Рішення № 100615335, 27.10.2021, Вінницький окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 жовтня 2021 р. Справа № 120/8515/21-а

Вінницький окружний адміністративний суд у складі судді Сала Павла Ігоровича, розглянувши в місті Вінниці за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Чернівецької селищної ради про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

28.07.2021 через підсистему "Електронний суд" до суду надійшла позовна заява за підписом адвоката Мусіровського О.А., подана від імені та в інтересах позивачки ОСОБА_1 до Чернівецької селищної ради про:

- визнання протиправним та скасування рішення 12-ї чергової сесії 8 скликання Чернівецької селищної ради від 14.07.2021 за № 443 "Про відмову у наданні дозволу на розробку технічних документацій із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок, з метою отримання земельних ділянок у власність для ведення особистого селянського господарства" в частині відмови позивачці у наданні дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою;

- зобов`язання відповідача надати позивачці дозвіл на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства орієнтовним розміром 2,0 га на території Чернівецької селищної ради Могилів-Подільського району Вінницької області.

Позовні вимоги обґрунтовуються тим, що в червні 2021 року позивачка та інші заявники звернулися до відповідача з колективним клопотанням про надання дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства орієнтовним розміром 2,0 га на території Чернівецької селищної ради Могилів-Подільського району Вінницької області. До клопотання позивачка додала ряд необхідних документів.

Рішенням 12-ї чергової сесії 8 скликання Чернівецької селищної ради від 14.07.2021 за № 443 "Про відмову у наданні дозволу на розробку технічних документацій із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок, з метою отримання земельних ділянок у власність для ведення особистого селянського господарства" відповідач відмовив позивачці у наданні вказаного дозволу у зв`язку з невідповідністю місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку, а саме: відповідно до раніше наданих рішень, запитувана земельна ділянка перебуває у користуванні інших громадян для ведення особистого селянського господарства.

Позивачка з таким рішенням відповідача не погоджується, вважає його протиправним, а тому звертається до суду з цим позовом.

Ухвалою суду від 02.08.2021 позовну заяву ОСОБА_1 залишено без руху з підстав її невідповідності вимогам ч. 1 ст. 161 КАС України. Так, судом встановлено, що при зверненні до суду через підсистему "Електронний суд" представник позивачки не надав суду доказів надсилання відповідачу листом з описом вкладення копій поданих до суду документів. Тому позивачці надано строк для усунення виявлених недоліків позовної заяви протягом п`яти днів з дня отримання копії ухвали.

04.08.2021 до суду надійшла заява представника позивачки про усунення недоліків позовної заяви, до якої додано докази надсилання відповідачу листом з описом вкладення копій позовної заяви з доданими до неї документами.

Ухвалою суду від 09.08.2021 відкрито провадження у справі за вказаним позовом та вирішено здійснювати розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні). Також вказаною ухвалою відповідачу встановлено 15-денний строк з дня вручення ухвали для подання відзиву з дотриманням вимог, передбачених ст. 162 КАС України.

Крім того, цією ухвалою задоволено клопотання представника позивача про витребування доказів та вирішено витребувати з Чернівецької селищної ради належним чином засвідчені копії усіх документів, що стали підставою для прийняття оскаржуваного рішення, а саме:

- копії рішення 12-ї чергової сесії 8 скликання Чернівецької селищної ради від 14.07.2021 за № 443 "Про відмову у наданні дозволу на розробку технічних документацій із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок, з метою отримання земельних ділянок у власність для ведення особистого селянського господарства" та усі інші документи, що пов`язані з його прийняттям (протокол засідання відповідної комісії з розгляду поданого клопотання, протокол сесії ради за 14.07.2021 тощо);

- усі інші письмові докази, що стали підставою для прийняття оскаржуваного рішення 12-ї чергової сесії 8 скликання Чернівецької селищної ради від 14.07.2021 за № 443 в частині відмови ОСОБА_1 (докази перебування земельної ділянки в користуванні інших осіб) та доводять їх правомірність (якщо відповідач заперечує позов).

