Рішення № 100615395, 26.10.2021, Вінницький окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

26 жовтня 2021 р. Справа № 120/7837/21-а

Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Бошкової Ю.М., розглянувши у письмовому порядку за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) до Управління Служби безпеки України у Вінницькій області (вул. Грушевського, 27, м. Вінниця, 21050; код ЄДРПОУ 20001473) про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

До Вінницького окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) з адміністративним позовом до Управління Служби безпеки України у Вінницькій області (далі - Управління СБУ у Вінницькій області, відповідач).

Позовні вимоги обґрунтовуються тим, що відповідно до вимог норм чинного законодавства України, на день звільнення, тобто станом на 08.05.2019 року його повинні були б розрахувати по усім видам забезпечення. Однак повного розрахунку, як вказує позивач, він не отримав, що слугувало підставою для звернення до суду щодо виплати індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по 01.03.2018 року. На виконання рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 09.11.2020 року у справі №120/4303/20-а відповідач, 14.05.2021 року виплатив індексацію грошового забезпечення за спірний період. З огляду на те, що повний розрахунок з проведено через два роки після звільнення з військової служби, позивач вважає, що має право на виплату середнього заробітку за період з 08.05.2019 року по 14.05.2021 року. Також позивач зазначив, що 11.06.2021 року він звернувся до Управління СБУ у Вінницькій області із запитом на інформацію, в якому серед іншого просив нарахувати та виплатити йому середній заробіток за весь час затримки виплат належних сум, однак відповідач відмовив у нарахуванні та виплаті середнього заробітку.

Позивач вважає бездіяльність відповідача щодо не нарахування та не виплати середнього заробітку протиправною та такою, що порушують його законні права та інтереси.

Ухвалою суду від 20.07.2021 року позовну заяву залишено без руху та надано строк для усунення недоліків останньої.

02.08.2021 року позивачем подано заяву про поновлення строку звернення до суду.

Ухвалою суду від 09.08.2021 року відкрито провадження у справі за вказаним позовом та вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (в письмовому провадженні).

01.09.2021 року на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву, у якому відповідач позовні вимоги заперечує та вказує, що ОСОБА_1 помилково вважає, що згідно положень статей 116, 117 КЗпП України Управління СБУ у Вінницькій області повинно виплатити йому середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, адже порядок проходження служби позивача, його звільнення, а також грошове забезпечення регулюється спеціальним законодавством.

Зокрема, правовідносини у сфері соціального захисту військовослужбовців системи органів СБУ регулюються нормами Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», Закону України «Про Службу безпеки України». На працівників СБУ поширюється порядок проходження військової служби у Збройних Силах України, визначений законодавством. Військовослужбовці СБУ мають право на пільги встановлені Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» Згідно з вимогами Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого указом Президента України від 10.12.2008 року №1153/2008, військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу.

Відповідач вказує, що на даний час ані Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» № 2011-ХІІ, ані Законом України «Про Службу безпеки України» чи вищезгаданим Положенням про проходження військової служби не передбачено порядку виплати грошового забезпечення або відповідних компенсацій військовослужбовцям у разі затримки проведення з ними остаточного розрахунку за час служби.

З огляду на зазначене, відповідач просить відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 у повному обсязі.

06.09.2021 року позивачем подано відповідь на відзив, у якій ОСОБА_2 не погоджується з доводами відповідача, наведеними у відзиві та, зокрема, вказує, що закріплені у статтях 116, 117 КЗпП України норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними, відповідно до законодавства, всіх виплат в день звільнення та, водночас, стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов`язання в частині проведення повного розрахунку із працівником. Відтак, позивач вважає, що має право на середній заробіток за весь час затримки виплат належних при звільненні сум по день фактичного розрахунку, а відповідач, виплачуючи за рішенням суду заборгованість по індексації грошового забезпечення, зобов`язаний був самостійно нарахувати та виплатити йому середній заробіток за час затримки розрахунку.

Правом на подачу заперечення на відповідь на відзив сторона відповідача не скористалась.

Вивчивши матеріали справи у їх сукупності, оцінивши наведені сторонами доводи, суд встановив таке.

Наказом Голови Служби безпеки України від 11.02.2019 року № 144 ОСОБА_1 , звільнено з військової служби у запас за підпунктом "а" пункту 61, підпунктом "б" пункту 63 (за станом здоров`я, як обмежено придатного до військової служби) Положення про проходження військової служби військовослужбовцями Служби безпеки України, затвердженого Указом Президента України від 27.12.2007 року № 1262/2007.

