Рішення № 100672723, 27.10.2021, Господарський суд Одеської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"27" жовтня 2021 р.м. Одеса Справа № 916/2068/21

Господарський суд Одеської області у складі судді Демешина О.А. за участю секретаря судового засідання Рибки Ю. Е., розглянувши матеріали справи № 916/2068/21

Позивач: Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області (вул. Канатна, 83, м. Одеса, 65012; код - 20987385)

Відповідач: Овідіопольська селищна рада (вул. Суворова, 2а, смт. Овідіополь, 67801; код - 04379172)

Третя особа без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Кабінет Міністрів України (вул. Грушевського, 12/2, м. Київ, 01008; код - 00031101).

про визнання протиправним та скасування Рішення Виконкому Овідіопольської с. р. від 10.04.2006 № 119 та визнання права власності

з підстав невідповідності рішення вимогам чинного законодавства та порушення права власності

Представники:

від позивача: не з`явився (надано клопотання про розгляд справи без його участі)

від відповідача: Кузьменко Н.В.

від третьої особи: Рабюк І.О.

СУТЬ СПОРУ: 19.07.2021 року Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області (далі – Позивач), звернулось до Господарського суду Одеської області з позовом до Овідіопольської селищної ради (далі – Відповідач) про визнання протиправним та скасування Рішення Виконкому Овідіопольської селищної ради Овідіопольського району Одеської області від 10.04.2006 № 119 “Про видачу свідоцтва про право власності на 26/100 частини адмінбудинку з надвірними будівлями та спорудами розташованими в смт. Овідіополь. вул. Леніна, 214” та про визнання за Головним управлінням Пенсійного фонду України в Одеській області права власності на 26/100 частини адмінбудинку з надвірними будівлями та спорудами розташованими в смт. Овідіополь, вул. Шевченка (Леніна), 214.

21.07.2021 року, суд відкрив провадження по справі, ухвалив розглядати справу за правилами загального позовного провадження, встановив відповідачу строк для подання відзиву на позов із урахуванням вимог ст.165 ГПК України – протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі, залучив до участі у справі в якості третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Кабінет Міністрів України та призначив підготовче засідання.

11.08.2021 року суд отримав пояснення третьої особи, яка не згодна з позовними вимогами.

16.08.2021 року Відповідач надав суду відзив – позов не визнав.

19.08.2021 року від Позивача отримано судом відповідь на відзив – Позивач заперечує позицію Відповідача, просить позов задовольнити повністю.

30.08.2021 року суд отримав від Позивача клопотання про витребування доказів: витребувати з Кабінету Міністрів України копії договору купівлі-продажу майна Акціонерного комерційного агропромислового банку “Україна” від 28.08.2003 № 130/04/055/128 з додатками та документу щодо розпорядження частиною адміністративного будинку за адресою: Одеська область, смт Овідіополь, вул. Т. Шевченка (Леніна), 214.

Суд відмовив у задоволенні вказаного клопотання, оскільки, в позовній заяві міститься посилання на вказаний договір і на те, що покупцем по ньому було Управління Пенсійного фонду України в Овідіопольському районі Одеської області. Тобто, договір, який Позивач просив витребувати у Кабінету Міністрів України, фактично мав надати сам Позивач по справі.

Крім того, в порушення п.п.4,5 ч.2 ст.81 ГПК України, Позивачем в клопотанні про витребування доказів у Кабінету Міністрів України – не зазначено заходів, яких Позивач вживав для отримання доказу самостійно, не зазначено причин неможливості самостійного отримання цього доказу, як до звернення до суду з позовом, так і після відкриття провадження у справі.

Також, 30.08.2021 року суд отримав клопотання Третьої особи про витребування доказів, а саме: зобов`язати позивача надати до суду правовстановлюючі документи, що підтверджують виникнення у позивача права власності на вказані об`єкти нерухомості.

Суд відмовив у задоволенні вказаного клопотання третьої особи, оскільки відповідно до ч.1,4 ст.74 ГПК України – кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору з власної ініціативи, крім випадків, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконання обов`язків щодо доказів.

Тобто, надання правовстановлюючих документів, що підтверджують виникнення у позивача права власності на об`єкти нерухомості – є обов`язком вказаної сторони по справі.

30.08.2021 року суд закрив підготовче провадження та призначив справу до судового розгляду по суті.

Під час розгляду справи оголошувалась перерва у судовому засіданні 12.08.2021 року та 05.10.2021 року.

Представник позивача позовні вимоги підтримав, представник відповідач проти позову заперечив, представник третьої особи вважає, що позов задоволенню не підлягає.

В С Т А Н О В И В :

Рішенням Виконкому Овідіопольської селищної ради від 10.04.2006 № 119 “Про видачу свідоцтва про право власності на 26/100 частини адмінбудинку з надвірними будівлями та спорудами, розташованими в АДРЕСА_1 ’’ було вирішено видати свідоцтво про право власності на 26/100 частини адмінбудинку з надвірними будівлями та спорудами ( друга черга, державна власність) розташований в смт. Овідіополь, вул. Леніна, 214 на Кабінет Міністрів України.

