Ухвала суду № 100657660, 28.10.2021, Кілійський районний суд Одеської області

Справа № 502/1440/19

УХВАЛА

28 жовтня 2021 року м. Кілія

Кілійський районний суд Одеської області у складі:

головуючого судді Балан М. В.,

за участю секретаря судового засідання Урсул Г. К.,

розглянувши заяву ОСОБА_1 подану в інтересах

ОСОБА_2 про забезпечення позову по цивільній справі №502/1440/19 за позовною заявою ОСОБА_2 до відповідача Державного підприємства «Морський торгівельний порт Усть – Дунайськ»

про

стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, компенсації втрат доходів та моральної шкоди,-

В С Т А Н О В И В :

Позивач ОСОБА_2 звернувся до Кілійського районного суду Одеської області з позовною заявою до відповідача Державного підприємства «Морський торгівельний порт Усть – Дунайськ» про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, компенсації втрат доходів та моральної шкоди.

Ухвалою Кілійського районного суду Одеської області від 28.08.2019 року відкрито провадження по справі.

26.10.2021 року до Кілійського районного суду Одеської області від представника позивача ОСОБА_2 – ОСОБА_1 надійшла заява про забезпечення позову шляхом накладення арешту на майно та грошові кошти Державного підприємства «Морський торгівельний порт Усть – Дунайськ» в межах суми ціни позову.

В обґрунтування заяви представник позивача ОСОБА_1 вказує, що наказом Міністерства інфраструктури України № 31-О від 02.05.2018 року, було припинено повноваження ОСОБА_2 з виконання обов`язків директора Державного підприємства «Морський торговельний порт Усть-Дунайськ» на підставі п. 5 ч. 1 ст. 41 КЗпП України.

При звільнені, відповідачем в супереч ст. 116 КЗпП України, не було проведено розрахунок, в супереч ст. 44 КЗпП України, не було видано трудову книжку, всупереч ст. 44 КЗпП України, не виплачено вихідну допомогу у розмірі не менше ніж шестимісячний середній заробіток.

Рішенням ІІІевченківського районного суду м. Києва, від 18.10.2018 року по справі № 761/21008/18, було визнано неправомірним та скасовано наказ Міністерства інфраструктури України № 31-О від 02 травня 2018 року про звільнення ОСОБА_2 з посади виконуючого обов`язків директора Державного підприємства «Морський торговельний порт Усть-Дунайськ», поновлено ОСОБА_2 на посаді виконуючого обов`язків директора Державного підприємства «Морський торговельний порт Усть-Дунайськ» з 03 травня 2018 року, стягнуто з Державного підприємства «Морський торговельний порт Усть-Дунайськ», на користь ОСОБА_2 , середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 114954 (сто чотирнадцять тисяч дев`ятсот п`ятдесят чотири) гривні 84 копійки без вирахування податків, зборів та обов`язкових платежів. Рішення в частині поновлення ОСОБА_2 на посаді виконуючого обов`язків директора Державного підприємства «Морський торговельний порт Усть-Дунайськ» та стягнення з Державного підприємства «Морський торговельний порт Усть-Дунайськ», на користь ОСОБА_2 середнього заробітку за один місяць в сумі 20315 (двадцять тисяч триста п`ятнадцять) гривень 20 копійок без вирахування податків, зборів та обов`язкових платежів допущено до негайного виконання.

Самостійно рішення Шевченківського районного суду виконано не було і лише на підставі постанови про відкриття виконавчого провадження від 07.12.2018 року ВП №57854650, Наказом Міністерства Інфраструктури України від 02.01.2019 року № 1-О, ОСОБА_2 , було поновлено на посаді виконуючого обов`язків директора ДП «Морський торгівельний порт Усть - Дунайськ».

Наказом Міністерства Інфраструктури України від 03.01.2019 року № 2-О, виконуючого обов`язки директора ДП «Морський торгівельний порт Усть - Дунайськ», ОСОБА_2 звільнено на підставі п. 2 ч. 1 ст. 36 КЗпП України.

Втім, рішення суду в частині виплати середнього заробітку за час вимушеного прогулу в сумі 114954 (сто чотирнадцять тисяч дев`ятсот п`ятдесят чотири) грн. 84 коп., а також середнього заробітку за один місяць в сумі 20315 (двадцять тисяч триста п`ятнадцять) гривень 20 копійок відповідачем ні добровільно, а ні примусово виконано не було.

