Рішення № 100609874, 27.10.2021, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

27.10.2021Справа № 910/11952/21

Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді Демидова В.О., за участю секретаря судового засідання Анастасової К.В., розглянувши справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «РОСКОСМЕТИКА» (54018, Миколаївська обл., місто Миколаїв, проспект Богоявленський, будинок 47, квартира 3) до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (04053, місто Київ, вулиця Січових Стрільців, будинок 17) про відшкодування шкоди у розмірі 1 327 346,32 грн за рахунок державного бюджету,

за участю представників сторін:

від позивача - не прибув;

від відповідача - Сидоренко Ю.А,

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

23.07.2021 до Господарського суду міста Києва (далі - суд) надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «РОСКОСМЕТИКА» (далі - позивач, ТОВ «РОСКОСМЕТИКА») до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - відповідач) про відшкодування шкоди у розмірі 1 327 346,32 грн за рахунок державного бюджету та передана 26.07.2021 судді Демидову В.О. відповідно до автоматизованого розподілу судової справи між суддями.

Відповідно до заявлених позовних вимог позивач просить суд відшкодувати за рахунок державного бюджету майнову шкоду у розмірі 1 327 346,32 грн, завдану ТОВ «РОСКОСМЕТИКА» незаконним рішенням Фонду гарантування вкладів фізичних осіб.

Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем частини п`ятої ст. 44 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», а саме як зазначає позивач: «ліквідація банку має бути завершена не пізніше одного року з дня прийняття рішення про ліквідацію банку. Фонд має право прийняти рішення про продовження ліквідації банку на строк до одного року, а системно важливих банків - на строк до двох років з можливістю повторного продовження на строк до одного року.»

На думку позивача датою прийняття рішення про ліквідацію банку є 12.06.2015, отже ліквідація банку повинна бути завершена не пізніше 12.06.2016.

Ухвалою суду від 28.07.2021 позовну заяву ТОВ «РОСКОСМЕТИКА» до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про відшкодування шкоди у розмірі 1 327 346,32 грн за рахунок державного бюджету прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження. Підготовче засідання призначено на 26.08.2021.

26.08.2021 в судове засідання представник позивача не прибув, повідомлений належним чином про причини неявки суд не повідомив.

Представник відповідача у судове засідання 26.08.2021 прибув, заявив усне клопотання про продовження процесуального строку для подання відзиву на позовну заяву та оголошення перерви у судовому засіданні.

Ухвалою суду від 26.08.2021 у задоволенні усного клопотання представника Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про продовження строку на подання відзиву на позовну заяву - відмовлено та відкладено підготовче судове засідання у справі № 910/11952/21 на 23.09.2021.

09.09.2021 через канцелярію суду від ТОВ «РОСКОСМЕТИКА» надійшла заява, відповідно до якої останній просив розгляд справи здійснювати за відсутності представника позивача.

До початку судового засідання 23.09.2021 від представника відповідача надійшли письмові пояснення, відповідно до яких останній просив у позові відмовити в повному обсязі, зокрема з тих підстав, що Фонд гарантування вкладів фізичних осіб хоч і наділений певними владними повноваженнями, не входить до системи органів виконавчої влади, не має закріпленого в Законі статусу органу державної влади, не має всіх ознак державної влади.

Ухвалою суду від 23.09.2021 закрито підготовче провадження у справі № 910/11952/21 та призначено справу до судового розгляду по суті на 21.10.2021.

У судове засідання 21.10.2021 представник від позивача не прибув, ухвалу суду від 23.09.2021 було направлено на адресу позивача, представник відповідача прибув, надав пояснення по суті спору.

В судовому засіданні 26.08.2021 судом оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Розглянувши матеріали справи, всебічно та повно дослідивши надані докази, суд встановив такі фактичні обставини.

17.01.2012 між ТОВ «РОСКОСМЕТИКА» та Публічним акціонерним товариством «Енергобанк» (далі - ПАТ «Енергобанк») був укладений договір банківського рахунку № 2600138936601.

