Рішення № 100623954, 27.10.2021, Пирятинський районний суд Полтавської області

Справа № 544/1605/21

№ пров. 2/544/444/2021

Номер рядка звіту 7

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

27 жовтня 2021 року м. Пирятин

Пирятинський районний суд Полтавської області в складі:

головуючого судді Ощинської Ю.О.,

з участю секретаря судового засідання - Пірогова В.Г.,

позивача - ОСОБА_1 ,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження у відкритому судовому засіданні в залі суду по вул. Ярмарковій, 17, м. Пирятин цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Пирятинської міської ради Полтавської області про визнання права власності в порядку набувальної давності,

у с т а н о в и в:

Позивач ОСОБА_1 14 вересня 2021 року звернувся до суду з позовом, який було уточнено 23 вересня 2021 року, про визнання права власності на нерухоме майно за набувальною давністю на житловий будинок АДРЕСА_1 . У своїй заяві позивач зазначив, що згідно свідоцтва про право власності від 09.04.2001 ОСОБА_2 , належить житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1 . У 2005 році ОСОБА_1 та ОСОБА_3 домовились про те, що позивач разом з сім`єю тимчасово буде проживати у вищевказаному будинку у якості квартиранта. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 померла. Позивач заселився у вищезазначенене домоволодіння у 2006 року, де разом із сім`єю проживає і на даний час та відкрито, добросовісно ним користуєся. Про факт прийняття спадщини, після смерті ОСОБА_3 йому не відомо. У телефонній розмові онука померлої ОСОБА_2 повідомила його, що вона як спадкоємець за заповітом не має наміру успадковувати даний житловий будинок та не заперечує проти визнання права власності на вказаний будинок за ОСОБА_1 . З часу смерті ОСОБА_3 і до цього часу ніяких претензій та зауважень з приводу користування позивачем житловим будинком з господарськими будівлями на його адресу не надходило. Незважаючи на постійне проживання більше десяти років у житловому будинку, ОСОБА_1 не може оформити право власності на будинковолодіння у зв`язку з чим просить визнати за ним право власності на вищевказане будинковолодіння, в порядку набувальної давності, оскільки ніхто на зазначене домоволодіння прав не заявляв.

Для об`єктивного розгляду справи, судом було визнано яку позивача обов`язковою.

У судовому засіданні позивач позовні вимоги підтримав, просив їх задовольнити. Додатково зазначив, що після смерті ОСОБА_2 йому у 2006 році сусід продав вказаний будинок, про що було складено письмовий документ і засвідчений свідками. Проте, на даний час позивач не знає де дівся письмовий документ. Право на продаж хати сусіду надав син і спадкоємець покійної ОСОБА_2 - ОСОБА_4 разом із своєю племінницею (онукою покійної ОСОБА_2 ) і спадкоємицею ОСОБА_2 . Договір купівлі-продажу нотаріально не укладали. Із спадкоємцями не мав розмови на рахунок купівлі будинку, оскільки вже віддав за нього кошти сусіду, а той в свою чергу віддав документи на хату. На даний час позивач із воєю дружиною не проживають разом, остання купила собі окремо будинок, а він залишився проживати в цьому. Місце проживання спадкоємців йому невідоме. Будинком користується більше 10 років, веде господарство. Клопотання в частині допиту свідка ОСОБА_5 , позивач у судовому засідані зняв.

Представник відповідача Пирятинської міської ради Полтавської області у судове засідання не з`явився, до суду надав заяву у якій просив справу слухати у його відсутність, при винесенні рішення покладався на розсуд суду.

Свідок ОСОБА_6 , сусідка, у судовому засіданні пояснила, що їй відомо від позивача про купівлю у 2006 році хати по АДРЕСА_1 , оскільки в один час купували своє майно. Свідком укладення угоди вона не була, але знає, що позивач ОСОБА_1 передавав кошти за будинок АДРЕСА_1 , сусіду, оскільки той був дорученою особою у спадкоємців покійної баби. З 2006 року вона не бачила щоб хтось із дітей чи онуків покійної ОСОБА_2 приїздив у село.

Згідно ч. 3 ст. 211 ЦПК України, учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності.

Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 223 ЦПК України, якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника), без поважних причин або без повідомлення причин неявки.

Суд, вивчивши позов, дослідивши матеріали справи, заслухавши свідка ОСОБА_6 оцінивши всі зібрані по справі докази у їх сукупності, приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення позову, виходячи з наступного.

У відповідності до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ч. 1 ст. 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно ч. 2 ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Згідно ч. 1 ст. 344 ЦК України особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном протягом п`яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом.

Як роз`яснено в п. 9 постанови Пленуму ВССУ з розгляду цивільних і кримінальних справ № 5 від 7 лютого 2014 року «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» при вирішенні спорів, пов`язаних із набуттям права власності за набувальною давністю, суди повинні враховувати, зокрема таке: володіння є добросовісним, якщо особа при заволодінні чужим майном не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності; володіння визнається відкритим, якщо особа не приховувала факт знаходження майна в її володінні. Вжиття звичайних заходів щодо забезпечення охорони майна не свідчить про приховування цього майна;- володіння визнається безперервним, якщо воно не переривалось протягом всього строку набувальної давності.

Із змісту ст. 344 ЦК України та роз`яснень зазначеної вище постанови Пленуму ВССУ випливає, що право власності на чуже майно набувається за набувальною давністю лише за сукупності всіх цих обставин.

Позов про право власності за давністю володіння не може заявляти особа, яка володіє майном за волею власника і завжди знала, хто є власником. За набувальною давністю може бути набуте право власності на нерухоме майно, яке не має власника або власник якого невідомий, або власник відмовився від права власності на належне йому нерухоме майно, що придбане добросовісним набувачем і у витребуванні якого його власнику відмовлено.

Судом встановлено і підтверджується матеріалами справи, відповідно до копії свідоцтва про право власності виданого 09 квітня 2001 року на підставі рішення виконкому Харківецької сільської ради Пирятинського району Полтавської області, власником будинку АДРЕСА_1 є ОСОБА_2 (а.с. 13).

Рішенням четвертої сесії сьомого скликання Харківецької сільської ради Пирятинського району Полтавської області від 17.01.2016 про перейменування вулиць і площі по населених пунктах Харківецької сільської ради площу Димитрова у с. Харківці перейменовано на площу Дружби (а.с. 15).

ІНФОРМАЦІЯ_2 померла ОСОБА_2 (а.с. 40, 46).

За життя 14 жовтня 1999 року ОСОБА_2 склала заповіт, посвідчений секретарем Харківецької сільської ради Пирятинського району, яким все своє майно, де б воно не було з чого не складалося заповіла ОСОБА_4 , ОСОБА_7 та ОСОБА_8 (а.с. 47). Заповіт на день смерті не змінено та не скасовано (а.с. 51).

ОСОБА_8 та ОСОБА_4 17.03.2006 подали заяви про прийняття спадщини за заповітом до Пирятинської державної нотаріальної контори у наслідок чого 17.03.2006 було розпочато спадкову справу № 117, проте свідоцтво про прийняття спадщини за заповітом так і не отримали. ОСОБА_8 від отримання належної йому частки у спадковому майні відмовився на користь ОСОБА_8 (а.с. 42-50).

Відповідно до ч. 5 ст. 1268 ЦК України, незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини. Статтею 1220 ЦК України встановлено, що часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою.

Позивач у позовній заяві зазначив, що у 2005році домовився з ОСОБА_2 про те, що він разом з сім`єю тимчасово будуть проживати у належному їй будинку у якості квартирантів. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 померла. Позивач заселився у вищезазначенене домоволодіння у 2006 року, де разом із сім`єю проживає і на даний час, що підтверджується довідкою виконачого комітету Пирятинської міської ради Полтавської області № 18-09/343 від 16.07.2021 у будинку АДРЕСА_1 (а.с. 14).

На замовлення ОСОБА_1 приватним підприємством «Бюро послуг та консультацій» 18.08.2016 було виготовлено технічний паспорт на житловий будинок АДРЕСА_1 (а.с. 9-12).

