Рішення № 100645571, 28.10.2021, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 жовтня 2021 року Справа № 160/14562/21

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Луніної О. С., розглянувши в порядку письмового провадження у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Головне управління Державної казначейської служби України у Дніпропетровській області про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

20.08.2021 року ОСОБА_1 (далі – позивач) звернулася до суду з позовною заявою до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області (далі - відповідач), третя особа - Головне управління Державної казначейської служби України в Дніпропетровській області, в якому просить:

- визнати протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області щодо нарахування та виплати судді Заводського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 18 квітня 2020 року по 31 серпня 2020 року (за винятком днів відпустки) із застосуванням ст. 29 Закону України «Про державний бюджет України на 2020 рік» та обмеженням нарахування в сумі 156 326,56 грн.;

- зобов`язати Територіальне управління державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області провести нарахування суддівської винагороди ОСОБА_1 за період з 18 квітня 2020 року по 31 серпня 2020 року (за винятком днів відпустки), обчисливши її відповідно до ст. 130 Конституції України та ст. 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», та виплатити недоотриману частину суддівської винагороди в сумі 156 326,56 грн.;

- стягнути з Територіального управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області на користь ОСОБА_1 недоплачену суддівську винагороду за квітень 2020 року, травень 2020 року, червень 2020 року, липень 2020 року, серпень 2020 року у розмірі 156326,56 грн з утриманням з цих сум передбачених законом податків та обов`язкових платежів при їх виплаті за період з 18 квітня 2020 року по 31 серпня 2020 року;

- на виконання вимог ст. 371 КАС України, допустити до негайного виконання постанову суду в частині зобов`язання виплати суддівської винагороди у межах суми стягнення за один місяць.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що ОСОБА_1 працювала на посаді судді Заводського районного суду міста Дніпродзержинська Дніпропетровської області до 18.02.2021 року. Суддівську винагороду за період з 18 квітня 2020 року по 31 серпня 2020 року позивачу нараховано та виплачено на підставі ст. 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік», а не ст. 130 Конституції України та ст. 135 Закону України «Про судоустрій і статус судді», що призвело до зменшення її розміру і, відповідно, порушення прав та конституційних гарантій позивача.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 01.09.2021 року відкрито провадження в адміністративній справі № 160/14562/21 та призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження.

