Рішення № 100661660, 14.09.2021, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 вересня 2021 року Справа № 160/11822/21

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Захарчук-Борисенко Н. В.

розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження (письмове провадження) у місті Дніпрі адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Державної податкової служби у Дніпропетровській області про визнання протиправною та скасування вимоги,-

ВСТАНОВИВ:

15.07.2021 до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява, подана представником позивача, адвокатом Шашликовим Денисом Геннадійовичем до Головного управління Державної податкової служби у Дніпропетровській області, в якій просить суд:

- визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління Державної податкової служби у Дніпропетровській області №Ф-3620-58 від 17.02.2020 про сплату фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) боргу з єдиного соціального внеску у розмірі 29293,44 грн.;

- визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління Державної податкової служби у Дніпропетровській області №Ф-3620-58 від 18.02.2021 про сплату фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) боргу з єдиного соціального внеску у розмірі 37788,74 грн.

В обґрунтування вимог позивачем зазначено, що 01.07.2020 ним отримано вимогу Головного управління Державної податкової служби у Дніпропетровській області № Ф-3620-58 від 18 лютого 2021 року про сплату боргу (недоїмки) у розмірі 37788,74 грн., що підтверджується копією конверта та роздруківкою з трекінгу поштових відправлень офіційного сайту АТ «УКРПОШТА» за штрихкодовим номером відправлення 53200054777932. Пізніше, через автоматизовану систему виконавчих проваджень, позивачу стало відомо, що 23.09.2020 року державним виконавцем Нікопольського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) було відкрито виконавче провадження за №63112244. Проте постанову про відкриття виконавчого провадження по ВП №63112244 ОСОБА_1 не отримував. Оскільки зазначеної інформації було не достатньо для встановлення всіх обставин справи, представником Позивача, адвокатом Шашликовим Д.Г. на адресу виконавчої служби було направлено адвокатський запит, із проханням надати копію постанови про відкриття виконавчого провадження по ВП №63112244 з ідентифікатором доступу до АСВП. 12.07.2021 року на поштову електрону адресу адвоката було отримано відповідь № 54433 від 09.07.2021 року від Нікопольського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) з копією постанови про відкриття виконавчого провадження по ВП №63112244 з ідентифікатором доступу до АСВП. Під час дослідження матеріалів виконавчого провадження в АСВП було встановлено, що 17.12.2020 р. державний виконавець виніс постанову про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника.

Позивач вважає вимоги про сплату боргу (недоїмки) необгрунтованими як нормативно, так і документально, а тому звернувся до суду із позовними вимогами про їх скасування.

Разом із позовною заявою до суду надійшла заява про забезпечення позову, шляхом зупинення стягнення на підставі вимоги № Ф-3620-58 від 17 лютого 2020 року про сплату Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (РНКОПП НОМЕР_1 ) на користь Головного управління Державної податкової служби у Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 44118658) боргу з єдиного соціального внеску у розмірі 29293,44 грн. на підставі якого 23.09.2020 року державним виконавцем Нікопольського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) відкрито виконавче провадження №63112244 – до вирішення цивільної справи по суті.

Ухвалою суду від 16.07.2021 заяву Позивача про забезпечення позову в адміністративній справі № 160/8176/20 було задоволено повністю та зупинено стягнення на підставі вимоги № Ф-3620-58 від 17 лютого 2020 року про сплату Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (РНКОПП НОМЕР_1 ) на користь ГОЛОВНОГО УПРАВЛІННЯ ДПС У ДНІПРОПЕТРОВСЬКІЙ ОБЛАСТІ (код ЄДРПОУ 44118658) боргу з єдиного соціального внеску у розмірі 29293,44 грн. на підставі якого 23.09.2020 державним виконавцем Нікопольського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) відкрито виконавче провадження №63112244-до набрання законної сили судовим рішенням.

Ухвалою суду від 16.07.2021 було відкрито провадження у справі та призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи у письмовому провадженні.

02.08.2021 до суду від представника Головного управління ДПС у Дніпропетровській області надійшов відзив на позовну заяву, в якому останній проти задоволення позовних вимог заперечував у повному обсязі та просив суд відмовити у їх задоволенні.

