Рішення № 100616615, 25.10.2021, Запорізький окружний адміністративний суд

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 жовтня 2021 року Справа № 280/5997/21 м.ЗапоріжжяЗапорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді: Семененко М.О., за участю секретаря судового засідання Стовбур А.Ю., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовною заявою

ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 )

до Головного управління ДПС України в Запорізькій області (69107, м.Запоріжжя, пр.Соборний, буд.166; код ЄДРПОУ ВП: 44118663)

про визнання протиправними та скасування вимог про сплати боргу (недоїмки), зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

До Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач) до Головного управління ДПС у Запорізькій області (далі - відповідач), в якій позивач просить суд:

1) скасувати податкову вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-102266-56 від 13.08.2019 на стягнення з позивача боргу з єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (станом на 26.11.2019) на суму 23 785,08 грн;

2) податкову вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-102266-56-У від 17.02.2020 на стягнення з позивача боргу з єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (станом на 17.06.2020) на суму 5 508,36 грн.;

3) податкову вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-102266-56 від 17.02.2020 на стягнення з позивач боргу з єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (станом на 31.01.2020) на суму 29 293,44 грн., а всього на загальну суму 58 586,88 грн., як незаконні та протиправні, шляхом приведення до відповідності інтегровану картку платника податків ОСОБА_1 та виключення безпідставно рознесеного боргу на суму 58 586,88 грн.

В обґрунтування позовних вимог зазначає, що контролюючим органом безпідставно нараховано позивачу недоїмку з єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі також єдиний внесок, ЄСВ) за відсутності у нього статусу фізичної особи-підприємця. Повідомляє, що у грудні 2003 року зареєструвався як фізична особа-підприємець, однак у березні 2004 року у встановленому порядку припинив підприємницьку діяльність, фактично підприємницькою діяльністю не займався, не проходив реєстраційних процедур щодо внесення до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань інформації про нього як про фізичну особу-підприємця. З посиланням на правову позицію Великої Палати Верховного Суду у справі №260/81/19 вказує, що відсутність підтвердженого у визначеній державною формі реалізації права на підприємницьку діяльність в умовах нормативно-правового регулювання після 2004 року виключає можливість автоматичного перенесення набутих до 01 липня 2004 року ознак суб`єкта господарювання, оскільки особа не може бути примушена до реалізації наданого їй права в цих умовах, а користується ним на власний розсуд. Також стверджує, що у період, за який нарахована недоїмка, працевлаштований як найманий працівник. Просить позов задовольнити.

Ухвалою суду від 19.07.2021 позовну заяву залишено без руху, надано строк для усунення недоліків позовної заяви.

Ухвалою суду від 10.08.2021 відкрито провадження у справі, призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи; витребувано докази по справі.

Відповідач позов не визнав, 02.09.2021 подав відзив на позовну заяву, у якому зазначає, що відповідно до наявної у податкового органу інформації позивач був зареєстрований як фізична особа-підприємець з 16.12.2003 по 14.05.2020. Вказує, що в порушення статті 9 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 №2464-VI (далі - Закон №2464-VI) позивач з 01.01.2017 не сплачував єдиний внесок, у зв`язку з чим утворилась недоїмка, що зумовило винесення оскаржуваних вимог про сплату боргу (недоїмки). Зазначає, що чинним законодавством не передбачена заборона фізичній особі-підприємцю працювати також й за трудовим договором, отже робота за трудовим договором не виключає можливості здійснення підприємницької діяльності. Просить відмовити в задоволенні позову.

Ухвалою суду від 25.10.2021 замінено відповідача Головне управління ДПС у Запорізькій області (код ЄДРПОУ 43143945) на правонаступника - Головне управління ДПС у Запорізькій області (код ЄДРПОУ ВП: 44118663).

На підставі матеріалів справи судом встановлено такі обставини.

13.08.2019 ГУ ДПС у Запорізькій області сформовано та направлено на адресу позивача вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-102266-56, відповідно до якої заборгованість ОСОБА_1 зі сплати єдиного внеску станом на 31.07.2019 становить 23785,08 грн.

