Вирок № 100667392, 29.10.2021, Шевченківський районний суд міста Полтави (до 25.04.2025 - Октябрський районний суд м. Полтави)

Справа № 554/11089/20

Дата документу 29.10.2021

Справа № 554/11089/20

Провадження №1кп/554/119/2021

В И Р О К

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 жовтня 2021 року м.Полтава

Октябрський районний суд м.Полтави в складі

головуючого судді - Січиокно Т.О.,

за участю секретарів - Ромахової В.В., Микитенко І.А.,

прокурора - Турчина Т.П.,

потерпілого - ОСОБА_1 ,

представника потерпілого - Прядка О.О.,

представника відповідача - Деміденкова В.М.,

захисника - Павлухіна Д.Ю.,

обвинуваченої - ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому, судовому засіданні, в залі суду, кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за

№ 12020170040001898 від 26.09.2020 року за обвинуваченням

ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженки м.Полтави, громадянки України, освіта вища, вдови, інваліда другої групи, проживаючої за адресою: АДРЕСА_1 , працюючої водієм ТОВ «Деметра АГМ»,-

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.286 КК України,-

В С Т А Н О В И В:

25 вересня 2020 року, приблизно о 11 годині 55 хвилин, ОСОБА_2 , керуючи транспортним засобом марки «Citroen С4», д.н.з. НОМЕР_1 , рухаючись по вул.Монастирській у м.Полтаві, порушила п.п.10.1, 16.2, 18.1 ПДР, а саме виїхавши на нерегульоване перехрестя нерівнозначних доріг вулиць Монастирської та Козака, виконавши маневр повороту ліворуч на вул.Козака в межах пішохідного переходу, не переконалася в безпеці руху, не надала дорогу пішоходу ОСОБА_3 , яка перебувала на переході та перетинала проїзну частину в напрямку справа наліво та допустила наїзд на неї.

У результаті дорожньо – транспортної пригоди потерпіла ОСОБА_3 отримала тілесні ушкодження у вигляді синця лівої гомілки, закритого внутрішньосуглобового скалкового перелому латерального виростку лівої великогомілкової кістки та головки лівої малогомілкової кістки з крововиливами в місцях переломів, які відносяться до тілесних ушкоджень середнього ступеня тяжкості за ознакою тривалого розладу здоров`я.

Причиною дорожньо – транспортної пригоди та наслідків, які від неї настали стало

порушення водієм ОСОБА_2 вимог п.п. 10.1,16.2,18.1 ПДР, а саме:

П. 10.1 – перед початком руху, перестроюванням та будь – якою зміною напряму руху водій повинен переконатися, що це буде безпечним і не створить перешкод або небезпеки іншим учасникам руху;

П.16.2 – на нерегульованих і регульованих перехрестях водій, повертаючи праворуч або ліворуч, повинен дати дорогу пішоходам, які переходять проїзну частину, на яку він повертає, а також велосипедистам, які рухаються прямо в попутному напрямку.

П.18.1 – водій транспортного засобу, що наближається до нерегульованого пішохідного переходу, на якому перебувають пішоходи, повинен зменшити швидкість, а вразі потреби зупинитися, щоб дати дорогу пішоходам, для яких може бути створена перешкода чи небезпека.

Порушення вказаних вимог Правил дорожнього руху України водієм ОСОБА_2 з технічної точки зору знаходяться в причинному зв`язку з виникненням даної пригоди та вона мала технічну можливість зупинити автомобіль, щоб надати дорогу пішоходу, яка перебувала на пішохідному переході, виконавши вимоги п.п.10.1,16.2,18.1 ПДР, для чого в неї не було будь – яких перешкод технічного характеру.

За таких обставин дії обвинуваченої ОСОБА_2 слід кваліфікувати за ч.1 ст.286 КК України, як порушення правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило потерпілому середньої тяжкості тілесні ушкодження.

Допитана в судовому засіданні обвинувачена ОСОБА_2 вину та обставини справи визнала повністю.

По обставинах інкримінованого кримінального правопорушення ОСОБА_2 показала суду, що 25 вересня 2020 року, приблизно о 11 годині 55 хвилин, вона керувала транспортним засобом марки «Citroen С4», д.н.з. НОМЕР_1 та рухалася по вул.Монастирській у м.Полтаві. Далі, виїхавши на нерегульоване перехрестя нерівнозначних доріг вулиць Монастирської та Козака, вона виконала маневр повороту ліворуч на вул.Козака, однак не побачила пішохода ОСОБА_3 , яка в цей час перебувала на переході та перетинала проїзну частину в напрямку справа наліво, від чого відбувся наїзд на неї. Порушення п.п.10.1,16.2,18.1 ПДР в своїх діях визнає.