Як було встановлено у судовому засіданні, зі слів позивача, осатнньому місце проживання спадкоємців та номера телефонів невідомі.

За вищевикледних обставин, ОСОБА_1 міг і повинен був знати, що володіє чужою річчю та про відсутність у нього законних підстав для набуття права власності на житловий будинок, який належав ОСОБА_9 .

Крім того, факт тривалого і безперервного володіння чужим майном не є підставою для визнання права власності на нерухому річ, яка завідомо для позивача належить певній особі.

Застосування набувальної давності передбачає відсутність титулу (підстави) для виникнення права власності в момент захоплення (заволодіння) чужою річчю. У разі якщо існує інша підстава для виникнення права власності у момент заволодіння, а сторона посилається на строк набувальної давності, слід визнати, що стороною вибрано невірний спосіб захисту, тобто такий, який не відповідає специфіці правовідносин, що виникли.

З огляду на зазначене, суд не може визнати володіння ОСОБА_1 спірним житловим будинком добросовісним.

Сам по собі факт вселення та проживання позивача в цьому будинку не свідчить про добросовісність заволодіння ним.

Обставинами, які мають значення для справи, і які у відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України повинен довести саме позивач є: законний об`єкт володіння; добросовісність володіння; відкритість володіння; давність володіння та його безперервність (тобто строк володіння).

Спірний будинок з господарськими будівлями будучи спадковою масою після померлої ОСОБА_8 був прийнятий ОСОБА_8 та ОСОБА_4 , оскільки останні від неї не відмовилися.

Спірне майно з часу заселення позивача мало конкретних власників, сам факт користування позивачами майном, немовби, зі згоди власника не дає підстав для визнання за користувачем права власності за набувальною давністю.

Крім проживання позивача ОСОБА_1 у будинку за адресою: АДРЕСА_1 , інших відомостей, які б свідчили про відкритість та безперервність користування позивачем будинком матеріли справи не містять.

В суді позивачем ОСОБА_1 не доведено переконливими доказами те, що він добросовісно заволодів чужим майном - спірним будинком, тобто не знав і не міг знати про те, що він володіє чужою річчю та не мав найменшого сумніву стосовно правомірності набуття майна, і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років.

Такий висновок суду узгоджується із правовою позицією Верховного Суду України висловленою в постанові від 20 травня 2015 року у справі № 911/130/14 / 3-87гс15 за позовом про визнання права власності за набувальною давністю, де зазначено, що відповідно до ч. ч. 1, 4 ст. 344 ЦК України особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом. Право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається за рішенням суду. Отже, задоволення судом вимог про визнання за володільцем права власності на нерухоме майно на підставі ст. 334 ЦК України можливе лише за наявності необхідних умов: добросовісності заволодіння, відкритості, безперервності, безтитульності володіння. Норми цієї статті не підлягають застосуванню у випадках, коли володіння майном протягом тривалого часу здійснювалося на підставі договірних зобов`язань (договорів оренди, зберігання, безоплатного користування, оперативного управління тощо), чи у будь-який інший передбачений законом спосіб, оскільки право власності у володільця за давністю виникає поза волею і незалежно від волі колишнього власника. Крім того, оскільки право власності за набувальною давністю набувається за рішенням суду, то на момент прийняття рішення право володіння позивача не має бути припинено.

Висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права. Суд має право відступити від правової позиції, викладеної у висновках Верховного Суду України, з одночасним наведенням відповідних мотивів.

З огляду на положення статті та роз`яснення, викладені в постанові Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 5 від 07.02.2014 року, набуття права власності на чужі речі за набувальною давністю здійснюється за умови, що річ, яка опинилася у володінні особи, є об`єктивно чужою, володілець суб`єктивно вважає майно своїм, володілець майна має бути добросовісним набувачем, володіння здійснюється протягом усього строку відкрито та продовжувалось безперервно, строк такого володіння нерухомим майном складає 10 років.

Володіння має бути добросовісним, тобто володілець не повинен знати і не міг знати про те, що він володіє чужою річчю, а також обставини, у зв`язку з якими виникло володіння чужою річчю, не давали найменшого сумніву щодо правомірності набуття майна. Позов про право власності за давністю володіння не може пред`явити законний володілець або особа, яка володіє майном за волею власника і завжди знала, хто є її власником.