Згідно з рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення № 2100904003648 копію позовної заяви та доданими до неї матеріалами вручено відповідачу 04.08.2021.

Наказом Міністерства інфраструктури України № 958 від 28.11.2013 "Про затвердження Нормативів і нормативних строків пересилання поштових відправлень" встановлено нормативні строки пересилання поштових відправлень та поштових переказів, в тому числі рекомендованої письмової кореспонденції.

Так, відповідно до пункту 1 розділу ІІ вказаних Нормативів нормативний строк пересилання простої письмової кореспонденції операторами поштового зв`язку (без урахування вихідних днів об`єктів поштового зв`язку) становить: пп. 2) у межах області та між обласними центрами України (у тому числі для міст Києва, Сімферополя, Севастополя) - Д+3, де Д - день подання поштового відправлення до пересилання в об`єкті поштового зв`язку або опускання простого листа чи поштової картки до поштової скриньки до початку останнього виймання; 3 - кількість днів, протягом яких пересилається поштове відправлення.

При пересиланні рекомендованої письмової кореспонденції зазначений нормативний строк пересилання збільшуються на один день (пункт 2 Розділу ІІ Нормативів).

Отже, граничним днем отримання судом відзиву на позовну заяву слід вважати 27.08.2021 (у випадку якщо б відповідач направив його до суду поштовими засобами зв`язку за адресою свого місцезнаходження: АДРЕСА_1 ).

25.08.2021 від відповідача надійшли копії наступних документів: рішення 12-ї чергової сесії 8 скликання Чернівецької селищної ради від 14.07.2021 за № 443, витягу з протоколу № 13 12-ї чергової сесії 8 скликання Чернівецької селищної ради від 14.07.2021 та витягу з протоколу засідання постійної комісії з питань земельних відносин, природокористування, планування території, будівництва, архітектури, охорони пам`яток та історичного середовища від 09.07.2021 № 8.

Крім того, 25.08.2021 до суду надійшло клопотання, в якому відповідач просить продовжити строк для подання відзиву на позовну заяву, посилаючись на те, що Чернівецька селищна рада не отримала копію позовної заяви та додані до неї документи. Також у клопотанні відповідач просить суду надати йому копії цих документів.

Ухвалою суду від 01.09.2021 відмовлено у задоволенні клопотання відповідача про продовження строку для подання відзиву на позовну заяву в адміністративній справі № 120/8515/21-а. Водночас клопотання відповідача про надання копії позовної заяви та доданих до неї документів задоволено та направлено на адресу Чернівецької селищної ради копію позовної заяви ОСОБА_1 з доданими до неї документами.

Втім, станом на дату ухвалення рішення до суду не надходив відзив на позовну заяву чи інші заяви (клопотання) від відповідача.

За цих обставин суд, керуючись ч. 6 ст. 162 КАС України, вирішує справу на підставі наявних у ній доказів.

Датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення (ч. 5 ст. 250 КАС України).

Водночас дата постановлення судового рішення у цій справі обумовлена перебуванням головуючого судді (судді-доповідача) у відпустці в період з 11.10.2021 по 26.10.2021 включно.

Вивчивши матеріали справи в їх сукупності, оцінивши наведені сторонами доводи, суд встановив таке.

09.06.2021 позивачка та інші заявники звернулися до відповідача з колективним клопотанням про надання дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства орієнтовним розміром 2,0 га на території Чернівецької селищної ради Могилів-Подільського району Вінницької області (клопотання зареєстроване 11.06.2021 за № 608).

До клопотання позивачка додала копії свого паспорта та ідентифікаційного номера, графічні матеріали із зазначенням місця розташування бажаної земельної ділянки.

Крім того, у клопотанні позивачка конкретизувала, що бажана для неї земельна ділянка має кадастровий номер 05249845800:09:006:0235 за цільовим призначенням "16.00 Землі запасу".

Рішенням 12-ї чергової сесії 8 скликання Чернівецької селищної ради від 14.07.2021 за № 443 "Про відмову у наданні дозволу на розробку технічних документацій із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок, з метою отримання земельних ділянок у власність для ведення особистого селянського господарства" позивачці відмовлено у наданні вищевказаного дозволу.

