Рішення № 100648526, 27.10.2021, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

місто Харків

27 жовтня 2021 р. справа № 520/14945/21

Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Старосєльцевої О.В., розглянувши за процедурою письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Харківській області, утвореного на правах відокремленого підрозділу Державної податкової служби України, про визнання протиправною та скасування вимоги ,-

встановив:

Позивач, ОСОБА_1 (далі за текстом - заявник, громадянин), у порядку адміністративного судочинства заявив вимогу про визнання протиправною та скасування вимоги Головного управління ДПС у Харківській області від 21.07.2021р. №Ф-2533-23.

Аргументуючи цю вимогу зазначив, що оскаржене рішення протиправно було винесено контролюючим органом без проведення перевірки та не на підставі акту перевірки, відносно громадянина, котрий досяг пенсійного віку, отримує пенсію, є платником податків і зборів на загальних засадах, а отже не має обов`язку зі сплати єдиного соціального внеску.

Відповідач, Головне управління ДПС у Харківській області, утвореного на правах відокремленого підрозділу Державної податкової служби України (враховуючи, що позов було подано з зазначенням місця знаходження та коду ЄДРПОУ відокремленого підрозділу ДПС України, суд вважає, що правильним найменуванням відповідача є - Головне управління Державної податкової служби у Харківській області, утворене на правах відокремленого підрозділу ДПС) (далі за текстом - Управління, ГУ), з поданим позовом не погодився.

Аргументуючи заперечення зазначив, що при винесенні оскаржуваної вимоги діяв у відповідності до вимог закону, зокрема, ст.25 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" та п. 4 розділу VI Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (затверджена наказом Міністерства фінансів України від 20.04.2015р. №449).

Відзив на позов надійшов до суду 28.09.2021 року.

Відповідь на відзив від позивача до суду не надходила.

За таких обставин, суд не вбачає перешкод у вирішенні спору по суті, адже учасниками справи у прийнятні поза розумним сумнівом строки були реалізовані права на подачу відповідних процесуальних документів.

Період відпустки з 20.09.2021р. по 26.09.2021р., вихідні та святкові дні з 14.10.2021р. по 17.10.2021р. зумовили розгляд справи по суті – 27.10.2021р.

Суд, вивчивши доводи позову і відзиву на позов, повно виконавши процесуальний обов`язок із збору доказів, перевіривши доводи сторін добутими доказами, з`ясувавши обставини фактичної дійсності, дослідивши зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, виходить з таких підстав та мотивів.

Установлені судом обставини спору полягають у наступному.

Заявник народився ІНФОРМАЦІЯ_1 , з 07.02.1996р. отримує пенсію за вислугою років у порядку закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб», що підтверджується копією виданого Харківським обласним військовим комісаріатом посвідчення серії НОМЕР_1 .

Унаслідок проходження процедури державної реєстрації суб”єктів господарювання, заявник з 07.08.2002р. набув правового статусу фізичної особи-підприємця, з 19.08.2002р. знаходиться на обліку в органах системи ДПС України у якості платника податків та єдиного внеску на загальнообов”язкове державне соціальне страхування (далі за текстом - ЄСВ).

Згідно з відомостями особового рахунку заявника як платника ЄСВ-підприємця станом на 31.12.2012р. обліковувалась недоїмка з основного платежу у сумі 2.388,06грн., яка 21.10.2013р. була збільшена до 3.582,09грн.

Згідно з відомостями особового рахунку заявника як платника ЄСВ-підприємця станом на 31.12.2013р. обліковувалась недоїмка з основного платежу у сумі 3.582,09грн.

Згідно з відомостями особового рахунку заявника як платника ЄСВ-підприємця станом на 31.12.2014р. обліковувалась недоїмка з основного платежу у сумі 3.582,09грн., яка 10.02.2015р. була збільшена до 4.901,20грн.

Згідно з відомостями особового рахунку заявника як платника ЄСВ-підприємця станом на 31.12.2015р. обліковувалась недоїмка з основного платежу у сумі 4.901,20грн., яка 09.02.2016р. була збільшена до 6.283,47грн.

Згідно з відомостями особового рахунку заявника як платника ЄСВ-підприємця станом на 31.12.2016р. обліковувалась недоїмка з основного платежу у сумі 6.283,47грн.

