичного зносу та відшкодувати орендодавцеві збитки в разі погіршення стану або втрати (повної або часткової) об`єкта оренди (п.4.1.17 договору).

Рішенням Господарського суду Чернівецької області від 01.12.2021 року по справі №926/2462/20, яке набрало законної сили 24.12.2020 року позовні вимоги Департаменту розвитку Чернівецької міської ради до Садгірського районного товариства інвалідів про стягнення неустойки за несвоєчасне звільнення приміщення та звільнення приміщення задоволено в повному обсязі (а.с.7 – 9).

Згідно із частиною 4 статті 75 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Преюдиційні факти це факти, встановлені рішенням суду, що набрало законної сили.

Преюдиційність ґрунтується на правовій властивості законної сили судового рішення і визначається його суб`єктивними та об`єктивними межами, за якими сторони та інші особи, які брали участь у розгляді справи, а також їх правонаступники не можуть знову оспорювати в іншому процесі встановлені судовим рішенням у такій справі правовідносини.

Отже, встановлені у рішенні Господарського суду Чернівецької області від 01.12.2021 року по справі №926/2462/20 обставини щодо встановлення припинення договірних (зобов`язальних) відносин за договором оренди нерухомого майна №121 від 20.06.2014 року та виникнення у відповідача обов`язку у вигляді негайного повернення орендодавцю речі – є преюдиційними для господарського суду під час розгляду даної справи, а тому не підлягають повторному доказуванню.

Судом встановлено, що після набрання законної сили, 24.12.2020 року рішення Господарського суду Чернівецької області від 01.12.2020 року по справі №926/2462/20 і станом на момент подання позову орендоване приміщення позивачу не повернуто та не складено відповідного акту.

Неповернення майна після набрання законної сили рішення суду (24.12.2020 року) послугувало підставою звернення позивача з даним позовом про стягнення відповідно до частини 2 статті 785 Цивільного Кодексу України (далі – ЦК України) з відповідача неустойки в розмірі подвійної плати за користування майном у період з 01.11.2020 року по 31.07.2021 року.

Відповідно до пункту 1.6 Положення про Управління комунальної власності Чернівецької міської ради затвердженого рішенням Чернівецької міської ради VІІ скликання №253 від 31.05.2021 року управління є правонаступником представництва Департаменту розвитку Чернівецької міської ради.

Договір, з якого виникли спірні відносини, за своєю правовою природою є договором найму (оренди), регулювання відносин за яким здійснюється приписами чинного цивільного та господарського законодавства.

Так, згідно ст. 759 ЦК України, за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк; законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору найму (оренди).

Аналогічні положення містить ст. 283 Господарського Кодексу України (далі – ГК України), згідно яких за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності

Згідно ст.ст. 763, 764 ЦК України договір найму укладається на строк, встановлений договором; якщо наймач продовжує користуватися майном після закінчення строку договору найму, то, за відсутності заперечень наймодавця протягом одного місяця, договір вважається поновленим на строк, який був раніше встановлений договором.

Строк договору оренди як істотна умова договору оренди згідно ст. 284 ГК України визначається за погодженням сторін; у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення строку дії договору він вважається продовженим на такий самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором.

Приписами ст. 291 ГК України встановлено, що договір оренди припиняється у разі, зокрема, закінчення строку, на який його було укладено; правові наслідки припинення договору оренди визначаються відповідно до умов регулювання договору найму Цивільним кодексом України.

Статтею 785 ЦК України встановлено, що у разі припинення договору найму наймач зобов`язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі. Якщо наймач не виконує обов`язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення.

Позовні вимоги у даній справі про сплату неустойки обґрунтовані посиланням на приписи наведеної норми Цивільного кодексу України.

Застосування зазначеної неустойки обумовлюється тим, що зобов`язання наймача з повернення об`єкта оренди виникає після закінчення дії договору оренди і наймодавець у цьому випадку позбавлений можливості застосовувати щодо недобросовісного наймача інші засоби стимулювання до виконання, окрім як використання права на стягнення неустойки в розмірі подвійної плати за користування орендованим майном.

Виходячи з наведеного, Верховний Суд у постанові від 31.01.2020 року по справі №916/2724/18, зазначає, що при здійсненні оцінки правомірності заявлених вимог про стягнення неустойки в порядку ч. 2 ст. 785 ЦК України обов`язковим для суду є врахування обставин невиконання орендарем зобов`язання щодо неповернення майна в контексті його добросовісної поведінки як контрагента за договором оренди та її впливу на обставини неповернення майна орендодавцеві зі спливом строку дії орендних правовідносин.

Для застосування наслідків, передбачених ч. 2 ст. 785 ЦК України, необхідна наявність вини (умислу або необережності) в особи, яка порушила зобов`язання, відповідно до вимог ст. 614 ЦК України. Тобто судам необхідно встановити обставини, за яких орендар мав можливість передати майно, що було предметом оренди, але умисно цього обов`язку не виконав.