Вимога сформована на підставі даних інформаційної системи контролюючого органу щодо заборгованості зі сплати поточних нарахувань єдиного соціального внеску, а саме:

- зі строком сплати до 09.02.2018 в сумі 8 448,00 грн. (за 2017 рік);

- зі строком сплати 19.04.2018 в сумі 2 457,18 грн. (І квартал 2018 року);

- зі строком сплати 19.07.2018 в сумі 2 457,18 грн. (ІІ квартал 2018 року);

- зі строком сплати 19.10.2018 в сумі 2 457,18 грн. (ІІІ квартал 2018 року);

- зі строком сплати 21.01.2019 в сумі 2 457,18 грн. (IV квартал 2018 року);

- зі строком сплати 19.04.2019 в сумі 2 754,18 грн. (І квартал 2019 року);

- зі строком сплати 19.07.2019 в сумі 2 754,18 грн. (ІІ квартал 2019 року).

Доказів направлення вимоги про сплату боргу (недоїмки) №Ф-102266-56 від 13.08.2019 на адресу позивача відповідачем не надано.

Крім того, 17.02.2020 ГУ ДПС у Запорізькій області сформовано та направлено на адресу позивача вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-102266-56, відповідно до якої заборгованість ОСОБА_1 зі сплати єдиного внеску станом на 31.01.2020 становить 29293,44 грн.

До суми недоїмки за вимогою про сплату боргу (недоїмки) №Ф-102266-56 від 17.02.2020 включено недоїмку, визначену у вимозі про сплату боргу (недоїмки) №Ф-102266-56 від 13.08.2019, а також заборгованість зі сплати поточних нарахувань, а саме:

- зі строком сплати 21.10.2019 в сумі 2 754,18 грн. (ІІІ квартал 2019 року);

- зі строком сплати 20.01.2020 в сумі 2 754,18 грн. (IV квартал 2019 року).

Вимога про сплату боргу (недоїмки) №Ф-102266-56 від 17.02.2020 була направлена на адресу позивача, однак повернулась без вручення «за закінченням встановленого терміну зберігання».

У подальшому, відповідач направив узгоджену вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-102266-56 У від 13.08.2019 на суму 23 785,08 грн. та вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-102266-56 У від 17.02.2020 на суму 5508,36 грн. для примусового виконання до органу державної виконавчої служби.

Не погоджуючись з правомірністю прийняття ГУ ДПС у Запорізькій області вимоги про сплату боргу (недоїмки) №Ф-102266-56 від 13.08.2019, вимоги про сплату боргу (недоїмки) №Ф-102266-56 від 17.02.2020, вимоги про сплату боргу (недоїмки) №Ф-102266-56-У від 17.02.2020, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Щодо строку звернення до адміністративного суду з даним позовом, суд зазначає, при зверненні до суду з даним позовом позивачем заявлено клопотання про поновлення строку звернення до суду, яке крім іншого, обґрунтовано тим, що спірні вимоги про сплату боргу (недоїмки) позивач не отримував.

При вирішенні питання про відкриття провадження у даній справі суддя дійшов висновку, що на стадії вирішення питання про відкриття провадження у справі будь-які висновки щодо своєчасності (несвоєчасності) звернення до адміністративного суду з даним позовом є передчасними, оскільки для об`єктивного вирішення заявленого клопотання необхідно з`ясувати, чи виконано контролюючим органом свій обов`язок направлення вимоги про сплату боргу (недоїмки) на адресу позивача, та чи отримував позивач оскаржуване рішення суб`єкта владних повноважень.

Ухвалою суду про відкриття провадження у справі від 10.08.2021, крім іншого, витребувано у відповідача докази направлення оскаржуваних вимог на адресу позивача.

Відповідачем не надано доказів направлення на адресу позивача вимоги про сплату боргу (недоїмки) №Ф-102266-56 від 13.08.2019.

З інших наданих відповідачем письмових доказів судом встановлено, що податковий орган надсилав на податкову адресу позивача вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-102266-56 від 17.02.2020 рекомендованим листом з повідомленням про вручення, однак поштовий конверт повернуто до контролюючого органу без вручення «за закінченням встановленого терміну зберігання».

Крім того, судом встановлено, що вимога про сплату боргу №Ф-102266-56-У від 17.02.2020 на адресу позивача не направлялась, оскільки була адресована органу державної виконавчої служби.

Натомість, наявні в матеріалах справи письмові докази дозволяють дійти висновку, що позивач отримав копії оскаржуваних вимог 27.05.2021 (№Ф-102266-56-У від 17.02.2020) та 10.06.2021 (№Ф-102266-56 від 13.08.2019 та №Ф-102266-56 від 17.02.2020).