Згідно з відомостями особового рахунку заявника як платника ЄСВ-підприємця станом на 31.12.2017р. обліковувалась недоїмка з основного платежу у сумі 6.283,47грн., яка 09.02.2017р. була збільшена до 14.354,33грн.

Згідно з відомостями особового рахунку заявника як платника ЄСВ-підприємця станом на 31.12.2018р. обліковувалась недоїмка з основного платежу у сумі 7.154,40грн.

Згідно з відомостями особового рахунку заявника як платника ЄСВ-підприємця станом на 31.12.2020р. обліковувалась недоїмка з основного платежу у сумі 7.154,40грн.

11.05.2021р. ГУ ДПС у Харківській області відносно заявника було винесено рішення №000/6796/2410 про застосування 1.384,79грн. штрафу та нарахування 9.570,92грн. пені.

Доказів утрати цим рішення контролюючого органу унаслідок застосування зацікавленою особою процедури адміністративного чи судового оскарження або з будь-яких інших причин матеріали справи не містять.

Обставини перевірки відповідності цього правового акту індивідуальної дії вимогам закону з огляду на самостійно сформульовані позивачем вимоги виходить поза межі предмету доказування у справі №520/14945/21.

Згідно з відомостями особового рахунку заявника як платника ЄСВ-підприємця станом на 30.06.2021р. обліковувалась недоїмка з ЄСВ у загальному розмірі 18.110,11грн. (основний платіж – 7.154,40грн., штраф – 1.384,79грн., пеня – 9.570,92грн.).

Окрім того, згідно з відомостями особового рахунку заявника як платника ЄСВ, нарахованого на заробітну плату, винагороду за ЦПХ станом на 31.12.2014р. обліковувалась недоїмка з ЄСВ у загальному розмірі 211,31грн., яка станом на 30.11.2015р. збільшилась до 3.843,54грн.

21.07.2021р. контролюючим органом без попереднього проведення будь-якої перевірки та без попереднього складання будь-якого письмового документу із посиланням на ст.25 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" відносно заявника було винесено вимогу про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску (далі за текстом - ЄСВ) №Ф-2533-23, якою визначено недоїмку з ЄСВ у розмірі 21.953,65 грн.

Усі зазначені вище платежі увійшли до структури вимоги від 21.07.2021р. №Ф-2533-23 у якості виокремлених складових, а саме: борг/недоїмка заявника у якості платника ЄСВ-підприємця склала - 18.110,11грн. (основний платіж – 7.154,40грн., штраф – 1.384,79грн., пеня – 9.570,92грн.), а борг/недоїмка заявника як платника ЄСВ, нарахованого на заробітну плату, винагороду за ЦПХ склала – 3.843,54грн.

Не погодившись із відповідністю закону означеного рішення контролюючого органу, заявник ініціював даний спір.

Вирішуючи спір по суті і перевіряючи відповідність закону оскарженого рішення владного суб`єкта, суд зазначає, що до відносин, які склались на підставі установлених обставин спору, підлягають застосуванню наступні норми права.

Статтями 1 і 8 Конституції України проголошено, що Україна є правовою державою, де діє верховенство права.

У ч.2 ст.19 Конституції України згадано, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

При цьому, у ч.1 ст.68 Конституції України також згадано, що кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.

Отже, усі без виключення суб`єкти права на території України зобов`язані дотримуватись існуючого у Державі правового порядку, а суб`єкти владних повноважень (органи публічної адміністрації) додатково обтяжені ще й обов`язком виконувати доведені законом завдання виключно за наявності приводів та способом, чітко обумовленими законом.

Розглядаючи справу, суд зважає, що відповідно до ч. 1 ст. 67 Конституції України кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Суд відмічає, що суспільні відносини з приводу справляння ЄСВ регламентовані, насамперед, приписами Закону України від 08.07.2010р. № 2464-VI "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" (далі за текстом - Закон України №2464-VI).

Водночас із цим, згадані відносини також деталізовані як положеннями Податкового кодексу України в частині процедури реалізації владної компетенції контролюючого органу, визначення податкової адреси боржника та порядку сповіщення платника про рішення контролюючого органу, так і положеннями Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" в частині набуття громадянином правового статусу фізичної особи - підприємця.

При цьому, у силу ч.1 ст.2 Закону України №2464-VI дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону.

Згідно з ч.2 ст.2 Закону України №2464-VI виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску.