Потерпілий ОСОБА_1 показав суду, що являється сином потерпілої ОСОБА_3 25 вересня 2020 року, приблизно об 11 годині 55 хвилин, його матір ОСОБА_3 стала учасником дорожньо – транспортної, внаслідок якої водій ОСОБА_2 , порушивши ПДР, здійснила на неї наїзд автомобілем. Отримавши тілесні ушкодження середнього ступеня тяжкості, ОСОБА_3 в цей же день звернулася до 1 МКЛ м.Полтави, де їй надали невідкладну медичну допомогу та надалі вона проходила амбулаторне лікування вдома. Характер отриманих нею ушкоджень потребував оперативного втручання, яке було призначено на 09 жовтня 2020 року. Однак, вночі цього ж дня, ОСОБА_3 померла від атеросклеритичної хвороби серця. Відповідно до лікарського свідоцтва про смерть № 1231, настанню її смерті сприяла травма, отримана 25.09.2020 року. При призначенні покарання обвинуваченій наполягав на суворій мірі.

На підставі ч.3 ст.349 КПК України докази стосовно тих фактичних обставин справи, які ніким не оспорювались, судом не досліджувались. Обвинувачена та інші учасники судового розгляду правильно розуміють зміст фактичних обставин справи, сумнівів у їх добровільності немає та їм роз`яснено про позбавлення права оспорювати фактичні обставини справи в апеляційному порядку.

Обставинами, які відповідно до ст.66 КК України пом`якшують покарання обвинуваченої ОСОБА_2 суд визнає щире каяття, стан здоров`я, наявність на утриманні малолітньої дитини.

Обставин, які відповідно до ст.67 КК України, обтяжують покарання обвинуваченої ОСОБА_2 , судом не встановлено.

Згідно висновку органу пробації виправлення ОСОБА_2 можливе без ізоляції, її особа не становить високу небезпеку для суспільства.

Згідно ст.65 КК України визначено, що суд при призначенні покарання повинен врахувати ступінь тяжкості вчиненного злочину, особу винного, відсутність обставин, що обтяжують покарання та наявність пом`якшуючих обставин, а також прийняти до уваги те, що згідно з ч.2 ст.50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого.

Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.

У ході судового розгляду встановлено, що обвинуваченою ОСОБА_2 вчинено нетяжке кримінальне правопорушення, вона є особою раніше несудимою, вперше вчинила необережне кримінальне правопорушення, за місцем проживання характеризується позитивно, є інвалідом другої групи з дитинства, має на утриманні малолітню дитину 2016 року народження, не перебуває на обліку в лікаря - нарколога, - невролога, - психіатра.

Таким чином, при призначенні покарання суд враховує тяжкість вчиненого кримінального правопорушення, його суспільну небезпечність, характеристику особи обвинуваченої, її поведінку як під час скоєння злочину, так і після цього, висновок органу пробації, наявність пом`якшуючих та відсутність обтяжуючої обставини.

Відповідно до ч.2 ст.69 КК України, за наявності кількох обставин, що пом`якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, з урахуванням особи винного суд, умотивувавши своє рішення, може, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, кримінальне правопорушення, пов`язане з корупцією, призначити основне покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, або перейти до іншого, більш м`якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу за це кримінальне правопорушення. У цьому випадку суд не має права призначити покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої для такого виду покарання в Загальній частині цього Кодексу. За вчинення кримінального правопорушення, за яке передбачене основне покарання у виді штрафу в розмірі понад три тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, суд з підстав, передбачених цією частиною, може призначити основне покарання у виді штрафу, розмір якого не більше ніж на чверть нижчий від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу.

Згідно ч.1 ст. 53 КК України штраф - це грошове стягнення, що накладається судом у випадках і розмірі, встановлених в Особливій частині цього Кодексу, з урахуванням положень частини другої цієї статті.