Підставою для прийняття такого рішення зазначено те, що земельна ділянка перебуває у користуванні інших громадян для ведення особистого селянського господарства.

Вважаючи вказане рішення незаконним, позивачка звернулася до суду з цим позовом.

Вдаючись до оцінки спірних правовідносин між сторонами та встановлених під час розгляду справи обставин, суд керується такими мотивами.

Відповідно до ст. 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

За змістом статті 18 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) до земель України належать усі землі в межах її території, в тому числі острови та землі, зайняті водними об`єктами, які за основним цільовим призначенням поділяються на категорії. Категорії земель України мають особливий правовий режим.

Конкретні категорії земель визначені у частині першій статті 19 ЗК України, до яких належать, зокрема, землі сільськогосподарського призначення.

Згідно з ч. 1 ст. 22 ЗК України землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей.

В силу вимог п. "а" ч. 3 ст. 22 ЗК України землі сільськогосподарського призначення передаються громадянам у власність та надаються у користування для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Отже, законом передбачено право громадян України на безоплатне набуття у власність земельних ділянок для ведення особистого селянського господарства із земель державної та комунальної власності сільськогосподарського призначення.

Порядок набуття відповідного права визначається главою 19 Розділу IV Земельного кодексу України.

Так, згідно із ст. 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі:

а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян;

б) одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій;

в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

Порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами врегульований положеннями статті 118 ЗК України. Зокрема частиною шостою цієї статті визначено, що громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Відповідно до ч. 7 ст. 118 ЗК України орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Разом з тим в силу приписів ч. 5 ст. 116 ЗК України земельні ділянки, які перебувають у власності чи користуванні громадян або юридичних осіб, передаються у власність чи користування за рішенням органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування лише після припинення права власності чи користування ними в порядку, визначеному законом.

Також за змістом частини шостої статті 118 ЗК України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення особистого селянського господарства, у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб, повинні додати свого клопотання погодження відповідного землекористувача.

Отже, з урахуванням положень ч. 5 ст. 116 та ч. 6 ст. 118 ЗК України, вимога закону щодо надання погодження землекористувача є такою, що спрямована на захист прав землекористувачів (орендарів та постійних землекористувачів) від протиправного втручання в їх право користування земельною ділянкою. Відтак погодження землекористувача є обов`язковим, якщо клопотання про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою стосується земельних ділянок державної чи комунальної власності, що перебувають у користуванні інших громадян або юридичних осіб і таке право не припинено у визначеному законом порядку.

У постановах від 17.12.2018 у справі № 509/4156/15-а та від 06.06.2019 у справі № 804/4435/16 Верховний Суд дійшов висновку, що недодержання вимог щодо змісту клопотання, ненадання погодження землекористувача, якщо бажана земельна ділянка не є вільною, може бути самостійною підставою для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою. Таким чином, Верховний Суд акцентує увагу на тому, що клопотання про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою та додатки до нього мають бути належним чином оформленими. Водночас ненадання належним чином оформлених графічних матеріалів, так само як і погодження землекористувача, якщо бажана земельна ділянка не є вільною, може бути самостійною підставою для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою.

Аналогічна правова позиція підтримана Сьомим апеляційним адміністративним судом при вирішенні справи за № 120/3666/19-а та № 120/3667/19-а.

Судом встановлено, що 09.06.2021 позивачка та інші заявники звернулися до відповідача з колективним клопотанням про надання дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства орієнтовним розміром 2,0 га на території Чернівецької селищної ради Могилів-Подільського району Вінницької області (клопотання зареєстроване 11.06.2021 за № 608). До клопотання позивачка додала ряд необхідних документів та при цьому конкретизувала, що бажана земельна ділянка має кадастровий номер 05249845800:09:006:0235.

