Рішення № 100616122, 11.10.2021, Житомирський окружний адміністративний суд

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 жовтня 2021 року м. Житомир справа № 240/14925/21

категорія 106030000

Житомирський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Панкеєвої В.А.,

секретар судового засідання Горбова І.С.,

за участю: позивача - ОСОБА_1 ,

представника позивача - Приведьона В.М.,

представника відповідача - Федосюк В.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління держгеокадастру у Житомирській області про визнання протиправними дій, скасування наказу та поновлення на посаді,

встановив:

ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом, в якому просить:

- визнати протиправними дії відповідача щодо відмови в скасуванні наказу № 155-к від 01.04.2021;

- визнати протиправним та скасувати наказ відповідача № 155-к від 01.04.2021;

- поновити її на посаді з 02 квітня 2021 року;

- стягнути з відповідача на її користь середній заробіток за час прогулу в сумі 26049,90 грн;

- стягнути з відповідача на її користь моральну шкоду в сумі 10000 грн.

В обґрунтування позову вказує, що наказом відповідача від 01.04.2021 №155-к її звільнено із займаної посади у зв`язку з виконанням постанови КМУ від 16 листопада 2020 р. № 1118 "Питання функціонування територіальних органів Державної служби з питань геодезії, картографії та кадастру". Позивач вважає наказ про звільнення із займаної посади незаконним, таким, що суперечить Конституції України, КЗпП України та міжнародним договорам, оскільки звільнення відбулось у зв`язку з ліквідацією державного органу, але такої ліквідації не відбулось. Позивач зверталась до відповідача із заявою про скасування наказу про звільнення, у відповідь отримала лист з відмовою у поновленні на роботі.

Ухвалою Житомирського окружного адміністративного суду від 09.08.2021 справу прийнято до провадження та призначено до розгляду за правилами загального позовного провадження.

Позивач та її представник в судових засіданнях позов підтримали в повному обсязі та просили його задовольнити.

Представник відповідача проти позову заперечувала з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву від 07.09.2021.

Заслухавши пояснення позивача, представників сторін, дослідивши наявні в матеріалах справи документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступних висновків.

Як встановлено судом, Постановою КМУ від 16 листопада 2020 р. № 1118 "Питання функціонування територіальних органів Державної служби з питань геодезії, картографії та кадастру" прийнято рішення ліквідувати як юридичні особи публічного права територіальні органи Державної служби з питань геодезії, картографії та кадастру за переліком, зокрема, - Головне управління Держгеокадастру у Житомирській області.

На виконання вказаної постанови позивача 01.03.2021 попереджено про звільнення із займаної посади (а.с.9).

Наказом Голови комісії з ліквідації Головного управління Держгеокадастру Житомирській області №155-к від 01.04.2021 позивача звільнено з посади головного спеціаліста відділу у Житомирському районі Міськрайонного управління у Житомирській області Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області з 01.04.2021 (а.с.13-14).

Вважаючи вказаний наказ протиправним, позивач звернулась до суду з позовом.

Надаючи правову оцінку спірним наказам, суд зазначає наступне.

Відповідно ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Вирішуючи спір по суті, суд ураховує, що згідно з ч.2 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

При цьому суд відмічає, що "на підставі" означає, що суб`єкт владних повноважень: 1) повинен бути утворений у порядку, визначеному Конституцією та законами України; 2) зобов`язаний діяти на виконання закону, за умов та обставин, визначених ним; "у межах повноважень" означає, що суб`єкт владних повноважень повинен приймати рішення, а дії вчиняти відповідно до встановлених законом повноважень, не перевищуючи їх; "у спосіб" означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний дотримуватися встановленої законом процедури і форми прийняття рішення або вчинення дії і повинен обирати лише визначені законом засоби; "з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано", тобто використання наданих суб`єкту владних повноважень повинно відповідати меті та завданням діяльності суб`єкта, які визначені нормативним актом, на підставі якого він діє; "обґрунтовано", тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії). Рішення повинно ґрунтуватися на оцінці усіх фактів та обставин, що мають значення.

Статтями 2, 5-1 Кодексу законів про працю України закріплено право громадян України на працю і гарантії держави в правовому захисті працездатним громадянам від незаконного звільнення.

Особливості прийняття громадян на державну службу, її проходження та припинення державної служби врегульовані Законом України "Про державну службу" від 10 грудня 2015 року №889-VIII (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) (надалі - Закон №889-VIII).

