Рішення № 100615973, 11.10.2021, Житомирський окружний адміністративний суд

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 жовтня 2021 року м. Житомир справа № 240/10526/19

категорія 106030000

Житомирський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Панкеєвої В.А.,

секретар судового засідання Горбова І.С.,

за участю: представника позивача - ОСОБА_1.,

представника відповідача - Кайданович О. В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Житомирської обласної прокуратури про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,

встановив:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому просить

- визнати протиправним та скасувати наказ виконувача обов`язків прокурора Житомирської області Мостиховського О.І. від 15.08.2019 №180к, на підставі якого його звільнено з посади в органах прокуратури;

- поновити його на раніше займаній посаді заступника начальника відділу забезпечення представництва у судах управління представництва інтересів держави в суді прокуратури Житомирської області з 16.08.2019

- стягнути з прокуратури Житомирської області на його користь середній заробіток за весь час вимушеного прогулу з 16.08.2019 по час постановлення судового рішення в сумі 500 000 грн.

В обґрунтування позову вказано, що рішенням КДКП від 05.08.2019 №221дп-19 "Про накладення дисциплінарного стягнення па заступника начальника відділу забезпечення представництва у судах управління представництва інтересів держави в суді прокуратури Житомирської області ОСОБА_1 " позивача притягнуто до дисциплінарної відповідальності та застосовано дисциплінарне стягнення у вигляді звільнення з посади в органах прокуратури.

На виконання вищевказаного рішення КДКП наказом виконувача обов`язків прокурора Житомирської області Мостиховського О.І. від 15.08.2019 №180к позивача звільнено з посади заступника начальника відділу забезпечення представництва у судах управління представництва інтересів держави в суді прокуратури Житомирської області за вчинення дій, що порочать звання прокурора і можуть викликати сумнів у його об`єктивності, неупередженості та незалежності, у чесності та непідкупності органів прокуратури та одноразове грубе порушення правил прокурорської етики.

Позивач вважає оскаржуваний наказ про його звільнення протиправним, оскільки в ході проведення службового розслідування, здійснення дисциплінарного провадження відповідачем порушено вимоги законодавства та не дотримано належні правові процедури, що призвело до винесення протиправних рішення КДКП та наказу про його подальше звільнення.

Стверджує, що звільнення з посади в органах прокуратури на підставі рішення КДКП у зв`язку із притягненням до дисциплінарної відповідальності, а також у зв`язку із рішенням КДКП Законом не передбачено. Окрім цього, на думку позивача, його протиправно звільнили у той час, як строк на оскарження рішення КДКП не сплив і таке рішення КДКП не набуло статусу остаточного.

Ухвалою суду від 23.09.2019 відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження.

Ухвалою суду від 11.11.2019 зупинено провадження в адміністративній справі №240/10526/19 до набрання чинності рішенням Верховного Суду у справі №9901/508/19 (П/9901/508/19).

14.04.2021 Верховним Судом прийнято рішення у справі №9901/508/19.

Ухвалою суду від 26.07.2021 провадження у справі №240/10526/19 поновлено справу призначено до судового розгляду.

Позивач в судових засіданнях позов підтримав, просив його задовольнити в повному обсязі з підстав, зазначених в позові.

Представник відповідача в судових засіданнях проти позову заперечувала з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву від 08.10.2019 №08-1193-19 (а.с.84-88).

Протокольною ухвалою від 16.08.2021 замінено відповідача прокуратуру Житомирської області на належного Житомирську обласну прокуратуру.

Заслухавши пояснення позивача та представника відповідача, дослідивши наявні в матеріалах справи документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступних висновків.

Зі змісту трудової книжки ОСОБА_1 НОМЕР_1 встановлено, що з 26.06.2011 ним було складено присягу працівника прокуратури.

Згідно довідки з 01.08.2018 по день звільнення ОСОБА_1 працював на посаді заступника начальника відділу забезпечення представництва у судах управління представництва інтересів держави в суді прокуратури Житомирської області.

Рішенням КДКП від 05.02.2019 відкрито дисциплінарне провадження №11/2/4-110дс-28дп-19 стосовно ОСОБА_1 за скаргою в.о. прокурора Житомирської області Василіва О.Б. про вчинення ним дисциплінарного проступку.

Рішенням КДКП №221дп-19 від 05.08.2019 притягнуто заступника начальника відділу забезпечення представництва у судах управління представництва інтересів держави в суді прокуратури Житомирської області ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності та накладено на нього дисциплінарне стягнення у виді звільнення з посади в органах прокуратури (а.с.23-37).

