Рішення № 100645825, 27.10.2021, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 жовтня 2021 р. Справа№200/8667/21

приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов`янськ, вул. Добровольського, 1

Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Троянової О.В., розглянувши у загального позовному провадженні адміністративну справу за позовом

ОСОБА_1 до Управління соціального захисту населення Волноваської районної Державної адміністрації, про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії,-

В С Т А Н О В И В :

Позивач, ОСОБА_1 звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з позовною заявою до Управління соціального захисту населення Волноваської районної Державної адміністрації про визнання протиправними дій щодо невиплати державної соціальної допомоги згідно Закону України “Про державну соціальну допомогу особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю” на підопічного ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 з 01.06.2016 року; зобов`язання поновити та виплатити державну соціальну допомогу згідно Закону України “Про державну соціальну допомогу особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю” на підопічного ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 з 01.06.2016 року.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 16 липня 2021 року прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі № 200/8667/21 в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

03 серпня 2021 року через відділ документообігу та архівної роботи суду відповідачем надано відзив та клопотання про заміну відповідача Управління соціального захисту населення Волноваської районної державної адміністрації на Волноваську районну державну адміністрацію. Клопотання обґрунтоване тим, що відповідно до пункту 2 розпорядження голови Волноваської районної державної адміністрації «Про реорганізацію структурних підрозділів Великоновосілківської районної державної адміністрації Донецької області» від 21 січня 2021 року №18, правонаступником всіх зобов`язань, майнових прав та обов`язків Управління соціального захисту населення Великоновосілківської районної Державної адміністрації стала Волноваська районна державна адміністрація, а не управління соціального захисту населення Волноваської райдержадміністрації.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 27 серпня 2021 року залучено в якості другого відповідача Волноваську районну державну адміністрацію (код ЄДРПОУ 05419927, 85700, Донецька область, Волноваський район, м.Волноваха, вул.Героїв, 51 ОМБР, будинок 1) в адміністративній справі № 200/8667/21. Розгляд справи вирішено розпочати спочатку.

Позовні вимоги позивача мотивовані тим, що позивач, ОСОБА_1 отримує державну соціальну допомогу згідно Закону України «Про державну соціальну допомогу особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю» на сина ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який є інвалідом з дитинства та перебуває на обліку в Управлінні соціального захисту населення Волноваської районної Державної адміністрації. Виплату допомоги з інвалідності було припинено. 16.06.2021 року позивач звернувся через адвоката до відповідача із заявою з вимогою поновити виплату допомоги та виплатити борг допомоги з інвалідності, але відповідач проігнорував адвокатський запит. Відповідач, листом від 25.06.2021 року повідомив адвоката, що розпорядженням управління соціального захисту населення Великоновосілківської райдержадміністрації від 18.05.2016 р. виплату державної соціальної допомоги припинено з 01.06.2016 р. на підставі листа Великоновосілківського відділення поліції Волноваського відділу поліції Головного управління національної поліції в Донецькій області від 29.04.2016 р. (в зв`язку з не підтвердженням місця фактичного проживання). Вважає дії відповідача протиправним, такими що порушують чинне законодавство України.

21 вересня 2021 року через відділ документообігу та архівної роботи суду Відповідачем – 2 надано відзив в якому вказує, що на дату припинення виплат, 01 червня 2016 року місце проживання позивача не підтверджено за даними перевірки поліції Волноваського ВП ГУНП в Донецькій області від 29 квітня 2016 року. Враховуючи викладене відповідач вважає, що позивач мав звернутись до управління соціального захисту населення за місцем фактичного проживання для оформлення відповідної соціальної допомоги, однак не зробив цього з невідомих причин. Просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог.

За приписами частини 5 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Враховуючи відсутність клопотань сторін щодо розгляду справи у судовому засіданні, справа розглядається за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та повідомлення сторін.

Дослідивши докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, суд встановив наступне.

Позивач, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , є громадянином України та зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується паспортом серії НОМЕР_1 .