За визначенням п.2 ч.1 ст.1 Закону України №2464-VI єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі за текстом ЄСВ) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Закон України №2464-VI набув чинності з 01.01.2011р. і у п.п.4 ч.1 ст.4 визначав, що платниками ЄСВ є фізичні особи-підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.

Відповідно до ч.4 ст.4 Закону України №2464-VI у редакції Закону України від 07.07.2011р. №3609-VI, Закону України від 06.12.2016р. №1774-VIII, Закону України від 03.10.2017р. №2148-VIII, Закону України від 13.05.2020р. №592-IX особи, зазначені у пунктах 4, 5 та 51 частини першої цієї статті, звільняються від сплати за себе єдиного внеску, якщо вони отримують пенсію за віком або за вислугу років, або є особами з інвалідністю, або досягли віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу. Такі особи можуть бути платниками єдиного внеску виключно за умови їх добровільної участі у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Отже, звільняються від сплати ЄСВ за себе особисто особи з кола платників ЄСВ у разі: 1) отримання пенсії за віком; 2) отримання пенсії за вислугу років; 3) набуття статусу осіб з інвалідністю; 4) досягнення віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" та отримання відповідно до закону пенсії або соціальну допомогу.

Проте, підстава для звільнення виконання обов`язку з оплати ЄСВ за ознакою отримання пенсії за вислугу років була запроваджена приписами Закону України від 13.05.2020р. №592-IX лише з 01.01.2021р.

Отже, до указаної календарної дати особи з кола платників ЄСВ - пенсіонери за вислугою років не звільнялись від оплати ЄСВ і тому повинні виконати минулі публічні обов`язки за загальною процедурою.

Стосовно такої підстави для звільнення від оплати ЄВС як отримання пенсії за віком суд зазначає, що початково ч.4 ст.4 Закону України №2464-VI у редакції Закону України від 07.07.2011р. №3609-VI виглядала наступним чином: "4. Особи, зазначені у пункті 4 частини першої цієї статті, які обрали спрощену систему оподаткування, звільняються від сплати за себе єдиного внеску, якщо вони є пенсіонерами за віком або інвалідами та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу".

Законом України від 06.12.2016р. №1774-VIII із тексту ч.4 ст.4 Закону України №2464-VI у редакції Закону України від 07.07.2011р. №3609-VI була виключена така кваліфікаційна ознака як - "які обрали спрощену систему оподаткування".

Законом України від 03.10.2017р. №2148-VIII ч.4 ст.4 Закону України №2464-VI було викладено у такій редакції: "4. Особи, зазначені у пунктах 4 та 51 частини першої цієї статті, звільняються від сплати за себе єдиного внеску, якщо вони отримують пенсію за віком або є особами з інвалідністю, або досягли віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу".

Відповідно до ст.2 Закону України від 05.11.1991р. №1788-XII "Про пенсійне забезпечення" за цим Законом призначаються: а) трудові пенсії: за віком; по інвалідності; в разі втрати годувальника; за вислугу років; б) соціальні пенсії.

Звідси слідує, що у нормах Закону України від 05.11.1991р. №1788-XII "Про пенсійне забезпечення" законодавець явно та очевидно розрізняв такі підстави призначення пенсії як за віком від призначення пенсії за вислугу років.

При цьому, згідно з ст.12 Закону України від 05.11.1991р. №1788-XII "Про пенсійне забезпечення" право на пенсію за віком мають: чоловіки - після досягнення 60 років і при стажі роботи не менше 25 років; жінки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 20 років.

Частиною ч.1 ст.9 Закону України від 09.07.2003р. № 1058-IV "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" передбачено, що відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв`язку з втратою годувальника.

Між тим, заявнику пенсія була призначена не у порядку Закону України від 05.11.1991р. №1788-XII "Про пенсійне забезпечення" і не у порядку Закону України від 09.07.2003р. № 1058-IV "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", а у порядку Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб", і не за віком, а за вислугою років.

Тому з підстави – отримання пенсії за вислугу років заявник звільняється від виконання публічного обов”язку з оплати ЄСВ лише з 01.01.2021р.

У той же час, суд зауважує, що спірні правовідносини склались до указаної календарної дати, позаяк стосуються виконання зобов`язань платника ЄСВ станом на 09.02.2017р. (коли сума недоїмки з ЄСВ досягла розміру 14.354,33грн. і до 31.12.2018р., коли за заявником обліковувалась недоїмка з основного платежу у сумі 7.154,40грн.), а також станом 31.12.2014р. (коли сума недоїмки як на платника ЄСВ, нарахованого на заробітну плату, винагороду за ЦПХ досягла показника у 3.843,54грн.).