Згідно з частиною 1 та 2 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Верховний Суд у постанові від 05.03.2021 у справі №640/9172/20 висловив правову позицію, згідно з якою платник єдиного соціального внеску для захисту своїх прав і законних інтересів має право на звернення до суду з позовом про оскарження вимоги у межах гарантованого процесуальним законом строку, встановленого статтею 122 КАС України, а не статтею 25 Закону №2464-VI.

Враховуючи, що позивач звернувся до суду 10.07.2021 засобами поштового зв`язку (дата направлення поштового відправлення), суд дійшов висновку, що строк звернення до суду з даним позовом не пропущений.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з того, що правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку, визначені Законом №2464-VI.

Згідно з пунктом 2 частини 1 статті 1 Закону №2464-VІ єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Відповідно до статті 4 Закону №2464-VІ платниками єдиного внеску є:

1) роботодавці:

підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами;

фізичні особи - підприємці, зокрема ті, які використовують працю інших осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством про працю, чи за цивільно-правовим договором (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців);

фізичні особи, які забезпечують себе роботою самостійно, та фізичні особи, які використовують працю інших осіб на умовах трудового договору (контракту);

філії, представництва, інші відокремлені підрозділи підприємств, установ та організацій (у тому числі міжнародні), утворені відповідно до законодавства України, які мають окремий баланс і самостійно здійснюють розрахунки із застрахованими особами;

дипломатичні представництва і консульські установи іноземних держав, філії, представництва та інші відокремлені підрозділи іноземних підприємств, установ та організацій (у тому числі міжнародні), розташовані на території України;

підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, військові частини та органи, які виплачують грошове забезпечення, допомогу по тимчасовій непрацездатності, допомогу у зв`язку з вагітністю та пологами, допомогу, надбавку або компенсацію відповідно до законодавства для таких осіб: військовослужбовців (крім військовослужбовців строкової військової служби), поліцейських, осіб рядового і начальницького складу, у тому числі тих, які проходять військову службу під час особливого періоду, визначеного законами України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» та «;Про військовий обов`язок і військову службу»; патронатних вихователів, батьків-вихователів дитячих будинків сімейного типу, прийомних батьків, якщо вони отримують грошове забезпечення відповідно до законодавства; осіб, які отримують допомогу по тимчасовій непрацездатності, перебувають у відпустці у зв`язку з вагітністю та пологами і отримують допомогу у зв`язку з вагітністю та пологами; осіб, які проходять строкову військову службу у Збройних Силах України, інших утворених відповідно до закону військових формуваннях, Службі безпеки України та службу в органах і підрозділах цивільного захисту; осіб, які доглядають за дитиною до досягнення нею трирічного віку та відповідно до закону отримують допомогу по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку та/або при народженні дитини, усиновленні дитини; одного з непрацюючих працездатних батьків, усиновителів, опікунів, піклувальників, прийомних батьків, батьків-вихователів, які фактично здійснюють догляд за дитиною з інвалідністю, дитиною, хворою на тяжке перинатальне ураження нервової системи, тяжку вроджену ваду розвитку, рідкісне орфанне захворювання, онкологічне, онкогематологічне захворювання, дитячий церебральний параліч, тяжкий психічний розлад, цукровий діабет I типу (інсулінозалежний), гостре або хронічне захворювання нирок IV ступеня, за дитиною, яка отримала тяжку травму, потребує трансплантації органа, потребує паліативної допомоги, якій не встановлено інвалідність, а також непрацюючих працездатних осіб, які здійснюють догляд за особою з інвалідністю I групи або за особою похилого віку, яка за висновком медичного закладу потребує постійного стороннього догляду або досягла 80-річного віку, якщо такі непрацюючі працездатні особи отримують допомогу, надбавку або компенсацію відповідно до законодавства;

інвестор (оператор) за угодою про розподіл продукції (у тому числі постійне представництво інвестора-нерезидента), що використовує працю фізичних осіб, найнятих на роботу в Україні на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем в Україні, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності, зазначеним у витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців);

4) фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування;

