Рішення № 100609605, 12.08.2021, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

12.08.2021Справа № 910/20867/20

Господарський суд міста Києва у складі судді Селівона А.М., при секретарі судового засідання Стеренчук М.О., розглянувши в порядку загального позовного провадження матеріали господарської справи

за позовом Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "УНІКА" вул. Саксаганського,70-А, м. Київ, 01032

до 1. Департаменту транспортної інфраструктури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) вул. Леонтовича, 6, м. Київ, 01030

2. Комунального підприємства по ремонту і утриманню мостів і шляхів м. Києва "Київавтошляхміст" вул. Набережно-Печерська дорога, 2, м. Київ, 01013

3. Приватного акціонерного товариства "Страхова група "Ю.БІ.АЙ-КООП" 01014, місто Київ, вулиця Бастіонна, будинок 5/13

про стягнення 108 777,45 грн.

Представники сторін:

Від позивача: Афанасьєв С.В. - довіреність № 3 від 04.01.2021;

Від відповідача 1: Безсмертна М.В. - довіреність №112-Д05/130 від 05.07.2021

Від відповідача 2: Бондарюк М.П. - довіреність № 053/282/01-06/35 від 11.01.2021

Від відповідача 3: не з`явилися.

ВСТАНОВИВ:

Приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "УНІКА" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Департаменту транспортної інфраструктури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), Комунального підприємства по ремонту і утриманню мостів і шляхів м. Києва "Київавтошляхміст" та Приватного акціонерного товариства "Страхова група "Ю.БІ.АЙ-КООП" про солідарне стягнення 108 777,45 грн. збитків в порядку регресу.

В обґрунтування позовних вимог в позовній заяві позивач посилається на той факт, що в результаті страхового випадку (падіння частини бетонної конструкції шляхопроводу) майну страхувальника позивача завдано матеріальної шкоди, яка відшкодована позивачем в якості страхового відшкодування за Договором добровільного страхування на транспорті № 370016/1017/0000545 від 30.01.2019, в зв`язку чим на підставі статті 993 Цивільного кодексу України та статті 27 Закону України "Про страхування" до позивача перейшло право вимоги до особи, відповідальної за завдану шкоду. Оскільки відповідальність балансоутримувача шляхопроводу - Комунального підприємства по ремонту і утриманню мостів і шляхів м. Києва "Київавтошляхміст" перед третіми особами на дату настання події була застрахована в Приватному акціонерному товаристві "Страхова група "Ю.БІ.АЙ-КООП", позивач просить стягнути з відповідачів солідарно страхове відшкодування в сумі 108 777,45 грн. в порядку регресу.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 02.02.2021 позовну заяву залишено без руху та встановлено позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви.

Через відділ діловодства суду 11.02.2021 від позивача на виконання вимог ухвали суду від 02.02.2021 надійшла заява № 2306/1-2 від 08.02.2021 про усунення недоліків позовної заяви, розглянувши яку суд встановив, що недоліки позовної заяви, які зумовили залишення її без руху, позивачем усунено.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 23.02.2021 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі № 910/20740/20, приймаючи до уваги характер спірних правовідносин та предмет доказування, господарським судом на підставі частини 3 статті 12 Господарського процесуального кодексу України постановлено розгляд справи здійснювати в порядку загального позовного провадження, підготовче засідання у справі призначено на 01.04.2021.

Судом доведено до відома, що 02.03.2021 через відділ діловодства суду від відповідача 3 надійшли письмові пояснення б/н від 18.02.2021 на позовну заяву, в яких останній заперечує проти заявлених позовних вимог, посилаючись на відсутність в матеріалах справи документів (постанова, рішення тощо) щодо встановлення факту вини працівника страхувальника - Комунального підприємства по ремонту і утриманню мостів і шляхів м. Києва "Київавтошляхміст", відповідального за утримання шляхопроводу по вул. Дегтярівській, у незабезпеченні безпеки дорожнього руху при утриманні шляхопроводу, у настанні ДТП, та підтвердження причинно-наслідкового зв`язку між дією або бездіяльністю страхувальника при веденні господарської діяльності і заподіяною шкодою. Письмові пояснення судом долучені до матеріалів справи.

Від відповідача 1 через канцелярію суду 24.03.2021 на виконання вимог ухвали суду від 23.02.2021 від відповідача 1 надійшов відзив № 053-3975 від 22.03.2021 на позовну заяву, згідно якого останній заперечує проти заявлених позовних вимог з підстав недоведення порушення ним прав та охоронюваних законом інтересів позивача, оскільки шляхопровід по вулицях Дегтярівській і О.Теліги на праві господарського відання закріплено за Комунальним підприємством по ремонту і утриманню мостів і шляхів м. Києва "Київавтошляхміст" (відповідач 2), відповідальність якого перед третіми особами під час утримання балансових інженерних споруд застрахована Приватним акціонерним товариством "Страхова група "Ю.БІ.АЙ-КООП" (відповідача 3) за Договором добровільного страхування відповідальності перед третіми особами суб`єкта господарської діяльності № 304-2000/2020ПП/01-01 від 02.01.2020, а отже саме страховик є зобов`язаним суб`єктом перед потерпілим в межах суми ліміту відповідальності страховика. Відзив судом долучений до матеріалів справи.

Через відділ діловодства суду 26.03.2021 від відповідача 2 надійшов відзив № 053/282/01-11/823 від 24.03.2021 на позовну заяву, в якому КП «Киїавтошляхміст» заперечує проти заявлених позовних вимог, посилаючись на те, що позивачем не надано жодного належного доказу на підтвердження того, якими саме неправомірними діями відповідача 2 було заподіяно шкоду та доказу його вини у заподіянні шкоди, а також позивачем не доведено, що падіння захисного шару бетону сталося з вини останнього. Також відповідач 2 зазначає, що його відповідальність перед третіми особами під час утримання балансових інженерних споруд застрахована Приватним акціонерним товариством "Страхова група "Ю.БІ.АЙ-КООП" за Договором добровільного страхування відповідальності перед третіми особами суб`єкта господарської діяльності № 304-2000/2020ПП/01-01 від 02.01.2020. Відзив судом долучений до матеріалів справи.

Від позивача через відділ діловодства суду 26.03.2021 на виконання вимог ухвали суду від 23.02.2021 надійшли письмові пояснення № 2405/1-2 від 23.03.2021 щодо підстав звернення з позовними вимогами про солідарне стягнення страхового відшкодування з відповідачів, оскільки, як зазначає позивач, солідарний обов`язок відповідачів виник з однієї підстави, а саме - ДТП. Пояснення судом долучено до матеріалів справи.

Засобами електронного зв`язку 01.04.2021 надійшли: від позивача - клопотання № 2445/1-2 від 31.03.2021 про розгляд справи без участі представника позивача та від відповідача 2 - клопотання № 053/282 від 2021 про проведення судового засідання без участі представника позивача.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 01.04.2021 відкладено підготовче засідання на 06.05.2021.

Проте, у зв`язку з перебуванням судді Селівона А.М. у відпустці, судове засідання 06.05.2021 не відбулося.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 28.04.2021 підготовче засідання призначено на 03.06.2021.

У підготовчому засіданні 03.06.2021 року враховуючи те, що судом остаточно з`ясований предмет спору та характер спірних правовідносин, позовні вимоги та склад учасників справи, визначені обставини справи, які підлягають встановленню, та зібрані відповідні докази, вчинені усі дії з метою забезпечення правильного, своєчасного і безперешкодного розгляду справи по суті, суд дійшов висновку про закриття підготовчого провадження у справі № 910/20867/20 та початок розгляду справи по суті, судове засідання призначено на 15.07.2021 року.

У судовому засіданні з розгляду справи по суті 15.07.2021 протокольно оголошено перерву до 12.08.2021.

В судові засідання з розгляду справи по суті 15.07.2021 та 12.08.2021 з`явились уповноважені представники позивача та відповідачів 1 та 2, уповноважений представник відповідача 3 в судові засідання не з`явився.

Відповідно до частин 6, 11 статті 242 Господарського процесуального кодексу України у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення; днем вручення судового рішення є, зокрема, день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення.

