Рішення № 100619763, 19.10.2021, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 жовтня 2021 року м. Київ № 640/14710/20

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Вєкуа Н.Г., при секретарі судового засідання - Ус М.С., за участі позивача - ОСОБА_1 , представника позивача - Новохацької В.В., представника відповідача - Петрик В.А., свідка - ОСОБА_2 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження адміністративну справу

за позовомОСОБА_1 доОфісу Генерального прокурора Четвертої кадрової комісії з атестації прокурорівпровизнання протиправним та скасування наказу, зобов`язання вчинити дії, -,В С Т А Н О В И В:

До Окружного адміністративного суду м. Києва звернувся ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) з позовом до Офісу Генерального прокурора (вул. Різницька, 13/15, м. Київ, 01011 ЄДРПОУ 00034051), Четвертої кадрової комісії з атестації прокурорів (вул. Різницька, 13/15, м. Київ, 01011 ЄДРПОУ 00034051), в якому просить суд:

- визнати протиправним та скасувати рішення Четвертої кадрової комісії з атестації прокурорів № 21 від 19.12.2019 "Про неуспішне проходження прокурором атестації" згідно з яким перший заступник прокурора Львівської області ОСОБА_1 неуспішно пройшов атестацію;

- визнати протиправним та скасувати наказ Генерального прокурора від 01.06.2020 №142 к про звільнення ОСОБА_1 з посади першого заступника прокурора Львівської області та органів прокуратури з 01.06.2020;

- поновити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ), на посаді першого заступника прокурора Львівської області та в органах прокуратури для забезпечення виконання функцій прокуратури;

- стягнути з Офісу Генерального прокурора середній заробіток за час вимушеного прогулу, починаючи з 02.06.2020 року включно по день ухвалення судового рішення.

Підставою для звернення позивача до суду з даним позовом стало звільнення з посади першого заступника прокурора Львівської області та органів прокуратури.

Позовні вимоги мотивовано тим, що позивача незаконно було звільнено із займаної ним посади, враховуючи невизначеність та невмотивованість оскаржуваного наказу, неправомірність застосування п. 9 ч. 1 ст. 51 Закону України «Про прокуратуру», як підстави для звільнення. Наголошено на тому, що посилання в наказі про звільнення з посади на наявність рішення неуповноваженого органу (кадрової комісії) про неуспішне проходження атестації є протиправним, так як не ґрунтується на фактичних обставинах та вимогах законів. Крім того, позивачем наголошено на тому, що він відповідає всім вимогам, які встановлені статтею 27 Закону України «Про прокуратуру», що підтверджується тривалим зайняттям посад прокурора, численними заохоченнями за сумлінну працю і зразкове виконання службових обов`язків.

З огляду на зазначене, позивач стверджує, що в наказі Генерального прокурора від 01.06.2020 № 142к підстави його звільнення не конкретизовано, посилання на пункт 2 частини 2 ст. 41, пункт 9 частини 1 статті 51 Закону України «Про прокуратуру», підпункт 2 пункту 19 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону №113-ІХ є безпідставними і такими, що не відповідають фактичним обставинам, носять дискримінаційний характер і суперечать Конституції України, Закону України «Про прокуратуру», Кодексу законів про працю України та гарантіям чинних міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Також зазначене рішення прийнято без урахування обставин, що мають значення для його прийняття.

З урахуванням викладеного, рішення Четвертої кадрової комісії з атестації прокурорів від 19.12.2019 № 21 та наказ Генерального прокурора України від 01.06.2020 №142к є протиправним та підлягає скасуванню в судовому порядку, а ОСОБА_1 поновленню на роботі з виплатою середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Відповідач, надав суду відзив на позовну заяву, в якому вказав, що доводи позивача про те, що передбачене Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» проведення атестації є порушенням його конституційних прав і свобод та є дискримінацією за професійною ознакою не ґрунтується на вимогах закону та фактичних обставинах справи.

Також, зазначено, що позивачем успішно складено іспит у формі анонімного тестування з використанням комп`ютерної техніки з метою виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора та іспит у формі анонімного тестування на загальні здібності та навички з використанням комп`ютерної техніки.

В подальшому у визначений комісією час та місце позивачем прийнято участь у співбесіді. За наслідками проведеної співбесіди четвертою кадровою комісією, керуючись пунктами 11-13, 16, 17 розд. II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-ІХ, Порядку, прийнято рішення від 19.12.2019 № 21 про неуспішне проходження позивачем атестації. У вказаному рішенні зазначено, що комісія з`ясувала обставини, які свідчать про невідповідність ОСОБА_1 вимогам доброчесності. Зокрема, комісією встановлено, що всупереч вимогам пунктів 4 та 7 розділу IV Порядку проходження прокурором атестації, затвердженого наказом Генерального прокурора від 03.10.2019 № 21, при виконані практичного завдання прокурор не використав аркуші з відміткою комісії для написання вирішення завдання, що не дозволяє комісії вважати практичне завдання виконаним. Наголошено на тому, що доводи позивача про неподання йому чистого аркушу паперу з відміткою комісії та письмового завдання не підтверджуються фактичними обставинами. Крім того, відповідачем зазначено, що враховуючи те, що комісія не може вважати практичне завдання позивача виконаним, доводи ОСОБА_1 про ненадання комісією оцінки щодо правильності виконаного завдані, безпідставні.

Таким чином, відповідачем наголошено на тому, що оспорюване рішення кадрової комісії №21 про неуспішне проходження атестації ОСОБА_1 від 19.12.2019 містить мотиви його прийняття, висновки зроблені комісією за результатами дослідження матеріалів атестації, наданих позивачем пояснень, а отже прийняте на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України, з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано, обґрунтовано, безсторонньо, добросовісно, розсудливо, з дотриманням принципу рівності перед законом та пропорційно.

Щодо відсутності у оскаржуваному наказі конкретної підстави звільнення ОСОБА_1 відповідачем зазначено наступне.

