Ухвала суду № 100606337, 26.10.2021, Київський районний суд м. Одеси

_____________________

Справа № 947/13284/21

Провадження № 4-с/947/48/21

УХВАЛА

26.10.2021 року

Київський районний суд м. Одеси в скаладі:

головуючого судді Салтан Л.В.

при секретарі Дідур В.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Одесі скаргу ОСОБА_1 на дії головного державного виконавця Першого Київського відділу державної виконавчої служби у м. Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (м. Одеса) Сокол Юлії Степанівни про визнання дій незаконними, зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

29 квітня 2021 року скаржник ОСОБА_1 звернувся до Київського районного суду м. Одеси зі скаргою на дії головного державного виконавця Першого Київського відділу державної виконавчої служби у м. Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (м. Одеса) Сокол Юлії Степанівни, в якій просить: визнати незаконними дії головного державного виконавця за виконавчим провадженням , зобов`язати головного державного виконавця визначити розмір стягуваної суми у розмірі 245 грн., посилаючись на те, що він не згодний з залишоком боргу за виконавчим провадженням № 64523406, який повинен дорівнювати станом на 30.04.2021 року 245 грн.

Державний виконавець у судове засідання не з`явився, до суду надав відзив на скаргу, в якій просить відмовити у задоволенні скарги, посилаючись на безпідставність та необгрунотованість скарги.

Скаржник ОСОБА_1 надав до суду заяву про розгляд справи за його відсутності.

Дослідивши матеріали справи, суд вважає, що скарга на дії приватного виконавця не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що 30.11.2020 року відповідно до постанови серії ЕАМ № 3497813 ОСОБА_1 був притягнутий до адміністративної відповідальності за ч.1 ст 126 КупАП та був накладений штраф у розмірі 425 грн.

15.02.2021 року на адресу Першого Київського відділу державної виконавчої служби у м. Одесі надійшла заява ВАП УПП в Одеській області про прийняття на примусове виконання у порядку статті 308 Кодексу України про адміністративні правопорушення постанови ЕАМЖ3497813 від 30.11.2020 виданої ВАП УПП в Одеській області про стягнення штрафу з ОСОБА_1 у подвійному розмірі 850,00 грн.

Відповідно до заяви про примусове виконання рішення стягувач в особі ВАП УПП в Одеській області зазначає про необхідність стягнути штраф у подвійному розмірі 850,00 грн., у зв`язку з несплатою штрафу.

03.03.2021 року боржник ОСОБА_1 був ознайомлений з постановою про відкриття виконавчого провадження № 64523406.

Станом на цей час, постанова про відкриття виконавчого провадження № 64523406 в будь-якій частині не оскаржена.

Відповідно до частини 1 статті 27 Закону № 1404-УІІІ виконавчий зДір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України.

Відповідно до частини 2 статті 27 Закону № 1404-УІІІ виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом, заборгованості із сплати аліментів (частина друга статті 27 із змінами, внесеними згідно із Законом № 2475-УІІІ від 03.07.2018, який набув чинності 28.08.2018).

Відповідно до частини 4 статті 27 Закону № 1404-УІІІ державний виконавець виносить одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження постанову про стягнення виконавчого збору (крім виконавчих документів про стягнення аліментів).

З аналізу вказаних норм Закону №1404-УІІІ в редакції Закону № 2475- УІІІ слідує, що стягнення виконавчого збору є безумовною дією, яку здійснює державний виконавець у межах виконавчого провадження незалежно від здійснених дій, і є встановленою державою складовою процедури виконавчого провадження, що гарантує ефективне здійснення виконання рішення суду боржником за допомогою стимулювання боржника до намагання виконати виконавчий документ самостійно до відкриття виконавчого провадження у зв`язку із ймовірністю стягнення відповідної суми у випадку примусового виконання.

Відповідно до частини 5 статті 27 Закону № 1404-УІІІ виконавчий збір не стягується:

за виконавчими документами про конфіскацію майна, стягнення періодичних платежів (крім виконавчих документів про стягнення аліментів, за наявності заборгованості зі сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за дванадцять місяців), накладення арешту на майно для забезпечення позовних вимог, за виконавчими документами, що підлягають негайному виконанню;

2) у разі виконання рішень Європейського суду з прав людини;

3) якщо виконання рішення здійснюється за рахунок коштів, передбачених бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду в порядку, встановленому Законом України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень»;

4) за виконавчими документами про стягнення виконавчого збору, стягнення витрат виконавчого провадження, штрафів, накладених виконавцем відповідно до вимог цього Закону;

5) у разі виконання рішення приватним виконавцем;

6) за виконавчими документами про стягнення заборгованості, щопідлягає врегулюванню відповідно до Закону України «Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії», а також згідно з постановами державних виконавців, винесеними до набрання чинності цим Законом.

Відповідно до частини 9 статті 27 Закону № 1404-УІІІ й не стягується у разі закінчення виконавчого провадження на підставі пункту 9 частини першої статті 39 цього Закону, якщо рішення було виконано до винесення постанови про відкриття виконавчого провадження.