Про дату, час та місце проведення судового засідання з розгляду справи по суті 15.07.2021 та 12.08.2021 відповідач 3 повідомлений належним чином, що підтверджується наявними в матеріалах справи рекомендованими повідомленнями про вручення поштових відправлень №№0105480086682, 010547826980.

Про поважні причини неявки представника відповідача 3 в судові засідання 15.07.2021 та 12.08.2021 суд не повідомлено.

Будь - яких інших заяв та клопотань процесуального характеру, окрім наявних в матеріалах справи, від сторін на час проведення судового засідання 12.08.2021 до суду не надходило.

В свою чергу суд наголошує, що відповідно до частини 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно з частиною 1 статті 202 Господарського процесуального кодексу України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час та місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті.

Пунктом 1 ч. 3 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України визначено, що якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.

З огляду на вищевикладене, оскільки відповідач 3 - Приватне акціонерне товариство "Страхова група "Ю.БІ.АЙ-КООП" не скористався наданими йому процесуальними правами, зокрема, щодо забезпечення участі представника в судовому засіданні з розгляду справи по суті, суд, на підставі частини 1 статті 202 Господарського процесуального кодексу України, дійшов висновку про можливість розгляду даної справи виключно за наявними матеріалами за відсутності представника відповідача 3.

В судових засіданнях 15.07.2021 та 12.08.2021 представник позивача підтримав позовні вимоги, викладені в позовній заяві, та просив їх задовольнити.

Представники відповідачів 1 та 2 в судових засіданнях 15.07.2021 та 12.08.2021 проти позовних вимог заперечували та просили суд відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі з підстав, викладених у відзивах на позовну заяву.

Відповідно до статті 240 Господарського процесуального кодексу України в судовому засіданні 12.08.2021 оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, заслухавши пояснення представника позивача та об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши в судових засіданнях пояснення представників сторін Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Згідно з частиною 1, пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частинами 1, 4 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Відповідно до частини 1 статті 174 Господарського кодексу України господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно визначення статті 1 Закону України "Про страхування" страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних осіб та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фізичними особами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів.

Відповідно до статті 6 Закону України "Про страхування" добровільне страхування - це страхування, яке здійснюється на основі договору між страхувальником і страховиком. Загальні умови і порядок здійснення добровільного страхування визначаються правилами страхування, що встановлюються страховиком самостійно відповідно до вимог цього Закону. Конкретні умови страхування визначаються при укладенні договору страхування відповідно до законодавства. В силу пункту 6 частини 4 наведеної статті одним із видів добровільного страхування є страхування наземного транспорту.

Як встановлено судом за матеріалами справи, 30 січня 2019 року між Приватним акціонерним товариством "Страхова компанія "Уніка" (страховик за договором, позивач у справі) та ОСОБА_1 (страхувальник за договором) укладено Договір добровільного страхування на транспорті № 370016/4017/0000575 (далі - Договір страхування), предметом якого є майнові інтереси страхувальника, які не суперечать законодавству України, пов`язані з володінням, користуванням і розпорядженням транспортним засобом та прикріпленим до нього зовні та всередині додатковим обладнанням.

Вигодонабувачем за Договором страхування є Акціонерне товариство «Креді Агріколь Банк».

Застрахованим транспортним засобом є Suzuki Vitara, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , рік випуску 2018 (пункт 1.1 Договору страхування).

Згідно п.1.3 Договору страхування страхова сума становить 524000,00 грн., безумовна франшиза за ризиком Е) Інші випадки та на скляні деталі - 0,5% (але не менше 50 Євро).

Строк дії Договору страхування згідно з пунктом 1.4 останнього - з 26.02.2019 по 25.02.2020.

Судом встановлено, що укладений правочин за своїм змістом та правовою природою є договором страхування, який підпадає під правове регулювання параграфу 2 глави 35 Господарського кодексу України, глави 67 Цивільного кодексу України та Закону України "Про страхування".

Як передбачено статтею 16 Закону України "Про страхування" договір страхування - це письмова угода між страхувальником і страховиком, згідно з якою страховик бере на себе зобов`язання у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов`язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору.

Аналогічні визначення поняття "договір страхування" містяться в статті 354 Господарського кодексу України та статті 979 Цивільного кодексу України.

Відповідно до положень статті 981 Цивільного кодексу України та частини 2 статті 18 Закону України "Про страхування" договір страхування укладається в письмовій формі, а також може укладатись шляхом видачі страховиком страхувальникові страхового свідоцтва (поліса, сертифіката).

За визначенням статті 8 Закону України "Про страхування" страховим ризиком є певна подія, на випадок якої проводиться страхування і яка має ознаки ймовірності та випадковості настання.

Страховим випадком є подія, передбачена договором страхування або законодавством, яка відбулася і з настанням якої виникає обов`язок страховика здійснити виплату страхової суми (страхового відшкодування) страхувальнику, застрахованій або іншій третій особі.

За пунктом 2.2 Договору страхування страховим випадком є подія, передбачена договором, що відбулася, і з настанням якої виникає обов`язок страховика здійснити виплату страхового відшкодування згідно з договором.

Згідно з пунктами 1.3, 3.1.6 Договору страховим ризиком визначається, зокрема, самовільне падіння дерев, каміння або інших предметів, напад тварин тощо ("Інші умови").

Як встановлено судом за матеріалами справи, а саме згідно протоколу огляду місця події від 21.02.2020, складеного слідчим Шевченківського управляння поліції Головного управляння Національної поліції у місті Києві лейтенантом поліції Костюченко Ю.О., копія якого наявна у матеріалах справи, 21 лютого 2020 близько 16 год. 00 хв. гр. ОСОБА_2 рухалася під шляхопроводом вулиці Дегтярівській у бік станції метро Шулявська у місті Києві, на автомобілі марки Suzuki Vitara, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , та в момент руху під шляхопроводом на автомобіль впала частина бетонної конструкції (захисний шар бетону), яка відкололася від основи шляхопроводу, в результаті чого автомобіль отримав механічні пошкодження.

Постраждалою особою було викликано на місце пригоди поліцію та страхового комісара, яким було складено відповідний рапорт № 00344109 від 21.02.2020.

Звернення ОСОБА_2 до Шевченківського УП ГУНП у м. Києві було зареєстроване в єдиному обліку за № 13135 від 21.02.2020 та, як вбачається з повідомлення поліції № 7138/125/56-2020 від 23.04.2020, за результатами перевірки підстав для внесення відомостей до Єдиного державного реєстру досудових розслідувань встановлено не було.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 988 Цивільного кодексу України страховик зобов`язаний у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату у строк, встановлений договором.

За змістом пункту 3 частини 1 статті 20 Закону України "Про страхування" до обов`язків страховика, зокрема, належить при настанні страхового випадку у передбачений договором строк виплата страхового відшкодування, яке частиною 16 статті 9 даного Закону визначено як страхова виплата, яка здійснюється страховиком у межах страхової суми за договорами майнового страхування і страхування відповідальності при настанні страхового випадку.

При цьому, розмір страхової суми та (або) розміри страхових виплат визначаються за домовленістю між страховиком та страхувальником під час укладання договору страхування або внесення змін до договору страхування, або у випадках, передбачених чинним законодавством. Страхове відшкодування не може перевищувати розміру прямого збитку, якого зазнав страхувальник.

Згідно з частиною 1 статті 25 Закону України "Про страхування" виплата страхового відшкодування проводиться страховиком згідно з договором страхування на підставі заяви страхувальника (його правонаступника або третіх осіб, визначених умовами страхування) і страхового акту (аварійного сертифіката), який складається страховиком або уповноваженою ним особою (аварійним комісаром) у формі, що визначається страховиком.

Аналогічні приписи містяться в частинах 1, 2 статті 990 Цивільного кодексу України, згідно яких страховик здійснює страхову виплату відповідно до умов договору на підставі заяви страхувальника (його правонаступника) або іншої особи, визначеної договором, і страхового акта (аварійного сертифіката); страховий акт (аварійний сертифікат) складається страховиком або уповноваженою ним особою у формі, що встановлюється страховиком.