З матеріалів позовної заяв вбачається, що Фондом гарантування вкладів фізичних осіб було розпочато процедуру ліквідації банку Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».

З витягу з переліку (реєстру) вимог кредиторів ПАТ «Енергобанк», акцептованих уповноваженою особою Фонду встановлено, що сума акцептованих вимог ТОВ «РОСКОСМЕТИКА» становить 1 327 346,32 грн, черговість 7, дата внесення вимог до реєстру 03.07.2015 на підставі заяви № 5075 від 03.07.2015.

Листом № 74/28.6 від 13.01.2016 уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «Енергобанк» повідомила, що ТОВ «РОСКОСМЕТИКА» визнано кредитором ПАТ «Енергобанк» та вимоги на суму 1 327 346,32 грн включено до 7 черги.

Вищевказане також було встановлено в рішенні Господарського суду міста Києва від 20.10.2020 у справі № 910/9959/20.

Відповідно інформації, розміщеної на офіційній Інтернет - сторінці Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, Правлінням Національного банку України винесено постанову від 12.02.2015 № 96 «Про віднесення ПАТ «Енергобанк» до категорії неплатоспроможних - керуючись пунктом 2 частини п`ятої статті 12 та статтею 34 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», а також на підставі Рішення Виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб № 29 від 12.02.2015 «Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ «ЕНЕРГОБАНК» виконавча дирекція Фонду гарантування вкладів фізичних осіб вирішила: розпочати з 13.02.2015 процедуру виведення ПАТ «ЕНЕРГОБАНК» з ринку шляхом запровадження в ньому тимчасової адміністрації; тимчасову адміністрацію запровадити строком на три місяці з 13.02.2015 по 12.05.2015 включно. Призначено уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації у ПАТ «ЕНЕРГОБАНК» провідного професіонала відділу стратегії та нормативно - методологічного забезпечення С.А. Брайко.

Також відповідно інформації, розміщеної на офіційній Інтернет - сторінці Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, рішенням Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 30.04.2015 № 93 було продовжено здійснення тимчасової адміністрації у ПАТ «ЕНЕРГОБАНК» по 11.06.2015.

Відповідно до постанови Правління Національного банку України від 11.06.2015 № 370 «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПУБЛІЧНОГО АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА «ЕНЕРГОБАНК» виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 12.06.2015 № 115, «Про початок процедури ліквідації ПАТ «ЕНЕРГОБАНК» та призначення уповноваженої особи Фонду на ліквідацію банку», згідно з яким було розпочато процедуру ліквідації ПАТ «ЕНЕРГОБАНК» та призначено уповноваженою особою Фонду на ліквідацію ПАТ «ЕНЕРГОБАНК» провідного професіонала з питань врегулювання неплатоспроможності банків відділу запровадження процедури тимчасової адміністрації та ліквідації департаменту врегулювання неплатоспроможності банків Ільчука Олександра Павловича строком на 1 рік з 12.06.2015 до 11.06.2016 включно.

Виконавча дирекція Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд) прийняла рішення від 26.05.2016 № 842, відповідно до якого продовжено строки здійснення процедури ліквідації ПАТ «ЕНЕРГОБАНК» на два роки до 11.06.2018 включно.

Відповідно до даного рішення продовжено повноваження ліквідатора ПАТ «ЕНЕРГОБАНК» провідного професіонала з питань врегулювання неплатоспроможності банків відділу запровадження процедури тимчасової адміністрації та ліквідації департаменту управління активами Брайка Станіслава Анатолійовича на два роки до 11 червня 2018 року включно.

На підставі пункту 2 частини п`ятої ст. 12, частини першої ст. 35, частини п`ятої ст. 44, частини третьої ст. 48 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» (далі - Закон) виконавча дирекція Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийняла рішення від 16.05.2019 № 1209 про продовження строків здійснення процедури ліквідації ПАТ «ЕНЕРГОБАНК» строком на один рік з 12.06.2019 року до 11.06.2020 включно.