Відповідно до частин 2 та 3 статті 5 Закону №889-VIII відносини, що виникають у зв`язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, регулюються цим Законом, якщо інше не передбачено законом; дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом.

Водночас підстави та порядок припинення державної служби визначені розділом ІХ Закону №889-VIII.

Підставами для припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення є, зокрема, ліквідація державного органу (пункт 1-1 частини першої статті 87 Закону №889-VIII).

Відповідно до вимог частин першої та третьої статті 87 Закону України "Про державну службу" (в редакції, чинній на час попередження позивача про звільнення та прийняття відповідачем оскарженого наказу) підставою для припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення, в тому числі, є скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізація державного органу (п.1 ч.1 ст.87). Суб`єкт призначення або керівник державної служби попереджає державного службовця про наступне звільнення на підставі пунктів 1 та 1-1 частини першої цієї статті у письмовій формі не пізніше ніж за 30 календарних днів. Суб`єкт призначення або керівник державної служби може пропонувати державному службовцю будь-яку вакантну посаду державної служби у тому самому державному органі (за наявності). При цьому не застосовуються положення законодавства про працю щодо обов`язку суб`єкта призначення отримання згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) на звільнення.

Згідно з вимогами ч.4 ст.87 Закону України "Про державну службу" у разі звільнення з державної служби на підставі пунктів 1 та 1-1 частини першої цієї статті державному службовцю виплачується вихідна допомога у розмірі двох середньомісячних заробітних плат.

Аналіз наведених норм чинного законодавтва та встановлених обставин справи дозволяє суду зробити висновок про наявність факту порушення прав позивача під час здійснення суб`єктом владних повноважень процедури звільнення працівника у зв`язку з ліквідацією, з огляду на наступне.

16.11.2020 Кабінетом Міністрів України прийнято постанову №1118 "Питання функціонування територіальних органів Державної служби з питань геодезії, картографії та кадастру" (далі Постанова №1118), пунктом 1 якої встановлено: ліквідувати як юридичні особи публічного права територіальні органи Державної служби з питань геодезії, картографії та кадастру за переліком згідно з додатком 1, зокрема, ГУ Держгеокадастру у Житомирській області.

Відповідно до пункту 3 Постанови №1118 установлено, що здійснення заходів, пов`язаних з ліквідацією територіальних органів Державної служби з питань геодезії, картографії та кадастру згідно з пунктом 1 цієї постанови та утворенням її територіальних органів згідно з пунктом 2 цієї постанови, покладається на Державну службу з питань геодезії, картографії та кадастру; правонаступником майна, прав та обов`язків територіальних органів Державної служби з питань геодезії, картографії та кадастру, що ліквідуються згідно з пунктом 1 цієї постанови, є Державна служба з питань геодезії, картографії та кадастру; територіальні органи Державної служби з питань геодезії, картографії та кадастру, що ліквідуються відповідно до пункту 1 цієї постанови, продовжують здійснювати свої повноваження та функції до утворення структурних підрозділів Державної служби з питань геодезії, картографії та кадастру згідно з пунктом 2 цієї постанови.

24.11.2020 Державною службою України з питань геодезії, картографії та кадастру прийнято наказ №505 "Про затвердження Плану заходів щодо реалізації постанови Кабінету Міністрів України" від 16.11.2020 №1118 "Питання функціонування територіальних органів Державної служби з питань геодезії, картографії та кадастру".

Пунктом 4 Плану заходів щодо реалізації постанови Кабінету Міністрів України від 16.11.2020 р. №1118 "Питання функціонування територіальних органів Державної служби з питань геодезії, картографії та кадастру", затвердженого наказом Держгеокадастру від 24.11.2020 №505, було передбачено попередження про наступне можливе звільнення у зв`язку з ліквідацією головних управлінь у терміни - не пізніше 30 календарних днів до запланованої дати звільнення для державних службовців, не пізніше ніж за два місяці до запланованої дати звільнення для інших працівників, вручення повідомлень протягом двох місяців після внесення запису до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань запису про прийняття рішення про ліквідацію головних управлінь, але не раніше виконання пункту 10 Плану заходів (питання розроблення та затвердження в установленому порядку нової структури та штатного розпису апарату Держгеокадастру та його кошторису). Структура та штатний розпис апарату Держгеокадастру вводився з 01 березня 2021 року згідно наказу Держгеокадастру від 12.02.2021 №81 "Про введення в дію структури та штатного розпису апарату Держгеокадастру".