07.10.2021 року судом отримано відзив ТУ ДСА України в Дніпропетровській області на позовну заяву, в якому відповідач зазначає про безпідставність заявлених позовних вимог та просить відмовити у задоволенні позову. В обгрунтування відзиву вказує, що Державна судова адміністрація України здійснює функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності судів (крім Верховного Суду та вищих спеціалізованих судів), Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, органів суддівського самоврядування, Національної школи суддів України, Служби судової охорони, ДСА України та її територіальних управлінь. Територіальне управління Державної судової адміністрації України є розпорядником бюджетних коштів нижчого рівня. Згідно з положеннями ч. 2 ст. 4 Бюджетного кодексу України виключно законом про Державний бюджет України визначаються надходження та витрати Державного бюджету України. Верховною Радою України 13 квітня 2020 року прийнято Закон України № 553-ІХ «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік», який набрав чинності 18 квітня 2020 року. Цим Законом встановлено обмеження нарахування, зокрема, суддівської винагороди, у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2020 року. Таким чином, нарахована суддівська винагорода обмежується максимальним розміром 47230 грн. на місяць. Зазначене питання було предметом розгляду Ради суддів України під час засідання, за результатами якого прийнято рішення від 24 квітня 2020 року № 22, в якому зазначено, що обмеження, встановлені цим Законом, слід застосовувати виключно до частини суддівської винагороди, заробітної плати, грошового забезпечення, розрахованих, починаючи з 18 квітня 2020 року, пропорційно до кількості відпрацьованих у місяці робочих днів, виходячи з фактично відпрацьованого часу з розрахунку тарифної ставки (посадового окладу та інших надбавок і доплат). Також Рада суддів України звернула увагу на те, що оскільки складові суддівської винагороди, визначені ст. 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» окремо скороченню не підлягають, а Законом від 13 квітня 2020 року № 553-ІХ не визначено відповідної процедури, тому розрахунок суддівської винагороди слід здійснювати на загальних підставах, а обмеження максимального її розміру - застосовувати до загальної суми розрахованої суддівської винагороди. Відповідно до ч.ч. 1 та 3 ст. 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» установлено, що у квітні 2020 року та на період до завершення місяця, в якому відміняється карантин, установлений Кабінетом міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, заробітна плата, грошове забезпечення працівників, службових і посадових осіб бюджетних установ (включаючи органи державної влади та інші державні органи, органи місцевого самоврядування) нараховуються у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2020 року. При цьому, у зазначеному максимальному розмірі не враховуються суми допомоги по тимчасовій непрацездатності, допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та оплати щорічної відпустки. Обмеження, встановлене в частині першій цієї статті, застосовуються також при нарахуванні заробітної плати, суддівської винагороди, грошового забезпечення відповідно народним депутатам України, суддя, суддям Конституційного Суду України, членам Вищої ради правосуддя, членам Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, прокурорам, працівникам, службовим і посадовим особам Національного банку України, а також іншим службовим і посадовим особам, працівникам, оплата праці яких регулюється спеціальними законами (крім осіб, встановлених у переліку, затвердженому Кабінетом Міністрів України відповідно до частини другої цієї статті). Таким чином, нарахована заробітна плата, грошове забезпечення працівників обмежується максимальним розміром 47 230 грн. на місяць. Отже, з 18.04.2020 Територіальне управління, виконуючи функції розпорядника бюджетних коштів нижчого рівня не мало правових підстав для нарахування та виплати суддівської винагорода поза межами видатків державного бюджету та без застосування обмежень, встановлених Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік».

Третя особа своїх пояснень суду не надала.

Справа розглядається судом в порядку спрощеного провадження за приписами статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами. При розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.

Розглянувши подані документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку про таке.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 до 18.02.2021 року працювала на посаді судді Заводського районного суду міста Дніпродзержинська Дніпропетровської області.

У період з 18 квітня 2020 року по 31 серпня 2020 року позивачу виплачено суддівську винагороду з порушенням положень ст. 130 Конституції України та ст. 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», а саме, в обмеженому розмірі згідно зі ст. 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» - у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 01 січня 2020 року.

Згідно із довідкою Державної судової адміністрації України Б-с-1574 від 07.10.2021 року суддівська винагорода позивача складала:

- за квітень 2020 року: оклад 69366,00 грн., доплата за вислугу років 20809,80 грн., обмеження на карантин – (- 17992,38 грн.);

- за травень 2020 року: оклад 36508,42 грн., відпустка 42714,85 грн., доплата за вислугу років 10952,53 грн., відпустка наступного місяця 63123,06 грн., обмеження на карантин – (-24857,89 грн.);

- за червень 2020 року: оклад 27928,94,00 грн., відпустка -4746,09 грн., доплата за вислугу років 8378,68 грн., обмеження на карантин – (- 19016,29 грн.);

- за липень 2020 року: оклад 69366,00 грн., доплата за вислугу років 20809,80 грн., обмеження на карантин – (- 47230,00 грн.);

- за серпень 2020 року: оклад 69366,00 грн., доплата за вислугу років 20809,80 грн., обмеження на карантин – (- 38661,60 грн.);

- у вересні 2020 року за серпень нараховано обмеження на карантин +4294,58 грн.

Загальна сума обмеження на карантин згідно з довідкою № Б-с-1574 від 07.10.2021 року складає 143463,58 грн.

Не погодившись з обмеженням суддівської винагороди, позивач звернулась до суду з цією позовною заявою.

Надаючи правову оцінку спірним відносинам, що виникли між сторонами, судом встановлено таке.