Відповідно до зазначеного рішення продовжено повноваження ліквідатора ПАТ «ЕНЕРГОБАНК», визначені Законом, зокрема, статтями 37, 38, 47-52, 52і, 53 Закону, у тому числі з підписання всіх договорів, пов`язаних з реалізацією активів банку у порядку, визначеному Законом, окрім повноважень щодо звернення до пов`язаної з банком особи з вимогою про відшкодування шкоди та звернення з такою вимогою до суду, а також з вимогою до небанківської фінансової установи, якою від фізичних осіб залучені як позики або вклади кошти, що згідно з Законом прирівнюються до вкладів, та повноважень в частині організації реалізації активів банку, провідному професіоналу з питань ліквідації банків відділу організації процедур ліквідації банків департаменту ліквідації банків Паламарчуку Віталію Віталійовичу строком на один рік з 12.06.2019 до 11.06.2020 включно.

Відповідно до рішення виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 30.07.2020 № 1439 визначені Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» повноваження під час здійснення ліквідації ПАТ «ЕНЕРГОБАНК» здійснюються Фондом безпосередньо.

Звертаючись до суду з цим позовом, позивач посилається на те, що у зв`язку з незаконним рішенням Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, яке полягає у продовженні ліквідації банку на строк, який не відповідає вимогам частини п`ятої ст. 44 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», ТОВ «РОСКОСМЕТИКА» було завдано майнову шкоду на загальну суму 1 327 346,32 грн, яку відповідач відмовляється відшкодувати добровільно, у зв`язку із чим позивач просить відшкодувати за рахунок державного бюджету майнову шкоду в судому порядку.

Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, з огляду на таке.

Суд зазначає, що частиною другою ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» передбачено, що обов`язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом.

Як вказано в частині четвертій ст. 75 ГПК України, обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Преюдиціальність - обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки вони вже встановлені у рішенні чи вироку і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами. Вказану правову позицію висловлено Верховним Судом у постанові від 23.05.2018 у справі № 910/9823/17.

Правила про преюдицію спрямовані не лише на заборону перегляду фактів і правовідносин, які встановлені в судовому акті, що вступив в законну силу. Вони також сприяють додержанню процесуальної економії в новому процесі. У випадку преюдиціального установлення певних обставин особам, які беруть участь у справі (за умови, що вони брали участь у справі при винесенні преюдиціального рішення), не доводиться витрачати час на збирання, витребування і подання доказів, а суду - на їх дослідження і оцінку. Усі ці дії вже здійснювалися у попередньому процесі, і їхнє повторення було б не лише недоцільним, але й неприпустимим з точки зору процесуальної економії (постанова Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду від 11.12.2018 у справі № 910/3055/18).

Так, преюдиційні факти є обов`язковими при вирішенні інших справ та не підлягають доказуванню, оскільки їх істинність встановлено у рішенні, у зв`язку з чим немає необхідності встановлювати їх знову, піддаючи сумніву істинність та стабільність судового акту, який набрав законної сили.

Норми ст. 129 Конституції України визначають, що основними засадами судочинства є обов`язковість судового рішення.

Згідно з преамбулою та ст. 6 параграфу 1 Конвенції про захист прав та свобод людини, згідно рішення Європейського суду з прав людини від 25.07.2002 у справі за заявою № 48553/99 «Совтрансавто-Холдінг» проти України», а також згідно з рішенням Європейського суду з прав людини від 28.10.1999 у справі за заявою № 28342/95 «Брумареску проти Румунії» встановлено, що існує усталена судова практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого і те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів.

Принцип юридичної визначеності вимагає поваги до принципу res judicata, тобто поваги до остаточного рішення суду. Згідно з цим принципом жодна сторона не має права вимагати перегляду остаточного та обов`язкового до виконання рішення суду лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі. Повноваження судів вищого рівня з перегляду мають здійснюватися для виправлення судових помилок і недоліків, а не задля нового розгляду справи. Таку контрольну функцію не слід розглядати як замасковане оскарження, і сама лише ймовірність існування двох думок стосовно предмета спору не може бути підставою для нового розгляду справи. Відхід від цього принципу можливий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі й непереборні обставини (рішення Європейського суду з прав людини у справах «Христов проти України», № 24465/04, від 19.02.2009, «Пономарьов проти України», № 3236/03 від 03.04.2008).