За умовами підпункту в) пункту 7.1 Договору страхування у разі настання події, що має ознаки страхового випадку, страхувальник повинен негайно сповістити страховика про страховий випадок за телефоном, та протягом 3 (трьох) робочих днів надати письмове повідомлення про подію.

Так, 21.02.2020 страхувальник звернувся до страховика - Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Уніка" із заявою № 00344109 про подію, що має ознаки страхового випадку, копія якої наявна в матеріалах справи.

Згідно з пунктом 1.7 Договору страхування сторони погодили, що розрахунок суми страхового відшкодування здійснюється на базі авторизованої СТО за вибором страховика.

При розрахунку розміру страхового відшкодування в кошторис збитків включається вартість запасних частин, обладнання, матеріалів та ремонтних робіт, які відносяться до даного страхового випадку та визначаються на базі протоколу огляду транспортного засобу, складеного представником страховика та підписаного зацікавленими особами (п. 10.14 Договору страхування).

Розмір страхового відшкодування визначається виходячи з фактичного розміру збитків, завданих транспортному засобу в результаті страхового випадку, та розрахованого відповідно до умов Договору (п. 9.3 Договору страхування).

Як встановлено судом за матеріалами справи, згідно наявних в матеріалах справи копій рахунків-фактур № 1184723_РФ_122437 від 23.03.202 на суму 108 960,77 грн. та № 1191222 _РФ_123980 від 23.04.2020 на суму 2436,68 грн., складених Дочірнім підприємством "Авто Інтнрнешнл", яким проводився ремонт, вартість відновлювального ремонту транспортного засобу Suzuki Vitara, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , визначена у загальному розмірі 111 397,45 грн. з ПДВ.

Виплата страхового відшкодування проводиться страховиком згідно з умовами Договору страхування на підставі заяви страхувальника та письмового погодження вигодонабувача і страхового акта, що складається страховиком після отримання всіх необхідних документів, визначених розділом 10 цього Договору (п. 10.1 Договору страхування).

Наразі, в матеріалах справи наявна надана листом № 12829/2/1186-БТ від 02.03.2020 згода вигодонабувача АТ «Креді Агріколь Банк» на виплату страхового відшкодування безпосередньо на стацію технічного обслуговування.

У відповідності до пункту 10.21 Договору страхування рішення про виплату або відмову у виплаті страхового відшкодування приймаються страховиком протягом 10 робочих днів із дня надання всіх необхідних документів.

У зв`язку зі зверненням страхувальника до позивача із заявою на виплату страхового відшкодування № 00344109 від 21.02.2020, копія якої наявна в матеріалах справи, останнім згідно умов Договору страхування було визнано вищезазначену дорожньо-транспортну пригоду страховим випадком та прийнято рішення про виплату страхового відшкодування, про що складено відповідні страхові акти № 00344109 від 25.03.2020 на суму 106 340,77 грн. та № 00344109/доплата від 29.04.2020 на суму 2436,68 грн., копії яких наявні в матеріалах справи.

За змістом вказаних страхових актів вартість матеріального збитку, завданого застрахованому позивачем транспортному засобу Suzuki Vitara, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , склала 108 777,45 грн., яка визначена з урахуванням вартості ремонту (вартості запчастин та робіт/послуг) за рахунками-фактурами СТО в сумі 111397,45 грн. за вирахуванням розміру безумовної франшизи (2 620,00 грн.).

В подальшому позивачем у відповідності до вказаних страхових актів сума страхового відшкодування в розмірі 108 777,45 грн. була перерахована на розрахунковий рахунок СТО - Дочірнього підприємства "Авто Інтернешнл", яким безпосередньо здійснювався ремонт вказаного пошкодженого транспортного засобу, що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями платіжних доручень від 24.03.2020 № 143157 на суму 106 340,77 грн. та від 30.04.2020 № 149412 на суму2436,68 грн.

Заперечень щодо факту та розміру здійсненої позивачем виплати страхового відшкодування за Договором добровільного страхування на транспорті № 370016/4017/0000575 від 30.01.2019 відповідачами суду не надано.

За таких обставин суд приходить до висновку, що матеріалами справи підтверджується виконання Приватним акціонерним товариством "Страхова компанія "Уніка" умов Договору страхування, а саме виплати страхового відшкодування в розмірі 108 777,45 грн., у зв`язку із настанням страхового випадку страхувальнику шляхом перерахування вартості запчастин та відновлювального ремонту транспортного засобу марки Suzuki Vitara, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , безпосередньо на розрахунковий рахунок СТО - Дочірнього підприємства "Авто Інтернешнл", яким безпосередньо здійснювався ремонт вказаного пошкодженого транспортного засобу.

Суд звертає увагу на те, що згідно з пунктом 1.6. Методики товарознавчої експертизи та оцінки дорожніх транспортних засобів, затвердженої спільним наказом Міністерства юстиції України та Фонду державного майна України №142/5/2092 від 24.11.2003, відновлювальний ремонт - це комплекс операцій щодо відновлення справності або роботоздатності колісних транспортних засобів чи його складника (-ів) та відновлення їхніх ресурсів, а вартість відновлювального ремонту дорожнього транспортного засобу, відповідно до пункту 2.3. Методики, це грошові витрати, необхідні для відновлення пошкодженого, розукомплектованого колісного транспортного засобу.

Відповідно до статті 1192 Цивільного кодексу України розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

Системне тлумачення наведених вище положень чинного законодавства дає підстави вважати, що в разі пошкодження транспортного засобу розмір шкоди, завданої транспортному засобу, що підлягає відшкодуванню страховиком, визначається виходячи з оцінки вартості витрат, які несе власник пошкодженого транспортного засобу при здійсненні його відновлювального ремонту.

Водночас, як зазначено в прийнятих за результатами перегляду справ даної категорії постановах Верховного Суду від 25.07.2018 у справі № 922/4013/17, від 20.03.2018 у справі № 911/482/17, від 03.07.2019 у справі № 910/12722/18, звіт про оцінку транспортного засобу є лише попереднім оціночним документом, в якому зазначається про можливу, але не кінцеву суму, що витрачена на відновлення транспортного засобу, а реальним підтвердженням виплати суми страхового відшкодування страхувальнику є платіжний документ про здійснення такої виплати.

Отже, наявність рахунків - фактур № 1184723_РФ_122437 від 23.03.2020, № 1191222_РФ_123980 та платіжних доручень від 24.03.2020 № 143157 та від 30.04.2020 № 149412 є достатніми доказами фактично здійснених позивачем витрат по виплаті страхового відшкодування, які виникли внаслідок ДТП.

Пунктом 3 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України передбачено, що завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі є підставою виникнення цивільних прав і обов`язків.

Згідно частини 1 статті 1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Статтею 1 Закону України "Про автомобільні дороги", який визначає правові, економічні, організаційні та соціальні засади забезпечення функціонування автомобільних доріг, їх будівництва, реконструкції, ремонту та утримання в інтересах держави і користувачів автомобільних доріг, визначено терміни:

- автомобільна дорога - лінійний комплекс інженерних споруд, призначений для безперервного, безпечного та зручного руху транспортних засобів;

- штучні споруди - інженерні споруди, призначені для руху транспортних засобів і пішоходів через природні та інші перешкоди, а також сталого функціонування автомобільної дороги (мости, шляхопроводи, естакади, віадуки, тунелі, наземні та підземні пішохідні переходи, наплавні мости та поромні переправи, розв`язки доріг, підпірні стінки, галереї, уловлювальні з`їзди, снігозахисні споруди, протилавинні і протисельові споруди тощо.

Відповідно до статті 7 Закону України "Про автомобільні дороги" автомобільні дороги загального користування є складовою Єдиної транспортної системи України і задовольняють потреби суспільства в автомобільних пасажирських і вантажних перевезеннях.

Автомобільні дороги загального користування перебувають у державній власності і не підлягають приватизації.

Відповідно до ст. 16 вказаного Закону вулиці і дороги міст та інших населених пунктів знаходяться у віданні органів місцевого самоврядування і є комунальною власністю.