Частиною 2 статті 53 КК України визначено, що розмір штрафу визначається судом залежно від тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та з урахуванням майнового стану винного в межах від тридцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян до п`ятдесяти тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, якщо статтями Особливої частини цього Кодексу не передбачено вищого розміру штрафу. За вчинення кримінального правопорушення, за яке передбачене основне покарання у виді штрафу понад три тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, розмір штрафу, що призначається судом, не може бути меншим за розмір майнової шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, або отриманого внаслідок вчинення кримінального правопорушення доходу, незалежно від граничного розміру штрафу, передбаченого санкцією статті (санкцією частини статті) Особливої частини цього Кодексу.

Санкція ч.1 ст.286 КК України передбачає покарання у виді штрафу від трьох до п`яти тисяч неоподаткованих мінімумів доходів громадян, або виправних робіт на строк до двох років, або арешт на строк до шести місяців, або обмеження волі на строк до трьох років з

позбавленням права керувати транспортними засобами на строк до трьох років.

Враховуючи обставини, що пом`якшують покарання обвинуваченої ОСОБА_2 , а саме щире каяття, повне визнання вини, наявність статусу інваліда другої групи з дитинства, перебування на утриманні малолітньої дитини, яку вона виховує одна, оскільки чоловік помер, стан її здоров`я, тяжкість вчиненого нею злочину, який у відповідності до ст.12 КК України є злочином невеликої тяжкості, особу винної, яка раніше не судима, за місцем проживання характеризується позитивно, має стійкі соціальні зв`язки, її майновий стан, керуючись принципом справедливості та індивідуалізації покарання, суд вважає за необхідне призначити обвинуваченій основне покарання за ч.1 ст.286 КК України із застосуванням вимог ст.69 КК України у виді штрафу, що складає 2250 неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що дорівнює 38 250 грн, що на чверть нижчий від найнижчої межі, встановленої санкцією ч.1 ст.286 КК України, однак з позбавленням права керування транспортними засобами на 1 рік, що буде необхідним та достатнім за вчинення злочину та сприятиме виправленню засудженого та запобігання нових злочинів.

Призначаючи додаткове покарання, суд зазначає, що обвинуваченою ОСОБА_2 було грубо порушено Правила дорожнього руху, через що відбувся наїзд транспортним засобом на пішохода, яка була особою похилого та перебувала на пішохідному переході, переходила дорогу на дозвільний сигнал світлофора. Через такі дії обвинуваченої було завдано потерпілій, тілесні ушкодження, які безумовно надалі погіршили стан її здоров`я, хоча і не перебували в причинному зв`язку з настанням смерті.

При цьому, слід звернути увагу на те, що на час вчинення автопригоди обвинувачена водієм не працювала, з якого часу працевлаштувалася на таку роботу на розгляд суду не надано, а потерпілий у судовому засіданні наполягав на суворій мірі покарання.

Потерпілим ОСОБА_1 заявлено цивільний позов до обвинуваченої ОСОБА_2 , ОСОБА_4 та ПАТ НАСК «Оранта», в якому він просить суд стягнути з відповідачів в солідарному порядку на свою користь в рахунок відшкодування майнової шкоди грошові кошти в розмірі 71940 грн. та моральної шкоди в розмірі 500000 грн.

Окрім того, позивач просив суд стягнути з обвинуваченої ОСОБА_2 на свою користь понесені процесуальні витрати на правову допомогу в розмірі 10000 грн.

Позовні вимоги позивачем обґрунтовані тим, що після смерті матері ОСОБА_3 ним витрачено на її медичне обстеження 2507 грн; на консультації лікарів – 2000 грн; на послуги моргу – 800 грн.; за оформлення поховання – 533,80 грн; за послуги крематорія – 12500 грн.; за місце для поховання на території Полтавського новоміського цвинтаря – 23600 грн; на спорудження надгробного пам`ятника - 30000 грн. Завдана йому моральна шкода полягала в душевних стражданнях, які він зазнав через протиправні дії обвинуваченої стосовно близької йому людини – матері. Остання тяжко перенесла факт травмування зазнавала сильного фізичного болю, страждань, через що страждав і він. Мати хвилювалася в очікуванні хірургічного втручання, що призвело до погіршення стану її здоров`я, а надалі і до смерті. Цивільно-правова відповідальність власника транспортного засобу була застрахована в ПАТ «НАСК «Оранта» відповідно до договору № АР/7690543, строком дії до 26.04.2021 року. 04.12.2020 року позивач звернувся до страховика із заявою про виплату страхового відшкодування, яка на теперішній час не виплачена. Відповідно до страхового поліса обсяг цивільної відповідальності страховика за договором страхування склав 260000 грн. за шкоду, завдану життю та здоров`ю. Відповідач ОСОБА_4 є власником транспортного засобу марки Citroen С4, д.н.з. НОМЕР_1 , а тому повинна нести відповідальність за дії особи, яка мала право керування ним.