Верховний Суд зазначає у наведеній постанові, що до предмета доказування при розгляді спорів щодо стягнення неустойки в порядку ч. 2 ст. 785 ЦК України, як подвійної плати за користування орендованим майном після спливу строку дії договору оренди, входять обставини невжиття орендарем належних заходів щодо повернення орендодавцю об`єкта оренди за наслідком припинення орендних правовідносин за відсутності умов, які б перешкоджали орендарю вчасно повернути майно орендодавцю у визначений договором оренди строк; умисне ухилення орендаря від обов`язку щодо повернення орендодавцю об`єкта оренди; утримання орендованого майна у володінні орендаря та перешкоджання орендарем в доступі орендодавця до належного йому об`єкта оренди; відсутності з боку орендодавця бездіяльності та невчинення ним дій, спрямованих на ухилення від обов`язку прийняти орендоване майно від орендаря та оформити повернення наймачем орендованого майна.

Однією з основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 частини 1 статті 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними, що зумовлює вимогу щодо сумлінної та чесної поведінки суб`єктів при виконанні своїх юридичних обов`язків та здійсненні своїх суб`єктивних прав. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них.

При розгляді спорів про стягнення неустойки судам необхідно враховувати, що право наймодавця вимагати оплати неустойки відповідно до частини 2 статті 785 ЦК України та обов`язок наймача сплачувати таку неустойку зберігається до моменту повернення наймачем наймодавцю орендованого майна.

За змістом статей 610, 611, 612 ЦК України вбачається, що невиконання зобов`язання у погоджений сторонами в договорі строк є порушенням зобов`язання, що зумовлює застосування до боржника наслідків, встановлених договором або законом, зокрема, неустойки згідно з частиною 2 статті 785 ЦК України. Законодавцем у частині 1 статті 614 ЦК України визначено, що особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання.

Позивач за період неправомірного користування відповідачем об`єктом оренди за 01.11.2020 року по 31.07.2021 року, тобто після припинення дії договору та набрання законної сили рішення суду від 01.12.2020 року по справі №926/2462/20, заявив до стягнення з останнього неустойки в подвійному розмірі орендної плати (ч. 2 ст. 785 Цивільного кодексу України) за договором оренди нерухомого майна №121 від 20.06.2014 року у розмірі 9925,02 грн.

Відповідач доводів позивача не спростував, доказів, щодо повернення приміщення орендодавцю не надав.

З урахуванням викладеного, господарський суд вважає доведеним порушення Садгірським районним товариством інвалідів обов`язку вчасного повернення орендованого майна.

Як встановлено судом, пунктом 5.6 договору оренди передбачено, що у разі несвоєчасного повернення орендарем майна при припиненні або розриванні цього договору він сплачує орендодавцю додаткову компенсацію за використання майна в розмірі подвійної орендної плати по день передачі його орендодавцеві за актом – приймання передавання.

Перевіривши розрахунок позивача, суд дійшов висновку, що він є арифметично невірним, останній просить стягнути неустойку в розмірі 9925,02 грн, яка нарахована, як орендна плата з корегуванням її розміру на індекс інфляції, однак за результатами проведеного судом перерахунку стягненню з відповідача на користь позивача підлягає неустойка в сумі 9479,70 грн за період з 01.11.2020 року по 31.07.2021 року (яка розрахована наступним чином: місячна орендна плата 526,65 грн х 2 (неустойка у розмірі подвійної плати) х 9 місяців (кількість прострочених днів) = 9479,70 грн, і саме вона підлягає задоволенню, а решта вимог в сумі 445,32 грн нараховано позивачем помилково, а відтак підлягає залишенню без задоволення.

Відповідно до ч.1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до положень ст. 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч.1 ст. 77 ГПК України).

Згідно з ч.1 ст. 79 ГПК України, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Всупереч наведеним нормам, відповідачем позовні вимоги спростовані не були.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Враховуючи вищевикладене, суд прийшов до висновку, що позовна заява Управління комунальної власності Чернівецької міської ради підлягає частковому задоволенню, стягненню з відповідача підлягає неустойка в розмірі подвійної орендної плати за користування майном в розмірі 9479,70 грн за період з 01.11.2020 року по 31.07.2021 року, тоді як в стягненні 445,32 грн слід відмовити.

Судовий збір за приписами ч. 4 ст. 129 ГПК України покладається на сторін пропорційно задоволеним вимогам.

Керуючись статтями 2, 4, 5, 12, 13, 20, 73, 74, 76 – 79, 86, 91, 123, 129, 194, 219, 222, 232, 233, 238, 240 – 241, 247 – 252 Господарського процесуального кодексу України, суд –

ВИРІШИВ:

1.Позов Управління комунальної власності Чернівецької міської ради (58002, м.Чернвці вул. Кобилянської, буд.3, код 44388619) до Садгірського районного товариства інвалідів (58022, м.Чернівці, вул. Заводська, буд.30, код 21435146) про стягнення неустойки за несвоєчасне звільнення приміщення сумі 9925,02 грн задовольнити частково.

2.Стягнути з Садгірського районного товариства інвалідів (58022, м.Чернівці, вул. Заводська, буд.30, код 21435146) на користь Управління комунальної власності Чернівецької міської ради (58002, м.Чернівці вул. Кобилянської, буд.3, код 44388619) неустойку в сумі 9479,70 грн та судовий збір в сумі 2168,07 грн.

3.В решті позовних вимог відмовити.

Відповідно до статті 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відповідно до статті 256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції (ст. 257 ГПК України).

Інформацію по справі, що розглядається можна отримати на сторінці суду на офіційному веб – порталі судової влади України в мережі Інтернет за веб – адресою: http://cv.arbitr.gov.ua/sud5027/.

Повний текст рішення складено 29.10.2021 року

Суддя Гушилик С.М.