Пунктом 1.10 Правил дорожнього руху України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 № 1306 (далі - Правила дорожнього руху) визначено, що автомобільна дорога, вулиця (дорога) - частина території, зокрема в населеному пункті, з усіма розташованими на ній спорудами (мостами, шляхопроводами, естакадами, надземними і підземними пішохідними переходами) та засобами організації дорожнього руху, призначена для руху транспортних засобів і пішоходів та обмежена по ширині зовнішнім краєм тротуарів чи краєм смуги відводу.

Шляхопровід - інженерна споруда мостового типу над іншою дорогою (залізницею) в місці їх перетину, що забезпечує рух по ній на різних рівнях та дає можливість з`їзду на іншу дорогу.

Згідно ст. 17 Закону України «Про автомобільні дороги» управління функціонуванням та розвитком вулиць і доріг міст та інших населених пунктів здійснюється відповідними органами місцевого самоврядування, у віданні яких вони знаходяться.

Відповідно до пунктів 1, 4 частини 1 статті 21 Закону України "Про автомобільні дороги" органи місцевого самоврядування, що управляють функціонуванням та розвитком вулиць і доріг міст та інших населених пунктів, відповідають за: стан вулиць і доріг міст та інших населених пунктів відповідно до діючих норм, у тому числі щодо безпеки руху транспортних засобів і пішоходів; відшкодування збитків користувачам вулиць і доріг міст та інших населених пунктів, що виникли через їх незадовільний стан, у порядку, визначеному законом.

Згідно зі статтею 19 Закону України «Про автомобільні дороги» основними обов`язками органів місцевого самоврядування у частині управління функціонуванням і розвитком вулиць і доріг міст та інших населених пунктів є, зокрема, забезпечення безперервних, безпечних, економічних та зручних умов руху транспортних засобів і пішоходів вулицями і дорогами міст та інших населених пунктів; організація будівництва, реконструкції, ремонту та утримання вулиць і доріг міст та інших населених пунктів за встановленими для них будівельними нормами, державними стандартами та нормами.

Частиною 1 статті 6 Закону України "Про дорожній рух", який регулює суспільні відносини у сфері дорожнього руху та його безпеки, визначає права, обов`язки і відповідальність суб`єктів - учасників дорожнього руху, міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, об`єднань, підприємств, установ і організацій незалежно від форм власності та господарювання (далі - міністерств, інших центральних органів виконавчої влади та об`єднань), визначено, що до компетенції міських рад та їх виконавчих органів, районних рад та районних державних адміністрацій у сфері дорожнього руху належить: організація будівництва, реконструкції, ремонту та утримання автомобільних доріг, вулиць, залізничних переїздів.

Згідно частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 10 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.

У комунальній власності є майно, у тому числі грошові кошти, яке належить територіальній громаді. Управління майном, що є у комунальній власності, здійснюють безпосередньо територіальна громада та утворені нею органи місцевого самоврядування (ст. 327 Цивільного кодексу України).

Повноваження Київської міської ради визначені ст.ст. 319, 327 Цивільного кодексу України, ст.ст. 18, 25 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", ст. 22 Закону України "Про столицю України - місто-герой Київ", якими передбачено, що територіальна громада та утворені нею органи місцевого самоврядування здійснюють управління майном, що є у комунальній власності.

В свою чергу відповідно до статті 10-1 Закону України «Про столицю України - місто - герой Київ» виконавчим органом Київської міської ради є Київська міська державна адміністрація, яка паралельно виконує функції державної виконавчої влади, що є особливістю здійснення виконавчої влади в місті Києві.

Відповідач 1 - Департамент транспортної інфраструктури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) є структурним підрозділом Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), підпорядковується Київському міському голові, підзвітний і підконтрольний Київській міській раді.

Згідно частини 1 статті 24 Закону України "Про дорожній рух" власники доріг, вулиць та залізничних переїздів або уповноважені ними органи несуть відповідальність за створення безпечних умов руху на дорогах, вулицях та залізничних переїздах, що знаходяться у їх віданні.

Вимоги до експлуатаційного стану автомобільних доріг, вулиць населених пунктів, залізничних переїздів та технічних засобів організації дорожнього руху встановлює ДСТУ 3587-97 "Безпека дорожнього руху. Автомобільні дороги, вулиці та залізничні переїзди. Вимоги до експлуатаційного стану", який є чинним з 01 січня 1998 року.

Автомобільні дороги, вулиці і дороги населених пунктів та залізничні переїзди повинні на період їх експлуатації підтримуватися у справному стані і забезпечувати безпеку руху транспортних засобів та пішоходів.

Відповідно до пунктів 2, 5 розділу І Єдиних правил ремонту і утримання автомобільних доріг, вулиць, залізничних переїздів, правил користування ними та охорони, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 30 березня 1994 року № 198 (далі - Єдині правила), ремонт і утримання дорожніх об`єктів (крім залізничних переїздів), що перебувають у загальнодержавній власності, здійснюється дорожньо-експлуатаційними організаціями, які належать до сфери управління "Укравтодору", а тих, що перебувають у комунальній власності, - відповідними комунальними дорожньо-експлуатаційними організаціями. Власники дорожніх об`єктів або уповноважені ними органи, дорожньо-експлуатаційні організації, користувачі дорожніх об`єктів та спеціалізовані служби організації дорожнього руху зобов`язані забезпечувати зручні і безпечні умови руху, сприяти збільшенню пропускної спроможності дорожніх об`єктів, запобігати травмуванню учасників дорожнього руху, пошкодженню транспортних засобів і дорожніх об`єктів, забрудненню навколишнього середовища.

Власники дорожніх об`єктів або уповноважені ними органи, дорожньо-експлуатаційні організації зобов`язані: своєчасно і якісно виконувати експлуатаційні роботи відповідно до технічних правил з дотриманням норм і стандартів з безпеки руху; постійно контролювати експлуатаційний стан усіх елементів дорожніх об`єктів та негайно усувати виявлені пошкодження чи інші перешкоди в дорожньому русі, а за неможливості це зробити - невідкладно позначити їх дорожніми знаками, сигнальними, огороджувальними і направляючими пристроями відповідно до діючих нормативів або припинити (обмежити) рух; відшкодовувати в установленому законодавством порядку збитки власникам транспортних засобів, якщо дорожньо-транспортна пригода сталася внаслідок незадовільного утримання доріг, вулиць, залізничних переїздів (п. 11 вказаних вище Єдиних правил).

Єдині правила ремонту і утримання автомобільних доріг, вулиць, залізничних переїздів, правила користування ними та охорони, згідно з пунктом 1, поширюються на автомобільні (позаміські) дороги, міські вулиці і дороги загального користування, залізничні переїзди (далі - дорожні об`єкти) в межах смуги їх відчуження та червоних ліній і є обов`язковими для їх власників або уповноважених ними органів, організацій, що здійснюють ремонт і утримання дорожніх об`єктів (далі - дорожньо-експлуатаційні організації) і користувачів.

Відповідно до ст. 21 Закону України «Про автомобільні дороги» органи місцевого самоврядування, що управляють функціонуванням та розвитком вулиць і доріг міст та інших населених пунктів відповідають за: 1) стан вулиць і доріг міст та інших населених пунктів відповідно до діючих норм, у тому числі щодо безпеки руху транспортних засобів і пішоходів; 2) якість робіт з проектування, будівництва, реконструкції, ремонту та утримання вулиць і доріг міст та інших населених пунктів; 3) розміщення технічних засобів організації дорожнього руху, об`єктів дорожнього сервісу та рекламоносіїв; 4) відшкодування збитків користувачам вулиць і доріг міст та інших населених пунктів, що виникли через їх незадовільний стан, у порядку, визначеному законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 24 Закону України «Про дорожній рух» власники доріг, вулиць та залізничних переїздів або уповноважені ними органи несуть відповідальність за створення безпечних умов руху на дорогах, вулицях та залізничних переїздах, що знаходяться у їх віданні.