12 березня 2020 року набрала чинності постанова Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19», якою з 12 березня 2020 року на усій території України установлено карантин, кінцева дата якого з урахуванням внесених до вказаної Постанови змін неодноразово змінювалася, збільшуючи строк дії карантину.

18 квітня 2020 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 13 квітня 2020 року № 553-IX, яким Закон України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» 14 листопада 2019 року № 294-IX доповнено статтею 29 наступного змісту:

«Установити, що у квітні 2020 року та на період до завершення місяця, в якому відміняється карантин, установлений Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, заробітна плата, грошове забезпечення працівників, службових і посадових осіб бюджетних установ (включаючи органи державної влади та інші державні органи, органи місцевого самоврядування) нараховуються у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2020 року. При цьому у зазначеному максимальному розмірі не враховуються суми допомоги по тимчасовій непрацездатності, допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та оплата щорічної відпустки.

Зазначене обмеження не застосовується при нарахуванні заробітної плати, грошового забезпечення особам із числа осіб, зазначених у частині першій цієї статті, які безпосередньо задіяні у заходах, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню, локалізацію та ліквідацію спалахів, епідемій та пандемій гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та які беруть участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, у тому числі в операції Об`єднаних сил (ООС). Перелік відповідних посад встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Обмеження, встановлене у частині першій цієї статті, застосовується також при нарахуванні заробітної плати, суддівської винагороди, грошового забезпечення відповідно народним депутатам України, суддям, суддям Конституційного Суду України, членам Вищої ради правосуддя, членам Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, прокурорам, працівникам, службовим і посадовим особам Національного банку України, а також іншим службовим і посадовим особам, працівникам, оплата праці яких регулюється спеціальними законами (крім осіб, встановлених у переліку, затвердженому Кабінетом Міністрів України відповідно до частини другої цієї статті)».

Однак, суд дійшов висновку, що будь-які обмеження суддівської винагороди не можуть бути застосовані до позивача іншими нормативно-правовими актами, окрім Закону України «Про судоустрій і статус суддів» 2 червня 2016 року № 1402-VIII (далі - Закон № 1402-VIII) , з огляду на таке.

З 30 вересня 2016 року набрали чинності зміни, внесені до Конституції України згідно із Законом України від 02 червня 2016 року № 1401-VIII «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)» (далі – Закон 1401-VIII).

Цим законом статтю 130 Основного Закону України викладено в новій редакції.

У контексті спірних правовідносин стаття 130 Конституції України, у редакції Закону №1401-VIII, вперше містить положення, які закріплюють спосіб визначення розміру суддівської винагороди, а саме, що «розмір винагороди встановлюється законом про судоустрій».

З цією конституційною нормою співвідносяться норми частини першої статті 135 Закону № 1402-VIII, які у поєднанні (системному зв`язку) дають чітке розуміння, що єдиним нормативно-правовим актом, яким повинен і може визначатися розмір суддівської винагороди є Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

Наявність в Конституції України згаданої норми дає підстави для висновку, що для цієї групи правовідносин у сфері організації судової влади (йдеться про суддівську винагороду) Закон України «Про судоустрій і статус суддів» є спеціальним законом, відповідно він має пріоритет над іншими нормативно-правовими актами.

Пріоритетність норм Конституції України на іншими законами встановлена її статтею 8, де вказано, що Конституція України має найвищу юридичну силу.

Водночас, наявність в тексті Конституції України прямої вказівки на спосіб визначення суддівської винагороди є безапеляційним способом подолання будь-яких протиріч у правовому регулюванні правовідносин подібних до тих, з яких виник цей спір, на користь спеціального закону (Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

Крім того, суд зазначає, що норми Конституції України є нормами прямої дії, а отже, при вирішенні спору суд може застосовувати їх безпосередньо, особливо тоді, коли закон чи інший нормативно-правовий акт їм суперечить (частина 4 статті 7 КАС України).

Розмір суддівської винагороди визначено у статті 135 Закону № 1402-VIII, який з огляду як на свою назву, так і сферу правового регулювання є законом про судоустрій в значенні частини другої статті 130 Конституції України.