В подальшому наказом прокуратури Житомирської області від 15.08.2019 №180к ОСОБА_1 звільнено з посади в органах прокуратури (а.с.43).

Вважаючи вказаний наказ протиправним, позивач звернувся до суду з позовом.

Надаючи правову оцінку спірним наказам, суд зазначає наступне.

Відповідно ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Вирішуючи спір по суті, суд ураховує, що згідно з ч.2 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

При цьому суд відмічає, що "на підставі" означає, що суб`єкт владних повноважень: 1) повинен бути утворений у порядку, визначеному Конституцією та законами України; 2) зобов`язаний діяти на виконання закону, за умов та обставин, визначених ним; "у межах повноважень" означає, що суб`єкт владних повноважень повинен приймати рішення, а дії вчиняти відповідно до встановлених законом повноважень, не перевищуючи їх; "у спосіб" означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний дотримуватися встановленої законом процедури і форми прийняття рішення або вчинення дії і повинен обирати лише визначені законом засоби; "з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано", тобто використання наданих суб`єкту владних повноважень повинно відповідати меті та завданням діяльності суб`єкта, які визначені нормативним актом, на підставі якого він діє; "обґрунтовано", тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії). Рішення повинно ґрунтуватися на оцінці усіх фактів та обставин, що мають значення.

Статтями 2, 5-1 Кодексу законів про працю України закріплено право громадян України на працю і гарантії держави в правовому захисті працездатним громадянам від незаконного звільнення.

Правові засади організації і діяльності прокуратури України, статус прокурорів, порядок здійснення прокурорського самоврядування, а також систему прокуратури України визначає Закон України "Про прокуратуру" від 14.10.2014 №1697-VII (далі - Закон №1697-VII).

Частиною першою статті 4 Закону №1697-VII передбачено, що організація та діяльність прокуратури України, статус прокурорів визначаються Конституцією України, цим та іншими законами України, чинними міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Статтею 9 Закону №1697-VII визначені повноваження Генерального прокурора, зокрема щодо видання наказів з питань призначення та звільнення прокурорів на адміністративні посади, призначення на посади та звільнення з посад прокурорів Офісу Генерального прокурора у випадках та порядку, встановлених цим Законом.

Стаття 16 Закону №1697-VII визначає гарантії незалежності прокурора. До вказаних гарантій, зокрема, відносяться: особливий порядок його призначення на посаду, звільнення з посади та інші.

Частиною 3 статті 16 Закону України "Про прокуратуру" визначено, що прокурор призначається на посаду безстроково та може бути звільнений з посади, його повноваження на посаді можуть бути припинені лише з підстав та в порядку, передбачених законом.

Відповідно до ч.3 ст.19 Закону №1697-VII прокурор зобов`язаний неухильно додержуватися присяги прокурора. За порушення присяги прокурор несе відповідальність, передбачену законом.

Згідно з п.4 ч.4 ст.19 Закону №1697-VII прокурор зобов`язаний додержуватися правил прокурорської етики, зокрема не допускати поведінки, яка дискредитує його як представника прокуратури та може зашкодити авторитету прокуратури.

Згідно зі ст.2 Порядку організації роботи з питань внутрішньої безпеки в органах прокуратури України, затвердженого наказом Генерального прокурора України від 13.04.2017 за №111, до дій, що порочать звання прокурора і можуть викликати сумнів у його об`єктивності, неупередженості та незалежності, у чесності та непідкупності органів прокуратури, належать, у тому числі й вчинення дій, що містять ознаки корупційних або пов`язаних з корупцією правопорушень, інших кримінальних правопорушень.

Згідно зі статтями 19, 21 Кодексу професійної етики та поведінки прокурорів, затвердженого Всеукраїнською конференцією прокурорів 27.04.2017, прокурор має суворо дотримуватись обмежень, передбачених антикорупційним законодавством, не допускати будь-яких проявів, які можуть створити враження корупційних, у тому числі вступати у позаслужбові стосунки з метою використання службових повноважень або службового становища. Прокурору слід уникати особистих зв`язків, фінансових і ділових взаємовідносин, що можуть вплинути на неупередженість і об`єктивність виконання професійних обов`язків, скомпрометувати звання прокурора, не допускати дій, висловлювань і поведінки, які можуть зашкодити його репутації та авторитету прокуратури, викликати негативний суспільний резонанс.