Пунктом 2 наказу Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру від 02.03.2021 №132 "Про внесення змін до деяких наказів Держгеокадастру" викладено в новій редакції План заходів.

Так, пунктом 2 Плану заходів (в редакції наказу №132) встановлено попередити працівників головних управлінь Держгеокадастру в областях і місті Києві про наступне звільнення (вивільнення) у зв`язку з ліквідацією цих головних управлінь не пізніше ніж за 30 календарних днів до запланованого звільнення (вивільнення) державних службовців, не пізніше ніж за два місяці інших працівників. Подати звіт до Департаменту управління персоналом про повне виконання цього пункту Плану заходів до 12 березня 2021 року.

Пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 05.04.2021 №301 Питання функціонування територіальних органів Державної служби з питань геодезії, картографії та кадастру (далі Постанова №301) відмінено рішення про ліквідацію як юридичних осіб публічного права територіальних органів Державної служби з питань геодезії, картографії та кадастру за переліком згідно з додатком, зокрема, ГУ Держгеокадастру у Житомирській області. Одночасно, визнано такою, що втратила чинність, постанову Кабінету Міністрів України від 16.11.2020 №1118 "Питання функціонування територіальних органів Державної служби з питань геодезії, картографії та кадастру"(Офіційний вісник України, 2020 р., № 94, ст. 3048).

Відтак, встановлені у справі обставини свідчать про те, що фактично позивач звільнена із займаної посади з підстав ліквідації юридичної особи ГУ Держгеокадастру у Житомирській області. Рішення про ліквідацію територіальних органів Державної служби з питань геодезії, картографії та кадастру прийняв Кабінет Міністрів України 16.11.2020 (Постанова №1118).

Водночас, таке рішення відмінено Кабінетом Міністрів України 05.04.2021 (Постанова №301).

Частиною другою статті 104 Цивільного кодексу України визначено, що юридична особа є такою, що припинилася, з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.

У Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань відомості про припинення юридичної особи ГУ Держгеокадастру у Житомирській області відсутні.

Одночасно слід зауважити, що Верховний Суд України ще у постановах від 04.03.2014 по справі № 21-8а14, від 27.05.2014 по справі № 21-108а14, від 28.10.2014 по справі №21-484а14 сформулював правову позицію, відповідно до якої ліквідація юридичної особи публічного права має місце у випадку, якщо в розпорядчому акті органу державної влади або органу місцевого самоврядування наведено обґрунтування доцільності відмови держави від виконання завдань та функцій такої відмови. У разі ж покладення виконання завдань і функцій ліквідованого органу на інший орган, мова йде фактично про реорганізацію. Таким чином, встановлена законодавством можливість ліквідації державної установи (організації) з одночасним створенням іншої, яка буде виконувати повноваження (завдання) особи, що ліквідується, не виключає, а включає зобов`язання роботодавця (держави) по працевлаштуванню працівників ліквідованої установи.

Аналогічні висновки підтримані в постановах Верховного Суду від 12 грудня 2018 року в справі №826/25887/15, від 17 липня 2019 року в справі №820/2932/16.

В постанові від 17 липня 2019 року у справі №820/2932/16 Верховний Суд зазначив, що якщо ліквідовано орган з одночасним створенням іншого органу, який буде виконувати повноваження (завдання) органу, що ліквідується, то зобов`язанням роботодавця (держави) є вжиття заходів щодо працевлаштування працівників ліквідованого у такий спосіб органу.

Верховний Суд в постанові від 04 липня 2019 року в справі №2а-108/12/2670 вказав, що встановлена законодавством можливість ліквідації державної установи (організації) з одночасним створенням іншої, яка буде виконувати повноваження (завдання) особи, що ліквідується, не виключає, а включає зобов`язання роботодавця (держави) по працевлаштуванню працівників ліквідованої установи.

Більш того, відповідно до вимог ч.5 статті 22 Закону N889-VIII у разі реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації державного органу переведення державного службовця на рівнозначну або нижчу (за його згодою) посаду в державному органі, якому передаються повноваження та функції такого органу, за рішенням суб`єкта призначення може здійснюватися без обов`язкового проведення конкурсу.