Зміни до Закону № 1402-VIII в частині, яка регламентує розмір суддівської винагороди, у період з квітня по травень 2020 року не вносилися, тому відсутні законні підстави для обмеження її виплати десятьма прожитковими мінімумами.

Щодо Закону № 553-ІХ (яким внесено зміни до Закону № 294-ІХ, зокрема доповнено його статтею 29 (пункт 10 розділу І Закону № 553-ІХ), то суд зазначає, що цей закон не є законом про судоустрій, ним чи іншим законом не вносилися зміни до Закону № 1402-VIII (стосовно розміру суддівської винагороди) та не може встановлювати розмір винагороди судді.

Розбіжність між нормами (різних) законів щодо регулювання одних правовідносин (розміру суддівської винагороди), яка виникла у зв`язку з набранням чинності Закону № 553-ІХ, має вирішуватися на користь Закону № 1402-VIII.

Для спірних правовідносин спеціальними є норми статті 135 Закону № 1402-VIII, які попри те, що в часі цей закон прийнятий раніше, мають пріоритет стосовно пізніших положень Закону №294-ІХ (у редакції Закону №553-ІХ).

Суд наголошує, що Основний Закон України має найвищу юридичну силу, тож «спеціальність» Закону №1402-VIII, зокрема його статті 135, що спирається передусім на конституційні положення частини другої статті 130 і є своєрідним її «продовженням».

Крім того, Закон № 294-ІХ (у редакції Закону № 553-ІХ) має іншу сферу регулювання. Вимоги щодо його змісту містяться в частині другій статті 95 Конституції України та деталізовані у Бюджетному кодексі України (далі - БК України). Закон про державний бюджет не повинен містити інакшого чи додаткового правового регулювання правовідносин, що охоплюються предметом регулювання інших законів України, особливо тієї сфери суспільних відносин, для яких діють спеціальні (виняткові) норми.

Конституція України не надає закону про Державний бюджет України вищої юридичної сили стосовно інших законів.

З огляду на викладене, суд зазначає, що обмеження виплати позивачу, починаючи з 18 квітня 2020 року, суддівської винагороди (розміром, що не перевищує десять прожиткових мінімумів) на підставі статті 29 Закону № 294-ІХ було неправомірним.

Аналогічні висновки викладені у постанові Верховного Суду у справі № 520/11205/2020 від 13 жовтня 2021 року.

За приписами частини 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

З огляду на викладене, при нарахуванні та виплаті суддівської винагороди відповідач мав керуватися виключно Законом України «Про судоустрій та статус суддів», а застосування ним у спірних правовідносинах положень статті 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» прямо суперечить приписам статті 130 Конституції України.

За правилами частин третьої, четвертої статті 148 Закону №1402-VIII, ДСА України здійснює функції головного розпорядника бюджетних коштів щодо фінансового забезпечення усіх інших судів, окрім Верховного Суду та вищих спеціалізованих судів.

Відповідно до частини 4 статті 148 Закону №1402-VIII функції розпорядника бюджетних коштів щодо місцевих судів здійснюють територіальні управління Державної судової адміністрації України.

Доводи відповідача, що він не мав правових підстав для нарахування та виплати суддівської винагороди поза межами видатків державного бюджету, є безпідставними, оскільки, по-перше, статтею 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» видатки Державного бюджету не визначались, а по-друге, відповідно до Додатку № 3 до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» загальні видатки на забезпечення здійснення правосуддя (код 0501020) Законом № 553 були збільшені, а в частині фонду оплати праці залишились незмінними.

Крім того, за змістом довідки відповідача від Б-с-1574 від 07 жовтня 2021 року обмеження суддівської винагороди ОСОБА_1 склало -143463,58 грн, однак у наданому відповідачем відзиві не наведено належних доказів, що бюджетні асигнування на виплату суддівської винагороди були зменшені.