Оскаржуваним рішенням від 14.07.2021 за № 443 відповідач відмовив позивачі у наданні вказаного дозволу, посилаючись на те, що відповідно до раніше наданих рішень, запитувана земельна ділянка перебуває у користуванні інших громадян для ведення особистого селянського господарства.

Тобто, з урахуванням наведених раніше висновків суду, відмова з цих мотивів може вважатися правомірною і такою, що відповідає вимогам закону.

Втім, у ході розгляду справи відповідач належними та допустимими доказами не підтвердив зазначених підстав для відмови у наданні позивачці дозволу на розроблення проекту землеустрою.

Так, відповідно до ст. 125 ЗК України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Крім того, в силу приписів ст. 126 ЗК України право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".

З метою надання правової оцінки оскаржуваному рішенню з Чернівецької селищної ради судом витребувано належним чином засвідчені копії усіх документів, що стали підставою для його прийняття, у тому числі докази перебування бажаної для позивачки земельної ділянки у користуванні інших осіб.

Однак відповідних доказів суду не надано, тоді як інші матеріали справи не дають змогу зробити висновок про перебування спірної земельної ділянки у власності або користуванні будь-яких третіх осіб.

Крім того, для повного та об`єктивного з`ясування обставин справи та перевірки дійсного правового статусу спірної земельної ділянки судом використано загальнодоступну інформацію з Публічної кадастрової карти України, з якої встановлено, що земельна ділянка за кадастровим номером 0524984500:09:006:0235 знаходиться у комунальній власності. Також з наявної у державному земельному кадастрі інформації неможливо встановити право користування та інші речові права щодо цієї земельної ділянки.

Суд наголошує, що вжите відповідачем в оскаржуваному рішенні формулювання "відмовити у наданні дозволу.... у зв`язку з перебуванням земельної ділянки у користуванні інших осіб", закономірно означає, що, по-перше, земельна ділянка дійсно передана у користування іншій особі і, по-друге, що така особа відома відповідачеві.

При цьому, оскільки вказане рішення стало предметом спору в адміністративній справі, з урахуванням положень ч. 2 ст. 77 КАС України саме на відповідача як суб`єкта ладних повноважень покладається обов`язок довести перед судом правомірність свого рішення. Більше того, виконуючи такий процесуальний обов`язок, відповідач не може посилатися на ті докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Натомість під час розгляду справи відповідач не надав суду належних та допустимих доказів, які б підтверджували той факт, що спірна земельна ділянка дійсно перебуває у власності іншої особи.

Наведене свідчить, що відповідач застосував формальний підхід до розгляду клопотання позивачки та в оскаржуваному рішенні вказав неперевірені відомості про те, що бажана для позивачки земельна ділянка перебуває у користуванні інших осіб, у зв`язку з чим їй не може бути надано дозвіл на виготовлення документації із землеустрою.

Відтак суд доходить висновку, що зазначенні в оскаржуваному рішенні мотиви для відмови у наданні позивачці дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо поділу та об`єднання є необґрунтованими, а наявність підстав, якими керувався відповідач, відмовляючи позивачці, під час розгляду справи не доведені.

Крім того, суд враховує, що згідно з ч. 1 ст. 22 Земельного кодексу України в редакції Закону від 19 грудня 1990 року № 561-XII (далі - Кодекс) право власності на землю або право користування наданою земельною ділянкою виникає після встановлення землевпорядними організаціями меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує це право. Приступати до використання земельної ділянки, в тому числі на умовах оренди, до встановлення меж цієї ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує право власності або право користування землею, забороняється.

Частиною першою статті 23 Кодексу було визначено, що право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів.

З огляду на викладене суд доходить висновку, що рішення 12-ї чергової сесії 8 скликання Чернівецької селищної ради від 14.07.2021 за № 443 "Про відмову у наданні дозволу на розробку технічних документацій із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок, з метою отримання земельних ділянок у власність для ведення особистого селянського господарства" в частині відмови позивачці у наданні дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою є необґрунтованим, а зазначені у ньому підстави для його прийняття відповідачем не доведені.

Тому позовні вимоги в частині визнання протиправним і скасування такого рішення підлягають задоволенню.