5) особи, які провадять незалежну професійну діяльність, а саме наукову, літературну, артистичну, художню, освітню або викладацьку, а також медичну, юридичну практику, в тому числі адвокатську, нотаріальну діяльність, або особи, які провадять релігійну (місіонерську) діяльність, іншу подібну діяльність та отримують дохід від цієї діяльності;

5-1) члени фермерського господарства, якщо вони не належать до осіб, які підлягають страхуванню на інших підставах;

15) особи, які беруть добровільну участь у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування;

16) центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері зовнішніх зносин, уповноважений орган центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики з питань національної безпеки у воєнній сфері, сфері оборони і військового будівництва у мирний час та особливий період, - за непрацюючого іншого з подружжя працівника дипломатичної служби, який перебуває за кордоном за місцем довготермінового відрядження такого працівника.

За змістом частини 4 статті 5 Закону №2464-VI обов`язки платників єдиного внеску виникають у осіб, зазначених в абзацах другому, третьому, п`ятому та сьомому пункту 1 частини першої статті 4 цього Закону, - з дня їх державної реєстрації відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань».

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 6 Закону №2464-VI платник єдиного внеску зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок до податкового органу за основним місцем обліку платника єдиного внеску.

Аналіз наведених норм дозволяє дійти висновку, що з дня державної реєстрації відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» фізичні особі-підприємці є платниками єдиного внеску та зобов`язані його своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати.

Суд зазначає, що суб`єктна ознака статусу фізичної особи-підприємця є визначальною для вирішення питання про віднесення позивача до платників єдиного внеску, а тому суд вважає за необхідне дослідити питання наявності у позивача такого статусу.

Згідно доводів ГУ ДПС у Запорізькій області, позивач був зареєстрований як фізична особа-підприємець з 16.12.2003 по 14.05.2020, у зв`язку з чим з 01.01.2017 по дату припинення підприємницької діяльності 14.05.2020 повинен був сплачувати єдиний внесок у розмірі не менше мінімального страхового внеску.

В свою чергу позивач стверджує, що припинив підприємницьку діяльність у березні 2004 року та не був зареєстрований як фізична особа-підприємець у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань до 14.05.2020, тобто до дати, коли він за порадою працівників податкового органу звернувся до державного реєстратора з метою припинення підприємницької діяльності, а тому у період з 01.01.2017 по 14.05.2020 у контролюючого органу були відсутні підстави для нарахування недоїмки з єдиного внеску.

За даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань за податковим номером 2727413944 зареєстровано фізичну особу-підприємця ОСОБА_1 , дата державної реєстрації: 16.12.2003, дата запису: 14.05.2020, номер запису: 21010170001024790, перебував на податковому обліку у відповідача (Мелітопольське управління) з 23.12.2003 за номером 3918, зареєстрований як платник єдиного внеску з 02.01.2004 за номером 08/11-15896/08143, підприємницьку діяльність припинено 14.05.2020 за власним рішенням, номер запису: 21010060003024790.

Відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань на запит суду від 25.10.2021 за кодом 157939308027, станом на 13.05.2020 (до дати включення відомостей про позивача, як про фізичну особу-підприємця) у розділі «Дані про хронологію реєстраційних дій» зазначено: включення відомостей про фізичну особу-підприємця з відміткою про те, що свідоцтво про її державну реєстрацію вважається недійсним, 19.02.2014.

Згідно з пунктом 4 частини 1 статті 1 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» від 15.05.2003 №755-IV (далі - Закон №755-IV, тут і в подальшому в редакції станом на час виникнення спірних правовідносин) державна реєстрація юридичних осіб, громадських формувань, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців (далі - державна реєстрація) - офіційне визнання шляхом засвідчення державою факту створення або припинення юридичної особи, громадського формування, що не має статусу юридичної особи, засвідчення факту наявності відповідного статусу громадського об`єднання, професійної спілки, її організації або об`єднання, політичної партії, організації роботодавців, об`єднань організацій роботодавців та їхньої символіки, засвідчення факту набуття або позбавлення статусу підприємця фізичною особою, зміни відомостей, що містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, про юридичну особу та фізичну особу - підприємця, а також проведення інших реєстраційних дій, передбачених цим Законом.