Відповідно до п. 19 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-ІХ звільнення прокурорів за п. 9 ч. 1 ст. 51 Закону України «Про прокуратуру» здійснюється за умови настання однієї з підстав, передбачених пп. 1-4 п. 19 розділу II Закону № 113-IX. При цьому, такої умови як прийняття уповноваженими органами чи особами рішень про ліквідацію чи реорганізацію органу прокуратури, скорочення кількості прокурорів вказаним пунктом не передбачено. Юридичним фактом, що зумовлює звільнення позивача на підставі п. 9 ч. 1 ст. 51 Закону України «Про прокуратуру» в даному випадку є рішення кадрової комісії про неуспішне проходження атестації прокурором. Ураховуючи викладене, відповідач зазначає, що наказ Генерального прокурора від 01.06.2020 № 142к видано на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені законом.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 06.07.2020 відкрито спрощене позовне провадження у справі, без повідомлення учасників справи, встановлено відповідачу строк для надання відзиву на позовну заяву.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 13.07.2021 року суд вийшов з спрощеного позовного провадження та ухвалив розглядати справу за правилами загального позовного провадження.

Представник позивача та позивач в судовому засіданні позовні вимоги підтримали в повному обсязі та просили позов задовольнити.

Представник відповідача під час судового розгляду справи проти позову заперечував. Просив у позові відмовити в повному обсязі з підстав викладених в відзиві на адміністративний позов.

У судовому засіданні 19.10.2021 року на підставі частини третьої статті 243 Кодексу адміністративного судочинства України проголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Щодо інших процесуальних дій, вчинених судом, слід вказати, що під час перебування справи на розгляді, в порядку ст. 91 КАС України, в судовому засіданні 19.10.2021 року була допитана в якості свідка ОСОБА_2 , яка надала суду пояснення про відомі їй по справі обставини, обсяг яких буде відображено у мотивувальній частині рішення.

Оцінивши належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок наявних у матеріалах справи доказів у їх сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, суд встановив наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 , з січня 1997 року працював на прокурорських та адміністративних посадах в органах прокуратури України.

Остання займана посада - перший заступник прокурора Львівської області, на яку позивача призначено наказом Генерального прокурора України від 30.10.2019 №467к.

19.09.2019 року Верховною Радою України прийнято Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури», №113-ІХ, який набрав чинності 25.09.2019 року.

03 жовтня 2019 року Генеральний прокурор видав наказ №221, яким затвердив Порядок проходження прокурорами атестації в три етапи: 1) складання іспиту у формі анонімного тестування з використанням комп`ютерної техніки з метою виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора; 2) складання іспиту у формі анонімного тестування на загальні здібності та навички з використанням комп`ютерної техніки; 3) проведення співбесіди з метою виявлення відповідності прокурора вимогам професійної компетентності, професійної етики та доброчесності.

04.10.2019 року на сайті Генеральної прокуратури України було оприлюднено оголошення про порядок подання прокурорами заяв для проходження атестації.

На виконання п. 10 Порядку позивачем на ім`я Генерального прокурора було подано заяву встановленої форми про переведення на посаду прокурора в Офіс Генерального прокурора та про намір пройти атестацію.

Наказом Генеральної прокуратури України від 23 грудня 2019 року №351 визначено днем початку роботи Офісу Генерального прокурора 02 січня 2020 року.

Наказом Генерального прокурора від 12.11.2019 № 276 з метою проведення атестації прокурорів та слідчих Генеральної прокуратури України створено четверту кадрову комісію та затверджено її персональний склад: Мамедов Г.А. (голова комісії), Лапкін А.В. , Наулік Н.С. , делеговані міжнародними неурядовими організаціями, проектами міжнародно-технічної допомоги та дипломатичними місіями: Каменев М., Котляр Д. (секретар комісії), Рожкова Г .

Варто зазначити, що наказом Генерального прокурора від 28.12.2019 № 369 «Про визнання такими, що втратили чинність, наказів Генерального прокурора щодо створення кадрових комісій» наказ Генерального прокурора від 12.11.2019 № 276 «Про утворення четвертої кадрової комісії» визнано таким, що втратив чинність.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 успішно складено іспит у формі анонімного тестування з використанням комп`ютерної техніки з метою виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора та іспит у формі анонімного тестування на загальні здібності та навички з використанням комп`ютерної техніки.

В подальшому у визначений комісією час та місце позивачем прийнято участь у співбесіді. За наслідками проведеної співбесіди четвертою кадровою комісією, керуючись пунктами 11-13, 16, 17 розд. II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-ІХ, Порядку, прийнято рішення від 19.12.2019 № 21 про неуспішне проходження позивачем атестації.

Наказом Генерального прокурора №142 К від 01.06.2020 року ОСОБА_1 звільнено з посади першого заступника прокурора Львівської області та органів прокуратури на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» з 01.06.2020 року.

Вважаючи такі рішення відповідачів протиправними, позивач звернулася до суду з даним адміністративним позовом.

Вирішуючи спір по суті суд виходить з наступного.

Відповідно до статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.

Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Згідно з частиною 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За приписами статті 38 Конституції України громадяни мають право брати участь в управлінні державними справами, у всеукраїнському та місцевих референдумах, вільно обирати і бути обраними до органів державної влади та органів місцевого самоврядування. Громадяни користуються рівним правом доступу до державної служби, а також до служби в органах місцевого самоврядування.

Стаття 43 Конституції України передбачає, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Право громадян України на працю і гарантії держави в правовому захисті працездатним громадянам від незаконного звільнення також закріплені у ст. ст. 2, 5-1 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України).

Відповідно до ст. 222 КЗпП України, особливості розгляду трудових спорів суддів, прокурорсько-слідчих працівників, а також працівників навчальних, наукових та інших установ прокуратури, які мають класні чини, встановлюється законодавством.

Правові засади організації і діяльності прокуратури України, статус прокурорів, порядок здійснення прокурорського самоврядування, а також систему прокуратури України, визначено Законом України "Про прокуратуру" від 14.10.2014 року N 1697-VII (надалі Закон N 1697-VII).

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 16 Закону N 1697-VII незалежність прокурора забезпечується особливим порядком його призначення на посаду, звільнення з посади, притягнення до дисциплінарної відповідальності.

Згідно з частиною третьою статті 16 Закону N 1697-VII прокурор призначається на посаду безстроково та може бути звільнений з посади, його повноваження на посаді можуть бути припинені лише з підстав та в порядку, передбачених законом.

Відповідно до наказу Генерального прокурора "Про окремі питання забезпечення початку роботи Офісу Генерального прокурора" N 358 від 27.12.2019 року юридичну особу "Генеральна прокуратура України" перейменовано в "Офіс Генерального прокурора" без зміни ідентифікаційного коду юридичної особи в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

За положеннями статті 7 Закону N 1697-VII визначено, що систему прокуратури України становлять: Офіс Генерального прокурора; обласні прокуратури; окружні прокуратури; Спеціалізована антикорупційна прокуратура.