Обвинувачена ОСОБА_2 позовні вимоги не визнала, зазначивши, що причина смерті потерпілої ОСОБА_3 не пов`язана з наслідками, отриманими внаслідок дорожньо – транспортної пригоди. Після автопригоди вона спілкувалася з дочкою ОСОБА_3 та

пропонувала майнову допомогу на лікування матері в розмірі 1000 доларів США, однак та відмовилася отримати кошти з посиланням на те, що ще не визначилася з розміром заподіяної шкоди.

Відповідач ОСОБА_4 в судове засідання не з`явилася, про час та місце розгляду справи повідомлялася належним чином, відзив на позов не надала.

Представником відповідача ПАТ «НАСК «Оранта» Деміденковим В.М. подано до суду відзив на позов, в якому той позовні вимоги не визнав та пояснив, що 13 квітня 2020 року між ПАТ «НАСК «Оранта» (страховик) та фізичною особою ОСОБА_5 укладено договір обов`язкового страхування цивільно – правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, посвідчений страховим полісом № АР/7690543. Забезпеченим транспортним засобом за цим страховим полісом визначено легковий автомобіль марки «Citroen С4», д.н.з. НОМЕР_1 . Строк дії полісу з 27.04.2020 року по 26.04.2021 року. Страхувальник ОСОБА_4 та водій забезпеченого транспортного засобу з настанням ДТП, яка могла бути підставою для здійснення страхового відшкодування, не дотрималися умов страхування відповідно до вимог п.33-1 ст. 33 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно – правової відповідальності власників наземних транспортних засобів». Натомість 04.12.2020 року ОСОБА_1 , як особа, яка має право на відшкодування, звернувся до ПАТ «НАСК «Оранта» із заявою про страхове відшкодування шкоди, пов`язаної із лікуванням та смертю потерпілої ОСОБА_3 та додано документи, зокрема, якими підтверджено витрати, понесені ним на лікування та поховання ОСОБА_3 . Цими ж документами підтверджено факт заподіяння ушкодження здоров`ю потерпілій, якій було встановлено діагноз: «Закритий перелом кісток лівої гомілки». На підставі наданих документів страховик провів оцінку завданої шкоди, пов`язаної з лікуванням потерпілої ОСОБА_3 , яку оцінив в розмірі 2507,40 грн. Факт заподіяння моральної шкоди особі має індивідуально визначений (персоніфікований) характер, а тому вимоги про відшкодування шкоди, пов`язаної зі смертю потерпілої, яка не є прямим наслідком ДТП, вважають необґрунтованими.

Заслухавши пояснення учасників судового розгляду, дослідивши матеріали справи, за результатами розгляду цивільного позову, суд дійшов такого висновку.

Відповідно до ч.1 ст.128 КПК України, особа, якій кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням завдано майнової та/або моральної шкоди, має право під час кримінального провадження до початку судового розгляду пред`явити цивільний позов до підозрюваного, обвинуваченого або до фізичної чи юридичної особи, яка за законом несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану діяннями підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння.

Згідно із частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутись за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі (пункт З частини другої статті 11 ЦК України). У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, підставою виникнення цивільних прав та обов`язків може бути настання або не настання певної події (частина шоста статті 11 ЦК України).

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 16 ЦК України). Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди (пункти 8 та 9 частини другої статті 16 ЦК України).

Положеннями частини першої статті 1166 ЦК України передбачено, що шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Відповідно до частини другої, п`ятої статті 1187 ЦК шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Судом встановлено, що ОСОБА_5 є власником транспортного засобу марки «Citroen С4», д.н.з. НОМЕР_1 , що підтверджено даними Свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_2 , наявного в матеріалах справи (а.с.69).

Однак, власник автомобіля є зобов`язаною особою та несе відповідальність перед потерпілим за завдану джерелом підвищеної небезпеки шкоду за умови, що в момент дорожньо-транспортної пригоди він керував транспортним засобом (тобто був заподіювачем шкоди) або у випадку, передбаченому частиною першою статті 1172 ЦК України.