Відповідно до частини 1 статті 42 Закону №755-IV (у первинній редакції) для проведення державної реєстрації фізична особа, яка має намір стати підприємцем, повинна подати особисто (надіслати рекомендованим листом з описом вкладення) державному реєстратору за місцем проживання такі документи: заповнену реєстраційну картку на проведення державної реєстрації фізичної особи - підприємця; копію довідки про включення заявника до Державного реєстру фізичних осіб - платників податків та інших обов`язкових платежів; документ, що підтверджує внесення реєстраційного збору за проведення державної реєстрації ФОП.

Згідно з пунктом 2 розділу VIII «Прикінцеві положення» цього Закону державний реєстратор протягом 2004-2005 років при надходженні від юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців реєстраційної картки, відповідно до вимог статті 19 цього Закону, зобов`язаний провести заміну раніше виданих їм свідоцтв про державну реєстрацію на свідоцтва про державну реєстрацію єдиного зразка. При цьому реєстраційний збір за заміну свідоцтва про державну реєстрацію не стягується.

Таким чином, визначена процедура державної реєстрації з дати набрання чинності Законом №755-IV передбачала встановлення волевиявлення особи щодо одержання правового статусу ФОП через здійснення повного (при первинному набутті) чи мінімального (при підтвердженні набутого статусу суб`єкта підприємницької діяльності до 01 липня 2004 року) комплексу дій шляхом подання державному реєстратору реєстраційної картки (документ встановленого зразка, який підтверджує волевиявлення особи щодо внесення відповідних записів до ЄДР - абзац 7 частини 1 статті 1 Закону № 755-IV) та отримання свідоцтва про державну реєстрацію (документ встановленого зразка, який засвідчує факт внесення до ЄДР запису про державну реєстрацію юридичної особи або ФОП - абзац дев`ятий частини першої статті 1 Закону № 755-IV).

03.03.2011 набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців" щодо спрощення механізму державної реєстрації припинення суб`єктів господарювання від 01.07.2010 №2390-VI (далі - Закон 2390-VI), яким було внесено зміни до Закону №755-IV.

Пунктами 2-4 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №2390-VI було передбачено, що процес включення до ЄДР відомостей про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, зареєстрованих до 01 липня 2004 року, завершується через рік, починаючи з дня набрання чинності цим Законом.

Усі юридичні особи та фізичні особи - підприємці, створені та зареєстровані до 01 липня 2004 року, зобов`язані у встановлений пунктом 2 цього розділу строк подати державному реєстратору реєстраційну картку для включення відомостей про них до ЄДР та для заміни свідоцтв про їх державну реєстрацію на свідоцтва про державну реєстрацію єдиного зразка або для отримання таких свідоцтв.

Свідоцтва про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, оформлені з використанням бланків старого зразка та видані до 01 липня 2004 року, після настання встановленого пунктом 2 цього розділу строку вважаються недійсними.

Водночас пунктом 8 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 2390-VI визначено, що після закінчення передбаченого для включення відомостей до ЄДР строку, встановленого пунктом 2 цього розділу, уповноважені органи у місячний строк проводять остаточне звірення даних відомчих реєстрів (баз даних реєстрів, журналів реєстрації, обліку тощо), за результатами якого готують аналітичну інформацію для передачі її тимчасовим міжвідомчим спеціальним комісіям, утвореним з метою проведення в Автономній Республіці Крим та відповідних областях інвентаризації юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, зареєстрованих до 01 липня 2004 року, відомості про яких до строку, встановленого пунктом 2 цього розділу, не включені до ЄДР. За результатами проведеної тимчасовими міжвідомчими спеціальними комісіями роботи відомості про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, зареєстрованих до 01 липня 2004 року, включаються до ЄДР з відміткою про те, що свідоцтва про їх державну реєстрацію, оформлені з використанням бланків старого зразка та видані до 01 липня 2004 року, вважаються недійсними.

Таким чином, строк для включення до ЄДР відомостей про фізичних осіб - підприємців, державна реєстрація яких була проведена до 01.07.2004, визначений пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 2390-VI, закінчився 03.03.2012 року. При цьому цей строк включення до ЄДР відомостей про фізичних осіб - підприємців, державна реєстрація яких проведена до 01.07.2004, підлягав застосуванню виключно у випадках самостійного подання останніми реєстраційних карток державному реєстратору.

