Рішення № 100615344, 25.10.2021, Вінницький окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

25 жовтня 2021 р. Справа № 120/6065/21-а

Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Мультян М.Б., розглянувши у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини А2287 про визнання бездіяльності неправомірною та зобов`язання вчинити дії

ВСТАНОВИВ:

До Вінницького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Військової частини А2287 в якому просить:

- визнати протиправною бездіяльність Військової частини А2287 щодо не нарахування та не виплати середнього заробітку за час затримки у проведення остаточного розрахунку при звільнення за період з 02.03.2018 по 11.05.2021 включно;

- зобов`язати Військову частину А2287 нарахувати та виплатити на його користь середній заробіток за час затримки у проведення остаточного розрахунку при звільнення за період з 02.03.2018 по 11.05.2021 включно.

Позовні вимоги обґрунтовуються тим, що відповідно до вимог чинного законодавства на день звільнення з військової служби з ним мав бути проведений розрахунок за усіма видами забезпечення. Разом з тим повного розрахунку не відбулося, оскільки відповідач не здійснив виплату позивачу індексації грошового забезпечення. Відтак за захистом своїх порушених прав позивач звернувся до суду.

Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 19.01.2021 у справі № 120/67070/20-а визнано протиправною бездіяльність військової частини А2287, що полягає в не нарахуванні ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.01.016 р. по 02.03.2018 р. та зобов`язано військову частину А2287 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.016 р. по 02.03.2018 р.

На виконання вищезазначеного рішення відповідач здійснив виплату позивачу індексації грошового забезпечення у розмірі 4435,66 грн. У зв`язку з цим позивач звернувся до суду з позовною заявою, в якій просив нарахувати та виплатити йому середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні.

Ухвалою від 17.06.2021 року відкрито провадження в адміністративній справі та призначено її до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін. Відповідачу встановлено 15 денний строк з дня отримання даної ухвали для подачі до суду відзиву на позовну заяву.

12.07.2021 до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач просить відмовити у задоволенні позовних вимог.

Як зазначає відповідач, позивач проходив військову службу, яку неможливо ототожнювати із трудовими відносинами, у зв`язку з чим положення КЗпП України до даних правовідносин застосуванню не підлягають.

30.07.2021 від позивача надійшла відповідь на відзив, в якій підтримано позицію, викладену в позовній заяві та зазначено, що оскільки спеціальним законодавством не врегульовано питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовцям, до спірних правовідносин підлягають застосування норми статей 116, 117 КЗпП України.

Ухвалою суду від 03.09.2021 витребувано з Військової частини А2287: інформацію про суми всіх виплат позивачу у день звільнення та на виконання рішень судів та довідку про середньоденний розмір грошового забезпечення позивача, складену відповідно до вимог постанови Кабінету Міністрів України № 100 від 8 лютого 1995 року, виходячи з виплат за останні 2 (два) календарних місяці, що передують звільненню.

Інших заяв по суті від сторін до суду не надходило.

Відповідно до частиною 5 статті 250 КАС України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

Вивчивши матеріали справи у їх сукупності, оцінивши наведені сторонами доводи, суд доходить висновку, що позов належить задовольнити з огляду на таке.

Встановлено, що наказом командира Військової частини А2287 (по стройовій частині) №52 від 10.03.2018 року, прапорщика ОСОБА_1 , командира взводу великогабаритних та великовагових транспортних засобів автомобільного батальйону (місто Вінниця), звільненого наказом начальника 137 Об`єднаного центру матеріально-технічного забезпечення Міністерства оборони України від 02.03.2018 року №8-РС по особовому складу, виключено зі списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення з 11.03.2021.

У зв`язку з невиплатою позивачу при звільненні з військової служби індексації грошового забезпечення, позивач звернувся до суду з відповідним позовом.

Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 19.01.2021 у справі № 120/67070/20-а визнано протиправною бездіяльність військової частини А2287, що полягає в не нарахуванні ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.01.016 р. по 02.03.2018 р. та зобов`язано військову частину А2287 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.016 р. по 02.03.2018 р.

На виконання вищезазначеного рішення відповідач здійснив виплату позивачу індексації грошового забезпечення та грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки у розмірі понад 4435,66 грн.

Позивач вказує, що остаточний розрахунок з ним проведено 11.05.2021.

Вважаючи бездіяльність Військової частини А2287 щодо не здійснення з ним остаточного розрахунку при виключенні зі списків особового складу частини, у період з 02.03.2018 по 11.05.2021 такою, що дає йому право на виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, звернувся з цим позовом до суду.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд керується такими мотивами.

Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Особливим способом реалізації права на працю є проходження військової служби за контрактом.

Однією з встановлених державою гарантій права на своєчасне одержання винагороди за працю є передбачений Кодексом законів про працю України обов`язок роботодавця виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку.

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їхніх сімей визначені Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 № 2011-XII (далі - Закон № 2011-XII).

Однак Законом № 2011-XII правові відносини щодо виплати середнього заробітку (грошового забезпечення) за час затримки розрахунку при звільненні не врегульовані, внаслідок чого до спірних правовідносин підлягають застосуванню норми статей 116-117 Кодексу законів про працю України.