ОСОБА_5 є матір`ю ОСОБА_2 , як власник надала згоду на володіння нею цим транспортним засобом, передала їй реєстраційний документ на нього, а отже саме обвинувачена на час настання автопригоди володіла транспортним засобом на правовій підставі, тобто за згодою власника.

Відповідальність за відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, на підставі положень частини другої статті 1187 ЦК України покладено на особу, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Оскільки ОСОБА_4 , хоча і є власником транспортного засобу, однак у момент дорожньо-транспортної пригоди ним не володіла, то вона не є зобов`язаною особою за відшкодування шкоди, завданої потерпілій ОСОБА_3 .

З огляду на зазначене, саме обвинувачена ОСОБА_2 є зобов`язаною особою з відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, оскільки в момент вчинення дорожньо-транспортної пригоди вона на правовій підставі володіла транспортним засобом.

Ураховуючи, що позов пред`явлено до ОСОБА_4 , яка не несе відповідальність за відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, то в його задоволенні в цій частині суд відмовляє.

Окрім того, наявність майнової шкоди позивач обґрунтував витратами, зробленими ним на медичне обстеження потерпілої ОСОБА_3 , на консультації лікарів, на послуги моргу, за оформлення поховання, за послуги крематорія, за місце для поховання на території Полтавського новоміського цвинтаря, на спорудження надгробного пам`ятника.

У судовому засіданні представником відповідача ПАТ «НАСК «Оранта» не оспорюється, що вартість страхового відшкодування складає 2507 грн, як витрат, які було понесено потерпілим ОСОБА_1 на лікування ОСОБА_3 , останній може отримати дані кошти звернувшись до страховика.

Ч.1 ст.1201 ЦК України визначено, що особа, яка завдала шкоди смертю потерпілого, зобов`язана відшкодувати особі, яка зробила необхідні витрати на поховання та на спорудження надгробного пам`ятника, ці витрати.

На а.с.71 наявна копія лікарського свідоцтва про смерть № 1231 від 09.10.2020 року, відповідно до якого причиною смерті ОСОБА_3 явився атеросклеротична хвороба серця. У цій же довідці лікарем зазначено перелік хвороб, на які за життя страждала потерпіла та які стали причиною смерті, а саме гостра серцево – судинна недостатність, атеросклеротична хвороба серця. У графі ІІ зазначено: інші суттєві стани, які сприяли смерті, але не пов`язані із захворюванням чи його ускладненням, яке безпосередньо є причиною смерті: закритий перелом кісток лівої гомілки.

При вирішенні позову судом досліджено висновок судово – медичної експертизи № 1105 від 09.10.2020 року, відповідно до якої на тілі ОСОБА_3 виявлено тілесні ушкодження у вигляді закритого синця лівої гомілки, закритого внутрішньосуглобового скалкового перелому латерального виростку лівої великогомілкової кістки та головки лівої малогомілкової кістки з крововиливами в місцях переломів. Смерть ОСОБА_3 настала від гострої серцево – судинної недостатності, яка розвинулася внаслідок захворювання на ішемічну хворобу серця та атеросклеротичний кардіосклероз.

Висновком судової медичної експертизи № 1105-а від 25.11.2020 року встановлено, що між тілесними ушкодженнями, виявленими на трупі ОСОБА_3 у вигляді синців лівої гомілки, закритого внутрішньосуглобового скалкового перелому латерального виростку лівої великогомілкової та головки лівої малогомілкової кістки, які носять ознаки середнього ступеня тяжкості та безпосередньою причиною смерті прямого причинно – наслідкового зв`язку, немає.

Оскільки судом не встановлено факту завдання обвинуваченою ОСОБА_2 шкоди смертю потерпілій, то витрати, пов`язані на послуги моргу, за оформлення поховання, за послуги крематорія, за місце для поховання на території Полтавського новоміського цвинтаря, на спорудження надгробного пам`ятника до задоволення не підлягають.

Оскільки в цій частині позовні вимоги позивачем заявлено і до ПАТ «НАСК «Оранта», то суд, виходячи із положень п.27.1 ст.27 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно – правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», відповідно до якої страхове відшкодування (регламентна виплата) виплачується, якщо смерть потерпілого настала внаслідок дорожньо – транспортної пригоди, протягом одного року після дорожньо – транспортної пригоди та є прямим наслідком цієї дорожньо – транспортної пригоди.