Натомість відомості про фізичних осіб - підприємців, які самостійно не звернулись із відповідною заявою у строк, установлений пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №2390-VI, підлягали включенню до ЄДР на підставі інформації, отриманої від тимчасових міжвідомчих спеціальних комісій. Державні реєстратори, вносячи відомості про цих фізичних осіб - підприємців до ЄДР, зобов`язані були зробити відмітку про недійсність їхнього свідоцтва про державну реєстрацію.

25.04.2014 набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законів України щодо включення відомостей про діючих юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців до Єдиного державного реєстру» від 25.03.2014 №1155-VII (далі - Закон №1155-VII).

Цим Законом пункт 2 розділу VIII «Прикінцеві положення» Закону №755-IV викладено в новій редакції, відповідно до якої усі діючі юридичні особи та фізичні особи - підприємці, створені та зареєстровані до 01 липня 2004 року, відомості про яких не включені до ЄДР, зобов`язані подати державному реєстратору відповідно до вимог статті 19 цього Закону реєстраційну картку для включення відомостей про них до ЄДР. Державний реєстратор після отримання від юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців реєстраційної картки зобов`язаний включити відомості про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців і видати їм виписку з ЄДР.

До того ж Законом №1155-VII виключено пункти 2-4 і 7-9 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №2390-VI.

Суд зазначає, що статус фізичної особи-підприємця є формою реалізації конституційного права на підприємницьку діяльність, відсутність підтвердженого у визначеній державою формі реалізації цього права у нових умовах нормативно-правового регулювання після 2004 року виключає можливість автоматичного перенесення набутих до 01.07.2004 ознак суб`єкта господарювання, оскільки особа не може бути примушена до реалізації наданого їй права в цих умовах, а користується ним на власний розсуд.

Водночас зміни у процедуру адміністрування системи державної реєстрації фізичних осіб - підприємців, запроваджені законами №2390-VI та №1155-VII, не спростовують наведених висновків щодо природи визначення статусу фізичної особи-підприємця, а лише визначають регулювання діяльності уповноважених органів у відношенні до фізичних осіб, які мають намір продовжувати здійснювати підприємницьку діяльність, розпочату ними до 01.07.2004, що підтверджується виконанням ними обов`язку подати реєстраційну картку або ж констатації відмови особи від набуття статусу фізичної особи-підприємця шляхом неподання реєстраційної картки, що за змістом нормативних приписів мало наслідком відмову в заміні свідоцтва про державну реєстрацію на бланки нового зразка та внесення відмітки до ЄДР про те, що свідоцтва про їх державну реєстрацію, оформлені з використанням бланків старого зразка та видані до 01.07.2004, вважаються недійсними. Таким чином, виключалася можливість законного здійснення підприємницької діяльності.

Позивач не заперечує наявність у нього у 2004 році статусу фізичної особи-підприємця, однак з матеріалів справи слідує, що позивач не виявив бажання продовжувати підприємницьку діяльність, розпочату ним до 01.07.2004, що підтверджується тим, що до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань внесено запис про те, що свідоцтво про його державну реєстрацію вважається недійсним.

З огляду на викладене суд дійшов висновку, що відсутність офіційного підтвердження у позивача статусу фізичної-особи підприємця шляхом проходження реєстраційних процедур у порядку, визначеному Законом №755-IV, що виключає можливість законного здійснення підприємницької діяльності та отримання відповідних доходів, за відсутності фактичних доказів протилежного, виключає і можливість формальної та фактичної участі позивача у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування за відповідним статусом.

Аналогічний правовий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 01.07.2020 у справі №260/81/19, який враховується судом в силу положень частини 5 статті 242 КАС України.

Підсумовуючи викладене, суд зазначає, що оскільки позивач не мав статусу фізичної особи-підприємця, підстави для нарахування недоїмки з єдиного внеску у статусі фізичної особи-підприємця відсутні.

Враховуючи вищевикладене у сукупності, суд дійшов висновку про відсутність підстав для визначення позивачу недоїмки з єдиного внеску як фізичній особі-підприємцю за період з 01.01.2017 по 14.05.2020, а тому оскаржувані вимоги про сплату боргу (недоїмки) є протиправними та підлягають скасуванню.

Щодо позовних вимог про приведення у відповідність інтегрованої картки платника єдиного внеску ОСОБА_1 та виключення безпідставно рознесеного боргу на суму 58 586,88 грн., суд зазначає таке.

