Рішення № 100621210, 26.10.2021, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 жовтня 2021 року м. Київ № 640/3974/20

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі: головуючого судді Шулежка В.П., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Національної поліції України про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,

В С Т А Н О В И В:

До Окружного адміністративного суду міста Києва звернувся ОСОБА_1 (далі - позивач) з позовом до Національної поліції України (далі - відповідач), в якому просить:

визнати протиправним та скасувати наказ Національної поліції України «По особовому складу» від 17.01.2020 №70 о/с в частині звільнення зі служби в поліції підполковника поліції ОСОБА_1 (0064775) начальника відділу запобігання злочинам у сфері легального обігу наркотиків управління протидії правопорушенням на об`єктах легального обігу наркотиків Департаменту протидії наркозлочинності;

поновити ОСОБА_1 на службі в поліції на посаді начальника відділу запобігання злочинам у сфері легального обігу наркотиків управління протидії правопорушенням на об`єктах легального обігу наркотиків Департаменту протидії наркозлочинності з 19.01.2020;

стягнути з Національної поліції України на користь ОСОБА_1 заробітну плату за час вимушеного прогулу.

Позовні вимоги мотивовано тим, що оскаржуваний наказ прийнято відповідачем всупереч положенням чинного законодавства України, оскільки порушено переважне право на залишення на службі в поліції при реорганізації, порівняно з іншими поліцейськими, посади яких скорочено; відповідач не врахував рівень кваліфікації позивача, наявність малолітньої дитини та стаж служби в поліції. Також, позивач звернув увагу, що відповідачем не запропоновано жодної вакантної рівнозначної чи нижчої посади, чим порушено конституційні гарантів захисту працівників від незаконного звільнення.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 24.02.2020 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

У відзиві на позовну заяву представником відповідача зазначено, що ним дотримано процедуру звільнення позивача, вказав, що чинним законодавством передбачено право, а не обов`язок призначати поліцейського на іншу посаду.

Розглянувши документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

Наказом Національної поліції України «По особовому складу» від 17.01.2020 №70 о/с, відповідно до Закону України «Про Національну поліцію» звільнено зі служби в поліції за пунктом 4 (у зв`язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів) частини першої статті 77, підполковника поліції ОСОБА_1 (0064775) начальника відділу запобігання злочинам у сфері легального обігу наркотиків управління протидії правопорушенням на об`єктах легального обігу наркотиків Департаменту протидії наркозлочинності з 18 січня 2020 року.

Вважаючи наказ відповідача протиправним, позивач звернувся за захистом своїх порушених прав та інтересів до суду.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд зазначає наступне.

Кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення (стаття 43 Конституції України).

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

У справах щодо оскарження рішень суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, зокрема, чи прийняті вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (частина друга статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України).

Частиною першою статті 1 Закону України «Про Національну поліцію» встановлено, що Національна поліція України (поліція) - це центральний орган виконавчої влади, який служить суспільству шляхом забезпечення охорони прав і свобод людини, протидії злочинності, підтримання публічної безпеки і порядку.

Відповідно до статті 3 Закону України «Про Національну поліцію» у своїй діяльності поліція керується Конституцією України, міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, цим та іншими законами України, актами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, актами Кабінету Міністрів України, а також виданими відповідно до них актами Міністерства внутрішніх справ України, іншими нормативно-правовими актами.

Служба в поліції є державною службою особливого характеру, яка є професійною діяльністю поліцейських з виконання покладених на поліцію повноважень (частина перша статті 59 Закону України «Про Національну поліцію»).

Переміщення поліцейських здійснюється на рівнозначні посади у зв`язку зі скороченням штатів або проведенням реорганізації (пункт 2 частини першої статті 65 Закону України «Про Національну поліцію»).