Наказом начальника Управління СБУ у Вінницькій області від 05.05.2019 року № 133-ос позивача виключено зі списків особового складу Управління та усіх видів забезпечення.

Оскільки при звільнені з позивачем не було проведено повний розрахунок, він звернувся до суду з адміністративними позовами за наслідками розгляду яких прийнято рішення.

Так, рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 09.11.2020 року у справі №120/4303/20-а, серед іншого, вирішено визнати протиправною бездіяльність Управління Служби безпеки України у Вінницькій області щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.06.2016 року по 01.03.2018 року та зобов`язано Управління Служби безпеки України у Вінницькій області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.06.2016 року по 01.03.2018 року.

Остаточний розрахунок шляхом виплати індексацію грошового забезпечення в сумі 37662,87 грн. Управлінням СБУ у Вінницькій області проведено 14.05.2021 року.

Нарахування та виплати середнього заробітку за період затримки у проведенні остаточного розрахунку при звільненні на момент звернення до суду відповідачем не здійснено.

Позивач вважає таку бездіяльність Управління СБУ у Вінницькій області протиправною, тому звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд керується такими мотивами.

Відповідно до ст. 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Порядок проходження військової служби у Службі безпеки України врегульований Законом України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 року № 2232-ХІІ, Законом України «Про Службу безпеки України» від 25.03.1992 року № 2229-ХІІ, Положенням про проходження військової служби військовослужбовцями Служби безпеки України, затвердженим Указом Президента України від 27.12.2007 року №1262/2007, Інструкцією про організацію виконання цього Положення, затвердженою наказом Служби безпеки України від 14.10.2008 року № 772.

Відповідно до статті 20 Закону України "Про Службу безпеки України", умови і порядок виконання своїх обов`язків співробітниками-військовослужбовцями Служби безпеки України визначаються укладеним договором (контрактом). На них, а також на військовослужбовців строкової служби поширюється порядок проходження військової служби у Збройних Силах України, визначений законодавством.

Порядок проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України визначається Положенням про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженим Указом Президента України від 10.12.2008 року № 1153/2008 (далі - Положення № 1153/2008).

Відповідно до пункту 242 Положення № 1153/2008, після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) військового комісаріату за вибраним місцем проживання.

Особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.

Однак, приписами вищезазначених нормативно-правових актів правові відносини щодо виплати середнього заробітку (грошового забезпечення) за час затримки розрахунку при звільненні не врегульовані, внаслідок чого до спірних правовідносин підлягають застосуванню норми ст. ст. 116-117 Кодексу законів про працю України.

Наведене відповідає правовій позиції щодо застосування норм КЗпП України при вирішенні питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців з військової служби, наведеній у постановах Верховного Суду від 31.05.2018 року у справі № 823/1023/16, від 30.01.2019 року у справі № 807/3664/14, від 26.06.2019 року у справі № 826/15235/16 та від 30.04.2020 року у справі № 140/2006/19.

Тому доводи відповідача про те, що норми трудового законодавства до спірних правовідносин не застосовуються є безпідставними та судом до уваги не беруться.

Статтею 116 КЗпП України на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність, а саме обов`язок колишнього роботодавця виплатити середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Закріплені у статтях 116, 117 КЗпП України норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними, відповідно до законодавства, всіх виплат в день звільнення та, водночас, стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов`язання в частині проведення повного розрахунку із працівником.

Визначаючись щодо розміру середнього заробітку, який підлягає стягненню з відповідача за несвоєчасне проведення розрахунку під час звільнення, суд зазначає таке.

Метою встановлення передбаченої статтею 117 КЗпП України відповідальності роботодавця є захист майнових прав працівника (службовця) у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права на своєчасне одержання заробітної плати (грошового забезпечення) за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.

З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку. Така спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.

Звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, немає на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач.

За змістом частини першої статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто реальним виконанням цього обов`язку. І саме з цією обставиною пов`язаний період, протягом якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.

Частина перша статті 117 КЗпП України переважно стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору свідомо та умисно не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником.

Частина друга статті 117 КЗпП України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем та колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору.

Так, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України). Відтак, у цьому випадку, законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов`язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальність роботодавця протягом усього періоду прострочення.

Натомість, якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.

Як зазначила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.02.2020 року у справі № 821/1083/17, оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.