Положеннями ч. 3 ст. 14, ч. 1 ст. 16 Закону України "Про дорожній рух" визначено, що учасники дорожнього руху мають право: на безпечні умови дорожнього руху, на відшкодування збитків, завданих внаслідок невідповідності стану автомобільних доріг, вулиць, залізничних переїздів вимогам безпеки руху. Водій має право на відшкодування збитків, завданих внаслідок невідповідності стану автомобільних доріг, вулиць, залізничних переїздів вимогам безпеки руху.

Аналогічні приписи щодо права користувачів автомобільних доріг на безпечні умови руху та відшкодування збитків передбачені статтею 32 Закону України «Про автомобільні дороги».

Згідно пп. «в», «г» п. 2.12 Правил дорожнього руху власник транспортного засобу має право: на відшкодування збитків, завданих унаслідок невідповідності стану автомобільних доріг, вулиць, залізничних переїздів вимогам безпеки дорожнього руху; на безпечні та зручні умови для руху.

Отже, у розумінні наведених положень чинного законодавства, у разі заподіяння власникам транспортних засобів збитків внаслідок ДТП, яка сталася через незадовільне утримання доріг в межах міста, відповідальність будуть нести власник доріг (місцеві ради) або ж уповноважені ними органи (відповідне комунальне підприємство, відповідальне за ремонт, будівництво та експлуатацію доріг).

Відповідно до змісту пунктів 8.1.1-8.1.9 Правил благоустрою міста Києва, затверджених рішенням Київської міської ради від 25 грудня 2008 року № 1051/1051 (зі змінами), ремонт і утримання доріг та споруд на них повинні виконуватися відповідно до вимог Єдиних правил ремонту і утримання автомобільних доріг, залізничних переїздів, правил користування ними та охорони, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 30.03.1994 року № 198, а також до Технічних правил ремонту і утримання міських вулиць і доріг, затверджених наказом Держжитлокомунгоспу.

Експлуатаційне утримання - комплекс заходів щодо технічного нагляду за утриманням міських вулиць, доріг та споруд на них.

Роботи з експлуатаційного утримання вулиць, доріг і дорожніх споруд включають технічний нагляд за ними для своєчасного виявлення та усунення дефектів, забезпечення роботи елементів вулиць і споруд у різні періоди року, утримання їх в експлуатаційному стані згідно з ДСТУ 3587-97 та технічними правилами ремонту і утримання міських вулиць і доріг (КТМ 204 України 01- 94).

Утримання територій під шляхопроводами та мостами здійснює балансоутримувач шляхопроводів та мостів.

Відповідно до наказу Головного управління комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 07 грудня 2007 року № 404 «Про внесення змін та доповнень до наказу Головного управління комунальної власності м. Києва від 25.04.2005 № 260 «Про закріплення основних фондів комунальної власності територіальної громади міста Києва» та додатку до нього шляхопровід по вулицях Дегтярівській і О.Теліги на праві господарського відання закріплено за Комунальним підприємством по ремонту і утриманню мостів і шляхів Києва «Київавтошляхміст» (відповідач 2 у справі).

Згідно з пунктом 1.1-3.2 Статуту Комунального підприємства по ремонту і утриманню мостів і шляхів м. Києва «Київавтошляхміст», останнє засновано на комунальній власності територіальної громади м. Києва. Підприємство створено з метою забезпечення безпечного руху транспорту та пішоходів по закріпленій шляховій мережі і мостах. Предметом діяльності підприємства є, зокрема, виконання необхідного комплексу робіт із технічного нагляду, утримання та ремонту мостів, підземних пішохідних переходів, гідротехнічних та інших споруд.

Отже, як свідчать фактичні обставини, орган місцевого самоврядування - Київська міська рада реалізуючи свої повноваження визначив Комунальне підприємство по ремонту і утриманню мостів і шляхів м. Києва «Київавтошляхміст» як уповноважену особу на виконання необхідного комплексу робіт із технічного нагляду, утримання та ремонту мостів, підземних пішохідних переходів, гідротехнічних та інших споруд, в тому числі шляхопроводу по вулицях Дегтярівській і О.Теліги, який перебуває на балансі підприємства та закріплений за ним на праві господарського відання.

Факт перебування шляхопроводу по вул. Дегтярівській та О.Теліги на балансі Комунального підприємства по ремонту і утриманню мостів і шляхів м. Києва «Київавтошляхміст» визнано останнім в поданому суду відзиві.

В свою чергу судом встановлено та сторонами не заперечувалось, що станом на дату ДТП 21.02.2020 відповідальність Комунального підприємства по ремонту і утриманню мостів і шляхів м. Києва «Київавтошляхміст» перед третіми особами під час утримання балансових інженерних споруд застрахована Приватним акціонерним товариством "Страхова група "Ю.БІ.АЙ-КООП" (страховик за договором, відповідач 3 у справі) за Договором добровільного страхування відповідальності перед третіми особами суб`єкта господарської діяльності № 304-2000/2020ПП/01-01 від 02.01.2020 (далі - Договір страхування 2), предметом якого є страхування відповідальності суб`єктів господарської діяльності перед третіми особами під час виконання ремонтних робіт та під час утримання балансових інженерних споруд страхувальника, у тому числі майнові інтереси страхувальника, що не суперечать закону, пов`язані з відшкодуванням шкоди, завданої майну, життю та/або здоров`ю третіх осіб під час ведення страхувальником своєї господарської діяльності згідно з чинними документами про право на здійснення такої діяльності за вказаною в пункту 1.2 Договору територією.

Місцем (територія) дії договору: мости, шляхопроводи, надземні пішохідні переходи, що знаходяться на балансі страхувальника (пункту 1.2 Договору страхування 2).

Згідно з пунктами 3.2, 3.3 Договору страхування 2 ліміт відповідальності страховика по одному страховому випадку за шкоду майну третіх особі становить 100 000,00 грн., франшиза по шкоді майну третіх осіб становить 1 000,00 грн.

За умовами п. 2.1 Договору страхування 2 страховими ризиками за цим Договором раптові непередбачені події, що призвели до виникнення обов`язку страхувальника відшкодувати шкоду, заподіяну життю, здоров`ю та/або майну третіх осіб, внаслідок володіння, користування та розпорядження майном, за винятком виключень, передбачених розділом 6 Договору.

Суд зазначає, що за приписами статті 180 Господарського кодексу України строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов`язання сторін, що виникли на основі цього договору.

Відповідно до статті 631 Цивільного кодексу України час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору, є строком дії останнього.

Згідно п. 4.1 Договору страхування 2 строк дії правочину: з 00-00 год. 01 січня 2020 до 24-00 31 грудня 2020.

Зокрема, Додатком № 1 до Договору страхування встановлено відповідний перелік автодорожніх мостів, шляхопроводів, пішохідних мостів та надземних пішохідних переходів, які знаходяться на балансі та утриманні Комунального підприємства по ремонту і утриманню мостів і шляхів м. Києва «Київавтошляхміст», в тому числі шляхопровід по вул. Дегтярівській (№ 40).

За змістом статей 512, 514 Цивільного кодексу України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок: передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги); правонаступництва; виконання обов`язку боржника поручителем або заставодавцем (майновим поручителем); виконання обов`язку боржника третьою особою. Кредитор у зобов`язанні може бути замінений також в інших випадках, установлених законом. До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 27 Закону України "Про страхування" та статтею 993 Цивільного кодексу України передбачено, що до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

Отже, з виконанням страховиком на підставі договору добровільного майнового страхування свого обов`язку з відшкодування на користь потерпілого завданої йому внаслідок ДТП шкоди відповідно до приписів статті 512 Цивільного кодексу України відбувається фактична заміна кредитора у таких зобов`язаннях: у деліктному зобов`язанні винуватця; у зобов`язанні страховика за договором страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів здійснити відшкодування завданої шкоди, адже відповідні права потерпілого як кредитора переходять до страховика за договором добровільного майнового страхування.

Згідно правового висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного в постанові від 05.06.2018 у справі № 910/7449/17, в такому випадку перехід прав кредитора від потерпілого до страховика за договором добровільного майнового страхування не зумовлює виникнення нових зобов`язань винуватця та страховика за договором (полісом) обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, а відбувається виключно заміна кредитора як сторони у вже існуючих правовідносинах (в існуючих зобов`язаннях з відшкодування завданої шкоди: деліктному зобов`язанні винуватця; зобов`язанні страховика за договором (полісом) обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів).