Частиною першою-третьою статті 68 Закону України «Про Національну поліцію» встановлено, що у разі здійснення реорганізації, внаслідок якої на підставі відповідного наказу скорочуються посади в органі чи окремому підрозділі органу (закладу, установи) поліції, поліцейський, посада якого буде скорочена, має бути персонально письмово попереджений про можливе наступне звільнення зі служби в поліції за два місяці до такого звільнення.

Поліцейський, посада якого скорочена, може бути призначений за його згодою з урахуванням досвіду роботи, освітнього рівня, стану здоров`я, ставлення до виконання службових обов`язків на іншу посаду в будь-якому органі (закладі, установі) поліції до закінчення двомісячного строку з дня його персонального попередження про можливе подальше звільнення зі служби в поліції відповідно до частини першої цієї статті.

Поліцейський, посада якого була скорочена і якого не призначено на іншу посаду в поліції відповідно до частини другої цієї статті, після закінчення двомісячного строку з дня попередження про можливе подальше звільнення зі служби в поліції має бути звільнений зі служби в поліції на підставі пункту 4 частини першої статті 77 цього Закону.

Матеріали справи підтверджують, що 18.11.2019 ОСОБА_1 оголошено попередження під особистий підпис відповідно до пункту 1 статті 68 Закону України «Про Національну поліцію» про те, що наказом Національної поліції України від 05.11.2019 №1127 «Про затвердження переліку змін у штатах Національної поліції» посаду, яку позивач обіймав скорочено, та про можливе наступне звільнення зі служби в поліції згідно з пунктом 4 (у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів) частини першої статті 77 Закону України «Про Національну поліцію».

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 77 Закону України «Про Національну поліцію» поліцейський звільняється зі служби в поліції, а служба в поліції припиняється у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів.

Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, наказом Національної поліції України від 18.11.2017 №1169 «Про організаційно-штатні зміни в Національній поліції» в Департаменті протидії наркозлочинності було створено відділ запобігання злочинам у сфері легального обігу наркотиків управління протидії правопорушенням на об`єктах легального обігу наркотиків та передбачено посаду начальника цього відділу, на яку було призначено позивача.

Відповідно до наказу Національної поліції України від 10.02.2017 №115, яким затверджено Положення про Департамент протидії наркозлочинності Національної поліції України, на нього покладаються основне завдання: виявлення і припинення кримінальних правопорушень, пов`язаних з незаконним обігом наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів і прекурсорів, у тому числі вчинених учасниками та членами організованих злочинних груп або злочинних організацій, які впливають на криміногенну ситуацію в державі та в окремих регіонах; забезпечення у межах компетенції контролю у сфері легального обігу наркотичних засобів, наркотичних речовин і прекурсорів та інші завдання та функції, які передбачені цим Положенням.

Проте, наказом Національної поліції України «Про затвердження Переліку змін у штатах Національній поліції» від 05.11.2019 №1127 проведено зміни у штатах Національної поліції, які передбачають реорганізацію Апарату кримінальної поліції Департаменту протидії наркозлочинності та скорочення всіх посад, з одночасним створення нових посад, де заміст посади начальника відділу запобігання злочинам у сфері легального обігу наркотиків запроваджується штатним розписом посада начальника 2-го відділу (запобігання злочинів).

Відповідно до статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Частиною другою статті 74 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Разом з тим, відповідачем, на якого покладено обов`язок доказування, не надано жодних доказів, що посада, яку займав позивач в Департаменті протидії наркозлочинності Національної поліції України до звільнення не є рівноцінною тій посаді, що була створена після проведення реорганізації цього Департаменту: начальник 2-го відділу (запобігання злочинів) 2- го управління (протидії правопорушенням на об`єктах легального обігу наркотиків) Департаменту протидії наркозлочинності.

Вказане свідчить, що в Департаменті протидії наркозлочинності Національної поліції України відбулась реорганізація, при цьому посаду, яку обіймав позивач, фактично не було скорочено, частково змінилася її лише назва без зміни функціональних права та обов`язків.