Положеннями ст.26 Закону України від 09.07.2003р. № 1058-IV "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" передбачено, що особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року. Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2018 року по 31 грудня 2018 року - не менше 25 років; з 1 січня 2019 року по 31 грудня 2019 року - не менше 26 років; з 1 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року - не менше 27 років; з 1 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року - не менше 28 років; з 1 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року - не менше 29 років; з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - не менше 30 років; з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - не менше 31 року; з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - не менше 32 років; з 1 січня 2026 року по 31 грудня 2026 року - не менше 33 років; з 1 січня 2027 року по 31 грудня 2027 року - не менше 34 років; починаючи з 1 січня 2028 року - не менше 35 років. До досягнення віку, встановленого абзацами першим і другим цієї частини, право на пенсію за віком за наявності відповідного страхового стажу мають жінки 1961 року народження і старші після досягнення ними такого віку: 55 років - які народилися по 30 вересня 1956 року включно; 55 років 6 місяців - які народилися з 1 жовтня 1956 року по 31 березня 1957 року; 56 років - які народилися з 1 квітня 1957 року по 30 вересня 1957 року; 56 років 6 місяців - які народилися з 1 жовтня 1957 року по 31 березня 1958 року; 57 років - які народилися з 1 квітня 1958 року по 30 вересня 1958 року; 57 років 6 місяців - які народилися з 1 жовтня 1958 року по 31 березня 1959 року; 58 років - які народилися з 1 квітня 1959 року по 30 вересня 1959 року; 58 років 6 місяців - які народилися з 1 жовтня 1959 року по 31 березня 1960 року; 59 років - які народилися з 1 квітня 1960 року по 30 вересня 1960 року; 59 років 6 місяців - які народилися з 1 жовтня 1960 року по 31 березня 1961 року; 60 років - які народилися з 1 квітня 1961 року по 31 грудня 1961 року. (ч.1 ст.26); У разі відсутності, починаючи з 1 січня 2018 року, страхового стажу, передбаченого частиною першою цієї статті, право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 63 роки мають особи за наявності страхового стажу: по 31 грудня 2018 року - від 15 до 25 років; з 1 січня 2019 року по 31 грудня 2019 року - від 16 до 26 років; з 1 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року - від 17 до 27 років; з 1 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року - від 18 до 28 років; з 1 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року - від 19 до 29 років; з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - від 20 до 30 років; з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - від 21 до 31 року; з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - від 22 до 32 років; з 1 січня 2026 року по 31 грудня 2026 року - від 23 до 33 років; з 1 січня 2027 року по 31 грудня 2027 року - від 24 до 34 років; починаючи з 1 січня 2028 року - від 25 до 35 років. (ч.2 ст.26); У разі відсутності, починаючи з 1 січня 2019 року, страхового стажу, передбаченого частинами першою і другою цієї статті, право на призначення пенсії за віком мають особи після досягнення віку 65 років за наявності страхового стажу: з 1 січня 2019 року по 31 грудня 2019 року - від 15 до 16 років; з 1 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року - від 15 до 17 років; з 1 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року - від 15 до 18 років; з 1 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року - від 15 до 19 років; з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - від 15 до 20 років; з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - від 15 до 21 року; з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - від 15 до 22 років; з 1 січня 2026 року по 31 грудня 2026 року - від 15 до 23 років; з 1 січня 2027 року по 31 грудня 2027 року - від 15 до 24 років; починаючи з 1 січня 2028 року - від 15 до 25 років. (ч.3 ст.26); У разі відсутності, починаючи з 1 січня 2018 року, необхідного страхового стажу на дату досягнення віку, передбаченого частинами першою - третьою цієї статті, пенсію за віком може бути призначено після набуття особою страхового стажу, визначеного частинами першою - третьою цієї статті на дату досягнення відповідного віку. Наявність страхового стажу, передбаченого частинами першою - третьою цієї статті, який дає право на призначення пенсії за віком, визначається на дату досягнення особою відповідного віку і не залежить від наявності страхового стажу на дату звернення за призначенням пенсії. (ч.4 ст.26); Починаючи з 1 січня 2028 року, у разі наявності 40 і більше календарних років страхового стажу, пенсія за віком призначається незалежно від віку. (ч.5 ст.26).