Статтею 9 Закону N 1697-VII передбачено, що Генеральний прокурор призначає на посади та звільняє з посад прокурорів Офісу Генерального прокурора у випадках та порядку, встановлених цим Законом.

Згідно з підпунктом 2 пункту 19 розділу II "Прикінцеві і перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури" від 19.09.2019 року N 113-IX (далі по тексту - Закону N 113-IX) прокурори, які на день набрання чинності цим Законом займають посади у Генеральній прокуратурі України, регіональних прокуратурах, місцевих прокуратурах, військових прокуратурах, звільняються Генеральним прокурором, керівником регіональної (обласної) прокуратури з посади прокурора на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України Закону №1697-VII за умови настання однієї із підстав, а саме: рішення кадрової комісії про неуспішне проходження атестації прокурором Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури.

Загальні умови звільнення прокурора з посади, припинення його повноважень на посаді наведені у статті 51 Закону №1697-VII.

Згідно пункту 9 частини першої статті 51 Закону №1697-VII прокурор звільняється з посади у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури.

Порядок проходження прокурорами атестації затверджено наказом Генерального прокурора від 03.10.2019 року N 221.

Відповідно до пункту 1 розділу І Порядку проходження прокурорами атестації атестація прокурорів це встановлена розділом II "Прикінцеві і перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури" (далі Закон) та цим Порядком процедура надання оцінки професійній компетентності, професійній етиці та доброчесності прокурорів Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур і військових прокуратур.

Згідно з пунктом 2 розділу І Порядку проходження прокурорами атестації атестація прокурорів Генеральної прокуратури України (включаючи прокурорів Головної військової прокуратури, прокурорів секретаріату Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів), регіональних, місцевих прокуратур та військових прокуратур проводиться відповідними кадровими комісіями.

Положеннями пункту 5 розділу І Порядку проходження прокурорами атестації визначено, що предметом атестації є оцінка: 1) професійної компетентності прокурора (у тому числі загальних здібностей та навичок); 2) професійної етики та доброчесності прокурора.

Відповідно до пункту 6 розділу І Порядку проходження прокурорами атестації атестація включає такі етапи: 1) складання іспиту у формі анонімного тестування з використанням комп`ютерної техніки з метою виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора; 2) складання іспиту у формі анонімного тестування на загальні здібності та навички з використанням комп`ютерної техніки; 3) проведення співбесіди з метою виявлення відповідності прокурора вимогам професійної компетентності, професійної етики та доброчесності. Для оцінки рівня володіння практичними уміннями та навичками прокурори виконують письмове практичне завдання.

Відповідно до пункту 4 розділу II Порядку проходження прокурорами атестації прохідний бал (мінімально допустима кількість набраних балів, які можуть бути набрані за результатами тестування) для успішного складання іспиту становить 70 балів.

Згідно з пунктом 5 розділу III Порядку проходження прокурорами атестації прохідний бал (мінімально допустима кількість набраних балів, які можуть бути набрані за результатами тестування) для успішного складання іспиту встановлює своїм наказом Генеральний прокурор після складання іспиту у формі анонімного тестування з використанням комп`ютерної техніки з метою виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора.

Відповідно до пункту 1 розділу IV Порядку проходження прокурорами атестації у разі набрання прокурором за результатами складання іспиту у формі анонімного тестування на загальні здібності та навички з використанням комп`ютерної техніки кількості балів, яка дорівнює або є більшою, ніж прохідний бал, прокурор допускається до співбесіди. Кадрова комісія формує графік проведення співбесід з метою виявлення відповідності прокурора вимогам професійної компетентності, професійної етики та доброчесності. Графік проведення співбесід оприлюднюється на офіційному веб-сайті Генеральної прокуратури України (Офісу Генерального прокурора) не пізніше ніж за 5 календарних днів до проведення співбесіди. У графіку зазначаються: прізвище, ім`я, по батькові прокурора, номер службового посвідчення, інформація про дату, час та місце проведення співбесіди. Прокурор вважається повідомленим про дату, час та місце проведення співбесіди з моменту оприлюднення графіка проведення співбесід на офіційному веб-сайті Генеральної прокуратури України (Офісу Генерального прокурора).

За положеннями пункту 13 розділу IV Порядку проходження прокурорами атестації співбесіда прокурора складається з таких етапів: 1) дослідження членами комісії матеріалів атестації; 2) послідовне обговорення з прокурором матеріалів атестації, у тому числі у формі запитань та відповідей, а також обговорення питання виконаного ним практичного завдання. Співбесіда проходить у формі засідання комісії.

Після завершення обговорення з прокурором матеріалів атестації та виконаного ним практичного завдання члени комісії без присутності прокурора, з яким проводиться співбесіда, обговорюють її результати, висловлюють пропозиції щодо рішення комісії, а також проводять відкрите голосування щодо рішення комісії стосовно прокурора, який проходить атестацію. Результати голосування вказуються у протоколі засідання (пункт 15 розділу IV Порядку проходження прокурорами атестації).

Відповідно до пункту 16 розділу IV Порядку проходження прокурорами атестації залежно від результатів голосування комісія ухвалює рішення про успішне проходження прокурором атестації або про неуспішне проходження прокурором атестації.

Так, 19 грудня 2019 року Кадровою комісією №4 прийнято рішення 21 про неуспішне проходження прокурором атестації.

У вказаному рішенні комісією зазначено, що керуючись пунктами 13,17 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» та пунктом 6 розділу І, пунктом 16 розділу ІV Порядку проходження прокурором атестації, під час проведення співбесіди, Комісія з`ясувала обставини, які свідчать про невідповідність першого заступника прокурора Львівської області ОСОБА_1 вимогам професійної компетентності, професійної етики та доброчесності, зокрема:

- всупереч вимогам пункту 4 та 7 розділу ІV Порядку проходження прокурорами атестації, затвердженого наказом Генерального прокурора від 03.10.2019 року №221, при виконанні практичного завдання прокурор не використав аркуші з відміткою комісії для написання вирішення завдання, що не дозволяє Комісії вважати практичне завдання виконаним;

- на підставі дослідження матеріалів атестації, у тому числі отриманих пояснень прокурора, у Комісії наявні обґрунтовані сумніви щодо відповідності прокурора вимогам професійної етики та доброчесності у зв`язку з можливим використанням своїх повноважень для впливу на господарську діяльність підприємств.

