Рішення № 100672922, 27.10.2021, Господарський суд Херсонської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХЕРCОНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул.Театральна,18, м. Херсон, 73000,

тел./0552/26-47-84, 49-31-78, факс 49-31-78, веб сторінка: ks.arbitr.gov.ua/sud5024/

____________________________

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 жовтня 2021 року Справа № 923/772/21

Господарський суд Херсонської області у складі судді Литвинової В.В. при секретарі Горголь О. М., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом Приватного акціонерного товариства «Управління будівництва «Укрводбуд»

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Еколог"

про визнання договорів недійсними

за участю представників:

позивача: Харченко Д. М.

відповідача: Бойко В. В.

До суду надійшла позовна заява Приватного акціонерного товариства “Управління будівництва “Укрводбуд” (позивач) до Товариства з обмеженою відповідальністю "Еколог" (відповідач), в якій позивач просить суд:

- визнати недійсним договір оренди станції біоочистки від 01.03.2021,

- взнати недійсним договір оренди майна (напорного каналізаційного колектора) від 01.03.2021.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 07.06.2021, справу розподілено судді Литвиновій В.В.

Ухвалою від 08.06.2021 позовну заяву залишено без руху та встановлено позивачу строк для усунення недоліків не більше десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.

09.06.2021, у встановлений строк, позивач надав докази усунення недоліків.

Ухвалою від 10.06.2021 суд прийняв позовну заяву Приватного акціонерного товариства “Управління будівництва “Укрводбуд” до розгляду та відкрив провадження у справі за правилами загального позовного провадження, підготовче судове засідання призначено на 03.08.2021.

Протокольною ухвалою від 03.08.2021, суд закрив підготовче провадження та призначив справу до судового розгляду по суті на 31.08.2021.

Протокольною ухвалою від 31.08.2021 р. за клопотанням позивача суд відклав судове засідання з розгляду справи по суті з урахуванням відпустки судді на 27.10.2021 р.

Позивач наполягає на задоволенні позовних вимог в повному обсязі з підстав, викладених у позові.

Відповідач проти позову заперечує з наступних підстав.

Відповідач вважає, що сторонами були досягнуті всі істотні умови договору. Звертає увагу суду, що позивач Акти виконаних робіт по договорам оренди до 11 червня 2021 року не надавав. ТОВ «Еколог» вважає, що дії позивача щодо розірвання, відмови від договорів оренди, спроби захоплення станції біоочистки є недобросовісними та направленими на втручання в діяльність його підприємства.

Дослідивши матеріали справи та надані докази, заслухавши представників, які прибули в судове засідання, суд

встановив:

01 березня 2021 року, між ПрАТ «Укрводбуд» та ТОВ «Еколог» був підписаний договір оренди станції біоочистки (далі - Договір оренди станції).

Відповідно до п. 1.1 Договору, Орендодавець передає, а Орендар приймає в тимчасове платне користування на умовах цього Договору Станцію біоочистки (далі - об`єкт оренди), розташовану за адресою: Херсонська область, с Генічеська Гірка, вул. Сивашська, 80.

Згідно до п.3.1. договору оренди станції розрахунки орендної плати проводяться згідно Актів виконаних робіт.

01 березня 2021 року, між ПрАТ «Укрводбуд» та ТОВ «Еколог» був підписаний договір оренди майна (далі - Договір оренди колектора).

Відповідно до п. 1.1 Договору, у порядку та на умовах, визначених Договором, Орендодавець зобов`язується передати Орендареві, а Орендар зобов`язується прийняти у строкове користування майно (напірний каналізаційний колектор) (далі - об`єкт), що належить Орендодавцю на праві приватної власності.

Згідно пункту 5.1. договору оренди колектора - сторони домовились, що орендар надає послуги з прийому стоків (водовідведення) ДП ОК "Меліоратор", що є орендною платою за об`єкт.

Матеріалами справи підтверджується, що в цей же день, між сторонами були підписані акти приймання-передачі майна за вказаними договорами оренди майна.

Згідно ч.1 ст.13 ЦК України цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства.

Згідно ч.ч.2, 3 ст.6 ЦК України сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами. Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.

Відповідно до положень статті 2 ЦК України однією із загальних засад цивільного законодавства є свобода договору.

