Рішення № 100611026, 27.10.2021, Довгинцівський районний суд м. Кривого Рогу

Справа № 211/62/21

Провадження № 2/211/1149/21

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

27 жовтня 2021 року Довгинцівський районний суд міста Кривого Рогу Дніпропетровської області у складі:

головуючого судді – Середньої Н.Г.,

за участю секретаря судового засідання – Бехало В.В.,

позивача – ОСОБА_1 , представника позивача – ОСОБА_2 , відповідача – ОСОБА_3 , представників третіх осіб – ОСОБА_4 , ОСОБА_5 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кривому Розі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору Служба у справах дітей виконавчого комітету Металургійної районної в місті ради, Служба у справах дітей виконавчого комітету Довгинцівської районної в місті ради, про визначення місця проживання дитини,

встановив:

позивач ОСОБА_1 звернулася до суду з вищезазначеним позовом до відповідача ОСОБА_3 та просить суд визначити місце проживання їх сина ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з матір`ю, посилаючись на спір з цього приводу між ними з відповідачем та забезпечення нею кращих умов проживання та виховання сина. В обґрунтування вимог зазначила, що в період шлюбу з відповідачем у них народився син ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Шлюбні відносини з відповідачем фактично розірвані, з лютого 2019 року вони проживають окремо. Після припинення відносин ними з відповідачем було погоджено, що їх спільна дитина проживає з матір`ю, але три дні на тиждень буде проживати разом з батьком, забезпечивши таким чином рівність участі батьків у вихованні та утриманні дитини. Однак у відповідача на даний час інша родина, йому бракує часу на спілкування та утримання сина, тому дитину все частіше залишає на свою матір, сином більше займаються батьки відповідача, ніж він сам, участі в утриманні дитини він не приймав, що змусило її звернутися до суду із вимогами про стягнення аліментів. Після чого відповідач взяв до себе сина та не повернув матері з формулюванням, що дитина тепер буде проживати виключно з ним. Більш того, відповідач забрав сина з дитячого садочка та не повернув його, порушивши їх домовленість, дитина в зв`язку з цим не відвідує в зв`язку з цим дитячого садочку, фактично проживаючи у батьків відповідача. При зверненні до останніх з метою забрати дитину, їй відмовили, не показавши навіть сина, через що вона змушена була викликати поліцію. Після численних звернень до служби у справах дітей, їй було повернуто дитину. Наразі син проживає з нею в квартирі, яка обладнана всім необхідним для проживання та розвитку дитини. Тому оскільки дитина знаходиться в тому віці, коли материнська турбота більше потрібна, спілкування з матір`ю сприятиме його повноцінному фізичному та духовному розвитку та формуванню, просить задовольнити вимоги.

Ухвалою суду від 09 лютого 2021 року прийнято до розгляду позовну заяву, розгляд справи ухвалено проводити за правилами загального позовного провадження.

Ухвалою суду від 17 червня 2021 року закрито підготовче засідання та призначено справу до розгляду по суті. Встановлено загальний порядок з`ясування обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, та загальний порядок дослідження доказів, якими вони обґрунтовуються.

В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 та її представник адвокат Мотуз О.В. на задоволенні вимог наполягали з підстав, викладених в тексті позову.

Відповідач ОСОБА_3 заявлені вимоги визнав, пояснив, що не заперечує, щоб дитина проживала з матір"ю, бажає приймати участь у вихованні сина та хотів би, щоб колишня дружина не перешкоджала йому у цьому.

Представники третіх осіб ОСОБА_4 та ОСОБА_5 проти вимог не заперечували.

Вислухавши учасників процесу, дослідивши матеріали справи, суд дійшов до наступних висновків.

Як встановлено судом, сторони з 28 січня 2017 року перебувають в зареєстрованому шлюбі (а.с. 10 – копія свідоцтва) та є батьками неповнолітньої дитини ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 11 – копія свідоцтва), який зареєстрований з матір`ю (а.с. 12 – копія довідки).

Згідно із частиною сьомою статті 7 СК України дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Згідно ст.5 Протоколу №7 Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (Конвенцію ратифіковано Законом №475/97-ВР (475/97-ВР) від 17.07.1997 року) кожен з подружжя у відносинах між собою і в їхніх відносинах зі своїми дітьми користується рівними правами та обов`язками цивільного характеру, що виникають зі вступу у шлюб, перебування в шлюбі та у випадку його розірвання. Ця стаття не перешкоджає державам вживати таких заходів, що є необхідними в інтересах дітей.

