Ухвала суду № 100631148, 26.10.2021, Приморський районний суд м. Одеси

Справа № 522/19339/21

Провадження № 2/522/8634/21

УХВАЛА

про відмову у забезпеченні позову

26 жовтня 2021 року м. Одеса

Суддя Приморського районного суду міста Одеси Павлик І.А., розглянувши заяву позивача ОСОБА_1 про забезпечення позову у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрдебет Плюс», треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача – ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про визнання зобов`язань припиненими,

ВСТАНОВИВ:

06.10.2021 позивач звернувся до Приморського районного суду м. Одеси з позовною заявою до ТОВ «Укрдебет Плюс», треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача – ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про визнання зобов`язань припиненими.

Судом встановлено, що разом із позовною заявою позивачем надано до суду заяву про забезпечення позову шляхом заборони державним реєстраторам прав на нерухоме майно, а також іншим суб`єктам на яких покладено функції державного реєстратора прав на нерухоме майно вчиняти реєстраційні дії (реєстрація прав та їх обтяжень) з квартирою, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Заяву обґрунтовано тим, що 13.06.2007 між ЗАТ «ТАС-ІНВЕСТБАНК» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 48/15-Ф, згідно умов якого банк мав відкрити позичальнику кредитну лінію, що відновлюється з загальним лімітом заборгованості за кредитною лінією 130 000,00 дол США, зі сплатою 15 % річних, строком до 12.06.2012 включно. В якості забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором 13.07.2007 між ЗАТ «ТАС-ІНВЕСТБАНК» та ОСОБА_3 , ОСОБА_2 та ОСОБА_1 було укладено іпотечний договір, відповідно до умов якого іпотекодавці передали іпотекодержаталю в іпотеку нерухоме майно, а саме квартиру, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 . В подальшому право вимоги за зазначеними договорами перейшло до ТОВ «Укрдебет Плюс» до якого пред`явлені вимоги позивача про визнання вище вказаних зобов`язань припиненими.

Таким чином, станом на сьогодні, новий кредитор ТОВ «Укрдебет Плюс» має можливість в будь-який момент скористатись наданими правами та звернути стягнення на предмет іпотеки, зокрема шляхом позасудового врегулювання на підставі іпотечного договору та договору купівлі-продажу права вимоги визнавши за собою право власності на іпотечне майно або здійснивши продаж предмета іпотеки будь-якій особі. У зв`язку з чим існує необхідність в забезпечені позову, оскільки не вжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду.

Надавши належну правову оцінку підставам, якими заявник обґрунтовує подану ним заяву, суд дійшов висновку про відмову у її задоволенні, з огляду на наступне.

Судом встановлено, що 06.10.2021 позивач звернувся до Приморського районного суду м. Одеси з позовною заявою до ТОВ «Укрдебет Плюс», треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача – ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про визнання зобов`язань за кредитним договором від 13.06.2007 № 48/15-Ф припиненими, у зв`язку з їх належним виконанням та визнання зобов`язань за іпотечним договором від 13.06.2007 припиненими, оскільки іпотека має похідний характер від основного зобов`язання.

Відповідно до ст. 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених ст. 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Позов забезпечується забороною вчиняти певні дії (п. 2 ч. 1 ст. 150 ЦПК України).

Забезпечення позову – це заходи цивільного процесуального припинення дій, які можуть утруднити виконання майбутнього рішення суду чи зробити його виконання неможливим.

За змістом зазначених процесуальних норм забезпечення позову застосовується як гарантія задоволення законних вимог позивача. Умовою застосування заходів до забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що майно, наявне у відповідача на момент пред`явлення позову до нього, може зникнути, зменшитися за кількістю або погіршитися за якістю на момент виконання рішення.

Відповідно до усталеної практики судів при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, які не є учасниками цього судового процесу.

Таким чином, необхідною умовою вжиття заходів для забезпечення позову є наявність обставин, які свідчать про те, що в разі невжиття таких заходів можуть виникнути перешкоди для виконання рішення суду. Безпосередньою метою вжиття заходів є саме забезпечення виконання рішення суду. Інститут забезпечення позову запроваджено виключно з метою забезпечення гарантії виконання майбутнього судового рішення.

Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких його вжито. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачеві вчиняти певні дії.

Пленум Верховного Суду України «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» від 22.12.2006 № 9 у п. 4 роз`яснив, що вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів.

