Ухвала суду № 100610091, 21.10.2021, Господарський суд Одеської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

65119, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua

веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua

______________________________

УХВАЛА

про закриття провадження у справі

"21" жовтня 2021 р.м. Одеса Справа № 916/1633/21

Господарський суд Одеської області у складі судді Бездолі Д.О.

секретар судового засідання Овчар А.С.

розглянувши справу за позовом: Першого заступника керівника Одеської обласної прокуратури (вул. Пушкінська, 3, м. Одеса, 65026) в інтересах держави в особі Управління державного архітектурно-будівельного контролю Одеської міської ради (вул. Черняховського, 6, м. Одеса, 65009)

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю “РЄНТАЛ ГРУП” (вул. Успенська, 66-А м. Одеса, 65014)

про визнання незаконним та скасування рішення державного реєстратора, зміну зареєстрованого у реєстрі права власності, зобов`язання вчинити певні дії,

за участю представників учасників справи:

прокурор: Немашкало Р.М.;

від позивача: Курсоніс В.В.;

від відповідача: Рабзі О.Ю.

ВСТАНОВИВ:

Перший заступник керівника Одеської обласної прокуратури звернувся до Господарського суду Одеської області з позовною заявою в інтересах держави в особі Управління державного архітектурно-будівельного контролю Одеської міської ради до Товариства з обмеженою відповідальністю “РЄНТАЛ ГРУП”, в якій просить суд:

- визнати незаконним та скасувати рішення державного реєстратора Юридичного департаменту Одеської міської ради Гаврющенко Ольги Володимирівни (індексний номер рішення 51943114 від 10.04.2020) про реєстрацію змін до права власності на об`єкт нерухомого майна (реєстраційний номер 1727597051101), яке розташоване за адресою: вул. Успенська, будинок 66-А, м. Одеса, Одеська обл;

- змінити зареєстроване у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно право власності Товариства з обмеженою відповідальністю “РЄНТАЛ ГРУП” на нежитлові будівлі, загальною площею 4205,4 кв.м, які розташовані за адресою: вул. Успенська, будинок 66-А, м. Одеса, Одеська обл. (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1727597051101) на нежитлові будівлі, загальною площею 3478,6 кв.м, які розташовані за адресою: вул. Успенська, будинок 66-А, м. Одеса, Одеська обл., шляхом внесення змін до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно;

- зобов`язати Товариство з обмеженою відповідальністю “РЄНТАЛ ГРУП” знести за власний рахунок об`єкт самочинного будівництва - надбудований четвертий поверх над літ. “Б” об`єкта нерухомого майна за адресою: вул. Успенська, 66-А, м. Одеса.

В обґрунтування підстав позову прокурор посилається на обставину недотримання відповідачем визначеного законом порядку отримання дозвільних документів на здійснення будівельних робіт щодо надбудови четвертого поверху над літ. “Б” у нежитловому приміщенні за адресою: вул. Успенська, 66-А в м. Одесі та введення його в експлуатацію. При цьому прокурор у позові наголосив, що позивач, який здійснює у спірних правовідносинах архітектурно-будівельний контроль та наділений повноваженннями, перелік яких визначений у п. 11 Положення про Управління державного архітектурно-будівельного контролю Одеської міської ради, затвердженого рішенням Одеської міської ради від 10.09.2015 № 6908-VI, не вжив заходів на поновлення інтересів держави, що є підставою для звернення прокурора з даним позовом до господарського суду.

Ухвалою суду від 10.06.2021 позовну заяву прокеурора було залишено без руху.