Пунктами 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка набрала чинності для України 27 вересня 1991 року, передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.

Відповідно до статті 141 СК України мати і батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини. Мати, батько та дитина мають право на безперешкодне спілкування між собою, крім випадків, коли таке право обмежене законом (стаття 153 СК України).

Згідно зі статтею 157 СК України питання про виховання дитини вирішується батьками спільно. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини. Батьки мають право укласти договір щодо здійснення батьківських прав та виконання обов`язків тим з них, хто проживає окремо від дитини. Договір укладається у письмовій формі та підлягає нотаріальному посвідченню.

Відповідно до статті 160 СК України місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків. Місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини. Якщо батьки проживають окремо, місце проживання дитини, яка досягла чотирнадцяти років, визначається нею самою.

Статтею 161 СК України передбачено, що якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення. Орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини.

У принципі 6 Декларації прав дитини проголошено, що дитина для повного і гармонійного розвитку її особистості потребує любові і розуміння. Вона повинна, коли це можливо, рости під опікою і відповідальністю своїх батьків і в усякому випадку в атмосфері любові і моральної та матеріальної забезпеченості; малолітня дитина не повинна, крім тих випадків, коли є виняткові обставини, бути розлучена зі своєю матір`ю.

Зазначене підтверджується правовою позицією Верховного Суду України, викладеною в постанові № 757/11568/15-ц від 14 грудня 2016 року, яка згідно зі ст. 360-7 ЦПК України є обов`язковою для всіх судів України.

Згідно частин 1-3 статті 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Як вбачається з матеріалів справи та не оспорюється відповідачем, неповнолітній ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , фактично проживає разом з матір`ю (а.с. 12, 26 – копія довідки, акт).

Згідно з довідками та характеристикою Комунального закладу «Дошкільний навчальний заклад (ясла-садок) № 186 компенсуючого (санаторного) типу» Криворізької міської ради, В період з 05.10.2020 по 09.10.2020, з 10.11.2020 по 30.11.2020 та з 01.12.2020 по 09.12.2020 ОСОБА_7 . ІНФОРМАЦІЯ_2 відвідував садок. З 10.12.2020 по 17.12.2020 дитина була відсутня, з 18.12.2020 відвідує заклад. Дитина виховується в повній сім`ї, але тато (зі слів матері) проживає окремо та не бере участі у вихованні дитини. Мати вихованню сина приділяє багато часу (а.с. 23-25 – копії довідок, характеристики).

11.10.2020 ОСОБА_1 звернулася до поліції з приводу того, що вона дала дитину на вихідні чоловіку та останній не віддає сина (а.с. 27 – копія талону-повідомлення).

Згідно частин першої, четвертої статті 206 ЦПК України, позивач може відмовитися від позову, а відповідач - визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві. У разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову.

В судовому засіданні відповідач ОСОБА_3 не заперечував щодо визначення місця проживання їх спільної з позивачем дитини з матір`ю.

У зв`язку з викладеним, враховуючи наявність в матеріалах справи заяви відповідача ОСОБА_3 про визнання позову, яка не суперечить закону та не порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд приходить до висновку про наявність задоволення позову.

Згідно частини 1 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених вимог.

Ухвалою суду від 09 лютого 2021 року клопотання ОСОБА_1 про звільнення від сплати судового збору задоволено частково, відстрочено позивачу сплату судового збору в сумі 908 грн. 00 коп. до ухвалення судового рішення по справі.

В зв`язку з визнанням позову відповідачем та задоволення вимог ОСОБА_1 в повному обсязі, враховуючи положення статті 141 ЦПК України, судові витрати в сумі 908.00 грн. підлягають стягненню з відповідача в дохід держави.

Керуючись ст. ст. 157, 161 СК України, ст..ст. 10, 12, 13, 81, 141, 263, 265 ЦПК України,суд,

ухвалив:

позов ОСОБА_1 – задовольнити.

Визначити місце проживання малолітнього ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 з матір`ю – ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання зареєстровано за адресою: АДРЕСА_1 ) за місцем проживання матері.

Стягнути з ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_4 ., РНОКПП НОМЕР_2 , місце проживання зареєстровано за адресою: АДРЕСА_2 ) до спеціального фонду Державного бюджету України судовий збір у сумі 908 (дев`ятсот вісім) гривень 00 коп.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. На рішення суду може бути подана апеляційна скарга до Дніпровського апеляційного суду протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено 27 жовтня 2021 р.

Суддя Н.Г.Середня