Ухвала суду № 100657794, 27.10.2021, Хаджибейський районний суд міста Одеси (до 25.04.2025 - Малиновський районний суд м. Одеси)

______ МАЛИНОВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА ОДЕСИ___ ___

Справа № 521/17052/21

Пр. № 2-з/521/328/21

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 жовтня 2021 року м. Одеса

Суддя Малиновського районного суду м. Одеси Сегеда О.М., розглянувши заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія» про визнання іпотеки такою, що припинена,

встановила:

У жовтні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія» (далі – ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія») про визнання іпотеки такою, що припинена.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу справ між суддями Малиновського районного суду м. Одеси від 25 жовтня 2021 року, справу було передано на розгляд судді Сегеді О.М.

Справа отримана суддею 26 жовтня 2021 року.

Ухвалою Малиновського районного суду м. Одеси від 27 жовтня 2021 року у вказаній справі було відкрито провадження та призначено підготовче судове засідання.

Разом з позовною заявою позивачем надано до суду заяву про забезпечення позову, в обґрунтування якої зазначив, що на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 05 липня 2019 року, виданого державним нотаріусом Малиновської державної нотаріальної контори у м. Одеса Ігнатенко М.М., ОСОБА_1 є власником квартири АДРЕСА_1 . Дана квартира обтяження іпотекою, встановленою на підставі іпотечного договору від 05 серпня 2008 року, укладеного між ЗАТ «ОТП Банк» (правонаступник – ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія») та ОСОБА_2 в рахунок забезпечення виконання останнім зобов`язань з повернення кредиту, одержаного на підставі кредитного договору №PML-502/132/2008.

Позивач зазначає, що внаслідок смерті ОСОБА_2 припинилося його зобов`язання за вказаним кредитним договором, замість яких виник інший обов`язок – у його спадкоємців погасити його борги в межах вартості успадкованого майна.

Стверджувала, що невжиття заходів забезпечення позову може утруднити чи унеможливити виконання рішення суду, у разі його задоволення.

Посилаючись на викладені обставини, ОСОБА_1 просила суд заборонити державним реєстраторам, державним та приватним нотаріусам та будь-яким іншим особам, яким делеговані повноваження щодо здійснення державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, вчиняти будь-які реєстраційні дії стосовно квартири АДРЕСА_1 .

Дослідивши подану заяву, матеріали справи та надавши їм належну оцінку, суддя вважає, що заява позивача про забезпечення позову не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 149 ЦПК України, суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених ст. 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

За положенням ст. 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права, щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості.

Судом встановлено, що на даний час між сторонами по справі виник спір з приводувизнання такою, що припинена, іпотеку за іпотечним договором від 05 серпня 2008 року №PML-502/132/2008, укладеним між ЗАТ «ОТП Банк», правонаступником якого є ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія» та ОСОБА_2 , посвідченим приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Чепелєвою Т.В.

Як роз`яснено п. 4 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами цивільного законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» від 22 грудня 2006 року № 9, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

Заходи забезпечення позову повинні застосовуватись лише у разі необхідності та бути співмірими із заявленими вимогами, оскільки безпідставне забезпечення позову може призвести до порушення прав та законних інтересів. При цьому ухвалою про забезпечення позову не може вирішуватися спір по суті.

Отже, метою забезпечення позову є вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі з метою запобігання потенційним труднощам у подальшому виконанні такого рішення.

При цьому, при розгляді та вирішенні заяви про вжиття заходів забезпечення позову суд надає оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників процесу; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів учасників даного судового процесу; наявності зв`язку між конкретним видом, що застосовується для забезпечення позову, і предметом позовних вимог, зокрема, чи спроможний такий вид забезпечення позову забезпечити фактичне виконання рішення суду у разі його задоволення; імовірності виникнення утруднень для виконання рішення суду в разі невжиття таких заходів.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини володіння майном повинно бути законним (див. рішення у справі «Іатрідіс проти Греції»). Поняття «законність» у розумінні Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року передбачає дотримання відповідних положень національного законодавства та принципу верховенства права, що включає свободу від свавілля (див. рішення у справах «Антріш проти Франції» та «Кушоглу проти Болгарії»).

Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами щодо захисту основоположних прав конкретної особи. Про необхідність досягнення такого балансу йдеться в ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Баланс не буде забезпечений якщо на особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (див. рішення у справі «Спорронг та Льонрот проти Швеції»). Інакше кажучи, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, якої прагнуть досягти (див. рішення у справі «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства»).

Згідно правової позиції Верховного суду, викладеної у постанові №183/5864/17-ц від 17 жовтня 2018 року, достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов`язання після пред`явлення вимоги чи подання позову до суду, наприклад реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації. Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.

Відповідно до ч. 3 ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Оцінюючи обґрунтованість доводів заявника про забезпечення позову, суд, враховуючи позовні вимоги, вважає, що останнім не наведено обставин та не надано доказів, які б свідчили про існування, без вжиття заходів забезпечення позову, очевидної небезпеки заподіяння шкоди його правам, свободам та інтересам до ухвалення рішення в справі, та того, що виконання рішення у справі, у разі задоволення позовних вимог, буде ускладненим або неможливим без вжиття заходів забезпечення позову, та що для відновлення таких прав і свобод необхідно буде докласти значних зусиль та витрат.

Враховуючи, що ст. 150 ЦПК України є дискреційною, суд, відмовляючи у застосуванні заходів забезпечення позову, приймає до уваги наявність обставин, які виключають можливість їх застосування.

Крім того, суд, вирішуючи питання про забезпечення позову, має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що заява позивача про забезпечення позову є необґрунтованою, та такою, що не підлягає задоволенню.

Керуючись ст. ст. 149-153, 353 ЦПК України, суддя

ухвалила:

Заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія» про визнання іпотеки такою, що припинена – залишити без задоволення.

Ухвала може бути оскаржена шляхом подання апеляційному суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом п`ятнадцяти днів з дня проголошення ухвали.

Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена у день її проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження ували суду якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

Суддя: О.М. Сегеда