У вказаному рішенні також зазначено, що з огляду на компенсаційний характер заходів відповідальності, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

При цьому Велика Палата Верховного Суду погодилась з висновком Верховного Суду України, наведеними у постанові від 27.04.2016 року у справі № 6-113цс16, щодо того, що суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і що таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми.

Крім того, у постанові від 26.06.2019 року у справі № 761/9584/15-ц Велика Палата Верховного Суду також окреслила зазначені вище критерії оцінки спірних сум середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні.

Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, визначених Великою Палатою Верховного Суду критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні службовця незалежно від того, чи позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум підлягають задоволенню у повному обсязі чи частково.

Про допустимість зменшення розміру відшкодування середнього заробітку у правовідносинах щодо проходження військової служби вказав і Верховний Суд у постанові від 20.05.2020 року (справа № 816/1640/17), зауваживши при цьому на обов`язок суду мотивувати прийняте рішення в частині підстав зменшення відшкодування.

Як вже зазначалося, основною метою покладення на роботодавця відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, є захист майнових прав працівника у зв`язку із його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне отримання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом для існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.

В цьому контексті суд враховує, що позивача виключено зі списків особового складу військової частини з 08.05.2019 року, що не заперечується відповідачем. Між тим, судом встановлено, що 14.05.2021 року відповідачем повністю здійснено виплати належних позивачу при звільненні сум.

Таким чином, час затримки остаточного розрахунку з позивачем при його звільненні з військової служби включає період з 08.05.2019 року по 14.05.2021 року, що становить 737 календарний день.

Згідно з довідок відповідача про доходи позивача середньомісячний заробіток ОСОБА_3 за два останніх місяці перед звільненням з військової служби (січень-лютий 2019 року) складає 18326 грн., а середньоденний заробіток позивача становить 600,86 грн. Відповідно, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в цьому разі становить 442833,82 грн. (600,86 грн. х 737 календарних днів).

Разом з тим суд звертає увагу на те, що при загальному розмірі несвоєчасно виплаченої індексації грошового забезпечення - 37662,87, з відповідача не може бути стягнуто усю суму середнього заробітку за час затримки розрахунку в розмірі 442833,82 грн., адже така істотно перевищує розмір несвоєчасно виплачених сум.

У постанові від 18.07.2018 року в справі № 825/325/16 Верховний Суд вказав на те, що при визначенні розміру компенсації за затримку розрахунку при звільненні необхідно враховувати розмір середнього заробітку позивача, суму заборгованості, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, а також те, що відповідач є органом державної влади, фінансування якого здійснюється з державного бюджету.

Аналогічна правова позиція щодо застосування принципу співмірності зазначена у постанові Верховного Суду від 04.04.2018 року у справі №524/1714/16-а та постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 року у справі №761/9584/15-ц, які мають враховуватись до спірних правовідносин на виконання вимог ст. 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" та ч. 5 ст. 242 КАС України.

Так, в постанові від 30.10.2019 року у справі № 806/2473/18 (адміністративне провадження № К/9901/2118/19) Верховний Суд сформував правову позицію щодо врахування істотності частки складових заробітної плати в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку.

Суд враховує зазначені висновки Верховного Суду при визначенні розміру компенсації за затримку розрахунку позивачу у цій справі.

Зокрема, при вирішенні справи суд з`ясував, що істотність частки невиплаченої суми індексації грошового забезпечення (37662,87 грн.) у порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку за період з 08.05.2019 року по 14.05.2021 року становить 8,5% (37662,87 / 442833,82 х 100%).

Отже, сума, що підлягає відшкодуванню з урахуванням істотності частки 8,5% розраховується наступним чином: 600,86 грн. (середньоденний заробіток позивача) х 8,5% = 51,07 грн. середньоденна сума відшкодування з урахуванням істотності частки; 51,07 грн. х 737 ( днів затримки розрахунку) = 37638,59 грн.

Таким чином, з урахуванням принципу розумності, справедливості та співмірності, суд вважає, що середній заробіток за час затримки розрахунку має бути виплачений позивачу у розмірі 37638,59 грн. з урахуванням істотності частки несвоєчасно виплачених сум в порівнянні із середнім заробітком позивача.

Окрім того, виходячи із наведених вище принципів та застосовуючи визначені Верховним Судом критерії для зменшення розміру середнього заробітку, суд також враховує і обставини, за яких пов`язана тривалість періоду проведення відповідачем остаточного розрахунку при звільненні та виплату усіх компенсаційних сум, адже саме тривалість періоду затримки виплат зумовила і зростання розміру середньої заробітку.