Більше того, матеріали справи не містять доказів того, що позивачу пропонувалась вакантна рівнозначна чи нижча посада на тому самому підприємстві, в установі, організації.

Так, суд зазначає, що до спірних правовідносин застосовуються норми Кодексу законів про працю України, оскільки за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.

Аналогічна правова позиція висловлена в постанові Верховного Суду України у справі №21-8а15 від 17.02.2015.

Положенням спеціального законодавства, а саме нормами Закону України «Про Національну поліцію» не врегульовано процедуру звільнення поліцейського в зв`язку зі скороченням чисельності штату та дотримання трудових гарантій поліцейського, тому суд вважає за необхідне застосувати до спірних правовідносин положення Кодексу законів про працю України.

Однією із гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у статті 5-1 Кодексу законів про працю України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників (пункт 1 частини першої статті 40 Кодексу законів про працю України).

Згідно з частини другої статті 40 Кодексу законів про працю України звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Відповідно до частини першої-третьої статті 49-2 Кодексу законів про працю України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці.

При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством.

Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації, крім випадків, передбачених цим Кодексом. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації працівник, на власний розсуд, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно. У разі якщо вивільнення є масовим відповідно до статті 48 Закону України «Про зайнятість населення», власник або уповноважений ним орган доводить до відома державної служби зайнятості про заплановане вивільнення працівників.

У постанові Верховного Суду від 06.05.2020 у справі №487/2191/17 зазначено, що відповідно до вимог частини третьої статті 49-2 Кодексу законів про працю України роботодавець зобов`язаний запропонувати всі вакансії, що відповідають зазначеним вимогам, які існують на цьому підприємстві, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється, працював.

Висновки аналогічного змісту викладено Верховним Судом у постанові від 30.04.2020 у справі №520/6610/19.

Таким чином, необхідність запропонувати працівнику всіх наявних вакансій не право, а обов`язок роботодавця.

Як встановлено вище, позивача звільнено з посади начальника відділу запобігання злочинам у сфері легального обігу наркотиків управління протидії правопорушенням на об`єктах легального обігу наркотиків Департаменту протидії наркозлочинності, у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів.

З огляду на зазначене, внаслідок скорочення посади працівник, який її обіймає, може бути звільнений за умови, якщо неможливо його перевести, за його згодою, на іншу роботу.

У свою чергу, під час розгляду справи відповідач не надав до суду доказів, що позивачу пропонувались вакантні посади, які були наявні в інших структурних підрозділах, що входять до складу центрального органу управління Національної поліції України, та які він може обіймати відповідно до своєї кваліфікації.

Також, відповідач не надав суду доказів того, що позивач відмовлявся від запропонованих йому посад в інших структурних підрозділах, що входять до складу центрального органу управління Національної поліції України.

Суд зазначає, що лише відмова особи від запропонованої посади дає підстави для звільнення поліцейського у зв`язку зі скороченням штатів.

Формою волевиявлення поліцейського на призначення на іншу посаду є надання згоди. При цьому, наданню згоди повинна передувати пропозиція щодо призначення на відповідну посаду, з урахуванням досвіду роботи, освітнього рівня, стану здоров`я, ставлення до виконання службових обов`язків, тобто ініціатива керівництва.

Отже особа, попереджена про звільнення за скороченням штатів, у цьому випадку не має можливості виявити ініціативу і своє волевиявлення здійснює шляхом надання згоди на ініціативу керівництва щодо іншої посади. У випадку, якщо особа відмовилася від усіх пропозицій щодо зайняття певних посад виникають підстави для застосування пункту 4 частини першої статті 77 Закону України «про Національну поліцію» щодо звільнення поліцейського зі служби в поліції у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів.