Таким чином, стягнення виконавчого збору (крім визначених законом випадків, коли виконавчий збір не стягується) пов`язується з початком примусового виконання. Примусове виконання рішення розпочинається з моменту прийняття державним виконавцем постанови про відкриття виконавчого провадження, тому одночасно з відкриттям виконавчого провадження повинен вирішити питання про стягнення виконавчого збору. При цьому, стягнення з боржника виконавчого збору в постанові про відкриття виконавчого провадження є обов`язком державного виконавця.

Відповідно до частини 1 статті 42 Закону № 1404-УІІІ кошти виконавчого провадження складаються з:

виконавчого збору, стягнутого з боржника в порядку, встановленому статтею 27 цього Закону, або основної винагороди приватного виконавця;

авансового внеску стягувача;

стягнутих з боржника коштів на витрати виконавчого провадження.

Відповідно до частини 2 статті 42 Закону № 1404-УІІІ витрати органів державної виконавчої служби та приватного виконавця, пов`язані з

організацією та проведенням виконавчих дій щодо забезпечення примусового виконання рішень, є витратами виконавчого провадження.

Відповідно до частини 3 статті 42 Закону № 1404-УІІІ витрати виконавчого провадження органів державної виконавчої служби здійснюються за рахунок коштів Державного бюджету України та коштів виконавчого провадження, зазначених у пунктах 2 і 3 частини першої цієї статті.

Розмір та види витрат виконавчого провадження встановлюються Міністерством юстиції України.

до пункту 2 розділу VI Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом міністерства юстиції України від 02 квітня 2012 року № 512/5 (далі - Інструкція № 512/5) витрати виконавчого провадження складаються з мінімальних та додаткових витрат виконавчого провадження.

Виконавець виносить постанову про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження (крім виконавчих проваджень щодо виконання рішень Європейського суду з прав людини) та надсилає її сторонам виконавчого провадження не пізніше наступного робочого дня після її винесення.

Мінімальні витрати виконавчого провадження складаються з плати за користування автоматизованою системою виконавчого провадження та витрат, пов`язаних з винесенням постанов про:

відкриття виконавчого провадження;

стягнення виконавчого збору (крім випадків, коли виконавчий збір не стягується);

стягнення основної винагороди приватного виконавця (крім випадків, коли основна винагорода не стягується);

стягнення витрат виконавчого провадження;

закінчення виконавчого провадження (повернення виконавчого документа стягувачу). Витрати, пов`язані з винесенням постанов, включають такі види витрат виконавчого провадження:

виготовлення постанов та супровідних листів до них (папір, копіювання (друк) документів, канцтовари);

пересилання постанов (конверти, знаки поштової оплати (марки) або послуги маркувальної машини (послуги поштового зв`язку)).

Таким чином, мінімальні витрати виконавчого провадження це фактично понесені державним виконавцем витрати під час організації та проведення виконавчих дій (витрати на пересилку поштової кореспонденції, друк документів, тощо). Такі витрати компенсуються за рахунок боржника безвідносно до того, чи виконано рішення боржником у добровільному порядку.

16.02.2021 року головним державним виконавцем Відділу Сокол Ю.С., керуючись статтею 42 Закону № 1404-VIII, прийнята постанова про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження по ВП № 6452306. Державним виконавцем винесено постанову про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження у розмірі 269,00 грн., на підставі статті 42 Закону України «Про виконавче провадження». Постанова державного виконавця може бути оскаржена у порядку та строки, встановлені Законом України «Про виконавче провадження». Станом на теперішній час, постанова про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження № 64523406 в будь-якій частині не оскаржена.

Відповідно до частини 1 статті 18 Закону № 1404-УІІІ виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Відповідно до частини 3 статті 18 Закону № 1404-УІП виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право зокрема накладати арешт на майно боржника, опечатувати, вилучати, передавати таке майно. на зберігання та реалізовувати його в установленому законодавством порядку; здійснювати реєстрацію обтяжень майна в процесі та у зв`язку з виконавчим провадженням.

Відповідно до частини 1 статті 10 Закону № 1404-УІІІ заходами примусового виконання рішень є:

1)звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об`єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами;

2)стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інший дохід боржника;

3)вилучення в боржника і передача стягувачу предметів, зазначених у

рішенні;

4)заборона боржнику розпоряджатися та/або користуватися майном, яке належить йому на праві власності, у тому числі коштами, або встановлення боржнику обов`язку користуватися таким майном на умовах, визначених виконавцем;

5)інші заходи примусового характеру, передбачені цим Законом.

Відповідно до частини 1 статті 48 Закону № 1404-УІІІ звернення

стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні (списанні коштів з рахунків) та примусовій реалізації.

Відповідно до частини 2 статті 13 Закону № 1404-УІІІ арешт на майно (кошти) накладається не пізніше наступного робочого дня після його виявлення, крім випадку, передбаченого частиною сьомою статті 26 цього Закону.

Відповідно до частини 1 статті 56 Закону № 1404-УІІІ арешт майна (коштів) боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення.

Відповідно до частини 2 статті 56 Закону № 1404-УІІІ арешт на майно (кошти) боржника накладається виконавцем шляхом винесення постанови

про арешт майна (коштів) боржника або про опис та арешт майна (коштів) боржника.