Крім того, позивачка просить суд захистити її порушені права шляхом зобов`язання відповідача надати позивачці дозвіл на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства орієнтовним розміром 2,0 га на території Чернівецької селищної ради Могилів-Подільського району Вінницької області.

Оцінюючи позовні вимоги в цій частині, суд зазначає, що поняття дискреційних повноважень наведене у Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R (80)2, яка прийнята Комітетом Міністрів 11.03.1980 на 316-й нараді, відповідно до якої під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Пунктами 1.6, 2.4 Методології проведення антикорупційної експертизи, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 23.06.2010 № 1380/5 передбачено, що дискреційні повноваження - сукупність прав та обов`язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.

Дискреційні повноваження можуть закріплюватися в нормативно-правових актах, проектах нормативно-правових актів такими способами: 1) за допомогою оціночних понять, наприклад: "за наявності поважних причин орган вправі надати …", "у виключних випадках особа, уповноважена на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, може дозволити…", "рішення може бути прийнято, якщо це не суперечить суспільним інтересам…" тощо; 2) шляхом перерахування видів рішень, що приймаються органом (особою, уповноваженою на виконання функцій держави або місцевого самоврядування), не вказуючи підстав для прийняття того чи іншого рішення або шляхом часткового визначення таких підстав; 3) шляхом надання права органу (особі, уповноваженій на виконання функцій держави або місцевого самоврядування) при виявленні певних обставин (настанні конкретних юридичних фактів) приймати чи не приймати управлінське рішення залежно від власної оцінки цих фактів; 4) за допомогою нормативних приписів, що містять лише окремі елементи гіпотези чи диспозиції правової норми, що не дозволяють зробити однозначний висновок про умови застосування нормативного припису або правові наслідки застосування такого припису.

За наслідками аналізу вказаних положень суд зазначає, що дискреційними є повноваження суб`єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною. Прикладом таких повноважень є повноваження, які закріплені у законодавстві із застосуванням слова "може".

У такому випадку дійсно суд не може зобов`язати суб`єкта владних повноважень обрати один з правомірних варіантів поведінки, оскільки який би варіант реалізації повноважень не обрав відповідач, кожен з них буде правомірним, а тому це не порушує будь-чиїх прав.

Натомість у спірних правовідносинах повноваження відповідача не можуть вважатися дискреційними, оскільки у разі настання визначених законодавством умов, відповідач зобов`язаний до вчинення конкретних дій - розглянути заяву громадянина про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою у встановленому законом порядку, а за умови відповідності заяви та доданих до неї документів вимогам законодавства - прийняти рішення про задоволення заяви. Підставою для відмови у задоволенні заяви можуть бути лише визначені законом обставини. Визначальним є те, що у кожному конкретному випадку звернення особи із заявою, з урахуванням фактичних обставин, згідно із законом існує лише один правомірний варіант поведінки суб`єкта владних повноважень.

Отже, зобов`язання суб`єкта владних повноважень прийняти конкретне рішення, як і будь-які інші способи захисту, застосовується лише за наявності необхідних підстав, але завжди з урахуванням фактичних обставин справи.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постановах від 02.07.2020 у справі № 825/2228/18 та від 31.07.2020 у справі № 810/2474/18.

Тобто в кожній конкретній справі, що стосується відмови у наданні громадянину дозволу на розроблення проекту землеустрою з метою відведення земельної ділянки у власність, суд, констатуючи незаконність наданої відмови, повинен впевнитись у тому, що за встановлених обставин справи не існує законних перешкод для надання такому громадянину відповідного дозволу.

Наведене також підтверджується положеннями ч. 4 ст. 245 КАС України, за змістом яких суд може зобов`язати відповідача-суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача лише в тому разі, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом. Інакше суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Відтак, оскільки відповідач не надав жодних документів на підтвердження перебування бажаної для позивачки земельної ділянки у користуванні інших осіб, а будь-яких інших обставин, що безпосередньо впливають на позитивне вирішення питання про можливість надання позивачці дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою не встановлено, суд приходить до переконання, що у даному випадку належним способом захисту прав позивачки є зобов`язання відповідача надати позивачці такий дозвіл.