Наведене відповідає правовій позиції щодо застосування норм КЗпП України при вирішенні питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців з військової служби, наведеній у постановах Верховного Суду від 31.05.2018 у справі № 823/1023/16, від 30.01.2019 у справі № 807/3664/14, від 26.06.2019 у справі № 826/15235/16 та від 30.04.2020 у справі № 140/2006/19.

Тому доводи відповідача про те, що норми трудового законодавства до спірних правовідносин не застосовуються є безпідставними та судом до уваги не беруться.

Статтею 116 КЗпП України на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність, а саме обов`язок колишнього роботодавця виплатити середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Закріплені у статтях 116, 117 КЗпП України норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними, відповідно до законодавства, всіх виплат в день звільнення та, водночас, стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов`язання в частині проведення повного розрахунку із працівником.

Визначаючись щодо розміру середнього заробітку, який підлягає стягненню з відповідача за несвоєчасне проведення розрахунку під час звільнення, суд зазначає таке.

Метою встановлення передбаченої статтею 117 КЗпП України відповідальності роботодавця є захист майнових прав працівника (службовця) у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права на своєчасне одержання заробітної плати (грошового забезпечення) за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.

З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку. Така спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.

Звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, немає на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач.

За змістом частини першої статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто реальним виконанням цього обов`язку. І саме з цією обставиною пов`язаний період, протягом якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.

Частина 1 статті 117 КЗпП України переважно стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору свідомо та умисно не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником.

Частина друга статті 117 КЗпП України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем та колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору.

Так, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України). Відтак, у цьому випадку, законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов`язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальність роботодавця протягом усього періоду прострочення.

Натомість, якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.

Як зазначила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.02.2020 у справі № 821/1083/17, оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.

У вказаному рішенні також зазначено, що з огляду на компенсаційний характер заходів відповідальності, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

При цьому Велика Палата Верховного Суду погодилась з висновком Верховного Суду України, наведеними у постанові від 27.04.2016 у справі № 6-113цс16, щодо того, що суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і що таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми.

Крім того, у постанові від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц Велика Палата Верховного Суду також окреслила зазначені вище критерії оцінки спірних сум середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні.

Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, визначених Великою Палатою Верховного Суду критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні службовця незалежно від того, чи позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум підлягають задоволенню у повному обсязі чи частково.

Про допустимість зменшення розміру відшкодування середнього заробітку у правовідносинах щодо проходження військової служби вказав і Верховний Суд у постанові від 20.05.2020 (справа № 816/1640/17), зауваживши при цьому на обов`язок суду мотивувати прийняте рішення в частині підстав зменшення відшкодування.

Як вже зазначалося, основною метою покладення на роботодавця відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, є захист майнових прав працівника у зв`язку із його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне отримання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом для існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.

В цьому контексті суд враховує, що позивача звільнено з військової служби та виключено зі списків особового складу військової частини з 11.03.2018.

Між тим, судом встановлено, що виконуючи судове рішення у справі №120/738/21-а, 11.05.2021 військова частина нарахувала та виплатила позивачу індексацію грошового забезпечення в сумі 4435,66 грн.

Таким чином, час затримки остаточного розрахунку з позивачем при його звільненні з військової служби включає період з 11.03.2018 (дата виключення зі списків особового складу військової частини) по 11.05.2021 (дата виплати вищезазнавченої суми), що становить 1157 календарний день.

Згідно з довідкою-розрахунком відповідача середнього заробітку (нараховане грошове забезпечення) позивача від 13.09.2021 № 350/135/1/2661/пс заробіток позивача за два останніх місяці перед звільненням з військової служби (січень-лютий 2018 року) складає 16926,40 грн. Отже, середньоденний заробіток позивача становить 286,89 грн.

Відповідно, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в цьому разі становить 331931,73 грн (286,89 грн х 1157 календарних днів).

Втім, суд звертає увагу на те, що при загальному розмірі несвоєчасно виплаченої індексації грошового забезпечення та грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій в 4435,66 грн, стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку в сумі 331931,73 грн, істотно перевищує розмір несвоєчасно виплачених сум.

У постанові від 18.07.2018 в справі № 825/325/16 Верховний Суд вказав на те, що при визначенні розміру компенсації за затримку розрахунку при звільненні необхідно враховувати розмір середнього заробітку позивача, суму заборгованості, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, а також те, що відповідач є органом державної влади, фінансування якого здійснюється з державного бюджету.

Аналогічна правова позиція щодо застосування принципу співмірності зазначена у постанові Верховного Суду від 04.04.2018 у справі №524/1714/16-а та постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц, які мають враховуватись до спірних правовідносин на виконання вимог ст. 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" та ч. 5 ст. 242 КАС України.

Так, в постанові від 30.10.2019 у справі № 806/2473/18 (адміністративне провадження № К/9901/2118/19) Верховний Суд сформував правову позицію щодо врахування істотності частки складових заробітної плати в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку.