Відповідно до ч.1 ст.42-1 КЗпП України працівник, з яким розірвано трудовий договір з підстав, передбачених пунктом 1 статті 40 цього Кодексу (крім випадку ліквідації підприємства, установи, організації), протягом одного року має право на укладення трудового договору у разі поворотного прийняття на роботу, якщо власник або уповноважений ним орган проводить прийняття на роботу працівників аналогічної кваліфікації.

Таким чином, встановлена законодавством можливість ліквідації державної установи (організації) з одночасним створенням іншої, яка буде виконувати повноваження (завдання) особи, що ліквідується, не виключає, а включає зобов`язання роботодавця (держави) по працевлаштуванню працівників ліквідованої установи.

Відповідно до пункту 19 Плану заходів щодо реалізації постанови Кабінету Міністрів України від 16 листопада 2020 року №1118 "Питання функціонування територіальних органів Державної служби з питань геодезії, картографії та кадастру", затвердженого наказом Держгеокадастру від 24.11.2020 №505 (у редакції чинній на час попередження позивача про наступне звільнення) передбачалося переведення працівників головних управлінь (за їх згодою) до нового територіального органу (підрозділу), крім прийнятих за добором, у кількості не менше 30%, із них не менше ніж: двох державних кадастрових реєстраторів на один район/місто, шести інспекторів на область, трьох працівників юридичної служби на область, двох працівників кадрової служби на область, двох працівників бухгалтерської служби на область, працівників служби з питань ринку та оцінки: не менше одного - на область, двох - на район, одного - на місто обласного значення, а також не менше десяти працівників, відповідальних за ведення фонду документації із землеустрою, на область, не менше тридцяти працівників (експертів), які здійснюють розгляд та погодження документації із землеустрою, на область.

Згідно із пунктом 6 Плану заходів щодо реалізації постанови Кабінету Міністрів України від 16 листопада 2020 р. №1118 "Питання функціонування територіальних органів Державної служби з питань геодезії, картографії та кадастру", затвердженого наказом Держгеокадастру від 24.11.2020 №505 (у редакції наказів Держгеокадастру від 02.03.2021 №132 та 18.03.2021 №161) протягом квітня - травня 2021 року було заплановано здійснення передбачених чинним законодавством заходів із заповнення вакансій управлінь Держгеокадастру в областях, Управління Держгеокадастру у м.Києві та Київській області для повноцінного здійснення повноважень територіальними органами Держгеокадастру, але не менше 30 відсотків вакансій.

Таким чином, беручи до уваги правові позиції Верховного Суду та заплановані Держгеокадастром заходи щодо реалізації постанови Кабінету Міністрів України від 16 листопада 2020 року №1118 із заповнення вакансій у територіальних управліннях слід дійти висновку, що спірні правовідносини фактично виникли з підстав реорганізації, а не ліквідації Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області, а тому у відповідача виникли зобов`язання роботодавця по працевлаштуванню працівників.

У пункті 70 рішення Європейського суду з прав людини від 20 жовтня 2011 року у справі "Рисовський проти України" Суд зазначив, що принцип "належного урядування", зокрема, передбачає, що державні органи повинні діяти в належний і якомога послідовніший спосіб. При цьому, на них покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах. Державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість уникати виконання своїх обов`язків.

У справах "Щокін проти України" заяви №23759/03 та №37943/06 від 14.10.2010 та "Сєрков проти України" заява №39766/05 від 07.07.2011 Європейський суд з прав людини дійшов висновку що національне законодавство не було чітким та узгодженим та не відповідало вимозі "якості" закону і не забезпечувало адекватного захисту осіб від свавільного втручання у права заявника.

З урахуванням встановлених судом обставин, суд вважає, що звільнення позивача у зв`язку із ліквідацією відповідача з подальшою відміною такої ліквідації здійснено без поважних причин, не пов`язане із поточними потребами Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області, без забезпечення адекватного захисту прав позивача, а також не відповідає принципам верховенства права та "належного урядування".

Відтак, суд дійшов висновку, що позивача звільнено з державної служби з ініціативи суб`єкта призначення без будь-яких законних на те підстав та у зв`язку з непослідовністю рішень органів влади, що призвело до порушення права особи на працю.

Вказане свідчить на користь висновку про наявність протиправного характеру наказу про звільнення ОСОБА_1 №155-к від 01.04.2021.

З огляду на те, що відповідачем не доведено правомірності свого рішення про звільнення позивача, наказ №155-к від 01.04.2021, яким прийнято рішення про звільнення ОСОБА_1 слід визнати протиправним та таким, що підлягає скасуванню.