Отже, рішення Господарського суду міста Києва від 20.10.2020 у справі № 910/9959/20, постанова Північного апеляційного господарського суду від 26.01.2021 у справі № 910/9959/20 та постанова Верховного суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 13.04.2021 у справі № 910/9959/20, які набрали законної сили у порядку передбаченому ГПК України, не може бути поставлено під сумнів, а інші рішення, в тому числі і у даній справі, не можуть йому суперечити.

Обставини, які встановлені у вказаних судових рішеннях по справі № 910/9959/20, мають преюдиційне значення та повторного доведення не потребують.

Відповідно до ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Отже, зобов`язання з відшкодування шкоди є безпосереднім наслідком правопорушення, тобто порушення охоронюваних законом суб`єктивних особистих немайнових та майнових прав та інтересів учасників цивільних відносин. За своїм характером ці зобов`язання належать до роду недоговірних, тобто вони виникають поза межами існуючих між потерпілим і завдавачем шкоди договірних чи інших правомірних зобов`язальних відносин.

Складовими для відшкодування шкоди є а) наявність шкоди; б) протиправна поведінку заподіювача шкоди; в) причинний зв`язок між шкодою та протиправною поведінкою заподіювача; г) вина.

Перераховані підстави для деліктних зобов`язань є обов`язковим. Відсутність хоча б одного елементу виключає відповідальність за завдану шкоду.

Що стосується шкоди, заподіяної майну потерпілого, то її суть полягає у вартісному зменшені майнової сфери потерпілого внаслідок пошкодження або знищення належного йому майна, а її відшкодування здійснюється на засадах вартісно - еквівалентних і воно може збігатися з розміром вартості того, що було потерпілим втрачено.

Процедура щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку врегульована Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» та є спеціальним законом, який регулює спірні правовідносини.

Отже, у спорах, пов`язаних з виконанням банком, в якому введено тимчасову адміністрацію та/або запроваджено процедуру ліквідації, своїх зобов`язань перед його кредиторами, норми Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» № 4452-VI від 23.02.2012 (далі - Закон) є спеціальними та цей закон є приорітетним відносно інших законодавчих актів України у цих правовідносинах.

Умовами ст. 36 Закону врегульовані наслідки запровадження тимчасової адміністрації.

Зокрема, згідно частини п`ятої ст. 36 Закону, під час тимчасової адміністрації не здійснюється: задоволення вимог вкладників та інших кредиторів банку; примусове стягнення майна (у тому числі коштів) банку, накладення арешту та звернення стягнення на майно (у тому числі кошти) банку (виконавче провадження щодо банку зупиняється, у тому числі знімаються арешти, накладені на майно (у тому числі на кошти) банку, а також скасовуються інші вжиті заходи примусового забезпечення виконання рішення щодо банку); накладення нових обтяжень чи обмежень на майно (активи) (у тому числі арештів, заборони прийняття рішень про продаж або про вчинення інших дій); нарахування неустойки (штрафів, пені), інших фінансових (економічних) санкцій за невиконання чи неналежне виконання зобов`язань щодо сплати податків і зборів (обов`язкових платежів), а також зобов`язань перед кредиторами, у тому числі не застосовується індекс інфляції за весь час прострочення виконання грошових зобов`язань банку; зарахування зустрічних вимог, у тому числі зустрічних однорідних вимог, припинення зобов`язань за домовленістю (згодою) сторін (у тому числі шляхом договірного списання), поєднанням боржника і кредитора в одній особі; нарахування відсотків за зобов`язаннями банку перед вкладниками та кредиторами; заміна кредитора у зобов`язанні банку на договірній основі, крім випадків передачі всього або частини майна (активів) та всіх або частини зобов`язань приймаючому або перехідному банку.