Відповідно до положень статей 44, 45 Закону №1697-VII дисциплінарне провадження здійснюється Кваліфікаційно-дисциплінарною комісією прокурорів. Дисциплінарне провадження - це процедура розгляду Кваліфікаційно-дисциплінарною комісією прокурорів дисциплінарної скарги, в якій містяться відомості про вчинення прокурором дисциплінарного проступку.

Як попередньо встановлено судом, за скаргою в.о. прокурора Житомирської області Василіва О.Б. про вчинення ОСОБА_1 дисциплінарного проступку, рішенням КДКП від 05.02.2019 відкрито дисциплінарне провадження №11/2/4-110дс-28дп-19.

За результатами перевірки КДКП прийнято рішення №221дп-19 від 05.08.2019, яким притягнуто ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності та накладено на нього дисциплінарне стягнення у виді звільнення з посади в органах прокуратури.

Вказане рішення КДКП стало предметом розгляду Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, як судом першої інстанції, у справі №9901/508/19.

Так, рішенням колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 10.11.2020 у задоволенні позову ОСОБА_1 до Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів, Кадрової комісії з розгляду дисциплінарних скарг про вчинення прокурором дисциплінарного проступку та здійснення дисциплінарного провадження щодо прокурорів про визнання незаконним та скасування рішення відмовлено.

Під час розгляду цієї справи Судом встановлено, що відповідачем дотримано порядок дисциплінарного провадження щодо позивача, передбачений нормами чинного законодавства. Дисциплінарне провадження щодо позивача проведено з дотриманням встановлених законом строків.

Також колегія суддів відхилила доводи позивача, що при ухваленні рішення про притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності у вигляді звільнення з посади в органах прокуратури КДКП не враховано положень Закону України "Про прокуратуру", оскільки при ухваленні оскаржуваного рішення КДКП керувалася пунктом 3 частини першої статті 49 Закону № 1697-VII, яким обумовлено, що на прокурора може бути накладено дисциплінарне стягнення у вигляді звільнення з посади в органах прокуратури.

Необґрунтованими є і доводи позивача щодо неправильного застосування відповідачем норм Кодексу професійної етики та поведінки прокурорів, затвердженого Всеукраїнською конференцією прокурорів 27.04.2017, а також Положення про порядок роботи Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів, прийнятого Всеукраїнською конференцією прокурорів 27.04.2017, оскільки вказані нормативно-правові акти не пройшли реєстрацію у Міністерстві юстиції України, так як такі відповідно до чинного на момент їх прийняття законодавства не підлягали державній реєстрації.

Помилковими є і доводи позивача про порушення КДКП процедури розгляду дисциплінарної скарги, оскільки таку не спрямовано до Ради прокурорів України всупереч вимогам абзацу 2 пункту 105 Положення про порядок роботи КДКП, оскільки дане положення не передбачає обов`язку КДКП спрямовувати дисциплінарну скаргу до Ради прокурорів України.

Крім того вказано, оскільки для призначення позивача на адміністративну посаду відповідно до статті 39 Закону України "Про прокуратуру" рекомендація Ради прокурорів України не вимагалася, відтак КДКП не повинна була також ініціювати перед Радою прокурорів України розгляд питання про внесення рекомендації щодо звільнення позивача з адміністративної посади.

З огляду на встановлені в справі №9901/508/19 обставини та правове регулювання спірних правовідносин, Суд встановив, що рішення КДКП №221дп-19 від 05.08.2019 відповідає вимогам, визначеним частиною другою статті 2 КАС України.

Постановою Великої Палати Верховного Суду від 14.04.2021 у справі №9901/508/19 апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 10 листопада 2020 року залишено без змін.

Частиною 4 статті 78 КАС України передбачено, що обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Отже, обставини встановлені постановою Великої Палати Верховного Суду від 14.04.2021 у справі №9901/508/19, що полягають у визнанні правомірним рішення КДКП №221дп-19 від 05.08.2019 про накладення на ОСОБА_1 дисциплінарного стягнення, не потребують доказування у судовому провадженні у справі №240/10526/19.

Водночас, єдиним законним шляхом реалізації рішення кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів про притягнення до дисциплінарної відповідальності особи є винесення суб`єктом призначення відповідного наказу.

Щодо доводів позивача про наявність факту порушення відповідачем правових процедур під час прийняття наказу від 15.08.2019 №180к, зокрема щодо обмеження строку оскарження рішення КДКП слід зазначити наступне.