Статтею 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Наявність моральної шкоди позивач обґрунтував душевними стражданнями, які він зазнав через протиправні дії обвинуваченої стосовно близької йому людини – матері, а також тим, що остання тяжко перенесла факт травмування, зазнавала сильного фізичного болю, страждань, через що страждав і він. Мати хвилювалася в очікуванні хірургічного втручання, що призвело до погіршення стану здоров`я, а надалі і до смерті.

Відповідно до ч.6 ст.55 КПК України, якщо внаслідок кримінального правопорушення настала смерть особи або особа перебуває у стані, який унеможливлює подання нею відповідної заяви, положення частин першої - третьої цієї статті поширюються на близьких родичів чи членів сім`ї такої особи. Потерпілим визнається одна особа з числа близьких родичів чи членів сім`ї, яка подала заяву про залучення її до провадження як потерпілого, а за відповідним клопотанням - потерпілими може бути визнано кілька осіб.

Матеріалами справи доведено, що внаслідок кримінального правопорушення смерть потерпілої ОСОБА_3 не наступила, а тому підстав для відшкодування завданої моральної шкоди її сину ОСОБА_1 не має.

При цьому така шкода могла бути завдана неправомірними діями ОСОБА_2 безпосередньо потерпілій ОСОБА_3 , яка за життя таких вимог не заявляла, а процесуальне правонаступництво у справах за позовами про відшкодування моральної шкоди не допускається.

З урахуванням викладеного, суд приходить до висновку про відмову в задоволенні позову потерпілого ОСОБА_1 .

Долю речових доказів суд вирішує відповідно до ст.100 КПК України.

Процесуальні витрати на залучення експерта підлягають стягненню з обвинуваченої в дохід держави.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.118 КПК України процесуальні витрати складаються, зокрема, з витрат на правову допомогу, що окремо досліджує суд за результатами розгляду справи.

На розгляд суду надано договір про надання правової допомоги від 21.10.2020 року та квитанції про оплату витрат на правову допомогу в розмірі 10000 грн, розрахунок виконаних робіт та витраченого часу адвокатом.

Оскільки органом досудового розслідування ОСОБА_1 був залучений до участі справи як потерпілий, приймав участь в ході судового розгляду, скористався правовою допомогою адвоката, який також безпосередньо брав участь у судових засіданнях, то з урахуванням розрахунку виконаних робіт, кількості судових засідань та інших доданих на розгляд документів, суд оцінює витрати на правову допомогу в розмірі 3000 грн, які підлягають стягненню з обвинуваченої.

Заходи забезпечення кримінального провадження у виді накладення арешту на майно обвинуваченої підлягають скасуванню.

Керуючись ст.ст.373, 374 КПК України, суд,-

У Х В А Л И В:

ОСОБА_2 визнати винуватою у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1ст.286 КК України та із застосуванням ст.69 КК України до основного покарання, призначити його у виді штрафу в розмірі двох тисяч двісті п`ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 38250 (тридцять вісім тисяч двісті п`ятдесят) гривень з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 1 (один) рік.

У задоволенні цивільного позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_5 , ПАТ «НАСК «Оранта» про відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої кримінальним правопорушенням – відмовити повністю.

Стягнути з ОСОБА_2 в дохід держави процесуальні витрати на залучення експерта в розмірі 2288 (дві тисячі двісті вісімдесят вісім) грн 30 коп.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 процесуальні витрати на правову допомогу в розмірі 3000 (три тисячі) грн.

Речові докази: транспортний засіб марки «Citroen С4», д.н.з. НОМЕР_1 повернути обвинуваченій ОСОБА_2 .

Скасувати арешт, накладений на майно обвинуваченої ОСОБА_2 , а саме на належну їй на праві спільної сумісної власності ј частину квартири АДРЕСА_2 , який накладався на підставі ухвали Октябрського районного суду м.Полтави від 05.01.2021 року.

Вирок може бути оскаржено до Полтавського апеляційного суду через Октябрський районний суд м.Полтави протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Вирок, якщо інше не передбачено цим Кодексом, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано.

Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку. Копія вироку негайно після його проголошення вручається обвинуваченим, прокурору.

Учаснику судового провадження, який не був присутнім у судовому засідання копія вироку направляється не пізніше наступного дня.

СуддяТ.О. Січиокно