Заявник народився ІНФОРМАЦІЯ_1 , віку у 60 років досяг – ІНФОРМАЦІЯ_2 , станом на 21.04.2016р. не отримував пенсії за віком, а тому не має підстав для звільнення від виконання минулих зобов`язань з оплати ЄСВ.

Відповідно до п.1 ч.2 ст.6 Закону України №2464-VІ платник єдиного внеску зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.

Згідно із змінами, внесеними Законом України від 03.10.2017р. №2148-VІІІ “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій” (далі за текстом - Закон №2148) до Закону України №2464-VI, з 01.01.2018р. у разі якщо ФОП, які застосовують загальну систему оподаткування, не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такі платники зобов`язані визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування ЄВ, встановленої Законом №2464.

При цьому сума ЄCВ не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць (п.2 ч.1 ст.7 Закону №2464-VI у редакції Закону №2148).

У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

Системний аналіз викладених вище норм права свідчить про те, що необхідною умовою для сплати ЄСВ за загальним правилом є отримання доходу.

Однак, за спеціальним правилом у разі відсутності бази для нарахування ЄСВ у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу (тобто у разі відсутності доходу), законодавство встановлює обов`язок особи самостійно визначити цю базу, у розмірі, не меншому від мінімальної заробітної плати.

Таким чином, метою встановлення розміру мінімального платежу з ЄСВ та обов`язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

За правовим висновком Великої Палати Верховного Суду від 01.07.2020р. у справі №260/81/19, у силу якого зареєстровані після 01.07.2004р. фізичні особи - підприємці на загальній системі оподаткування повинні сплачувати ЄСВ у порядку Закону №2464-VI у редакції Закону №2148 безвідносно до події отримання доходу та безвідносно до події проведення перевірки, складання акту перевірки чи будь-яких інших письмових документів.

Обставини оподаткування доходів заявника у якості підприємця за правилами загальної системи справляння податків і зборів чи за правилами спрощеної системи оподаткування у контексті обставин даного спору не мають жодного юридичного значення, позаяк обчислення показників недоїмки з ЄСВ за основним платежем відбулось за зобов`язаннями, котрі виникли до 01.01.2018р.

Водночас, матеріали справи не містять доказів звільнення заявника від сплати ЄСВ до 01.01.2017 року.

Як зазначено ч.2 ст.9 Закону України №2464, обчислення єдиного внеску здійснюється на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) виплат (доходу), на які відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.

Відповідно до ч.3 ст.9 Закону України №2464 обчислення єдиного внеску податковими органами у випадках, передбачених цим Законом, здійснюється на підставі актів перевірки правильності нарахування та сплати єдиного внеску, звітності, що подається платниками до податкових органів, бухгалтерських та інших документів, що підтверджують суми виплат (доходу), на суми яких (якого) відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.

Проте, у спірному випадку діє спеціальна норма закону п.2 ч.1 ст.7 Закону України №2464-VI у редакції Закону №2148, за правилами якої для визначення контролюючим органом платнику суми ЄСВ не вимагається у якості передумови ані проведення перевірки, ані вивчення первинних документів про одержаний дохід.

Судом достеменно з`ясовано, що владний суб`єкт у спірних правовідносинах перевірку платника податків не здійснював, акт перевірки не складав.

У силу ч.2 ст.19 Конституції України контролюючий орган не обтяжений законодавцем прямим обов`язком на проведення перевірки платника податків у даному конкретному випадку.

Згідно із частинами 1 - 4 статті 25 Закону України №2464 рішення, прийняті податковими органами та органами Пенсійного фонду з питань, що належать до їх компетенції відповідно до цього Закону, є обов`язковими до виконання платниками єдиного внеску, посадовими особами і застрахованими особами. Положення цієї статті поширюються лише на тих платників, які відповідно до цього Закону зобов`язані нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок. У разі виявлення своєчасно не сплачених сум страхових внесків платники єдиного внеску зобов`язані самостійно обчислити ці внески і сплатити їх з нарахуванням пені в порядку і розмірах, визначених цією статтею. Суми недоїмки стягуються з нарахуванням пені та застосуванням штрафів. Податковий орган у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику, надсилає в паперовій та/або електронній формі платникам єдиного внеску вимогу про сплату недоїмки з єдиного внеску. Вимога про сплату недоїмки є виконавчим документом. Платник єдиного внеску зобов`язаний протягом десяти календарних днів з дня надходження вимоги про сплату недоїмки сплатити суми недоїмки та штрафів разом з нарахованою пенею.