Лише 15.01.2019 року, відповідач видав ОСОБА_2 трудову книжку, всупереч ст. 116 КЗпП України, розрахунків з ним не провів і лише 11.04.2019 року, позивачу остаточно було сплачено вихідну допомогу та компенсацію за невикористану відпустку у розмірі - 115831,71 гривень. Середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, а саме: з 02.05.2018 року по 11.04.2019 року, відповідач не виплатив.

За зверненням позивача на «урядову гарячу лінію» щодо порушення вимог трудового законодавства, фахівцями Головного управління Держпраці в Одеській області, було складено протокол про адміністративне правопорушення, в результаті чого рішенням Кілійського районного суду від 27.05.2019 року, керівник ДП «Морський торгівельний порт Усть-Дунайськ» був визнаний винним у скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 41 ч. 1 КУпАП та притягнутий до адміністративної відповідальності, саме через порушення вимог ст. 47 КЗпП щодо ОСОБА_2 . Це рішення суду міститься в матеріалах справи. Під час попереднього судового засідання виявилось, що відповідач не визнає свого обов`язку щодо виплати ОСОБА_2 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, не бажає вирішити спір у позасудовому порядку.

Більш того, до позовної заяви, додана відповідь відповідача на адвокатський запит від 18.06.2019 року №492/01/12-19 про те, що середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні підприємством не нараховувався і буде виплачений на підставі рішення суду. З огляду на вищезазначене та те, що відповідач неодноразово порушував права позивача, більш того вважає їх порушення нормою, існує реальна загроза неможливості або ускладнення виконання рішення суду, в результаті задоволення позову.

Відповідач відкрито продає своє майно, про що зокрема зазначається в інтернет ресурсах, а на офіційному сайті Фонду Державного майна України розміщена інформація про приватизацію Морського торгівельного порту «Усть - Дунайськ». У випадку невжиття заходів забезпечення позову виконання рішення суду про стягнення коштів, може бути ускладнено відсутністю цієї суми на рахунках боржника та необхідністю звернення стягнення на основні засоби, що використовуються у господарській діяльності підприємства, що може мати наслідком порушення виробничого циклу суб`єкта господарювання. У цілому, захід забезпечення позову, буде стимулювати прагнення відповідача до найшвидшого розв`язання спору і недопущення затягування судового процесу у тому числі зриванням відеоконференцій. Таким чином, з метою забезпечення реального та ефективного виконання судового рішення, що може бути прийняте у справі, існує необхідність забезпечення позову в межах ціни позову.

Розглянувши заяву про забезпечення позову, суд приходить до наступного висновку.

Згідно з ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно з ч. 3, 5 ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість: сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків.

Згідно ч. 1 ст. 149 ЦПК України, суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову.

Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Статтею 150 ЦПК України передбачено, що позов забезпечується: накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб; забороною вчиняти певні дії; встановленням обов`язку вчинити певні дії; забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві чи виконувати щодо нього інші зобов`язання; зупиненням продажу арештованого майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту; зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа, який оскаржується боржником у судовому порядку; передачею речі, яка є предметом спору, на зберігання іншим особам, які не мають інтересу в результаті вирішення спору; зупиненням митного оформлення товарів чи предметів; арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги; іншими заходами, необхідними для забезпечення ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав та інтересів, якщо такий захист або поновлення не забезпечуються заходами, зазначеними у пунктах 1 - 9 цієї частини.

Арештовані кошти слід обмежувати розміром суми позову та можливих судових витрат. Накладення судом арешту на рахунки боржника чинним законодавством не передбачене, але суд вправі накласти арешт на кошти, які обліковуються на рахунках у банківських або в інших кредитно-фінансових установах, у межах розміру сум позовних вимог та можливих судових витрат. Відомості про наявність рахунків, їх номери та назви відповідних установ, в яких вони відкриті, надаються суду заявником.

У відповідності до ч. ч. 1-3 ст. 151 ЦПК України суд за заявою осіб, які беруть участь у справі, може вжити, передбачені цим Кодексом, заходи забезпечення позову. У заяві про забезпечення позову повинно бути зазначено: 1) причини, у зв`язку з якими потрібно забезпечити позов; 2) вид забезпечення позову, який належить застосувати, з обґрунтуванням його необхідності; 3) інші відомості, потрібні для забезпечення позову. Забезпечення позову допускається на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття заходів забезпечення може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду.