Щодо питання доброчесності прокурора та професійної етики, суд зазначає наступне.

Так, чинним законодавством не надано точного визначення поняття доброчесності, а також вичерпного переліку критеріїв, за якими можливо здійснити відповідну оцінку. Водночас, таке поняття зустрічається у низці нормативно-правових актів.

Серед інших обов`язків прокурора, частиною 5 ст. 19 Закону України Закону №1697-VII визначено, що прокурор зобов`язаний щорічно проходити таємну перевірку доброчесності. Таємну перевірку доброчесності прокурорів Офісу Генерального прокурора, обласних і окружних прокуратур проводять підрозділи внутрішньої безпеки в порядку, затвердженому Генеральним прокурором.

Всеукраїнською конференцією прокурорів 27.04.2017 затверджено Кодекс професійної етики та поведінки прокурорів (Кодекс), який визначає основні принципи, моральні норми та правила прокурорської етики, якими повинні керуватися прокурори при виконанні своїх службових обов`язків та поза службою (преамбула Кодексу).

Статтею 4 Кодексу до принципів, на яких ґрунтується професійна діяльність прокурорів віднесено, поміж інших, доброчесність, зразковість поведінки та дисциплінованість.

При виконанні службових обов`язків прокурор має дотримуватися загальноприйнятих етичних норм поведінки, бути взірцем доброчесності, вихованості і культури. Порушення службової дисципліни, непристойна поведінка є неприпустимими для прокурора і тягнуть за собою передбачену законом відповідальність. Прокурор повинен використовувати ввірене йому службове майно бережливо та лише за призначенням (ст. 16 Кодексу).

Розуміння процедури перевірки доброчесності прокурора можливо дослідити на прикладі Порядку проведення таємної перевірки доброчесності прокурорів в органах прокуратури України, затвердженого Наказом Генеральної прокуратури України № 205 від 16.06.2016 (Порядок № 205) та Порядку організації роботи з питань внутрішньої безпеки в органах прокуратури України, затвердженого Наказом Генеральної прокуратури України № 111 від 13.04.2017 (Порядок № 111).

Відповідно до п. 1 розділу ІІ Порядку № 205 кожний прокурор з метою виконання вимог частини п`ятої статті 19 Закону України "Про прокуратуру" зобов`язаний щороку до 01 лютого подавати до підрозділу внутрішньої безпеки власноруч заповнену анкету доброчесності прокурора за формою, затвердженою наказом Генерального прокурора України від 16.06.2016 № 205 (далі - Анкета).

За змістом Анкети, що наведена у додатку 2 Порядку № 205 прокурор підтверджує або не підтверджує, зокрема, про те, що не вчиняв дій, що порочать звання прокурора і можуть викликати сумнів у його об`єктивності, неупередженості та незалежності, у чесності та непідкупності органів прокуратури; своєчасно та достовірно задекларував своє майно, доходи, видатки і зобов`язання фінансового характеру, а також членів його сім`ї у порядку, встановленому Законами України "Про засади запобігання і протидії корупції", "Про запобігання корупції"; рівень життя відповідає наявному в прокурора та членів його сім`ї майну і одержаним ними доходам.

У разі одержання інформації, яка може свідчити про недостовірність (в тому числі неповноту) тверджень, поданих прокурором у Анкеті, та стосується конкретного прокурора і містить фактичні дані, що можуть бути перевірені, підрозділ внутрішньої безпеки у десятиденний строк з дати її отримання повідомляє відповідного керівника прокуратури про необхідність призначення службового розслідування з долученням отриманої інформації (п. 8 розділу ІІ Порядку № 205).

Службові розслідування, призначені з метою перевірки недостовірності (в тому числі неповноти) тверджень, поданих прокурором у Анкеті, проводяться за участю уповноважених осіб (п. 12 розділу ІІ Порядку № 205).

Пунктом 6 розділу ІІІ Порядку № 111 передбачено, що Генеральна інспекція Генеральної прокуратури України, поміж іншого, проводить таємні перевірки доброчесності прокурорів у порядку, визначеному наказом Генеральної прокуратури України від 16.06.2016 № 205 Про затвердження Порядку проведення таємної перевірки доброчесності прокурорів в органах прокуратури України, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 17.06.2016 за № 875/29005; у межах компетенції взаємодіє з правоохоронними органами, органами державної влади та органами місцевого самоврядування, правозахисними та іншими громадськими організаціями, спеціально уповноваженими суб`єктами у сфері протидії корупції.

З аналізу наведеного вбачається, що перевірка доброчесності прокурора, у разі одержання інформації, яка (1) стосується конкретного прокурора, (2) може свідчити про недостовірність (неповноту) тверджень, зокрема, про доброчесність, (3) містить фактичні дані, що (4) можуть бути перевірені, передбачає проведення службового розслідування. При чому, з метою перевірки отриманих даних, уповноважена особа Генеральної інспекції прокуратури України взаємодіє, зокрема, зі спеціально уповноваженими суб`єктами у сфері протидії корупції.

Належне дотримання описаної процедури покликано гарантувати принципи обґрунтованості та юридичної визначеності рішення, яке приймається за наслідком службового розслідування.

Суд звертає увагу на те, що усупереч п. 12 Порядку роботи кадрових комісій № 233, вказане рішенння кадрової комісії не мотивовано, у ньому не зазначені конкретні обставини, що вплинули на його прийняття.

Водночас, судом встановлено, що Позивачем було надано вичерпні як письмові відповіді так і пояснення під час усної співбесіди щодо свого майнового стану, які підтверджені документами. Доходи сім`ї Позивача відображені у деклараціях про майно, доходи, витрати і зобов`язання фінансового характеру (перебувають у вільному доступі в Єдиному державному реєстрі декларацій).

Слід зазначити, що Відповідачем-2 під час співбесіди не спростовано відомості зазначені у вказаних деклараціях.

Крім того, суд звертає увагу, що відомості про майновий стан Позивача (декларація про майно, доходи, витрати і зобов`язання фінансового характеру) були предметом перевірки їх достовірності щодо застосування заборон, передбачених частинами третьою і четвертою статті 1 та пункту 2 частини 5 статті 5 Закону України "Про очищення влади", яка проводилась за згодою Позивача.

Ніяких порушень виявлено не було (відомості опубліковані на офіційному веб- сайті Офісу Генерального прокурора додаються).