Отже, видатки на оплату суддівської винагороди не зменшувались, а недоплата останньої здійснена відповідачем виключно у зв`язку з набранням чинності Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 13 квітня 2020 року № 553-IX, отже ТУ ДСА в Дніпропетровській області є належним відповідачем у справі.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку щодо протиправності дій відповідача по обмеженню розміру суддівської винагороди позивача та наявності законних підстав щодо зобов`язання відповідача провести нарахування та виплату суддівської винагороди позивача за спірний період часу на підставі частин 2, 3 статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

Щодо розміру обмеження на карантин, то суд зазначає, що позивачем розраховано його розмір - 156 326,56 грн, а відповідачем розраховано його розмір - 143 463,58 грн.

Так, під час обчислення розміру обмеження за серпень 2020 року позивач складає обмеження у розмірі 4284,20 грн. та обмеження у розмірі – 42945,80 грн., однак загальна сума вказаних обмежень = 38661,60 грн.

Крім того, позивачем не враховано донарахування у вересні 2020 року обмеження за серпень у розмірі +4294,58 грн.

Таким чином, суд вважає обгрунтованим та вірним розрахунок відповідача, наданий у довідці № Б-с-1574 від 07.10.2021 року.

Крім того, суд зазначає, що прохальна частина позовної заяви ОСОБА_1 містить дві взаємовиключні вимоги, а саме: зобов`язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області виплатити недоотриману частину суддівської винагороди та стягнути з Територіального управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області недоотриману частину суддівської винагороди.

Враховуючи задоволення вимоги позивача про зобов`язання виплати суддівської винагороди, суд вважає за необхідне у задоволенні вимоги про стягнення з Територіального управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області на користь ОСОБА_1 недоплачену суддівську винагороду за квітень 2020 року, травень 2020 року, червень 2020 року, липень 2020 року, серпень 2020 року у розмірі 156326,56 грн з утриманням з цих сум передбачених законом податків та обов`язкових платежів при їх виплаті за період з 18 квітня 2020 року по 31 серпня 2020 року - відмовити.

Приписами частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідач не довів правомірності своїх дій щодо обмеження суддівської винагороди позивача. Натомість, позивачем доведено та підтверджено належними доказами обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги.

Виходячи із меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та доказів, зібраних у справі, суд дійшов висновку, що позовна заява є обґрунтованою та підлягає частковому задоволенню.

Відповідно до частини 2 статті 371 Кодексу адміністративного судочинства України негайно виконуються рішення суду, зокрема, про присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць.

Відтак, оскільки позовні вимоги про зобов`язання нарахування недоплаченої суми суддівської винагороди задоволено, необхідно допустити негайне виконання рішення суду в частині зобов`язання виплати суддівської винагороди у межах суми стягнення за один місяць.

Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору відповідно до закону, а докази понесення ним інших судових витрати відсутні, виходячи з положень ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України розподіл судових витрат не здійснюється.

Керуючись статтями 77, 139, 242-246, 255, 262, 371 Кодексу адміністративного судочинств України, суд,-

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Головне управління Державної казначейської служби України у Дніпропетровській області про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області щодо нарахування та виплати судді Заводського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 18 квітня 2020 року по 31 серпня 2020 року (за винятком днів відпустки) із застосуванням ст. 29 Закону України «Про державний бюджет України на 2020 рік» та обмеженням нарахування в сумі 143463,58 грн.

Зобов`язати Територіальне управління державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області провести нарахування суддівської винагороди ОСОБА_1 за період з 18 квітня 2020 року по 31 серпня 2020 року (за винятком днів відпустки), обчисливши її відповідно до ст. 130 Конституції України та ст. 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та виплатити недоотриману частину суддівської винагороди в сумі 143463,58 грн.

Допустити негайне виконання рішення суду в частині зобов`язання виплати суддівської винагороди у межах суми стягнення за один місяць.

У задоволенні іншої частини позовних вимог – відмовити.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя О.С. Луніна