Так, при розгляді справи було б неприйнятно враховувати право на ефективний засіб захисту, а саме, запобігання порушенню або припиненню порушення з боку суб`єкта владних повноважень, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права без його практичного застосування.

Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту.

Верховний Суд України у своїй постанові від 16.05.2015 по справі №21-1465а15 зазначив, що у випадках задоволення позову, рішення суду має бути таким, яке б гарантувало дотримання і захист прав, свобод, інтересів позивача від порушень з боку відповідача, забезпечувало його виконання та унеможливлювало необхідність наступних звернень до суду.

Положеннями статті 6 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23.02.2006 №3477-IV, рішення Європейського суду з прав людини підлягають застосуванню судами як джерела права.

Згідно практики Європейського Суду з прав людини принцип верховенства права зобов`язує державу поважати і застосовувати запроваджені нею закони, створюючи правові й практичні умови для втілення їх в життя (справа "Броньовський проти Польщі", заява №31443/96, рішення від 22.06.2004, п.184).

У Рішенні Європейського суду з прав людини від 20.10.2011 у справі "Рисовський проти України" суд підкреслив особливу важливість принципу належного урядування. Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на основоположні права людини, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (Беєлер проти Італії, Онер`їлдіз проти Туреччини, Megadat.com S.r.l. проти Молдови, Москаль проти Польщі).

Зокрема, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок ("Лелас проти Хорватії" від 20.05.2010, "Тошкуце та інші проти Румунії" від 25.11.2008) і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах ("Онер`їлдіз проти Туреччини" та "Беєлер проти Італії").

Державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків ("Лелас проти Хорватії").

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що звільнення ОСОБА_1 відбулося з порушенням норм чинного законодавства, а тому наявні підстави для визнання протиправним та скасування наказу №155-к від 01.04.2021.

Також суд зазначає, що відповідно до вимог частини 1 статті 235 КЗпП, у разі звільнення без законної підстави працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, що розглядає трудовий спір, порушене відповідачем право на працю підлягає відновленню шляхом поновлення на попередній посаді.

Таким чином, суд вважає, що ОСОБА_1 необхідно поновити на посаді головного спеціаліста відділу у Житомирському районі Міськрайонного управління у Житомирській області Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області з 02.04.2021.

Згідно з ч.2 ст.235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Згідно правового висновку Верховного Суду України, викладеного в постанові Пленуму Верховного Суду України від 06.11.1992 № 9 "Про практику розгляду судами трудових спорів", у випадках стягнення на користь працівника середнього заробітку за час вимушеного прогулу в зв`язку з незаконним звільненням або переведенням, відстороненням від роботи - невиконанням рішення про поновлення на роботі, затримкою видачі трудової книжки або розрахунку він визначається за загальними правилами обчислення середнього заробітку, виходячи з заробітку за останні два календарні місяці роботи.

Верховний Суд України у постанові від 14.01.2014 (справа №21-395а13) зазначив, що суд, ухвалюючи рішення про поновлення на роботі, має вирішити питання про виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу, визначивши при цьому розмір такого заробітку за правилами, закріпленими у Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100.

Закон України "Про оплату праці" від 24.03.1995 № 108/95-ВР визначає економічні, правові та організаційні засади оплати праці працівників, які перебувають у трудових відносинах, на підставі трудового договору з підприємствами, установами, організаціями усіх форм власності та господарювання (далі - підприємства), а також з окремими громадянами та сфери державного і договірного регулювання оплати праці і спрямований на забезпечення відтворювальної і стимулюючої функцій заробітної плати.

Відповідно до ч.1 ст.27 зазначеного Закону порядок обчислення середньої заробітної плати працівника у випадках, передбачених законодавством, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100 затверджено Порядок обчислення середньої заробітної плати (далі - Порядок №100).

Пунктом 2 Порядку № 100 встановлено, що середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

Нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати (п.5 вказаного Порядку).

Згідно п.8 Порядку № 100 встановлено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

У разі коли середня місячна заробітна плата визначена законодавством як розрахункова величина для нарахування виплат і допомоги, вона обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати, розрахованої згідно з абзацом першим цього пункту, на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді.

Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства.

Суд зазначає, що період вимушеного прогулу позивача складає 131 робочий день, що обраховується, починаючи з наступного дня звільнення (02.04.2021) до прийняття судом рішення про поновлення позивача на посаді (11.10.2021).