Таким чином, виплативши страхове відшкодування відповідно до умов Договору страхування, позивач в силу приписів статті 993 Цивільного кодексу України та статті 27 Закону України "Про страхування" набув права вимоги до відповідальної за заподіяні збитки особи.

З огляду на вищевикладене, до Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "УНІКА" як страховика, який виплатив потерпілому (страхувальнику) страхове відшкодування за Договором страхування, в межах виплаченої суми перейшло право вимоги до відповідача 3 - Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Ю.БІ.АЙ.-КООП" як до особи, відповідальної за заподіяну в ДТП шкоду, в межах передбаченої Договором страхування 2 страхової суми за шкоду майну.

В свою чергу правовідносини, що виникли між позивачем і відповідачем 3 у зв`язку з виплатою першим на користь потерпілої особи страхового відшкодування, засновані на суброгації - переході до позивача права вимоги потерпілої у деліктному зобов`язанні. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 04.07.2018 у справі №755/18006/15-ц.

Згідно з частиною 1 статті 1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Так, визначаючи вину тієї чи іншої особи у заподіянні шкоди необхідно враховувати, що обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Вирок суду в кримінальному провадженні або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для господарського суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою.

Закриття кримінального чи адміністративного провадження за правилами КПК України чи КУпАП, відмова у порушені такого провадження не означає відсутність вини для цивільно-правової відповідальності, вина встановлюється шляхом дослідження та оцінювання судом відповідних процесуальних документів, а у разі відсутності таких, вина конкретних осіб вирішується судом за результатами дослідження та правової оцінки всіх обставин справи.

Суд зазначає, що при встановленні вини особи, яка заподіла шкоду, зазначені питання мають вирішуватись господарським судом самостійно за результатами дослідження всіх обставин та матеріалів справи, у тому числі матеріалів підрозділів Національної поліції України, які підлягають оцінці поряд з іншими доказами у справі за правилами статті 86 Господарського процесуального кодексу України.

За висновками суду вина Комунального підприємства по ремонту і утриманню мостів і шляхів м. Києва «Київавтошляхміст» у пошкодженні транспортного засобу внаслідок падіння частини бетонної конструкції шляхопроводу за наведених вище обставин підтверджується сукупністю досліджених у процесі розгляду справи доказів, зокрема, даними, які містить в протоколі огляду місця події від 21.02.2020, поясненнях потерпілої особи гр. ОСОБА_2 від 21.02.2020, протоколу прийняття заяви про кримінальне правопорушення та іншу подію від 21.02.2020, які беззаперечно вказують на те, що ушкодження автомобіля Suzuki Vitara, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , відбулось саме внаслідок неналежного стану шляхопроводу по вулицях Дегтярівській і О.Теліги, який перебуває на балансі Комунального підприємства по ремонту і утриманню мостів і шляхів м. Києва «Київавтошляхміст», тобто внаслідок винних дій відповідача 1 у вигляді бездіяльності - невиконання обов`язків з утримання, ремонту та збереження шляхопроводів, що призвело до падіння частини бетонної конструкції шляхопроводу на проїжджу частину.

Окремо суд наголошує, що частина друга статті 1166 ЦК встановлює презумпцію вини завдавача шкоди, тобто особа, яка завдала шкоду, буде вважатися винною, якщо вона сама не доведе відсутність своєї вини.

Цивільне законодавство в деліктних зобов`язаннях передбачає презумпцію вини, тому, якщо в процесі розгляду справи зазначена презумпція не спростована, вона є юридичною підставою для висновку про наявність вини заподіювача шкоди.

Наразі, під час розгляду справи як відповідачем 3 так і відповідачем 2, який є балансоутримувачем шляхопроводу, належними та допустимими доказами не спростовано обставин бездіяльності, на які позивач посилається в обґрунтування наявності вини Комунального підприємства по ремонту і утриманню мостів і шляхів м. Києва «Київавтошляхміст», позаяк заперечення відповідача 2 проти позовних вимог з посиланням на відсутність протиправної поведінки при заподіянні шкоди та відсутність вини, що виключає відповідальність останнього за заподіяну шкоду, та аргументи, наведені у відзиві, зводяться до наголошення на відсутності постанови про притягнення до адміністративної відповідальності згідно ст. 140 КУпАП працівників відповідача 2 та акту обстеження.

У зв`язку з викладеним суд критично оцінює твердження відповідачів 2 та 3 щодо відсутності встановлення факту вини відповідальної особи Комунального підприємства по ремонту і утриманню мостів і шляхів м. Києва «Київавтошляхміст» у настанні страхового випадку внаслідок падіння частини бетонної конструкції шляхопроводу на автомобіль, оскільки вина встановлюється шляхом дослідження та оцінювання судом відповідних процесуальних документів, а у разі відсутності таких, вина конкретних осіб вирішується судом за результатами дослідження та правової оцінки всіх обставин справи та, в даному випадку, відповідачами 2 та 3 належними та допустимими доказами не спростована.

Отже, враховуючи норми статті 993 Цивільного кодексу України та статті 27 Закону України "Про страхування", якими регулюються правовідносини між сторонами у справі позивач - Приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "УНІКА", виплативши страхове відшкодування потерпілому за Договором страхування, отримав від останнього права кредитора до Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Ю.БІ.АЙ.-КООП» (відповідач 3), яке застрахувало цивільно-правову відповідальність Комунального підприємства по ремонту і утриманню мостів і шляхів м. Києва «Київавтошляхміст» як балансоутримувача шляхопроводу, перед третіми особами за шкоду, завдану майну третіх осіб під час утримання балансових інженерних споруд страхувальника - відповідача 2, та, відповідно, в межах виплаченої суми право вимоги до особи, відповідальної за заподіяну винуватцем шкоду, в межах ліміту, встановленого Договором страхування 2.

Судом враховано, що уклавши Договір страхування 2 з відповідачем 2 страховик - Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «Ю.БІ.АЙ.-КООП» (відповідач 3) взяв на себе в межах суми страхового відшкодування виконання обов`язку страхувальника, який завдав шкоди. А тому страховик, який виплатив страхове відшкодування за Договором страхування реалізує право вимоги, передбачене статтями 993 ЦК України та 27 Закону України «Про страхування» шляхом звернення з позовом до страховика, в якого завдавач шкоди застрахував свою цивільно - правову відповідальність.

При цьому з урахуванням наявності Договору страхування 2, договірних зобов`язань між балансоутримувачем шляхопроводу, який є винним у завданні збитків, та страховою компанією відповідача 3, в межах ліміту, визначеному договором, відповідальною особою є саме Товариство з додатковою відповідальністю "Страхова компанія "Ю.ЕС.АЙ.", до якого правомірно заявлено позов.

Зокрема, позивачем було реалізовано свою право кредитора та з метою досудового врегулювання спору Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «УНІКА» 01.06.2020 звернулося до відповідача 3 - Приватного акціонерного товариства «Страхова група «Ю.БІ.АЙ-КООП» з заявою про відшкодування шкоди в порядку регресу/суброгації (вих. № 1530/1-2 від 01.06.2020) в сумі 108 777,45 грн., факт надсилання якої підтверджується копією фіскального чеку від 01.06.2020.

У відповідь на вказану заяву Приватне акціонерне товариство «Страхова група «Ю.БІ.АЙ-КООП» листом № 969 від 03.07.2020, копія якого наявна в матеріалах справи, повідомило позивача про необхідність надання рішення або вироку суду, що набрало законної сили та зобов`язує Комунальне підприємство по ремонту і утриманню мостів і шляхів м. Києва «Київавтошляхміст» відшкодувати збитки, завдані третім особам.

Також попередньо позивачем було направлено на адресу відповідача 3 повідомлення № 053/282/01--/548 від 25.02.2020 про подію, що може стати підставою для пред`явлення претензії чи позову третіх осіб, згідно Договору добровільного страхування відповідальності перед третіми особами суб`єкта господарської діяльності № 304-2000/2020ПП/01-01 від 02.01.2020.