У силу дії спеціальної норми ч.16 ст.25 Закону України №2464 строк давності щодо нарахування, застосування та стягнення сум недоїмки, штрафів та нарахованої пені не застосовується.

Суд повторно наголошує, що процедура справляння ЄСВ унормована приписами Закону України “Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування” та деталізована приписами Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (затверджена наказом Міністерства фінансів України від 20.04.2015р. №449; далі за текстом - Інструкція №449), а порядок адміністрування ЄСВ в частині змісту та обсягу повноважень контролюючих органів, а також порядку їх реалізації - регламентований приписами Податкового кодексу України.

Відповідно до п. 5 розділу ІV Інструкції №449 передбачено, що обчислення єдиного внеску податковими органами здійснюється на підставі актів документальної перевірки правильності нарахування та сплати єдиного внеску, звітності, що містить відомості про суми нарахованого єдиного внеску, яка подається до податкових органів, бухгалтерських та інших документів, що підтверджують суму виплат (доходу), на які нараховується єдиний внесок.

Крім того, статтею 9 Закону України №2464 та п. 5 розділу ІV Інструкції №449 передбачено, що обчислення єдиного внеску податковими органами здійснюється не тільки на підставі актів перевірки правильності нарахування та сплати єдиного внеску, звітності, що подається платниками до органів доходів і зборів, бухгалтерських документів , а і інших документів, що підтверджують суми виплат (доходу), на суми яких (якого) відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.

Тому суд вважає, що визначальним у межах саме даного спору є встановлення фактів несплати (несвоєчасної) сплати заявником ЄСВ, що може відбуватись у тому числі і на підставі даних інформаційної системи податкового органу, а саме зворотного боку облікової картки платника ЄСВ.

Викладене спростовує довід заявника стосовно юридичного значення обставини неотримання у спірних правовідносинах акту перевірки.

Відповідно до п.2 розділу VI Інструкції №449 у разі виявлення податковим органом своєчасно не нарахованих та/або не сплачених платником сум єдиного внеску такий орган доходів і зборів обчислює суми єдиного внеску, що зазначаються у вимозі про сплату боргу (недоїмки), та застосовує до такого платника штрафні санкції в порядку і розмірах, визначених розділом VІІ цієї Інструкції.

Позивач перебував на обліку у контролюючому органі з 19.08.2002р., що не спростовано позивачем.

За приписами п.3 розділу VI Інструкції №449 податкові органи надсилають (вручають) платникам вимогу про сплату боргу (недоїмки), якщо, зокрема, платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску.

Пунктом 2 Розділу IV Інструкції №449 визначено, що сплата єдиного внеску здійснюється за місцем обліку такого платника в національній валюті шляхом внесення відповідних сум єдиного внеску на відповідні рахунки органів доходів і зборів, відкриті в Державній казначейській службі України (далі - Казначейство), для його зарахування, крім єдиного внеску, який сплачується в іноземній валюті громадянами України, які працюють або постійно проживають за межами України, відповідно до договорів про добровільну участь.

Підсумовуючи, суд доходить до висновку, що на підтвердження заявлених у позові вимог заявником не наведено юридично спроможних доводів, а підставою позову є сама лише незгода заявника із законодавчо встановленим обов`язком сплачувати ЄСВ .

Продовжуючи вирішення спору, суд відзначає, що критерії законності управлінського волевиявлення (як у формі рішення, так і у формі діяння) владного суб`єкта викладені законодавцем у приписах ч.2 ст.2 КАС України, а обов`язок доведення факту дотримання цих критеріїв покладений на владного суб`єкта ч.2 ст.77 КАС України і повинен виконуватись шляхом подання до суду доказів і наведення у процесуальних документах адекватних аргументів відповідності закону вчиненого волевиявлення і безпідставності доводів іншого учасника справи.

У розумінні ч.1 ст.72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

При цьому, згідно з ч.1 ст.73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування, а у силу запроваджених частинами 1 і 2 ст.74 КАС України застережень суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням встановленого законом порядку або не підтверджені визначеними законом певними засобами доказування.