Також, Відповідачем-2 під час співбесіди з`ясовувались обставини службового розслідування, яке проводилося за матеріалами Головного управління по боротьбі з корупцією та організованою злочинністю СБУ.

Проте, судом встановлено, що відносно позивача щодо вищезазначеного питання була проведена перевірка та останнього визнано невинним.

Відповідно до п. 1 розділу II Порядку проведення таємної перевірки доброчесності прокурорів в органах прокуратури України, затвердженого наказом Генеральної прокуратури України 16.06.2016 № 205, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 17.06.2016 за № 875/29005 кожний прокурор з метою виконання вимог ч. 5 ст. 19 Закону України "Про прокуратуру" зобов`язаний щороку до 01 лютого подавати до підрозділу внутрішньої безпеки власноруч заповнену анкету доброчесності прокурора за формою, затвердженою вищевказаним наказом № 205. Згідно з п. 11 розділу II Порядку проведення таємної перевірки доброчесності прокурорів в органах прокуратури України у разі ненадходження до підрозділу внутрішньої безпеки інформації, зазначеної у п. 8 цього розділу, протягом 6 місяців після розміщення інформації про прокурора в порядку, зазначеному у п. 6 цього розділу, твердження прокурора у Анкеті вважаються достовірними, а прокурор - таким, що пройшов таємну перевірку доброчесності, про що уповноваженою особою складається довідка про проходження таємної перевірки доброчесності.

Суд також звертає увагу на те, що позивач неодноразово проходив щорічні таємні перевірки на доброчесність, що підтверджується матеріалами справи.

Як наслідок рішення комісії з цього питання є виключно суб`єктивною думкою окремих осіб - членів Комісії, проте не відповідає фактичним обставинам та жодним чином не свідчить про невідповідність позивача вимогам доброчесності, оскільки не ґрунтується на належних доказах зворотного.

Окрім того, відповідно до ч.4 ст.19 Закону України Закону № 1697-VII, прокурор зобов`язаний додержуватися правил прокурорської етики, зокрема не допускати поведінки, яка дискредитує його як представника прокуратури та може зашкодити авторитету прокуратури.

Надаючи оцінку діям прокурора, як неетичним, Кадрова комісія повинна обґрунтувати допущення прокурором поведінки, яка дискредитує його як представника прокуратури та може зашкодити авторитету прокуратури, а не оцінку його дій на предмет дотримання загальних правил етики.

У той же час, Порядок № 233 визначає, що рішення про неуспішне проходження атестації повинно бути мотивованим із зазначенням обставин, що вплинули на його прийняття (пункт 12 Порядку).

За висновком суду, рішення, підставою для якого може бути обґрунтований сумнів, повинно містити пояснення всіх обставин, що мають значення для вирішення відповідного питання.

Рішення Четвертої кадрової комісії № 21 від 19.12.2019 також не містить жодних посилань на обставини, що мають значення для прийняття такого рішення.

Вирішення ініційованого питання, згідно з наявними у матеріалах справи документами, відбувається без посилання на докази, а голосування з приводу такого питання - виключно на підставі внутрішнього переконання за наслідками співбесіди та опрацювання інформації, відомості про яку відсутні.

Натомість, зміст оскаржуваного рішення Комісії містить виключно висновок про наявність у Комісії обґрунтованих сумнівів щодо доброчесності позивача в частині приховання факту вчинення ним правопорушення, без наведення у такому рішенні аргументів, які б засвідчували правомірність такого висновку, позиції позивача з наведеного питання, аналізу наявної інформації та встановлених під час атестації обставин з посиланням на належні та допустимі докази, на підставі яких ці обставини встановлено.

Щодо порушення вимог пункту 4 та 7 розділу ІV Порядку проходження прокурорами атестації, затвердженого наказом Генерального прокурора від 03.10.2019 року №221, при виконанні практичного завдання прокурор не використав аркуші з відміткою комісії для написання вирішення завдання, що не дозволяє Комісії вважати практичне завдання виконаним, суд зазначає наступне.

Згідно із п. 2, 4, 5, 7 розділу IV Порядку № 221 до початку співбесіди прокурор виконує практичне завдання з метою встановлення комісією його рівня володіння практичними уміннями та навичками. Для виконанням практичного завдання прокурору видається чистий аркуш (аркуші) паперу з відміткою комісії. Комісія, у разі наявності технічної можливості, може забезпечити виконання прокурорами практичного завдання за допомогою комп`ютерної техніки. Перед початком виконання практичного завдання член комісії в присутності інших членів комісії надає прокурорам, які будуть виконувати практичне завдання, письмово викладені умови практичного завдання.

Фотографування або винесення письмово викладених умов практичного завдання за межі приміщення, у якому відбувається виконання практичного завдання, забороняється. На виконання практичного завдання прокурору надається 45 хвилин. Виконання практичного завдання після завершення наданого часу забороняється. Після виконання завдання прокурор здає комісії написане ним вирішення завдання на аркуші (аркушах) з відміткою комісії.

Перед початком співбеседи на електронну пошту Позивача надійшло повідомлення із пропозицією надати письмові пояснення щодо питань, пов`язаних з матеріалами атестації.

Судом встановлено, що у встановлений строк, Позивачем надані відповідні пояснення та підтверджуючі обставини документи.

ОСОБА_1 в позовній заяві та в наданих суду під час засідання поясненнях зазначено, що під час виконання практичного завдання, Четвертою кадровою комісією з атестації прокурорів, усупереч вимогам 2, 4, 5, 7 розділу IV Порядку № 221, не надано Позивачу чистого аркушу паперу з відміткою Комісії та письмого завдання. Зазначено, що позивач отримав від прокурора - ОСОБА_2 , який також прийшов виконувати практичне завдання та сидів поряд з Позивачем. Разом з тим, ним зазначено, що чистий аркуш паперу Позивач взяв із собою, який у подальшому використав при написанні завдання. Після цього виконане письмове завдання Позивач надав Комісії, якою прийнято було його без застережень. І лише через деякий час, безпосередньо під час проведння співбеседи Відповідач звернув увагу на те, що на аркуші бумаги з виконаним завданням відсутня відмітка Комісії.

В судовому засіданні було допитано в якості свідка ОСОБА_2 (прокурара, який проходив атестацію разом з ОСОБА_1 ) для дачі відповідних свідчень та пояснень щодо фактичності, реальності та обставин, якого попереджено про кримінальну відповідальність передбачену статтями 384, 385 Кримінального кодексу України.