Суд враховує зазначені висновки Верховного Суду при визначенні розміру компенсації за затримку розрахунку позивачу у цій справі.

Зокрема, при вирішенні справи суд з`ясував, що істотність частки невиплаченої сум індексації грошового забезпечення (4435,66 грн) у порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку за період з 11.03.2018 по 11.05.2021 становить 5,32% (4435,66/331931,73 х 100%).

Отже, сума, що підлягає відшкодуванню з урахуванням істотності частки 1,3% розраховується наступним чином: 286,89грн (середньоденний заробіток позивача) х 1,3% = 3,75 грн - середньоденна сума відшкодування з урахуванням істотності частки; 3,75 грн х 1157 (днів затримки розрахунку) = 4342 грн.

Таким чином, з урахуванням принципу розумності, справедливості та співмірності, суд вважає, що середній заробіток за час затримки розрахунку має бути виплачений позивачу у розмірі 4342 грн, з урахуванням істотності частки несвоєчасно виплачених сум в порівнянні із середнім заробітком позивача.

Окрім того, виходячи із наведених вище принципів та застосовуючи визначені Верховним Судом критерії для зменшення розміру середнього заробітку, суд також враховує і обставини, за яких пов`язана тривалість періоду проведення відповідачем остаточного розрахунку при звільненні та виплату усіх компенсаційних сум, адже саме тривалість періоду затримки виплат зумовила і зростання розміру середньої заробітку.

Так, суд зауважує, що причиною затримки виплат стало неправильне тлумачення відповідачем норм щодо проведення індексації грошового забезпечення військовослужбовців. У зв`язку з цим між позивачем та відповідачем виник спір, який вирішувався судом в межах розгляду адміністративної справи № 120/738/21-а. Тобто невиплата відповідачем усіх сум, належних позивачу при звільненні, не носить свавільного характеру, а пов`язана із помилковим застосуванням норм чинного законодавства.

Окрім того, відповідно до частини 1 статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

У даному ж випадку, стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні як спеціальний вид відповідальності роботодавця має на меті відшкодувати працівникові збитки від порушення його майнових прав.

Разом з тим така компенсація повинна бути адекватною та відповідати принципу співмірності, а не розглядатися як спосіб збагачення за рахунок роботодавця.

Тому, на думку суду, стягнення з відповідача на користь позивача суми середнього заробітку, яка перевищує розмір фактично невиплачених позивачеві сум при звільненні, не відповідатиме завданням адміністративного судочинства та є неспівмірним з тією шкодою для законних прав, якої позивач зазнав у зв`язку з протиправною бездіяльністю суб`єкта владних повноважень.

Наведені вище висновки щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні військовослужбовця з військової служби підтримуються Сьомим апеляційним адміністративним судом, що підтверджується постановами від 24.12.2020 у справі № 120/4320/20-а та від 12.11.2020 у справі № 120/2006/20-а.

Отже, за результатами дослідження обставин справи та враховуючи критерії, які за висновками Верховного Суду можуть застосовуватись судом для зменшення розміру відшкодування середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, суд доходить висновку про відповідність вищезазначеної суми 4342 грн принципам розумності, справедливості та пропорційності встановлених законом заходів відповідальності.

При цьому суд також враховує, що час затримки остаточного розрахунку з позивачем при його звільненні з військової служби включає період з 11.03.2018 (дата виключення зі списків особового складу військової частини) по 11.05.2021 (дата виплати вищезазнавченої суми).

Відповідно до положень статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з частинами 1, 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності (стаття 90 КАС України).

Таким чином, перевіривши доводи сторін та оцінивши зібрані у справі докази в їх сукупності, суд приходить до переконання, що заявлений позов належить задовольнити частково шляхом визнання протиправною бездіяльності Військової частини А2287 щодо не нарахування та не виплати середнього заробітку за час затримки у проведення остаточного розрахунку при звільнення за період з 11.03.2018 по 11.05.2021 включно та зобов`язання Військової частини А2287 нарахувати та виплатити на користь позивача середній заробіток за час затримки у проведення остаточного розрахунку при звільнення в сумі 4342 грн за період з 11.03.2018 по 11.05.2021 включно.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат у цій справі, суд враховує, що позивач звільнений від сплати судового збору, тоді як інших витрат, пов`язаних з розглядом справи, не встановлено.

Керуючись ст.ст. 73-77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Військової частини А2287 щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки у проведення остаточного розрахунку при звільнення за період з 11.03.2018 по 11.05.2021 включно.

Зобов`язати Військову частину А2287 нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки у проведення остаточного розрахунку при звільнення в сумі 4342 грн (чотири тисячі триста сорок дві гривні 00 копійок) за період з 11.03.2018 по 11.05.2021 включно.

У задоволені решти позовних вимог відмовити.

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 КАС України.

Відповідно до статті 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 )

Військова частина А2287 (вул. Чехова, 7, м. Вінниця, код ЄДРПОУ 24982545)

Суддя Мультян Марина Бондівна