Відповідно до п.4 розділу V Положення про організацію кадрової роботи в органах прокуратури, затвердженого наказом Генеральної прокуратури України 18.12.2017 №351, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 26.01.2018 за №113/31565 звільнення прокурора на підставі прийнятого Кваліфікаційно-дисциплінарною комісією прокурорів за результатами дисциплінарного провадження рішення щодо неможливості його подальшого перебування на посаді прокурора (накладення дисциплінарного стягнення у виді звільнення з посади в органах прокуратури) здійснюється уповноваженим Законом керівником прокуратури у 3-денний строк з дати отримання копії такого рішення.

Як встановлено судом, лист КДКП від 06.08.219 прокурору Житомирської області Війтовичу Л.М. разом з рішенням згідно відмітки вхідної кореспонденції отримано відповідачем 12.08.2019 за вих.№18340-19 (а.с.90).

З огляду на встановлений судом факт винесення наказу про звільнення позивача 15.08.2021, тобто в межах триденного терміну після отримання відповідного рішення КДКП, доводи позивача про порушення відповідачем правових процедур визнаються судом безпідставними.

За правилами частини першої статті 50 Закону № 1697-VII прокурор може оскаржити рішення, прийняте за результатами дисциплінарного провадження, до адміністративного суду або до Вищої ради правосуддя протягом одного місяця з дня вручення йому чи отримання ним поштою копії рішення.

Приписами частини третьої цієї статті визначено, що подання адміністративного позову до суду на рішення Вищої ради правосуддя про притягнення прокурора до дисциплінарної відповідальності або про неможливість подальшого перебування особи на посаді прокурора не зупиняє дію такого рішення, але суд у порядку забезпечення адміністративного позову може відповідною ухвалою зупинити дію рішення Вищої ради правосуддя про притягнення прокурора до дисциплінарної відповідальності або про неможливість подальшого перебування особи на посаді.

За частиною другою статті 61 Закону № 1697-VII, повноваження прокурора, крім Генерального прокурора, у зв`язку з рішенням КДКП прокурорів про неможливість подальшого перебування особи на посаді прокурора припиняються: 1) з дня, наступного за днем завершення строку на оскарження цього рішення, - якщо рішення не було оскаржено; 2) з дня, наступного за днем набуття статусу остаточного рішенням органу, до якого було оскаржено рішення Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів, - якщо рішення було оскаржено, однак скарга була відхилена.

Як установлено судом та підтверджується матеріалами справи, позивача рішенням КДКП від 05 серпня 2019 року № №221-дп-19 притягнуто до дисциплінарної відповідальності та накладено на нього дисциплінарне стягнення у виді звільнення з посади в органах прокуратури.

Пунктом 8 частини першої статті 11 Закону № 1697-VII визначено, що керівник регіональної прокуратури у встановленому цим Законом порядку на підставі рішення КДКП приймає рішення про застосування до прокурора регіональної та місцевої прокуратури дисциплінарного стягнення або щодо неможливості подальшого перебування його на посаді прокурора.

Отже, фактично спірний наказ відповідача від 15 серпня 2019 року № 180к виданий з метою реалізації рішення Комісії про накладення дисциплінарного стягнення на позивача.

Щодо посилань позивача на неможливість його звільнення до набрання чинності рішення КДКП про його притягнення до дисциплінарної відповідальності, то колегія суддів зазначає, що позивач помилково ототожнює термін "звільнення" та "припинення повноважень", адже вони мають різне смислове навантаження та регулюються різними нормами Закону № 1697-VII. Зокрема, пункт 2 частини другої статті 61 вказаного Закону передбачає, що повноваження прокурора припиняються з дня, наступного за днем набуття статусу остаточного рішенням органу, до якого було оскаржено рішення КДКП, - якщо рішення було оскаржено, однак скарга була відхилена. Проте пунктом 3 частини першої статті 49 Закону № 1697-VII передбачено, що на прокурора може бути накладено дисциплінарне стягнення у вигляді звільнення з посади в органах прокуратури.

Суд зауважує, що Закон № 1697-VII не містить норм, які б забороняли застосовувати дисциплінарну відповідальність у виді звільнення під час оскарження рішення КДКП.