Ухвалою суду від 05.07.2021 позовну заяву прокурора було прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі №916/1633/21; ухвалено справу розглядати за правилами загального позовного провадження з викликом учасників справи; підготовче засідання у справі було призначено на “22” липня 2021 о 15год.00хв. 22.07.2021 судом у судовому засіданні протокольною ухвалою було відкладено підготовче засідання на 02 вересня 2021 о 15:00. 02 вересня 2021 у судовому засіданні судом було проголошено протокольну ухвалу про продовження строку підготовчого провадження на 30 днів та відкладення підготовчого засідання на 16 вересня 2021 о 16:30. У судовому засіданні 16 вересня 2021 судом було проголошено протокольну ухвалу про відкладення підготовчого засіданні на 17 вересня 2021 о 10:40. 17 вересня 2021 судом у судовому засіданні було проголошено протокольну ухвалу про відкладення підготовчого засідання на 30 вересня 2021 о 15:45. У судовому засіданні 30 вересня 2021 судом протокольною ухвалою було відкладено підготовче засідання у цій справі на 01 жовтня 2021 о 16:30. 01 жовтня 2021 судом протокольною ухвалою було закрито підготовче провадження та призначено справу до розгляду по суті на 04 жовтня 2021 о 17:00. У судовому засіданні 04 жовтня 2021 судом протокольною ухвалою було оголошено перерву в судовому засіданні до 21 жовтня 2021 17:00.

У судовому засіданні 21.10.2021 судом, за наслідками заслуховування вступних слів учасників справи, було поставлено на обговорення питання до юрисдикції якого суду належить вирішення даного спору.

Прокурор та позивач у своїй промові відзначили, що спір, який є предметом розгляду у даній справі, підвідомчий господарському суду, відповідач, навпаки, відзначив, що спір підвідомчий адміністративному суду.

Заслухавши учасників справи, суд дійшов висновку про таке.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, установленим законом.

Європейський суд з прав людини в рішенні від 20 липня 2006 року у справі «Сокуренко і Стригун проти України» вказав, що фраза «встановленого законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. У рішенні у справі «Занд проти Австрії» (заява N 7360/76, доповідь Європейської комісії з прав людини від 12 жовтня 1978 року) висловлено думку, що термін «судом, встановленим законом» у ч. 1 ст. 6 Конвенції передбачає «усю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів».

У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи/ За статтею 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.

За вимогами частини першої статті 18 Закону України від «Про судоустрій і статус суддів» суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.

З метою якісної та чіткої роботи судової системи міжнародним і національним законодавством передбачено принцип спеціалізації судів. Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних і юридичних осіб, державних та суспільних інтересів. Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати між собою компетенцію як різних ланок судової системи, так і різні види судочинства - цивільне, кримінальне, господарське та адміністративне. Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

Відповідно до ч.1 ст. 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. Предметна юрисдикція господарських судів визначена у ст. 20 ГПК України.

При визначенні предметної та/або суб`єктної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі. Для віднесення справи до господарської юрисдикції суду необхідно визначити, чи правовідносини та спір є господарськими. Зокрема, господарський спір підвідомчий господарському суду за таких умов: участь у спорі суб`єкта господарювання; наявність між сторонами, по-перше, господарських відносин і, по-друге, спору про право, що виникає з відповідних відносин; наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом; відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 4 КАС України адміністративна справа - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір. Пунктом 2 частини першої статті 4 КАС України визначено, що публічно-правовий спір - це спір, у якому, зокрема, хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.

Публічно-правовий характер спору визначається тим, що вказані суб`єкти наділені владно-управлінськими повноваженнями у сфері реалізації публічного інтересу. Характерною ознакою публічно-правових спорів є сфера їх виникнення - публічно-правові відносини, тобто передбачені нормами публічного права суспільні відносини, що виражаються у взаємних правах та обов`язках їх учасників у різних сферах діяльності суспільства, зокрема пов`язаних з реалізацією публічної влади.

Публічно-правовим вважається також спір, який виник з позовних вимог, що ґрунтуються на нормах публічного права, де держава в особі відповідних органів виступає щодо громадянина не як рівноправна сторона у правовідносинах, а як носій суверенної влади, який може вказувати або забороняти особі певну поведінку, надавати дозвіл на передбачену законом діяльність тощо. Суб`єкт владних повноважень - це орган державної влади (у тому числі без статусу юридичної особи), орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг (пункт 7 частини першої статті 4 КАС України).