Набувальна давність поширюється на випадки фактичного, без титульного (незаконного) володіння чужим майном. Наявність у володільця певного юридичного титулу, наприклад, договору найму, зберігання, тощо, виключає застосування набувальної давності.

З наведеного можна зробити висновок, що встановлюючи, чи є володіння добросовісним, насамперед слід встановити, що володілець не знав і не міг знати про те, що володіє чужою річчю, тобто обставини, у зв`язку з якими виникло володіння чужою річчю, не давали найменшого сумніву щодо правомірності набуття майна.

Застосування набувальної давності передбачає відсутність титулу (підстави) для виникнення права власності в момент захоплення (заволодіння) чужою річчю. У разі якщо існує інша підстава для виникнення права власності у момент заволодіння, а сторона посилається на строк набувальної давності, слід визнати, що стороною вибрано невірний спосіб захисту, тобто такий, який не відповідає специфіці правовідносин, що виникли.

Відтак, позивач, як володілець майна, повинен бути впевненим у тому, що на це майно не претендують інші особи і він отримав це майно за таких обставин і з таких підстав, які є достатніми для отримання права власності на нього.

Позов про право власності за давністю володіння не може заявляти особа, яка володіє майном за волею власника і завжди знала, хто є власником.

Згідно з частиною четвертою статті 263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Зважаючи, на вказані висновки Верховного Суду, викладені в постановах, виключається можливість набуття позивачем ОСОБА_1 спірного будинку у власність за набувальною давністю, оскільки, як вбачається з матеріалів справи та підтверджено свідками в судовому засіданні, між позивачем та власниками з приводу будинку існували договірні відносини продавця та покупця, про що вказує в своїй позовній заяві позивач та в судовому засіданні останнім було зазначено про те, що ним сплачувались кошти за продаж будинку.

Таким чином, в даному випадку, матеріали справи свідчать про те, що спірний будинок неможливо визнати безтитульним, оскільки право власності на нього оформлено у встановленому законом порядку і правовстановлюючі документи є чинними.

Крім того, користуючись цим будинком позивач знав про його належність іншій особі.

У матеріалах справи відсутні докази, що ОСОБА_1 володіє будинком АДРЕСА_1 , не за волею власника і не знав хто є власником майна.

Не заслуговують на увагу й посилання позивача в своєму позові на відкритість і безперервність користування будинком з 2006 року, оскільки відкритість та безперервність користування цим майном не є достатніми підставами для набуття права власності на нього за правилами статті 344 ЦК України.

Суд також звертає увагу на те, що питання з приводу купівлі-продажу будинку у позасудовому порядку не вирішувалось.

Оскільки користуючись житлом, яке не є його власністю, позивач був обізнаний про власника, його володіння спірним майном не можна вважати добросовісним, оскільки позивачу було відомо, що у спірного житла були і є власники. Отже, суд вважає, що правові підстави для визнання за позивачем права власності на спірне нерухоме майно за набувальною давністю відсутні.

Відповідно до положень п. 2 ч. 2 ст. 141 ЦПК у разі відмови у задоволенні позову судові витрати, зокрема судовий збір - покладається на позивача.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 13, 81, 259, 263-265 ЦПК України, суд

у х в а л и в:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Пирятинської міської ради Полтавської області про визнання права власності в порядку набувальної давності - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Полтавського апеляційного суду через Пирятинський районний суд Полтавської області.

Учасник справи, якому повне рішення не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.

Повний текст рішення складено 27.10.2021.

Позивач: ОСОБА_1 , зареєстрований за адресою: смт Міжгір`я Запорізької області, мешканець АДРЕСА_1 , паспорт серії НОМЕР_1 , виданий Міжгірським РВ УМВС України в Закарпатської області, ідентифікаційний номер НОМЕР_2 .

Відповідач: Пирятинська міська рада Полтавської області, адреса місця знаходження: м. Пирятин Лубенського району Полтавської області, вул. Соборна, 42, ЄДРПОУ 13955752.

Суддя Ю.О. Ощинська