Відповідно до ч.1 ст.75 КАС України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи, а за правилом ч.1 ст.76 КАС України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Разом із тим, суд вважає, що саме лише неспростування владним суб`єктом задекларованого, але не підтвердженого документально твердження приватної особи про конкретну обставину фактичної дійсності, не означає реального існування такої обставини.

І хоча спір безумовно підлягає вирішенню у порядку ч.2 ст.77 КАС України, однак суд повторює, що реальність (справжність та правдивість) конкретної обставини фактичної дійсності не може бути сприйнята доведеною виключно через неспростування одним із учасників справи (навіть суб`єктом владних повноважень) декларативно проголошеного, але не доказаного твердження іншого учасника справи, позаяк протилежне явно та очевидно прямо суперечить меті правосуддя - з`ясування об`єктивної істини у справі.

Перевіряючи наведені учасниками спору аргументи приєднаними до справи доказами, оцінивши добуті докази за правилами ст.ст.72-77, 90, 211 КАС України, підсумовуючи викладені вище міркування, суд доходить до переконання про те, що владним суб`єктом були подані докази відповідності закону оскарженого управлінського волевиявлення, а обсяг використаних доказів та обрані мотиви дозволяють визнати юридично правильними та фактично обґрунтованими ті підстави, які покладені адміністративним органом в основу оскарженого рішення.

Так, інститут давності до відносин з адміністрування ЄСВ не застосовується.

Доказів оплати ЄСВ за спірний період заявник до матеріалів справи не подав, таких доводів у тексті позову не використовував.

Відтак, відсутній задекларований і підтверджений матеріалами справи факт подвійного справляння контролюючим ЄСВ з однієї і ті є ж людини за спірний період.

Згідно з ч.1 ст.2 КАС завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

При цьому, суд зважає, що у силу правового висновку постанови Верховного Суду від 07.11.2019р. по справі № 826/1647/16 (адміністративне провадження № К/9901/16112/18) обов`язковою умовою визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними є доведеність позивачем порушення його прав та охоронюваних законом інтересів цими діями.

Оцінивши добуті по справі докази в їх сукупності за правилами ст.ст.72-78, 90, 211 КАС України, суд зазначає, що владний суб`єкт у спірних правовідносинах забезпечив дотримання ч.2 ст.19 Конституції України.

Отже, у спірних правовідносинах вчинене владним суб`єктом волевиявлення з приводу реалізації адміністративної функції не спричинило безпідставного настання негативних наслідків для заявника, що є визначеною процесуальним законом підставою для відмови у позові.

При розв`язанні спору, суд зважаючи на практику Європейського суду з прав людини щодо застосування ст.6 Конвенції (рішення від 21.01.1999р. у справі "Гарсія Руїз проти Іспанії", від 22.02.2007р. у справі "Красуля проти Росії", від 05.05.2011р. у справі "Ільяді проти Росії", від 28.10.2010р. у справі "Трофимчук проти України", від 09.12.1994р. у справі "Хіро Балані проти Іспанії", від 01.07.2003р. у справі "Суомінен проти Фінляндії", від 07.06.2008р. у справі "Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії"), надав оцінку усім юридично значимим факторам, доводам і обставинам справи; дослухався до усіх ясно і чітко сформульованих та здатних вплинути на результат вирішення спору аргументів сторін; вичерпно реалізував юридичні механізми з`ясування об`єктивної істини.

Розгорнуті і детальні мотиви та висновки суду з приводу юридично значимих аргументів, доводів учасників справи та обставин справи викладені у тексті судового акту.

Посилання заявника на решту аргументів об`єктивно не має значення для результату вирішення спору, позаяк ці доводи стосуються іншої юридичної оцінки достеменно установлених у ході розгляду справи обставин спору або іншого тлумачення змісту норм права, вірне розуміння яких вже викладено судом.

Розподіл судових витрат належить провести за правилами ст. 139 КАС України та Закону України "Про судовий збір".

Керуючись ст.ст. 8, 19, 124, 129 Конституції України, ст.ст. 6-9, ст.ст. 241-243, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

вирішив:

Позов - залишити без задоволення.

Роз`яснити, що рішення підлягає оскарженню згідно з ч.1 ст.295 КАС України (протягом 30 днів з дати складення повного судового рішення); набирає законної сили відповідно до ст. 255 КАС України.

Суддя О.В. Старосєльцева