Згідно з пунктом 5 частини 1 статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, за зверненням суб`єкта владних повноважень у випадках, коли право звернення до суду для вирішення публічно-правового спору надано такому суб`єкту законом.

Згідно з підпунктом 3 пункту б частини першої статті 31 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать делеговані повноваження, зокрема, здійснення в установленому порядку державного контролю за дотриманням законодавства, затвердженої містобудівної документації при плануванні та забудові відповідних територій; зупинення у випадках, передбачених законом, будівництва, яке проводиться з порушенням містобудівної документації і проектів окремих об`єктів, а також може заподіяти шкоди навколишньому природному середовищу. Аналогічну норму закріплено у статті 14 Закону України "Про основи містобудування".

Статтею 9 Закону України «Про архітектурну діяльність» передбачено, що будівництво (нове будівництво, реконструкція, реставрація, капітальний ремонт) об`єкта архітектури здійснюється відповідно до затвердженої проектної документації, норм і правил у порядку, визначеному Законом України «Про регулювання містобудівної діяльності».

Відповідно до ч. 1 ст. 10 Закону України «Про архітектурну діяльність» визначено, що для забезпечення під час забудови територій, розміщення і будівництва об`єктів архітектури додержання суб`єктами архітектурної діяльності затвердженої містобудівної та іншої проектної документації, вимог вихідних даних, а також з метою захисту державою прав споживачів будівельної продукції здійснюється в установленому законодавством порядку державний архітектурно-будівельний контроль та нагляд. Державний архітектурно-будівельний контроль здійснюють органи державного архітектурно-будівельного контролю, визначені статтею 6 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності".

Частиною 3 ст. 6 Закону Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» визначені органи архітектурно-будівельного контролю, до яких належать, зокрема, виконавчі органи з питань державного архітектурно-будівельного контролю сільських, селищних, міських рад.

Згідно з ч. 1 ст. 38 Закону Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» у разі виявлення факту самочинного будівництва об`єкта, перебудова якого з метою усунення істотного відхилення від проекту або усунення порушень законних прав та інтересів інших осіб, істотного порушення будівельних норм є неможливою, посадова особа органу державного архітектурно-будівельного контролю видає особі, яка здійснила (здійснює) таке будівництво, припис про усунення порушень вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм і правил з визначенням строку для добровільного виконання припису. У разі якщо особа в установлений строк добровільно не виконала вимоги, встановлені у приписі, орган державного архітектурно-будівельного контролю подає позов до суду про знесення самочинно збудованого об`єкта та компенсацію витрат, пов`язаних з таким знесенням.

Велика Палата Верховного Суду у своїх постановах неодноразово зазначала щодо необхідності розмежування юрисдикційної приналежності справ із подібним предметом спору (про знесення самочинного будівництва) в залежності від особи позивача та підстав заявленого позову.

Так, справи, у яких позов заявлено Державною архітектурно-будівельною інспекцією України, як суб`єктом владних повноважень на виконання управлінських функцій з контролю за додержанням вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, стандартів і правил під час виконання підготовчих та будівельних робіт, мають ознаки публічно-правового спору, який належить розглядати за правилами адміністративного судочинства (справи № 1519/2-787/11, №161/14920/16-а, №369/13415/17, №826/7203/17, №461/12053/15-ц, №826/8743/15, №369/3043/17-ц, №1527/14472/12, №520/9778/13, № 917/375/18, № 914/1092/18, № 522/6962/18). Натомість справи, де позивач - орган місцевого самоврядування аргументує вимогу про знесення самочинно збудованого об`єкта не реалізацією передбачених законом повноважень суб`єкта владних повноважень з державного контролю за дотриманням законодавства у сфері містобудівної діяльності, а необхідністю захисту права комунальної власності на земельну ділянку, Велика Палата Верховного Суду вказує на приватноправовий характер спірних правовідносин та, в залежності від суб`єктного складу сторін, на підвідомчість спору суду цивільної чи господарської юрисдикції (справи №461/12052/15, №639/6261/13-ц, № 523/11508/18, № 904/4713/18, № 520/9253/17).