Так, суд зауважує, що причиною затримки виплат стало неправильне тлумачення відповідачем норм щодо проведення індексації грошового забезпечення військовослужбовців. У зв`язку із цим, між позивачем та відповідачем виник спір, який вирішено судом у межах адміністративних справ №120/4303/20-а. Тобто невиплата відповідачем усіх сум належних позивачу при звільненні не носить свавільного характеру, а пов`язана із помилковим застосуванням норм чинного законодавства.

Аналізуючи поведінку позивача у спірних правовідносинах, суд зазначає, що законодавство України не передбачає обов`язок працівника звернутись до роботодавця з вимогою про виплату йому належних платежів при звільненні. Водночас у спірних правовідносинах працівник (у широкому розумінні поняття) має діяти добросовісно, реалізуючи свої права, не допускаючи при цьому дій, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Суд не може не врахувати тієї обставини, що особа, будучи обізнаною з тим, що звернення до суду з вимогами про виплату складових заробітної плати (грошового забезпечення) будь-якими строками не обмежуються, може тривалий час не звертатися до суду з приводу їх невиплати роботодавцем при звільненні і тим самим штучно збільшувати розмір виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

З огляду на зазначене, суд звертає увагу на те, що позивача звільнено з військової служби у травні 2019 року, окрім того, він ознайомлений з наказом про його виключення зі списків особового складу Управління СБУ та всіх видів грошового забезпечення. Водночас з позовними вимогами про нарахування та виплату індексації грошового забезпечення позивач звернувся до суду лише у вересні 2020 року, тобто більш як через рік з дня звільнення.

Наведене також впливає на вирішення питання щодо розміру спірної компенсації за непроведення повного розрахунку при звільненні позивача, оскільки обумовлюється датою звернення позивача до суду за захистом своїх прав, а не тільки бездіяльністю відповідача.

Окрім того, відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

У даному ж випадку, стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, як спеціальний вид відповідальності роботодавця, має на меті відшкодувати працівникові збитки від порушення його майнових прав.

Втім, така компенсація повинна бути адекватною та відповідати принципу співмірності, а не розглядатися як спосіб збагачення за рахунок роботодавця.

Тому, на думку суду, стягнення з відповідача на користь позивача суми середнього заробітку, яка перевищує розмір фактично невиплачених позивачеві сум при звільненні, не відповідатиме завданням адміністративного судочинства та є неспівмірним з тією шкодою для законних прав, якої позивач зазнав у зв`язку з протиправною бездіяльністю суб`єкта владних повноважень.

Отже, за результатами дослідження обставин справи та враховуючи критерії, які за висновками Верховного Суду можуть застосовуватись судом для зменшення розміру відшкодування середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, суд доходить висновку про відповідність вищезазначеної суми 37638,59 грн. принципам розумності, справедливості та пропорційності встановлених законом заходів відповідальності.

З урахуванням зазначеного, з метою ефективного захисту прав, свобод, інтересів позивача, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню, шляхом визнання протиправною бездіяльності Управління СБУ у Вінницькій області щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки у проведенні остаточного розрахунку при звільненні за період з 08.05.2019 року по 14.05.2021 року та зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити на користь позивача середній заробіток за час затримки у проведенні остаточного розрахунку при звільненні за період з 08.05.2019 року по 14.05.2021 року в сумі 37638,59 грн.

Відповідно до частини 1 статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з частинами 1, 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Перевіривши обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб`єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій, суд приходить до переконання, що заявлений позов підлягає задоволенню.

Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, а витрат, пов`язаних з розглядом справи, судом не встановлено, питання про розподіл судових витрат у цій справі не вирішується.

Керуючись ст. 73-77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов задовольнити повністю.

Визнати протиправною бездіяльність Управління Служби безпеки України у Вінницькій області щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки у проведенні остаточного розрахунку при звільненні з військової служби за період з 08.05.2019 року по 14.05.2021 року.

Зобов`язати Управління Служби безпеки України у Вінницькій області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за період затримки у проведенні остаточного розрахунку при звільненні за період з 08.05.2019 року по 14.05.2021 року в сумі 37638,59 грн. (тридцять сім тисяч шістсот тридцять вісім гривень п`ятдесят дев`ять копійок).

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ).

Відповідач: Управління Служби безпеки України у Вінницькій області (вул. Грушевського, 27, м. Вінниця, 21050; код ЄДРПОУ 20001473).

Рішення в повному обсязі виготовлено: 26.10.2021 року.

Суддя Бошкова Юлія Миколаївна