Позивач просив суд звернути увагу на той факт, що він з 07.08.2012 року по 03.03.2014 року працював у Товаристві з обмеженою відповідальністю «Виробниче об`єднання «ОСКАР», що підтверджується копією витягу із трудової книжки серія НОМЕР_2 та роботодавець сплачував за нього єдиний соціальний внесок. З 12.06.2015 по теперішній час працює у Товаристві з обмеженою відповідальністю «ВСМПО ТИТАН УКРАЇНА», що підтверджується копією витягу із трудової книжки серія НОМЕР_2 та роботодавець сплачує за нього єдиний соціальний внесок. Докази сплати ЄСВ підтверджуються відомостями з реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового соціального страхування індивідуальні відомості про застраховану особу сформованих 07.07.2021 року.

Додатково, позивач зазначає, що був зареєстрований як фізична особа-підприємець 14.10.2008 року. Проте з 2012 року як фізична особа-підприємець жодної господарської діяльності не здійснював, до податкової не з`являвся та не подавав заяви про обрання оподаткування. З 2012 року не подавав податкової та іншої звітності, оскільки, не здійснював підприємницьку діяльність.

Відповідно до ч. 1 ст. 257 КАС України, за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності.

Згідно із ст. 258 КАС України, суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

Частинами 5, 8 ст. 262 КАС України передбачено, що суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами. При розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.

За викладених обставин, відповідно до вимог статей 258, 262 КАС України, справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у письмовому провадженні.

Дослідивши матеріали справи, з`ясувавши всі фактичні обставини, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступні обставини справи та надав їм правову оцінку.

23.09.2020 року державним виконавцем Нікопольського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) Логвиненко Тетяною Володимирівною при примусовому виконанні вимоги, було відкрито виконавче провадження за № 63112244.

В липні 2021 позивачу стало відомо, що відносно нього було відкрито Нікопольського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) виконавче провадження ВП № 63112244 на підставі вимоги про сплату боргу (недоїмки) № Ф-3620-58 від 18 лютого 2021, яка була винесена ГУ ДФС у Дніпропетровській області.

Позивач вважає вимоги про сплату боргу (недоїмки) № Ф-3620-58 від 17 лютого 2020 року та № Ф-3620-58 від 18 лютого 2021 року необґрунтованими як нормативно, так і документально, а тому звернувся до суду із позовними вимогами про їх скасування.

Надаючи правову оцінку відносинам, що склалися, суд виходить з наступного.

Спеціальним законом, який визначає правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку є Закон України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 №2464-VI (далі - Закон №2464-VI).

Відповідно до статті 1 Закону №2464-VI, єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування - це консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб та членів їхніх сімей на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

За змістом статті 2 Закону № 2464-VI його дія поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов`язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску.

Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 4 Закону № 2464-VI платниками єдиного внеску є, зокрема, фізичні особи-підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.

Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 6 Закону №2464-VI, платник єдиного внеску зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.

Отже, визначальною умовою для наявності обов`язку своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок, подавати звітність є наявність в особи статусу фізичної особи-підприємця.

Так, в силу положень частини першої статті 128 Господарського кодексу України, громадянин визнається суб`єктом господарювання у разі здійснення ним підприємницької діяльності за умови державної реєстрації його як підприємця без статусу юридичної особи відповідно до статті 58 цього Кодексу.

У свою чергу, процедура державної реєстрації та припинення підприємницької діяльності фізичною особою передбачена Законом України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань".

Згідно пункту четвертого статті 1 вказаного закону: «державна реєстрація юридичних осіб, громадських формувань, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців (далі - державна реєстрація) - офіційне визнання шляхом засвідчення державою факту створення або припинення юридичної особи, громадського формування, що не має статусу юридичної особи, засвідчення факту наявності відповідного статусу громадського об`єднання, професійної спілки, її організації або об`єднання, політичної партії, організації роботодавців, об`єднань організацій роботодавців та їхньої символіки, засвідчення факту набуття або позбавлення статусу підприємця фізичною особою, зміни відомостей, що містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, про юридичну особу та фізичну особу - підприємця, а також проведення інших реєстраційних дій, передбачених цим Законом.»

Пунктом сьомим цієї ж статті закріплено, що Єдиний державний реєстр юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань (далі - Єдиний державний реєстр) - єдина державна інформаційна система, що забезпечує збирання, накопичення, обробку, захист, облік та надання інформації про юридичних осіб, фізичних осіб -підприємців та громадські формування, що не мають статусу юридичної особи.