Так, під час допиту у якості свідка - ОСОБА_2 повідомила суд, що проходила атестацію разом із ОСОБА_1 , раніше знайома з ним не була.

Зазначила, що позивач запізнився на атестацію, а тому остання надала йому завдання, які були розданими для вирішення та знаходились на столі.

При цьому, свідок зауважив, що не може зазначити на яких листках позивач писав атестаційні питання, так як не бачила чи були вони на столі чи це були його особисті листки паперу.

Таким чином, суд не може надати належну оцінку даним обставинам тверджень, та як наслідок підставам винесення оскаржуваного рішення.

Проте, в контексті наведеного суд звертає увагу на те, що проведення атестації є дискреційними повноваженнями Комісії. Водночас обсяг цієї дискреції не може бути необмеженим і повинен підлягати зовнішньому/публічному контролю, в тому числі судовому. Процес та результат атестації повинен бути зрозумілим як безпосереднім учасникам цих відносин, зокрема прокурору, так і суспільству загалом, адже коли йдеться про необхідність сформувати якісний прокурорський корпус, якому довіряло б це суспільство, то обґрунтованість/умотивованість рішень щодо атестації кожного прокурора є необхідною для цього умовою та гарантією.

Належна мотивація рішення (як форма зовнішнього вираження дискреційних повноважень) дає можливість перевірити, як саме (за якими ознаками) відбувалася процедура атестації і чи була дотримана процедура його прийняття. Її обсяг і ступінь залежить від конкретних обставин, які були предметом обговорення, але у будь-якому випадку має показувати, приміром, що доводи/пояснення прокурора взято до уваги і, що важливо, давати розуміння чому і чим керувалася Комісія, коли оцінювала прокурора, виставляючи певну кількість балів, тобто які мотиви ухваленого рішення. Особливо-виняткової значимості обґрунтованість/вмотивованість рішення набуває тоді, коли йдеться про непроходження прокурором атестації, з огляду на наслідки, які це потягне.

Зокрема, рішення можна вважати вмотивованим, якщо в ньому зазначено обставини, що мають значення для правильного вирішення кожного з перелічених у Порядку № 221 питань, які мають бути дослідженні в рамках атестації прокурора; є посилання на докази, на підставі яких ці обставини встановлено; є оцінка доводів та аргументів особи, щодо якої застосовується процедура атестації; є посилання на норми права, якими керувалася Комісія. Таке рішення повинно містити судження Комісії щодо професійної, особистої, соціальної компетентності прокурора, його доброчесності та професійної етики, відтак його здатності на належному рівні здійснювати покладені на нього законом обов`язки на займаній посаді.

Наведені вище висновки узгоджуються з позицією Верховного Суду у справі №9901/831/18 (постанова від 09.10.2019).

Відсутність в оскаржуваному рішенні Комісії мотивів його прийняття, посилань на конкретні обставини і підстави, а також відсутність у відповідачів будь-яких доказових доводів, які б слугували і стали підставою для дискреційних висновків Комісії, за яких позивач не відповідає законодавчо визначеним критеріям для зайняття посади прокурора, перевірка на наявність яких здійснюється в межах атестації прокурорів, є достатнім та самостійним підґрунтям для визнання його протиправним та скасування.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що рішення Четвертої кадрової комісії з атестації прокурорів № 21 від 19.12.2019 "Про неуспішне проходження прокурором атестації" згідно з яким перший заступник прокурора Львівської області ОСОБА_1 неуспішно пройшов атестацію є необґрунтованим, а тому протиправне та підлягає скасуванню.

Щодо незаконності наказу Генерального прокурора від 01.06.2020 №142 к про звільнення ОСОБА_1 з посади першого заступника прокурора Львівської області та органів прокуратури з 01.06.2020, суд зазначає таке.

Підставою для звільнення став пункт 9 частини першої статті 51 Закону України "Про прокуратуру", а також рішення кадрової комісії №4.

Також, у наказі міститься посилання про те, що при його виданні відповідач керувався нормами, закріпленими у статті 9, пункті 2 частини 2 статті 41 Закону України "Про прокуратуру", підпункті 2 пункту 19 розділу II "Прикінцеві і перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури".

Наказом Генерального прокурора від 27 грудня 2019 року №358 "Про окремі питання забезпечення початку роботи Офісу Генерального прокурора" було здійснено перейменування юридичної особи "Генеральної прокуратури України" в "Офіс Генерального прокурора" без зміни ідентифікаційного коду юридичної особи в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Крім того, аналіз норм Закону № 113-ІХ свідчать про те, що вони не передбачають здійснення ліквідації чи реорганізації Генеральної прокуратури України, як і не визначають скорочення кількості прокурорів такого органу прокуратури. Так само, положення про ліквідацію чи реорганізацію Генеральної прокуратури України, скорочення кількості її прокурорів, не передбачені на рівні будь-якого іншого нормативно-правового акту, прийнятого у зв`язку з набранням чинності Законом № 113-ІХ.

За даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, фактично мала місце лише зміна назви юридичної особи Генеральної прокуратури України на Офіс Генерального прокурора, і така зміна була здійснена після звільнення позивача з посади, у зв`язку з прийняттям наказу Генерального прокурора від 23.12.2019 № 351, опублікованого у газеті "Голос України" 23.12.2019, яким визначено, що днем початку роботи Офісу Генерального прокурора є 02.01.2020.

Таким чином, станом на час звільнення позивача з посади, ні реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення), ні ліквідації не відбулось, а здійснено лише перейменування юридичної особи.

Наведене свідчить про відсутність законних підстав для звільнення позивача на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону № 1697-VII, без наявності юридичного факту реорганізації чи ліквідації юридичної особи відповідача на момент звільнення позивача, що в свою чергу тягне за собою, незаконність наказу Генерального прокурора № 1441ц від 12.11.2019.

Відповідно до статті 8 Конституції України, статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України та частини першої статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23.02.2006 року, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. застосовує цей принцип з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини (далі по тексту також ЄСПЛ).

Згідно з частинами першою та другою статті 19 Закону України "Про міжнародні договори України" №1906-IV від 29.06.2004 р. (із змінами та доповненнями), чинні міжнародні договори України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства. Якщо міжнародним договором України, який набрав чинності в установленому порядку, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені у відповідному акті законодавства України, то застосовуються правила міжнародного договору.