Відповідно до частини 1 статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом:

1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень;

2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень;

3) визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій;

4) визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії;

5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб`єкта владних повноважень;

6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб`єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.

Частиною 2 статті 5 КАС України визначено, що захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єкта владних повноважень.

Відповідно до положень пункту 10 частини 2 статті 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.

Суд зазначає, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

Європейський суд з прав людини у пункті 75 рішення від квітня 2005 року у справі «Афанасьєв проти України» (заява № 38722/02) зазначив, що обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності «небезпідставної заяви» за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею, повинен бути «ефективним» як у законі, так і на практиці, зокрема, в тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави.

Для ефективного поновлення порушеного права необхідною умовою є існування чіткого зв`язку між правопорушенням та способом захисту права, тобто метою заявлених позовних вимог має бути усунення перешкод у здійсненні права, а її досягненням - визначений спосіб захисту права, який би вичерпував себе. Оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту та обґрунтовуючи відповідний висновок, слід виходити із його ефективності, і це означає, що вимога на захист права має відповідати змісту порушеного права та характеру правопорушення, забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

В межах розгляду даної справи судом встановлено безпідставне перебування позивача на час виникнення спірних правовідносин на податковому обліку в статусі фізичної особи-підприємця за обліковими даними контролюючого органу та, як наслідок, безпідставне нарахування контролюючим органом єдиного внеску в інтегрованій картці позивача у період з 01.01.2017 по 14.05.2020, у тому числі протиправне винесення вимог про сплату боргу (недоїмки) №Ф-102266-56 від 13.08.2019, №Ф-102266-56 від 17.02.2020 та узгодженої вимоги №Ф-102266-56-У від 17.02.2020.

При цьому, суд зазначає, що у разі скасування вимоги про сплату боргу контролюючий орган повинен вчинити дії щодо відображення/коригування в інтегрованій картці позивача дійсного стану зобов`язань перед бюджетом.

Суд також звертає увагу на те, що за даними інтегрованої картки платника єдиного внеску станом на 21.04.2020 (з урахуванням періоду до внесення 14.05.2020 до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань запису про реєстрацію підприємницької діяльності та припинення підприємницької діяльності позивача) за позивачем обліковується недоїмка в загальному розмірі 31 371,56 грн.

Суд вказує на помилковість тверджень позивача про те, що загальна сума недоїмки становить 58 586,88 грн., адже позивачем залишено поза увагою, що за змістом пунктів 4, 5, 7 розділу VI. «Порядок стягнення заборгованості з платників» Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затвердженої Наказом Міністерства фінансів України від 20.04.2015 № 449, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 07 травня 2015 року за №508/26953 при формуванні вимоги про сплату боргу (недоїмки) їй присвоюється порядковий номер, який складається з трьох частин: перша частина - літера «Ю» (вимога до юридичної особи) або «Ф» (вимога до фізичної особи), друга частина - порядковий номер, третя частина - літера «У» (узгоджена вимога).

В третій частині літера «У» (інформація щодо узгодження вимоги) проставляється у разі надсилання:

платнику узгодженої вимоги внаслідок процедури оскарження;

вимоги до органів державної виконавчої служби або до органів Казначейства відповідно до цієї Інструкції.

У разі якщо платник єдиного внеску протягом 10 календарних днів з дня надходження (отримання) вимоги про сплату боргу (недоїмки) не сплатив зазначені у вимозі суми недоїмки та штрафів з нарахованою пенею, не узгодив вимогу з податковим органом шляхом оскарження в адміністративному чи судовому порядку або не сплатив узгоджену суму боргу (недоїмки) (з дня отримання відповідного рішення податкового органу або суду), після спливу останнього дня відповідного строку така вимога вважається узгодженою (набирає чинності).

Податковий орган протягом 10 робочих днів з дня узгодження вимоги (набрання нею чинності):

пред`являє її до виконання органу державної виконавчої служби в порядку, встановленому Законом України «Про виконавче провадження»;

надсилає її в порядку, встановленому Законом, до органу Казначейства - відповідно до частини другої статті 6 Закону України «Про виконавче провадження», якщо платник єдиного внеску є бюджетною установою, державним органом, одержувачем бюджетних коштів, а також підприємством, установою або організацією, рахунки якої відкриті в органах Казначейства.