Водночас, пунктом 9 статті 4 Закону № 755 фізична особа - підприємець позбавляється статусу підприємця з дати внесення до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців (далі - ЄДР) запису про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності цією фізичною особою.

За таких умов, закріплених законодавством, особою, яка має статус фізичної особи-підприємця, є особа, яка в обов`язковому порядку визнана державою, тобто, зареєстрована державним реєстратором в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.

Документом, який підтверджує статус фізичної особи-підприємця відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців», як суб`єкта підприємницької діяльності, є витяг з Єдиного державного реєстру, в якому зазначаються основні види діяльності.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» Витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань - документ у паперовій або електронній формі, що сформований програмним забезпеченням Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань за зазначеним заявником критерієм пошуку та містить відомості з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, які є актуальними на дату та час формування витягу або на дату та час, визначені у запиті, або інформацію про відсутність таких відомостей у цьому реєстрі.

Згідно п. 65.1. ст. 65 ПК України взяття на облік фізичних осіб-підприємців у контролюючих органах здійснюється за податковою адресою на підставі відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, наданих державним реєстратором згідно із Законом України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань».

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 4 Закону № 2464-VI платниками єдиного внеску є також роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.

Згідно з пунктом 1 статті 7 Закону № 2464-VI єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України "Про оплату праці", та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами.

Матеріалами справи підтверджено, що Позивач з 07.08.2012 року по 03.03.2014 року працював у Товаристві з обмеженою відповідальністю «Виробниче об`єднання «ОСКАР», що підтверджується копією витягу із трудової книжки серія НОМЕР_2 та роботодавець сплачував за нього єдиний соціальний внесок. З 12.06.2015 по теперішній час працює у Товаристві з обмеженою відповідальністю «ВСМПО ТИТАН УКРАЇНА», що підтверджується копією витягу із трудової книжки серія НОМЕР_2 та роботодавець сплачує за нього єдиний соціальний внесок. Так, Товариства за усі періоди, зокрема за 2012-2021 роки сплачувало за позивача страховий внесок.

Тобто, роботодавець, нараховуючи заробітну плату, сплачував за позивача, як страхувальник, єдиний соціальний внесок, що підтверджується індивідуальними відомостями про застраховану особу з Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування Пенсійного фонду України.

Із системного аналізу Закону «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» вбачається, що єдиною метою збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством саме прав фізичних осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування. Вказана мета досягається шляхом регулярної сплати мінімального страхового внеску.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, яка сформувалась з питань імперативності правила про прийняття рішення на користь платників податків, слідує, що у разі існування неоднозначності у тлумаченні прав та/чи обов`язків платника податків слід віддавати перевагу найбільш сприятливому тлумаченню національного законодавства та приймати рішення на користь платника податків (справи "Серков проти України" (заява № 39766/05), "Щокін проти України" (заяви № 23759/03 та № 37943/06), які відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" підлягають застосуванню судами як джерела права.

Предметом регулювання статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод є втручання держави у право на мирне володіння майном. У практиці ЄСПЛ (серед багатьох інших, наприклад, рішення ЄСПЛ у справах "Спорронґ і Льоннрот проти Швеції" від 23.09.1982, "Джеймс та інші проти Сполученого Королівства" від 21.02.1986, "Щокін проти України" від 14.10.2010, "Сєрков проти України" від 07.07.2011, "Колишній король Греції та інші проти Греції" від 23.11.2000, "БулвесАД проти Болгарії" від 22.01.2009, "Трегубенко проти України" від 02.11.2004, "East/West Alliance Limited проти України" від 23.01.2014) напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання у право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції, а саме: чи є втручання законним; чи має воно на меті "суспільний", "публічний" інтерес; чи є такий захід (втручання у право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям.

Втручання держави у право на мирне володіння майном є законним, якщо здійснюється на підставі закону нормативно-правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким і передбачуваним з питань застосування та наслідків дії його норм.