Постанова про арешт майна (коштів) боржника виноситься виконавцем під час відкриття виконавчого провадження та не пізніше наступного робочого дня після виявлення майна.

16.02.2021 року головним державним виконавцем Відділу Сокол Ю.С., керуючись статтею 56 Закону № 1404-VIII, прийнята постанова про арешт коштів боржника, якою накладено арешт на грошові кошти, що містяться на відкритих рахунках, а також на кошти на рахунках, що будуть відкриті після винесення постанови про арешт коштів боржника, крім коштів, що містяться на рахунках накладення арешту та/або звернення стягнення на які заборонено законом, та належить боржнику.

Відповідно статті 308 Кодексу України про адміністративні правопорушення визначено порядок примусового виконання постанови про стягнення штрафу, а саме: у разі несплати правопорушником штрафу у строк, установлений частиною першою статті 307 цього Кодексу, постанова про накладення штрафу надсилається для примусового виконання до органу державної виконавчої служби за місцем проживання порушника, роботи або за місцезнаходженням його майна в порядку, встановленому законом.

У порядку примусового виконання постанови про стягнення штрафу за вчинення адміністративного правопорушення з правопорушника стягується: подвійний розмір штрафу, визначеного у відповідній статті цього Кодексу та зазначеного у постанові про стягнення штрафу.

Відповідно до квитанції про сплату штрафу 10.12.2020 у розмірі 230,00 у грн. (яка надана на адресу ВДВС 31.03.2021) встановлено, що вимоги виконавчого документу, а саме: постанови № ЕАМ№3497813 від 30.11.2020 виданої ВАП УПП в Одеській області про стягнення штрафу - не виконано, у зв`язку з чим виконавчий документ спрямовано на примусове виконання до органу ДВС.

У скарзі скаржник зазначає, що ним був сплачений штраф у розмірі 50 % від накладеного на нього штрафу, але відповідно до наданих квитанцій у строк, передбачений законодавством штраф не сплачено у розмірі 50 % від накладеного на нього штрафу (сплачено 10.12.2020 частково у розмірі 220,00 грн., що не сумою 50 % від накладеного на нього штрафу).

Згідно з ст.447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.

Отже, зазначеною нормою передбачена можливість оскарження боржником або стягувачем дій державного виконавця до того суду, який видав виконавчий документ на виконання свого рішення, зокрема ухваленого в порядку цивільного судочинства. Така скарга подається з метою судового контролю за виконанням судового рішення, ухваленого у відповідній справі. Порядок оскарження рішень, дій або бездіяльності виконавців та посадових осіб органів державної виконавчої служби визначено у розділі X Закону України «Про виконавче провадження» від 02.06.2016 № 1404-УІІІ.

Згідно з ч. І12 ст.74 Закону України «Про виконавче провадження» від 02.06.2016 №1404-УІІІ, рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом. Рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом.

Як вибачається з матеріалів скарги, скаржник оскаржує дії державного виконавця в межах виконавчого провадження № 64523406, при примусовому виконанні постанови ЕАМ№3497813 від 30.11.2020 виданої ВАП УПП в Одеській області про стягнення штрафу з ОСОБА_1 у розмірі 850,00 грн.

Отже, зазначене виконавче провадження вчиняється на підставі постанови, виданої ВАП УПП в Одеській області та не стосується вирішення питань визначених ч. 1 ст. 74 Закону України «Про виконавче провадження».

Відповідно до ч. 1 ст.287 КАС України, учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.

Отже, зазначеними нормами передбачена можливість оскарження боржником або стягувачем дій державного виконавця щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб) до відповідного адміністративного суду.

Крім того, що скаржник зазначає, що 09.12.2020 року у десятиденний строк, ним було проведена оплата зазначеного штрафу у розмірі 220 грн., що підтверджується квитанцією АТ «Ощадбанк» з його карткового номеру, проте він не знав, що половина штрафу сплачується лише при фіксації порушення відеокамерою у автоматичному режимі.

Однак, суд зазначає, що скаржник ОСОБА_1 не звертався до УПП в Одеській області з заявою про сплату ним зазначеного штрафу за постановою ЕАМ № 3497813.

Відповідно до ст. 68 Конституції України, кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. Незнання законів не звільняє від юридичної відповідальності.

Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з ч. 1 ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

У зв`язку з чим, суд вважає за необхідне відмовити у задоволенні скарги, оскільки дії державного виконавця Першого Київського відділу державної виконавчої служби у м. Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (м. Одеса) Сокол Юлії Степанівниє законними та обґрунтованими.

Керуючись ст. 81, 89, 447 ЦПК України, Законом України «Про виконавче провадження», суд –

УХВАЛИВ:

У задоволенні скарги ОСОБА_1 на дії головного державного виконавця Першого Київського відділу державної виконавчої служби у м. Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (м. Одеса) Сокол Юлії Степанівни про визнання дій незаконними, зобов`язання вчинити певні дії – відмовити.

Ухвала може бути оскаржена до Одеського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом п`ятнадцяти днів з дня проголошення ухвали.

Суддя Салтан Л. В.