Відповідно до Закону України "Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, Протоколу № 1 та протоколів №№ 2, 4, 7 та 11 до Конвенції" Україна повністю визнає обов`язковою і без укладення спеціальної угоди юрисдикцію Європейського суду з прав людини в усіх питаннях, що стосуються тлумачення і застосування Конвенції.

Статтею 8 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод передбачено, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

ЄСПЛ визнає звільнення працівника з роботи, у тому числі з посад публічної служби однозначним втручанням у право на повагу до приватного життя.

За сталою практикою Європейського Суду, приватне життя "охоплює право особи формувати та розвивати відносини з іншими людьми, включаючи відносини професійного чи ділового характеру" (див. п. 25 "C. проти Бельгії" від 07 серпня 1996 року (Reports 1996)). Стаття 8 Конвенції "захищає право на розвиток особистості та право формувати і розвивати відносини з іншими людьми та навколишнім світом" (див. п. 61 рішення Суду у справі "Pretty проти Сполученого Королівства" (справа № 2346/02, ECHR 2002)). Поняття "приватне життя" не виключає в принципі діяльність професійного чи ділового характеру. Адже саме у діловому житті більшість людей мають неабияку можливість розвивати відносини із зовнішнім світом (див. п. 29 рішення Суду у справі "Niemietz проти Німеччини" від 16 грудня 1992 року). Таким чином, обмеження, встановлені щодо доступу до професії, були визнані такими, що впливають на "приватне життя" (див. п. 47 рішення Суду у справі "Sidabras and Dћiautas проти Латвії" (справи № 55480/00 та № 59330/00, ECHR 2004) і п.п. 22-25 рішення Суду у справі "Bigaeva проти Греції" від 28 травня 2009 року (справа 26713/05)). Крім того, зазначалося, що звільнення з посади становило втручання у право на повагу до приватного життя (див. п.п. 43-48 рішення Суду у справі "Ozpinar проти Туреччини" від 19 жовтня 2010 року (справа № 20999/04)).

Отже, виходячи з викладеного, наказ про звільнення позивача становить втручання держави у його приватне життя і оцінюється судом крізь призму дотримання нею наступних критеріїв: 1) чи здійснювалося таке втручання на підставі закону, тобто чи мало втручання правове підґрунтя у національному законодавстві; 2) чи мало втручання у здійснення права легітимну мету; 3) чи є таке втручання необхідним у демократичному суспільстві.

Суд зауважує, що Генеральний прокурор не мав наданих йому Законом повноважень звільняти позивача з підстав, інших, ніж визначені Законом України "Про прокуратуру", застосовуючи норми розділу "Прикінцеві і перехідні положення Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури". Підпункт 1 пункту 19 Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури" міг бути застосований тільки у разі реорганізації чи ліквідації органу прокуратури чи скорочення штату прокурорів.

Окрім того, пунктом 9 частини 1статті 51 Закону України "Про прокуратуру" встановлено, що прокурор звільняється з посади у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури.

Граматичний аналіз тексту наведеної вище норми дає підстави для висновку, що вжитий законодавцем роз`єднувальний сполучник "або" виділяє дві окремі підстави для звільнення прокурора із займаної ним посади:

1. ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду;

2. скорочення кількості прокурорів органу прокуратури.

Таким чином, у пункті 9 частини 1 статті 51 Закону № 1697-VII наявні дві окремі підстави для звільнення, які відокремлені сполучником "або", що покладає на роботодавця обов`язок щодо зазначення в наказі про звільнення конкретної підстави, визначеної цим пунктом.

Аналіз оскаржуваного наказу про звільнення позивача із займаної посади свідчить про посилання в ньому на зазначену вище норму Закону № 1697-VII, але без відповідної конкретизації підстави для звільнення, що породжує для позивача негативні наслідки у вигляді стану юридичної невизначеності щодо підстав такого звільнення.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 24 квітня 2019 року у справі №815/1554/17.

Відповідно до ст. 8 Конституції в Україні визнається і діє принцип верховенства права. При цьому одним із фундаментальних елементів цього принципу є юридична визначеність, згідно з якою юридичні норми мають бути чіткими, ясними і недвозначними. Адже інше не може забезпечити їхнє однакове застосування та не виключає необмеженості трактування у правозастосовній практиці. На цю правову позицію звертав увагу Конституційний Суд у відповідних рішеннях (від И.09.2005 №5-рп/2005, від 29.06.2010 №17-рп/2010, від 22.12.2010 №23-рп/2010, від 11.10.2011 №10-рп/2011 тощо).

Європейський суд з прав людини також неодноразово зазначав про необхідність правової визначеності закону. Так, у рішенні по справі «Вєренцов проти України» зазначено: «Закон має бути доступним для зацікавлених осіб та сформованим з достатньою точністю для того, щоб надати їм можливість регулювати свою поведінку аби бути здатними - за потреби, за відповідної консультації передбачати тією мірою, що є розумною за відповідних обставин, наслідки, які може потягнути за собою його дія».

У рішенні ЄСПЛ у справі «Фельдек проти Словаччини» зауважується: «Жодна норма не може вважатися «законом», якщо вона не сформульована з точністю, достатньою для того, щоб дати 'змогу громадянинові регулювати свою поведінку: він має бути спроможним - якщо потрібно, після відповідної консультації - передбачити такою мірою, наскільки це є розумним за певних обставин, наслідки, які можуть випливати з його дій»

Враховуючи зазначене, суд приходить до висновку, що оскаржуваний наказ про звільнення позивача з посади не відповідає вимогам Закону України «Про прокуратуру» № 1697-VII та ставить позивача у стан правової невизначеності, оскільки його зміст не дозволяє позивачу встановити дійсні підстави звільнення та спрогнозувати подальші свої дії, зокрема, щодо оскарження такого наказу, що фактично унеможливлює прийняття прокурором свідомого рішення про свою подальшу долю.

Разом з тим, в даному випадку юридичним фактом, що зумовлює звільнення позивача на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону № 1697-VII, є не завершення процесу ліквідації, реорганізації чи процедури скорочення чисельності прокурорів органу прокуратури, а виключно настання події, зумовленою наявністю рішення кадрової комісії про неуспішне проходження атестації прокурором ОСОБА_1 .

Однак, за результатами розгляду справи суд дійшов висновку про протиправність рішення Четвертої кадрової комісії №21 від 19 грудня 2019 року «Про неуспішне проходження прокурором атестації» та про необхідність його скасування.