Заходи забезпечення позову повинні відповідати і бути співмірними заявленим вимогам, а також мають бути безпосередньо пов`язанні з предметом спору, необхідними і достатніми для забезпечення виконання судового рішення.

Забезпечення позову по суті – це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника). Зазначені обмеження встановлює суд в ухвалі, вони діють до заміни судом виду забезпечення позову або скасування заходів забезпечення позову.

Метою вжиття заходів забезпечення позову є охорона матеріально-правових інтересів позивача, які гарантують за його позовом реальне виконання позитивно прийнятого рішення, у разі прийняття такого. Забезпечення позову має бути спрямовано проти несумлінних дій відповідача, який може сховати майно, продати, знищити або знецінити його. Таким чином, усуваються утруднення і неможливості виконання рішення.

Забезпечення позову покликано не порушуючи принципів змагальності і процесуального рівноправ`я сторін, не допустити утруднення чи неможливість виконання судового рішення в разі задоволення позову, а також перешкодити спричиненню завданню шкоди заявнику.

Відповідно до п. 4 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» від 22.12.2006 розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

При здійсненні судочинства суди застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права (ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»).

У відповідності до приписів ст. 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Відповідно до ст. 13 Конвенції кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Згідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини володіння майном повинно бути законним (рішення у справі «Іатрідіс проти Греції»). Поняття «законність» у розумінні Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року передбачає дотримання відповідних положень національного законодавства та принципу верховенства права, що включає свободу від свавілля (рішення у справах «Антріш проти Франції» та «Кушоглу проти Болгарії»).

Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами щодо захисту основоположних прав конкретної особи. Про необхідність досягнення такого балансу йдеться в ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод1950 року. Баланс не буде забезпечений якщо на особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (рішення у справі «Спорронг та Льонрот проти Швеції»). Інакше кажучи, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, якої прагнуть досягти (рішення у справі «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства»).

Таким чином, держава несе обов`язок перед зацікавленими особами забезпечити ефективний засіб захисту порушених прав, зокрема – через належний спосіб захисту та відновлення порушеного права. При цьому, обраний судом спосіб захисту порушеного права має бути ефективним та забезпечити реальне відновлення порушеного права.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2020 у справі № 381/4019/18 вказано, що співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен співвідносити негативні наслідки від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів. Необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову.

Крім цього, умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може утруднити або унеможливити виконання рішення по суті позовних вимог. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу.

Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов`язання після пред`явлення вимоги чи подання позову до суду, наприклад, реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації. Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування, не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви (постанова Верховного Суду від 04.06.2020 у справі № 200/12227/17).

Розглядаючи вказані вимоги в межах поданої заяви про забезпечення позову у відповідності до ст.ст. 11, 152, 153 ЦПК України, суд вважає за необхідне зазначити, що забезпечення позову у визначений заявником спосіб не відповідає і не є співмірним заявленим вимогам, не є безпосередньо пов`язане з предметом спору та не є необхідним і достатнім для забезпечення виконання судового рішення, у разі задоволення позову.

Водночас суд акцентує, що забезпечення позову у визначений заявником спосіб неможливе без надання належних доказів того, що наявне достатньо обґрунтоване припущення існування наміру у відповідача здійснити позасудове врегулювання на підставі іпотечного договору та договору купівлі-продажу права вимоги визнавши за собою право власності на іпотечне майно або здійснивши продаж предмета іпотеки будь-якій особі.

Отже, саме лише посилання в заяві на потенційну можливість таких дій без наведення відповідного обґрунтування та за відсутності посилання на докази такого наміру, судом не може бути визнано достатньою правовою підставою для задоволення даної заяви.

Приймаючи до уваги наведені норми процесуального законодавства, виходячи з оцінки обґрунтованості доводів позивача щодо необхідності вжиття заходів забезпечення позову з урахуванням розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін; наявності зв`язку між заходом щодо забезпечення позову і предметом позовної заяви, в тому числі, спроможності заходів, яких заявник просить вжити у порядку забезпечення позову, забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; суд вважає, що заява про забезпечення позову не підлягає задоволенню.

Керуючись ст.ст. 149, 150,153, 260, 261, 353, 354 ЦПК України, суд

ПОСТАНОВИВ:

У задоволені заяви позивача ОСОБА_1 про забезпечення позову відмовити.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та протягом п`ятнадцяти днів може бути оскаржена до Одеського апеляційного суду.

Суддя І.А. Павлик