Якщо протягом наступного базового звітного періоду сума боргу (недоїмки) платника зросла, після проходження відповідних процедур узгодження та оскарження вимога про сплату боргу (недоїмки) подається до органу державної виконавчої служби або до органу Казначейства тільки на суму зростання боргу (недоїмки).

Таким чином, вимога про сплату боргу (недоїмки) №Ф-102266-56 від 17.02.2020 включає в себе недоїмку, яка була визначена раніше вимогою про сплату боргу (недоїмки) №Ф-102266-56 від 13.08.2019. При цьому вимога про сплату боргу (недоїмки) №Ф-102266-56-У від 17.02.2020 (з літерою «У»), сформована лише на суму зростання боргу (недоїмки) після її узгодження.

Таким чином, недоїмка за вимогою про сплату боргу (недоїмки) №Ф-102266-56 від 17.02.2020 включає в себе суми недоїмки за іншими оскаржуваними вимогами, а тому суми за такими вимогами не додаються.

В межах розгляду даної справи судом встановлено безпідставне перебування позивача на час виникнення спірних правовідносин на податковому обліку в статусі фізичної особи-підприємця за даними ІТС «Податковий Блок» у період з 01.01.2017 по 14.05.2020 та, як наслідок, безпідставне нарахування контролюючим органом єдиного внеску в інтегрованій картці позивача.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про необхідність приведення облікових даних позивача у відповідність із дійсним станом розрахунків з бюджетом, а тому наявні підстави для зобов`язання відповідача здійснити коригування даних в інтегрованій картці шляхом виключення суми недоїмки в розмірі 31 371,56 грн, у зв`язку з чим позовні вимоги в цій частині підлягають частковому задоволенню.

Щодо інших аргументів, наведених сторонами, суд зазначає, що згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа «Серявін проти України», § 58, рішення від 10 лютого 2010 року).

Враховуючи, що інші аргументи сторін не впливають на той факт, що у період з 01.01.2017 по 14.05.2020 позивач не мав статусу фізичної особи-підприємця, та, відповідно, не мав обов`язку сплачувати єдиний внесок на підставі пункту 4 частини 1 статті 4 Закону №2464-VI, суд не надає оцінку таким аргументам та наданим на їх підтвердження письмовим доказам.

Згідно з частинами 1, 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Відповідно до положень статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

За наведеного вище суд вважає, що заявлені позовні вимоги знайшли своє підтвердження поданими до матеріалів справи письмовими доказами, є частково обґрунтованими, а тому підлягають частковому задоволенню.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд виходить з того, що відповідно до частини 3 статті 139 КАС України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

При зверненні до суду з даним позовом позивачем сплачений судовий збір в розмірі 908,00 грн., який підлягає стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань ГУ ДПС у Запорізькій області в розмірі 485,56 грн. пропорційно до розміру задоволених позовних вимог .

Керуючись ст.ст.2, 5, 9, 77, 132, 139, 143, 243-246, 255, 295 КАС України, суд -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-102266-56 від 13.08.2019, сформовану Головним управлінням ДПС у Запорізькій області.

Визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-102266-56 від 17.02.2020, сформовану Головним управлінням ДПС у Запорізькій області.

Визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-102266-56-У від 17.02.2020, сформовану Головним управлінням ДПС у Запорізькій області.

Зобов`язати Головне управління ДПС у Запорізькій області здійснити коригування даних в інтегрованій картці платника податків ОСОБА_1 шляхом виключення нарахованого єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, що сплачується фізичними особами-підприємцями, у тому числі тими, які обрали спрощену систему оподаткування, та особами які провадять незалежну професійну діяльність, в сумі 31 371,56 грн. (тридцять одна тисяча триста сімдесят одна гривня 56 коп.).

В іншій частині в задоволенні позову відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Запорізькій області судові витрати зі сплати судового збору в сумі 485,56 грн.(чотириста вісімдесят п`ять гривень 56 коп.).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Третього апеляційного адміністративного суду.

Повне найменування сторін та інших учасників справи:

Позивач - ОСОБА_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 .

Відповідач - Головне управління ДПС у Запорізькій області, місцезнаходження: 69107, м.Запоріжжя, пр.Соборний, буд.166; код ЄДРПОУ ВП 44118663.

Повне судове рішення складено 25.10.2021.

Суддя М.О. Семененко