При цьому, згідно п. 1 частини шостої ст. 36 Закону, обмеження, встановлене п. 1 частини п`ятої цієї статті, не поширюється на зобов`язання банку щодо виплати коштів за вкладами вкладників за договорами, строк яких закінчився, та за договорами банківського рахунку вкладників. Зазначені виплати здійснюються в межах суми відшкодування, що гарантується Фондом, в національній валюті України. Вклади в іноземній валюті перераховуються в національну валюту України за офіційним курсом гривні, встановленим Національним банком України до іноземних валют на кінець дня, що передує дню початку процедури виведення Фондом банку з ринку (у разі прийняття Національним банком України рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку з підстав, визначених статтею 77 Закону України «Про банки і банківську діяльність», - станом на кінець дня, що передує дню початку процедури ліквідації Фондом банку).

Положеннями ст. 28 Закону встановлено, що Фонд розпочинає виплату відшкодування коштів у національній валюті України в порядку та у черговості, встановлених Фондом, не пізніше 20 робочих днів (для банків, база даних про вкладників яких містить інформацію про більше ніж 500000 рахунків, - не пізніше 30 робочих днів) з дня початку процедури виведення Фондом банку з ринку. Фонд здійснює виплату гарантованих сум відшкодування через банки-агенти, що здійснюють такі виплати в готівковій або безготівковій формі (за вибором вкладника).

Черговість та порядок задоволення вимог до банку, оплата витрат та здійснення платежів закріплено ст. 52 Закону.

Згідно зі ст. 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність», юридична або фізична особа, яка має документально підтверджені вимоги до боржника щодо його майнових зобов`язань, є кредитором банку.

Отже, після запровадження Фондом гарантування вкладів фізичних осіб тимчасової адміністрації відносно неплатоспроможного банку з метою виведення його з ринку та в подальшому відкликання НБУ банківської ліцензії й переходу до процедури ліквідації банку, задоволення вимог кредиторів банку здійснюється в порядку, передбаченому Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».

Чинним законодавством не передбачено задоволення вимог кредиторів поза межами процедури ліквідації банку.

Матеріали справи не містять даних про отримання позивачем гарантованої суми відшкодування через банки-агенти.

При цьому, частинами четвертою та п`ятою ст. 45 Закону передбачено, що уповноважена особа Фонду в семиденний строк з дати прийняття Національним банком України рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку розміщує оголошення, що містить відомості про ліквідацію банку відповідно до частини третьої цієї статті, в усіх приміщеннях банку, в яких здійснюється обслуговування клієнтів.

Протягом 30 днів з дня опублікування відомостей про відкликання банківської ліцензії, ліквідацію банку та призначення уповноваженої особи Фонду кредитори мають право заявити уповноваженій особі Фонду про свої вимоги до банку. Вимоги фізичних осіб-вкладників у межах гарантованої Фондом суми відшкодування за вкладами не заявляються.

Згідно з частинами першою та другою ст. 49 Закону, уповноважена особа Фонду припиняє приймання вимог кредиторів після закінчення 30 днів з дня опублікування відомостей відповідно до частини другої статті 45 цього Закону. Будь-які вимоги, що надійшли після закінчення цього строку, вважаються погашеними, крім вимог вкладників у межах гарантованої Фондом суми відшкодування за вкладами.

Протягом 90 днів з дня опублікування відомостей відповідно до частини другої ст. 45 цього Закону уповноважена особа Фонду здійснює такі заходи: 1) визначає суму заборгованості кожному кредитору та відносить вимоги до певної черги погашення; 2) відхиляє вимоги в разі їх не підтвердження фактичними даними, що містяться у розпорядженні уповноваженої особи Фонду, та, у разі потреби, заявляє в установленому законодавством порядку заперечення за заявленими до банку вимогами кредиторів; 3) складає реєстр акцептованих вимог кредиторів відповідно до вимог, встановлених нормативно-правовими актами Фонду.

Реєстр акцептованих вимог кредиторів та зміни до нього підлягають затвердженню виконавчою дирекцією Фонду.