Позивач вважає вказане Рішення Виконкому Овідіопольської селищної ради протиправним та скасувати посилаючись на те, що по Акту приймання - передачі нерухомого майна Одеської дирекції Банку "Україна" від 03.11.2003, що реалізовано згідно договору - купівлі продажу від 28.08.2003 № 130/04/055/128 представник Продавця, в особі регіонального уповноваженого Ліквідатора Банку "Україна", Янчуков В.І., що діяв на підставі довіреності від 16.12.2002 № 4500 Г передав та представник Покупця - Управління Пенсійного фонду України в Овідіопольському районі Одеської області, в особі начальника Тупікова П.І. прийняв нерухоме майно у вигляді незавершеного будівництва приміщення в адмінбудівлі площею 800,90 кв.м., що розташоване за адресою смт. Овідіополь, вул. Леніна, 214.

Тобто, Позивач, вважає, що станом на дату прийняття спірного Рішення від 10.04.2006р. власником 26/100 частини адмінбудинку з надвірними будівлями та спорудами (друга черга, державна власність) розташованого в смт. Овідіополь, вул. Леніна, 214 (на цей час – вул.Шевченка) було Управління Пенсійного фонду України в Овідіопольському районі Одеської області, правонаступником якого, внаслідок черги реорганізацій, є Позивач по справі - Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області.

Позивач обґрунтовує позовні вимоги вищевказаним Актом прийняття-передачі від 03.11.2003р. і посилається на те, що його право власності на спірні будівлі було порушено Оідіопольською селищною радою.

Відповідач не погодившись із позовом зазначив, що позивачем не доведено, що в акті приймання-передачі від 03.11.2003 р. та в розпорядженні голови Овідіопольської районної державної адміністрації від 07.03.2006 р. № 260 мова йде про один і той самий об`єкт нерухомого майна. До того ж в Овідіопольській селищній раді відсутні документи, що стали підставою для видачі зазначеного розпорядження голови Овідіопольської районної державної адміністрації, але саме на виконання вказаного розпорядження (яке не скасоване та лишається чинним), виконавчим комітетом Овідіопольської селищної ради було прийнято рішення від 10 квітня 2006 року №119 «Про видачу свідоцтва про право власності на 26/100 частини адмінбудинку з надвірними будівлями та спорудами, розташованими в АДРЕСА_1 », яким відповідне свідоцтво вирішено видати на Кабінет Міністрів України.

Заслухавши пояснення учасників справи, які приймали участь в судових засіданнях та дослідивши матеріали справи, суд вважає, в задоволені позову слід відмовити, з огляду на наступне.

Як зазначалось вище, обгрунтовуючи свої позовні вимоги, Позивач посилається на те, що на момент прийняття Виконкомом Овідіпольської селищної ради власником 26/100 частини адмінбудинку з надвірними будівлями та спорудами (друга черга, державна власність) розташованого в смт. Овідіополь, вул. Леніна, 214 (на цей час – вул.Т.Шевченка) було Управління Пенсійного фонду України в Овідіопольському районі Одеської області, правонаступником якого є Позивач по справі.

Вказані обставини, як вважає Позивач, підтверджуються тим, що 03.11.2003р. Управлінням Пенсійного фонду України в Овідіопольському районі Одеської області (правонаступником якого є Позивач по справі) по Акту приймання-передачі нерухомого майна Одеської дирекції банку „Україна”, що реалізовано згідно договору купівлі-продажу від 28.08.2003р. – було прийнято нерухоме майно, а саме: незавершене будівництво приміщення в адміністративній будівлі загальною площею 800,9 кв.м., розташоване по вул.Леніна (на цей час – вул. Т.Шевченка), 214 смт.Овідіополь.

Частиною 1 статті 328 ЦК України встановлено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

Частиною 4 статі 334 ЦК України передбачено, що права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з дня такої реєстрації відповідно до закону.

Як вбачається з матеріалів справи, 26.04.2006р. Виконкомом Овідіопольської селищної ради, на підставі вищевказаного спірного Рішення № 119 від 10.04.2006р., Кабінету Міністрів України було видано Свідоцтво про право власності на нерухоме майно, а саме: 26/100 адмінбудинку з надвірними будівлями та спорудами, розташованими за адресою: Одеська обл.., Овідіопольський р-н, смт.Овідіополь, вул..Леніна, 214.

Згідно з відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, 26.04.2006р. за Кабінетом Міністром України було зареєстровано право власності на 26/100 адміністративного будинку, розташованого за адресою: Одеська обл., Овідіопольський р., смт.Овідіополь, вул.Т.Шевченка, будинок 214.

Конституційний Суд України в рішенні від 16 квітня 2009 року № 7-рп/2009 (справа про скасування актів органів місцевого самоврядування) зазначив, що органи місцевого самоврядування, вирішуючи питання місцевого значення, представляючи спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ та міст, приймають нормативні та ненормативні акти. До ненормативних належать акти, які передбачають конкретні приписи, звернені до окремого суб`єкта чи юридичної особи, застосовуються одноразово і після реалізації вичерпують свою дію фактом їхнього виконання. У зв язку з прийняттям цих рішень виникають правовідносини,

пов`язані з реалізацією певних суб`єктивних прав та охоронюваних законом інтересів.

