Рішення № 100619658, 23.10.2021, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 жовтня 2021 року м. Київ № 640/18721/21

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Гарника К.Ю., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом

ОСОБА_1

до Головного управління ДПС у м. Києві

про визнання протиправним та скасування податкових повідомлень-рішень

ВСТАНОВИВ:

До Окружного адміністративного суду міста Києва надійшла позовна заява ОСОБА_1 (надалі по тексту - позивач), адреса: АДРЕСА_1 до Головного управління ДПС у м. Києві (далі по тексту - відповідач), адреса: 04116, місто Київ, вулиця Шолуденка, будинок 33/19, в якій позивач просить

- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення № 0964633-2408-2654 від 18 червня 2021 року, яким визначено позивачу суму податкового зобов`язання за платежем податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачений фізичними особами, які є власниками об`єктів житлової нерухомості (18010200) в розмірі 44 666,57 грн за податковий період 2020 рік;

- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення №0964631-2408-2654 від 18 червня 2021 року, яким визначено позивачу суму податкового зобов`язання за платежем податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачений фізичними особами, які є власниками об`єктів житлової нерухомості (18010200) в розмірі 13 814,78 грн за податковий період 2020 рік.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на необґрунтованість та безпідставність винесених податковим органом податкових повідомлень-рішень, оскільки об`єкти житлової нерухомості, що належать йому на праві власності є спільною сумісною власністю між ним та його колишньої дружини ОСОБА_2 . Враховуючи, що з 2018 року по даний час триває судовий процес по розподілу спільно нажитого у колишньому шлюбі майна (в тому числі й нерухомості), а згоди між ним та ОСОБА_2 на сплату податків немає, то контролюючим органом протиправно винесено податкові повідомлення-рішення щодо визначення грошового зобов`язання з податку на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки лише щодо позивача, чим порушено принцип індивідуальності обов`язку сплати податків.

Також позивач посилався на необґрунтованість висновків контролюючого органу щодо нарахування відповідного податкового зобов`язання щодо нього оскільки він являється пенсіонером, та у відповідності до підпункту 281.1.3 пункту 281.1 статті 281 Податкового кодексу України звільняється від сплати відповідного податку.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 06 липня 2021 року відкрито провадження в адміністративній справі та вирішено здійснити розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

На виконання вимог ухвали суду відповідачем 10 серпня 2021 року подано до суду відзив на позовну заяву відповідно до змісту якого податковий орган щодо задоволення позовних вимог заперечує, з підстав безпідставності доводів викладених у позовній заяві.

Контролюючий орган у письмовому відзиві на позов посилався на необґрунтованість позовних вимог, оскільки контролюючий орган реалізував свої повноваження на підставі та у межах визначених чинним законодавством.

Розглянувши подані сторонами документи та матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва виходить з наступного.

Фізична особа ОСОБА_1 являється пенсіонером за віком, що підтверджується копією пенсійного посвідчення № НОМЕР_1 від 30 серпня 2017 року

Відповідно до Інформації з Державного реєстру прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження майна щодо суб`єкта №268710497 від 03 серпня 2021 року ОСОБА_1 є власником:

1) житлового будинку, загальною площею 832,8 кв м. за адресою: АДРЕСА_2 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна № 1673627056101, зареєстрованого 17 жовтня 2018 року на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно, серія та номер: б/н, виданий 27 січня 2009 року виданого Виконавчим комітетом Рівненської міської ради;

2) квартири, загальною площею 260 кв м за адресою: АДРЕСА_1 реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна № 912928480000, зареєстрованого 25 квітня 2016 року на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно, серія та номер: НОМЕР_2 , виданий 24 квітня 2008 року виданого Головним управлінням житлового забезпечення Виконавчого органу Київської міської ради (Київська міська державна адміністрація);

Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 23 липня 2018 року у справі № 569/4176/18 розірвано шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 зареєстрований палацом одруження № 3 Управління запису актів громадянського стану Москви 28 серпня 1979 року, актовий запис № 4881.

Рівненським міським судом Рівненської області ухвалою від 14 травня 2018 року у справі № 569/7279/18 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито загальне позовне провадження у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ майна подружжя.