Як роз`яснено у п. 4 Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову" № 9 від 22 грудня 2006 року, при розгляді заяви про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовними вимогам.

При встановленні зазначеної відповідності слід враховувати, що вжиті заходи не повинні перешкоджати господарській діяльності юридичної особи або фізичної особи, яка здійснює таку діяльність і зареєстрована відповідно до закону як підприємець.

Отже, при вирішенні питання щодо наявності або відсутності підстав для застосування заходів забезпечення позову судом, між іншим, підлягають встановленню: наявність або відсутність спору, наявність або відсутність реальної загрози невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову, відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовними вимогам, співмірність заявлених позовних вимог до майна, яким заявник просив забезпечити позов.

Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову.

Судом встановлено, що в даному випадку відсутні підстави для застосування зустрічного забезпечення, оскільки матеріали справи не містять достатніх доводів та аргументів, яким чином майновий стан позивача або його дії щодо відчуження майна чи інші дії можуть ускладнити або зробити неможливим виконання рішення суду.

Відповідно до Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді справ про забезпечення позову» від 22.12.2006 року № 9, вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів. Наприклад, обмеження можливості господарюючого суб`єкта користуватися та розпоряджатися власним майном іноді призводить до незворотних наслідків.

Підставою для накладення арешту на майно відповідача є докази, що свідчать про наявність такого майна (грошей), їх належність особі на праві власності. Також докази повинні свідчити про фактичне знаходження майна (грошей) у особи.

Отже, особи, які беруть участь у справі в цивільному процесі, при використанні механізму забезпечення позову повинні належним чином обґрунтовувати підстави застосування відповідного заходу забезпечення позову у конкретній справі; зазначати обставини, які свідчать про те, що неприйняття зазначеного заходу може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду; підтверджувати такі обставини належними й допустимими доказами. Заявник в клопотанні про забезпечення позову також повинен зазначити відомості щодо наявності, найменування, місцезнаходження рухомого та нерухомого майна у відповідного учасника процесу, до якого заходи забезпечення позову будуть застосовані, а також доказів вартості такого майна.

Так, заява про забезпечення позову поміж іншого не містить інформацію про вартість нерухомого майна, оскільки ч. 3 ст. 150 ЦПК України наголошує на тому, що види забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

За наслідками розгляду заяви про вжиття заходів забезпечення позову, суд відповідно до частин 9-10 ст. 153 ЦПК України може постановити ухвалу про повернення заяви заявникові, а також про вжиття заходів забезпечення позову або відмову у забезпеченні позову, вказані ухвали підлягають оскарженню відповідно до статті 353 ЦПК України.

Проаналізувавши доводи та обґрунтування, викладені в заяві про забезпечення позову, судом встановлено, що представником позивача не обґрунтовано доцільності застосування саме цього виду забезпечення позову, не зазначено на яке саме майно (не надано інформації щодо нерухомого майна) та грошові кошти, на яких рахунках відповідача підлягають накладенню арешту, також не надано належних та допустимих доказів, що невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду, а докази які були надані датуються станом на 12.04.2021 року, а тому самі лише твердження про потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення у разі задоволення позову без долучення відповідних доказів та обґрунтувань, не є достатньою підставою для задоволення заяви про забезпечення позову.

Заява про забезпечення позову не містить посилання на беззаперечні мотиви, за якими позивач вважає, що захист його прав, свобод та інтересів буде неможливим без вжиття відповідних заходів і для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль. Обставини, що зазначаються представником позивача на обґрунтування необхідності вжиття заходів забезпечення позову, є лише його припущеннями на майбутнє. Крім того, викладені обставини є фактично обґрунтуванням змісту позовних вимог, а не заяви про забезпечення позову, тому суд приходить до висновку, що заява задоволенню не підлягає.

Керуючись ст. ст. 149, 150, 151, 152, 153, 258-260, 353 ЦПК України, суд –

У Х В А Л И В :

В задоволенні заяви ОСОБА_1 подану в інтересах ОСОБА_2 про забезпечення позову по цивільній справі № 502/1440/19 за позовною заявою ОСОБА_2 до відповідача Державного підприємства «Морський торгівельний порт Усть - Дунайськ» про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, компенсації втрат доходів та моральної шкоди – відмовити.

Ухвала може бути оскаржена безпосередньо до Одеського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги в 15-денний строк з дня винесення ухвали.

Суддя Кілійського районного суду М. В. Балан