Разом з тим суд вважає необхідним зазначити, що, виходячи з приписів статей 116, 118 ЗК України, отримання дозволу на розробку проекту землеустрою не означає позитивного рішення про надання земельної ділянки у власність.

Аналогічна правова позиція висловлена у багатьох рішеннях Верховного Суду, зокрема у постанові 27.02.2018 в справі № 545/808/17, постанові від 26.02.2019 в справі № 826/5737/16, постанові від 17.04.2019 в справі № 461/8315/17 тощо.

У справі "Рисовський проти України" (заява № 29979/04, рішення від 20 жовтня 2011 року) Європейський суд з прав людини звернув увагу на особливу важливість принципу "належного урядування", який передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (див. рішення у справах "Беєлер проти Італії" [ВП], заява № 33202/96, п. 120, ECHR 2000-I, "Онер`їлдіз проти Туреччини" [ВП], заява № 48939/99, п. 128, ECHR 2004-XII, "Megadat.comS.r.l. проти Молдови", заява № 21151/04, п. 72, від 8 квітня 2008 року, і "Москаль проти Польщі", заява № 10373/05, п. 51, від 15 вересня 2009 року).

На державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах "Лелас проти Хорватії", заява № 55555/08, п. 74, від 20 травня 2010 року, і "Тошкуце та інші проти Румунії", заява № 36900/03, п. 37, від 25 листопада 2008 року) і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси (див. зазначені вище рішення у справах "Онер`їлдіз проти Туреччини", п. 128, та "Беєлер проти Італії", п. 119).

Державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків (див. зазначене вище рішення у справі "Лелас проти Хорватії", п. 74). Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються (див., серед інших джерел, mutatis mutandis, зазначене вище рішення у справі "Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки", п. 58, а також рішення у справі "Ґаші проти Хорватії", заява № 32457/05, п. 40, від 13 грудня 2007 року, та у справі "Трґо проти Хорватії", заява № 35298/04, п. 67, від 11 червня 2009 року).

Згідно з ч. 1 ст. 9 КАС України розгляд та вирішення справ в адміністративних справах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності (ст. 90 КАС України).

Перевіривши доводи позивача, оцінивши зібрані у справі докази, суд приходить до переконання, що заявлений позов належить задовольнити повністю.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Отже, у зв`язку з повним задоволенням позову, на користь позивачки необхідно стягнути витрати зі сплати судового збору в розмірі 908,00 грн за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись ст.ст. 72, 77, 90, 139, 242, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов задовольнити.

Визнання протиправним та скасування рішення 12-ї чергової сесії 8 скликання Чернівецької селищної ради від 14.07.2021 за № 443 "Про відмову у наданні дозволу на розробку технічних документацій із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок, з метою отримання земельних ділянок у власність для ведення особистого селянського господарства" в частині відмови ОСОБА_1 у наданні дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою.

Зобов`язати Чернівецьку селищну раду надати ОСОБА_1 дозвіл на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства орієнтовним розміром 2,0 га на території Чернівецької селищної ради згідно з поданим клопотанням від 09.06.2021 (вх. № 608 від 11.06.2021).

Стягнути на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 908,00 грн (дев`ятсот вісім гривень нуль копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Чернівецької селищної ради.

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у випадку розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Інформація про учасників справи:

1) позивачка: ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_2 );

2) представник позивачки: адвокат Мусіровський Олексій Анатолійович (РНОКПП НОМЕР_2 , адреса для листування: вул. Київська, 16 (Інфракон), каб. 509, м. Вінниця, 21000);

3) відповідач: Чернівецька селищна рада (код ЄДРПОУ 04326856, місцезнаходження: вул. Святомиколаївська, 103/1, смт. Чернівці, Могилів-Подільський район, Вінницька область, 24100);

Повне судове рішення складено 27.10.2021.

Суддя Сало Павло Ігорович