Також, у постанові від 16.05.2018 у справі № 522/5487/17 Велика Палата Верховного Суду вказала, що звертаючись до суду з позовом про знесення об`єкту самочинного будівництва і мотивуючи такий позов порушеннями архітектурних, містобудівних, пожежних, санітарних або інших подібних норм і правил, суб`єкт владних повноважень діє не з метою захисту своїх приватних прав та інтересів, а з метою захисту прав та інтересів громади або невизначеного кола осіб від можливих порушень їхніх прав та з метою запобігти можливих суспільно значимих несприятливих наслідкам порушення відповідних норм і правил. Таким чином, Велика Палата Верховного Суду вважає, що спори, які виникають за участю суб`єкта владних повноважень з метою реалізації у спірних відносинах наданих йому законодавством владних управлінських функцій, є публічно-правовими. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації. Таким чином, для того, щоб новостворене майно стало об`єктом цивільно-правових відносин, потрібно виконання трьох умов: 1) завершення будівництва; 2) прийняття до експлуатації; 3) державна реєстрація. Доки ці умови не виконано, особа вважається лише власником матеріалів, обладнання тощо, яке було використано у процесі цього будівництва (створення майна) - (ч. 3 ст. 331 ЦК України). Отже, самочинне будівництво не можна віднести до об`єктів цивільних прав, і норми щодо захисту цих цивільних прав на об`єкти самочинного будівництва не розповсюджуються.

В іншій постанові від 20.11.2019 у справі № 462/4783/16-ц Велика Палата Верховного суду зазначила, що переглядаючи рішення судів, Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на дуалістичний характер повноважень виконавчих органів місцевого самоврядування, як власних, так і делегованих, а саме, що одні повноваження є владними, інші - такими, що спрямовані на реалізацію цими органами повноважень власника, управителя, знаходяться поза межами публічно-правової сфери. У справі ж № 462/4783/16-ц звернення Адміністрації до суду з позовом про зобов`язання відповідача за власні кошти демонтувати поєднаний санвузол та сантехнічні прилади у приміщенні здійснене на виконання владних управлінських функцій та спрямоване на захист публічного, а не приватного інтересу. Зокрема позивач наголошує, що самочинне перепланування здійснено з порушенням установлених державою норм і правил. Порушення цих вимог може спричинити негативні наслідки для невизначеного кола осіб. Вказане свідчить про те, що такий спір є публічно-правовим і його належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.

Крім цього, у постанові від 16.10.2019 у справі № 522/6962/18, яка є подібною до цієї справи, Велика палата Верховного суду зробила висновок, що спірні правовідносини у цій справі обумовлені реалізацією позивачем повноважень щодо здійснення державного контролю за дотриманням законодавства у сфері містобудівної діяльності. Здійснення такого державного контролю означає обов`язковість прийнятих за його результатами рішень для підконтрольного суб`єкта, що свідчить про владно-управлінський характер, а відтак і публічно-правову природу таких правовідносин. При цьому Управління як суб`єкт владних повноважень перебуває з особою, яка здійснила самочинне будівництво, в адміністративних відносинах, оскільки діє на виконання своїх владних управлінських функцій, спрямованих на захист інтересів держави. Спори, які виникають за участю суб`єкта владних повноважень з метою реалізації у спірних відносинах наданих йому законодавством владних управлінських функцій, є публічно-правовими. Аналогічний висновок щодо застосування норм процесуального права у подібних відносинах неодноразово викладено в постановах Великої Палати Верховного Суду, зокрема, від 10 квітня 2018 року у справі № 1519/2-787/11 (провадження № 14-48цс18), від 15 травня 2018 року у справі № 520/10754/14-ц (провадження № 14-108цс18), від 16 жовтня 2018 року у справі № 826/12543/16 (провадження № 11-520апп18), від 28 листопада 2018 року у справі № 369/13415/17 (провадження № 14-469цс18), від 12 грудня 2018 року у справі № 826/7203/17 (провадження № 11-1168апп18), від 24 квітня 2019 року у справі № 461/889/13-ц (провадження № 14-11цс19), і підстав для відступу від них не вбачається. З огляду на вказане можна зробити висновок, що спір у справі, що розглядається, не пов`язаний з вирішенням питання щодо майнового права, а є публічно-правовим, оскільки виник за участю суб`єкта владних повноважень, який реалізовував у спірних правовідносинах надані йому чинним законодавством владні управлінські функції стосовно виявлення факту самочинного будівництва та усунення порушень шляхом знесення самочинно збудованих об`єктів містобудування та незаконної державної реєстрації самочинного будівництва з переведенням житлового фонду у нежитловий. Позовні вимоги, що ґрунтуються на протиправності дій державного реєстратора як суб`єкта, наділеного Законом № 1952-IV владними функціями приймати рішення про державну реєстрацію речових прав та їх обтяжень, у зв`язку з невиконанням ним обов`язку щодо перевірки поданих для цього документів та наявності в особи, яка звернулася за державною реєстрацією, дозвільних документів про прийняття в експлуатацію закінченого будівництва нежитлового приміщення є похідними і тому підлягають розгляду у тому ж порядку, що і основна вимога, тобто у цьому випадку - у порядку адміністративного судочинства.

