Рішення № 10060447, 31.05.2010, Господарський суд Чернігівської області

31.05.10

Господарський суд Чернігівської області

____________________

14000 м. Чернігів, проспект Миру 20                                                                      Тел. 698-166, факс 77-44-62

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

"26" травня 2010 року                               Справа № 20/39

Суддя Цимбал –Нарожна М.П., розглянувши матеріали справи

за позовом: товариства з обмеженою відповідальністю “Фірма “Вена”

14000, пр. Перемоги, б.67,кв.2-3, м. Чернігів;

до відповідача: товариства з обмеженою відповідальністю “Молодіжний

Житловий Комплекс”

14038 вул. пр.Перемоги,145, м. Чернігів;

предмет спору: стягнення 87070,96 грн. ;

позивача: Семендюк І.М. довіреність № 05/ЮР/10 від 04.01.2010 року - представник;

відповідача: не з’явився;

в с т а н о в и в :

Товариство з обмеженою відповідальністю «Фірма «Вена»(далі –ТОВ «Фірма «Вена») звернулось до господарського суду Чернігівської області з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю «Молодіжний житловий комплекс»(далі –ТОВ «МЖК») про стягнення заборгованості в сумі 50223,88грн. заборгованості, 1607,85грн. пені, 904,02грн. інфляційних, 235,29 грн. 3% річних та 20039,32 грн. штрафу.

Ухвалою господарського суду Чернігівської області від 04.03.2010р. розгляд справи призначено на 16.03.2010р., після чого розгляд справи відкладався до 06.04.2010р., 13.05.2010р., 25.05.2010р. та оголошувалась перерва до 15.04.2010р.

В судовому засіданні 15.04.2010р. позивачем подано заяву, погоджену з відповідачем про продовження строку вирішення спору до 01.07.2010р.

Ухвалою господарського суду Чернігівської області від 15.04.2010р. строк вирішення спору продовжено до 01.07.2010р.

Відповідач надав відзив на позов, в якому повністю заперечує проти нарахування штрафу, інфляційних та річних. Крім того відповідач вказує, що застосування відповідальності за просточку виконання грошового зобов’язання у вигляді штрафу та пені одночасно суперечить ст.231 ГК України, а також вказує, що розмір штрафних санкцій за порушення грошового зобов’язання не може перевищувати розмір подвійної облікової ставки НБУ, а отже є підстави для визнання п.5.2 договору купівлі-продажу та монтажу №1911 від 27.11.2009р. недійсним.

В судовому засіданні 15.04.2010р. позивачем подано заяву про збільшення позовних вимог в частині стягнення пені, інфляційних, 3% річних та штрафу, а саме позивач простить стягнути з відповідача пеню за період з 01.01.2010р. по 14.04.2010р. в сумі 2905,41грн., інфляційні в сумі 1875,46грн., 3%річних в сумі 425,18грн. та штраф в сумі 31641,03грн., всього позивач просить стягнути з відповідача 87070,96грн. заборгованості.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, вислухавши пояснення повноважних представників, дослідивши докази, які мають юридичне значення для вирішення спору по суті, господарський суд встановив наступне:

Відповідно до ст.22 ГПК України, позивач вправі до прийняття рішення по справі змінити підставу або предмет позову, збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог.

Суд приймає збільшення розміру позовних вимог до 87070,96грн., оскільки ці дії не суперечать законодавству та не порушують чиї-небудь права і охоронювані законом інтереси.

Враховуючи, що заява позивача від 15.04.2010р. про збільшення позовних вимог прийнята судом, тому суд розглядає позовні вимоги виходячи з суми позову 87070,96грн..

Відповідно до ч. 1 статті 202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Частина 1 статті 626 ЦК України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

27.11.2009р. між ТОВ «Фірма «Вена»та ТОВ «МЖК»укладено договір купівлі-продажу та монтажу №1911 (далі –Договір).

Стаття 629 ЦК України передбачає, що договір є обов’язковим для виконання сторонами.

Згідно ч.1 статті 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно ч.1 статті 901 ЦК України за договором надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до пункту 1.1. Договору, продавець (позивач) зобов’язався в порядку та на умовах, визначених цим Договором, передати у власність покупцеві метало-пластикові вікна (надалі-Товар) та провести їх монтаж, загальною площею 113,407 кв.м., а Покупець зобов’язується в порядку та на умовах, визначених цим Договором прийняти та оплатити цю продукцію та роботу в кількості, асортименті, цінам відповідно до рахунків та накладних, що видаються Продавцем та є невід’ємними частинами цього Договору.