ОСОБА_1 отримує державну соціальну допомогу згідно Закону України «Про державну соціальну допомогу особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю» на сина ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який є інвалідом з дитинства (Довідка МСЕК Серії 10 ААБ №284153) та перебуває на обліку в Управлінні соціального захисту населення Волноваської районної Державної адміністрації.

Виплату допомоги з інвалідності було припинено.

Позивач звернувся через адвоката до відповідача із заявою з вимогою поновити виплату допомоги та виплатити борг допомоги з інвалідності.

Відповідач, листом від 25.06.2021 року повідомив адвоката, що розпорядженням управління соціального захисту населення Великоновосілківської райдержадміністрації від 18.05.2016 р. виплату державної соціальної допомоги припинено з 01.06.2016 р. на підставі листа Великоновосілківського відділення поліції Волноваського відділу поліції Головного управління національної поліції в Донецькій області від 29.04.2016 р. (в зв`язку з не підтвердженням місця фактичного проживання).

Листом від 20.09.2021 р. №1860 Управління соціального захисту населення Покровської районної державної адміністрації на дало інформацію Управлінню соціального захисту населення Волноваської районної державної адміністрації Донецької області (Волноваський підрозділ),що згідно Центральної бази даних сегменту «Облік внутрішньо переміщених осіб» ОСОБА_1 перебуває на обліку, як ВПО з 09.08.2017 р., довідка № 1443-41368, фактично зареєстрований за адресою АДРЕСА_2 . Довідка є дійсною на даний час. В базі даних отримувачів будь-яких видів державних допомог (з урахуванням даних з архіву), ОСОБА_1 , як отримувач державної соціальної допомоги особам з інвалідністю та дітям з інвалідністю за період з 01.06.2016 р. по теперішній час на обліку не перебуває.

Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд зазначає наступне.

Правовідносини, що виникли між сторонами, регулюються положеннями Закону України “Про державну соціальну допомогу інвалідам з дитинства та дітям-інвалідам” від 16.11.2000 року № 2109-IIІ (далі – Закон № 2109-IIІ), “Порядком надання державної соціальної допомоги інвалідам з дитинства та дітям-інвалідам”, затвердженим наказом Міністерства праці та соціальної політики України Міністерства фінансів України Міністерства охорони здоров`я України від 30.04.2002 року № 226/293/169 (далі – Порядок № 226).

Законом № 2109-IIІ відповідно до Конституції України гарантовано особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю право на матеріальне забезпечення за рахунок коштів Державного бюджету України та їх соціальну захищеність шляхом встановлення державної соціальної допомоги на рівні прожиткового мінімуму.

Статтею 1 Закону № 2109-IIІ визначено, що право на державну соціальну допомогу мають особи з інвалідністю з дитинства і діти з інвалідністю віком до 18 років.

Центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, з питань сім`ї та дітей, організовує роботу щодо призначення та виплати державної соціальної допомоги особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю.

Причина, група інвалідності, строк, на який встановлюється інвалідність, визначаються органом медико-соціальної експертизи згідно із законодавством України з одночасним роз`ясненням особам з інвалідністю з дитинства їх права на державну соціальну допомогу.

Державна соціальна допомога особам з інвалідністю з дитинства призначається на весь час інвалідності, встановленої органами медико-соціальної експертизи (частина перша статті 4 Закону № 2109-IIІ).

Частинами першою, другою статті 8 Закону № 2109-IIІ заява про призначення державної соціальної допомоги подається особою з інвалідністю з дитинства до управління праці та соціального захисту населення за місцем проживання. Заява про призначення державної соціальної допомоги особі з інвалідністю I чи II групи, яку визнано недієздатною, а також на дитину з інвалідністю подається одним із батьків, усиновителем, опікуном або піклувальником за місцем свого проживання.

Відповідно до статті 12 Закону № 2109-IIІ суми державної соціальної допомоги, призначені, але не витребувані своєчасно одержувачем без поважних причин, виплачуються за минулий час не більш як за 12 місяців перед зверненням за її одержанням.