Як встановлено судом підставою даного позову прокурора є обставина недотримання відповідачем визначеного законом порядку отримання дозвільних документів на здійснення будівельних робіт та введення об`єкту в експлуатацію.

Отже, у даній справі прокурор не обгрунтовує позов необхідністю захисту права комунальної власності на земельну ділянку або іншого речового права позивача на майно, прокурором та позивачем не вказано про наявність між позивачем та відповідачем господарських відносин та спору про право на майно.

Суд зауважує, що позивач у спірних правовідносинах виступає як суб`єкт владних повноважень, який діє з метою захисту прав та інтересів членів територіальної громади (невизначеного кола осіб) від можливих порушень їхніх прав та з метою запобігти можливим суспільно значимим несприятливим наслідкам порушення відповідних норм і правил, а не з метою захисту своїх приватних прав та інтересів.

За цих обставин, суд вважає, що даний спір відповідно до усталених правових висновків Великої Палати Верховного Суду та чинного законодавства України не носить приватноправовий характер. Тому з огляду на суб`єктний склад учасників спору, предмет і підставу позову, а також характер спірних правовідносин, суд вважає, що даний спір підлягає розгляду у порядку адміністративного судочинства.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 231 ГПК України господарський суд закриває провадження у справі, якщо спір не підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства.

Згідно ч. 2 ст. 231 ГПК України, якщо провадження у справі закривається з підстави, встановленої пунктом 1 частини першої цієї статті, суд повинен роз`яснити позивачеві, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд справи.

За змістом ч. 3 ст. 231 ГПК України у разі закриття провадження у справі повторне звернення до суду із спору між тими самим сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається.

Отже, враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про закриття провадження у справі №916/1633/21 на підставі п.1 ч.1 ст. 231 ГПК України, оскільки спір між сторонами підлягає вирішенню в порядку адміністративного судочинства.

При цьому питання про повернення судового збору з бюджету в даній ухвалі не вирішується за відсутності відповідного клопотання прокурора (ч. 1 ст. 1 Закону України "Про судовий збір").

Керуючись п. 1 ч. 1 ст. 231, ст.ст. 234-235, 254-255 Господарського процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

1.Провадження у справі №916/1633/21 за позовом Першого заступника керівника Одеської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Управління державного архітектурно-будівельного контролю Одеської міської ради до Товариства з обмеженою відповідальністю “РЄНТАЛ ГРУП” про визнання незаконним та скасування рішення державного реєстратора, зміну зареєстрованого у реєстрі права власності, зобов`язання вчинити певні дії - закрити.

Повну ухвалу складено 26.10.2021.

Ухвала набрала законної сили 21.10.2021 та може бути оскаржена в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги до Південно-західного апеляційного господарського суду у строки, визначені ст. 256 ГПК України.

Суддя Д.О. Бездоля