Згідно з витягу з переліку (реєстру) вимог кредиторів ПАТ «Енергобанк», акцептованих уповноваженою особою Фонду, встановлено, що сума акцептованих вимог позивача становить 1 327 346,32 грн, черговість 7, дата внесення вимог до реєстру 03.07.2015 на підставі заяви № 5075 від 03.07.2015.

Відтак вважати, що майно позивача було, пошкоджене, знищене внаслідок дій відповідача не встановлено.

Позивач в обґрунтування позовних вимог посилається на частину п`яту ст. 44 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» (в редакції від 08.03.2015) відповідно до якої ліквідація банку повинна бути завершена не пізніше одного року з дня прийняття рішення про ліквідацію банку. Фонд має право прийняти рішення про продовження ліквідації банку на строк до одного року, а системно важливих банків - на строк до двох років з можливістю повторного продовження на строк до одного року.

Як було зазначено вище, виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 26.05.2016 № 842 відповідно до якого продовжено строки здійснення процедури ліквідації ПАТ «ЕНЕРГОБАНК» на два роки до 11.06.2018 включно.

Враховуючи вищевикладене твердження позивача, що ліквідація банку повинна була бути завершена в строк до 12.06.2016 не знайшла свого підтвердження відповідно до частини п`ятої ст. 44 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» (в редакції від 08.03.2015), оскільки останньою передбачено, що Фонд має право прийняти рішення про продовження ліквідації банку на строк до одного року, а системно важливих банків - на строк до двох років з можливістю повторного продовження на строк до одного року.

Позивач стверджує, що рішення Фонду гарантування вкладів є незаконним, однак доказів з яких би вбачалось, що рішення Фонду про продовження ліквідації банку було скасоване чи оскаржене позивачем суду не надано.

Згідно частини першої ст. 1173 ЦК України, шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

Таким чином, необхідною підставою для притягнення органу державної влади до відповідальності у вигляді стягнення шкоди є факти неправомірних дій чи бездіяльності цього органу чи його посадових або службових осіб, наявність шкоди та причинний зв`язок між неправомірними діями чи бездіяльністю і заподіяною шкодою. Відсутність хоча б одного з цих елементів виключає цивільну відповідальність за заподіяну шкоду.

У спірних правовідносинах саме на позивача покладається обов`язок довести наявність шкоди (її розмір), протиправність (незаконність) поведінки органу державної влади та причинний зв`язок такої поведінки із заподіяною шкодою.

Натомість, позивачем в матеріали справи не надано належних, достатніх та допустимих доказів в порядку статей 76, 77, 79 ГПК України, які б підтверджували наявність складу цивільного правопорушення для стягнення шкоди, у зв`язку з чим суд відмовляє у задоволенні позову в частині стягнення за рахунок державного бюджету майнової шкоди у розмірі 1 327 346,32 грн.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів сторін та їх відображення у судовому рішенні, суд спирається на висновки, яких дійшов Європейський суд з прав людини у рішенні від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Поряд з цим, за змістом п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень та висновків Європейського суду з прав людини, викладених у рішеннях у справах «Трофимчук проти України», «Серявін та інші проти України» обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

З урахуванням наведеного, суд зазначає, що решта долучених до матеріалів справи доказів та доводів сторін була ретельно досліджена судом і наведених вище висновків стосовно відсутності підстав для задоволення позову не спростовує.

За таких обставин, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позову ТОВ «РОСКОСМЕТИКА» до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про відшкодування шкоди у розмірі 1 327 346,32 грн за рахунок державного бюджету,

Керуючись статтями 129, 232, 236-241, 252 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову відмовити повністю.

Рішення набирає законної сили у строк та в порядку, встановленому ст. 241 Господарського процесуального кодексу України.

Рішення може бути оскаржено до Північного апеляційного господарського суду в строк, встановлений ст. 256 Господарського процесуального кодексу України та в порядку, передбаченому ст. 257 Господарського процесуального кодексу України.

З повним текстом рішення можна ознайомитись у Єдиному державному реєстрі судових рішень за веб-адресою:http://reyestr.court.gov.ua/.

Повний текст рішення складено та підписано 27.10.2021

Суддя Владислав ДЕМИДОВ