Відповідно до даних Єдиного державного реєстру судових рішень ухвалою Рівненського міського суду від 01 серпня 2019 року в рамках відповідної справи заяву ОСОБА_2 про забезпечення позову задоволено частково. Накладено заборону на відчуження майна, яке зареєстроване на ім`я, ОСОБА_1 , а саме: блокований житловий будинок в АДРЕСА_2 (Свідоцтво про право власності НОМЕР_3 від 27.01.2009 р.); земельну ділянку в АДРЕСА_2 з кадастровим номером 5610100000:01:029:0416; квартиру АДРЕСА_4 (Свідоцтво про право власності від 24 квітня 2008 року НОМЕР_4); машиномісце АДРЕСА_5 (Свідоцтво про право власності від 07 квітня 2008 року НОМЕР_6); машиномісце АДРЕСА_6 (Свідоцтво про право власності від 20 серпня 2008 року НОМЕР_5).

Контролюючим органом в порядку підпункту 54.3.3 пункту 54.3 статті 54 ПК України та відповідно до підпункту 266.7.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України винесено податкове повідомлення-рішення форми «Ф» № 0964633-2408-2654 від 18 червня 2021 року, яким позивачу визначено суму податкового зобов`язання за платежем «Податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, що сплачується фізичними особами, які є власниками об`єктів нежитлової нерухомості» за податковий період 2020 рік у розмірі 44 666,57 грн.

Крім того, відповідачем в порядку підпункту 54.3.3 пункту 54.3 статті 54 ПК України та відповідно до підпункту 266.7.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України винесено податкове повідомлення-рішення форми «Ф» № 0964631-2408-2654 від 18 червня 2021 року, яким позивачу визначено суму податкового зобов`язання за платежем «Податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, що сплачується фізичними особами, які є власниками об`єктів нежитлової нерухомості» за податковий період 2020 рік у розмірі 13 814,78 грн.

Відповідні податкові повідомлення-рішення направлено на адресу позивача поштою та згідно рекомендованого повідомлення № 0421018767568 вручено платнику податків 01 липня 2020 року.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам суд зазначає наступне.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження й обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулює та визначає ПК України.

Поняття, склад та порядок адміністрування податку на нерухоме майно, відмінного від земельної ділянки були введені в Податковий кодекс України з моменту його прийняття у 2010 році в ст. 265 розділу ХII «Місцеві податки та збори» ПК України. При цьому, згідно з п.п. 265.1.1 п. 265.1 ст. 265 ПК України платниками цього податку визначені фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об`єктів житлової нерухомості.

З 1 січня 2015 року Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» №71-VIII внесено зміни щодо оподаткування нерухомого майна, відмінного від земельної ділянки, зокрема, розширено базу оподаткування для податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, шляхом оподаткування як житлової, так і нежитлової нерухомості.

Податок на майно належить до місцевих податків та згідно з п. 10.3 ст. 10 ПК України місцеві ради в межах повноважень, визначених цим Кодексом, вирішують питання відповідно до вимог цього Кодексу щодо встановлення податку на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки) та встановлення збору за місця для паркування транспортних засобів, туристичного збору (п.п. 10.1.1 п. 10.1 ст. 10 ПК України).

Згідно з п.п. 14.1.129-1 п. 14.1 ст. 14 ПК України об`єкти нежитлової нерухомості - будівлі, приміщення, що не віднесені відповідно до законодавства до житлового фонду.

Згідно з підпунктом 266.7.2 пункту 266.7 статті 266 ПК України податкове/податкові повідомлення-рішення про сплату суми/сум податку та відповідні платіжні реквізити, зокрема, органів місцевого самоврядування за місцезнаходженням кожного з об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості надсилаються (вручаються) платнику податку - фізичній особі контролюючим органом за місцем його податкової адреси (місцем реєстрації) до 1 липня року, що настає за базовим податковим (звітним) періодом (роком).

Підпунктом 266.1.1 п. 266.1 ст. 266 ПК України встановлено, що платниками податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об`єктів житлової або нежитлової нерухомості.

Приписами п.п. 266.2.1 п. 266.2 ст. 266 ПК України передбачено, що об`єктом оподаткування є об`єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка.

Відповідно до п. 266.3 ст. 266 ПК України базою оподаткування є загальна площа об`єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток.

Базою оподаткування є загальна площа об`єктів нежитлової нерухомості, які перебувають у праві власності фізичних осіб (п.п. 266.3.1 п. 266.3 ст. 266 ПК України).

Згідно з п.п. 266.3.2 п. 266.3 ст. 266 ПК України база оподаткування об`єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, які перебувають у власності фізичних осіб обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами державної реєстрації прав на нерухоме майно або на підставі оригіналів відповідних документів платника податків, зокрема документів на право власності.