За юридичною природою вказаний договір є змішаною формою договору купівлі-продажу та договору надання послуг, а тому до нього застосовуються норми глави 54 та 63 ЦК України.

На виконання умов договору, позивачем був переданий відповідачу товар (металево-пластикові вікна та підвіконня) відповідно до накладних: № 01030075 від 28.12.2009р., № 01029061 від 20.11.2009р., а всього на суму 65596,98грн..

Крім того, позивачем виконано монтажні роботи по встановленню вікон, згідно до акту надання послуг від 28.12.2009р. на суму 541,98грн. та усунуто недоліки, про які зазначено в акті.

Факт передачі товару та виконання монтажних робіт позивачем належним чином доведений, документально підтверджений.

Відповідно до вимог статті 526 ЦК України, зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог –відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідні положення також визначаються у ч.1 статті 193 ГК України.

Згідно зі статтею 525 ЦК України та ч.7 статті 193 ГК України одностороння відмова від зобов’язання не допускається, крім випадку коли право такої відмови встановлено договором або законом.

Згідно ч.1 статті 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Частиною 2 статті 692 ЦК України передбачено, що покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Згідно ч.1 ст.903 ЦК України, якщо за договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов’язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до п.2.4. Договору в ціну товару включена вартість тари, упаковки та маркування, монтажного комплекту та монтажу.

Відповідно до п.2.3. Договору, покупець зобов’язаний був здійснити оплату наступним чином:

·          30% вартості договору попередньою платою на протязі 3-х банківських днів з моменту укладення договору;

·          70% вартості договору на протязі 3-х банківських днів після монтажу та підписання акту приймання-передачі виконаних робіт , шляхом безготівкового перерахування суми грошових коштів на банківський рахунок Продавця.

Відповідачем було здійснено проплати за товар, що отриманий за накладною від 28.12.2009р. в сумі 10000,00грн. та за накладною 20.11.2009р. в сумі 5373,10грн..

Вартість виконаних монтажних робіт відповідач сплатив у повному об’ємі в сумі 541,98грн..

Обов’язок щодо оплати товару відповідачем виконаний частково, що є порушенням ст. ст. 525,692 ЦК України і ст.193 ГК України.

Свої зобов’язання відповідач повністю не виконав, в результаті чого заборгованість перед позивачем складає 50223,88грн.

Станом на час розгляду спору факт отримання товару відповідачем не спростований, заборгованість перед позивачем не погашена, тому позовні вимоги в частині стягнення 50223,88грн. основного боргу визнаються судом обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання).

Частина 1 статті 612 ЦК України передбачає, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов’язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ч.1 статті 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно п.3 статті 549 ЦК України, пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до п. 5.1 Договору, у разі несплати чи несвоєчасної оплати в строки, обумовлені сторонами по Договору, Покупець сплачує Продавцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості договору, виконання якого прострочено за кожний день прострочення.

Згідно ч.6 статті 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Позивач просить стягнути на його користь пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за період 01.01.2010р. по 14.04.2010р. в сумі 2905,41грн.

Нарахування пені за період з 01.01.2010р. по 14.04.2010р. відповідає вимогам норм матеріального права та умовам Договору, отже заявлена до стягнення пеня в сумі 2905,41грн. підлягає задоволенню.

Згідно п.2 статті 549 ЦК України штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Позивачем нарахований штраф відповідно до п.5.2 Договору з 01.01.2010р. по 31.01.2010р. в сумі 31641,03 грн., згідно до заяви про збільшення розміру позовних вимог.

Посилання відповідача на те, що пункт договору, який передбачає застосування одночасно і пені, і штрафу є недійсним, оскільки встановлює подвійну відповідальність за одне й те саме порушення, не заслуговують на увагу з огляду на таке.

В силу ч. ст.216, ч.1 ст.218 ГК України, підставою господарсько-правової відповідальності у вигляді застосування господарських санкцій є вчинене учасником господарських відносин правопорушення у сфері господарювання. Одним з видів господарських санкцій, згідно ч.2 ст.217 ГК України, є штрафні санкції, до яких віднесені, у т.ч. штраф та пеня (ч.1 ст.230 ГК України).

Відповідно до ч.4 ст.231 ЦК України, у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором.

Пунктом 4 ст.179 ГК України визначено основний принцип, який визначає, що при укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі, зокрема, вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству.