Отже, вказане рішення не може бути належною підставою для звільнення прокурора у розумінні підпункту 2 пункту 19 розділу ІІ "Прикінцеві і перехідні положення" Закону № 113-IX.

Інших підстав для звільнення оскаржуваний наказ не містить, у зв`язку з чим суд дійшов висновку про необхідність його скасування.

Щодо позовної вимоги про поновлення позивача на посаді, суд зазначає наступне.

Відповідно до пункту 17 Розділу ІІ Закону №113 повторне проходження одним і тим самим прокурором атестації або одного з її етапів забороняється.

Матеріалами справи підтверджено, що оскаржуване рішення не містить негативних висновків щодо результатів проходження позивачем тестування та виконання практичного завдання, що має своїм наслідком успішне проходження позивачем зазначених етапів атестації.

Оскільки судом встановлено протиправність оскаржуваного рішення кадрової комісії №4 з підстав необґрунтованості, невмотивованості та за відсутності належних доказів, на підставі яких його прийнято, суд дійшов висновку, що позивачем процедуру проходження атестації завершено.

Згідно з частиною другою статті 21 та частини першої статті 23 Загальної декларації прав людини кожна людина має право рівного доступу до державної служби в своїй країні, кожна людина має право на працю, на вільний вибір роботи, на справедливі і сприятливі умови праці та на захист від безробіття.

Частиною другою статті 5 КАС України передбачено, що захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Закон не наділяє орган, який розглядає трудовий спір, повноваженнями на обрання іншого способу захисту трудових прав, ніж зазначені в ч. 1 ст. 235 та статті 240-1 КЗпП України, а відтак встановивши, що звільнення відбулось із порушенням установленого законом порядку, єдиним можливим рішенням суду є поновлення такого працівника на займаній або прирівняної до займаної посади.

За таких обставин, суд дійшов висновку про наявність підстав для поновлення ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ), на посаді першого заступника прокурора Львівської області та в органах прокуратури для забезпечення виконання функцій прокуратури з 02.06.2020 року.

Щодо позовної вимоги про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, суд зазначає наступне.

Згідно з частиною другою статті 235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Отже, виплата середнього заробітку проводиться за весь час вимушеного прогулу, а Законом не передбачено будь-яких підстав для зменшення його розміру за певних обставин.

Вказана позиція суду узгоджується із правовою позицією, викладеною в постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 червня 2018 року у справі № 826/808/16.

Відповідно до частини першої статті 27 Закону України "Про оплату праці" порядок обчислення середньої заробітної плати працівника у випадках, передбачених законодавством, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Таким нормативно-правовим актом є постанова Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 "Про затвердження порядку обчислення середньої заробітної плати" (далі Порядок № 100).

Відповідно до пункту 2 Порядку № 100 середньомісячна заробітна плата за час вимушеного прогулу працівника обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана виплата, тобто, що передують дню звільнення працівника з роботи.

Відповідно до пункту 8 розділу 4 Порядку № 100, нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Згідно з частиною другою пункту другого Порядку № 100 обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв`язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати і середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Якщо протягом останніх двох календарних місяців працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється, виходячи з виплат за попередні два місяці роботи.

Для обчислення суми заробітку, що підлягає виплаті працівникові за час вимушеного прогулу, за основу беруться робочі дні.

Суд зазначає, що період з 02.06.2020 року по 19.10.2021 року є періодом вимушеного прогулу, за який Офіс Генерального прокурора повинна виплатити позивачу середній заробіток, та який становить 347 робочих днів.

Згідно з наявною у матеріалах справи довідкою Прокуратури Львівської області від 24.06.2020 року №18-1160 середньомісячна заробітна плата позивача за два календарні місяці роботи, що передують дню звільнення становить 42351,94 грн., середньоденна - 2229,05 грн.

З урахуванням викладеного, стягненню з Офісу Генерального прокурора на користь позивача підлягає середній заробіток за час вимушеного прогулу з 02.06.2020 року по 19 жовтня 2021 року у розмірі 773 480,35 грн.

Згідно з ч. 1 ст. 9, ст. 72, ч.ч. 1, 2, 5 ст. 77 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Якщо учасник справи без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які він посилається, суд вирішує справу на підставі наявних доказів.

Відповідно до пункту 30 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27.09.2001, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані. Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Таким чином, із системного аналізу вище викладених норм та з`ясованих судом обставин вбачається, що позов ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на роботі, стягнення коштів є таким, що підлягає задоволенню.

Відповідно до п.п. 2, 3 ч. 1 ст. 371 КАС України, негайно виконуються рішення суду про: присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць; поновлення на посаді у відносинах публічної служби;

Відтак, рішення суду в частині поновлення позивача на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу у розмірі стягнення за один місяць підлягає негайному виконанню.

Керуючись вимогами ст.ст. 2, 5 - 11, 19, 72 - 77, 90, 139, 241 - 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

В И Р І Ш И В:

1. Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) задовольнити повністю.

2. Визнати протиправним та скасувати рішення Четвертої кадрової комісії з атестації прокурорів № 21 від 19.12.2019 "Про неуспішне проходження прокурором атестації" згідно з яким перший заступник прокурора Львівської області ОСОБА_1 неуспішно пройшов атестацію.

3. Визнати протиправним та скасувати наказ Генерального прокурора від 01.06.2020 №142 к про звільнення ОСОБА_1 з посади першого заступника прокурора Львівської області та органів прокуратури з 01.06.2020 року.

4. Поновити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ), на посаді першого заступника прокурора Львівської області та в органах прокуратури для забезпечення виконання функцій прокуратури або на рівнозначній посаді в Львівській обласній прокуратурі з 02.06.2020 року.

5. Стягнути з Офісу Генерального прокурора (вул. Різницька, 13/15, м. Київ, 01011 ЄДРПОУ 00034051), середній заробіток за час вимушеного прогулу, починаючи з 02.06.2020 року по 19 жовтня 2021 року у розмірі 773 480,35 грн.

6. Рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на посаді та виплати середнього заробітку за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць - 42 351,94 грн. виконується негайно.

Рішення набирає законної сили в порядку передбаченому ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства та може бути оскаржена в апеляційному порядку повністю або частково за правилами, встановленими ст. ст. 293, 295-297 КАС України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги.

Повний текст рішення виготовлено та підписано 26 жовтня 2021 року.

Суддя Н.Г. Вєкуа