Таким чином, Кодекс законів про працю України передбачає порядок звільнення працівників, яким мають керуватися роботодавці, оскільки саме вони є ініціаторами розірвання трудових відносин за скороченням штату. Отже, саме на роботодавців покладається обов`язок своєчасного, за два місяці, повідомлення працівника про звільнення, про наявні вакансії та запропонувати їм роботу, за наявності таких, а також встановити наявність у працівників переважного права на залишення на роботі та наявність визначених в законодавстві підстав для застосування цього переважного права (якщо кваліфікація та продуктивність праці таких працівників однакова).

Для виявлення працівників, які мають переважне право, роботодавець повинен зробити порівняльний аналіз продуктивності праці і кваліфікації тих працівників, які залишилися на роботі, і тих, які підлягають звільненню. Такий аналіз може бути проведений шляхом приготування довідки в довільній формі про результати порівняльного аналізу з наведенням даних, які свідчать про переважне право одного перед іншим на залишення на роботі. Тобто, ці обставини повинен був з`ясовувати сам роботодавець, приймаючи відповідне рішення.

Суд зауважує, що відповідач не надав доказів проведення порівняння кваліфікації та досягнень у службовій діяльності позивача з іншими поліцейськими, які були залишені на службі в поліції внаслідок або скорочення штатів, або переведені на рівнозначні посади, з метою встановлення переважного права на залишення на службі в поліції, передбаченого частиною п`ятою статті 68 Закону України «Про Національну поліцію».

Докази, які б свідчили про невідповідність позивача займаній посаді (акт відповідного службового розслідування, документи, що характеризують позивача з негативної сторони або вказують на низький професійний рівень тощо) в матеріалах справи відсутні, а також не доведено з`ясування перед звільненням обставин наявності переваг щодо залишення/продовження служби, зокрема, відсутня будь-яка оцінка послужного списку, наявність відзнак та заохочень.

З урахуванням зазначеного, наказ Національної поліції України «По особовому складу» від 17.01.2020 №70 о/с, в частині звільнення зі служби в поліції за пунктом 4 (у зв`язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів) частини першої статті 77, підполковника поліції ОСОБА_1 (0064775) начальника відділу запобігання злочинам у сфері легального обігу наркотиків управління протидії правопорушенням на об`єктах легального обігу наркотиків Департаменту протидії наркозлочинності є протиправним та підлягає скасуванню.

Згідно з частиною першою статті 235 Кодексу законів про працю у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

Під незаконним звільненням слід розуміти як звільнення без законної підстави, так і звільнення з порушенням порядку, встановленого законом.

З огляду на зазначене, з метою відновлення порушеного права позивача на працю, враховуючи незаконність його звільнення, суд приходить до висновку про те, що ОСОБА_1 належить поновити на посаді рівнозначній тій, яку він обіймав на момент звільнення, а саме посаді начальника відділу запобігання злочинам у сфері легального обігу наркотиків управління протидії правопорушенням на об`єктах легального обігу наркотиків Департаменту протидії наркозлочинності, з 18.01.2020.

В частині позовних вимог про стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу, суд звертає увагу на таке.

Відповідно до частини другої статті 235 Кодексу законів про працю, при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Середній заробіток працівника визначається відповідно до статті 27 Закону України «Про оплату праці» за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100 (далі по тексту - Порядок).

Із пункту 5 Порядку вбачається, що основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є розрахована згідно з абзацом першим пункту 8 цього Порядку середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника.

Нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період (пункт 8 Порядку).

Після визначення середньоденної заробітної плати як розрахункової величини для нарахування виплат працівнику здійснюється нарахування загальної суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, яка обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді (абзац другий пункту 8 Порядку).

Відповідно до абзацу третього пункту 8 Порядку середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства.

Суд встановив, що позивача звільнено 18.01.2020 (останній робочий день), відповідно, сума виплат за два календарні місяці роботи, для розрахунку середнього заробітку за час вимушеного прогулу повинна обчислюватись виходячи з виплат за листопад та грудень 2019 року.