Отже, Рішення Виконкому Овідіопольської селищної ради від 10 квітня 2006 року № 119 «Про видачу свідоцтва про право власності на 26/100 частини адмінбудинку з надвірними будівлями та спорудами, розташованими в АДРЕСА_1 » є ненормативним актом органу місцевого самоврядування, який вичерпав свою дію внаслідок його виконання, оскільки на виконання цього спірного Рішення було видано відповідне Свідоцтво про право власності та здійснено державну реєстрацію права власності Кабінету Міністрів України на 26/100 частини нерухомого майна, право власності на яке оспорюється Позивачем по цій справі.

Зважаючи на викладене, суд вважає, що позовні вимоги про визнання незаконним та скасування вищевказаного спірного Рішення Виконкому Овідіопольської селищної ради від 10 квітня 2006 року № 119 - не є належним способом захисту прав Позивача, оскільки це Рішення вичерпало свою дію.

Що стосується позовних вимог в частині визнання за Позивачем права власності на 26/100 частини адмінбудинку з надвірними будівлями та спорудами, розташованими в смт. Овідіополь по вул.Шевченка (колишня назва – вул..Леніна), 214, суд зазначає наступне.

Згідно ч.3 ст.45 ГПК України, відповідачами є особи, яким пред`явлено позовну вимогу.

Тобто, відповідач - це особа, яка на думку Позивача порушує, не визнає чи оспорює права, свободи чи інтереси позивача. Відповідач залучається до справи у зв`язку з позовною вимогою, яка пред`являється до нього.

Отже, визначення відповідача, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідача й обґрунтування позову – обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи (Висновки Великої Палати Верховного Суду у постанові від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц).

Слід зазначити, що Позивач взагалі не обгрунтував та не надав належних доказів в підтвердження позовних вимог в частині визнання за ним права власності на нерухоме майно, з посиланням на вимоги чинного законодавства щодо набуття права власності (Глава 24 ЦК України) та щодо захисту права власності (Глава 29 ЦК України).

Між тим, відповідно до ст.392 ЦК України власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Таким чином, Позивач повинен був довести належними доказами, що він є власником 26/100 частини адмінбудинку з надвірними будівлями та спорудами, розташованими в АДРЕСА_1 . Таких доказів Позивачем не надано. Акт приймання-передачі від 03.11.2003р., на який посилається Позивач, не є належним доказом набуття права власності, оскільки не є правочином, внаслідок якого особа набуває право власності на нерухоме майно.

Крім того, за вказаним актом такий об`єкт нерухомого майна як адмінбудинок (або 26/100 цього будинку) з надвірними будівлями та спорудами, розташований в АДРЕСА_1 - Управлінню Пенсійного фонду України в Овідіопольському районі Одеської області (правонаступником якого є Позивач по справі) не передавався.

Також, як зазначалось вище, власником спірного майна є Кабінет Міністрів України. Тобто, Овідіопольська селищна рада – не є належним відповідачем в частині позовних вимог про визнання права власності на це нерухоме майно.

Позивачем клопотань про заміну первісного відповідача належним відповідачем, чи про залучення до участі у справі іншої особи як співвідповідача не заявляв.

Якщо позивач не заявляє клопотання про заміну неналежного відповідача (або залучення інших співвідповідачів в окремих справах згідно зі специфікою спірних правовідносин), суд повинен відмовляти у задоволенні позову.

Суд звертає увагу, що визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Разом із тим, установлення належності відповідачів й обґрунтованості позову є обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи.

Разом з тим, нормами ГПК України суд не наділений правом з власної ініціативи здійснювати заміну неналежного відповідача.

Встановивши, що позов пред`явлений до неналежного відповідача та відсутні, визначенні процесуальним законом підстави для заміни неналежного відповідача належним, суд відмовляє у позові до такого відповідача.

Такий правовий висновок викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц (провадження № 14-61цс18), від 20 червня 2018 року у справі № 308/3162/15-ц (провадження № 14-178цс18), від 21 листопада 2018 року у справі № 127/93/17-ц (провадження № 14-392цс18), від 12 грудня 2018 року у справі № 570/3439/16-ц (провадження № 14-512цс18), від 12 грудня 2018 року у справі № 372/51/16-ц (провадження № 14-511цс18), від 05 травня 2019 року у справі № 554/10058/17 (провадження № 14-20цс19).

З огляду на викладене, суд вважає, що в задоволені позову слід відмовити, з покладанням на позивача витрат по сплаті судового збору.

Керуючись ст.ст. 129, 233, 238, 240 ГПК України, суд

В И Р І Ш И В:

У задоволені позову відмовити.

Рішення суду набирає законної сили в порядку ст.241 ГПК України

та може бути оскаржено в порядку ст..ст.253-259 ГПК України.

Повний текст рішення складено 29 жовтня 2021 р.

Суддя О.А. Демешин