Зі змісту довідки про доходи №150 від 08.10.2021, встановлено, що середньоденна заробітна плата позивача на момент звільнення становить 411,38 грн.

Таким чином, за весь час вимушеного прогулу на користь позивача підлягає стягненню з відповідача середній заробіток в розмірі 53890,78 грн (411,38*131).

Щодо вимоги позивача про визнання протиправними дій відповідача щодо відмови в скасуванні наказу № 155-к від 01.04.2021 та поновленні ОСОБА_1 на посаді, суд зазначає наступне.

Встановлення в судовому порядку факту протиправного характеру наказу про звільнення позивача та зобов`язання суб`єкта владних повноважень поновити працівника на відповідній посаді є достатнім засобом захисту прав звільненої особи.

В свою чергу позивачем не надано доказів та не наведеного достатніх підстав вважати дії відповідача в цій частині протиправними.

Відтак, задоволення позову у інший спосіб, окрім скасування протиправного наказу та поновлення особи на службі, не є доцільним у спірних правовідносинах та не може бути задоволений судом.

Щодо вимоги позивача стягнути з відповідача на її користь моральну шкоду в сумі 10000 грн суд зазначає наступне.

Відповідно до ст.23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Моральна шкода полягає:

1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я;

2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів;

3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна;

4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 1167 Цивільного кодексу України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала:

1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки;

2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт;

3) в інших випадках, встановлених законом.

Згідно ст.1173 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

Відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди", під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Разом з тим, судам слід надати оцінку тому, чим саме підтверджується факт заподіяння моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, у чому саме полягає вина заподіювача та інші обставини, що мають значення для вирішення спору в цій частині.

Аналіз наведеної норми законодавства вказує, що саме по собі порушення прав особи ще не свідчить про заподіяння їй моральної шкоди, оскільки така шкода повинна мати певний прояв у вигляді, зокрема, фізичних та/або душевних страждань, приниженні честі і гідності тощо, і наявність таких обставин повинна довести особа, яка вважає, що їй заподіяно моральну шкоду.

Зважаючи на наведене вище, оцінивши і проаналізувавши надані позивачем пояснення та докази, суд дійшов висновку про недоведеність позивачем того, що оскаржуваними діями (бездіяльністю) відповідача їй заподіяно моральну шкоду, а саме позивач не надав належних пояснень та будь-яких доказів того, в чому полягає така шкода, якими доказами вона підтверджується (наявність душевних переживань, погіршення стану здоров`я тощо), з яких суд, при обрахуванні розміру компенсації, міг би встановити характер та обсяг моральних страждань, та не доведено причинно-наслідковий зв`язок з предметом позову, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову в цій частині.

Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду у справі №818/1429/17 від 25.04.2019 та у справі №818/1393/17 від 12.11.2019.

Згідно з ч.1 ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 2 статті 77 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Приписами статті 90 КАС України встановлено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

З огляду на наведене, позовні вимоги ОСОБА_1 слід задовольнити в частині.

З урахуванням відмови в задоволенні позову в частині, за яку позивачем сплачено судовий збір, підстави для стягнення таких витрат з відповідача у суду відсутні.

На підставі п.2-3 ч.1 ст.371 КАС України рішення в частині поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за один місяць слід допустити до негайного виконання.

Керуючись статтями 9, 77, 90, 242-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

вирішив:

Позов задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління держгеокадастру у Житомирській області №155-к від 01.04.2021 «Про звільнення державних службовців Міскрайонного управління у Житомирському районі та м.Житомирі» в частині звільнення ОСОБА_1 з посади головного спеціаліста відділу у Житомирському районі Міськрайонного управління у Житомирському районі та м. Житомирі Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області.

Поновити ОСОБА_1 на посаді головного спеціаліста відділу у Житомирському районі Міськрайонного управління у Житомирському районі та м. Житомирі Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області з 02 квітня 2021 року.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань з Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області (вул. Довженка, 45, Житомир, 10002, ЄДРПОУ 39765513) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , інд. код НОМЕР_1 ) середній заробіток за час вимушеного прогулу з моменту незаконного звільнення 02.04.2021 до 11.10.2021 в сумі 53890,78 грн.

Допустити до негайного виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць.

В решті позову відмовити за безпідставністю.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення суду може бути оскаржене до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів за правилами, встановленими статтями 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України, з урахуванням приписів пп. 15.5 п. 15 Розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя В.А. Панкеєва

Повне судове рішення складене 27 жовтня 2021 року