Суми державної соціальної допомоги, не одержані своєчасно з вини органу, який призначає або виплачує державну соціальну допомогу, або через неможливість отримання цих сум особою з інвалідністю чи її офіційним представником з поважних причин (поважною причиною є перебування особи з інвалідністю на лікуванні, інші причини, які фізично унеможливлювали своєчасне витребування призначених сум державної соціальної допомоги, або інші об`єктивні обставини, коли особа з інвалідністю чи її батьки, усиновителі, опікуни, піклувальники не могли звернутися за їх отриманням), виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком. При цьому виплата державної соціальної допомоги за минулий час здійснюється виходячи із прожиткового мінімуму, затвердженого на момент її виплати, з компенсацією за несвоєчасну її виплату.

Положеннями статті 16 визначено, що покриття витрат на виплату державної соціальної допомоги здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України. У Державному бюджеті України статті видатків на надання державної соціальної допомоги особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю є захищеними і фінансуються у першочерговому порядку.

Відповідно до п. 2.9 Порядку надання державної соціальної допомоги особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю, на кожного одержувача державної соціальної допомоги структурним підрозділом з питань соціального захисту населення формується особова справа, в якій зберігаються документи, необхідні для призначення державної соціальної допомоги, а також розрахунки їх розмірів. Одержувачам державної соціальної допомоги структурні підрозділи з питань соціального захисту населення, які її призначили, видають посвідчення встановленого зразка.

Статтею 2 Закону України “Про державну соціальну допомогу особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю” та п.п. 2.2 “Порядку надання державної соціальної допомоги особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю”, передбачено, що державна соціальна допомога особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю призначається у таких розмірах: особам з інвалідністю з дитинства І групи – 100 відсотків прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність; особам з інвалідністю ІІ групи – 80 відсотків прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність; особам з інвалідністю з дитинства ІІІ групи – 60 відсотків прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність; на дітей з інвалідністю віком до 18 років - 70 відсотків прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.

У разі припинення виплати державної соціальної допомоги внаслідок нез`явлення на переогляд без поважних причин, при наступному визнанні особою з інвалідністю з дитинства або дитиною з інвалідністю, виплата цієї допомоги поновлюється з дня встановлення інвалідності або визнання дитиною з інвалідністю.

У відповідності до статті 10 Закону № 2109-III державна соціальна допомога виплачується державними підприємствами і об`єднаннями зв`язку за місцем проживання особи з інвалідністю з дитинства або батьків, усиновителів, яким призначена допомога на дітей з інвалідністю. Опікуну або піклувальнику державна соціальна допомога виплачується за місцем їх проживання. Виплата державної соціальної допомоги провадиться щомісячно за поточний місяць у встановлені місцевою державною адміністрацією строки. Призначена державна соціальна допомога виплачується особі з інвалідністю з дитинства незалежно від одержуваного нею заробітку, стипендії, аліментів або інших доходів. Державна соціальна допомога, яка призначена на дитину з інвалідністю віком до 18 років, виплачується незалежно від одержання на неї інших видів допомоги.

Підстави припинення і відновлення виплати державної соціальної допомоги визначені у статті 14 Закону № 2109-III.

Як встановлено судом, відповідач-1 припинив позивачу виплати державної соціальної допомоги особам з інвалідністю з дитинства у зв`язку з закінченням дії довідки внутрішньо переміщеної особи.

Проте, Закон України “Про державну соціальну допомогу особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю” не містить такої підстави для припинення виплати допомоги, як скасування довідки внутрішньо переміщеної особи. Більш того, рішення комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, не є рішенням та не може бути підставою для припинення виплати допомоги в розумінні вказаного Закону.