Так, відповідно до довідки від 03.02.2020 №29/5-80, виданої Національною поліцією України, заробітна плата позивача за листопад 2019 року складає 25 377,71 грн., за грудень 2019 року складає 42 810,40 грн.; середньоденна заробітна плата складає 1 117,83 грн. (25 377,71 грн. + 42 810,40 грн. / 61 день).

Виходячи із поняття вимушеного прогулу, кількість днів вимушеного прогулу визначається з дня звільнення та до винесення судом рішення про поновлення на роботі незаконного звільненого працівника, в цьому випадку з 18.01.2020 по 26.10.2021.

На підставі листів Міністерства праці та соціальної політики України «Про розрахунок норми тривалості робочого часу» суд встановив, що кількість робочих днів за період з 18.01.2020 по 26.10.2021 становить 443 днів, а саме: січень 2020 року - 11 днів; лютий 2020 року - 20 днів; березень 2020 року - 21 день; квітень 2020 року - 21 днів; травень 2020 року -19 день; червень 2020 року - 20 днів; липень 2020 року - 23 день; серпень 2020 року - 20 день; вересень 2020 року - 22 днів; жовтень 2020 року - 21 день; листопад 2020 року - 20 днів; грудень 2020 року - 22 день; січень 2021 року - 19 день; лютий 2021 року - 20 днів; березень 2021 року - 22 день; квітень 2021 року - 22 днів; травень 2021 року - 18 день; червень 2021 року - 20 днів; липень 2021 року - 22 день; серпень 2021 року - 21 день; вересень 2021 року - 22 днів; жовтень 2021 року - 17 днів.

Таким чином, сума середнього заробітку, що підлягає виплаті позивачу за час вимушеного прогулу за вказаний вище період становить 495 198,69 грн. (1 117,83 грн. х 443 дні), який підлягає стягненню з відповідача, юридичної особи публічного права, з яким позивач перебував у безпосередніх трудових відносинах.

Документів, які б спростовували розрахований розмір належного до виплати позивачу грошового забезпечення, відповідач не надав.

При цьому сума обов`язкових податків і зборів підлягає нарахуванню та утриманню під час виконання судового рішення.

Згідно положень статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Згідно зі статтею 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідачем, як суб`єктом владних повноважень, не доведена правомірність та обґрунтованість прийнятого ним наказу.

Натомість, позивачем надано достатньо доказів в підтвердження обставин, якими обґрунтовуються позовні вимоги.

За таких обставин, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, суд дійшов висновку, що адміністративний позов підлягає задоволенню.

Керуючись ст.ст. 6, 9, 72-77, 90, 241-246, 262 Кодексу адміністративного судочинства України суд,

В И Р І Ш И В:

Адміністративний ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати наказ Національної поліції України «По особовому складу» від 17.01.2020 №70 о/с в частині звільнення зі служби в поліції підполковника поліції ОСОБА_1 (0064775) начальника відділу запобігання злочинам у сфері легального обігу наркотиків управління протидії правопорушенням на об`єктах легального обігу наркотиків Департаменту протидії наркозлочинності.

Поновити ОСОБА_1 на службі в поліції на посаді начальника відділу запобігання злочинам у сфері легального обігу наркотиків управління протидії правопорушенням на об`єктах легального обігу наркотиків Департаменту протидії наркозлочинності з 18.01.2020.

Стягнути з Національної поліції України на користь ОСОБА_1 заробітну плату за час вимушеного прогулу з 18.01.2020 по 26.10.2021 в сумі 495 198,69 грн.

Рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді та виплати йому середнього заробітку за час вимушеного прогулу в межах суми середнього заробітку за один місяць - підлягає негайному виконанню.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до ст. 255 КАС України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими ст.ст. 293, 295-297 КАС України з урахуванням підпункту 15.5 пункту 15 частини першої Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України в редакції згідно з Законом України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII.

Суддя В.П. Шулежко