Факт отримання відповідачем 3 зазначеного повідомлення останнім не заперечувався та підтверджено також відповідачем 2 в листі № 053/282/01-11/1221 від 22.05.2020 на адресу Департаменту транспортної інфраструктури.

Окрім цього позивач 14.05.2020 звернувся до Київської міської державної адміністрації з претензією № 27500 (вих. № 1482/1-2 від 12.05.2020) про відшкодування завданих збитків у розмірі 108 777,45 грн.

Департамент транспортної інфраструктури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) листом № 053-8628 від 29.05.2020 повідомив позивача, що шляхопровід по вул. Дегтярівській закріплено на праві господарського відання за Комунальним підприємством по ремонту і утриманню мостів і шляхів м. Києва «Київавтошляхміст», відповідальність якого перед третіми особами під час утримання балансових інженерних споруд застрахована Приватним акціонерним товариством "Страхова група "Ю.БІ.АЙ-КООП" за Договором добровільного страхування відповідальності перед третіми особами суб`єкта господарської діяльності № 304-2000/2020ПП/01-01 від 02.01.2020.

Оскільки в порушення норм чинного законодавства відповідачі виплату страхового відшкодування не здійснили, залишивши вимоги позивача без задоволення, останній звернувся до суду з позовом про солідарне стягнення з Департаменту транспортної інфраструктури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), Комунального підприємства по ремонту і утриманню мостів і шляхів м. Києва «Київавтошляхміст» та Приватного акціонерного товариства «Страхова група «Ю.БІ.АЙ-КООП» суми страхового відшкодування у розмірі 108 777,45 грн. в порядку регресу.

За приписами статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого майнового права та інтересу.

У відповідності до статті 124, пунктів 2, 3, 4 частини 2 статті 129 Конституції України, статей 2, 7, 13 Господарського процесуального кодексу України основними засадами судочинства, зокрема, є рівність всіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Суд наголошує, що відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Таким чином обов`язок доказування, а отже і подання доказів відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України, покладено саме на сторони та інших учасників судового процесу, а тому суд лише створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

Відповідно до статті 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Доказів визнання недійсними чи розірвання Договору добровільного страхування на транспорті № 370016/1017/0000545 від 30.01.2019 від 31.01.2020 та Договору добровільного страхування відповідальності перед третіми особами суб`єкта господарської діяльності № 304-2000/2020ПП/01-01 від 02.01.2020 та/або їх окремих положень суду не надано.

Суд зазначає, що згідно до статті 9 Закону України "Про страхування" страхова сума - грошова сума, в межах якої страховик відповідно до умов страхування зобов`язаний провести виплату при настанні страхового випадку. Франшиза - це частина збитків, що не відшкодовується страховиком згідно з договором страхування. Страхове відшкодування - страхова виплата, яка здійснюється страховиком у межах страхової суми за договорами майнового страхування і страхування відповідальності при настанні страхового випадку.

Отже, оскільки згідно із даними Договору добровільного страхування відповідальності перед третіми особами суб`єкта господарської діяльності № 304-2000/2020ПП/01-01 від 02.01.2020 франшиза становить 1 000,00 грн., отже розмір страхового відшкодування, яке просить стягнути позивач, враховуючи розмір завданого застрахованому позивачем транспортному засобу Suzuki Vitara, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , матеріального збитку та розмір права вимоги, яке перейшло до позивача в межах ліміту відповідальності відповідача 3 за даним Договором, підлягає зменшенню на розмір визначеної Договором страхування 2 франшизи.

Крім того, як встановлено судом за матеріалами справи, обсяг відповідальності відповідача 3 - Приватного акціонерного товариства "Страхова група "Ю.БІ.АЙ-КООП" як страховика винної у вчиненні дорожньо-транспортної пригоди особи згідно Договором добровільного страхування відповідальності перед третіми особами суб`єкта господарської діяльності № 304-2000/2020ПП/01-01 від 02.01.2020 обмежується лімітом відповідальності за шкоду заподіяну майну в розмірі 100 000,00 грн.

Відповідно до частини 1 ст. 1191 Цивільного кодексу України особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.

Так, при регресі основне (деліктне) зобов`язання припиняється та виникає нове (регресне) зобов`язання, в межах якого у кредитора (третьої особи, що виконала обов`язок замість винної особи перед потерпілим) виникає право регресної вимоги до такої винної особи.

Це виходить із змісту статей 559 та 1191 ЦК України, згідно яких зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином; особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.

В цілому, як за змістом статті 1191 так і за змістом статті 993 ЦК України і статті 27 Закону України «Про страхування», йдеться про виконання обов`язку боржника перед потерпілим третьою особою. Водночас ці норми встановлюють різний порядок виникнення прав вимоги до винної особи у деліктному зобов`язанні.

Відтак, згідно правової позиції, викладеної в постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 910/2603/17, помилковим є ототожнення права вимоги, визначене статтею 27 Закону України «Про страхування» та статтею 993 ЦК України, із правом вимоги (регресу), визначеного статтею 1191 ЦК України, оскільки наведені норми регулюють різні за змістом правовідносини - суброгацію у страхових відносинах та регрес.

За приписами частини 1 статті 228 Господарського кодексу України учасник господарських відносин, який відшкодував збитки, має право стягнути збитки з третіх осіб у порядку регресу.

Згідно ч. 1 ст. 22 Цивільного кодексу України, особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Пунктом 1 ч. 2, ч. 3 ст. 22 Цивільного кодексу України визначено, що збитками є втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.

Для застосування такої міри відповідальності, як відшкодування збитків, потрібна наявність усіх елементів складу правопорушення: протиправної поведінки; збитків та їх розміру; причинного зв`язку між протиправною поведінкою заподіювача та збитками; вини. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність не настає.

Наразі, на підставі оцінки наявних у справі доказів суд прийшов до висновку про наявність повного складу цивільного правопорушення з боку відповідача 2, а саме: 1) неправомірність поведінки особи (неналежний стан шляхопроводу по вулицях Дегтярівській і О.Теліги, який пов`язаний з бездіяльністю працівників Комунального підприємства по ремонту і утриманню мостів і шляхів м. Києва «Київавтошляхміст», на яких покладений обов`язок щодо утримання вказаного шляхопроводу в належному стані); 2) наявність шкоди (механічні пошкодження внаслідок ДТП - падіння частини бетонної конструкції на автомобіль та понесені витрати на відновлення шляхом ремонту належного позивачу пошкодженого транспортного засобу); 3) причинний зв`язок між протиправною поведінкою та завданою шкодою (неналежний стан шляхопроводу по вулицях Дегтярівській і О.Теліги став причиною ДТП та завдання шкоди майну позивача); 4) вина (утримання шляхопроводу по вулицях Дегтярівській і О.Теліги у неналежному стані відповідачем 2 на ділянці дороги, де сталось ДТП), та, відповідно, підстав для стягнення збитків.

В той же час, згідно зі ст. 1194 Цивільного кодексу України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

Поряд із цим суд зазначає, що відшкодування шкоди особою, відповідальність якої застрахована за договором страхування цивільно - правової відповідальності можлива за умови, що згідно з цим договором або законом у страховика не виник обов`язок з виплати страхового відшкодування, чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. В останньому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування.

Відтак, покладання обов`язку з відшкодування шкоди в межах страхового відшкодування на страхувальника, який уклав відповідний договір страхування і сплачує страхові внески, суперечить меті інституту страхування цивільно - правової відповідальності.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі № 755/18006/15-ц.

Таким чином, сума франшизи та сума матеріального збитку, яка не покривається страховою сумою в розмірі 100 000,00 грн. за Договором добровільного страхування відповідальності перед третіми особами суб`єкта господарської діяльності № 304-2000/2020ПП/01-01 від 02.01.2020 підлягає відшкодуванню за рахунок винної особи - Комунального підприємства по ремонту і утриманню мостів і шляхів м. Києва «Київавтошляхміст» (відповідач 1), оскільки на відповідача 2 покладається додаткова (субсидіарна) відповідальність, яка настає лише у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої шкоди, а отже відповідач відповідно до вимог ст. 1194 ЦК України несе відповідальність лише в тій частині, що не підлягає відшкодуванню страховиком, відтак за висновками суду розмір обґрунтованої регресної вимоги до відповідача 2 становить 9 777,45 грн. (1000,00 грн. франшиза за Договором страхування 2 + 8 777,45 грн. шкода, не покрита страховою сумою за Договором страхування 2).