Втручання є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення "суспільного", "публічного" інтересу втручання держави у право на мирне володіння майном може бути виправдано за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності. Саме національні органи влади мають здійснювати первісну оцінку наявності проблеми, що становить суспільний інтерес, вирішення якої б вимагало таких заходів. Поняття "суспільний інтерес" має широке значення (рішення від 23 листопада 2000 року в справі "Колишній король Греції та інші проти Греції"). Крім того, ЄСПЛ також визнає, що й саме по собі правильне застосування законодавства, безперечно, становить "суспільний інтерес" (рішення ЄСПЛ від 02.11.2004 в справі "Трегубенко проти України").

Критерій "пропорційності" передбачає, що втручання у право власності розглядатиметься як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. "Справедлива рівновага" передбачає наявність розумного співвідношення (обгрунтованої пропорційності) між метою, визначеною для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідного балансу не буде дотримано, якщо особа несе "індивідуальний і надмірний тягар". При цьому з питань оцінки "пропорційності" ЄСПЛ, як і з питань наявності "суспільного", "публічного" інтересу, визнає за державою досить широку "сферу розсуду", за винятком випадків, коли такий "розсуд" не грунтується на розумних підставах.

Отже, з огляду на вищезазначене, винесені вимоги про сплату боргу (недоїмки) не відповідають критерію "пропорційності", адже податковим органом не дотримано справедливої рівноваги між інтересами держави та інтересами особи, оскільки мета сплати єдиного внеску до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в даних правовідносинах досягається сплатою єдиного внеску роботодавцем.

В свою чергу, дії податкового органу призводять до необхідності виплати додаткових коштів (зайвих витрат) позивачем із заробітної плати за умови відсутності здійснення та отримання доходу від підприємницької діяльності.

Відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У своїй постанові від 18.03.2020 по справі №140/1777/19 Верховний Суд зазначає, що: «відносини щодо адміністрування ЄСВ при одночасному перебуванні фізособи в трудових відносинах та наявності у неї статусу ФОП, якщо підприємницька діяльність не здійснюється, Законом про ЄСВ не врегульовано.

Проте, самозайнята особа зобов`язана сплачувати ЄСВ не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником ЄСВ за неї є її роботодавець. В такому разі мета збору ЄСВ досягається за рахунок його сплати роботодавцем у розмірі не меншому за мінімальний.

Інше тлумачення норм Закону про ЄСВ, на якому наполягає Головне управління ДПС у Дніпропетровській області, про необхідність сплати ЄСВ для ФОП, які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 27.11.2019 (справа № 160/3114/19) та в подальшому підтримана у постановах від 04.12.2019 (справа № 440/2149/19), від 23.01.2020 (справа № 480/4656/18), від 05.03.2020 ( справа № 824/509/19-а), від 02.04.2020 (справа № 620/2449/19).

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України орган державної влади повинен діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України».

Згідно п. 1 розділу 7 Фінансові санкції Інструкції № 449 передбачає, що за порушення норм законодавства про єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування до платників, на яких згідно із Законом покладено обов`язок нараховувати, обчислювати та сплачувати єдиний внесок, застосовуються фінансові санкції (штрафи та пеня) відповідно до Закону.

ЄСПЛ підкреслює особливу важливість принципу "належного урядування". Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (рішення у справах "Беє|гер проти Італії", заява N 33202/96, "Онер`їлдіз проти Туреччини"). Зокрема, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (справа "Лелас проти Хорватії", заява № 55555/08 від 20 травня 2010 року і "Тошкуце та інші проти Румунії", заява № 36900/03, від 25 листопада 2008 року).

З оскаржуваних вимог видно, що вони не містять будь-якої інформації стосовно періодів (місяць, квартал, рік) наявності заборгованості зі сплати Єдиного внеску, у яких виникла така заборгованість.

Отже, оскільки судом встановлено перебування позивача у трудових відносинах з ТОВ «Виробниче об`єднання «ОСКАР» та ТОВ «ВСМПО ТИТАН УКРАЇНА», які сплачували за нього ЄСВ як страхувальник та відсутність відомостей про позивача як суб`єкта підприємницької діяльності у Єдиному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, суд доходить висновку, що вищевказане є підставою для скасування вимог про сплату боргу (недоїмки).

Відповідно до положень частин першої та другої статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У цій справі, заперечуючи проти позову, відповідачем не доведено правомірність прийняття оскаржуваного рішення.