Суд звертає увагу, що реалізація позивачем права на вільний вибір місця проживання в України, гарантованого Законом України від 11.12.2003 № 1382-IV “Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні” (далі - Закон № 1382-IV), не може позбавляти її права на отримання допомоги інвалідам з дитинства. Згідно з ч. 2 ст. 2 Закону № 1382-IV, реєстрація міста проживання чи міста перебування особи або її відсутність не може бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 92 Конституції України права і свободи людини і громадянина, гарантії їх здійснення та основні обов`язки повинні визначатися виключно законом, які приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Верховна Рада України може змінити закон лише виключно законом, а не шляхом прийняття підзаконного правового акту.

Суд наголошує, що право приймати закони, вносити до них зміни належить виключно Верховній Раді України і не може передаватися іншим органам чи посадовим особам. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі: Конституції України і повинні відповідати їй.

Верховна Рада України може змінити закон виключно законом, а не шляхом прийняття підзаконного правового акта. Нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України відносяться до категорії підзаконних, а тому не можуть змінювати в бік звуження права громадян, які встановлено нормативно-правовими актами вищої юридичної сили. Право на обмеження конституційних прав громадян Кабінету Міністрів України Верховною Радою України не надано.

Таким чином, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про визнання протиправними дій щодо невиплати державної соціальної допомоги згідно Закону України “Про державну соціальну допомогу особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю” на підопічного ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 з 01.06.2016 року є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Статтею 6 КАС України визначено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Відповідно до статті 17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини” суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Європейський суд з прав людини в рішенні у справі “Христов проти України” (Khristov v.Ukraine, заява № 24465/04, рішення від 19.02.2009 року, п. 33) повторює, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції, слід тлумачити в контексті преамбули Конвенції, яка, зокрема, проголошує верховенство права як складову частину спільної спадщини Договірних держав.

Суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі – Конвенцію ) та практику Європейського суду з прав людини як джерело права (ст. 17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини”).

Положення статті 1 Конвенції, статті 1 Додаткового протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка передбачає, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна, інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права, положення Статті 14 Конвенції якою визначено, що користування правами та свободами, визнаними в цій Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь – якою ознакою.

Крім того, суд зазначає, що пунктом 19 постанови Пленуму Верховного Суду України “Про незалежність судової влади” № 8 від 13.06.2007 року, зазначено, що відповідно до статей 8 та 22 Конституції України, не підлягають застосуванню судами закони та інші нормативно – правові акти, якими скасовуються конституційні права і свободи людини та громадянина, а також нові закони, які звужують зміст та обсяг встановлених Конституцією України і чинними законами прав і свобод. Суди при визначенні юридичної сили законів та інших нормативно – правових актів щодо їх діяльності повинні керуватися Конституцією України як актом прямої дії.

Суд, також, враховує позицію Європейського суду з прав людини, сформовану в пункті 58 рішення у справі “Серявін та інші проти України” від 10.05.2011 року, згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі “Руїс Торіха проти Іспанії” (Ruiz Torija v. Spain) № 303-A, пункт 29).

Відповідно до ст. 9 КАС України розгляд та вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до ч. 1 ст. 72 та ч. 1 ст. 73 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування.

Частиною 1 ст. 77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно ст.90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Таким чином, суд дійшов висновку, що позовні вимог підлягають задоволенню.

Відповідно до частини 9 статті 5 Закону України «Про судовий збір» позивача звільнено від сплати судового збору.

Керуючись Конституцією України та Кодексом адміністративного судочинства України, суд,

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Управління соціального захисту населення Волноваської районної Державної адміністрації, Волноваської районної державної адміністрації про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії – задовольнити повністю.

Визнати протиправними дій Волноваської районної державної адміністрації щодо невиплати ОСОБА_1 державної соціальної допомоги згідно Закону України “Про державну соціальну допомогу особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю” на підопічного ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 з 01.06.2016 року

Зобов`язати Волноваську районну державну адміністрацію поновити та виплатити ОСОБА_1 державну соціальну допомогу згідно Закону України “Про державну соціальну допомогу особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю” на підопічного ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 з 01.06.2016 року.

Повний текст рішення складено та підписано 27 жовтня 2021 року.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя О.В. Троянова