Відповідно до приписів ст.627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

У відповідності до ст.6 Цивільного кодексу України сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства. Сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами. Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов`язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.

Ідея свободи договору є однією з основних принципів цивільного права. Принцип диспозитивності є одним із виявів свободи, що отримав безпосереднє закріплення у статті 19 Конституції України у відповідності до якої правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Тобто, Конституцією України закріплено "загально дозвільний принцип" ключовою ідеєю якого є можливість вибору варіанту поведінки особою, яка обмежується лише законодавством.

Відповідно до ч. 1 ст. 283 ГК України, за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у

користування майно для здійснення господарської діяльності.

Згідно до ч. 1 ст. 284 ГК України, істотними умовами договору оренди є: об`єкт оренди (склад і вартість майна з урахуванням її індексації); строк, на який укладається договір оренди; орендна плата з урахуванням її індексації; відновлення орендованого майна та умови його повернення або викупу.

У відповідності з ч. 1 ст. 286 ГК України, орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством.

Строки внесення орендної плати визначаються в договорі (ч. 4 ст. 286 ГК).

Як вбачається з п. 3.1 Договору оренди станції, укладеного між сторонами, розрахунки орендної плати проводяться згідно актів виконаних робіт. Пунктом 5.1. Договору оренди колектора передбачено, що орендар надає послуги з прийому стоків (водовідведення) ДП ОК «Меліоратор», що є орендною платою за об`єкт.

Суд звертає увагу сторін, що чинне законодавство містить пряму норму, відповідно до якої орендна плата є платою орендаря за користування належним орендодавцю майном, що відповідає суті орендних правовідносин, які полягають у строковому користуванні орендарем об`єктом оренди на платній основі.

Враховуючи, що цивільним законодавством чітко визначено обов`язкове до застосування положення, сторони Договору оренди станції та Договору оренди каналізаційного колектора не могли від нього відступити.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що між позивачем та відповідачем не була погоджена така істотна умова, як орендна плата та строк її внесення.

Судом також приймаються до уваги і посилання позивача на те, що порушуються його права на отримання прибутку від здачі в оренду належного йому майна.

Згідно з частиною 1 статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до частин 1-5 статті 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

У відповідності з ч. 1 ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є

недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

За змістом частини 3 статті 215 Цивільного кодексу України якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю (ч. 1 ст. 216 ЦК України).

Враховуючи рекомендації, викладені в пункті 2 постанови пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" від 29 травня 2013 року N 11, вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Пунктом другим постанови Пленуму Верховного Суду України віті 06.11.2009 № 9 “Про судову практику розгляду цивільних справ про визнанню правочинів недійсними” судам необхідно враховувати, що згідно із статтями 4, 101 та 203 ЦК зміст правочину не може суперечити ЦК, іншим законам України, як приймаються відповідно до Конституції України та ЦК, міжнародним договорам, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, актам Президента України, постановам Кабінету Міністрів України, актам інших органів державної влади України, органів влади Автономної Республіки Крим у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом, а також моральним засадам суспільства.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обгрунтованими, доведеними та підлягають задоволенню.

Європейський суд з прав людини у рішенні по справі “Серявін та інші проти України” від 10.02.2010 вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча, пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

Відповідно до ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

За змістом ст. 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Водночас обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ст. 77 ГПК України).

Відповідно до ст. 86 ГПК України, суд, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, дійшов висновку задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Керуючись ст.ст. 129, 232-240 Господарського процесуального кодексу України, суд

ухвалив:

1. Позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

2. Визнати недійсним договір оренди станції біоочистки, який був укладений 01 березня 2021 року, між ПрАТ «Укрводбуд» та ТОВ «Еколог».

3. Визнати недійсним договір оренди майна (напорного каналізаційного колектора), який був укладений 01 березня 2021 року, між ПрАТ «Укрводбуд» та ТОВ «Еколог».

4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Еколог» (код ЄДРПОУ 30812355) на користь Приватного акціонерного товариства «Управління будівництва «Укрводбуд» (код ЄДРПОУ 01036201) 4540,02 грн. судового збору.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Дата складання повного тексту рішення 29.10.2021

Суддя В.В.Литвинова