Приписами статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Отже, відповідач не довів, що у спірних відносинах він діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Суд, враховуючи встановлені обставини справи та положення чинного законодавства, приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області про визнання протиправною та скасування вимог є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до частини першої статті 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Оскільки суд задовольняє позовну заяву повністю, то на користь позивача необхідно стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача судові витрати, пов`язані зі сплатою позивачем судового збору у сумі 908,00 грн. за подання позовної заяви відповідно до квитанції № 0.0. 2192241798.1 від 12.07.2021

Щодо відшкодування витрат на правничу допомогу, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Згідно ч.ч. 1, 2 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Згідно положень ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Відповідно до ч. 7 ст. 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Згідно з п.п. 1, 2 ч. 9 ст. 139 КАС України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес.

Відповідно до ч. 2, 3, 4 ст. 134 КАС України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Іншого порядку розподілу судових витрат КАС України не передбачено.

Стаття 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» від 5 липня 2012 року № 5076-VI передбачає, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.

Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація та досвід адвоката, фінансовий стан клієнта й інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним і враховувати витрачений адвокатом час.

Склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд враховує, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, повинен бути співрозмірним з ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову.

Отже, суд зазначає, що при вирішенні питання про відшкодування витрат враховані критерії, відповідно до яких визначається розмір витрат на оплату послуг адвоката, встановлені частиною п`ятою статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України.

Як встановлено судом між позивачем та Адвокатським бюро «ШАШЛИКОВ ТА ПАРТНЕРИ» укладено Договір про надання правової допомоги №103/2021 від 07.07.2021 року.

Пунктом 4.1 Договору встановлено, що правову допомогу, що надається Адвокатським бюро, клієнт оплачує у розмірі 2 500,00 грн.

З матеріалів справи видно, що 12.07.2021 року між позивачем та Адвокатським бюро «ШАШЛИКОВ ТА ПАРТНЕРИ» складено акт про надання правової допомоги від 12.07.2021 року.

Згідно зі змістом акту, Адвокатським бюро підготовлено позову заяву про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, розмір винагороди складає 2500,00 грн.

Отже, суд вказує, що розмір винагороди за надання правової допомоги визначений у Договорі у вигляді фіксованої суми, не змінився в залежності від обсягу послуг та витраченого адвокатом часу.

Матеріалами справи підтверджується факт отримання позивачем послуг адвоката та понесення нею витрат в суді першої інстанції, а саме представником позивача складено та підписано позовну заяву з додатками.

Суд також враховує положення частини сьомої статті 134 КАС України, за якими обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Відтак, суд доходить висновку, що сума витрат на правову допомогу у розмірі 2500,00 грн. є співмірною та відповідає принципу розумності, саме така сума витрат, з урахуванням матеріалів справи та умов договору про правову допомогу, домовленостей сторін, була фактичною, а їхній розмір - обґрунтованим. Суд також врахував складність справи, кількість часу витраченого адвокатом на виконання робіт з надання позивачу у цій справі правничих послуг, а також значення цієї справи для позивача та його репутації.

З урахуванням наведеного суд вважає, що позивачем підтверджено витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 2500,00 грн.

Керуючись ст. 72-77, 139, 242-246, 250, 255, 257, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 (РНКОПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Державної податкової служби у Дніпропетровській області (вул. Сімферопольська, 17-А, м. Дніпро, 49005, код ЄДРПОУ 43145015) про визнання протиправними та скасування вимог про сплату боргу (недоїмки) - задовольнити повністю.

Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління Державної податкової служби у Дніпропетровській області № Ф-3620-58 від 17 лютого 2020 року про сплату Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (РНКОПП НОМЕР_1 ) боргу з єдиного соціального внеску у розмірі 29293,44 грн.

Визнати протиправною та скасувати Головного управління Державної податкової служби у Дніпропетровській області № Ф-3620-58 від 18 лютого 2021 року про сплату Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (РНКОПП НОМЕР_1 ) боргу з єдиного соціального внеску у розмірі 37788,74 грн.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної податкової служби у Дніпропетровській області (вул. Сімферопольська, 17-А, м. Дніпро, 49005, код ЄДРПОУ 43145015) на користь ОСОБА_1 (РНКОПП НОМЕР_1 ) судові витрати, пов`язані зі сплатою судового збору у сумі 908,00 грн. та витрати на правову допомогу у розмірі 2500,00 грн.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Н.В. Захарчук-Борисенко