Положеннями пп. 266.1.2 п. 266.1 ст. 266 ПК України передбачено визначення платників податку в разі перебування об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості у спільній частковій або спільній сумісній власності кількох осіб:

а) якщо об`єкт житлової та/або нежитлової нерухомості перебуває у спільній частковій власності кількох осіб, платником податку є кожна з цих осіб за належну їй частку;

б) якщо об`єкт житлової та/або нежитлової нерухомості перебуває у спільній сумісній власності кількох осіб, але не поділений в натурі, платником податку є одна з таких осіб-власників, визначена за їх згодою, якщо інше не встановлено судом;

в) якщо об`єкт житлової та/або нежитлової нерухомості перебуває у спільній сумісній власності кількох осіб і поділений між ними в натурі, платником податку є кожна з цих осіб за належну їй частку.

Позивач обґрунтовуючи адміністративний позов зауважує, що оскаржуваним податковим повідомленням-рішенням нараховано податкове зобов`язання з податку на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки на нежитлові приміщення, які перебувають у спільній сумісній власності позивача та його дружини, крім того, частки в натурі останні не виділялись, проте здійснюється поділ спільного майна подружжя в рамках цивільної справи № 569/7279/18 у зв`язку з чим податкове повідомлення-рішення є протиправним.

Суд звертає увагу, що відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 57 Сімейного кодексу України (надалі по тексту - СК України) особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй (йому) особисто.

Отже, належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його під час шлюбу, але й спільною участю подружжя коштами або працею в набутті майна. Застосовуючи норму статті 60 СК України та визнаючи право спільної сумісної власності подружжя на майно, суд повинен установити не тільки факт набуття майна під час шлюбу, але й той факт, що джерелом його набуття були спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя.

Тобто, статус спільної сумісної власності визначається такими критеріями: 1) час набуття майна; 2) кошти, за які таке майно було набуте (джерело набуття). Норма статті 60 СК України вважається застосованою правильно, якщо набуття майна відповідає цим чинникам.

У зв`язку з викладеним у разі придбання майна хоча й у період шлюбу, але за особисті кошти одного з подружжя, це майно не може вважатися об`єктом спільної сумісної власності подружжя, а є особистою приватною власністю того з подружжя, за особисті кошти якого воно придбане.

Відтак, факт придбання спірного майна в період шлюбу не є безумовною підставою для віднесення такого майна до об`єктів права спільної сумісної власності подружжя.

Відповідно до ст. 368 Цивільного кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) (надалі по тексту - ЦК України) майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною (без визначення часток) власністю, якщо інше не встановлено законом або договором.

Виникнення цього права згідно зі статтею 182 ЦК України підлягає державній реєстрації.

Згідно з ч. 4 ст. 182 ЦК України порядок проведення державної реєстрації прав на нерухомість встановлюється законом.

Відповідно до ст. 2, 4 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Державній реєстрації прав підлягає право власності на нерухоме майно.

Водночас, відповідно до Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон на відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта № 268710497 від 03 серпня 2021 року ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) є одноосібним власником житлового будинку, загальною площею 832,8 кв м. за адресою: АДРЕСА_2 , (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна № 1673627056101) а також квартири, загальною площею 260 кв м за адресою: АДРЕСА_1 , (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна № 912928480000)

Вказане спростовує твердження позивача, що вказане нерухоме майно перебуває у спільній сумісній власності.

Суд зауважує, що сторонами не оспорюється та не ставиться під сумнів правильність обрахування контролюючим органом суми податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки встановленими оскаржуваними податковими повідомленнями-рішеннями.

Щодо посилань позивача на звільнення його від сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки як пенсіонера, відповідно до пп. 281.1.3 п. 281.1 ст. 281 ПК України, суд відхиляє оскільки відповідна норма ПК України регулює особливості застосування пільги щодо сплати земельного податку для фізичних осіб, що унеможливлює її поширення у правовідносинах, пов`язаних щодо адміністрування податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.

Враховуючи зазначене вище суд зазначає, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення є правомірними, прийняті відповідно до вимог чинного законодавства, а відтак підстави для їх скасування у суду відсутні.

При цьому суд звертає увагу на ті обставини, що відповідно до правил п.41 «Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень» обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

На переконання суду, відповідачем доведено правомірність вчинених дій, з урахуванням вимог, встановлених частиною 2 статті 19 Конституції України та частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог та системного аналізу положень законодавства України, суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.

Зважаючи, що у задоволенні позову позивача, відмовлено, а іншими учасниками справи судові витрати не понесені, судові витрати не підлягають розподілу відповідно до статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України.

На підставі вище викладеного, керуючись статтями 9, 14, 73-78, 90, 139, 143, 242 - 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 - відмовити.

Рішення набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України, після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України, протягом тридцяти днів, з дня складання повного тексту рішення.

Суддя К.Ю. Гарник