За таких обставин суд приходить до висновку, що винесення наказу про притягнення до дисциплінарної відповідальності у вигляді звільнення до часу завершення процедури оскарження рішення КДКП не суперечить та не порушує норми Закону № 1697-VII.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 23 липня 2019 року у справі № 826/16328/17, від 28 січня 2021 року №260/636/19,

Посилання позивача на порушення принципу презумпції невинуватості та принципу обґрунтованості рішення суб`єкта владних повноважень також визнаються судом безпідставними.

Так, за наявності відповідного рішення КДКП про притягнення ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності та з урахуванням встановленого факту вчинення позивачем дій, що порочать звання прокурора і можуть викликати сумнів у його об`єктивності, неупередженості та незалежності, у чесності та непідкупності органів прокуратури та одноразове грубе порушення правил прокурорської етики, у відповідача були наявні обґрунтовані підстави для винесення наказу про його звільнення.

Відповідно до пункту 24 Рекомендації(2000) 19 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам щодо ролі прокуратури в системі кримінального правосуддя, ухваленій Комітетом Міністрів Ради Європи на 724 засіданні заступників міністрів 06.10.2000 (далі також - Рекомендація Rec (2000) 19), при виконанні своїх обов`язків прокурори, зокрема, повинні: а) справедливо, неупереджено й об`єктивно виконувати свої функції; б) поважати і намагатися захищати права людини, як це викладено в Конвенції.

У тексті Рекомендації(2000) 19 підкреслюються дві істотні вимоги: поважати права окремої особи і прагнути ефективності, за яку прокурор частково несе відповідальність (Коментар до індивідуальних рекомендацій Рекомендації(2000) 19).

Згідно з частиною першою статті 1 Закону №1697-VII прокуратура України становить єдину систему, яка в порядку, передбаченому цим Законом, здійснює встановлені Конституцією України функції з метою захисту прав і свобод людини, загальних інтересів суспільства та держави.

Відтак, позивачем не спростовано законні підстави для винесення відповідачем наказу від 15.08.2019 №180к та не надано жодного доказу на користь встановлення факту порушення його прав.

Частиною 1 та 2 статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Тобто позивач повинен довести, що дійсно має право чи інтерес, про захист якого він просить, та відповідно до приписів частини першої статті 77 КАС України довести обставину дійсного (фактичного) порушення відповідачем прав чи інтересів позивача належними та допустимими доказами.

Незважаючи на обов`язок, встановлений частиною 2 статті 77 КАС України щодо доказування суб`єктом владних повноважень правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності, процесуальне законодавство не звільняє позивача від обов`язку доказувати ті обставини, на яких ґрунтуються його вимоги.

Відповідно до статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Завданням адміністративного судочинства згідно з частиною 1 статті 2 КАС України є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

З наведеного випливає, що завдання адміністративного судочинства полягає у захисті саме порушених прав особи в публічно-правових відносинах. При цьому захист прав, свобод та інтересів осіб передбачає наявність встановленого судом факту їх порушення.

Таким чином, гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб стверджувальне порушення було обґрунтованим.

Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті, і є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові.

Таким чином, доводи позивача про порушення його прав наказом про звільнення його не знайшли свого підтвердження в ході судового розгляду справи, оскільки жодних належних та допустимих доказів на обґрунтування позовних вимог позивачем не надано.

Суд також звертає увагу на те, що здійснюючи судочинство Європейський суд з прав людини в рішенні від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України" (Заява N 63566/00, пункт 23) зазначив, що за змістом пункту 1 статті 6 Конвенції суди зобов`язані обґрунтувати свої рішення, проте це не може сприйматись як вимога давати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру ухвалюваного рішення (CASE OF Svetlana Vladimirovna PRONINA against Ukraine (Application no. 63566/00)

З огляду на те, що вимоги позивача про поновлення його на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу є похідними від визнання наказу протиправним і скасування, та з урахуванням відсутності встановлених підстав для скасування такого наказу, суд дійшов до висновку щодо відсутності підстав для поновлення ОСОБА_1 на посаді в органах прокуратури та стягнення середнього заробітку.

Приписами статті 90 КАС України встановлено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

З огляду на наведене, з урахуванням з`ясованих обставини справи, суд приходить до висновку про безпідставність позовних вимог та відмову в задоволенні позову ОСОБА_1 .

Керуючись статтями 9, 77, 90, 242-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

вирішив:

У задоволенні позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , інд. код НОМЕР_2 ) відмовити за безпідставністю.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи, особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право подати до Сьомого апеляційного адміністративного суду апеляційну скаргу на рішення суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя В.А. Панкеєва

Повне судове рішення складене 27 жовтня 2021 року