Враховуючи вищевикладене, оскільки матеріалами справи підтверджується факт невиконання відповідачами 2 та 3 своїх зобов`язань щодо сплати позивачу в порядку регресу та суброгації відповідно суми виплаченого страхового відшкодування в добровільному порядку та на момент прийняття рішення доказів погашення заборгованості відповідачами 2, 3 суду не представлено, як і доказів, що спростовують вищевикладені обставини, суд доходить висновку, що позов частково доведений позивачем, обґрунтований матеріалами справи та відповідачами не спростований, а тому вимога позивача про стягнення з відповідачів 2 та 3 страхового відшкодування підлягає частковому задоволенню в частині стягнення з Приватного акціонерного товариства "Страхова група "Ю.БІ.АЙ-КООП" 99 000,00 грн. страхового відшкодування в межах ліміту за Договором страхування 2 (за вирахуванням франшизи в сумі 1000,00 грн.), та в частині стягнення з Комунального підприємства по ремонту і утриманню мостів і шляхів м. Києва «Київавтошляхміст» 9 777,45 грн. шкоди.

Крім того, суд зазначає, що відповідно до частини першої статті 176 Цивільного кодексу України держава, Автономна Республіка Крим, територіальні громади не відповідають за зобов`язаннями створених ними юридичних осіб, крім випадків, встановлених законом.

Нормами Цивільного кодексу України передбачено, що територіальні громади діють у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин - можуть створювати юридичні особи публічного права (комунальні підприємства, спільні комунальні підприємства, навчальні заклади тощо) у випадках та в порядку, встановлених Конституцією України та законом. Водночас територіальні громади не відповідають за зобов`язаннями створених ними юридичних осіб, крім випадків, встановлених законом, а юридичні особи, створені територіальними громадами, у свою чергу, не відповідають за зобов`язаннями відповідно територіальних громад.

Окрім цього як зазначалось судом вище, шляхопровід по вул. Дегтярівській та О. Теліги в м. Києві перебуває на балансі Комунального підприємства по ремонту і утриманню мостів і шляхів м. Києва «Київавтошляхміст» та закріплений за підприємством на праві господарського відання, яке, як встановлено судом під час розгляду справи, є відповідальним за утримання інженерних споруд та, відповідно, за завдання шкоди третім особам внаслідок їх неналежного утримання та ремонту.

Відтак, враховуючи вищевикладене суд дійшов висновку, що вимоги позивача, заявлені до Департаменту транспортної інфраструктури виконавчого органу Київської міської ради, як до розпорядника вищого рівня та органу управління Комунального підприємства по ремонту і утриманню мостів і шляхів м. Києва «Київавтошляхміст», є необґрунтованими та такими, що задоволенню не підлягають.

Відповідно до частини 1 статті 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Суди здійснюють правосуддя на основі Конституції і законів України та на засадах верховенства права (частина 1 статті 6 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").

Аналіз практики Європейського суду з прав людини щодо застосування статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (див. рішення від 21 січня 1999 року в справі "Гарсія Руїз проти Іспанії", від 22 лютого 2007 року в справі "Красуля проти Росії", від 5 травня 2011 року в справі "Ільяді проти Росії", від 28 жовтня 2010 року в справі "Трофимчук проти України", від 9 грудня 1994 року в справі "Хіро Балані проти Іспанії", від 1 липня 2003 року в справі "Суомінен проти Фінляндії", від 7 червня 2008 року в справі "Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії") свідчить, що право на мотивоване (обґрунтоване) судове рішення є частиною загального права людини на справедливий і публічний розгляд справи та поширюється як на цивільний, так і на кримінальний процес.

Вимога пункту 1 статті 6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітись як обов`язок суду детально відповідати на кожен довід заявника.

Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь умотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.

Відповідно до пункту 58 рішення ЄСПЛ Справа "Серявін та інші проти України" (Заява № 4909/04) від 10.02.2010 у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (RuizTorija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п. 29).

При цьому суд наголошує, що усі інші доводи та міркування сторін, окрім зазначених у мотивувальній частині рішення, взяті судом до уваги, однак не спростовують висновків суду та не суперечать дійсним обставинам справи і положенням чинного законодавства.

Рішення суду про задоволення позову може бути прийнято виключно у тому випадку, коли подані позивачем докази дозволять суду зробити чіткий, конкретний та безумовний висновок про обґрунтованість та законність вимог позивача.

У відповідності до пункту 1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 6 "Про судове рішення" рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з`ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

З огляду на вищевикладене, виходячи з того, що позов частково доведений позивачем, обґрунтований матеріалами справи та відповідачами не спростований, суд доходить висновку, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.

Окремо суд зазначає, що згідно ст. 541 ЦК України солідарний обов`язок або солідарна вимога виникають у випадках, встановлених договором або законом, зокрема, у разі неподільності предмета зобов`язання.

Відповідно до ч. 1 ст. 543 ЦК України у разі солідарного обов`язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов`язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь - кого з них окремо.

У справі, яка розглядається, предметом спору є стягнення матеріальної шкоди, яка завдана страхувальнику позивача внаслідок падіння частини бетонної конструкції шляхопроводу, балансоутримувачем якого є відповідач 2, та відповідальність якого перед третіми особами застрахована за Договором страхування 2, відтак правовідносини відповідачів 2 і 3 з позивачем хоча і виникли внаслідок настання одного страхового випадку, проте є різними за змістом та обсягом, за якими кожен як страхувальник та страховик відповідає в межах, визначених законодавством та лімітом Договору страхування 2.

Ураховуючи викладене, а також те, що ні нормами закону, ні умовами Договору страхування 2 не встановлена солідарна відповідальність страхувальника та страховика, підстави для солідарного стягнення з відповідачів 2 та 3 завданої шкоди відсутні.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідачів пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Солідарне стягнення суми судових витрат законом не передбачено.

Враховуючи вищевикладене та керуючись ст.ст. 73-80, 86, 129, 233, 236, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "УНІКА" до Комунального підприємства по ремонту і утриманню мостів і шляхів м. Києва «Київавтошляхміст» задовольнити частково.

2. Стягнути з Комунального підприємства по ремонту і утриманню мостів і шляхів м. Києва "Київавтошляхміст" (01013, місто Київ, Набережно-Печерська дорога, будинок 2, код ЄДРПОУ 03359018) на користь Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "УНІКА" (01032, місто Київ, вулиця Саксаганського, будинок 70-А, код ЄДРПОУ 20033533) 9 777 (дев`ять тисяч сімсот сімдесят сім) грн. 45 коп. страхового відшкодування та 188 (сто вісімдесят вісім) грн. 94 коп. витрат по сплаті судового збору.

3. Позовні вимоги Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "УНІКА" до Приватного акціонерного товариства "Страхова група "Ю.БІ.АЙ-КООП" задовольнити частково.

4. Стягнути з Приватного акціонерного товариства "Страхова група "Ю.БІ.АЙ-КООП" (01014, місто Київ, вулиця Бастіонна, будинок 5/13 код ЄДРПОУ 31113488) на користь Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "УНІКА" (01032, місто Київ, вулиця Саксаганського, будинок 70-А, код ЄДРПОУ 20033533) 99 000 (дев`яносто дев`ять тисяч) грн. 00 коп. страхового відшкодування та 1 913 (одна тисяча дев`ятсот тринадцять) грн. 06 коп. витрат по сплаті судового збору.

5. В задоволенні позовних вимог Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "УНІКА" до Департаменту транспортної інфраструктури виконавчого органу Київської міської ради відмовити.

6. Після набрання рішенням законної сили видати накази.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (частина 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України).

Повний текст рішення складено та підписано 26 жовтня 2021.

Суддя А.М.Селівон