Аналогічні положення містять і норми ЦК України , які визначають, що: сторони є вільними в укладенні договору та визначенні його умов (ст.627 ЦК України ); зміст договору становлять умови, визначені на розсуд сторін і погоджені ними (ст.628 ЦК України ), сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд (ст.6 ЦК України ).

Враховуючи, що сторонами за взаємною згодою визначена саме така відповідальність за порушення зобов’язань у вигляді застосування і штрафу, і пені, що прямо не заборонено чинним законодавством, що є реалізацією вільного волевиявлення сторін під час визначення умов договору, суд дійшов висновку щодо обґрунтованості заявлених вимог в частині одночасного застосування пені та штрафу за порушення виконання грошового зобов’язання відповідачем.

Крім того, відповідно до ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання.

В силу ст.216 ГК України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за порушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставі і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно ч.2 ст.4 ГК України особливості регулювання майнових відносин суб’єктів господарювання визначаються цим Кодексом.

Так, господарський кодекс України називає неустойку, штраф і пеню різновидами штрафних санкцій, але не визначає ні один із цих різновидів.

П.5.2. Договору сторони визначили, що у разі прострочення оплати товару Покупець за кожні 30 календарних днів сплачує штраф у розмірі 21% від суми заборгованості.

Суд вважає, що в даному випадку встановлена сторонами санкція за порушення зобов’язання не підпадає під визначення штрафу та пені, отже слід керуватися визначенням неустойки, що наводиться у ч.1 ст.549 ЦК України, оскільки штраф та пеня є різновидом неустойки, що не вичерпують всього змісту поняття неустойки.

Враховуючи вищенаведене, суд вважає, що сторони мали право встановити за спільною згодою даний вид штрафних санкцій, як вид відповідальності за порушення відповідачем грошового зобов’язання, тому позивач має право на застосування до відповідача відповідальності за порушення ним грошового зобов’язання за п.5.2 Договору у вигляді неустойки, отже підстави для визнання п.5.2 Договору недійсним –відсутні.

Відповідно до п.1 ст.83 ГПК України господарський суд приймаючи рішення має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки ( штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

Згідно до п.3 ст.551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Відповідно до п.2 ст.233 ГК України, якщо порушення зобов’язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Враховуючи відсутність фінансування з державного бюджету, а також тяжкий фінансовий стан відповідача, на підставі ст.83 ГПК України, господарський суд вважає за необхідне зменшити розмір неустойки до 21% та стягнути з відповідача 10547,01грн.

Частина 2 статті 625 ЦК України передбачає, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Оскільки відповідачем заборгованість на момент звернення позивача з позовом до суду погашена не була, у позивача виникло право нарахування інфляційних та річних.

Позивачем заявлені до стягнення інфляційні за січень-лютий 2010р. в сумі 1875,46грн. та річні в період з 01.01.2010р. по 31.01.2010р. в сумі 425,18грн.

Нарахування інфляційних за січень-лютий 2010р. в сумі 1875,46грн. та 3%річних в період з 01.01.2010р. по 31.01.2010р. в сумі 425,18грн. відповідає вимогам норм матеріального права та умовам Договору та підлягає стягненню на користь позивача.

Згідно ч.5 статті 49 ГПК України,суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката, витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються:

при задоволенні позову - на відповідача;

при відмові в позові - на позивача;

при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Таким чином, господарський суд вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача держмито в сумі 659,77грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 178,83грн.

Керуючись с.49, ст.82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд –

В И Р І Ш И В :

1.          Позов задовольнити частково.

2.          Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Молодіжний Житловий комплекс» (14038, пр.Перемоги, 145, м.Чернігів, відомості про розрахункової рахунки відсутні, код 00233617) на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Фірма «Вена»( 14000, пр.Перемоги, 67, кв.2-3, м.Чернігів, відомості про розрахункової рахунки відсутні, код ЄДРПОУ 14245188) 50223,88грн. боргу, 2905,41 грн. пені, 425,18 грн. 3% річних, 1875,46грн. інфляційних, 10547,01грн. штрафу, а всього 65976,94грн., а також 659,77грн. державного мита та 178,83грн. витрат на інформаційно–технічне забезпечення судового процесу.

В іншій частині позову відмовити.

3.          Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

                     Суддя                                         М.П. Цимбал-Нарожна

Повний текст рішення підписано 31 травня 2010 року.

                     Суддя                                         М.П. Цимбал-Нарожна